2
Міністерство освіти і науки України
Черкаський державний технологічний університет
Факультет перепідготовки фахівців
Контрольна робота
з курсу
„Економічна історія”
Тема: „Економічний розвиток Стародавнього Єгипту”
Варіант 2
Перевірив: Виконав:
Черкаси 2007
План
Вступ 3
1. Сільське господарство Стародавнього Єгипту як основа його економіки 4
2. Розвиток ремесел в Стародавньому Єгипті 11
3. Ринкові відносини в Стародавньому Єгипті 13
4. Основні риси господарського розвитку Стародавнього Єгипту 15
Висновок 17
Використана література 18
Вступ
Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Яскравим прикладом цього є економічний розвиток Стародавнього Єгипту який ми спробували детально висвітлити в даній роботі.
1. Сільське господарство Стародавнього Єгипту як основа його економіки
Східне рабство виникло в IV тис. до н. е. в Стародавньому Єгипті. Вигідне стратегічне та географічне положення сприяло його політичному та економічному розвитку. Зокрема, швидко розвивалося землеробство на високоурожайних, поливних землях долини Нілу. Другою важливою галуззю господарства було тваринництво, яке відтіснило мисливство. Єгиптяни винайшли соху, навчилися виливати з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Проте найбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства.
Основою економіки Єгипту в цей період було сільське господарство. Уся долина Нілу є, власне кажучи, гігантським оазисом. Якби не Ніл, то весь Єгипет представляв би собою пустелю, подібну Лівійській. Весь родючий ґрунт долини Нілу складається з могутніх відкладень річкового мулу; він легко піддається обробці і відрізняється винятковою родючістю. Своєрідність історії найдавнішого Єгипту полягає в тому, що тут у силу природних умов країни, навіть при тодішньому рівні розвитку техніки, виявився можливим величезний ріст продуктивності землеробства. Могутню ріку Ніл, що не тільки зрошувала землю, але й відкладала при щорічних своїх розливах плодоносний іл, людині необхідно було освоїти для того, щоб вона могла відігравати важливу роль у розвитку господарства. Без штучного осушення і зрошення долина Нілу залишалася би багнистою низиною посередині хитких пісків.
На зображенні, що дійшло до нас з часу одного з до династичних царів, показані його піддані, що голими руками і мотикою працюють на багатоводній протоці. У представленні сучасників I династії будь-яка область їхньої країни була насамперед зрошуваною землею; саме слово «область» (ном) у той час писалося знаком, що зображував землю, поділений зрошувальною мережею на чотирикутники. Пересічений зрошувальними спорудженнями Єгипет уже при I династії став країною виняткової родючості. Уже при I династії Верхній Єгипет у писемності позначався ієрогліфом, що зображував рослину, що виростає на смужці землі. Нижній Єгипет - країна болотних заростей - позначався кущем папірусу.
В епоху розвинутого неоліту (V тисячоріччя до н.е.) єгиптяни навчилися вирощувати зернові культури - ячмінь і пшеницю-еммер, що служили для готування їхньої основної їжі протягом усієї давньої єгипетської історії аж до греко-римського періоду. Хлібороби неолітичних поселень не могли запозичати навички по вирощуванню зернових культур ні в Передній Азії, оскільки для епохи неоліту не встановлені звязки цієї країни з Палестиною, ні в Ефіопії, де самі древні сліди землеробства датуються лише III тисячоріччям до н.е. Тому вчені вважають, що землеробство в Єгипті розвивалося самостійним шляхом.
На природних пагорбах уздовж берегів Нілу археологи знайшли поселення ранніх хліборобів другого до династичного періоду (IV тисячоріччя до н.е.), що перейшли до осілого способу життя. Вони навчилися використовувати паводки могутньої ріки шляхом спорудження примітивних земляних валів, що утримують на полях природно розлиті води паводку. У результаті тривалого досвіду осушувальних робіт у дельті і долині Нілу тяжкою і болісною працею хліборобів була створена основа складної басейнової системи зрошення. Вона утворилася не відразу, а поступово, шляхом спорудження земляних валів. Для створення басейнової системи зрошення, що дозволяла б затримувати на полях воду паводка на необхідний для посіву час, спостережливі давньоєгипетські хлібороби зуміли використовувати особливості водяного режиму Нілу і характер рельєфу країни. В часи раннього царства в основному було довершене спорудження басейнової зрошувальної системи в долині Нілу - її родючі землі стали використовувати під ріллі. Продовжувався процес освоєння й осушення в значній мірі ще більш заболоченої дельти, покритої багатими луговими пасовищами для худоби; у її західних і східних областях були розбиті численні виноградники, сади і городи, у центральних областях почали сіяти зернові культури. Збереглася легенда про те, що цар I династії Міна, якому давньоєгипетська традиція приписує обєднання Єгипту, спорудив вище Мемфіса греблю на Нілу, направивши його води по новому руслу й осушивши колишнє русло. Тут було побудоване місто «Білі стіни» - майбутня столиця Єгипту Стародавнього царства, відома під грецькою назвою Мемфіс.
Поступово фараони, жерці, державні чиновники присвоїли общинні землі, перетворивши вільних селян на залежних від себе виробників.
Населення дельти було остаточно замирене і вся країна обєднана в двоєдину державу «Нижнього і Верхнього Єгипту» лише наприкінці II династії. Обєднання господарства Нижнього і Верхнього Єгипту в масштабах усієї країни зіграло настільки велику прогресивну роль у розвитку сільського господарства, що дозволило в часи Стародавнього царства вести грандіозне будівництво великих пірамід. Іригаційне землеробство стало основою давньоєгипетського господарства. Обєднання країни в одне ціле було необхідно для підтримки в порядку, а також для розширення й удосконалення величезного іригаційного господарства країни.
Землеробські знаряддя в період Раннього царства були в загальному такими ж, що і пізніше, у Древнім царстві, хоча частково в той час вони були, можливо, менш досконалими. Плуг первісного виду зображують нам письмена-малюнки часу II династії. Мотика показана на памятнику одного з до династичних царів. Деревяні серпи з уставними лезами зі шматочків кременя були знайдені десятками в одній із гробниць середини I династії. Помел зерна, як і пізніше, вироблявся вручну: грубі зернотерки (два камені, між якими розтирали зерно) дійшли до нас від часу тієї ж династії. На квітучий стан виноградарства при I і II династіях указують незліченні винні судини, знайдені в цілому виді чи в уламках. Судячи з печаток на глиняних пробках судин, місцем процвітання виноградарства, як і в пізніші часи, був Нижній Єгипет.
Розведення льону в період Раннього царства доведене тим, що в могилах були знайдені полотнини і лляні мотузки. При цьому деякі полотнини - дуже високої якості, що говорить про митецьке користування ткацьким верстатом, про великий досвід у ткацькій справі, а отже, і про розвите льонарство.
Створення іригаційної системи потребувало не тільки величезної праці і навичок у роботі, але і великого розвитку знань в області астрономії, математики, гідравліки і будівельної справи. Оскільки землеробство в Стародавньому Єгипті було засновано на басейновій системі зрошення, річний цикл робіт єгипетських хліборобів був тісно звязаний з водяним режимом Нілу. З найдавніших часів хлібороби, а пізніше астрономи Єгипту, вели спостереження за першим раннім сходом на небі зірки Пса (Сиріуса), що супроводжував підняття вод Нілу і знаменував початок нового року. На підставі цих спостережень був винайдений сільськогосподарський календар. Він поділявся на три часи року по чотири місяця кожний: «повіддя» («ахет»), «виходження» («пернит») і «сухість» («шему»). Як показують самі найменування часів року, вони відповідали водяному режиму Нілу і звязаним з ним сільськогосподарським роботам. Календарний рік древніх єгиптян, що складає з 365 днів був перехідним (він розходився з астрономічним роком на 1/4 дня), тому часи року могли приходитися на різні місяці. Примітивний, але мудрий і корисний сільськогосподарський календар часів року можна розглядати як практичне керівництво для різних сільськогосподарських робіт. Спеціальні чиновники спостерігали за рівнем підйому вод Нілу під час паводка. Висоту паводка відзначали на ниломірах, встановлених у різних місцях ріки. Результати спостережень повідомляли верховному сановнику держави і записували в царські літописи. . Мемфиський ніломер являє собою колодязь, висланий з однакових по величині квадратних каменів - вода в колодязі піднімається й опускається разом з підняттям і зниженням вод Нілу; на стіні колодязя збереглися древні позначки, що відзначали рівень підйому води.
Дані ніломерів дозволяли завчасно передбачити розміри паводка, від якого залежав майбутній врожай у країні. Звістки про підйом вод Нілу гінці розносили по всій країні, щоб хлібороби могли підготуватися до паводка.
Землевласники могли розпоряджатися землею досить вільно, могли її заповідати, продати і подарувати. В одного вельможі могло бути більш одного «домоправителя». Домоправитель був головним, відповідальним керуючим «будинку», інакше - господарства вельможі. Йому були підлеглі переписувачі, хоронитель відомостей, мірник і лічильник зерна. Цими людьми здійснювався верховний нагляд за господарством; їм були підзвітні всі нижчі начальники; вони проводили кийову розправу над усіма провиненими. Як і в державі в цілому, у керуванні господарством вельможі ми бачимо всюди переписувачів «особистого будинку» вельможі: при польових роботах, при перегоні черід, у виробничих майстернях. Звітність, у звязку з цим, стояла на високому рівні; домоправитель незмінно представляв хазяїну великі відомості, хоронитель господарських книг предявляв звіт за весь минулий рік.
Володіння вельможі розпадалися на окремі населені пункти - «двори», «селища». На чолі окремих дворів і селищ стояло по «владарю» (хека). Ми знаходимо «владаря» при сівбі і жнивах, скотарні. Відповідно і звітував «владар» як про зібраний хліб, так і про поголівя худоби. Нерідко такі звіти кінчалися побиттям «владарів».
Основна особливість гробничих рельєфів Стародавнього царства полягає в художнім зображенні на них численних сцен трудової діяльності працівників вельможських господарств, за якою спостерігає сам вельможа за допомогою своїх синів, братів і службовців. Працівникам часто допомагають їхні безпосередні начальники - доглядачі. Мало того: до працівників приєднуються і виконують цю ж роботу жерці заупокійного культу.
Як показують пояснювальні написи, що супроводжують зображення, працівники господарств вельмож були їхніми «власними» людьми, до складу яких входили підневільна «челядь» («мерет») і домашні раби («баку»). У Єгипті переважала державна власність на землю. Роздачу земель робив фараон. У його руках була зосереджена необмежена влада. Основними безпосередніми виробниками сільськогосподарської продукції були фелахи, що складали більшість населення країни. Вони жили селами - громадами, обробляли свої землі і землі великих землевласників. Загони женців працювали під звуки флейти. Під ритм музики женцям легше було виконувати важку роботу. Крім того, флейта відігравала важливу роль у культі бога вмираючої і оживаючої природи, що воскреє, Осириса, звязаному із сільськогосподарськими роботами. Провіяне зерно вимірялося і враховувалося переписувачами. Потім працівники засипали його в закруглені зверху сховища, що стояли на фундаменті. У господарствах вельмож сховища були споруджені з нільського мулу (на рельєфах вони пофарбовані в сірий колір). У царських і храмових господарствах їх будували з цегли-сирцю. Такі зерносховища були виявлені археологами в припірамідному поселенні цариці Хенткавес кінця IV династії. Зерно засипали в них зверху, а виймали через висувні дверцята внизу. Посівне зерно залишали до нової сівби в сховищах улаштованих на поле. Вони являли собою скирти снопів, обмазаних нільським мулом і покритих зверху стеблами папірусу. Зерно засипали і виймали через отвір у підстави сховища.
Так закінчувався річний цикл щоденних робіт єгипетських хліборобів, що своєю тяжкою працею забезпечували можливість життя і праці населенню всієї країни. Для сільського господарства Єгипту характерні низькі темпи еволюції, повільно удосконалювалася землеробська техніка, дуже низький був ступінь господарської самостійності.
Впровадження штучного поливу землі забезпечувало високий валовий збір зернових у країні. Із зернових єгиптяни вирощували переважно пшеницю - еммер (сорт), ячмінь і сорго, з городніх - часник, огірки, з технічних - льон, з волокон якого ткачі виробляли напівпрозору тканину. Розвивалися садівництво і виноградарство, передусім вирощували фінікові пальми
В епоху Нового царства (1580-1555 рр. до н. е.) було винайдено шадуф, експлуатуючи який два робітники за світловий день могли полити до пів гектара землі. Шадуф дав змогу єгиптянам інтенсивно освоювати високі поля, посприявши насамперед розвитку садівництва. Нарешті, у I тис. до н. е. єгиптяни почали використовувати для поливу землі водоналивне колесо сакіє, яким дотепер користуються єгипетські селяни. Ремонт дамб, очищення каналів, регулювання послідовності багаторазового поливу полів, польові роботи, пов”язані з режимом зрошення, - все це могло здійснюватися лише за жорсткого дотримання графіка, за постійного контролю й управління з єдиного центру, здійснюваних державою. Стародавня східна держава, таким чином, виникла внаслідок необхідності об”єднання сил землеробів-общинників для будівництва й обслуговування зрошувальної системи.
Основним багатством в Єгипті вважалися худоба й домашня птиця, проте культура тваринництва й птахівництва єгиптян була вкрай примітивною. Протягом тривалого часу вони відгодовували на м”ясо приручених антилоп, газелей, гієн, журавлів, пеліканів, лебедів та ін. З домашньої птиці вирощували гусей, качок, тримали курей. Знали Єгиптяни й бджільництво, яке, найімовірніше, саме вони й винайшли. Тримали коней. Уже в I тис. до н. е. єгиптяни почали постачати коней на передньоазіатський ринок. Займалися мисливством і рибальством.
В цілому сільськогосподарське виробництво Стародавнього Єгипту розвивалося інтенсивно і повністю залежало від стану іригаційного будівництва в країні. Іригаційне землеробство об”єднувало єгиптян в монолітний трудовий колектив під егідою сильної монархії.
2. Розвиток ремесел в Стародавньому Єгипті
Досить розвиненим було ремесло. Особливих успіхів єгиптяни досягли у таких галузях ремесла, як столярство, каменярство, чинбарство, будівництво, суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа тощо. Уже в епоху Стародавнього царства (2800-2250 рр. до н. е.) вони виробляли за допомогою примітивних кам”яних та мідних інструментів п”ятишаровий дикт, будували надійні парусні та веслові судна з папірусу та деревини, виготовляли з кедрової смоли чудову ароматичну олію, навчилися ливарництву. Далеко за межами країни славилися вироби єгипетських ювелірів із золота, срібла та електрума. Вражає майстерність каменярів, які споруджували над внутрішніми галереями й камерами пірамід надміцні перекриття, що надійно витримували колосальний тиск на них, а стіни гробниць і храмів прикрашали філігранними рельєфними зображеннями, використовували так ретельно шліфовані й припасовані одна до одної багатотонні кам”яні брили, що між ними не можна просунути кінчик цигаркового паперу. Більше того, єгипетські будівельники пробивали нові тунелі й камери в уже побудованих пірамідах. Приголомшує обсяг робіт, виконаних ними упродовж доби Стародавнього царства, який лише на спорудженні пірамід перевищував 12 млн. куб. м.
Періодом найвищого господарського розквіту країни стала епоха Нового царства (1580-1085 рр. до н.е.). У цей період найбільш швидко стали розвиватися ремесла. При дворі фараонів, палацах створювались майстерні, в яких інколи працювало до 150 осіб. Виникли нові методи обробки золота: плетіння золотих ниток, виготовлення золотих ланцюжків, кування тощо. Єгиптяни уже виготовляли дуже тверду бронзу. У середині II тис. до н. е. в Єгипті з”явилися перші вироби із заліза, проте господарське використання цього металу гальмувалося відсутністю в країні залізної руди. Єгиптяни значно удосконалювали виробництво скла, ливарництво, суднобудування, досягли справжніх вершин у мистецтві бальзамування. Ще у I тис. до н.е. вони навчилися виробляти з фарфороподібної маси особливий фаянс, який користувався великим попитом на міжнародному ринку.
Ремісники користувалися промисловою сировиною Нільської долини. До Єгипту завозили лише дефіцитну промислову деревину (з Нубії та Східного Середземномор”я), срібло та олово (для виробництва бронзи).
У Єгипті вперше було розроблено технологію виготовлення матеріалів для письма - папірусу. З цією метою на початку III тис. до н.е. використовувалася трав”яниста рослина папірус, стебло якої розрізалось на смужки, що накладались одна на одну. Перехрещені шари здавлювалися під пресом, а потім висушувались. Як матеріал для письма, вони служили на Близькому Сході й в Європі навіть у Середні віки.
3. Ринкові відносини в Стародавньому Єгипті
Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими областями виникла жвава торгівля. У ринкові відносини втягнулися Сінайський півострів, Нубія та Лівія, які були завойовані Єгиптом. Купці торгували золотом, сріблом, міддю, оловом, шкірами, слоновою кісткою, деревиною.
У період Стародавнього царства відбувалася примітивна обмінна торгівля. Єгиптяни вимінювали на свої ювелірні вироби, ароматні олії, мед, тканини, алебастровий посуд тощо у нубійців бивні слонів, хутра, пахощі, ебенове дерево; у жителів екзотичної країни Пунт - миррову смолу, дошки, електрум; у сирійських племен - промислову деревину; у жителів фінікійського міста Бібл, яке поступово стало найважливішим центром єгипетської торгівлі в Азії, - мідь, бронзу, лазурит, коней. Вели обмінну торгівлю з островом Крит. Проте ця торгівля мала вигляд напівторговельних- напіввоєнних експедицій. За придбаний товар єгиптяни платили зерном (це було основне мірило вартості), одягом, часом міддю, а наприкінці доби Середнього царства й золотом.
У країні існували рабські ринки, де вільно купували і продавали невільників. Найбільшими рабовласниками були фараони, які привозили полонених із завойованих країн. Однак головною продуктивною силою були селяни -- члени громад. Рабів їхні власники використовували як слуг, хоча великої різниці між селянами-общинниками та рабами не було. Перші могли потрапити в боргове рабство, другим дозволяли мати сімї.
Майже весь період існування Стародавнього Єгипту його економіка залишалася натуральною. Товарного виробництва в країні не було, збувався не товар, а надлишок продукції, виготовленої для власних потреб. Забезпеченість країни та її географічна ізольованість і можливість легко грабувати сусідні території були основним гальмом розвитку торгівлі в період Пізнього царства (XI-IV ст. до н. е.).
Незначним товарообіг залишався і в епоху Нового царства. Лише наприкінці цієї епохи почав складатися загальноєгипетський ринок, а в I тис. стали розвиватися товарно-грошові відносини. У цей період у країні з”явилася одиниця вартості дебен (шматок міді вагою 90 г.). Розвитку торгівлі великою мірою сприяли зв”язки з Грецією, жителі якої відзначалися комерційною жилкою, і зміна становища Єгипту - коли він був могутньою передньоазіатською державою, то одержував залізо, мідь, олово, промислову деревину тощо у вигляді воєнної здобичі та данини васальних народів, тепер все це він мусив купувати.
Торгівля сприяла розвитку мореплавства. В Єгипті доби Пізнього царства процвітало лихварство з усіма його соціальними наслідками.
4. Основні риси господарського розвитку Стародавнього Єгипту
Одержавлення економіки, загальна регламентація суспільного життя, його бюрократизація були пов”язані з найважливішою рисою єгипетського, східного суспільства в цілому - прагненням стабільності та незмінності в усьому: економіці, соціально-культурному і політичному житті. Подібно до того, як без общини не могла вижити окрема сім”я, так і самі общини не могли обійтися без держави, тому їх відносини з верховною владою перебували в стані консервації. На збереження сталості, незмінності стану всієї системи суспільних відносин було спрямовано матеріальну і духовну діяльність людей. Підтриманню стабільності східного суспільства сприяли деспотизм керівників, релігія, звичаї і закони.
Таким чином, для східної (азіатської) моделі господарського розвитку характерні риси:
- раби не становили основної виробничої сили суспільства. У „азіатських” общинах був надлишок трудових ресурсів. У період припинення сільськогосподарських робіт, пов”язаних з розливом рік, населення потрібно було чимось зайняти. Тому, не випадково майже всі держави Стародавнього Сходу вели будівництво величних культових і світських споруд - пірамід у Єгипті тощо;
- земля перебувала не в приватній, а в державній або державно-общинній власності;
- між державою і общинниками-землеробами склалися відносини підданства. Було навіть „відомство постачальника людей” з ув”язненням - з числа тих, хто ухилявся від повинностей;
- держава на Сході набула форми „східної деспотії”, тобто повного безправ”я підданих перед лицем держави. Саме тому такий тип суспільства називається „суспільством східного рабства”;
- община характеризувалася стійкістю, що було пов”язано з необхідністю створення й утримання в належному стані іригаційної системи.
Висновок
Заболочена, непридатна для життя долина Нілу у III тис. до н. е. перетворилася на квітучий оазис, коли Верхнє і Нижнє царства обєдналися в єдину державу. Побудувати цей гідротехнічний комплекс, підтримувати його, давати надлишки сільськогосподарської продукції могли тільки великі вільні сільські громади. Іригаційне землеробство об”єднувало єгиптян в монолітний трудовий колектив під егідою сильної монархії.
Одержавлення економіки, загальна регламентація суспільного життя, його бюрократизація були пов”язані з найважливішою рисою єгипетського суспільства в цілому - прагненням стабільності та незмінності в усьому: економіці, соціально-культурному і політичному житті.
Використана література
Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Економічна історія України і світу: Підручник. - К., 2005.
Лановик Б., Лазарович М. Економічна історія: Курс лекцій. - 5-те вид., випр. - К.: Вікар, 2005.
Конотопов М., Сметанин С. История экономики: Учебник для вузов. - М., 2000.
Леоненко П., Юхименко П. Економічна історія: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2004.
Тимошина Т. Экономическая история зарубежных стран: Учебное пособие - М., 2001.
|
[