Економічний механізм формування валового фінансового результату господарської діяльності - курсовая работа

2

Економічний механізм формування валового фінансового результату господарської діяльності.

ПЛАН

Вступ

Виробничо - організаційна та економічна структуризація підприємства

1. Характеристика структурних підрозділів підприємства, як центрів витрат і доходів

2. Формування та контроль витрат структурних підрозділів підприємства

2.1 Класифікація витрат структурних підрозділів

2.2 Формування прямих витрат структурних підрозділів підприємства

2.2.1 Формування витрат при використанні активів

2.2.2 Формування витрат на оплату праці та соціальні заходи

2.3 Формування загально виробничих витрат структурних підрозділів підприємства

2.4 Методика визначення виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) підприємства

3. Система економічних показників для оцінки господарської діяльності структурних підрозділів

3.1 Економічна сутність показників для оцінки роботи структурних підрозділів

3.2 Методика визначення показників ефективності роботи структурних підрозділів

3.3 Критерії оцінки показників ефективності структурних підрозділів

4. Формування витрат підприємства на його управління та збут продукції

5. Механізм формування валового фінансового результату та розподіл чистого прибутку

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Розвиток економічних відносин обумовлює необхідність трансформації та удосконалення організаційних структур підприємств. Зявляються нові їх моделі в різних сферах діяльності, особливістю яких є велика свобода окремих елементів структур, обмін інформацією, прийняття рішень та відповідальність за їхні результати. Їх дослідження має велике значення для визначення шляхів розвитку українських підприємств, які традиційно управлялися за моделями Файоля та Тейлора, що було доцільно у період індустріалізації, але не відповідає економічним реаліям сучасного періоду.

В умовах формування в суспільстві системи ринкових відносин, що супроводжується на початковій стадії цього процесу зниженням ефективності матеріального виробництва, особливої актуальності набуває проблема докорінної зміни механізму управління економікою підприємства. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми має стати посилення впливу внутрішньозаводських економічних важелів на кінцеві результати роботи підприємства. Це можливо, якщо ринкові економічні відносини, що формуються в економіці країни, набувають логічного розвитку на внутрішньозаводському рівні.

Сучасне підприємство - це складна відкрита виробничо - господарська і соціальна система, яка:

§ складається із взаємозалежних частин (виробництв, цехів, дільниць, служб тощо), діяльність яких впливає на кінцевий результат виробництва;

§ взаємодіє із зовнішнім оточенням, з якого в систему надходять необхідні для виробничої діяльності фактори виробництва та в якому реалізуються і використовуються результати виробництва - продукція, роботи, послуги;

§ здійснює діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства (зовнішнього середовища системи);

§ має властивості, що притаманні складним відкритим цілеспрямованим системам: здійснює певні процеси протягом життєвого циклу продукції; реагує на зміну зовнішнього оточення і самостійно забезпечує свій розвиток (володіє властивістю самоорганізації); має характерне для складних систем поєднання властивостей цілісності та відокремленості, які певним чином впливають на її функціонування та розвиток.

Підприємство як складна виробнича система має виробничу та організаційну диференціацію, що виражається в поділі його на виробничі, обслуговуючі підрозділи та апарат управління з певною функціональною структурою.

У процесі діяльності підприємства всі його підрозділи вступають у двосторонні вертикальні та горизонтальні відносини. Відносини по вертикалі повязані з ієрархічною структурою підприємства й управлінням діяльністю його підрозділів із одного центру - апарату управління. Горизонтальні звязки обумовлені внутрішньою кооперацією між підрозділами згідно з технологічною або продуктовою їх спеціалізацією.

Дослідження принципів і методів механізму формування валового фінансового результату є основною метою написання даної курсової роботи.

1. Виробничо - організаційна та економічна структуризація підприємства.

Підрозділи і працівники підприємства, що виконують визначену функцію керування, утворять функціональну підсистему керування. Розрізняють технічну, економічну, виробничу, зовнішніх господарських звязків і соціальну підсистеми керування.

Функції керування діяльністю підприємства реалізуються підрозділами апарата керування й окремих працівників, що при цьому вони вступають у економічні, організаційні, соціальні, психологічні відносини один з одним.

Різноманіття функціональних звязків і можливих способів їхнього розподілу між підрозділами і працівниками визначає розмаїтість можливих видів організаційних структур керування. Усі ці види зводяться в основному до чотирьох типів організаційних структур:

§ лінійний

§ функціональний

§ лінійно-функціональний (змішаний)

§ матричний

Лінійний: використовується в системах керування виробничими ділянками, відділами, цехами. Не розрахований на керування великим підприємством, тому що не містить у собі наукові і проектні організації, розгалужену систему звязків з постачальниками і споживачами.

Функціональний: характерні його риси - поглиблення функціонального поділу управлінської праці, відокремлення функцій і спеціалізація підрозділів керування. Практично не використовується, тому що порушується принцип єдності керування, знижується відповідальність виконавців.

Змішана структура найбільш застосовувана. При ній функціональні підрозділи діють на правах штабу при лінійних керівниках, допомагаючи їм у вирішенні окремих управлінських задач.

Матричний тип організаційних структур керування будується шляхом сполучення традиційної лінійно-функціональної системи зі створенням тематичних проблемних груп фахівців.

Чіткий ієрархічний поділ праці і спеціалізація підрозділів апарата керування є основними напрямками розвитку організаційних структур.

У сучасному виробництві частіше виникають продуктові (дивізіональні) структури. Поєднання централізованого планування та децентралізованого функціонування виробничих підрозділів (дивізіонів) сприяє створенню саме таких структур, які широко застосовуються в умовах багато продуктового виробництва (рис.1).

Рис.1 Дивізіональна структура управління

Перші розробки концепції і початок упровадження дивізіональних структур керування відносяться до 20-х рр., а пік їхнього промислового використання приходиться на 60-70-і рр.

Необхідність нових підходів до організації керування була викликана різким збільшенням розмірів підприємств, диверсифікованістю їхньої діяльності й ускладненням технологічних процесів в умовах динамічно мінливого зовнішнього середовища. Першими перебудову структури по цій моделі почали найбільші організації, що у рамках своїх гігантських підприємств (корпорацій) стали створювати виробничі відділення, надаючи їм визначену самостійність у здійсненні оперативної діяльності. У той же час адміністрація залишала за собою право твердого контролю по загалькорпоративних питаннях стратегії розвитку, науково-дослідних розробок, інвестицій і т.п. Тому даний тип структури нерідко характеризують як сполучення централізованої координації з децентралізованим керуванням (децентралізація при) збереженні координації і контролю.

Ключовими фігурами в керуванні організаціями з дивізиональною структурою стають не керівники функціональних підрозділів, а керуючі (менеджери), що очолюють виробничі відділення.

Структуризація організації по відділеннях виробляється звичайно по одному з трьох критеріїв; по продукції, що випускається, чи наданим послугам (продуктова спеціалізація), по орієнтації на споживача (споживча спеціалізація), по територіях, що обслуговуються, (регіональна спеціалізація).

Всі підприємства можна поділити на чотири умовно названі типи: „технологічні”, „конюнктурні”, „маркетингові” та підприємства технологічної атаки”.

Підприємства „технологічного” типу функціонують на основі базових технологічних процесів, заміна яких веде до зміни профілю підприємства і по суті до організації нового підприємства. До технологічного типу відносять підприємства металургійного профілю, більшість підприємств хімічної промисловості та ін.

Для підприємств „конюнктурного” типу характерні реактивна взаємодія з ринком, відсутність стабільної технології і виробництво продукції, яка не потребує тривалого освоєння. До таких належать підприємства торгівлі, посередницькі організації, деякі машинобудівні складальні фірми.

Підприємства „маркетингового” типу орієнтуються на поточні потреби ринку, водночас намагаються заздалегідь підготувати технологію до майбутніх потреб ринку, вони активно впливають на майбутній ринковий попит.

Підприємства „технологічної атаки” спроможні не лише еволюційно змінити технологію виробництва внаслідок впливу науково-технічного прогресу, а й самостійно або раніше за інших здійснити стрибкоподібні зміни технології.

Наведена класифікація не є досконалою: одному підприємству можуть бути притаманні характерні риси кількох типів. Проте кожне підприємство ідентифікує основні стимули своєї діяльності в напрямку того чи іншого типу стратегічної поведінки і залежно від цього створює свою виробничу структуру.

Основою формування виробничих структур підприємств у більшості галузей промисловості є виробничий процес виготовлення продукції. Основні фази цього процесу - заготівельні, обробні, складальні, випробувальні - дають змогу перетворити вихідні ресурси в продукти або послуги.

Склад цехів та служб, що реалізують виробничий процес виготовлення продукції, форми їх взаємозвязків покладені в основу виробничої структури підприємства. Основними рівнями типової виробничої структури є: цех - відділення - дільниця - бригада - робоче місце.

Виробнича структура перебуває у процесі постійного розвитку під впливом удосконалення техніки, технології, форм організації виробничих процесів та інших чинників.

Для того, щоб проілюструвати наведений вище матеріал розглянемо виробничу структуризацію на прикладі ВАТ „Українка”.

Основний вид діяльності підприємства - виробництво товарів народного споживання. ВАТ "Українка" надає також послуги по пошиттю одягу інофірмам. Підприємство підтримує тісні звязки з фірмами країн Західної Європи такими як "Канда", "Саннета"(Німеччина), "Клаб Клоузинг", "Кволл"(Англія).

Виробництво підприємства поділяється на основне і допоміжне.

Основне виробництво включає:

§ підготовчий розкрійний цех;

§ швейні цехи;

§ цех волого-теплової обробки.

До допоміжного виробництва відносяться:

§ механічна майстерня;

§ транспортна ділянка;

§ відділ головного механіка й енергетика;

§ слюсарня ;

§ ВТК;

І. Плановий відділ:

1. Розробка

§ проектів поточних і перспективних планів по основних техніко-економічних показниках;

§ техпромфінплану;

§ проектів нових оптових і роздрібних цін на продукцію;

§ планової потреби у виробничих матеріалах і напівфабрикатах на виробничу програму;

§ калькуляцій по статтях витрат.

2. Складання

§ річного звіту по відповідним статистичним формам;

§ конюнктурних оглядів діяльності підприємства по розділах "виробництво" і "собівартість";

§ оперативних звітів і довідок по підприємствах і цехам.

3. Ведення

§ оперативної звітності по обєднанню в розрізі підприємств і цехів головного підприємства по виконанню техніко-економічних показників;

§ обліку і звітності руху робочої сили, середньо-облікового складу по цехах, відділам головного підприємства і персоналу непромислової групи.

ІІ. Відділ праці і заробітної плати:

1. Розробка

§ перспективних і поточних планів по праці;

§ нормативних матеріалів по праці;

§ техпромфінплану по праці;

§ проекту колективного договору;

§ заходів щодо удосконалювання нормування праці.

2. Упровадження технічно обґрунтованих норм виробітку.

3. Організація обліку виконання норм виробітку і звітності по установлених формах.

4. Здійснення контролю за

§ правильністю застосування на підприємстві установлених норм виробітку;

§ використанням робочого часу по усіх видах робіт;

§ правильністю застосування умов оплати праці;

§ використанням фонду зарплати і фонду матеріального заохочення.

5. Аналізу виконання норм виробітку і використанням фонду зарплати.

6. Складання звітності.

ІІІ. Бухгалтерія:

1. Забезпечення:

§ правильного і своєчасного бухгалтерського обліку і звітності з використанням засобів механізації обліково-обчислювальних робіт;

§ обліку грошових засобів, що надходять, товарно-матеріальних цінностей і основних засобів.

2. Складання:

§ економічно обґрунтованих звітних калькуляцій собівартості продукції, робіт і послуг;

§ річного звіту по відповідним формах і пояснюючої записки.

3. Проведення інвентаризації коштів, товарно-матеріальних цінностей, основних фондів.

4. Нарахування зарплати робітникам та службовцям.

Структура управління на підприємстві - дивізіональна

2. Характеристика структурних підрозділів підприємства, як центрів витрат і доходів.

Можна виділити такі економічні форми функціонування підрозділів:

1. підрозділи - центри витрат;

2. підрозділи - центри прибутку, серед яких виокремлюють:

2.1 підрозділи, що формують розрахунковий умовний прибуток;

2.2 підрозділи - центри реального прибутку.

Підрозділи - центри прибутку, займаються виготовленням кінцевої продукції, яку реалізують на ринку, або проміжної продукцію внутрішньо коопераційного призначення, яку передають іншим підрозділам за внутрішніми планово-розрахунковими цінами і створюють таким чином розрахунковий умовний прибуток як частину прибутку підприємства. Як правило, це підрозділи предметної та змішаної спеціалізації.

Підрозділи - центри витрат, займаються виготовленням, як правило, продукції внутрішньо коопераційного призначення. Їх діяльність досить жорстко регламентується, а ефективність оцінюється за показниками витрат. Це передусім підрозділи (цехи, дільниці та ін.) технологічної спеціалізації, яким притаманні звязки в межах технологічної послідовності обробки.

Важливою рисою підприємства в сучасних умовах господарювання є адаптація до змін навколишнього середовища. І тому особливо важливу роль відіграє делегування повноважень і статуси підрозділів підприємств.

Уперше питання делегування додаткових повноважень по веденню господарської діяльності виробничим підрозділам (цехам) промислового підприємства став актуальний у період пізньої перебудови, коли в країні розгорнулася кампанія по впровадженню різних моделей госпрозрахунку.

Цехи великих промислових підприємств діставали права самостійно визначати номенклатуру й обсяг випуску, частково - обсяг постачань, а також права розпорядження частиною госпрозрахункового доходу і т.д. Тоді питання про необхідність надання більшої самостійності здавалося незаперечним.

Утім, в основі такого підходу лежала скоріше ідеологія, чим економічний аналіз, і він страждав надмірним радикалізмом. Навряд чи потрібно було, ідучи від зарегульованої системи внутрішнього планування соціалістичних підприємств, що сковувала ініціативу людей, кидатися в іншу крайність - анархію і відсутність усякого планування з боку центрального апарата керування підприємством.

У результаті сотні найбільших підприємств країни з величезним науково-виробничим потенціалом були "розукрупнені", і кожне з безлічі так званих малих підприємств являло собою досить примітивну форму кооперативів.

Зараз до делегування стали підходити більш раціонально і виважено, але пропорцію між самостійністю і залежністю від центра знаходять часто методом проб і помилок.

Тим часом існують досить чіткі критерії оцінки обґрунтованості і ступені делегування додаткових повноважень від центрального апарата керування до виробничих підрозділів.

Основними типами статусу промислових підрозділів (і дочірніх підприємств) у складі промислової компанії є наступні.

Центр нормативних витрат. Підрозділ (чи дочірня компанія) одержує з центрального апарата керування твердо-централізоване завдання по:

- обсягу і структурі випуску продукції;

- верхньому ліміту питомих витрат на одиницю випуску (у розрізі видів продукції, що випускається,);

- рівню трансферних (внутрішніх) цін постачання (для дочірніх підприємств, що є самостійними юридичними особами).

Якщо виробничий підрозділ є центром нормативних витрат, його повноваження зведені до мінімуму. Сфери постачання і збуту централізовані. Функції менеджменту підрозділи простираються фактично тільки на сферу виробництва і фокусуються на задачі зниження питомої собівартості по видах продукції в рамках централізовано установлюваної виробничої програми (питома собівартість є основним показником у системі матеріального стимулювання центра нормативних витрат).

Центр прибутку. У цьому випадку основним централізовано контрольованим показником є розмір розрахункового прибутку підрозділу (дочірньої компанії), тобто менеджменту підрозділу (при класичному варіанті центра прибутку) передаються повноваження по самостійному:

- визначенню обсягу і структури випуску продукції (виробничої програми);

- визначенню обсягу і структури продажів, а також ціноутворенню;

- визначенню структури і величини виробничих витрат (сукупної виробничої собівартості і питомих виробничих витрат у розрізі видів продукції);

- веденню постачальницької політики (закупівлі матеріальних ресурсів);

- короткостроковому залученню засобів (кредиторська заборгованість та інші розрахунки).

При цьому капіталізація чистого прибутку (тобто інвестиційна політика) залишається під контролем центрального апарата керування.

Центр інвестицій. Цей тип делегування повноважень відрізняється від попереднього тем, що підрозділу (а частіше великої дочірньої компанії) передаються повноваження по капіталізації чистого прибутку (інвестиційній політиці) і залученню довгострокових джерел фінансування (емісія акцій, довгострокові кредити і позики).

Слід зазначити, що "повним" центром інвестицій може бути тільки сама промислова компанія в цілому. Адже віддавши керівнику дочірньої структури всі повноваження по розподілі чистого прибутку, центральний апарат керування взагалі позбавляється важелів впливу на політику дочірньої компанії чи підрозділу.

Таким чином, для дочірньої структури може йти мова тільки про "усічену" інвестиційному самостійності, коли її керівництву передаються повноваження по інвестиційній політиці в рамках затвердженого ліміту (капітальний ремонт будинків і споруджень, невеликі програми модернізації і т.д.).

Названі три типи центрів відповідальності на практиці зустрічаються рідко. Найчастіше використовується симбіоз двох чи більш типів (так називаний змішаний центр відповідальності) чи часткова передача повноважень у тій чи іншій сфері. Наприклад, підрозділу можуть бути передані повноваження по самостійній зовнішній реалізації частини виробленої продукції і самостійному визначенню структури і величини собівартості при тім, що політика в сфері постачання в цілому залишається централізованої, і т.п.

Варто помітити, що звичайно утворення центрів прибутку і центрів інвестицій, так званих стратегічних бізнесів-одиниць, походить з центрів нормативних витрат (див. схему).

Таким чином, виділення стратегічних бізнесів-одиниць фактично має на увазі делегування повноважень по:

- визначенню фізичного обсягу і номенклатури виробництва і збуту (виробничої програми);

- визначенню цінової політики по реалізованій продукції;

- визначенню бюджету постачання (закуповуваних сировини, матеріалів, що комплектують і інших товарно-матеріальних ресурсів);

- зняттю верхнього ліміту кошторису поточних витрат;

- короткостроковим і довгостроковим запозиченням (кредитних ресурсів) і інвестиційним вкладенням (при наділенні підрозділу статусом центра інвестицій).

Виділення стратегічних бізнесів-одиниць здійснюється на основі оцінки довгострокових тенденцій:

- ринків готової продукції;

- ринків капіталу (по різних способах і тимчасових періодах залучення кредитних ресурсів);

- ринків постачання (по видах сировини, матеріалів і комплектуючих);

- ринків послуг по будівельно-монтажних роботах і ринків устаткування (для цілей інвестиційного аналізу).

Для ВАТ „Українка” центром витрат є підготовчий розкрійний цех, а центрами прибутку - швейні цехи та цех волого-теплової обробки

3. Формування та контроль витрат структурних підрозділів підприємства.

3.1 Класифікація витрат структурних підрозділів

Витрати виробництва - це грошове вираження витрат виробничих факторів, необхідних для здійснення підприємством своєї виробничої і комерційної діяльності

Вони знаходять своє вираження в показниках собівартості продукції, що характеризує в грошовому вираженні всі матеріальні витрати і витрати на оплату праці, що необхідні для виробництва і реалізації продукції.

По змісту і призначенню вищезгадані витрати групуються по економічних елементах і калькуляційних статтях. Угруповання витрат по економічних елементах відбиває їхній розподіл по економічному змісті незалежно від форми використання у виробництві того чи іншого виду продукції і місце здійснення цих витрат. Це угруповання застосовується при складанні кошторису витрат на виробництва всієї продукції, що випускається. Для підприємств усіх галузей промисловості встановлена наступна обовязкова номенклатура витрат на виробництва продукції по економічних елементах :

§ матеріальні витрати ;

§ витрати на оплату праці ;

§ відрахування на соціальні заходи ;

§ амортизація основних фондів;

§ відрахування в державні спеціальні фонди ;

§ податки, що включаються у витрати підприємства ;

§ інші.

Класифікація витрат по економічних елементах дає можливість знати структуру собівартості і дозволяє проводити цілеспрямовану політику по поліпшенню економіки підприємства. Але ця класифікація не дозволяє визначити важливий економічний показник - собівартість однієї одиниці продукції.

Тому для визначення витрат продукції на одиницю товару використовують класифікацію по статтях витрат ( калькуляційним статтям ). У відмінності від угруповання по економічних елементах, калькуляція дозволяє врахувати витрати безпосередньо звязані з виробництвом конкретного найменування виробу. У ці витрати входять, як матеріальні витрати, так і витрати по створенню, обслуговуванню і керуванню виробництвом цього виду виробу. Калькуляція складається по тим же статтям витрат, що і собівартість товарної продукції по підприємству в цілому , але в разі потреби в окремих галузях , виникає необхідність виділення інших статей витрат . Так у консервній, плодоовочевій промисловості виділяється такий вид витрат як "тара і тарний матеріал" , що у свою чергу калькулюється на бочки, банки , шухляди і т.д.

Для забезпечення наскрізного обліку і планування в якості калькуляційних одиниць, як правило , використовуються фізичні одиниці виміру конкретних видів продукцій, прийняті у виробничій програмі підприємства ( штуки, тонни, метри, кВт/год. і ін. ).

На промислових підприємствах розробляються планові і звітні калькуляції. Перші розробляються на плановий період по плановим затратам. Другі - відбивають фактичні витрати на випуск і реалізацію продукції. Зіставлення планових і фактичних калькуляцій дозволяє виявити відхилення у витратах і намітити шляхи по їхньому зниженню.

У залежності від звязку витрат із процесом виробництва розрізняють цехову , виробничу і повну собівартість продукції.

Цехова собівартість включає вартість витрат, повязаних з виробництвом продукції в цехах.

Виробнича собівартість включає цехову собівартість і витрати, повязані з керуванням, організацією й обслуговуванням підприємства в цілому.

Повна собівартість включає виробничу собівартість і позавиробничі витрати, повязані з реалізацією продукції й інших витрат, що не відносяться до виробництва продукції.

Застосовуються різні методи калькулювання промислової продукції : прямого розрахунку, розрахунково-аналітичного, нормативного, параметричний, виключення витрат , коефіцієнтний і комбінований.

Застосування того чи іншого методу залежить від виду виробленої продукції , характеру технологічного процесу , особливостей сировини, що переробляється.

Метод прямого розрахунку застосовується на підприємствах, що виробляють однорідну продукцію. При цьому методі витрати на одиницю продукції визначаються шляхом розподілу загальної суми витрат на кількість виробленої продукції.

У багатономенклатурних виробництвах більш розповсюджений розрахунково- аналітичний метод. Сутність його полягає в тім, що прямі витрати на одиницю продукції визначаються на основі прогресивних норм витрати ресурсів.

Нормативний метод - найбільше прогресивний. Він базується на нормах і нормативах використання матеріальних і трудових ресурсів, придатних для розробки калькуляцій на нові види продукції.

Параметричний метод - застосовується для розрахунку витрат виробництва однотипних, але різних по якості виробів. Він ґрунтується на встановлені закономірності зміни витрат у залежності від зміни якісних параметрів продукції. Виявивши цю закономірність і витрати на виготовлення виробу - макета , можна довідатися витрати на інші однотипні вироби, що відрізняються один від одного параметрами. Для добору якісних властивостей (параметрів) проводиться кореляційний аналіз залежності зміни витрат від зміни кожного параметра. Він дозволяє порівняти поліпшення якісних властивостей продукції з додатковими витратами на її виготовлення.

Методи виключення витрат, коефіцієнтний і комбінований засновані на визначенні загальної суми усіх витрат на переробку вихідної сировини і наступним її розподілом на одержувану продукцію. Ці методи використовуються в комплексних виробництвах, тобто там, де з однієї вихідної сировини, у єдиному технологічному процесі одержують два чи кілька різнорідних видів продукції.

Метод виключення витрат полягає в тому, що з усієї продукції , отриманої у результаті комплексної переробки сировини, один її вид вважається основним, інші - побічними. З загальних витрат на переробку сировини виключають вартість побічної продукції, а суму, що залишилася після виключення, відносять на витрати по основній продукції.

Застосування даного методу доцільно в галузях, де побічні продукти займають невелику питому вагу, а їхня оцінка не робить істотного впливу на витрати по виготовленню основної продукції.

При коефіцієнтному методі (метод розподілу витрат) усі витрати розподіляються між отриманими продуктами пропорційно економічно обоснованим коефіцієнтам. При цьому один із продуктів приймається за умовну одиницю з коефіцієнтом рівним, одиниці, а інші прирівнюються до нього по перекладному коефіцієнті, що враховує яку-небудь ознаку. Як ознаки можуть бути : відпускні ціни на продукцію, їх вага, вміст органічної маси й ін.

Витрати на виробництво одиниці кожного виду продукції обчислюються в наступній послідовності : весь випуск продукції розраховується в умовних одиницях; визначаються витрати на одну умовну одиницю шляхом розподілу загальної суми витрат на випуск продукції в умовних одиницях; розраховуються витрати на виробництво кожного виду продукції шляхом множення витрат на умовну одиницю та на відповідний коефіцієнт.

Комбінований метод: він містить у собі перших два методи.

Сутність його зводиться до наступного: а) велика частина продуктів відноситься до основного. Це зменшує вплив оцінки побічної продукції на витрати по виготовленню основної; б) побічна продукція виключається з загальних витрат не за відпускними цінами, а у відсотку до витрат на переробку всієї сировини ; в) сума витрат, що залишилася після виключення, розподіляється між основними видами продукції відповідно до коефіцієнтів.

По способу віднесення витрат на собівартість продукції, при її калькулюванні вони групуються на прямі - безпосередньо звязані з виробництвом продукції , і непрямі - звязані з роботою цеху чи підприємства , у цілому вони відносяться на собівартість продукції в порядку розподілу або встановленій ознаці.

У залежності від питомої ваги окремих видів витрат у витратах виробництва виділяються такі групи галузей як: трудомісткі, матеріаломісткі, енерго і паливомісткі , фондомісткі, змішані .

Трудомісткі - у структурі витрат яких найбільшу питому вагу займають витрати на заробітну плату.

Матеріаломісткі - у структурі витрат яких найбільшу питому вагу займають матеріальні витрати.

Енерго- і паливо місткі - у структурі витрат яких найбільшу питому вагу займають витрати на енергію і паливо.

Фондомісткі - з великою питомою вагою амортизації в загальних витратах.

Змішані - зі значною питомою вагою у витратах матеріальних витрат і заробітної плати .

Розрізняють також витрати виробництва і витрати реалізації. Виробничі витрати - це витрати, безпосередньо звязані з виробництвом товарів чи послуг. Витрати реалізації - це витрати, звязані з реалізацією виробленої продукції. Вони підрозділяються на додаткові і чисті витрати реалізації. Перші містять у собі витрати на доведення виробленої продукції до безпосереднього споживача (збереження, розфасовка, упакування, транспортування продукції), що збільшують кінцеву вартість товару; другі - витрати, звязані зі зміною форми вартості в процесі купівлі-продажу, перетворенням її з товарної в грошову (оплата праці торгових працівників, витрати на рекламу і т.п.), не утворюючої нової вартості і відємники з вартості товару.

З позиції окремої підрозділу підприємства економічні витрати - це ті витрати, що повинний нести підрозділ на користь постачальника ресурсів для того, щоб відвернути ці ресурси від їхнього застосування в альтернативних виробництвах. Такі витрати можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми. Витрати в грошовій формі, що фірма здійснює на користь постачальників трудових послуг, палива, сировини, допоміжних матеріалів, транспортних і інших послуг, називаються зовнішніми чи явними витратами. В цьому разі постачальники ресурсів не є власниками даного підприємства.

У той же час підприємство може використовувати і свої власні ресурси. У цьому випадку теж неминучі витрати. Витрати на власний і самостійно використовуваний ресурс є неоплачувані, внутрішні (неявні), витрати. Підприємство розглядає їх як еквівалент тих грошових виплат, які б були отримані за самостійно використовуваний ресурс при самому оптимальному його застосуванні.

В залежності від часу, затрачуваного на зміну кількості застосовуваних у виробництві ресурсів, розрізняють коротко - і довгострокові періоди в діяльності підприємства.

Короткостроковим періодом називають такий часовий відрізок, впродовж якого підприємство не в змозі змінити свої виробничі потужності. Впливати на хід і результативність виробництва вона може лише шляхом зміни інтенсивності використання своїх потужностей. У цей період фірма може оперативно змінювати свої перемінні фактори - кількість праці, сировини, допоміжних матеріалів, палива.

Довгостроковий період - такий часовий відрізок, протягом якого фірма в стані змінити кількість усіх використовуваних ресурсів, включаючи і виробничі потужності. У той же час цей період по своїй тривалості повинний бути достатній для того, щоб одні підприємства змогли залишити дану галузь, а інші, навпаки, ввійти в неї.

У короткостроковому періоді кількість деяких виробничих факторів залишається незмінним, кількість інших змінюється. Відповідно і витрати в цьому періоді діляться на постійні і перемінні.

Постійні витрати - це такі витрати, величина яких не змінюється в залежності від зміни обсягу виробництва. Наявність таких витрат порозумівається самим існуванням деяких виробничих факторів, тому вони мають місце навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє. До постійних витрат відносять витрати на оплату праці управлінського персоналу, рентні платежі, страхові внески, відрахування на амортизацію будинків і устаткування.

Перемінні витрати - це витрати, величина яких змінюється в залежності від зміни обсягу виробництва. До них відносять витрати на оплату праці, придбання сировини, палива, допоміжних матеріалів, оплата транспортних послуг, соціальні відрахування і т.п.

3.2 Формування прямих витрат структурних підрозділів підприємства

3.2.1 Формування витрат при використанні активів

Матеріали. Вартість затрат на матеріали відображає вартість придбаної сировини і матеріалів, котрі входять до складу виготовляємо продукції, як її основа або як необхідний компонент технології (проведення робіт, надання послуг). Витрати обчислюються на основі встановлених норм, цін на матеріали і виробничої програми. Крім ціни придбання матеріалів, ураховуються транспортно-заготівельні витрати (комісійні виплати заготівельним організаціям, плата за вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування та ін.). Від вартості матеріалів віднімають відходи за ціною їх можливого використання чи продажу. Отже, витрати на матеріали обчислюються за формулою:

де,

См -витрати на матеріали певного виду, грн.;

n - кількість найменувань виготовленої продукції;

Ni - випуск (запуск) виробів і-го найменування в плановому періоді у

натуральному виразі;

Нм - норма витрат матеріалу на одиницю і-го виробу у натуральному

виразі;

Цм - ціна одиниці матеріалу, грн. ;

Рт - частка транспортно-заготівельних витрат у вартості купованих

матеріалів, % (якщо вони не враховані у внутрішній ціні на

матеріали;

Ві - кількість зворотних відходів з усієї сукупності і-х виробів у

натуральному виразі;

Цв - ціна одиниці відходів, грн.

Обчислені величини См підсумовуються за всіма видами матеріалів і остаточно визначаються витрати.

Паливо та енергія на технологічні потреби. До статті включають витрати палива та енергії на безпосереднє виконання технологічних процесів: палива для плавильних агрегатів у ливарних цехах, нагріву металу в прокатних, ковальських цехах; випробувань виробів, передбачених технологічним процесом (турбін, двигунів та ін); електроенергії для електропечей, електрохімічних, гальванічних процесів, сушіння тощо.

Витрати на паливо та енергію технологічного призначення обчислюються аналогічно попереднім статтям, тобто за нормами витрат і встановленими цінами (тарифів).Коли ці витрати займають незначну частку в загальних витратах або коли відсутня належна нормативна база, їх включають у кошторис загально виробничих витрат як витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування, переводячи таким чином у категорію непрямих витрат.

Куповані вироби й напівфабрикати. Купованими вважаються вироби, що купуються для укомплектування виготовленої продукції і потребують витрат на їх установку чи складання (двигуни, різні прилади, механізми тощо). Куповані напівфабрикати - це вироби, які додатково обробляються на підприємстві (штампування, відливки деталей, поковки та ін). Сюди ще можуть зараховуватися виробничі послуги сторонніх підприємств, які стосуються конкретних виробів і можуть бути прямо на них віднесені.

Витрати за цією статтею обчислюються аналогічно витратам на матеріали згідно з нормами і цінами з урахуванням транспортно-заготівельних витрат. Вартість виробничих послуг сторонніх підприємств визначається за договірною ціною на виконані роботи.

Слід мати на увазі, що за напівфабрикатного методу обліку, що відповідає умовам внутрішніх ринкових відносин, матеріальні витрати доповнюються ще однією статтею аналогічного змісту - напівфабрикати власного виробництва підприємства. Витрати за цією статтею обчислюються за встановленими внутрішніми цінами.

3.2.2 Формування витрат на оплату праці та соціальні заходи

Затрати на оплату праці включають в себе оплату праці основного виробничого персоналу підприємства (в том числі і премії робітникам і службовцям за виробничі результати, що стимулюються), на компенсації по оплаті праці у звязку з підвищенням і індексацією цін в межах норм, передбачених законодавством, а також затрати на оплату праці працівників, що не є штатні.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу згідно з встановленими нормами (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові оклади). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців. До додаткової заробітної плати належать винагороди за працю понад встановлені норми, за трудові досягнення і винахідництво, а також особливі умови праці. Вона включає доплати і надбавки до тарифних ставок і посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством: премії працівникам, керівникам, спеціалістам за виробничі результати, включаючи премії за економію конкретних видів матеріальних ресурсів; винагороди за вислугу років і стаж роботи; оплату щорічних і додаткових відпусток згідно із законодавством, компенсацій за невикористану відпустку тощо.

Додаткова заробітна плата - ст. 105 КЗпП передбачено , що працівниками, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, зумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією або обовязок тимчасово відсутнього працівника без увільнення від своєї основної роботи, здійснюється доплата за поєднання професій або виконання обовязків тимчасово відсутнього працівника.

Розміри доплат за поєднання професій (посад) або виконання обовязків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах , передбачених у колективному договорі.

При розрахунку заробітної плати робітників по тарифу годинну тарифну ставку потрібно помножити на кількість годин зміни. Розподил заробітної плати при підрядній оплаті праці здійснюється трьома засобами : по коефіцієнту виробітку; по відпрацьованому часу, приведеного до першого розряду; по коефіцієнту трудової участі (КТУ).

Розподіл загального заробітку по коефіцієнту приробітку дуже простий. Він розраховується по формулі:

загальний заробіток робітник

К = --------------------------------------------------- , де

sum ((n₁ * m₁) + (n₂ * m₂) + ... + (n_n * m_n))

n1, n2, ... , nn - часова тарифна ставка n-го робітника

m1, m2, ..., mn - відпрацьована кількість робочого часу робітником

Коефіцієнт приробітку є одним для всіх робітників бригад. Якщо помножити заробіток по тарифу кожного робітника на цей коефіцієнт, то можливо визначити його загальний заробіток.

До інших заохочувальних і компенсаційних виплат належать надбавки і доплати, не передбачені чинним законодавством і понад встановлені розміри; винагороди за підсумками роботи за рік; премії за винахідництво і раціоналізацію; за створення, освоєння і впровадження нової техніки; за своєчасну поставку продукції на експорт; одноразові заохочення окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань тощо.

Вичерпний перелік основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат міститься в інструкції по статистиці заробітної плати, затвердженій наказом Мінстату України від 11.12.95 №323.

На підприємствах застосовують дві форми оплати праці - відрядну і погодинну. Кожна з цих форм має різновиди (системи). Так, відрядна форма оплати праці має системи: пряма відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, акордна. При прямій відрядній системі оплата праці здійснюється за кожну одиницю виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг).

Відрядно-преміальна система передбачає, що робітникам, крім основного заробітку, нараховуються премії (за виконання норм виробітку, економію матеріалів, якість продукції тощо). Ця система стимулює покращення кількісних і якісних показників роботи, тому широко застосовується на підприємствах. При відрядно-прогресивній системі виконані роботи оплачуються: в межах норми - за твердими розцінками, понад норми - за підвищеними прогресивно-зростаючими розцінками. Ця система має обмежене застосування (на найважливіших ділянках господарської діяльності), оскільки при її застосуванні темпи зростання заробітної плати можуть випереджати темпи росту продуктивності праці, що може призвести до перевитрати фонду оплати праці, підвищення собівартості продукції.

При акордній системі оплати праці норма і розцінка визначаються на весь комплекс виконуваних робіт (ремонтних, будівельних тощо).

Погодинна форма оплати праці має дві системи: проста погодинна і погодинно-преміальна. При простій погодинній системі праця працівників оплачується виходячи тільки з кількості відпрацьованого часу і тарифної ставки (посадового окладу) відповідно до їх кваліфікації. При погодинно-преміальній системі до погодинної ставки (посадового окладу) за досягнення визначних показників працівникам виплачується премія. Економічна доцільність застосування тих або інших форм і систем оплати праці визначається їх стимулюючою роллю в підвищенні ефективності діяльності кожної ділянки і підприємства в цілому.

Розрахунок річного фонду заробітної плати робітника ВАТ „Українка”

1.Ставка :

150 грн.

2.доплата за нічні:

150 - 100 %

x - 12 %

x = (150*12) / 100 = 18 грн.

3.доплата за святкові:

150 - 100 %

x - 2,2 %

x = (150* 2.2) / 100 = 3,3 грн.

4. премія :

150 - 100%

x - 75%

x = (150*75) / 100 = 112,5 грн.

5. надбавка за вислугу (працює 4-й рік (нараховується після 3-х років роботи на підприємстві))

150 - 100%

х - 5%

х = (150*5) / 100 =7,5 грн.

6. підсумкова сума заробітної плати:

150 грн. + 18 грн. + 3,3 грн. + 112,5 грн. + 7,5 грн. = 291,3 грн.

9.річний фонд зарплати:

291,3 * 12 = 3495,6 грн.

До витрат на соціальні заходи належать:

§ відрахування на загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття робітників, зайнятих виробництвом продукції;

§ відрахування на обовязкове державне пенсійне страхування робітників, зайнятих виробництвом продукції;

§ відрахування на обовязкове соціальне страхування робітників, зайнятих виробництвом продукції;

§ відрахування на індивідуальне страхування та на інші соціальні заходи робітників, зайнятих виробництвом продукції;

При розрахунку обчислюється їх сума у встановлених відсотках від основної і додаткової заробітної плати виробничих робітників.

3.3 Формування загально виробничих витрат структурних підрозділів підприємства

Всі витрати узагальнюються в спеціальному кошторисі, який складається на рік з поквартальним розподілом. Сюди входять різноманітні непрямі витрати, які з огляду на їх функціональне призначення поділяються на дві групи: перша - витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування, а друга - витрати на організацію й управління виробництвом.

Витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування охоплює широке коло витрат, необхідних для роботи устаткування в режимі виробничого процесу, а також для підтримки його в стані готовності до експлуатації. До них належать:

§ Амортизаційні відрахування на реновацію машин і устаткування, поліпшення та відновлення їх експлуатаційних параметрів.

Під машинами і устаткуванням розумі ...........