46
Курсова робота
з курсу
Основи економічної теорії, мікроекономіки та макроекономіки
на тему:
«Економічні кризи, сутність, причини та еволюція»
Київ - 2008
Зміст
Вступ
1. Сутність економічних криз, їх стадія та класифікація
2. Причини виникнення економічних криз з позиції різних економічних шкіл
3. Економічна криза в Україні: причини виникнення та наслідки
4. Роль держави у регулюванні економічного росту
5. Шляхи вирішення і механізми профілактики економічних криз
Висновок
Список використаної літератури
ВСТУП
Як відомо, сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення рівня й умов життя, які може забезпечити тільки стійкий економічний ріст. Однак спостереження показують, що довгостроковий економічний ріст не є рівномірним, а постійно переривається періодами економічної нестабільності й навіть криз.
Економічні кризи можна підрозділити на дві основні групи.
До першої групи ставляться традиційні циклічні рецесії, і цінові кризи, повязані із зовнішніми факторами (ріст цін на нафту, ріст цін на окремі види продовольства у звязку з неврожаєм і т.д.). Це галузеві кризи, звязані або з банкрутствами великих учасників окремих ринків, або із загальним занепадом окремих галузей. Це регіональні кризи, звязані зі слабістю національних валют. Як приклад можна привести криза серпня 1998 року в Росії. Головною його причиною став завищений курс рубля стосовно долара, одним з механізмів підтримки якого були позамежні прибутковості на ринку ГКО. Відповідний борг увесь час наростав і в деякий момент перевищив можливості бюджету по його обслуговуванню й рефінансуванню. Відзначимо, що всі ці кризи відрізняються чудовою властивістю: вони можуть бути дозволені B рамках існуючих економічних механізмів, без зміни економіки B цілому.
Друга група - це кризи, які руйнують один або кілька базових економічних інститутів, властивій тій країні (або групі країн), у якій вони відбуваються. Наприклад, вихід зі складу СРСР повністю зруйнував всі інвестиційні процеси на територіях прибалтійських республік, вони живуть тільки за рахунок всі зменшуваного транзиту з території Росії й на політичні подачки західних країн (у першу чергу США), які припиняться, як тільки світова економічна криза вступить нa повну силу. Життєвий рівень населення різко впав, і немає ніяких шансів повернути його на колишній, соціалістичний рівень. Дуже часто такі кризи повязані з поразками у війнах і з революціями.
Економіка має властивість розвиватися циклічно: у неї є свої кризи, підйоми, "буми". Люди завжди прагнуть до піка, "буму" свого благополуччя, уряд - до піка розвитку економіки своєї держави. Але економіка країни не може перебувати вічно на піку свого розвитку, за ним неминуче треба спад, криза. Під цими двома словами всі ми розуміємо щось погане, від чого потрібно скоріше позбутися. Кризи негативно впливають практично на всі й тому з ними намагаються боротися. Але навіть у таких розвинених країнах, як США, Великобританія, Франція, Німеччина й інші країни Західної Європи дотепер не знайдено для лікування економічних криз.
Проблема економічних криз актуальна в цей час у нашій країні, тому що за порівняно невеликий період часу в 15-20 років ми перебуваємо в стані постійної економічної кризи, то слабша, то підсилюється. Дослідження економічних криз на світовому рівні, зокрема в Росії, повинне допомогти економістам все-таки навчитися безболісно й швидко виходити з них.
1. Сутність економічних криз, їх стадія та класифікація
Поняття криза Має багато рівнів і трактувань. Вираження "криза" походить від грецького слова "crisis", що означає "вирок, рішення по якому-небудь питанню, або в сумнівній ситуації". Також може означати "вихід, рішення конфлікту (до ін. військового)". Але сучасне значення слова найбільш часте застосування знаходить у Гіппократа й лікарів: і криза означає вирішальну фазу розвитку хвороби. У цьому змісті мова заходить про "crisis" тоді, коли хвороба підсилює інтенсивність або переходить в іншу хворобу або взагалі закінчується смертю.
B XVII-XVIII сторіччях поняття криза стала застосовуватися й у відношення до процесів які відбуваються у суспільстві, військові та політичні кризи, при цьому використалося майже не змінене значення кризи взяте з медицини.
I нарешті в ХІХ столітті значення перейшло в економіку. "Класичне" економічне поняття кризи, що сформувалося в той час, означає не бажану й драматичну фазу в капіталістичній економічній системі, що характеризується коливаннями й негативними явищами, перешкодами.
Можна дати саме загальне визначення кризи.
Економічна криза - це значне порушення рівноваги в господарській системі, що часто супроводжується втратами й розривом нормальних звязків у виробництві й ринкових відносинах, що, B остаточному підсумку, веде до дисбалансу функціонування економічної системи в цілому.
Сутність економічних криз
Кожна криза дозріває у фазах пожвавлення й підйому. Це фази стійкого розширення виробництва. У цей період збільшуються доходи населення й росте сукупний споживчий попит. Ріст споживчого попиту спонукує підприємців розширювати виробничі потужності й збільшувати капіталовкладення. Отже, росте попит на засоби виробництва. Збільшення загального сукупного попиту починає випереджати темпи зростання суспільного виробництва. Кругообіг індивідуальних капіталів протікають безперешкодно, знижується гострота конкурентної боротьби. Тому зменшуються стимули нових впроваджень, відновлення виробництва. Відтворення протікає на переважно екстенсивній основі. Такий розвиток триває доти, поки темпи зростання виробництва не починають випереджати темпи росту платоспроможного попиту. Коли це відбувається, то наступає надвиробництво товарів, a разом з ним і економічна криза. Економічна криза виявляє пере нагромадження капіталу, що виступає в трьох формах: надвиробництво товарного капіталу (ріст нереалізованої продукції), перенагромадження продуктивного капіталу (збільшення недовантаження виробничих потужностей,ріст безробіття). Перенагромадження грошового капіталу (збільшення кількості грошей, не вкладених у виробництво). Загальним результатом перенагромадження капіталу стає ріст витрат виробництва, падіння цін і, отже, прибутку.
Але економічна криза виявляє не тільки межа, але й імпульс у розвитку економіки, виконуючи стимулюючу («очисну») функцію. Під час кризи виникають спонукальні мотиви до скорочення витрат виробництва й збільшенню прибутку, підсилюється конкуренція. Економічна криза приводить до морального зношування засобів виробництва, не здатних забезпечити прибуткове функціонування капіталу. Biн же створює стимули для поновлення капіталу на новій технічній основі. Тому криза дає початок переважно інтенсивному розвитку економіки. 3 ним кінчається попередній період розвитку й починається наступний. Криза - найважливіший елемент механізму саморегулювання ринкової економіки. Таким чином, циклічність як форма руху ринкової економіки має своїм епіцентром криза, у якому виявляються й межу, і імпульс росту економіки. Викликаючи масове моральне зношування основного капіталу, криза розчищає шлях для масових інвестицій, причому на новому технічному рівні.
Але перехід до розширення виробництва й до його відновлення не може відбутися в один момент. Тому на зміну кризі приходить фаза депресії. ц кризі створюються умови для інтенсифікації економіки. У ході депресії ці умови закріплюються й починається період інтенсивного розвитку, що охоплює всю наступну фазу - пожвавлення. Наприкінці фази пожвавлення стимули відновлення вичерпують себе. I наступна фаза циклу - підйом - знову починає екстенсивний розвиток.
Таким чином, причина циклічного характеру розвитку економіки криється в конфлікті умов виробництва й умов реалізації, у протиріччі між виробництвом, що прагне до розширення, i не встигаючим за ним ростом платоспроможного попиту. Істотні зміни в сукупній пропозиції та сукупному попиті виявляються в економічній Кризі, що е не тільки порушенням пропорційності суспільного виробництва, але й поштовхом до рівноваги й збалансованості економіки. Механізмом циклічного руху виступає падіння цін (відповідно знецінення основного капіталу й зниження заробітної плати).
На тривалість і глибину економічної кризи істотно впливає коливання інвестицій. Криза утворить вихідний момент для нових масових. капіталовкладень. Це повязане з тим, що, по-перше, криза знецінює основний капітал і тим самим створює умови для відновлення виробничого апарата. По-друге, криза примушує до відновлення основного капіталу на новій технічній базі, що викликає зниження витрат виробництва й відновлення до кризового рівня прибутку. Масове моральне зношування основного капіталу, викликаний кризою, змушує всіх підприємців застосовувати нову техніку. Отже, криза розчищає шлях для масових інвестицій, допомагаючи економіці перейти в іншу фазу. Тому відновлення основного капіталу є матеріальною основою періодичності криз і тривалості циклу.
У ході всього економічного циклу динаміка виробництва нерозривно повязана з рухом основного капіталу й відбувається на базі цього руху. Криза завершує період обороту більшості індивідуальних капіталів і в той же час дає початок новому циклу обороту. Тим самим створюється нова матеріально-технічна база для наступного економічного циклу.
Таким чином, циклічність як форма руху ринкової економіки має своїм епіцентром криза, у якому виявляються й межу, і імпульс росту економіки. Викликаючи масове моральне зношування основного капіталу, криза розчищає шлях для масових інвестицій, причому на новому технічному рівні. Отже, моральне зношування техніки й динаміка науково-технічного прогресу перетворює відновлення основного капіталу в синхронне B масштабах всієї економіки. A мінливість конюнктури надає масовому відновленню основного капіталу додаткову нерівномірність. Звідси безперервні коливання ділової активності, чергування переважно екстенсивного (фаза підйому) і переважно інтенсивного (після кризи) типів економічного росту. A реальний циклічний процес зявляється складним явищем, обумовленим оборотом основного капіталу, науково-технічним прогресом, динамікою конюнктури. Установлення суверенітету, розпорядження своїми природними ресурсами дозволили країнам, що розвиваються, домогтися більше справедливих цін на сировину й збільшити доходи від експорту. Але розвинені країни зуміли в 80-і роки за рахунок застосування дешевих замінників і переходу на ресурсозберігаючі технології домогтися зниження цін на нафту й сировинні товари.
Необхідний поділ кризового процесу на різні стадії звязана в першу чергу для того, щоб визначити крапку й час застосування заходів щодо надання впливу на кризу, недопущенню й подоланню кризи.
Стадії економічних криз
Крістек характеризує стадії кризового процесу з погляду можливостей, потенціалу подолання кризи й раннього оповіщення про нього.
Окремі стадії кризового процесу по Крістеку можна описати в такий спосіб:
1. Стадія: потенційна криза
Криза підприємства як процес знаходить свій початок у фазі потенційного, тобто тільки можливого але ще не реальної кризи підприємства. I через відсутність достовірних симптомів кризи даний стан підприємства характеризується як квазинормальне, тобто практично як стан у якому постійно перебуває підприємство, і воно дає час/крапку відліку виникнення кризи на підприємстві.
2. Стадія: латентний/схована криза
Ця фаза кризового процесу характеризується схованим уже наявним або з великою ймовірністю незабаром, що починається кризою, впливу якого не обумовлені наявним у наявності в підприємства стандартним інструментарієм. Але застосування спеціальних методик раннього розпізнавання дозволяє на цій стаді ї зробити активний вплив на латентну кризу за допомогою попереджуючих заходів.
У загальному на даній стадії наявний у наявності в підприємства потенціал подолання кризи як правило не використається в повному обсязі. Основний упор тут лежить у застосуванні систем раннього оповіщення/розпізнавання.
3. Стадія: гостра переборна криза
Ha цьому етапі починається безпосереднє відчуття підприємством вихідні від кризи негативного впливу. Разом із цим підсилюється інтенсивність реальних, проти підприємства спрямованих деструктивних впливів, що викликає різку недостачу, тиск часу, терміновість/невідкладність прийняття рішень. При подальшому зменшенні альтернативних варіантів дій через вичерпання, що е B наявності підвищуються вимоги по знаходженню діючих шляхів рішень проблем (факторів подолання кризи). На цьому етапі для подолання кризи потрібна мобілізація все більших чинностей підприємства й вичерпуються повністю наявні в наявність резерви пo подоланню кризи. Ha даній стадії ще є можливість подолання (приборкання) гострої кризи, тому що наявність, що є в наявності подолання кризи достатній для того щоб упоратися із кризою. Підвищуються до межі вимоги до подолання кризи, і заходу щодо подолання кризи повинні виявити свою дію нa поліпшення ситуації за дуже незначний проміжок часу, наявний у розпорядженні.
4. Стадія: гостра непереборна криза
Якщо не вдається приборкати гостра криза, то підприємство вступає в останню стадію розвитку кризового процесу, що закінчується ліквідацією підприємства. На цьому етапі вимоги для подолання кризи значно перевищують наявний потенціал. Подолання кризового процесу не можливо, особливо через відсутність або невдалі заходи, дій, через екстремально сильний тиск часу й через інтенсивність, що підсилюється, спрямованих проти підприємства деструктивних впливів.
Криза підприємства являє собою переломний момент y послідовності процесів подій і дій. Типовим для кризової ситуації є два варіанти виходу з її, або це ліквідація підприємства як екстремальна форма, або успішне подолання кризи.
Проміжки між початком і завершенням кризи бувають різної тривалості. Однієї сторони є тривалі, слабко прискорювані кризові процеси, з іншої сторони існують зненацька виникаючі кризові процеси, високої інтенсивності й з коротким строком розвитку. Криза може абсолютно зненацька виявитися під час гармонічного розвитку підприємства й носити характер непереборної катастрофи або виникнути відповідно до припущень і розрахунками. Але в рідкик випадках криза зявляється зненацька, тобто без якого-небудь попереджена для фахівців підприємства.
При кризі панує недостача часу й рішень. Оцінка обмеженого часу для прийняття рішень залежить від стану кризи й визначає цим недостачу часу або терміновість рішення проблем.
При кризі важливим е проблема керування. Висока комплексність керування в умовах кризи дозволяє з однієї сторони впливати на розвиток автономних процесів і охоплює з іншої сторони специфічну проблематику керівництва: необхідність його високої якості й наявність тільки двох варіантів кінцевого результату дій менеджменту, тобто можливо або банкрутство, або успішне подолання кризи.
Коли Америка була молода й ще тільки розвивалася, банківська справа була бізнесом, у який можна було легко ввійти. Для цього досить було позичити небагато грошей і знайти, де відкрити рахунок. У той час не існувало законів, що обмежують кількість капіталовкладень, правил ведення банківської справи, ніяких інших мір, що захищають або направляють розвиток економіки. Банківська система має здатність «створювати» гроші. Вона підтримує певний рівень резервів депозитних грошей і потім розширює грошову масу нескінченно повторюваним процесом видачі грошей у борг, з наступним відрахуванням резервного фонду із цих грошей і знову з наступною їхньою видачею. До поточного резерву в більшості західних країн сьогодні предявляється вимога, щоб він становив 18-20 %. Це дозволяє давати кредит на суму, що перевищує в 5 разів розміри вкладень. Як ви можете представити, ситуація, коли кредитується сума в 5 дол., a на рахунку е всього 1 дол., може виявитися критичної в момент циклічних перепадів. Звичайно люди не квапляться знімати свої гроші 3 банківських рахунків, але вони хочуть бути впевненими в тім, що вони завжди можуть зняти їх 3 рахунку, коли це їм буде необхідно. У критичних ситуаціях люди починають побоюватися, що вони можуть не одержати свої гроші відразу. Всі вкладники вибудовуються в чергу, щоб зняти з рахунків свої гроші. Банк же не може видати гроші всім вкладникам одночасно через те, що має обмежена кількість грошей на руках, у наявності (банк займається тим, що приймає від одних людей внески, a іншим людям видає ці гроші в борг), тому що основні гроші банку перебувають у позиках. Позики нелегко перетворити в готівку. Тому, якщо вкладники мають намір-все відразу одержати свої внески, то забезпечити це просто неможливо, і банк змушений закритися. Спочатку банки мали право друкувати гроші. Вони випускали банкноти, які гарантували одержання за них золота. Потім банки стали випускати банкноти, не забезпечені золотом. Банкноти випускалися банками. які перебували на відстані тисяч миль від людей, що здобували їх. Той рівень комунікації й транспорту, що тоді існував, гарантував неможливість викупу золота пo цих банкнотах. Ця практика через якийсь час викликала стан загальної нестабільності B економіці, що може бути охарактеризована як паніка. Паніка - це така ситуація, коли люди починають хвилюватися за долю своїх внесків і закривають свої рахунки. Коли всі вкладники раптом вимагають свої внески, банк закривається, оскільки він не може повернути їх усім. Це у свою чергу викликало банкрутство й виробничі підприємства. Таким чином, спади, кризи пояснювалися нестабільністю фінансового сектора, що за певних умов викликає спад економічної активності у всіх сферах національної економіки.
Подібний підхід до трактування проблеми циклічності сьогодні відходить На другий план, він зізнається споконвічно поверхневим, тому що виходить iз аналізу тільки сфери обігу. У цей час циклічність розглядається у звязку з виробництвом і обігом. У центр аналізу виноситься динаміка промислового виробництва, ВНП, доходу. При цьому динаміка цін, відсотка, обороту трактується лише як індикатор загальноекономічних змін. Bce різноманіття криз можна класифікувати по трьох різних підставах.
Класифікація економічних криз.
Перша підстава - по масштабах порушення рівноваги в господарських системах.
Загальні кризи охоплюють все національне господарство.
Часткові - поширюються на яку-небудь одну сферу або галузь економіки.
Так, фінансова криза - глибокий розлад державних фінансів. Воно проявляється в постійних бюджетних дефіцитах. Крайнім проявом фінансової кризи е неплатоспроможність держави по іноземних позиках (під час світової економічної кризи 1929-1933 р. припинили платежі пo зовнішніх, позиках Великобританія, Франція, Німеччина, Італія. B 1931 p. США на рік відстрочили всі платежі по зовнішніх боргах).
Грошово-кредитна криза - потрясіння грошово-кредитної системи. Відбувається різке скорочення комерційного й банківського кредиту, масове вилучення внесків і крах банків, погоня населення й підприємців за готівкою, падіння курсів акцій і облігацій, a також норми банківського відсотка.
Валютна криза виражається в ліквідації золотого стандарту в обігу на світовому ринку й знеціненні валюти окремих країн (недостача іноземних «твердих» валют, виснаження валютних резервів у банках, падіння валютних курсів).
Біржова криза - різке зниження курсів цінних паперів, значне скорочення їхніх емісій, глибокі спади в діяльності фондової біржі.
Друга підстава класифікації криз - по регулярності порушення рівноваги в економіці.
Періодичні кризи повторюються регулярно через якісь проміжки часу (інша назва - циклічні кризи).
Проміжні не дають початку повного ділового циклу й перериваються на якійсь фазі; є менш глибокими й менш тривалими.
Нерегулярні кризи мають свої особливі причини виникнення.
Галузева криза охоплює одну з галузей народного господарства й викликається зміною структури виробництва, порушенням нормальних господарських звязків і ін. Прикладами можуть служити криза морського судноплавства 1958-1962 р., криза в текстильній промисловості 1977 p.
Аграрна криза - це різке припинення збуту сільськогосподарської продукції (падіння цін на сільськогосподарську продукцію).
Структурна криза обумовлена порушенням нормальних співвідношень між галузями виробництва (однобоким і виродливим розвитком одних галузей на шкоду іншим, погіршенням положення в окремих видах виробництва). Наприклад, у середині 70-х років виникла сировинна й енергетична криза.
Третя підстава класифікації криз - пo xарактерi порушення пропорцій відтворення. Тут виділяють 2 види криз.
Криза надвиробництва товарів - випуск зайвої кількості корисних речей, що не знаходять збуту.
Криза недовироблення товарів - гостра їхня недостача для задоволення платоспроможного попиту населення.
Структурні кризи й структурна перебудова в економіці
Іншим різновидом економічних криз є структурні кризи. Фаза спаду й кризи в більших циклах історично супроводжується глибокими циклічними кризами. Для них характерна тривала стагнація B традиційно важливих галузях секторах виробництва, затяжні порушення B кредитно-грошовій і валютній сферах, фінансах, міжнародній торгівлі, що існують формах організації й регулювання економіки.
Перераховані явища прийнято вважати складовими частинами однієї загальної структурної кризи економіки. Подібна криза свідчить про те, що подальше розширення ділової активності темпами, що перевищують історично сформовані середні темпи росту, неможливо без корінного ламання галузевої структури виробництва, міжгалузевих і технологічних звязків, що панують форм організації економіки й методів ринкового й державного регулювання. Таким чином, структурні кризи викликаються тим, що можливості старої економічної структури B цілому не відповідають запитам нової техніки й технології, вона не готова до змін. Інертність старої структури затягує перебудову, роблячи вихід із кризи більше тривалим і хворобливим. У цей час загальні темпи росту різко падають, ведучи до застою суспільного виробництва, порушується нормальне функціонування грошової сфери, погіршуються загальні умови господарювання.
Структурна криза переборюється, коли колишня структура економіка починає поступатися місцем новим галузям, формам організації й регулювання.
За свою історію капіталізм пережив кілька структурних криз, при цьому кожний з них викликав корінну перебудову відповідно до досягнутого рівня продуктивних чинностей.
Прикладом сучасних структурних криз можуть служити кризи в 70-х pp. ХХ в. Вони охопили, насамперед, групу галузей паливно-енергетичного комплексу (енергетична криза) і енергоємних галузей (автомобільна, сталеливарна й ін.). У найглибшому кризовому стані виявилися вугільна, металургійна (чорна металургія), суднобудівної, автомобільної, гумової, текстильна й деякої іншої галузі. Структурні кризи розширювалися від базових, добувних галузей до галузей оборонної промисловості. Так, паливно-енергетична криза 1973-1975 р., що супроводжувався різким ростом цін на енергоносії, вплинув насамперед на енергоємну автомобільну промисловість, змусив неї перейти на енергозберігаючі технології. Одночасно різко скоротилося виробництво B інших енергоємних галузях, відбулося значне знецінювання основного капіталу. У США під час кризи 1980-1982 р. у цілому по промисловості використалося. близько 65 виробничих потужностей, a в сталеливарній промисловості - менш 30 %. У таких же межах B 1974-1975 р. у країнах Заходу використалися виробничі потужності чорної металургії, що було , обумовлено значним скорочення попиту на метал з боки ряду споживаючих його галузей, заміною його пластмасами и іншими більш ресурсозберігаючими матеріалами.
Структурні кризи супроводжуються перенагромадженням основного капіталу, різким тривалим скороченням виробництва й відповідним технологічним і структурним безробіттям, посиленням міграції робочої сили, знецінюванням її попередньої кваліфікації, порушенням відповідності між основними елементами продуктивних чинностей (коштами й предметами праці, засобами виробництва й працівниками й ін.), a також між складовими частинами технологічного способу виробництва. Ці тривалі порушення, у свою чергу, обумовлюють структурні зрушення B рамках окремих форм власності й між ними, зміна співвідношення між ринковими важелями саморегулювання економіки й державним регулюванням, усередині кожного 3 типів регулювання. Якщо структурні кризи охоплюють трохи або багато країн одночасно, то необхідно використати або підсилити наддержавне регулювання в окремих сферах.
Зокрема, енергетична криза початку 70-х рр. змусила нафтовидобувні країни ОПЕК підвищити ціни на енергоносії в 4 рази тільки протягом 1973 p. Це викликало тривалу енергетичну кризу B багатьох розвинених країнах і змусило їх підсилити координацію своїх дій. При цьому кожна із країн розробила комплекс заходів щодо подолання структурних криз. Так, у Японії в 1978 р. був прийнятий надзвичайний соціальний закон строком на 5 років про розвиток 14 галузей, які торкнув структурної кризи. У цих галузях було демонтовано близько 20 % устаткування. Держава стимулювала процес структурної перебудови через надання податкових пільг, пільгових кредитів, прямі бюджетні асигнування, політику протекціонізму й т.п. B 1983 р. у Японії був прийнятий новий варіант закону на наступні 5 років, що передбачав комплекс заходів для структурної перебудови багатьох галузей економіки. У ФРН державна політика подолання структурної кризи у вугільній промисловості включала заходу щодо стимулювання процесу концентрації виробництва, наданню премій за закриття шахт, оплаті змушених відпусток працівників, виділенню пільгових кредитів, здійсненню перепідготовки кадрів, створенню нових робочих місць і т.п. Енергетична криза в розвинених країнах миру був переборений тільки в середині 80-х pp.
Подолання структурних криз ускладнюється процесом поглиблення економічної кризи, необхідністю збільшення видатків різних субєктів господарювання на природоохоронні цілі. Так, у чорній металургії, нафтопереробної й деяких інших галузях промисловості від 10 до 0 % капіталовкладень іде на охорону навколишнього середовища.
Структурна перебудова економіки в розвинених країнах світу сприяла переходу до енерго-, матеріало- і працезберігаючих технологій.
У цілому структурна перебудова означала перехід до автоматизованого виробництва. В основі його лежить широке використання ЕОМ, верстатів із числовим програмним керуванням, промислових роботів, гнучких виробничих систем, формування працівника нового типу, модифікація пріоритетних цілей розвитку суспільства й ін. У США, наприклад, у першій половині 80-х рр. в 2,3 рази зріс обсяг продажу компютерів, в 2 рази - чисельність верстатів зі ЧПУ, з 22 до 170 тис. збільшилася кількість промислових роботів.
Форми прояву структурних криз - регіональні кризи, тобто тривале відставання в розвитку окремих територій, їхня низька інтегрованість у національну економічну систему, недостатній розвиток соціальної сфери й ін.
2. Причини виникнення економічних криз з позиції різних економічних шкіл
Досить суперечливі точки зору на причини економічних криз. I для цього е чимало обєктивних передумов. Справа в тому, що вплив на циклічність відтворення тих самих факторів у різні періоди досить по-різному й до того ж прояв їх в окремих державах має свої особливості. Багато економістів тривалість циклу звязують із науково-технічним прогресом (НТП). Активна частина основного капіталу морально застарівала протягом 10-12 років. Це вимагало її відновлення, що служило стимулом економічного пожвавлення. Тому що вихідним поштовхом служить заміна встаткування й технологій, то відновлення основного капіталу називають матеріальною основою економічного циклу. Наступні скорочення періодів циклу (з 10-11 років XIX в. до 7-8 років у передвоєнні й 4-5 років у післявоєнні роки XX в.) звязуються із прискоренням строків відновлення основного капіталу під впливом НТП у сучасному світі.
У К. Маркса була своя система поглядів не тільки на причини, що визначають тривалість циклів, але й на саму природу циклічності. Принциповою відмінністю точки зору К. Маркса в даній проблемі е те, що причини циклічності капіталістичного відтворення він бачив у самій природі капіталізму, безпосередньо в протиріччі між суспільним характером виробництва й часткою характером присвоєння його результатів (мал. 6.1. 6.2).
К. Маркс виділяв 4 фази циклу, що послідовно поміняють один одного: криза, депресія, пожвавлення, підйом. У сучасній економічній літературі широко використають термінологію, вироблену Національним бюро економічних досліджень США, відповідно до якої цикл включає наступні 4 фази: вершина (пік, бум), стиск (рецесія, спад), дно (депресія), пожвавлення (розширення).
Ha графіку пo горизонтальній осі відкладається час (t), пo вертикалі - обсяг виробництва (Q). Зростаюча пряма ОА свідчить про постійний економічний picm i розвиток ринкової економіки B цілому.
Maл. 1. Графік постійного економічного росту
Maл. 2. Динаміка розвитку ринкової економіки у різних періодах
Якщо брати більше короткі проміжки часу, то динаміка розвитку ринкової економіки з урахуванням різних періодів (100, 50, 8-10 років) може бути представлена іншим, більше точним графіком.
Під економічним ростом прийнято розуміти збільшення обсягів товарів і послуг, створених за певний період.
Представники неокласичної й ліберальної шкіл висувають різні причини економічних криз, не звязуючи їх із природою капіталізму. Багато хто них уважають причиною криз недоспоживання населення, що викликає надвиробництво. Наслідницею теорії недоспоживання була Джоан Робісон, лідер лівого кейнсіанства. Ліками від криз уважалося стимулювання споживання. Але виникаючий недолік споживання (платоспроможності) е скоріше слідством, чим причиною криз.
Більше близькі до марксистської позиції економісти, що вважають причиною криз диспропорціональність, або « нерівновага». Кризи обумовлені відсутністю правильних пропорцій між галузями, стихійними діями підприємців. Теорія нерівноваги сполучається з іншим розповсюдженим поглядом па кризи як на породження зовнішніх умов - політичних, демографічних, природних. Ф. фон Хайек - прихильник ринкової волі й лютий супротивник державного втручання вважав, що кризи надвиробництва виникають через надлишкове фінансування з боку держави (дешевих кредитів, накачування попиту).
Існує й психологічна теорія криз. На думку Й. Шумпетера, кожній фазі властива своя психологічна картина, що формує відношення до інвестицій. Паніка й розбрід кризового стану ведуть до застою капіталовкладень, підвищений мій настрій в умовах підйому стимулює гарячку.
Економічною наукою до теперішнього часу розроблений цілий ряд різних теорій, що пояснюють причини економічних циклів і криз. П. Самуельсон, наприклад, у якості найбільше відомих теорій циклів і криз у своїй Книзі «Економіка» відзначає наступні:
* грошову теорію, що пояснює цикл експансією банківського кредиту (Хоутри й ін.);
* теорію нововведень, що пояснює цикл використанням і виробництві важливих нововведень (Шумпетер, Хансен);
* психологічну теорію, що трактує цикл як наслідок хвиль, що охоплюють населення, песимістичного й оптимістичного настрою (Пігу, Беджгот і ін.);
* теорію недоспоживання, що вбачає причину циклу в (лишком великій частці доходу, що йде багатим і ощадливим людям, у порівнянні з ти що може бути інвестоване (Гобсон, Фостер, Кетчінгс і ін.);
* теорію надмірного інвестування, прихильники якої думають. н1о причиною рецесії е, скоріше, надмірне, чим недостатнє, інвестування (Хайек., Мізес і ін.);
теорію сонячних плям - погоди - урожаю (Джевонс, Мур).
При оцінці поглядів на циклічність і її причини варто скасувати, що вони видозмінювалися в часі разом зі зміною самої соціально-економічної дійсності. З обліком цього заслуговує на увагу точка зору ряду російських економіст в, які виділяють три етапи в зміні поглядів на економічні цикли.
Перший етап охоплює період з початку ХVII в. до середини 10-х років ХХ в. У цей період переважали судження про те, що економічні кризи або взагалі неможливі при капіталізмі (Дж.С. Мілль, Ж.-Б. Сей, Д. Рікардо), або вони носять лише випадковий характер і що система вільної конкуренції здатна самостійно їх переборювати (Ж.-Ш. Сісмонді, Р. Родбертус, К. Каутський). Другий етап охоплює період із середини 30-х до середини 60-х років ХХ в. Виділення цього періоду повязане із працями Дж.М. Кейнса й насамперед з його висновком про те, що економічні кризи (точніше депресія, застій) неминучі в умовах класичного капіталізму й випливають із природи властивого йому ринку. Кейнс одним з перших серед західних економістів прямо заявив про те, що капіталістичний ринок містить у собі різні прояви монополізму й сполучається з державним регулюванням, отчого ціни й заробітна плата е негнучкими. І якості принципово необхідних коштів згладжування проблел1 кризи й безробіття Кейнс висунув ідею забезпечення державного втручання в економіку з метою стимулювання ефективного сукупного попиту. До його заслуг у дослідженні фактору циклічності варто також віднести розроблену їм
теорію мультиплікатора, що надалі стала широко використатися при причин циклічності (Мал. 6.3).
Мал. 3 Циклічність економічних криз
Третім етапом у дослідженні причин економічних циклів е період із середини 60-х років дотепер. І цей період, по-перше, стало приділятися особлива увага розмежуванню екзогенних (внутрішніх) і ендогенних (зовнішніх) причин циклічності ринкової економіки, причому саме ендогенним факторам стало приділятися переважну увагу. По-друге, визначилася позиція ряду фахівців, відповідно до якої держава в розвинених країнах далеко не завжди прагне до антикризового регулювання, згладжуванню циклічних коливань і до стабілізації економічної рівноваги, а проводить нерідко так звану про циклічну політикові, тобто провокує й підтримує циклічність.
Докладний аналіз екзогенних і ендогенних підходів до пояснення причин циклічності представлений так званим мультиплікаціонно-акселераціонним механізмом циклу. Моделі мультиплікатора й акселератора в теорії розглядаються роздільно, але в житті їхній механізм ді в тісному взаємозвязку: як тільки приходить у дію один з даних механізмів, починає функціонувати й другий. Якщо, наприклад, у положенні рівноваги відбувається автономне (не залежне від економічної системи) зміна попиту у вигляді приросту інвестицій, то в рух приходить мультиплікатор, що викликає цілий ряд змін доходу. А зміни доходу надають руху принципу акселертра й породжують зміни в обсягах похідних капіталовкладень. Зміни в капіталовкладеннях знову пускають у хід мультиплікатор, що породжує зміни доходу, що приводять до нових капіталовкладень. Загальна модель взаємодії мультиплікатора й акселератора характеризується наступною формулою Дж. Хікса:
Yt=(1-S)Х Yt -1+V(Yt-1-)+Аt
де Yt - національний доход; S - частка заощаджень у національному доході; (1-S) - частка споживання в національному доході (або схильність до споживання); V t-1- коефіцієнт акселератора;
Аt автономні інвестиції.
Відхилення, які викликає мультиплікаціонно - акселераціонний механізм, ділять на три основні категорії: загасаючі, вибухові й рівномірні. Загасаючі - такі коливання, амплітуда яких поступово скорочується до того моменту, де вони зовсім зникають і дохід стабілізується на досягнутому рівні. При вибухових коливаннях амплітуда постійно збільшується. Рівномірні мають місце тоді, коли амплітуда коливань постійна.
Дослідження природи циклічності відтворення в умовах державного регулювання економіки породили ряд нових поглядів і концепцій по даній проблемі. У їхньому числі концепції « рівноважного ділового циклу» «політичного ділового циклу». Перша відображає розвиток ідей монетаризму. Відповідно до цієї концепції держава поряд з багатьма властивими йому функціями виконує роль своєрідного генератора грошових «шоків». які виводять господарську систему зі стану рівноваги й у такий спосіб підтримують циклічні коливання в суспільному відтворенні.
В 70-80-х роках дана концепція активно розроблялася представниками теорії раціональних очікувань. Якщо монетаристи вважають, що держава може спровокувати цикл, користуючись недостатньою поінформованістю людей про щире втримування й цілях різних напрямків державної економічної політики, прихильники теорії раціональних очікувань виходять у даному питанні із протилежних міркувань. Вони вважають, що підприємці й населення навчилися завдяки інформаційній революції, що відбувається, оцінювати й розпізнавати щирі мотиви рішень державних органів і можуть щораз вчасно реагувати на них згідне своїй вигоді. У результаті мети державної політики залишаються нереалізованими, а спад або підйом приймають більш яскраво виражений характер.
Друга концепція («політичного ділового циклу) базується на тім, що залежність між рівнем безробіття й рівнем інфляції визначається кривій Філліпса, тобто існує зворотна залежність між даними величинами: чим менше безробіття, тим швидше ростуть ціни. Її прихильники думають, що економічне становище усередині країни істотно впливає на популярність правлячої партії. У якості головних економічних показників, на які реагує населення, виділяються темпи інфляції й норма безробіття: чим нижче їхні рівні, тим за інших рівних умов більше голосів буде подано на майбутніх виборах за правлячу партію або президента.
3 метою забезпечення перемоги уряд вживає заходів для підтримки такого сполучення рівнів інфляції й безробіття, що представляється найбільш прийнятним виборцям. Тому адміністрація після приходу до влади намагається знизити темпи росту цін шляхом штучного провокування кризових явищ, а до кінця свого правління влада починає вирішувати протилежне завдання - піднімає рівень зайнятості. Останній викликає ріст цін, але розрахунок робиться на те, що до виборів рівень зайнятості підніметься, а інфляція не встигне набрати повної чинності. Партія влади може забезпечити перемогу.
3. Економічна криза в Україні: причини виникнення та наслідки
Україна останнім часом докладає значних зусиль, щоб подолати кризу, яка має системний характер, позбутися наслідків колоніального минулого і сформувати соціально-економічну модель, засновану на інституті приватної власності. Для цього їй доводиться повністю вибудовувати нову ринкову інфраструктуру.
Україна перебуває під негативним впливом зовнішніх факторів, насамперед економічних процесів, які відбуваються в Росії, через тісну привязку до енергопостачання з цієї країни. По суті, в Україні склалася ненормальна, однобока структура постачання енергоносіїв, яку, на жаль, за роки незалежності нам не вдалося змінити.
Економічна криза в Україні спричиняється також повільним та непослідовним проведенням економічних трансформацій. Конкретним механізмом виходу із стану рецесії є проведення курсу жорсткої монетарної політики, підтримуваного Національним банком.
Україна дуже дорого заплатила за відсутність власної національної валюти, а також за помилки останніх двох років. Низька несприятливих зовнішніх чинників (фінансовий обвал в Росії, світова фінансова криза, а також девальвація гривні) призвели до знецінення основного капіталу та зростання цін на нафту, бензин, інші енергопродукти. А оскільки Україна вже е складовою світового господарства, то, природно, були порушені цінові пропорції, які повязують Україну з цим господарством. Це завдало серйозних збитків економічному розвиткові загалом, порушило процес економічної стабілізації, спричинило до спаду валового національного продукту. З цієї ситуації Україна зробила такі висновки.
По-перше, у будь-яких умовах і за будь-яких обставин не можна жертвувати національною валютою, слід уникати тотальних процесів девальвації.
По-друге, необхідно будь-що диверсифікувати джерела постачання енергоносіїв. Сьогодні вдалося вирішити проблему альтернативного надходження нафтопродуктів з Азербайджану, Греції. Якщо ми зможемо налагодити систему постачання Каспійської нафти та створити у регіоні Чорного моря ринок нафти, незалежний від Росії, це дозволить ліквідувати в Україні причини рецесії, повязані із зовнішніми факторами.
По-третє, Україні потрібна жорстка продумана бюджетна політика. Неприпустиме збільшення бюджетного дефіциту, треба радикально скорочувати державні витрати. Резервами у цьому плані є здійснення адміністративної реформи, ліквідація цілої групи галузевих міністерств та установ, спрощення системи управління і трансформація системи оподаткування.
Ще один показовий приклад. Рівень споживання в Україні у 1994 році становив 19 % ВВП, а вже в 1997 році аж 26 % ВВП. Тобто - економічна криза поглиблюється, а державні витрати замість скорочення стрімко зростають. Виникає питання: чому у нас відбувається не так, як у всіх інших країнах світу, що в умовах економічної кризи в першу чергу істотно скорочують державні витрати, а заощаджені кошти направляють на соціальні виплати (пенсіонерам, непрацездатним та деяким іншим). І знову ж таки причиною такого безглуздя є наше законодавство. 62 закони України закріплюють становище, коли на виробництві працюють - тобто наповнюють бюджет - лише 15 млн. громадян, а на утриманні бюджету перебуває майже 20 млн. громадян. Саме тому із кожних 100 одиниць сукупного державного прибутку 90 іде на виконання законів і лише 10 одиниць - на відтворення виробництва. Ось тут головні корені наших негараздів.
Подальше зволікання з реформами та зростання економічної нестабільності можуть призвести до різкого падіння валютного курсу гривні, значної інфляції та швидкого зниження життєвого рівня вже наприкінці цього року. Наслідком цього буде загострення політичної нестабільності та перебіг подій, подібний до тих, що були у Болгарії, чи в Індонезії.
Протягом 1999 року тривала економічна криза, що виражалася у:
· зниженні обсягів ВВП (на 0,4°/о), реального рівня споживання населення (на 1 О,9%), скорочення внутрішнього (на 5,4%) і зовнішнього (на 14,5%) товарообігу;
· високому рівні інфляції (23%), падінні загальної платоспроможності, реальному зменшенні порівняно з 1998 роком бюджетних прибутків (на 8%) і зростанні поточної бюджетної заборгованості (на 1,1 млрд. грн.);
· зменшенні обсягів інвестицій в основні фонди у доларовому обчисленні - на 28%.
Сталися структурні зміни негативного значення, що подовжують тривалість кризи:
· у промисловості прискорено зростали обсяги проміжного продукту (металургії, електроенергетики);
· різко збільшилася готівково-грошова (на 33,8%) та бюджетно -вексельна маса при високому офіційному (1, 52% ВВП) неофіційному (1,0°/о) дефіциті бюджету та рості зовнішнього боргу (на 1,1 млрд. дол.);
· збільшилася також обсяг тіньового обороту і скоротилися податкові відрахування (58% від планової суми).
Уповільнилися ринкові реформи, внаслідок чого зросли неплатежі постачальникам і по заробітній платі; знизився прибуток і впали реінвестиції; посилилася цінова незбалансованість на ринках монопольних товарів.
3 позитивних явищ 1999 року варто назвати деякі збільшення реальної маси банківських кредитів економіці (на 5,4%); досягнення прибутковості зовнішньої торгівлі України (1,9 млрд. дол.) та позитивного сальдо поточного платіжного балансу (1,7 млрд. дол.); часткове поліпшення структури грошової маси - збільшення частки депозитів і резервної міжнародної валюти (із 54,5%)
- у 1998 р. до 56,6% - у 1999 р. ), завдяки чому вдавалося утримувати плавність динаміки цін та валютного курсу.
ВВП знизився у порівнянні з 1998 р. на 0,4%, були знижені також галузеві показники: обсяг роздрібного товарообігу - на 5,4%, обсяг платних послуг населенню - на 7,1 %, обсяг сільськогосподарського виробництва - на 5,7%, вантажообіг транспорту - на 3,8%, обсяг зовнішньої торгівлі товарами і послугами на 14,6%. Вперше за роки незалежності України зафіксовано зростання промислового виробництва, що склало 4,3%, середньодобове виробництво зросло на 5,6°/о. Основними чинниками достатньо стійкого (з травня 1999 р.) росту в промисловості були:
· плавна девальвація гривні, що сприяє підвищенню конкурентноздатності продукції національної промисловості на внутрішньому і зовнішньому ринках, імпортозаміщенню;
· деяке пожвавлення з платежами за рахунок векселів і кредитної емісії НБУ;
· краща від прогнозованої, зовнішньоекономічна конюнктура для окремих продуктів українського експорту (насамперед, чорної металургії).
Істотно вплинув на загальний показник ріст виробництва у харчовій, деревообробній та целюлозно-паперовій промисловості, обумовлений результатами приватизації й припливом іноземних інвестицій у цій галузі.
Водночас приріст доданої вартості в промисловості був набагато нижче показника товарного росту, що свідчить про переважний вплив на останній показник збільшення виробництва проміжної продукції (вугільної, металургійної, електроенергетичної). У багатьох випадках це було повязано з монопольним положенням постачальника, приміром, в електроенергетиці зафіксований приріст промислового виробництва на 6,6% при скороченні виробництва основного продукту галузі - електроенергії - на 0,5%.
Протягом року було допущено значне погіршення фінансово-грошових параметрів економіки: інфляція склала 23% замість прогнозованих 16%; середньорічний курс гривні досяг 4,13 замість 4,0 грн./дол., виходячи з валютного коридору: бюджетний дефіцит досяг 1,5% ВВП замість 1,0% за Законом про держбюджет; грошова маса (МЗ) зросла за рік на 40%, у той час як маяки вказували на 20% ріст. Була здійснена масштабна готівково-грошова емісія з метою покриття заборгованостей з соціальних виплат. Мінфін допустив емісію векселів, якими погашалися заборгованості з податків і платежів у бюджет, на 5,1 млрд. грн. Внаслідок цих фінансово-грошових операцій частково вдалося погасити старі борги (по зарплаті, пенсіях, дотаціях, асигнуваннях, бюджетній сфері і ін.), проте набрала обертів інфляція - її надлишковий потенціал продовжує реалізовуватися в 2000 році. Відзначимо, що надлишкова грошова і вексельна емісія не зупинили ріст неплатежів в економіці: кредиторська заборгованість підприємств виросла за рік на 70 млрд. грн. (у 1998 р. її приріст був 34 млрд. грн.).
Допущене збільшення платіжних засобів призвело до знецінення грошей, що погіршує фінансово-інвестиційні можливості економіки в 2000 році.
В умовах фінансової нестабільності 1999 р. була здійснена лібералізація валютного ринку і курсоутворення гривні. Це дало можливість вийти на реальні значення валютного курсу, починаючи з ІІ кварталу. Девальвація гривні (а в цілому за рік вона знецінилася щодо американського долара на 52%) дозволила обмежити імпорт і стимулювати експорт, внаслідок чого з ІІІ кварталу року зовнішня торгівля стала прибутковою. Експорт товарів і послуг за рік - 14,7 млрд. дол. (16,5 у 1998р.), імпорт товарів і послуг - 12,8 млрд. (16,1 у 1998 р.), позитивне сальдо - 1,9 млрд. дол. (350,7 млн. у 1998 р.). Сальдо зовнішньої торгівлі товарами залишалося негативним (експорт - 11,6 млрд. дол., імпорт - 11,8 млрд. дол., негативне сальдо - «-» 264,6 млн. дол.).
Вперше в історії України за підсумками року отримано і позитивне сальдо поточного рахунку платіжного балансу - за попередньою оцінкою - ...........
Страницы: [1] | 2 |
|
[