Політична економія - теорія та практика - шпаргалки

1. Зародження і розвиток політичної економії. Основні напрямки, школи і течії в політичній економії. Політекономія-складова частина економічної теорії. Економічна теорія складається з політекономії, макроекономіки, мікроекономіки, історії економічних вчень. Макро- і мікроекономіка конкретизують загальнотеоретичні положення політекономії. Макроекономіка на рівні країни, мікроекономіка на рівні окремих галузей. В цілому економічна теорія є методологічною основою всіх економічних дисциплін. Господарчо-економічні проблеми завжди знаходились в центрі уваги людей. Донаукові фіксовані проблеми зустрічаються в міфах, легендах, релігійних віруваннях. Перші наукові проблеми зустрічаєм також в давності в рамках єдиної філософської науки. Становлення економічної галузі наукових знань. Накопичення великих обсягів економічних знань призводить до їх разчленування й обособлення. Виникнення спеціальних досліджень відноситься до початку 17 ст. (зародження капіталізму та формування національних ринків). Виражала інтереси буржуазії. Тоді й виник термін політекономія. Він був вперше застосований французьким вченим- меркантилістом Антуаном де Монкретьєном в 1615 р. в "трактаті адресованому королю и королеві". Меркантилізм-перша школа політекономії. Походить віт італійського слова мерканте (купець). Багатство суспільства ототожнювали з золотом. Джерелом багатства-торгівлю. Меркантилісти сприяли розкладу феодалізму, первинному накопиченню капіталу. Класична Політекономія виникла у звязку з проникненням капіталу в сферу виробництва. Класична Політекономія була пануючою школою во 2 пол.18-поч.19 ст. Перші представники цієї школи - фізіократи (природа и влада). Родоначальник Франсуа Кенэ, який джерелом багатства вважав виробництво, але лише с/г. Головна їх заслуга - перша спроба провести аналіз суспільного відтворення. Класична Поліекономія: Вільям Петті, Адам Смітт, Давід Рікардо обгрунтували, що джерелом суспільного багатства є все суспільне виробництво. 1.Ввели метод абстрагування, який відкривав можливості проникнення в глибинну суть досліджуваних явищ. 2.Заклали основи трудової теорії вартості. 3.Дослідили механізм відтворення суспільного капиталу. 4. Спробували пояснити закони, що управляють економічними явищами. 5. Виступали за обмеження втручання держави в економіку, за свободу торгівлі. В середині та другій половині 19ст. в працях Сісмонді й Прудона розвивалась дрібнобуржуазна Політекономія. Вона відображала інтереси і погляди мілких товаровиробників; не змогла відкрити закони економічного розвитку й тому виявилась безплідною.

Сучасна економічна теорія характеризується більшою кількістю напрямків, шкіл, течій. Основні: 1) Неокласична; 2) кейнсіанська; 3) монетаризм; 4) інституціонально-соціологічна. Вони різняться трактуванням ролі ринку і держави, їх співвідношення і взаємодії в економічному розвитку.

2. Предмет політичної економії. Тлумечення предмета політичної економії різними школами.

Неокласична виходить з коренного положення класичної школи про ринок і конкуренцію, як про природні умови функціонування і розвитку економіки. Ринковий механізм саморегулювання вважається єдино ефективним способом функціонування економіки. Державне втручання може привести до порушення економічної рівноваги, до зниження ефективності. Засновується на теоріях межової корисності та виробничості. Кейнсіанство виникло в 30-ті роки, у звязку з необхідністю виводу буржуазної економіки з світової кризи 29-33 рр. Кейнс выпустив в 1936 р. працю "спільна теорія зайнятості, відсотку і грошей". Основні положення: ринковий механізм не здатен повністю ліквідувати кризи і безробіття, необхідне державне втручання, з використанням податків, субсидій, ссудного відсотку.

Монетаристські теорії інтенсивно розвиваються. В центрі їх уваги - антикризові заходи: стимулювання економічної активності з використанням фінансово-кредитної системи, грошового обігу, інфляцій для підвищення попиту.

Институціонально-соціологічна. Обєктом дослідження є такі суспільні інститути як корпорації, профспілки, держави. При цьому в центрі уваги - загальнолюдські цінності. Виступають проти надмірної ідеологізації суспільного життя, против мілітаризації економіки, за індикативне державне планування економіки, за гарантовані доходи, за розширення державних соціальних програм, за організацію державою перекваліфікацію робітників у звязку з технологічним безробіттям.

Політекономія - суспільна наука. Вивчає відносини між людьми в процесі їх виробничо-господарської діяльності. Економічні відносини - відносини 1) з приводу економічного поєднання робітників з засобами виробництва; 2) з приводу організації виробнмчого процесу; 3) з приводу присвоєння й використання результатів виробництва.

Політекономія здійснює екскурси в інші науки. Зачіпає політичні, ідеологічні відносини, особливо економічну та соціальну політику, психологію, юриспурденцію в галузі господарського та цивільного права. Також стикається з науками, що вивчають техніку і технологію виробництва.

3. Економічна теорія і політична економія: проблеми взаємозвязку. Позитивна і нормативна політична економія.

Сучасна економічна теорія, головним змістом якої є розвинена ринкова економіка як загальнолюдська цінність, розкриває її сутність через різні рівні аналізу. Об”єктом економічної теорії є економіка в цілому. Багатоаспектність змісту економіки зумовлює різноманітність напрямів вивчення економічного життя суспільства: в центрі уваги постають економічні виробничі відносини, проблеми ефективності економічної системи, особливості різних систем господарбвання тощо. Економічна теорія досліджує не лише проблеми оптимізації виробництва при обмежених ресурсах, а й економічні форми та закономірності, в яких здійснюється суспільне відтворення в цілому. Термін “політична економія” щодо економічної теорії був застосований ще у 1615 році. Цей термін можна трактувати як науку про ведення господарства в державі, суспільстві.

Вивчення політекономічного аспекту економічної теорії означає дослідження розвитку економічних явищ і процесів через пізнання економічних виробничих відносин. Головним завданням економічної теорії є характеристика засад економічних систем через аналіз організаційно-економічних та соціально-економічних виробничих відносин.

А політекономія - суспільна наука. Вивчає відносини між людьми в процесі їх виробничо-господарської діяльності. Економічні відносини - відносини 1) з приводу економічного поєднання робітників з засобами виробництва; 2) з приводу організації виробнмчого процесу; 3) з приводу присвоєння й використання результатів виробництва.

Отже, політекономія та економічна теорія є тісно взаємопов”язаними науками та явищами, які переплітаються у своєму існуванні.

4. Закони, принципи і категорії політичної економії. Система економічних законів.

Виробничо-господарській діяльності властиві обєктивні економічні закони.

Економічні закони - внутрішні, істотні, стійкі причинно-наслідкові звязки і залежності економічних відносин людей. Обєктивний характер економічних законів обумовлений такими обставинами:

1)виробництво життєвих благ здійснюється на основі і з використанням предметів, законів, сил природи існуючих незалежно від волі і свідомості людей;

2)матеріальною основою життєдіяльності людей є їх безперервний обмін речовин з природою; вони не можуть припинити споживання, як найважливіший компонент цього обміну, а тому не можуть на свій розсуд припинити виробництво, не можуть вільно маніпулювати обсягами і видами вироюництва.

Економічні закони виступають як пануюча тенденіия соціально-економічного розвитку суспільства. Вони проявляються не в кожному окремому явищі аб о процесі, а у всій їх сукупності на досить довгих відрізках часу; вони не є демонічними повелителями, що перетворюють людей в покірних слуг, вони визначають спільну логіку економічного розвитку. Люди не безсильні перед цими економічними законами, не лишені своїх інтересів і активної ініціативності в їх реалізації. Закони незалежні від волі і свідомості людей, але не від їх діяльності. Це закони виробничо-господарської діяльності людей, суспільних дій, і вони мають місце лише в людському суспільстві. Пізнаючи економічні закони та здійснюючи свою виробничо-господарську діяльність в їх руслі, люди добиваються високих результатів в своїй діяльності.

Економічні категорії. Будь-яка галузь наукових знань здійснює типізацію, коасифікацію великої кількості досліджуваних явищ. Результатом цих узагальнень в економічній науці є економічні категорії. Економічна категорія - наукове зібрання понять, яке абстрактно характеризує сутність багатьох однородних, аналогічних економічних явищ. Інструмент наукового пізнання виробничо-господарських явищ і процесів; абстракція, що відображає в науковій свідомості дійсні економічні відносини. Економічні категорії істинні, оскільки існують ті відносини, відображенням яких є.

5. Методи економічних досліджень. Загальні методи наукового пізнання та їх використання. Великий арсенал методів наукових досліджень підрозділяється на дві групи: 1) емпіричні; 2) теоретичні.

Емпіричні - полягають у зібранні фактів, врахуванні всіх змін, що відбуваються з ними, в їх групуванні, математико-статистичній обробці. Теоретичні методи є засобом проникнення в глибинну сутність досліджуваних явищ, розкриття законів їх функціонування та розвитку.

В політекономії теоретичні методи полягають головним чином в абстрактних висновках, у висуненні та перевірці гіпотез, гіпотетичному моделюванні економічних процесів. Широко використвується метод абстрагування: відсторонення від другорядних, неістотніх сторін досліджуваного явища з метою виділення першочергових глибинних якостей, що розкривають його сутність.

Шляхом методу абстракції формуються економічні закони та категорії. Кращим засобом перевірки висунутих гіпотез, сконструйованих моделей є експерименти, тобто відтворення відповідних процесів в лабораторних умовах. В політекономії лабораторні експерименти неможливі, а економічні експерименти досить обмежені. Але в якійсь мірі це компенсується широкими масштабами теоретичних дискусій вчених-економістів, які ведуться в печаті, на конференціях, симпозіумах, а також методом єдності логічного та історисного. При вивченні фактів, висуненні та перевірці гіпотез використовуються методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції.

Аналіз - розложення, розчленування досліджуваного обєкту на складові частини. Синтез - вивчення предмету в єдності та взаємодії всіх його складових частин, його системної цілісності. Індукція - конструювання узагальнених висновків, теоретичних результатів, економічних законів на основі емпіричних спостережень великої кількості досліджуваних явищ. Дедукція - протилежний рух дослідницької думки від загальних наукових висновків до окремих явищ з метою: 1) наукової оцінки; 2) поглиблення, уточнення, повишення якості спільних наукових висновків, законів.

6. Функції політичної економії. Політична економія та обгрунтування економічної політики. Політекономія вивчає відносини між людьми в вирішальній сфері їх життєдіяльності: у виробничо-господарській економічній діяльності. Значення політекономії в житті суспільства може бути охарактеризоване її функціями.

Політекономія як одна з галузей наукового знання, виконує:

1)пізнавальну функцію. Нею політекономія забезпечує накопичення наукових знань в галузі виробничо-господарської діяльності людей, а в цілому - нарощування інтелектуального потенціалу суспільства, розширює науковий кругозір людей, озброює їх знаннями обєктивних законів економічного розвитку суспільства, силою наукового передбачення.

2) методологічну. Політекономія вивчає виробничо-господарські відносини людей в глибинній їх сутності. Це фундаментальна наука, є методологічною основою всіх економічних наук. Це свого роду економічна філософія.

3) практичну. політекономія - теоретична основа економічної політики держави, підприємств, фірм. На основі її законів та теоретичних висновків органи держуправління, фірми визначають свої програмні цілі, економічну стратегію і практику. Політекономія сприяє нарощуванню економічного потенціалу.

4) ідеологічну. Політекономія формує погляди, суспільні ідеї, суспільну свідомість. Є вихідною основою формування економічного і політичного мислення.

7. Виробництво та його основні фактори. Межа виробничих можливостей.

Виробництво-це не лише процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людини, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фах: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну, споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно в кожній з них у певний момент.

Процес виробництва-це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним.

Види факторів виробництва зумовлені різноманітною виробничою діяльністю людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах і регіонах. Наприклад, є фактори виробництва с/г призначення або такі, що належать до промисловості чи таких її підгалузей, як легка промисловість, машинобудування. Робітники як фактори виробництва можуть бути зайняті в матеріальному виробництві чи духовній сфері, врізних регіонах країни тощо. Види факторів виробництва дуже різноманітні, що є обєктивною підставою суспільного поділу праці. Для типів факторів виробництва характерною є визначеність. Вони представлені засобами виробництва (речовий фактор) і безпосередніми виробниками (особистий фактор), наділеними здатністю до праці, яка реалізується у поєднанні з засобами праці. Особистий і речовий фактори набувають найсуттєвішої якості - суспільного характеру, коли постають не як індивідуальні, а яу сукупні фактори.

8. Економічні потреби суспільства, їх суть і класифікація.

Економічні потреби - це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають обєктивно-субєктивний характер.

Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за субєктами та обєктами. За субєктами потреби поділяються на: а) індивідуальні, колективні та суспільні. До індивідуальних потреб можна віднести потреби в їжі, одязі, житлі, які у кожної людини мають свої якісні та кількісні особливості, задовольняються специфічним набором товарів та послуг. Прикладом колективних потреб можуть бути потреби певного трудового колективу в кваліфікованому керівництві, сприятливому психологічному кліматі, відповідних умовах праці. Суспільні - це потреби у зниженні рівня інфляції та безробіття, у забезпеченні конвертованості національної валюти, економічному піднесенні тощо. Б) потреби домогосподарств, підприємств та держави як особливих субєктів економіки. Як власники економічних ресурсів домогосподарства мають потребу в тому, щоб якнайвигідніше ними розпорядитися, як споживачі вони мають певні потреби у матеріальних і нематеріальних благах та послугах. Підприємці потребують підвищення конкурентоспроможності своєї продукції, зниження витрат виробництва. До потреб держави можна віднести потреби у збільшенні надходжень до державного бюджету, у недоторканості державних кордонів, збереженні держави як єдиного цілого.

За обєктами потреби класифікують на: а) породжені існуванням людини як біологічної істоти та породжені існуванням людини як соціальної істоти. Фізіологічні потреби передбачають реалізацію обєктивних умов, необхідних для нормальної життєдіяльності людини. Їх елементарність визначається безпосереднім звязком з біологічними функціями організму людини. Якщо парною категорією соціальним потребам індивіда є біологічні потреби, то соціальним потребам суспільства - потреби економічні. Тому інколи птреби класифікують на економічні та соціальні. Б) матеріальні - потреби в матеріальних благах та послугах і духовні - потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні, вірі; в) першочергові - потреби, які задовольняються предметами першої необхідності ( продукти харчування, одяг, житло, громадський транспорт, збереження здоровя), та непершочергові - потреби, які задовольняються предметами розкоші ( парфуми, хутра, яхти).

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на абсолютні, дійсні та платоспроможні. Абсолютні потреби породжені сучасним рівнем розвитку світової економіки. Дійсні потреби відповідають рівню розвитку економіки певної країни. Платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін.

9. Корисність продукту. Гранична корисність продукту.

Вартість товару залежить від важливості та необхідності тієї потреби, яку він задовольняє, від його граничної корисності. Наприклад, є 5 ємкостей води. Перша з них визначення для пиття, друга - для приготування їжі, третя - для туалетних потреб, четверта - для поливу квітів, п”ята - для побудови фонтану.

Вартість кожної буде визначена граничною корисністю при наявності їх всіх. При скороченні кількості цих ємкостей їх необхідність буде зростати, що вплине на їх цінність для людини. Чим менше на ринку цього товару, тим він дорожчий, тим вища його цінність. Але із збільшенням його пропозиції цінність даного товару падає до його граничної корисності.

10. Економічний інтерес, його обєкти і функції.

Економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб.

Економічні інтереси можна класифікувати нсамперед за субєктами реалізації їх як державні, групові та особисті. В структурі інтересів виділяють виробничі (повязані з організацією виробництва) і невиробничі ( повязані з задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як члена суспільства).

Має місце складне переплетіння, взаємодія економічних інтересів. Значною мірою інтереси виступають як соціальні протилежності.

Взаємодію інтересів та їх функції можна простежити на прикладі їх прояву у сферах виробництва та обміну. У сфері виробництва підприємці та робітники є протилежними сторонами економічних стосунків, проте вони мають спільні інтереси щодо ринку, виступаючи як виробники та споживачі. Не задовольнивши інтереси споживача, виробник не може забезпечити і власні інтереси

Механізм та функції інтересів визначаються насамперед сутністю існуючої економічної системи.

11. Інтереси і потреби: діалектика взаємозвязку. Єдність і суперечності в системі інтересів.

Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета ( максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром). Отже, економічні інтереси - це усвідомлення потреби існування різних субєктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реалізації їх.

Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину і форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків, бути інтересом субєкта зниження рівня задоволення потреб.

Потреби-інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є першою “цеглиною” в структурі соціально-економічних відносин.

12. Економічна система: її сутність та структурні елементи.

Система - органічно ціле утворення, що складається з ряду створюючих його частин, закономірно та прочно повязаних між собою причинно-наслідковими звязками та залежностями.

Економічна система - звязуюча ланка між природною та суспільною системами. При цьому вона різними своїми сторонами входить до складу і природи і суспільства. В сфері економіки функціонують ресурси, науково-технічні, організаційні досягнення, що формуються суспільною системою. Суспільна система формує потреби, якісні та кількісні характеристики продуктів.

Під економічною системою розуміється реальна національна економіка, тобто економіка окремої країни з її внутрішньогалузевою стуктурою, фірмами, підприємствами, сімейними гсподарствами.

Основні складові частини економічної системи:

1)виробничі сили суспільства, представлені особистими, речовими, соціальними факторами;

2)техніко-економічні відносини;

3)соціально-економічні відносини;

4)господарчий механізм.

Виробничі сили та техніко-економічні відносини утворюють технологічний спосіб виробництва. А технологічний спосіб виробництва разом з соціально-економічними відносинами утворює соціальний або суспільний спосіб виробництва.

Господарчий механізм-сукупність техніко-економічних, соціально-економічних відносин, юридичних відносин в галузі господарства та громадянського права та економічної політики.

13. Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи. Суспільний поділ праці і структура продуктивних сил.

Продуктивні сили - це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці. Продуктивні сили суспільства функціонують і як техніка та технологія, і як суспільний організм.

Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Він визначає не лише структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а й базові відносини, що виникають між субєктами господарювання. Це складне багатоаспектне економічне явище, яке виявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці та характеризується певною структурою суспільної організації виробництва. Суспільний поділ праці виступає як процес. Його характер і результати зумовлені двома тенденціями. Перша відбивається у відокремленні нових сфер виробництва та господарських функціях виробників, змісті процесу праці, а також у суспільних потребах. Друга характеризується усуспільненням виробництва, формуванням складнішої системи господарських звязків і відповідної комбінації суспільного виробничого процесу, а отже, повязана із розвитком економічних відносин. Суспільний поділ праці - це форма існування виробничих сил; підсистема економічних відносин суспільного виробництва; форма організації взаємодії виробничих сил і економічних відносин; спосіб функціонування економічних виробничих відносин.

Продуктивні сили - це єдність матеріально-речового та особистого факторів виробництва. Головну роль ут відіграє особистий фактор - людина, яка створює засоби виробництва, приводить їх у дію. Людини - головна продуктивна сила суспільства. Разом з тим засоби виробництва і насамперед знаряддя - це найреволюційніший елемент продуктивних сил. Вони швидко змінюються, вдосконалюються, що повязано з розвитком людини, підвищенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням організації праці та управління.

14. Домогосподарства, підприємства і держава як субєкти економічної системи.

Як власники економічних ресурсів домогосподарства мають потребу в тому, щоб якнайвигідніше ними розпорядитися (продати, здати в оренду чи використовувати самостійно), як споживачі вони мають певні потреби у матеріальних і нематеріальних благах та послугах. Підприємці потребують підвищення конкурентоздатності своєї продукції, зниження витрат виробництва, збільшення прибутків. До потреб держави можна віднести потреби у збільшенні надходжень до державного бюджету, у недоторканості державних кордонів, збереженні держави як єдиного цілого тощо.

15. Економічні відносини як суспільна форма і спосіб організації економічної системи.

Економічні відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих звязків між господарюючими субєктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг та доходів. А економічна система - це сфена функціонування продуктивних сил та економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів гсподарської діяльності. Специфіка економічної системи суспільства визначається економічними відносинами, які мають складну і багатогранну структуру, що грунтується на відносинах власності. Економічні відносини є цілісною, структурно субординованою системою, що постійно розвивається від простого до складного. Основою цього процесу є розвиток продуктивних сил суспільства, їхньої матеріально-речової та економічної структури. Водночас кожна система економічних відносин має й відносну самостійність, яка формується на основі свідомої діяльності людини, що бере участь у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання створюваних цінностей.

16. Структура економічних відносин. Соціально-економічні відносини.

Економічні відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв”язків між господарюючими суб”єктами в процесі виробництва, обміну та споживання матеріальних благ, послуг та доходів.

Соціально-економічні відносини мають складну і багатогранну структуру, що грунтується на відносинах власності. Власність визначає суспільний спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва та відповідні стосунки між людьми з приводу привласнення матеріально-речових елементів і результатів виробничого процесу. Соціально-економічні відносини є цілісною, структурно субординованою системою, що постійно розвивається від простого до складного. Основою цього процесу є розвиток продуктивних сил суспільства, їхньої матеріально-речової та економічної структури. Водночас соціально-економічні відносини є відносно самостійними, формуються на основі свідомої діяльності людини, що бере участь у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання створюваних цінностей.

17. Організаційно-економічні та техніко-економічні відносини.

Організаційно-економічні відносини безпосередньо пов”язані з продуктивними силами. Вони виникають з приводу трудової діяльності, кооперації праці, обміну засобами виробництва тощо. В цілому ці відносини втілені в господарській системі організації та управління економікою на різних рівнях. Конкретні організаційно-економічні відносини відображені у госп системах окремих галузей суспільного виробництва - економіка промисловості, с/г, торгівлі, охорони здоров”я тощо. Їхню специфіку визначають конкретні економічні науки. До загальних відносин належать форми і методи господарювання, характерні для всіх галузей економіки.

Техніко-економічні відносини відповідають певній формі власності на засоби виробництва, що склалася історично із розвитком НТР. Їхню специфіку визначають технологічні новинки, технічне обладнання та інші техніко-економічні ресурси.

18. Економічний лад суспільства, його суть та структура.

Це функціонування продуктивних сил та економічних відносин, сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності суспільства. Структурні ланки, що його утворюють не є однорідними. Вони поєднують у собі загальні та специфічні, основні та похідні, нові та відмираючі старі, перехідні та проміжні економічні форми.

Економічний лад - це система господарювання в суспільстві. Економічний лад суспільства включає в себе різноманітні види діяльності - підвищення продуктивності праці, проведення реформ, співвідношення попиту та пропозиції, розвиток виробничих відносин тощо.

19. Методологічні аспекти механізму дії і використання економічних законів людьми.

Використання закону вартості дає змогу вирішувати виробляти чи не виробляти якісні товари, чи впроваджувати нову техніку, поводити себе активно чи пасивно, ризикувати чи не ризикувати.

Використання законів попиту та пропозиції регулює суспільне виробництво та розподіл суспільних ресурсів між різними сферами виробництва. Він дає змогу обирати саме ті товари, які користуються попитом та пропонувати їх на ринку.

Закон економії часу є першим економічним законом, що примушує товаровиробника економити ресурси.

Закон грошового обігу допомагає зрозуміти принципи функціонування фінансової та валютної систем суспільства.

Активне використання економічних законів не лише підприємцями та товаровиробниками, а й пересічними громадянами є запорукою стабільного функціонування суспільного господарства та всієї економічної системи суспільства в цілому.

20. Типи і еволюція економічних систем. Формаційний і загально - цивілізаційний підходи до типізації суспільства.

В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма влвсності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і коорднинації економічної діяльності тощо. Поширеною є класифікація економічних систем за технологічним способом виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил. Розрізняють доіндустріальне суспільство - економічну систему, в якій домінує ручна праця; індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця; постіндустріальне суспільство, що грунтується на автоматизованій праці, оснащеній компютерною інформацією.

Ринкова економіка - різноманітність форм власності при домінуванні приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм гсподарювання, матуріальне стимулювання, вільне ціноутворення, регулююча економічна роль держави, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу тощо.

Адміністративно-командна система заснована на пануванні державної власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських звязках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу тощо.

Змішана економічна система - різноманітність форм власності та господорювання, якісні зрушення у відносинах приватної власності, конкурентний механізм, значна економічна роль держави, прогнозування соціально-економічних процесів.

Перехідна економічна система характерна для країн, які звільнились від недоліків адміністративно-командної системи. В таких умовах трансформаційні проецси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими соціально- економічними потрясіннями, кризовими явищами.

21. Власність як економічна категорія. Структура власності та її історичні типи, види, форми. Власність - сукупність відносин окремих індивидів, груп людей та їх асоціацій до речей, як до своїх, і відносин між людьми з приводу приналежності речей.

Власність як економічне явище являє собою сукупність неіснуючих поза звязком між собою таких елементів: 1) обєкти власності; 2) субєкти власності; 3) відносини власності.

Обєкти (матеріально-речовий зміст) - присвоювані, такі що знаходяться в розпорядженні людей речі: фактори виробництва життєвих благ.

Субєкти або носії відносин власності - це люди, їх різні обєднання та асоціації, які присвоюють, володіють та розпоряджаються обєктами власності.

Відносини власності - сукупність відносин між людьми з приводу приналежності речей та інших обєктів власності.

Відносини власності беруть свій початок у виробництві. Виробництво - не лише процес створення життєвих благ, це також процес їх присвоєння людьми, у відповідності з їх участю у виробництві.

Власність не лише результат та одна з істотних рис виробництва, а і у звязку з безперервністю виробничих процесів, вона є непремінною предпосилкою виробництва.

Виробниче присвоєння - це первинне та початок власності, подальший рух відносин власності здійснюється у формах відчудження та вторинного присвоєння на стадіях розподілу та обміну.

Відносини власності є системостворюючим фактором у всій системі економічних відносин, а тому і основою існуючого строю. У звязку з цим вони законодавчо закріплюються та захищаються державою. В результаті економічні відносини власності отримують юридичну форму, а їх субєкти наділяються правом власності.

Економічні відносини власності первинні, фундаментальні, бо вони виникають у виробництві та розподілі обєктів власності в кінцевому випадку визначається участю людей у виробничо-господарській діяльності. Право власності вторинне, похідне, однак шляхом законодавства держава може активно впливати на розподіл матеріального багатства в країні. Функціонуванню власності притаманне багатоманіття форм.

По обєктам власності розрізняють: 1) власність на фактори виробництва, в тому числі на засоби виробництва, робочу силу; 2) власність на предмети споживання; 3) інтелектуальну власність.

По субєктам розрізняються такі її соціальні форми: 1) індивідуальна; 2) колективна; 3) державна.

В ряді випадків при аналізі економічних відносин виділяють дві соціальні форми власності: 1) приватну; 2) державну.

На основі індивідуальної, колективної, державної власностей шляхом обєднання майна виникають и функціонують різні змішані форми власності, в тому числі за участю іноземних громадян та юридичних осіб.

Особливе місце серед форм власності по її обєктам займає власність на засоби виробництва.

Обєкти інтелектуальної власності: вироби мистецтва, науки, літератури, науково-технічні розробки, відкриття, раціоналізаторські пропозиції, а також фірмові знаки.

Індивідуальна власність громадян складає економічну основу їх особистої незалежності, прав и свобод людини.

Структура індивідуальної власності: 1) особиста власність, що носить споживчий характер; 2) індивідуально-трудовая приватна власність.

Колективна власність. Субєкти: колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші господарські обєднання, що мають статус юридичної особи. Вона виникає на основі або шляхом добровільного обєднання грошових коштів, майна громадян та інших юридичних осіб з метою створення кооперативів, акіионерних товариств.

22. Субєкти та обєкти власності.

Обєкти (матеріально-речовий зміст) власності - це присвоювані, такі що знаходяться в розпорядженні людей речі: фактори виробництва життєвих благ (це те, з приводу чого люди вступають у відносини власності).

Субєкти або носії відносин власності - це люди, їх різні обєднання та асоціації, підприємства, які присвоюють, володіють та розпоряджаються обєктами власності.

23. Відносини власності на засоби виробництва і природні ресурси. Права власності.

Відносини привласнення засобів виробництва та його результатів - основа відносин власності. Саме власність на засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності. Власник засобів виробництва значною мірою привласнює і результати виробництва. Особливість природних ресурсів як засобів виробництва полягає в тому, що вони не є результатом людської праці. Принципово нових рис набувають відносини власності у звязку з розвитком сучасної технологічної революції та становленням постіндустріальної структури виробництва. Докорінна перебудова економічних відносин здійснюється на грунті глибоких якісних змін передусім у структурі власності на засоби виробництва. Йдеться про її еволюційно позитивне самозаперечення і формування на її місці економічних відносин прямого поєднання робочої сили та засобів виробництва. Насамперед, це відбувається в процесі “дифузії”, “розпорошення” власності внаслідок поширення відносин акціонування, корпоратизації.

Право власності - це зовнішня форма, що законодавчо, інституціонально закріплює реальні економічні процеси. Права власності:

право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами;

право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ для себе;

право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;

право на доход, тобто право володіння результатами від використання благ;

право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення блага;

право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища;

право на передачу благ у спадок;

право на безстроковість володіння благом;

право на відповідальність увигляді стягнення;

право на залишковий характер.

24. Власність на засоби виробництва та способи з”єднання факторів виробництва.

Відносини привласнення засобів виробництва та його результатів - основа відносин власності. Саме власність на засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності. Власник засобів виробництва значною мірою привласнює і результати виробництва. Принципово нових рис набувають відносини власності у звязку з розвитком сучасної технологічної революції та становленням постіндустріальної структури виробництва. Докорінна перебудова економічних відносин здійснюється на грунті глибоких якісних змін передусім у структурі власності на засоби виробництва. Йдеться про її еволюційно позитивне самозаперечення і формування на її місці економічних відносин прямого поєднання робочої сили та засобів виробництва. Насамперед, це відбувається в процесі “дифузії”, “розпорошення” власності внаслідок поширення відносин акціонування, корпоратизації.

Функціонуванню та взаємодії факторів виробництва передує їхнє поєднання. Характер і спосіб поєднання факторів виробництва - це однопорядкові, але не тотожні категорії. У характері поєднання факторів виробництва відображається сукупність важливих соціально-економічних рис тієї чи іншої економічної системи, її виробничих відносин, а у способі їх поєднання - конкретно-історична комбінація засобів виробництва та робочої сили, порядок їх застосування, тобто особливості продуктивних сил. У способі відбивається організаційно-трудове поєднання факторів виробництва. Йому відповідають організаційно-трудові відносини (спеціалізації, кооперації, наукової організації праці, управління стандартами, якістю тощо), які походять з відносин організації безпосереднього використання факторів виробництва як елементів продуктивних сил. Поєднання факторів виробництва - це динамічне явище. Проблеми, що виникають при поєднанні такі: 1) забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва і трудових ресурсів; 2) формування і підтримка мотивації до впровадження більш прогресивних засобів виробництва; 3) забезпечення заміни ручної праці на технологічно оснащену; 4) досягнення доцільних пропорцій при формуванні техніко-технологічної бази виробництва; 5) створення і утримання на належному рівні механізму економічного управління процесом поєднання і використання факторів виробництва.

25. Натуральна (традиційна) форма організації виробництва. Суть і риси натурального господарства та його історичні межі.

Виробництво життєвих благ завжди носить суспільний характер. Важливою невідємною рисою суспільної природи виробництва є те, що його продуктом є не лише життєві блага, але і також суспільна людина, член суспільства, який постійно взаємодіє з іншими людьми.

Суспільне виробництво виступає як функціонування його виробничих сил. Виробничими силами суспільства є вся сукупність факторів суспільного виробництва, що забезпечуюють створення необхідних людям матеріальних та духовних благ.

Суспільне виробництво має ячейкову структуру. Сировинні, трудові ресурси та споживачі природньо розташовані по території країни. У звєзку з такою структурою розрізняють два рівня: 1) виробництво як техніко-технологічний процес, який протікає безпосередньо в первинних виробничих ячейках; 2) виробництво як суспільно-економічний, виробничо-господарський процес даної країни, нації в цілому.

На другому рівні функціонування суспільного виробництва між людьми складаються виробничо-господарські або економічні відносини. На першому рівні люди виступають як безпосередні робітники, як особистий фактор виробництва, що функціонує в конкретних виробничо-технічних процесах. Суспільне виробництво викликається до життя та функціонує для задоволення потреб людей. Суспільні потреби досить багатоманітні. В залежності від рівня розвитку суспільних потреб та широко набору відповідних їм життєвих благ та послуг суспільне виробництво поділяється на: матеріальне та нематеріальне.

Вже стародавні люди жили і працювали не поодинці, а групами, суспільствами. Люди у всій своїй історії живуть більш або менш великими суспільствами, які утворюють таким чином світове суспільство з світогосподарчими економічними, а також науковими, культурними та іншими цивілізаційними звязками.

26. Товарна форма організації суспільного виробництва. Причини виникнення товарного виробництва, його суть, ознаки, роль у розвитку суспільства.

Природа не надає людям готових до споживання життєвих благ - їх потрібно виробляти. Виробництво виступає як видозміна та пристосування предметів та сил природи до задоволення людських потреб. Тобто виступає як товарне виробництво. Товарне виробництво - вічна природня умова життя людей.

Організація виробництва - сукупність виробничих структур суспільства, різних галузей народного господарства, а також способів, прийомів, форм їх взємодії, механізму їх виробничо-господарських звязків.

Товарне виробництво утворюють різні галузі промисловості, будівництва, с/г. До нього також відносяться транспорт, торгівля, комунальне господарство и побутове обслуговування.

27. Товар та його властивості. Суперечності товару.

Товар - це продукт праці, це річ, яка задовольняє будь-які потреби людини та призначена для обміну, продажу на ринку.

У товарного продукта 2 начала: 1) природнє з речовин природи; 2) суспільне у звєязку з призначеністю товару для обміну.

Відповідно товар володіє двома властивостями: 1) споживчя вартість; 2) вартість.

1/ споживча вартість--це корисність речі, її здатність задовольнити будь-які людсбкі потреби. Не є товаром дані природою і не створені людською працею; створені людською працею для споживання іншими людьми, але що поступає в їх розпорядження прямо чи безпосередньо без обміну або через обмін, коли вони покинули сферу обміну та знаходяться в сфері споживання. Якістю товару є суспільно-споживча вартість - це також споживча вартість, яка: 1-має корисність,-створена не для влсного споживання,а для обміну на ринку, 2-вона створена в кількості та структурі суспільної потреби; 3-це споживча вартість не лише окремих речей,а всієї маси речей даного роду, призначена для продажу в зіставлення з потребою їх в суспільстві.

Мінова вартість товару--це кількісне співідношення, пропорція в якій даний товар обмінений на інший товар. Кожний товар має декілька мінових вартостей. Абстрагування від природніх якостей товарів показує, что спільним для всіх товарів і основою є те, що всі товари-продукти, згустки кристали людської праці. Втілена в товарах суспільна праця образує вартість тавару.

28. Вартість і ціна: альтернативні теорії.

Вартість - це форма та кількісна міра економічних відносин між людьми з приводу виробництва різних речей для обміну та присвоєння їх через еквівалентно рівний обмін. Це відносини між людьми з приводу речей, це виробничі відносини. У звязку з цим вартість виступає як властивість речі як особлива суспільна якість товару. Вартість - форма функціонування суспільного характеру виробництва в умовах суспільного поділу праці та економічне обособлення виробничо-господарських ячеєк відносинами власності.

В умовах розвитку ринкового підприємництва та міжгалузевої конкуренції вся товарна маса у відповідності з законом вартості продається за її вартістю, так що сума цін всіх товарів рівна сумі їх вартості. Але по іншому складаються ціни на окремі види товарів, вони складаються уже на основі витрат підприємства C+U и середнього прибутку. p= C+U+p. Ринкова ціна в умовах розвитку ринкового господарства складається вже на основі прибавочної вартості, а на основі ціни виробництва, яка являє собою перетворену форму вартості.

Ціна - це грошове вираження вартості товарів. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового матеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін.

29.Проста і розвинена форми товарного виробництва. Спільні риси та відмінності.

Товарне виробництво розподіляється на:

Просте (грунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва; невелике за своїм обсягом; характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі - продажу робочої сили як товару) - на основі індивідуальної праці, на задоволення особистих потреб виробника;

підприємницьке (розвинене, розширене) - спільна праця найманих робітників заради прибутку влсника господарства.

Спільне для них - приватна власність на засоби виробництва; ринкові форми звязків; конкуренція товаровиробників.

Відмінність - у простому: виробник і власник в одному обличчі, тому що це індивідуальна праця, спрямована на особисті потреби, з в ...........