Внутрішній економічний механізм підприємництва ЗАТ”Житомирпромспецбуд - дипломная работа

1

Зміст

Вступ

Розділ1.Організаційна та виробнича структура підприємства

1.1.Коротка характеристика підприємства

1.2.Аналіз організаційної структури підприємства

1.3.Аналіз виробничої структури підприємства

1.4.Виділення центрів відповідальності

Розділ2.Планування діяльності підприємства

2.1.Виробнича програма та її обґрунтування

2.2.Планування виробничої собівартості

2.3.Визначення внутрішніх цін

Розділ3.Формуваня фактичних витрат підрозділів підприємства

3.1.Матеріальні витрати

3.2.Амортизаційні відрахування

3.3.Оплата праці та відрахування на соціальні заходи

3.4.Виробнича собівартість

Розділ4.Контроль та оцінка діяльності підрозділів підприємства

4.1.Порівняння планових і фактичних показників, виявлення причин відхилення

4.2.Аналіз виконання плану

4.3.Інтегральна оцінка діяльності підрозділів

4.4.Визначення прибутку підрозділів-центрів прибутку підприємства

Розділ5.Мотивація трудових колективів підрозділів підприємства

5.1.Централізоване преміювання колективних підрозділів

5.2.Розподіл премій між членами трудового колективу

Вступ

Перехід до ринкової економіки потребує від підприємства підвищення ефективності виробництва, конкурентноздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, активізації підприємництва і т.п. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється аналізу господарської діяльності підприємств. З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку підприємства, обгрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, його підрозділів і робітників.

Під аналізом розуміється засіб пізнання предметів і явищ навколишнього середовища, заснований на розчленовуванні цілого на складові частини і вивчення їх у всьому різноманітті звязків і залежностей.

Зіст аналізу випливає з функцій. Однією з таких функцій являється вивчення характеру дії економічних законів, встановлення закономірностей і тенденцій економічних явищ і процесів у конкретних умовах підприємства. Наступна функція аналізу - контроль за виконанням планів і управлінських рішень, за економічним використанням ресурсів. Центральна функція аналізу - пошук резервів підвищення ефективності виробництва на основі вивчення передового досвіду і досягнень науки і практики. Також інша функція анализу - оцінка результатів діяльності підприємства по виконанню планів, досягнутому рівню розвитку економіки, використанню наявних можливостей. І накінець - розробка заходів по використанню виявлених резервів у процесі господарської діяльності.

Аналізом фінансового стану підприємства, організації займаються керівники і відповідні служби, також засновники, інвестори з метою вивчення ефективного використання ресурсів. Банки для оцінки умов надання кредиту і визначення ступеня ризику, постачальники для своєчасного одержання платежів, податкові інспекції для виконання плану надходжень засобів у бюджет і т.п. Фінансовий аналіз є гнучким інструментом у руках керівників підприємства. Фінансовий стан підприємства характеризується розміщенням і використання засобів підприємства. Ця інформація представляється в балансі підприємства. Основними чинниками, що визначають фінансовий стан підприємства, є, по-перше, виконання фінансового плану і поповнення в міру виникнення потреби власного обороту капіталу за рахунок прибутку і, по-друге, швидкість оборотності оборотних коштів ( активів). Сигнальним показником, у якому виявляється фінансовий стан, виступає платоспроможність підприємства, під яким розуміють його спроможність вчасно задовольняти платіжні вимоги, повертати кредити, проводити оплату праці персоналу, вносити платежі в бюджет. В аналіз фінансового стану підприємства входить аналіз бухгалтерської звітності, пасив і актив, їхній взаємозвязок і структура; аналіз використання капіталу й оцінка фінансової стійкості; аналіз платоспроможності і кредитоспроможності підприємства і т.п.

Основним предметом цієї курсової роботи є дослідження внутрішнього економічного механізму підприємства Закрите акціонерне товариство “Житомирпромспецбуд”,а саме його виробничого підрозділу - Столярного цеху.

Розділ1.Організаційна та виробнича структура підприємства

1.1.Коротка характеристика підприємства

ЗАТ “Житомирпромспецбуд” створюється з метою сприяння розвитку економіки України, формування ринкових відносин, отримання прибутку та реалізації на його основі економічних і соціальних інтересів учасників трудового колективу ЗАТ “Житомирпромспецбуд”.

Предметом діяльності ЗАТ “Житомирпромспецбуд” є:

* будівництво і ремонт споруд господарського і комунального призначення;

* виготовлення обладнання і виробів будівничого призначення ;

-реалізація і отримання прибутку вироблених виробів;

-товариство також здійснює іншу діяльність передбачено його статутом і іншими установчими документами.

ТОВАРИСТВО самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність - тобто співробітництво з іноземними субєктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами, в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством України про зовнішньоекономічну діяльність.

ТОВАРИСТВО має право здійснювати будь-які види зовнішньоекономічних операцій, що не заборонені законодавством:

Надання послуг іноземним субєктам господарської діяльності за усіма видами діяльності ТОВАРИСТВА, зазначеними в п. З.1.

Різноманітна кооперація з іноземними субєктами господарської діяльності, навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі як в Україні, так і за кордоном.

Спільна підприємницька діяльність ТОВАРИСТВА та іноземних партнерів з предмету діяльності ТОВАРИСТВА.

Організація і проведення виставок, ярмарок, торгів, аукціонів, конференцій, семінарів та інших подібних заходів спільно з іноземними партнерами як в Україні, так і за кордоном.

Товарообмінні операції, інші форми зустрічної торгівлі.

Товариство має право створювати філії, дочірні підприємства, представництва, виробництва й інші організації необхідні для виконання своєї діяльності. Філії, представництва й інші відособлені підрозділи Товариства наділяються основними й оборотними коштами за рахунок майна Товариства й діють на підставі положення про їх, затверджуваних Товариство Керує діяльністю філій, представництв і інших відособлених підрозділів Товариства здійснюють особи, призначувані Товариством. Вони діють у силу повноважень, заснованих на дорученні, виданої Товариством.

Товариство вправі від свого імені містити договори, контракти, угоди й інші юридичні акти з юридичними й фізичними особами, у тому числі купівлі-продажу, підряду, позики, перевезення, зберігання, доручення, комісії,

Орендні (лізингові) операції.

Надання послуг із працевлаштування, навчання, стажування громадян України за її межами та громадян інших держав на території України. ТОВАРИСТВО може здійснювати види зовнішньоекономічної діяльності згідно з чинним Законодавством.

При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності ТОВАРИСТВО має всі права юридичної особи та учасника зовнішньоекономічних відносин.

ТОВАРИСТВО веде бухгалтерський, статистичний та оперативний облік зовнішньоекономічних операцій, за результатами якого складає звітність, що надсилається уповноваженим на її прийняття органам державної влади України.

Ревізія (аудит) інформації про зовнішньоекономічні операції, відображеної у звітності ТОВАРИСТВА, здійснюється контролюючими органами ТОВАРИСТВА або підприємствами, що проводять аудит.

ТОВАРИСТВО несе відповідальність за порушення чинного законодавства України, що регулює зовнішньоекономічну діяльність на умовах і в порядку, у видах і формах, передбачених Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та зовнішньоекономічними угодами (контрактами).
Робочий колектив нараховує 190 працюючих, а саме:

– Пять бухгалтерів (включно з головним бухгалтером);

– Сто сорок пять працівників (зайнятих у будівництві, виробництві у столярному і арматурному цехах, заготівельних підрозділах тощо);

– Сорок посадових осіб включно з апаратом управління.

Підприємство створене двома юридичними особами, а саме:

- Товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю "Центробуд"

- Закрите акцiонерне товариство "Фiрма "Укрпромспецбуд”

1.2.Аналіз організаційної структури підприємства

Наше підприємство є акціонерним товариством і тому має таку загальну лінійну структуру(Схема 1.2.1.):

.

Схема 1.2.1. ЛІНІЙНА СТРУКТУРА ЗАТ:

Загальні збори акціонерів

Ревізійна комісія

Правління

Правління здійснює поточне упраління товариством, з правління можна почати аналіз організаційної структури підприємства(Схема 1.2.2.Усі підрозділи цехи і бригади взаємодіють з підрозділами підпорядкованими голові правління).

Функціональні керівники керують роботою відділів підприємства. Між функціональними відділами виникають функціональні звязки. Функціональні керівники не мають безпосереднього виходу на працівників. Управлінська структура підприємства пронизана лінійно-функціональними звязками. Функціональними керівниками являються начальники всіх відділів та управлінь сформованих по функціональній ознаці.

Багатолітній досвід використання лінійно-функціональних структур управління показав, що вони найбільш ефективні там, де апарат управління виконує рутинні, які частіше повторюються і рідко змінюються задачі і функції. Вони виявляються в управлінні організаціями з масовим або багатосерійним типом виробництва, а також при господарському механізмі затратного типу, коли виробництво найменш чутливо до прогресу в області науки і техніки. При такій організації управління виробництвом підприємство може успішно функціонувати лише тоді, коли зміни по всім структурним підрозділам відбуваються рівномірно. Але в реальних умовах це не завжди так, виникає неадекватність реакції системи управління на вимогу зовнішньої середи. Положення посилюється втратою гнучкості в взаємовідносинах робітників апарату управління із-за застосування30

45

Схема 1.2.2.Організаційна структура

формальних правил і пр.

процедур. В результаті ускладнюється і уповільнюється передача інформації, що не може не відбиватися на швидкості і своєчасності прийняття управлінських рішень. Необхідність погодження дій різних функціональних служб різко збільшує обсяг роботи керівника організації і його заступників, тобто вищого ешелону управління.

Але у нашому випадку підприємство повністю задовольняє лінійно-функціональна структура, бо підприємство має два основні види діяльності(Що впливає на гнучкість звязків між підрозділами), це надання послуг з будівництва і ремонту, а також виробництво і продаж будівельного обладнання і засобів виробництва . За допомогою цього компенсуються основні недоліки лінійно-функціональної організаційної структури підприємства.

Таким чином, даючи загальну характеристику організаційної структури, можна виділити декілька положень, що визначають її значимість:

- організаційна структура фірми забезпечує координацію всіх функцій менеджмента;

- структураа організації визначає права і обовязки (повноваження і відповідальність) на управлінських рівнях;

- від організаційної структури залежить ефективна діяльність фірми, її виживання і процвітання;

- структура, прийнята в даній конкретній фірмі, визначає організаційну поведінку її співробітників, тобто. стиль менеджмента і якість праці колективу

1.3.Аналіз виробничої структури підприємства

При аналізі господарської діяльності підприємства, в першу чергу, вивчається загальна виробнича структура, наводяться основні техніко-економічні показники його структурних підрозділів (обсяги виробництва, чисельність, основні фонди, ФОП тощо), кількість та місцезнаходження окремих структурних підрозділів, у тому числі допоміжних і обслуговуючих, оптимальність їх розташування, а також стан будівель та споруд.

Склад цехів та служб, що реалізують, виробничий процес виготовлення продукції, форми їх взаємозвязків покладені в основу виробничої структури підприємства. Основними рівнями виробничої структури є: цех - відділення - дільниця - бригада - робоче місце. Виробнича структура перебуває в процесі постійного розвитку під впливом удосконалення техніки, технології, форм організації виробничих процесів та інших чинників. У процесі формування виробничої структури необхідно враховувати чинники як зовнішнього впливу, так і внутрішнього впливу, що створюють умови раціональних структур. До зовнішніх чинників відносять економічні( конюнктура ринку, сукупний попит і сукупна пропозиція на даний вид продукції, закони і закономірності розміщення продуктивних сил, наявність відповідних фондів ), правові( законодавчі акти про підприємницьку діяльність, про оподаткування, про податок на прибуток, інвестиційний клімат при залученні внутрішніх інвестицій і прямих іноземних інвестицій, ступінь державного регулювання в каїні по всіх основних показниках тощо ), науково - технічні( ступінь розвитку в країні науки і техніки сприяння держави науково - технічному розвитку ), соціально - культурні( демографічна ситуація країни Ступінь зацікавленості народу в економічних питаннях тощо ), екологічні( наявність чи відсутність тих чи інших ресурсів в країні, гранично допустимі норми викидів тих чи інших речовин тощо ), до внутрішніх відносять цілі та стратегії розвитку підприємства, ресурсні обмеження, специфіку продукції та технології її виготовлення, чисельність персоналу, потужність виробництва тощо.

Проте вибір структурних рішень у виробництві визначається перед усім такими чинниками :

1).Формами спеціалізації та кооперування підрозділів;

2).Орієнтацією виробництва;

3).Організаційним середовищем;

4).Місцем розташування виробництва.

Наше підприємство є підприємством змішаного типу функціонує на основі базових технологій і технологічних процесів при зміні яких довелося б змінювати профіль підприємства(виробнича діяльність), у сфері надання послуг носить характер підприємства “конюнктурно - маркетингового ”типу оскільки такого роду послуги(будівництво, ремонт будівель) не спираються на стабільну технологію, а більше залежать від попиту на дані послуги.

Нашому підприємству притаманна технологічна форма організації цехів, а в свою чергу технологічна форма організації цехів і технологічна виробнича структура притаманні підприємствам одиничного і дрібносерійного виробництва, які випускають різноманітну та неоднорідну номенклатуру виробів.

Схема 1.3.1.Виробнича структура

Основа для формування виробничої структури це виробничий процес його складові які підрозділи для цього потрібні(Схема 1.3.1.). Виробнича структура:основні виробничі процеси проходять в арматурному і столярному цехах, але наша виробнича структура є інтегрованою в процес надання будівельних послуг і тому є більш гнучкою порівняно з загальною господарською структурою.

1.4.Виділення центрів відповідальності

В організації існує три рівні відповідальності і лінійна передача повноважень, відповідальність і обовязки працівників відповідають одне одному, і права співпадають з функціями і обовязками.

Так як організація займається торгівельною діяльністю, то для неї важливо швидко реагувати на зміни в оточуючому середовищі, це в свою чергу залежить від ефективної діяльності торгового відділу організації.

В ході аналізу діяльності та структури торгового відділу виявлено, що відділ виконує одну з найважливіших функцій - функцію маркетингу. Але для проведення ефективної маркетингової стратегії необхідний спеціаліст з маркетингу, оскільки начальник торгового відділу працює ефективно тільки у сфері контролю за діяльністю роздрібної мережі. При наявності спеціаліста з маркетингу, виробляється загальна стратегія збуту, товарна політика, організації потрібен спеціаліст з маркетингу та менеджер для розробки стратегії збуту, товарної політики, пошуку постачальників і організації ефективної взаємодії між торговим відділом і дільницею експедирування товарів

Лінійні звязки відображають рух управлінських рішень і інформації між так званими лінійними керівниками, тобто особами, які повністю відповідають за діяльність організації або її структурних підрозділів, функціональні звязки мають відповідати лінії руху інформації і управлінським рішенням тим або іншим функціям управління.

В рамках структури управління протікає управлінський процес (рух інформації і прийняття управлінських рішень), між учасниками якого розподілені задачі і функції управління, а отже - права і відповідальність за їх виконання. З цих позицій структуру управління можна розглядати як форму розподілу і кооперації управлінської діяльності, в рамках якої відбувається процес управління, направлений на досягнення наміченої цілі менеджмента.

Формування структури управління потрібно звязувати з визначенням повноважень і відповідальності кожного робітника і органу управління, зі встановленням системи вертикальних і горизонтальних звязків між ними.

З цих позицій структура управління представляється в вигляді системи оптимального розподілу функціональних обовязків, прав і відповідальності, порядку і форм взаємодії між її складовими органами ,що входять в управління і працюючими в них людьми.

Перетин областей влади і повноважень не повинно бути. Якщо працівник не впевнений хто є його начальником, він буде спантеличеним, його праця буде непродуктивна, він буде плутатися в даних йому вказівках. Це призводить також до зниження відповідальності, тому що завжди можна пояснити невиконання роботи протиріччям вказівок, непогодженістю термінів і т.д. Тому в даній організації спостерігаємо три чіткі рівні відповідальності: комерційний директор відповідальний перед головою Правління, перед комерційним директором відповідальні начальники структурних підрозділів, а перед начальниками структурних підрозділів несуть відповідальність їх підлеглі по відділам.

Взагалі відповідальність - це обовязок виконувати поставлені задачі і відповідати за їх задовільне вирішення Чіткий розподіл відповідальності є важливим принципом організації. Будь-яка діяльність працівника в організації характеризується функціями (що він може робити), обовязками (що повинен робити) і відповідністю (за що повинен відповідати). Функції і обовязки можуть співпадати, але відповідальність і обовязки іноді в практиці управління не відповідаючи одне одному. Це буває тоді, коли роботу виконує один, а відповідає за неї інший. Такий стан речей не можна приймати за норму. Відповідальність повинна чітко відповідати обовязкам працівника, саме з цією метою розробляються посадові інструкції.

Проведення управлінського аналізу розбивається на три основних етапи:

По-перше відбувається аналіз організаційної і виробничої структури підприємства і рентабельності діяльності

На другому етапі формуються центри відповідальності (центри прибутків).

По-третє в ході аналізу розраховуються основні показники діяльності центрів відповідальності: кінцевий прибуток, окупність інвестиційних проектів центра тощо. Загальну суму прибутку, заробленого підприємством, необхідно розподілити, по-перше, по виробничим підрозділам, по-друге, по функціональним підрозділам. Прибуток перерозподіляється після виплати податків, тобто, враховуються всі можливі доходи та витрати.

На підприємстві центрами прибутку є цехи, які формують умовний розрахунковий прибуток;бригади1,2,3,4; підрозділ збуту.

На підприємстві центрами витрат є заготівельні підрозділи;техніко-обслуговуючий підрозділ; тощо.

Відповідальність підрозділів центрів витрат і їх діяльність є більш жорстко регламентованими, ніж підрозділів центрів прибутку.

Розділ2.Планування діяльності підприємства

2.1.Виробнича програма та її обґрунтування

Для підрозділів “центрів - прибутку” розроблення планів виробництва базується на їх планах продажу або поставки продукції. Цехи підприємства працюють переважна по замовленню як внутрішніх підрозділів, так і зовнішніх замовників. Цей варіант планування близький до планування виробництва продукції по підприємству в цілому. Цехи підприємства виготовляють продукцію широкої номенклатури, наприклад, столярний цех має таку номенклатуру яка може змінюватись(в залежності від замовлення ): дошки обрізні, дошки обрізні стругані, бруси, щити опалубні, прожекторні вишки, підкладки під кран і інші будівельні матеріали відповідної спеціалізації.

Кожного місяця цехи отримують замовлення, як від бригад внутрішньої структури підприємства, так і від зовнішніх контрагентів(більша частина від загальної кількості ). На цих замовленнях базується розробка програми випуску.

Предметом аналізу в даному розділі є виробництво щитів опалубних. Щити опалубні виготовляє столярний цех він характеризується дрібно - серійним типом виробництва. Як видно в прикладі (акт переробки будівельних матеріалів) за один місяць було виготовлено 35 щитів опалубних (5 - внутрішнє замовлення. 30 - зовнішнє).

Планування виробничої програми здійснюється у порядку зворотньому технологічному процесові. Спочатку отримується замовлення від внутрішніх підрозділів, також отримується замовлення (30) від контрагентів, потім розраховується потреба в матеріалах(26,23 кг цвяхи 1,995 м. кб. дошки будівельної обрізної, яка й виготовляється у цьому ж цеху), далі розраховується потреба в матеріалах для виготовлення дошки будівничої обрізно(2,89 м. кб. Дошки необрізної).

Збір щитів здійснюється в ручну, а виготовлення напівфабрикату (дошки обрізної і дошки обрізної струганої) на обробних і розпилювальних агрегатах.

Виробничу потужність цеху по даному продукту визначити не є доцільним для аналізу виробничої програми. Технологічний процес є послідовний з елементами паралельно - послідовного руху. На розпильних верстатах виготовляють і потрібну продукцію і напівфабрикати для виготовлення продукції. Тому їх коефіцієнт завантаження не перебільшує 0,6 по кожному місяцю.

Ось як виглядає виробнича програма на один з місяців і за рік(Табл.2.1.1. Табл.2.1.2.)

Таблиця.2.1.1.

Виробнича програма (цеха) по виготовленню щитів за квітень 2006р.

Таблиця.2.1.2.

Інтегрована Виробнича програма (цеха) по виготовленню щитів за 2006р.

2.2.Планування виробничої собівартості

Прибутковість підприємств незалежно від сфери діяльності і форми власності традиційно розглядається як різниця між отриманими економічними вигодами і перевагами (прибутками) і понесеними в поточному періоді витратами (витратами). Звідси величина витрат (зокрема, собівартість реалізованої продукції, виконаних робіт, наданої послуг), що визнаються в звітному періоді напряму впливає на фінансове положення підприємства. Трудові витрати (оплата праці працівників підприємства) є значною складовою сукупної величини витрат. Досягнення кінцевої мети функціонування підприємства максимізації прибутку на перспективу багато в чому залежить від ефективності внутрішнього менеджменту, важливим напрямом діяльності якого є управління величиною трудових витрат, що н зумовлює особливу актуальність питань управління оцінкою і оплатою праці на підприємствах України.

У собівартість продукції привизначенні прибутку включають: матеріальні витрати, амортизаційні відрахування на повне відновлення основних засобів, виплати на оплату праці, відрахування на державне соціальне страхування, відрахування по обовязковому медичному страхуванню, платежі по обовязковому страхуванню майна, плата по процентах за короткострокові кредити банку, крім процентів за просрочені позики, витрита по всім видах ремонтів та інші затрати на виробництво і реалізацію продукції.

У собівартість продукції не включаються такі виплати у грошовій і натуральних формах: матеріальна допомога, виплата за підсумками роботи за рік, оплата додаткових відпусток, що надаються за рішенням трудового колективу, розмір яких не передбачено законодавством, одноразові допомоги працівникам, які виходять на пенсію, доходи (дивіденди), що сплачуються по акціях трудового колективу і внесках членів трудового колективу у майно підприємства, а також інші виплати, котрі проводяться за рахунок прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства..

За умов ринкової економіки перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції встановлюється самим підприємством.

Також до виробничої собівартості включають Зміні і постійні виробничі витрати (Таблиця 2.2.1).

Таблиця 2.2.1.

Змінні і постійні загально виробничі витрати

30

45

Таблиця 2.2.1 показує, що витрати на обслуговування й управління виробництвом змінюються прямо пропорційно зміні обсягу діяльності й розподіляються на кожен обєкт витрат із використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат ), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

І навпаки, постійні загально виробничі витрати залишаються незмінними при зміні обсягу діяльності. Нерозподілені постійні загально виробничі витрати включаються о складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення. Причому загальна сума розподілених і нерозподілених загально виробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини, що показано в розрахунку розподілу загально виробничих витрат.

Виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) визначається за формулою

, де n - кількість найменувань виробів;

Ni - Кількість виробів i- го найменування за виробничою програмою у натуральному виразі;

Со - виробнича собівартість одиниці i- го виробу, грн..

Планування собівартості окремих виробів займає особливе місце в системі планових обчислень. Калькуляції потрібні для обґрунтування цін виробів, визначення їх рентабельності, оцінки економічної ефективності технічних і організаційних рішень, аналізу тощо.

Окрім витрат, які можна безпосередньо віднести на собівартість продукції існують загально виробничі нерозподілені витрати, це витрати на управління і організацію виробництва, на обслуговування обладнання тощо.

Ставка витрат на утримання і експлуатацію машин та устаткування на певну продукцію визначається при калькулюванні так:

де m- кількість груп устаткування, на якому обробляються вироби;

См-гj- собівартість машино - години роботи устаткування j- ої групи,грн..;

Tj - затрати часу в машино - годинах на обробку виробу на j- й групі устаткування.

Хоча у нашому випадку цехові витрати розподіляються у відсотках.

Як видно в калькуляції на одиницю продукції:

- сировина і матеріали - 53,20 грн.;

- оплата праці - 19,63 грн.

- соціальні видатки - 5.55 грн.;

- електроенергія - 2.22 грн.;

- цехові витрати - 12,24 грн.;

- рентабельність(закладений прибуток) - 8,73 грн.;

- разом - 96,02 грн.

Тут перед усім плануються витрати на матеріали у вигляді норм і нормативів на одиницю, для оцінки діяльності і прийняття управлінських рішень.

2.3.Визначення внутрішніх цін

Внутрішні ціни є важливим інструментом економічних відносин між підрозділами підприємства, між останніми і апаратом управління. В основі таких відносин лежить економічний інтерес, що реалізується через прибуток. Звідси виникає проблема вивчення вивчення величини прибутку в ціні виробів, що виготовляються підрозділами. Вона стосується перед усім цін на продукцію внутрішньо коопераційного призначення, що формується не на ринкових цінах, а на основі витрат. Ця проблема вирішується шляхом попереднього базового розподілу частки прибутку підприємства між його підрозділами, на продукцію яких установлюються ціни.

На нашому підприємстві використовують комбінований метод визначення внутрішніх цін, який полягає у поєднанні методу визначення внутрішніх цін на основі витрат на основі витрат виробництва і методу визначення внутрішніх цін, на основі ринкових цін. Використовуючи ринкові ціни на сировину і загальне формування витрат за витратним методом.

Внутрішні ціни в процесі здійснення процесу господарської діяльності обслуговують чотири основні моменти:

- по-перше, заготівельні підрозділи надають сировину в цех за вартістю його витрат і запланованого прибутку;

- по-друге, в цеху виготовляється напівфабрикат (дошки обрізні стругані), в який окрім витрат закладається ще й прибуток (рентабельність), і цей напівфабрикат умовно передається до іншої стадії обробки;

- по-третє, на завершальній стадії виготовлення виробу (щити опалубні), в вартості виробу закладається також рентабельність ( 10% ) ;

- по-четверте, у відділі збуту до вартості крім собівартості закладається також прибуток ( 37% ).

Причому останній момент обслуговується внутрішніми цінами лише в моменті формування ціни. До остаточної ціни включаються витрати на збут, нарахована амортизація, також закладається податок на додану вартість тощо( все це входить в ці 37% ).

Використовуючи систему внутрішніх цін підрозділи дістають реальну можливість здійснювати свою виробничо - господарську діяльність на принципах самоокупності та часткового самофінансування.

При чому нижньою границею внутрішньої ціни є витрати підрозділу постачальника, а верхньою ринкова ціна, тому потрібно детально розглянути як формується ціна у кожному підрозділі щоб проаналізувати внутрішній економічний механізм підприємництва. Чому й буде присвячений наступний розділ цього курсового проекту.

Розділ3.Формуваня фактичних витрат підрозділів підприємства

3.1.Матеріальні витрати

Витрати операційної діяльності групуються за наступними економічними елементами:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці ;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація;

- інші операційні витрати.

До складу елемента матеріальні витрати включаються витрати на:

- сировину й матеріали, які використані як основні і допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства при виготовленні продукції або для господарських потреб, технічних цілей та сприяння у виробничому процесі;

- комплектуючі вироби, які використовуються в операційній діяльності підприємства;

- придбане у сторонніх організацій і підприємств будь-яке паливо та енергію всіх видів ,які використані на технологічні та інші операційні цілі, в тому числі на експлуатацію транспортних засобів, опалення та освітлення приміщень, на вироблення з палива тепло - та електроенергії, що спожиті в операційній діяльності підприємства;

- запасні частини, які використані для ремонту основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та малоцінних і швидкозношуваних предметів підприємств;

- будівельні матеріали, які використані як основні так і допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства;

- обробку сировини і матеріалів ;

- спеціальний одяг і спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту тощо.

З витрат на матеріальні цінності, щ включаються до собівартості продукції, вираховується вартість зворотних відходів.

До зворотних відходів не належать:

- залишки матеріальних цінностей, які відповідно до встановленої технології передаються до інших цехів, підрозділів, як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції(робіт, послуг);

- попутна продукція, що одержується одночасно з цільовим( основним ) продуктом в єдиному технологічному процесі.

Планові витрати підприємства визначаються. Виходячи з планових обсягів господарської діяльності та нормативної потреби у виробничих запасах, трудових ресурсах і необоротних матеріальних та нематеріальних активах.

Потреба у виробничих запасах визначається за наступними розрахунками:

ВЗН = ПОН x НВН; ВЗВ = ПОН x НВН x Ц;

Де ВЗН і ВЗВ - потреба у виробничих запасах відповідно в натуральному і вартісному виразі; ПОН і ПОВ - планові обсяги господарської діяльності відповідно у натуральному і вартісному виразі; НВН і НВВ - норми витрат виробничих запасів на виробництво одиниці обсягів господарської діяльності відповідно у натуральному і вартісному виразі; Ц - ціна за натуральну одиницю виробничих запасів, грн.. коп.

Приклад:

ВЗН = 35 x 0,057 = 1,995 м. кб. ВЗВ = 35 x 0,057 x 870,28 = 1736,2086 грн. - витрати дошки обрізної струганої;

ВЗВ = 35 x 0,75 = 26.25 кг ВЗВ = 35 x 0,75 x 4,8 = 126 грн. - витрати цвяхів на виробництво щита опалубного.

3.2.Амортизаційні відрахування

Особливий елемент затрат -- це амортизаційні відрахування на засоби (знаряддя) праці та нема-теріальні активи. За своїм економічним змістом -- це су-ма зносу, яка включена у затрати виробничої або іншої діяльності.Особливості засобів праці такі, що сума їх зношення повинна бути не тільки елементом затрат, але й елемен-том собівартості. На жаль, до цього часу цей елемент затрат включають до різних груп непрямих витрат, де вони розподіляються пропорційно різним параметрам на різні види продукції (виробів, робіт, послуг).

Суму амортизації визначають спеціальним розрахун-ком і щомісячно включають до витрат за місцем експлу-атації у різні види непрямих витрат: загальновиробничі, загальногосподарські, витрати на утримання устатку-вання та експлуатацію машин тощо,

Амортизація нараховується щомісяця по встановлених нормах амортизаційних відрахувань. Тому правильне планування й фактичне нарахування амортизації сприяє точному вирахуванню собівартості продукції, а також визначенню джерел і розмірів фінансування капітальних вкладень і капітального ремонту основних фондів.

Амортизаційний фонд - джерело капітального ремонту основних засобів, капітальних вкладень. Утвориться за рахунок амортизаційних відрахувань.

Завдання амортизації (зношування) - розподілити вартість матеріальних активів тривалого користування на витрати протягом передбачуваного строку експлуатації на основі застосування систематичних і раціональних записів, тобто це процес розподілу, а не оцінки. У даному визначенні є кілька істотних моментів.

По-перше, всі матеріальні активи тривалого користування, крім землі, мають обмежений строк експлуатації. Через обмеженість терміну служби вартість цих активів повинна розподілятися на витрати протягом всього років їхньої експлуатації. Двома основними причинами обмеженості терміну служби активів є фізичне й моральне зношування (застарілість). Фізичне зношування матеріальних активів є результатом їхнього використання, експлуатації, а також впливу природних факторів (вітер, сонце й т.д.). Періодичний ремонт і ретельний відхід можуть зберегти будинки й устаткування в гарному стані й значно продовжити строк його служби, але, в остаточному підсумку, і кожний будинок, і кожна машина повинні зробитися непридатним . Необхідність амортизації не може бути виключена регулярним ремонтом. Моральне зношування представляє процес, у результаті якого активи не відповідають сучасним вимогам внаслідок прогресу в розвитку техніки й з інших причин. Навіть будинки часто стають морально застарілими, не встигнувши зноситися фізично. Бухгалтери звичайно не роблять різниці між фізичним і моральним зношуванням, тому що їх цікавить строк експлуатації основних засобів , незважаючи на можливий строк їхньої служби.

Фактори, що впливають на вирахування величини амортизації. Визначення суми амортизації за звітний період залежить (1) від первісної вартості обєктів; (2) їхньої ліквідаційної вартості; (3) амортизаційної вартості; (4) передбачуваного терміну корисної служби.

При підрахунку терміну корисної служби показника бухгалтер повинен ураховувати наступну інформацію: 1) накопичений досвід роботи з подібними активами; 2) сучасний стан обєкта; 3) питання ремонту й догляду за встаткуванням; 4) сучасні тенденції в області технологій і виробництв; 5) місцеві погодні умови.

На нашому підприємстві амортизація відноситься до загально виробничих нерозподілених витрат. Які відносяться переважно до собівартості будівельних і ремонтних послуг, до ціни реалізованої продукції включається не велика частина амортизованої вартості(лише у частині зносу приміщення цеху і засобів виробництва в ньому - агрегати(верстати),інструмент тощо). Амортизація нараховується прямолінійним методом(Первісна вартість необоротних фондів - 7777 тис. грн. Сума нарахованого зносу - 4 465,5 тис. грн.. за 2005 р. нараховано 770тис.грн. загальна амортизація столярного цеху 68 тис. грн. ). Для конкретної продукції ( щитів опалубних ), яких було виготовлено для продажу і реалізовано 417 шт. за середньою собівартістю(виробничою) 96 грн./шт., відсоток в загальній виробничій собівартості щитів складає 14%, тому Азр = 417 x 96 x 0,1434 = 5740,58 грн. На одиницю Азр1 = 5740,58 : 417 = 13,76 грн.

3.3.Оплата праці та відрахування на соціальні заходи

За питомою вагою елемент витрат на оплату праці є іншим після матеріальних витрат. Він становить близько 25 % . Алі в деяких трудомістких галузях (вугільна промисловість тощо) цей елемент є значно вагомішим. Незважаючи на це, елемент витрат на оплату праці є провідним елементом. Праці як факторові виробництва належить основна роль. Затрати по оплаті праці фактично визначають вартість продукті. А визначення вартості є основним в управлінні економікою будь-якого суспільства.

Затрати на оплату праці визначаються або на підставі нарахування за кількістю витраченого години (часів, днів, місяців), або на підставі виробітку (певної кількості продукції, виконаної роботи, або наданої послуги).

Незважаючи на різні види оплати праці та форми її оплати, затрати на оплату праці є єдиним елементом витрат на виробництво. Алі в собівартість продукції цей елемент потрапляє через дві канали: перший -o оплати праці працівникам, які безпосередньо зайняті у виробництві; другий - різні види групування витрат на підставі розподілу: загальновиробничі, загальногосподарські тощо.

Прибутковість підприємств незалежно від сфери діяльності і форми власності традиційно розглядається як різниця між отриманими економічними вигодами і перевагами (прибутками) і понесеними в поточному періоді витратами (витратами). Звідси величина витрат (зокрема, собівартість реалізованої продукції, виконаних робіт, наданої послуг), що визнаються в звітному періоді напряму впливає на фінансове положення підприємства. Трудові витрати (оплата праці працівників підприємства) є значною складовою сукупної величини витрат. Досягнення кінцевої мети функціонування підприємства максимізації прибутку на перспективу багато в чому залежить від ефективності внутрішнього менеджменту, важливим напрямом діяльності якого є управління величиною трудових витрат, що й зумовлює особливу актуальність питань управління оцінкою і оплатою праці на підприємствах України.

З іншого боку, збереження працівникам заробітної плати, що залишилися на підприємствах при зниженні продуктивності праці (що цілком зясовано при подібних структурних змінах складу персоналу) і обсягів виробництва переводить цей показник в категорію соціальних виплат. У цьому випадку зростає значення не стільки рівня, скільки стабільності і гарантованості зарплати (яка виступає ще і знаком збереження колишнього соціального статусу), можливості отримання вигід і переваг зайнятості (житла, пільг державних службовців, користування обєктами соціальної інфраструктури підприємства), а також доступу до ресурсів господарюючого субєкта (інформаційній базі, оборотним і довгостроковим активам) як джерело нерегламентованого заробітку. Результатом подібного відношення є знову таки падіння рівня продуктивності праці. Підвищення заробітної плати, на яке йдуть деякі підприємства з метою збереження рівня реальних прибутків своїх працівників в умовах зниження купівельної здатності грошової маси, нс повязане із зростанням обсягів виробництва і продуктивності праці, майже повністю знищує і без того слабу залежність рівня оплати праці від кінцевих результатів діяльності підприємства, яка повинна бути такою, що визначає політики управління трудовими витратами будь-якого підприємства.

На нашому підприємстві заробітна плата робітникам різних підрозділів нараховується по різному працівникам бригад за погодинною системою, цехи працюють за відрядною системою оплати праці. Розцінка за виготовлення одного щита опалубного складає 13 грн., додаткова заробітна плата 1,08 грн.(8,3 %), нарахування на заробітну плату 5,55 грн.(39,424% = 31,8% пенсійний фонд+2,6%фонд страхування у разі тимчасової втрати працездатності+1,8% фонд

соціального страхування на випадок безробіття+3,224% фонд страхування від нещасних випадків та професійних захворювань) Разом це 19,63 грн./шт. або 20,44% від загальної собівартості. Визначення КТУ: працювали над виготовленням щитів Стужук Б.Л. і Бондар К. Е. За кожний відсоток перевиконання плану КТУ збільшується на 0,02, і на кожний відвоток недовиконання плану зменшується на 0,04.(Табл..3.3.1.)

Таблиця.3.3.1.Визначення КТУ