2

План

1. Загальна характеристика

2. Родина соснові

3. Кипарисові

Використана література

1. Загальна характеристика

Хвойні (Coniferophyta, Coniferopsida, Coniferales) -- найчисельніші і найпоширеніші сучасні голонасінні рослини. Це підвідділ, клас та ряд відділу Streptophyta царства Зелені рослини. За зовнішнім виглядом - це дерева і кущі різних розмірів: від карликових сосен (1 м) до гігантських дерев (секвойя - 100 м).

Листки (хвоя, звідки і походить назва класу) мають вигляд голок. Голки на поперечному перерізі округлі або ребристі, або нагадують плоскі видовжені луски. Невелика площа листків та особливості їхніх продихів (вони заглиблені у товщу листка) забезпечують майже повне припинення випаровування вологи взимку.

У корі та деревині хвойних є багато канальців, які називаються смоляними ходами, вони заповнені густою рідиною - живицею. При ушкодженні стовбура на його поверхні швидко зявляються краплі клейкої живиці, яка затягує рану.

Характерною особливістю більшості хвойних є верхівковий ріст. Гілки цих рослин розміщуються кільцями, причому щороку утворюється одне кільце. За кількістю цих кілець можна підрахувати вік рослини. Хвойні мають один або два типи пагонів (тільки видовжені або видовжені та вкорочені, листки при цьому розміщуються на укорочених). У більшості хвойних листки багаторічні, але у деяких видів вони опадають щорічно (модрина).

До хвойних належать сосна, ялина, ялиця, модрина, туя, ялівець, тис, кедр, кипарис, секвойя.

2. Родина соснові

Рід включає біля 100 видів вічнозелених дерев і чагарників. В молодості кора стовбурів тонка, гладка або слаботрішинувата, крони ширококонічна. У старому віці кора стає товстою з глибоко тріщинуватою шкіркою, крони стають ажурними або зонтиковидними. Галуження кільчасте. Хвоїнки в пучках по 2, 3 або 5, рідше від 1 до 8 шт.

Сосна звичайна

Дерево висотою 25-40 м. і діаметром більше 1 м. Живе до 350 (600) років. Хвоя парна, виходить із шкірястої коричневої піхви, довжиною 4-9 см (все залежить від віку дерева) і шириною до 2 мм, лінійна спірально розміщена на пагоні, тверда, колюча. Зверху: темно-зелена, знизу: сизувато-зелена від воскового нальоту. Хвоя живе 2-3 (8) років. Насіння дозріває восени наступного року після цвітіння. Шишки поодинокі або сидять по 2-3 шт., продовгувато- яйцевидні, коротко загостренні, довжиною 3-7 см., діаметром 2-4 см. Розкриваються шишки в березні-квітні. Для прикладу, один гектар старого соснового лісу дає 4-15 кг., насіння. Плодоносить щорічно, але врожайні рік лише через 3-4 роки. Сосна звичайна дуже світлолюбива порода, про що свідчить ажурна крона. Стовбур очищений від сучків. Щодо конкуренції: легко витісняється більш тіневитривалими і швидкоростучими породами. До родючості і вологості грунтів не вибаглива. Порода морозо- і холодостійка.

Сосна кримська

Дерево висотою 25-30 м., і діаметром 70-90 (110) см. Живе 250 (350) років. Крона у молодому віці густа, пірамідальна; у старому віці - плоска зонтиковидна. Хвоя парна, довжиною 10-18 см., і шириною до 2,5 мм. Живе хвоя 3-5 років. Цвіте сосна кримська у травні. Насіння дозріває на третій рік. Шишки сидячі. Природнє поновлення не завжди успішне. Порода посухостійка, жаростійка, світлолюбива і димостійка. Порода кальцієфільна.

Сосна гірська

Гірська сосна часто утворює на великих площах густі зарості до 3 метрів висотою, майже не прохідні людиною.

Сосна Банкса

Дерево висотою 18-25 м, і в діаметрі 50-70 см. Живе до 120 р. Крона середньої густоти, компактна, а у старих дерев широкорозкидиста, зріджена. Стовбури часто різнобоко викривлені, часто роздвоєні і сучкуваті. Хвойна парна, довжиною 2-4 см., і шириною до 1,5 мм., скручена, зігнута. Плодоносить сосна Банкса із 5-7 років щорічно і рясно. Шишки бокові, сидячі, по 2-3 (7) шт., продовгувато-овальні, сильно зігнуті. Коренева система міцна. Порода морозо- і посухостійка, більш тіневитривала ніж сосна звичайна. Швидкоростуча порода, але в 40-50 років ріст припиняється.

Сосна Веймутова

Дерево висотою 30-35 (50) метрів і діаметром 120-150 см. Живе 220-270 р. Ця порода завезена із Північної Америки у 1705 р., Веймутовим. Крона широко-пірамідальна, густа. Пагони тонкі, зеленуваті. Стовбури прямі. Високо очищені від сучків. Кора на деревах до 30 років тонка, у середньому віці - пластинчата, а у старому - стає товстішою. Хвоя лінійна, довжиною 6-11 см., і шириною до 0,5 мм., у пучках по 5 шт. Живе хвоя 2-3 роки. Сосна Веймутова цвіте у травні. Шишки достигають восени наступного року. Плодоносить з 15-25 років (в залежності від умов росту дерева). Врожайні роки повторюються через 2-5 років. Шишки висячі, трохи зігнуті. Порода мало вибаглива до родючості і вологості грунту. Добре переносить вологі грунти і навіть проточне заболочення, де коренева система поверхнева, може спостерігатись вітровальність. Потребує вологого повітря. Середньовибаглива до світла.

Сосна кедрова сибірська (кедр сибірський)

Дерево висотою до 35 м., і діаметр до 180 см. Доживає до 500 років. Стовбур у насадженнях - циліндричний, прямий, малозбіжистий, а на просторах - збіжистий, сильно потовщений у нижній частині. Крона густа, яйцевидна, або овально-роскидиста, широка. Гілки першого порядку відходять від стовбура під прямим кутом. Цвіте у червні. Шишки прямостоячі. Плодоношення настає в 25-30 років. Найбільше в 80-180 років. Розмножується за допомогою гризунів і птахів. Дана порода не вибаглива до родючості і вологості грунтів. Морозо- і холодостійка, відносно тіневитривала. Погано переносить забруднення.

Сосна кедрова корейська (кедр корейський)

Дерево висотою 30-35 (60) м., і діаметром до 2 м. Живе 400-700 років. Крона середньої густоти, широко-конусовидна, низько опущена. Стовбури прямі середньо збіжисті, погано очищена від сучків. Пагони не товсті, зелені. Хвоя росте по 5 штук у рідких пучках. Довжина 7-15 (20) см., і шириною до 1 мм. Насінини сіро-бурі. Містять 65% жирів. Урожай кожні три роки. Коренева система - пластична. Порода повільно ростуча. Наприклад в 20 років висота досягає лише 3 метри. Морозостійка, тіневитривала.

Сосна кедрова європейська (кедр європейський)

Дерево висотою 20-27 м., і діаметром 100-130 см. Живе 500-600 (1000) років. Стовбур прямий, поганоочищений від сучків. Кора в молодості гладка, потім стає товстою і тріщинуватою. Крона у молодості густа, конусовидна, а потім пірамідальна і широко-циліндрична. Хвоя по 5 штук, шишки розміщені на кінцях пагонів, прямостоячі. Коренева система широка, потужна, навіть на камянистих грунтах вони проникають глибоко в землю. Порода вітростійка, росте повільно. Вибаглива до вологості грунта, досить тіневитривала.

3. Кипарисові

Кипарис (Cupressus L.) - рід вічнозелених дерев і чагарників сімейства кипарисових з пірамідальною або розкидистою кроною.

Нині живучі види кипарисів - дуже давнього походження; копалини їх добре збережені залишки зустрічаються вже в третинній формації.

Дерева або чагарники, покриті дрібними лускатими листами, притиснутими до галузі й розташованими черепичато в 4 ряди; у кожного такого листа вільна тільки одна верхівка, більша ж його частина щільно приросла до галузі; на спинній стороні листа звичайно розвинена масляна залозка, іноді різко обкреслена.

Кулясті або подовжені циліндричні чоловічі квітки складаються зі стержня, покритого тичинками, в одних видів закругленими, в інших - багатокутними щитовидними, розташованими навхрест; кожна з тичинок з 3-5 пильовиками. Жіночі квітки зібрані в суцвіття - шишки, у яких лист, що криє, цілком зрісся з насінною лускою в плодову луску, так що жіноча квітка (шишка) складається зі стержня, покритого зрідка навхрест розташованими чешуями. Шишки дозрівають на другий рік, стають кулястими або яйцеподібними, а луски приймають форму товстих багатогранних деревянистих щитків, ексцентрично прикріплених до товстої ніжки; на спинці луски розвинений більш-менш загострений виріст. На нижній стороні луски перебуває тісний ряд насіння. Трохи сплюснене насіння знаходиться під вузьким крилом. Зародок здебільшого із двома сімядолями, зрідка з 3-4.

Кипариси ростуть у помірному кліматі північної півкулі, поширені в Середземноморї, у Сахарі, Гімалаях, на півдні Китаю й в Америці від Гватемали до Орегона.

Кипариси вирощуються в садах і парках як декоративні рослини, як живі огорожі, найчастіше для цих цілей використається кипарис вічнозелений (Cupressus sempervirens L.). Невеликий розмір кипариса великоплідного (Cupressus macrocarpa ) дозволяє використати його навіть як кімнатну рослину.

Хвою й пагони деяких видів, наприклад, кипарис мексиканський (Cupressus lusitanica Mill.), використають для одержання ароматичного масла, що знаходить застосування в ароматерапії, володіючи протиревматичними, антисептичним, протизапальними, що тонізують й іншими корисними властивостями.

Через високу ціну порівняно рідко використаються в медицині й парфумерії, що вибирає більше дешеві компоненти.

Деревина кипарисів мяка й легка (за винятком кипариса аризонського, що володіє твердою й важкою, горіхоподібною деревиною), запах підлякує комах. Використається в будівництві, суднобудуванні, для виготовлення меблів, дрібних виробів, у тому числі, церковній справі (читки, хрести, іконні дошки). Високий зміст смоли в деревині забезпечує її гарну схоронність, із цієї причини древні єгиптяни робили саркофаги саме із цього дерева, а кипарисове масло використовувалося при бальзамуванні мумій. Плутарх рекомендував писати всі закони на кипарисових дошках.

Похмуре темно-зелене листя кипариса вічнозеленого із древніх часів уже служили емблемою суму, а тому це дерево часто розводиться в південному кліматі на цвинтарях. Цей кипарис був присвячений у греків і римлян богам, переважно Плутону. Кипарисові галузі клали в гробниці померлих; ними прикрашалися в знак жалоби будинку; на могилах звичайно сідали кипарисові деревця.

Давньогрецький поет Овідій у своєму добутку «Метаморфози» передає легенду про Кипарис, юнака, що попросив богів звернути його в дерево, щоб вічно сумувати про свого улюбленця, оленя, якого він ненароком підстрелив на полюванні.

Із приходом християнства символіка кипариса помінялася, із символу смерті він став символом вічного життя. У Біблії кипарис перераховується серед дерев, що ростуть у райському саду. По деяких припущеннях, кипарис - це дерево гофер, з якого був зроблений Ноєв ковчег.

Деякі види роду кипарис:

Кипарис аризонский (Cupressus arizonica Greene) - невибагливе дерево до 21 м висотою, переносить морози навіть до ?20...…?25C

Кипарис вічнозелений (Cupressus sempervirens L.) - засухостійке дерево до 30 м висотою, живе до 2000 років.

Кипарис великоплідний (Cupressus macrocarpa Hartw. ex Gordon)

Кипарис плакучий (Cupressus funebris Endl.). Рослину часто висаджують на цвинтарях у Китаєві і Японії. Деякі вчені відносять цю рослину до роду Chamaecyparis за назвою Chamaecyparis funebris (Endl.) Franco.

Кипарис кашмірський (Cupressus corneyana Нort. ex Carriere)

Кипарис мексиканський (Cupressus lusitanica Mill.) Дерево до 30-40 м висотою й розкидистою кроною, погано переносить сухість повітря й ґрунту, чутливе до холоду.

Кипарис гімалайський (Cupressus torulosa D.Don)

Кипарис вічнозелений Cupressus sempervirens Високе вічнозелене дерево конічної форми. Квітки дрібні, плоди або шишки круглі, коричнево-зеленого кольору.

Інші види: Існує багато видів кипариса, з яких теж одержують ароматичне масло, наприклад, C. lusitanica.

Традиційне використання: кипарисове масло здавна вважалося дуже коштовним, а на Тибеті дотепер використається як, що очищає засіб. Застосовується при поносі, рясній менструації й підвищеному потовиділенню. У китайській медицині плоди вживали для стимулювання роботи печінки.

Використана література

1. Вронский В.А. Ботаника / Учебное пособие. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1996

2. www.uk.wikipedia.org