Міжнародний контракт - курсовая работа

1

Міністерство освіти і науки України

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Кафедра міжнародної економіки

Курсова робота

на тему: “ Міжнародний контракт ”

Виконала студентка

економічного факультету

4 курсу, групи

спеціальності 6.050 100

„Міжнародна економіка”

Науковий керівник:

Черкаси-2009

Зміст

ВСТУП

1. ПРОЦЕС ТИПІЗАЦІЇ КОНТРАКТІВ

2. АНАЛІЗ ФОРМ ТА УМОВ МІЖНАРОДНОГО КОНТРАКТУ

3. Шляхи вдосконалення форм та умов міжнародного контракту

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Міжнародне економічне співробітництво в сучасних умовах є великим стимулом розвитку світової економіки. Зовнішня торгівля всіх країн збільшується значно скоріше на відміну їх сукупного національного продукту. Зараз неможливо уявити країну, народне господарство якої розвивалось би без її участі в світовому господарчому обміні; від ступеню інтеграції економіки в міжнародний розподіл праці залежить рівень промислового та сільськогосподарчого виробництва. Активізація зовнішньоекономічних звязків стала однією з головних вимог функціонування економічного комплексу країн на сучасному етапі - із залученням найновіших досягнень науки і техніки, здатних забезпечити інтенсивний розвиток промислового та сільськогосподарчого виробництва.

У розвитку економічних звязків та співробітництва українських підприємців із зарубіжними партнерами важливу роль відіграє міжнародний контракт. Як і всяка цивільно-правова угода, зовнішньоекономічний контракт має відповідати ряду звгвльних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності угоди.

Проблеми міжнародного контракту неодноразово підкреслювалася в працях багатьох вітчизняних дослідників, а зокрема Багрова І.В., Гетьман О.О., Власюк В.Є., Кириченко М. та ін.

Мета дослідження полягає у здійсненні комплексного аналізу міжнародного контракту.

Для досягнення цієї мети першочергове значення має чітке визначення й реалізація таких завдань:

– зясувати процес типізації контрактів;

– проаналізувати форми та умови міжнародного контракту;

– визначення основних напрямків вдосконалення форм та умов міжнародного контракту.

Обєктом дослідження моєї роботи є міжнародний контракт. Предметом роботи є економічні відносини, що складаються між країнами в процесі укладання міжнародного контракту.

При дослідженні даної проблеми було використано такі загальнонаукові та специфічні методи: діалектичного матеріалізму, наукової абстракції, економіко-статистичні, метод порівняння, аналізу і синтезу та ін.

1. ПРОЦЕС ТИПІЗАЦІЇ КОНТРАКТІВ

У розвитку економічних звязків та співробітництва українських підприємців із зарубіжними партнерами важливу роль відіграє зовнішньоекономічний договір (контракт).

Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. Зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше субєктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обовязків у зовнішньоекономічній діяльності [4,245].

Як і всяка цивільно-правова угода, зовнішньоекономічний контракт має відповідати ряду загальних вимог (умов), додержання яких є необхідним для дійсності угоди. Ці вимоги виводяться доктринальним шляхом із норм чинного законодавства. Крім загальних умов, зовнішньоекономічні контракти підпорядковуються й певним спеціальним вимогам. Йдеться насамперед про субєктний склад договору. Сторонами в ньому є, з одного боку, субєкт зовнішньоекономічної діяльності України, а з другого -- іноземний контрагент.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" субєктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

-- фізичні особи -- громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

-- юридичні особи, що зареєстровані як такі в Україні і мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та обєднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні обєднання, організації та ін., у тому числі юридичні особи, майно або капітал яких повністю перебуває у власності іноземних субєктів господарської діяльності;

-- обєднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність.

Іноземними субєктами господарської діяльності визнаються ті субєкти, які мають постійне місцезнаходження (для юридичних осіб) або постійне місце проживання за межами України (для фізичних осіб).

Однією з необхідних умовою дійсності зовнішньоекономічного контракту є додержання письмової форми. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається у письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України. У разі якщо зовнішньоекономічний договір підписується фізичною особою, потрібен тільки підпис цієї особи. Від імені інших субєктів зовнішньоекономічної діяльності зовнішньоекономічний договір підписують дві особи: особа, яка має таке право згідно з посадою відповідно до установчих документів, та особа, яку уповноважено довіреністю, виданою за підписом керівника субєкта зовнішньоекономічної діяльності, одноособове, якщо установчі документи не передбачають інше.

Недодержання форми і порядку підписання зовнішньоекономічного контракту іноді є предметом спору між його сторонами, який передається на вирішення компетентного органу. В договорах міжнародної купівлі-продажу товарів, бартерних та інших контрактах, що їх укладають українські субєкти господарювання з іноземними контрагентами, найчастіше обумовлюється застереження, що будь-які спори, які виникають з даного контракту або у звязку з ним, підлягають передачі на розгляд та остаточне вирішення в Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України.

За своїм змістом зовнішньоекономічний контракт має бути складений за схемою (структурою), яка визначена Положенням про форму зовнішньоекономічного договору (контракту), затвердженим наказом Міністерства зовнішніх економічних звязків і торгівлі України від 5 жовтня 1995 р. У договорі (контракті) повинні зазначатися: назва, номер договору, дата й місце його укладення, преамбула із зазначенням повного і скороченого найменування сторін та вказівка на статутні документи, якими керуються сторони під час укладення договору, предмет договору; кількість та якість, товару (обсяги виконання робіт, надання послуг; базисні умови поставки товарів, приймання-здачі виконаних робіт або послуг, у т. ч. з використанням Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів у редакції 2000 p.; ціна та загальна вартість договору; умови платежу; упаковка та маркування; форс-мажорні обставини; санкції та рекламації; арбітражне застереження; юридичні адреси; поштові та платіжні реквізити сторін. Крім того, за домовленістю сторін у договорі можуть визначатися й додаткові умови (наприклад, про страхування, порядок сплати податків і зборів тощо).

Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладення. Угода, яку укладено за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недодержання форми, якщо додержано вимог законів України. У самому договорі може бути зазначено місце його укладення. Визначення місця укладення є важливим для зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Угода може бути визнана недійсною (invalidity) у разі, якщо вона [9,145]:

1)не відповідає вимогам законодавчих актів, норма моралі «доброго порядку»;

«добрий порядок» - юридична категорія, що визнається правовими системами більшості цивілізованих країн та міжнародним правом;

2) здійснена з порушенням форми; недотримання форми, якої вимагає законодавство, тягне за собою недійсність лише у випадку, коли такий наслідок прямо зазначений у законодавстві;

3) не відповідає справжній волі (truewill) обох або однієї зі сторін; до «пороків волі» (france, deception), шантаж (blackmail Intimidation), помилку (error, delusion), погрозу (treat), насильство (voilence, coercion), зловживання впливом (abues of authority);

4) укладена недієздатними (noncompetent) особами або частково недієздатними поза межами, наданими їм за законом;

5) укладена особами, наприклад, що знаходяться на межі банкрутства (failure, bankruptcy), напередодні оголошення їх неплатоспроможними (insolvent).

Серед недійсних угод розрізняють:

- заперечні (dispute), які визнаються недійсними тільки на вимогу контрагента у суперечці із дня рішення суду, який вирішує про долю виконаних зобовязань по угоді;

- незначні (insignificant), які визнаються недійсними не тільки на вимогу контрагента, а й іншої зацікавленої особи, суду. Ці угоди визнаються недійсними з дня їх укладення. Вони не утворюють правових наслідків, на які була спрямована воля сторін, що здійснили таку угоду.

За недійсною угодою кожна зі сторін зобовязана повернути іншій стороні усе отримане за угодою, а при неможливості повернути у натурі - відшкодувати вартість у грошах, якщо інші наслідки не передбачені законодавчим актом.

Загальні вимоги, що стосуються учасників угоди, способу вираження їх волі, змісту угоди, інших умов, визначаються правом, що застосовується, та законодавством, що випливає з нього, яке встановлює також підстави та наслідки недійсності угоди.

У міжнародній комерційній практиці використовується багато різновидів зовнішньоторгових договорів, структура, зміст та особливості яких визначаються видом зовнішньоекономічної операції, яку вони супроводжують. Серед них є, наприклад, такі: зовнішньоторгові договори купівлі-продажу, підряду, франчайзингові, ліцензійні, лізингові та біржові угоди, договори страхування, перевезення, позики тощо. Проте найчастіше у зовнішньоторговій практиці застосовується договір міжнародної купівлі-продажу. У звязку з цим пропоную розглянути види міжнародних контрактів купівлі-продажу більш детально.

В залежності від принципів, які кладуться в основу класифікації, контракти купівлі-продажу можна поділити за наступними видами [11,241]:

1. Разові

2. З періодичною поставкою

3. З оплатою в грошовій та товарній формах (повністю чи частково)

4. Попередні

5. Термінові

Разові контракти можуть бути з коротким строком поставки (сировинні товари) та з довгостроковими поставками ( на комплексне устаткування 3-5 та більше років).

Контракти з періодичною поставкою передбачають регулярну періодичну поставку узгодженої в ньому кількості товарів на протязі встановленого строку. Цей строк може бути коротким ( 1 рік ) та довгим (5-10 років). Такі контракти переважно укладаються на промислову сировину та полу фабрикати.

Контракт з оплатою в грошовій формі передбачає оплату в узгодженій між сторонами валюті із застосуванні обумовлених в контракті способів платежу та форми розрахунку.

Контракти з оплатою цілком в товарній формі укладаються при продажі одного чи декількох товарів з одночасною увязкою з покупкою іншого товару та розрахунки в іноземній валюті не проводяться (бартер).

Попередній контракт - це договір, за яким сторони зобовязуються укласти в майбутньому договір щодо передачі товарів на умовах, які передбачені в попередньому договорі. На сторону, яка необґрунтовано ухиляється від укладання договору, який передбачений таким договором, накладається відшкодування збитків іншій стороні, які були викликані шляхом ухилення.

Ще одним різновидом міжнародних контрактів є термінові контракти. Ці договори укладаються, коли покупцю необхідно отримати придбаний товар саме в обумовлений строк, а інші умови мають менше значення. Наприклад, насіння до посівної. При порушенні строку покупець анулює договір із застосуванням санкцій.

Проблемам уніфікації умов угод в міжнародній торгівлі приділяється багато уваги з боку спеціалізованих міжнародних організацій.

Розробкою типових контрактів та введенням їх в практику займається Європейська економічна комісія ООН. Під її наглядом розроблено більш ніж 30 варіантів типових контрактів та загальних умов купівлі продажу.

Типовий контракт (standard contract) - це заздалегідь підготовлений текст контракту або ряд уніфікованих умов, викладених у письмовій формі з урахуванням звичаїв та звичок, характерних для даної сфери діяльності чи торгівлі, та прийнятих сторонами контракту після того, як вони були узгоджені з вимогами конкретної угоди.

Текст конкретного типового контракту може використовуватись лише до суворо визначених видів угод або видів торгівлі чи при наданні послуг. Часто типові контракти розробляються та наказуються до обовязкового використання галузевими відомствами або спілками підприємців.

Існують у міжнародній торговій практиці два основних напрямки у розвитку типових контрактів та проформ (pro forma) [3,215]:

1. Використання у звичайних ЗТК стандартних умов та застережень. Наприклад, використання у ЗТК базисних умов поставки, які побудовані на міжнародних комерційних термінах INCOTERMS. Такі умови зазначаються у ЗТК абревіатурою терміна, який у розширеному тлумаченні викладений в основному документі, що не входить у ЗТК та його додатки.

2. Використання формулярів, проформ та бланків. Існують контракти, які оформлені у вигляді формулярів або бланків. Якщо такі форми містять необхідний мінімальний набір атрибутів, вони можуть замінювати текст контракту. Проформи контрактів можуть бути:

- текстові;

- бланкові, які мають чіткі та спрощені форми, зведені у таблиці. Тексти в цих проформах зведені до мінімуму, а суттєві умови у вигляді текстових статей винесені в окрему або особливу частину на звороті документа. Загальна (особлива) частина не змінюється.

Уніфіковані або зразкові тексти контрактів, на відміну від типових, більш різноманітні, чисельні та відтворюють галузевій специфіки діяльності. Вони носять рекомендаційний характер, а їх тексти можуть суттєво змінюватись з урахуванням особливостей конкретних угод.

Контракт може бути представлений у вигляді заздалегідь підготовленого документа або формуляра табличного вигляду. Він набуває сили контракту лише у разі, якщо партнери з угоди заповнять статті та графи, які апріорі вимагають узгодження (наприклад, найменування сторін, кількість, якість, ціна товару, строк та місце поставки та інші) і обидва підпишуть його.

Часто використовується комбінована форма типового контракту, яка складається із двох частин:

- частини, що узгоджується;

- уніфікованої частини (загальних умов).

Такі контракти видаються на бланках друкарським способом. На першому аркуші друкуються індивідуалізовані умови угоди, а на звороті або на решті аркушів - загали умови. При необхідності, у деяких пунктах ЗТК залишають місце для уточнення умов що узгоджуються, або просто залишають вільні графи у розділі "Інші умови".

Типовий контракт або проформа може використовуватись двома способами:

- беззастережною згодою (приєднанням) однієї із сторін, що домовляються, умовами та положеннями форми типового контракту, запропонованою іншою стороною. Ця форма не повинна змінюватись, за винятком деяких, апріорі встановлені атрибутів, які вписуються або вдруковуються у порожні графи;

- застосуванням типового або зразкового контракту як зразка, який може бути незначно (для типового) або суттєво (для зразкового) змінений сторонами згідно умовами конкретної угоди.

Отже, ми можемо сказати, що в міжнародній комерційній практиці використовується багато різновидів зовнішньоторгових договорів, структура, зміст та особливості яких визначаються видом зовнішньоекономічної операції, яку вони супроводжують, такі як: зовнішньоторгові договори купівлі-продажу, підряду, франчайзингові, ліцензійні, лізингові та біржові угоди, договори страхування, перевезення, позики тощо. Контракти купівлі-продажу поділяються на такі види: разові, з періодичною поставкою, з оплатою в грошовій та товарній формах (повністю чи частково), попередні, строкові. Також часто використовуються типові контракти.

В практиці міжнародної торгівлі широко використовуються різні типові форми контрактів. Вони стали розроблятися великими експортерами й імпортерами ще в кінці XIX ст. Справа в тому, що складання будь-якого контракту, в т.ч. контракту купівлі-продажу - дуже клопітка робота, яка вимагає великих витрат, зусиль і часу. Тому ділові люди здавна прагнули якось уніфікувати, стандартизувати, зробити їх типовими. За деякими підрахунками на світовому ринку сьогодні використовується більше 10 млн. типових контрактів.

Типовий контракт - це розроблений у відповідності до встановлених правил документ, який містить ряд уніфікованих умов, прийнятих в практиці міжнародної торгівлі, тобто ніби наперед узгоджених, типових умов. Другу частину типового контракту складають статті, умови яких вимагають узгодження. Це статті, які містять умови про предмет контракту, ціну товару, його якості, термінах поставок, умовах платежу та ін.

Типові контракти на світовому ринку можуть використовуватися в різних формах. Як правило, вони складаються на бланках, виготовлених в типографії. Найбільш поширеною формою являється такий типовий контракт, в якому викладаються й формулюються належним чином статті, що містять в собі загальні умови купівлі-продажу. А в тих статтях, умови яких вимагають узгодження, залишається місце для уточнення. Після узгодження в контракт вносяться індивідуальні умови угоди, і він готовий до підписання. Інколи у всіх пунктах залишається місце для уточнення. Друга форма типового контракту відрізняється тим, що статті, які містять в собі загальні умови, друкуються на звороті контракту чи інших листках, а статті, умови яких вимагають узгодження, друкуються на лицьовій стороні контракту. Є й такий варіант типового контракту, в якому загальні умови купівлі-продажу не викладаються. Вони наперед узгоджені, і на них робиться посилання на зворотній стороні контракту, а на лицьовому боці друкуються мінімум 3-4 статті, умови яких вимагають узгодження (тобто про кількість; ціну, терміни й інколи якість доставки). Використання типового контракту може здійснюватися двома способами: 1) беззаперечне приєднання одної зі сторін до умов кінцевої форми типового контракту, яку запропонувала інша сторона 2) використання типового контракту як зразка, який може бути змінений у відповідності до конкретної угоди. Частіше всього типовий контракт , розроблений одною із сторін угоди, береться за зразок і на його основі шляхом узгодження кожної статті, кожної умови контракту розробляється індивідуальний контракт, який підписується сторонами. Типові форми контрактів розробляються в основному великими експортерами даного виду продукції, обєднаннями промисловців і підприємців, асоціаціями, союзами, торгово-промисловими палатами, біржовими комітетами. Наприклад, типові контракти на промислову сировину розробляють союзи підприємців. Це, як правило національні союзи. Проте по багатьох товарах - зернових, лісопиломатеріалах; шкірсировині - велике значення мають типові контракти, розроблені міжнародними союзами підприємців. Найбільше поширення в торгівлі зерновими, масляними, цукром, кольоровими металами, бавовною, натуральним каучуком і т.д. одержали типові контракти, розроблені біржовими комітетами. Галузеві обєднання розробляють зазвичай декілька варіантів типових контрактів для кожного виду товарів. Різниця між цими варіантами полягає звичайно в методі визначення ціни (ФОБ, СІФ та ін.), способу доставки товару (цілими пароплавами чи дрібними відправками); напрямку перевезення, що може вплинути на упаковку товару, умови страхування і т.д. Велику увагу розробці типових контрактів приділяє Європейська економічна комісія (ЄЕК) ООН. Під керівництвом ЄЕК було розроблено більше 30 варіантів типових контрактів і загальних умов купівлі-продажу, частково, договір купівлі-продажу зернових (16 варіантів переглянуті в 1965 р.); загальні умови експортних доставок машинного обладнання (1955 р.); загальні умови монтажу машинного обладнання за кордоном (1963 р.); загальні умови купівлі-продажу для експорту товарів довготривалого користування та інших металовиробів серійного виробництва (1961 р.); загальні умови купівлі-продажу цитрусових (1958р.)та ін. Типові форми контрактів являються обовязковими для сторін тільки за їх згодою. Звичайно зміст таких угод ґрунтується на праві і практиці країни-розроблювача. І це необхідно враховувати українським підприємцям, які укладають контракт з іноземним партнером.

2. АНАЛІЗ ФОРМ ТА УМОВ МІЖНАРОДНОГО КОНТРАКТУ

Зовнішньоторговельні контракти включають в себе наступні основні елементи, які знаходяться у визначеній послідовності: преамбула (визначення сторін); предмет контракту; кількість (або ціна та кількість); базові умови поставки товарів; ціна та загальна сума контракту; якість товару; строк та умови поставки; умови платежу; умови передавання-приймання товару; гарантії, претензії; пакування та маркірування товару; відвантажування товару; санкції; страхування; форс-мажорні обставини; арбітраж; інші умови; юридичні адреси, поштові й платіжні реквізити сторін.

Способом здійснення комерційних операцій в більшості видів співробітництва являються зовнішньоекономічні угоди, при укладенні яких виникають конкретні права та обовязки цивільно - правового характеру для сторін, що є субєктами угоди. Серед цих угод центральне місце посідає договір купівлі - продажу.

1. Міжнародні договори купівлі - продажу. Серед різноманітних комерційних угод, договір купівлі-продажу - один із найбільш поширених. Цей договір охоплює найбільш значну частину зовнішньоторговельних операцій з експорту та імпорті товарів. Він регламентується Конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, яка була прийнята у Відні 10-11 квітня 1980 року, і набула чинності з 1 січня 1988 року. Україна є учасницею Віденської конвенцією з 1 лютого 1991 року. Важливе значення в регулювання договорів міжнародної купівлі-продажу має Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів. З питань, які не врегульовані Віденською конвенцією, застосовується національне право певної країни. Віденська конвенція докладно регулює порядок укладання договору купівлі-продажу через обмін офертою та акцептом. Пропозиції укласти договір (оферта) та прийняття цієї пропозиції (акцепт). Відповідно сторона, що зробила пропозицію, зветься оферентом, а сторона, що її прийняла, - акцептантом. Оферта повинна бути достатньо визначеною та виражати намір оферента бути зобовязаним у випадку акцепта, а саме: в ній назвати товар і встановити у прямій чи побічній формі його кількість і ціну або передбачити порядок їх визначення. Оферта повинна бути адресована конкретній особі. Оферта набуває чинності, коли вона одержана її адресатом. Згідно діючого законодавства, права та обовязки сторін за зовнішньоекономічним договором (контрактом) визначаються правом країни, обраної сторонами під час укладення договору (контракту) або внаслідок подальшого погодження. За відсутності такого погодження застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є продавцем у договорі купівлі - продажу. Умови, які повинні та можуть бути передбачені зовнішньоекономічним договором (контрактом), установлює, зокрема, “Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)”, затверджене Наказом Міністерства зовнішньоекономічних звязків і торгівлі України від 05.10.1995 року № 75. До обовязкових умов договору (контракту) належать: назва, номер договору (контракту), дата й місце його укладення; преамбула із зазначенням повного та скороченого найменування сторін та найменування документів, якими керуються контрагенти під час укладення договору (контракту); предмет договору (контракту; його опис та встановлюється точне найменування, характеристика, модель, сорт і таке інше); кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг; встановлюється одиниця виміру кількості, порядок визначення кількості, система вимірів та ваги; визначити якість товарів в контракті купівлі - продажу - значить встановити якісну характеристику товару, тобто сукупність властивостей, що визначають придатність товару для використання його за призначенням у відповідності із потребами покупця, а вибір саме способу визначення якості (по стандарту, по технічним умовам, по специфікації, по опису, по первинному огляду, по змісту окремих речовин в товарі, по виходу готового продукту, за натуральною вагою) залежить від характеру товару, від практики, яка склалася в міжнародній торгівлі цим товаром, а також інших умов; базисні умови поставки товарів (приймання / здачі виконаних робіт або послуг), у тому числі з використанням Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів у редакції 2000 року (Указ Президента України від 4 жовтня 1994 року “Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів”); ціна та загальна вартість договору (контракту), Указ Президента України “Про заходи щодо вдосконалення конюктурно - цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності” від 10 лютого 1996 року, “Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності” затверджене Указом Президента України від 10 лютого 1996 року № 124/96; умови платежів (включають в себе спосіб платежу, засоби платежу, форму платежу); упаковка та маркування (основне завдання - запобігання) [10,56].

Пошкодженню товарів та запобігання загибелі і пошкоджень при їх транспортуванні від продавця до покупця); гарантії та технічне обслуговування; порядок приймання товару; форс - мажорні обставини; санкції та рекламації; арбітраж; юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін.

За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть передбачатися додаткові умови: страхування; гарантії якості; залучення субвиконавців до договору (контракту), агентів, перевізників; норми завантаження (розвантаження); передача технічної документації на товар; збереження торгових марок; порядок сплати податків, мит, зборів; захисні застереження; момент початку дії договору (контракту); кількість підписаних примірників договору (контракту); можливість і порядок внесення доповнень та змін до договору (контракту).

2. Договір консигнації. Поняття цього договору базується на визначенні операції з реалізації товарів, відповідно до якої одна сторона (консигнатор) зобовязується за дорученням другої сторони (консигнанта) протягом визначеного часу (терміну дії угоди консигнації) за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товари, які належать консигнанту. Таке визначення операції, яке здійснюється під час виконання договору консигнації, міститься у постанові Кабінету Міністрів України від 30.03.2002 р. № 445, якою затверджено Порядок віднесення операцій резидентів у разіпровадження ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного й фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів та товарів спеціального призначення [12,56].

Предметом договору консигнації є надання комплексу послуг змішаного типу - юридичних та фактичних. Перш за все - це укладання правочинів з продажу товарів, їхнє зберігання, страхування, демонстрація та рекламування. Договір консигнації укладається на термін півтора року та більше, особливістю є те, що поряд із терміном дії контракту зазначається й термін консигнації товарів, тобто їх реалізація з моменту поставки. Зазвичай цей термін є менш тривалим, ніж термін дії самого контракту.

Важливою ознакою консигнаційного контракту є визначення території реалізації товарів. Консигнатор не має права продавати товари за межами цієї території без згоди консигнанта.

Відмінною особливістю консигнаційного контракту є те, що продаж товарів за ним здійснюється консигнатором з консигнаційного складу. Тому консигнатор зобовязаний забезпечити розміщення й збереження товарів консигнанта на консигнаційному складіДо речі на Україні не існує консигнаційних складів, а розміщення ввезених на територію України консигнаційних товарів здійснюється на спеціальних митних ліцензійних складах. Відповідно до положення про порядок відкриття та діяльність митних ліцензійних складів на території України, затвердженого наказом Держмитслужби України від 31.12.1996 р. № 592, серед основних завдань цих складів є створення передумов для таких форм зовнішньоекономічної діяльності, як продаж товарів на умовах консигнації. Імпортери-консигнатори можуть або самі відкрити та експлуатувати митний ліцензійний склад, отримавши відповідну ліцензію Держмитслужби України, або ж укласти договір з власником такого складу про розміщення консигнаційних товарів на зберіганняУ контракті також зазначається, що консигнатор несе повну відповідальність і збереження поставлених на консигнацію товарів у розмірі повної їх вартості, починаючи від лати поставки товарів консигнатором і закінчуючи датою їх оплати, перевідправлення або повернення консигнанту на його вимогуРозмір винагороди консигнатора може визначатися й виплачуватися у різний спосіб. Наприклад, сторони можуть встановити, що винагорода консигнатора становить певний відсоток від суми укладеного ним право чину або надати право консигнатору самостійно встановлювати ціну на консигнаційні товари, враховуючи ціну, визначену консигнантом. У цьому випадку винагорода становить різницю між ціною, встановленою консигнантом, та ціною, за якою консигнатор продав товар третій особі. Інший спосіб, це якщо комісіонер вчинив право чин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові. Як правило, консигнатор утримує суму своєї винагороди із грошових надходжень за продані ним товари, а потім перераховує необхідну суму консигнантові Ще одне з важливих питань вирішують сторони при укладанні договору консигнації. Це, який різновид консигнації обирають сторони Просту (поворотну) - всі товари, які не були реалізовані протягом терміну консигнації, підлягають поверненню консигнанту. Саме на цих умовах найчастіше укладаються контракти.

Частково поворотну - консигнатор зобовязується після закінчення терміну консигнації купити у консигнанта певну кількість із нереалізованого товару. Безповоротну - консигнатор зобовязаний викупити весь непроданий до закінчення встановленого терміну товар. Наступна істотна умова консигнаційного договору є вибір сторонами права, що застосовуватиметься для регулювання взаємовідносин. Згідно з статтею 6 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, за відсутності погодження між сторонами стосовно вибору права застосовується право країни, де заснована, має місце перебування або основне місце діяльності сторона, що є комітентом (консигнантом) у договорі комісії (консигнації).

3. Договори лізингу. Особливості розвитку лізингових послуг в Україні

Міжнародна Фінансова Корпорація у рамках проекту "Розвиток лізингу в Україні" при сприянні інформаційного агентства "Інтерфакс-Україна" і ділового щотижневика "ІнвестГазета", а також Інтернет-ресурсу для підприємців VlasnaSprava.info провела Інтернет-конференцію на тему: "Лізинг в Україні: бути чи не бути?". Вперше в Україні було розглянуто питання лізингу в великому масштабі. Регулювання лізингу, як від бізнесу в Україні здійснюється недавно, а саме зі створенням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг зявився державний орган, до задач якого входить регулювання та розвиток цього сегменту бізнесу. Як відомо в усьому світі за допомогою лізингу оновлюється основні фонди. А для України це є дуже актуальна проблема, щодо оновлення основних фондів, особливо в галузі сільського господарства, транспорту, деяких інших галузей, які потребують досить суттєвих капіталовкладень. Оскільки лізинг є альтернативою, це є загальновизнана практика, банківському кредитуванню, тому держава має сприяти розвитку саме цього сегменту ринку і створювати певні законодавчі умови для його ефективного функціонування. Робота Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг розпочав свою діяльність у 2004 році, та діє й на цей час. Ця комісія працює над удосконаленням законодавства і над тими проблемами, які вже виникли після державної реєстрації цього нормативного акту, тобто саме до опрацювання механізмів регулювання [1,168].

Потреба України у лізингу надзвичайно велика, приблизно десятки мільярдів доларів. Майже всі галузі потребують лізингу - аграрний сектор, малий та середній бізнес, машинобудування, транспортні галузі, соціальна сфера. Останні зміни у бюджеті України зачепили лізингову сферу, а саме послуги лізингу подорожчають для потенційних лізингоодержувачів.

Зміни що відбулися в законодавстві відносяться до:

1. В новому законі про бюджет змінено порядок оподаткування операцій фінансового лізингу, точніше комісія лізингодавця. В старому законопроекті лізингові компанії не були платниками ПДВ по операціям фінансового лізингу, так як лізингові компанії є типовими фінансовими посередниками та додаткову вартість не виробляють, а її розподіляють, так як, банки та кредитні союзи, то в новому законі про бюджет встановлено межа в розмірі 2 облікових ставок НБУ, до розміру яких не нараховується ПДВ, але якщо комісія складає більше 2 облікових ставок НБУ, згідно ПДВ нараховується. Лізингові компанії вважають, що це суперечить всі правилам та законом, а точніше закону економічної теорії „працювати в ринковій економіці, та ні в якому разі не можна оподатковувати фінансових посередників ПДВ”.

2. Відношення на валові витрати страхових платежів по майну. Історично склалося, що лізингові компанії, а саме компанії, що оперують з лізингом машин, включають витрати на страхування свого автопарку. А законодавство ввело 5% обмеження на зарахування на валові витрати суми страхових платежів, а в межах 5% можна відносити на валові витрати страхові платежі [16].

А це суперечить тому, що структура лізингових компаній не можуть мати маленькі витрати. Вважається, що приблизно біля 11-12% складають витрати на валових затратах на страхування.

3. Порядок віднесення в податковий кредит купівлю легкових машин для подальшої передачі їх у лізинг. Законодавство ввело з 1 квітня особливості роботи таксопарків, заборонивши всім відносити на податковий кредит при купівлі легкових машин юридичним особам суму ПДВ, включати в вартість машини нарахувавши на неї амортизацію. Тобто, це призведе до, того, що оподаткування ПДВ, це фактичне подвійне оподаткування ПДВ на операції оперативного лізингу до легкових машин.

Лізинг являється міжнародним, коли лізингова компанія і орендатор, лізингова компанія і постачальник чи всі три учасники операції знаходяться в різних країнах. В рамках міжнародного лізингу виділяють прямий лізинг, тобто орендну угоду між юридичними особами різних країн, та непрямий іноземний лізинг, в якому орендатор і орендодавець являються юридичними особами одної країни, але капітал останнього частково належить іноземним фірмам, чи якщо орендодавцем виступає дочірня компанія іноземної ТНК. Прямий лізинг поділяється на експортний та імпортний. В останні роки багато західних економістів до міжнародного лізингу відносять тільки прямий лізинг, а операцію по непрямому лізингу відносять до угод в середині країни.

Розрізняють два основних види лізингу - оперативний і фінансовий.

Оперативний лізинг характеризується здачею предмета оренди на період, значно менший повного терміну амортизації. Предметом оперативного лізингу звичайно бувають автомобілі, персональні компютери, копіювальне обладнання, побутова техніка. В такому випадку орендні платежі лише частково компенсують початкову вартість обєкта оренди. Після закінчення терміну лізингового договору він другий раз здається в оренду, можливо іншому орендатору.

Фінансовий лізинг характеризується середнім і довготривалим характером договору, амортизацією повної чи більшої частини обєкта. В статті 4 Закону України "Про лізинг" фінансовий лізинг визначається як договір лізингу, в результаті підписання якого лізингоодержувач за своїм замовленням отримує в платне користування від лізингодавця обєкт лізингу на період, не менше того, на протязі якого амортизується 60% вартості обєкта лізингу, визначеної вдень підписання договору. Після закінчення терміну дії контракту орендатор може повернути обєкт оренди орендодавцю чи купити його за кінцевою вартістю

В Україні на сучасному етапі надають лізингові послуги 44 юридичні особи, це приблизно 139 млн. грн. за 5 місяців 2004 року. В Україні нема ніяких застережень і заборон для міжнародного лізингу, звичайно міжнародний лізинг вносить свої додаткові ризики, що існують в середині кожної з країн. Щоб мінімізувати ці ризики, міжнародна спільнота розробляє певний механізм, є міжнародні конвенції. І на сьогодні в Україні надзвичайноактуальним є підписання, а потім, звичайно, і ратифікація декількох міжнародних конвенцій, що напряму стосуються лізингової індустрії. Безперечно, це конвенція УНІДРУА, про міжнародний лізинг, про фінансовий лізинг, він стосується саме міжнародних відносин. Це конвенція теж УНІДРУА про міжнародний факторинг, тому що факторингові операції дуже тісно стоять до лізингової діяльності. Є ще ряд конвенцій стосовно відступлення дебіторської заборгованості торгівлі, і конвенція, яку Україна вже підписала, але поки що не ратифікувала, в найближчий час можливо буде, і стосується вона в тому числі і лізингу, але надзвичайно такого дорогого обладнання, унікального обладнання - це конвенція УНІДРУА про міжнародні права на мобільне обладнання - це вичерпний перелік саме мобільного обладнання - це літаки, мобільний склад та космічні апарати е надзвичайно для України важливо, тому що Україна саме позиціонує себе як країну, що виробляє такі види обладнання [2,67]. До пріоритетних напрямків використання лізингу в Україні можна віднести:

1. Високотехнологічні наукоємні галузі: літако - і машинобудування, порошкова металургія, кераміка, електрозварювальне виробництво; енергозберігаючі технології, нафтогазовий комплекс, агропромисловий комплекс.

2. Видобувні і металургійні галузі, кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат.

3. Виробництво товару народного споживання.

4. Незавершене виробництво.

5. Дрібний бізнес та інше.

Лізинг можна розглядати як форму довгострокового кредитування покупки, що являє собою довгострокову оренду. Оскільки лізингова служба повністю оплачує основні засоби за дорученням підприємства-лізингоотримувача за рахунок власних коштів, то до неї переходить право власності на обєкти лізингу.

3. Стандартний лізинг. При цій формі лізингу виробник обладнання продає його лізинговій компанії, яка здає це обладнання в лізинг споживачеві. При цьому між виробником та лізингоотримувачем не виникають правові відносини. Технічне обслуговування здійснює за окремою домовленістю виробник, а лізингодавець не втручається в питання технічного обслуговування

Зворотній лізинг («ліз-бек»). Ця форма використовується у випадку, коли фірма відчуває гостру нестачу коштів. Сутність цієї операції

полягає в тому, що власник обладнання продає лізинговій компанії обладнання, а потім бере його в лізинг, тобто продавець обладнання перетворюється в лізингоотримувача

«Мокрий лізинг». Цей різновид лізингу передбачає додаткові послуги лізингодавця лізингоотримувачу. Лізингодавець здійснює утримання обладнання, ремонт, страхування, інколи управління виробництвом.

«Чистий лізинг». В даному випадку всі обов`язки, пов`язані з експлуатацією обладнання, виконує лізингоотримувач. Він сплачує податки, здійснює страхування та несе всі витрати, пов`язані з використанням обладнання. Лізингоотримувач зобов`язаний утримувати обладнання в робочому стані, обслуговувати його та після закінчення строку лізингу повернути його в доброму стані з урахуванням нормального зносу лізингодавцю. Лізингодавець не відповідає за дії, пов`язані з використанням лізингоотримувачем майна. Але він несе відповідальність, пов`язану з можливими діями влади чи інших організацій країни, де використовується обладнання.

Лізинг на залишкову вартість обладнання. Використовується по відношенню до обладнання, що вже знаходилось в користуванні. Така форма лізингу діє на протязі 1-4 років

Лізинг з повним обслуговуванням. Подібний до «мокрого» лізингу, але угода передбачає виконання лізингодавцем деяких додаткових послуг. Наприклад, лізингодавець проводить дослідження, що передують придбанню обладнання, здійснює поставку необхідних сировинних матеріалів для роботи даного обладнання, надає кваліфікованих спеціалістів для роботи з обладнанням та надає деякі інші послуги

Лізинг постачальнику. Ця форма лізингу схожа з типом «ліз-бек». Постачальник обладнання виступає в подвійній ролі: продавця та основного лізингоотримувача, який не є користувачем обладнання. Лізингоотримувач зобов`язаний знайти суборендаторів та здати їм обладнання в суборенду. Для цього не потрібна згода лізингодавця, здача обладнання в суборенду є обов`язковою.

Оновлений лізинг. Характерним для цієї форми є те, що відбувається періодична зміна раніше зданого в лізинг обладнання більш сучасним. Ця модель досить розповсюджена при лізингу ЕОМ.

Вендор-лізинг. У цьому випадку в ролі лізингової компанії виступає асоціація фірм-виробників спільно з лізинговою компанією чи банком. Ця модель використовується при просуванні на ринок особливо дорогого обладнання. При цьому виробник бере на себе пошук партнерів та технічне обслуговування обладнання об`єкту лізингу, а лізингова компанія - організаційну розробку проектів, вирішення адміністративних питань, надання консультаційних послуг.

Враховуючи те, що лізинг повязаний з вкладанням ресурсів на тривалий термін, необхідно враховувати економічну ситуацію, що склалася в країні. Хочеться відзначити, що Україна вступила в фазу стабілізації економіки. Про це свідчать такі дані: падіння темпів інфляції, стабілізація грошової одиниці, здешевлення кредитів, зростання обсягу виробництва в деяких галузях народного господарства (чорна металургія, ПЕК), часткове рішення проблем по зменшенню заборгованості по заробітній платі і ін.

Все це повинно сприяти розвитку лізингових відносин в Україні.

4. Особливості договорів франчайзингу (комерційної консигнації).

У міжнародній комерційній практиці широко використовується продаж товарів і послуг на умовах франчайзингу, тобто шляхом надання на договірній основі певних привілеїв, пільг, прав (франшизи).Тотожні цих понять є найменування „комерційна концесія”, та „договір комерційної концесії”, що використанні в Господарському Кодексі, статтями 366-376.

Міжнародно-правове регулювання відносин за договором франчайзингу (комерційної концесії) базується на рекомендаціях Міжнародної торгової палати, втілених у Типовому контракті франчайзингу (публікація МТП № 557), який спрямований на просування товарів і містить уніфіковані правила, що пропонуються на просування учасникам цих правовідносин.

Згідно Господарського Кодексу, ст.. 366, договір комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобовязується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних право володільцеві, а користувач зобовязується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити право володільцеві обумовлену договорам винагороду. Також передбачає використання комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації і комерційного досвіду право володільця в певному обсязі, із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності.

Предметом договору комерційної концесії є право на використання обєктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, товарів, комерційних таємниць), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності.

Згідно ст. 367 ГК, договір комерційної концесії повинен бути укладений у письмовій формі у вигляді єдиного документа. Недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору [13,64].

Винагорода зо договором може виплачуватися користувачем право власникові у формі разових або періодичних платежів або в інших формах, передбачених договором.

Також докладно врегульовані обовязки і права сторін за договором, а саме, правоволоділець зобовязаний передати технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну користувачеві для здійснення прав, наданих йому за договором, видати користувачеві передбачені договором ліцензії (дозволи), забезпечивши їх оформлення у встановленому законодавством порядку. В обовязки користувача входить, забезпечити відповідність якості товарів, що виробляються ним на основі договору, виконаних робіт, послуг, що надаються, якості таких самих товарів, що виробляються безпосередньо правоволодільцем, інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії, та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.

Договір комерційної концесії належить до категорії так званих „виключних”(„ексклюзивних”) договорів, тобто таких, за якими одна із сторін надає другій стороні право на виключне розповсюдження, розміщення, просування і продаж своїх товарів (надання послуг) на певній території, межі якої погоджується у договорі.

При укладанні й виконанні договорів міжнародного франчайзингу завжди виникає питання про застосовне право, тобто право якої держави застосовуватиметься до правовідносин, що встановлюються цим договором.

Типовий контракт франчайзингу пропонує сторонам два варіанти узгодження застосовного права:

- відносини за контрактом регламентуються загальновизнаними у міжнародній торгівлі правилами і принципами права, у тому числі Принципами міжнародних комерційних договорів УНІДРУА;

- угода регламентується правом певної країни, яке обрали сторони.

У міжнародному обігу поширеним є найменування „договір франчайзингу”, сторонами якого є франчайзер і франчайзі. Деякі використовують інші терміни при визначенні сторін цього договору - „франшизіар - франшизіат”, що також є допустимим, враховуючи міжнародну термінологію [8,154].

Незважаючи на відсутність правового регулювання договору франчайзингу, українські підприємці використовують франчайзингову систему у своєму бізнесі. За чотири роки, без досвіду, методологічної допомоги та підтримки закону, в Україні відкрилося 16 пунктів мережі закладів швидкого харчування - "Піца Челентано" та "Картопляна хата". До кінця 2002 р. їх планувалося відкрити ще 28 (загалом - 44). ...........