Вимірювання та забезпечення підвищення рівня якості та конкурентоспроможності продукції - курсовая работа

2

Зміст

Вступ

1 Вимірювання та забезпечення підвищення рівня якості та конкурентоспроможності продукції

1.1 Показники та оцінка якості

1.2 Підвищення якості

1.3 Оцінка конкурентоспроможності

1.4 Підвищення конкурентоспроможності

2 Розробка комерційної ідеї та оцінка її на предмет можливості реалізації.

3 Розробка установчих документів

4 Економічне обґрунтування доцільності створення орендного підприємства

5 Розрахунок потреби в стартовому капіталі підприємства

6 Розрахунок величини основних видів податків

Висновки

Список посилань

Додаток А. Статут

Додаток Б. Реєстраційна картка

Додаток В. Свідоцтво

Вступ

Метою курсової роботи є розгляд та аналіз вимірювання та забезпечення підвищення рівня якості та конкурентоспроможності продукції, а також виконання таких завдань:

— розробка комерційної ідеї і оцінка на предмет можливості її реалізації;

— розробка установчих документів для створення субєкта підприємницької діяльності - юридичної особи;

— розрахунок реальної величини статутного фонду, визначення кількості звичайних та привілейованих акцій, інформаційне повідомлення про створення акціонерного товариства;

— визначення потреби в стартовому капіталі, необхідному для започаткування підприємницької діяльності; розрахунок величини покриття потреби капіталу, потрібного для реалізації комерційної ідеї; підрахунок загальної величини чистого прибутку, яку може отримати підприємець; визначення часу повернення позики банку.

— розрахунок величини основних видів податків, які повинен сплачувати субєкт бізнесу - юридична особа.

Якість продукції або послуг є одним з найважливіших факторів успішної діяльності будь-якої організації. Сьогодні в усьому світі помітно підвищився рівень вимог, які предявляються споживачем до якості продукції. Підвищення вимог супроводжується обґрунтованою необхідністю постійного підвищення якості, без чого неможливе досягнення й підтримка ефективної економічної діяльності.

Якість товару, його експлуатаційна безпека й надійність, дизайн, рівень післяпродажного обслуговування є для сучасного покупця основними критеріями при здійсненні покупки й отже, визначають успіх або неуспіх фірми на ринку.

Сучасна ринкова економіка предявляє принципово нові вимоги до якості продукції, що випускається. Це повязане з тим, що зараз виживання будь-якої фірми, її стійке положення на ринку товарів і послуг визначаються рівнем конкурентоспроможності. У свою чергу, конкурентоспроможність повязана з дією декількох десятків факторів, серед яких можна виділити два основних - рівень ціни і якість продукції.

Отже зрозуміло, що дослідження конкурентоспроможності та якості, їх видів, факторів впливу, методів оцінки необхідно й актуально в цей час.

В Україні це зараз один з напрямків менеджменту - менеджмент якості, що активно розвивається. Про це свідчать і численні публікації в журналах, і величезна кількість журналів, повязаних із проблемою якості в нашій країні, і величезна кількість інформації в Internet.

Для забезпечення необхідної якості в різних областях життя України необхідно перейти до нової системи, що гармонічно повяже використання механізмів ринкової конкуренції, цільових інвестицій, удосконалювання форм організації виробництва, стандартизації, сертифікації.

Величезну роль у розвитку менеджменту якості зіграли А. Файоль, Г.Вебер, Г. Форд, Г.Емерсон, М.Маслоу, Ф.Тейлор, Э. Деминг, Дж.Журан, А. Фейгенбаум, К. Исикава, В. Шухарт, Г. Тагути, Ф. Кросби, Д. Харрингтон [4-6].

1. Вимірювання та забезпечення підвищення рівня якості та конкурентоспроможності продукції

1.1 Суть, показники та методи оцінювання якості продукції

Кожен виріб є носієм різних конкретних властивостей, що відображають його корисність і відповідають певним потребам людини. Корисність будь-яких речей відбиває їхню споживну вартість. Споживна вартість того чи іншого виробу має бути оціненою, тобто має бути визначеною його якість. Отже, споживна вартість і якість виробів безпосередньо повязані між собою. Проте це не тотожні поняття, поскільки та сама споживна вартість може бути корисною не в однаковій мірі. Якість продукції характеризує міру її придатності до споживання, тобто кількісний бік суспільної споживної вартості.

Обєктивна необхідність забезпечення належної якості в процесі проектування, виготовлення й використання нових виробів ініціює застосування у виробничо-господарській діяльності підприємств певної системи показників, що дає змогу визначати й контролювати рівень якості всіх видів продукції.

Рівень якості - це кількісна характеристика міри придатності того чи того виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї як порівняти з відповідними базовими показниками за фіксованих умов споживання. Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного та оптимального її рівнів.

Абсолютний рівень якості того чи того виробу знаходять обчисленням вибраних для його вимірювання показників, не порівнюючи їх з відповідними показниками аналогічних виробів. Визначення абсолютного рівня якості є недостатнім, оскільки самі по собі абсолютні значення вимірників якості не відображають міри її відповідності сучасним вимогам. Тому одночасно визначають відносний рівень якості окремих видів продукції, що виробляється, порівнюючи її показники з абсолютними показниками якості найліпших вітчизняних та зарубіжних аналогів. Проте рівень якості продукції під впливом науково-технічного прогресу і вимог споживачів мусить постійно зростати. У звязку з цим виникає необхідність оцінки якості виробів, виходячи з її перспективного рівня, що враховує пріоритетні напрямки й темпи розвитку науки і техніки. Для нових видів продукції і передусім знарядь праці доцільно визначати також оптимальний рівень якості, тобто такий її рівень, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво й експлуатацію продукції за певних умов споживання була б мінімальною.

Залежно від призначення певні види продукції мають специфічні показники якості. Поряд з цим використовуються показники для оцінки багатьох видів виробів, а також вимірники відносного рівня якості всієї продукції, що виробляється підприємством. З урахуванням таких обставин усі показники якості виробів поділяють на дві групи: перша - диференційовані показники, з яких відокремлюється найбільш розгалужена низка одиничних показників якості (табл. 1.1); друга - загальні показники якості всього обсягу продукції, що її виробляє підприємство.

Найбільш складна за кількістю система показників застосовується для оцінки якості знарядь праці. Вона охоплює більшість груп одиничних показників і майже всі комплексні вимірники якості. Крім специфічних, властивих лише одному виду виробу показників, якість знарядь праці характеризується також низкою загальних показників. До них належать надійність, довговічність, ремонтопридатність, продуктивність, патентна чистота тощо.

Під надійністю розуміють властивість виробу виконувати свої функції зi збереженням експлуатаційних показників у встановлених межах протягом відповідного проміжку часу. Кількісно вона характеризується тривалістю безвідмовної роботи, тобто середнім часом роботи між двома несправностями.

Довговічність - це властивість виробу тривалий час зберігати свою роботоздатність за тих чи за тих умов експлуатації. Її оцінюють двома головними показниками - строком служби і технічним ресурсом.

Ремонтопридатність техніки характеризує можливість швидко виявляти й усувати несправності в ній. Показник патентної чистоти виробу відображає використання за його розробки запатентованих винаходів і можливість безперешеодного продажу на світовому ринку.

До комплексних показників якості знарядь праці належать, наприклад: коефіцієнт готовності обладнання, який характеризує одночасно його і безвідмовність, і ремонтопридатність; питомі витрати на один кілометр пробігу автомобіля тощо.

Таблиця 1.1

Система одиничних показників якості продукції за групами

Якість предметів праці оцінюють здебільшого за допомогою показників технологічності їхньої обробки і переробки. Більшість з них відображають фізико-механічні властивості та хімічний склад предметів праці. Показники для оцінки якості споживчих товарів диференціюють залежно від їхнього конкретного призначення. Зокрема якість продуктів харчування характеризують показники калорійності, консистенції, смаку, запаху, терміну зберігання тощо, а одягу та взуття - показники міцності, естетичності - колористика, силует тощо.

Важливо знати не лише якість окремих виробів, а й загальний рівень якості всієї сукупності продукції, що її виготовляє підприємство. З цією метою застосовують певну систему загальних показників, а саме:

1) Частка принципово нових (прогресивних) виробів у загальному їхньому обсязі;

2) Коефіцієнт оновлення асортименту;

3) Частка продукції, на яку одержано сертифікати якості;

4) Частка продукції для експорту в загальному її обсязі на підприємстві;

5) Частка виробничого браку (бракованих виробів);

6) Відносний обсяг сезонних товарів, реалізованих за тзниженими цінами.

Для визначення рівня якості виробів, що виготовляються виробництвом, застосовують кілька методів: обєктивний, органолептичний, диференційований, комплексний.

Обєктивний метод полягає в оцінюванні рівня якості продукції за допомогою стендових випробувань та контрольних вимірювань, а також лабораторного аналізу. Цей метод дає найбільш вірогідні результати і застосовується для вимірювання абсолютного рівня якості засобів виробництва та деяких властивостей споживчих товарів. Зокрема ним користуються для визначення більшості техніко-експлуатаційних показників: засобів праці - продуктивність, потужність, точність обробки матеріалів; предметів праці - вміст металу в руді, міцність фарбування тканини; споживчих товарів - еластичність та вологостійкість взуття, вміст цукру або жиру в харчових продуктах тощо.

Органолептичний метод ґрунтується на сприйманні властивостей продукту з допомогою органів чуття людини без застосування технічних вимірювальних та реєстраційних засобів. Користуючись цим методом, застосовують балову систему оцінки показників якості, виходячи зі стандартного переліку ознак, які найповніше охоплюють основні якісні характеристики виробу.

Диференційований метод оцінки рівня якості передбачає порівнювання одиничних показників виробів із відповідними показниками виробів-еталонів або базовими показниками стандартів. Оцінка рівня якості за цим методом полягає в обчисленні значень відносних показників, які порівнюються з еталонними, що їх беруть за одиницю.

Комплексний метод полягає у визначенні узагальнюючого показника якості оцінюваного виробу. Одним з таких може бути інтегральний показник, який обчислюється через порівнювання корисного ефекту від споживання певного виробу і загальної величини витрат на його створення й використання. Іноді для комплексної оцінки якості застосовують середньозважену арифметичну величину з використанням за її обчислення коефіцієнтів вагомості всіх розрахункових показників[4].

1.2 Конкурентоспроможність продукції

Поняття конкурентоспроможності характеризує властивість обєкта задовольняти певну конкретну потребу як порівняти з аналогічними обєктами даного ринку. Конкурентоспроможність можна розглядати стосовно найрізноманітніших обєктів: проектно-конструкторської документації, технології виробництва продукції, окремого проекту, окремої фірми, галузі, регіону, країни в цілому.

Конкурентоспроможність підприємства означає його здатність до ефективної господарської діяльності та забезпечення прибутковості за умов конкурентного ринку. Інакше кажучи, конкурентоспроможність підприємства - це здатність забезпечувати випуск і реалізацію конкурентоспроможної продукції.

Під конкурентоспроможністю продукції заведено розуміти сукупність її властивостей, що відбиває міру задоволення конкретної потреби проти репрезентованої на ринку аналогічної продукції. Вона визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати якісь вагомі переваги над виробами інших товаровиробників.

Конкурентоспроможність продукції закладається ще на стадії проектування. У процесі виробництва матеріалізуються найважливіші елементи конкурентоспроможності виробів: якість і витрати. Моделювання та визначення рівня конкурентоспроможності продукції є необхідною передумовою для її продажу на відповідному ринку.

Визначаючи конкурентоспроможність товару, виробник продукції має обовязково знати вимоги потенційних покупців та оцінки споживачів. Томі формування конкурентоспроможності продукції починається з визначення суттєвих споживчих потреб покупців, за якими оцінюється принципова можливість реалізувати продукцію на відповідному ринку, де покупці постійно порівнюватимуть її характеристики з товарами конкурентів щодо міри задоволення конкретних потреб і цін реалізації.

Для визначення конкурентоспроможності продукції продуценту необхідно знати:

1) Конкретні вимоги потенційних покупців до пропонованого на ринку товару;

2) Можливі розміри та динаміку попиту на продукцію;

3) Розрахунковий рівень ринкової ціни товару;

4) Очікуваний рівень конкуренції на ринку відповідних товарів;

5) Визначальні параметри продукції основних конкурентів;

6) Найбільш перспективні ринки для відповідного товару та етапи закріплення на них;

7) Термін окупності сукупних витрат, звязаних із проектуванням, продукуванням і просуванням на ринок нового товару.

Конкурентоспроможність конкретного обєкта бажано вимірювати кількісно, що уможливить управління її рівнем. Для цього необхідна інформація, що характеризує корисний ефект даного обєкта та обєктів-конкурентів за нормативний строк їхньої служби й сукупні витрати протягом життєвого циклу обєктів.

Корисний ефект - це віддача обєкта, інтегральний показник, що розраховується на підставі окремих обєктивних показників якості обєкта, котрі задовольняють ту чи ту конкретну потребу. Його можна вимірювати в натуральних одиницях , грошовому виразі та або в умовних балах.

Сукупні витрати протягом життєвого циклу - це ті витрати, які обовязково потрібно зробити, щоб одержати від обєкта відповідний корисний ефект.

Конкурентоспроможність обєктів, для яких неможливо розрахувати корисний ефект чи сукупні витрати, можна визначити з результатів експериментальної перевірки за конкретних умов споживання, за результатами пробного продажу, експертних та інших методів[4].

1.3 Способи підвищення якості та конкурентоспроможності продукції

Соціально-економічне значення підвищення якості й конкурентоспроможності продукції полягає в тім, що заходи такого спрямування сприяють формуванню ефективнішої системи господарювання за умови ринкових відносин. Соціально-економічна ефективність підвищення рівня якості та конкурентоспроможності продукції, що виробляється підприємствами, полягає в наступному:

1) високоякісна і конкурентноспроможна продукція завжди повніше та ліпше задовольняє суспільно-соціальні потреби в ній;

2) підвищення якості продукції є специфічною формою виявлення закону економії робочого часу: загальна форма витрат суспільної праці на виготовлення й використання продукції більш високої якості, навіть якщо досягнення такої звязане з додатковими витратами, істотно зменшується;

3) конкурентоспроможна продукція забезпечує постійну фінансову стійкість фірми, а також одержання нею максимально можливого прибутку;

4) багатоаспективний вплив підвищення якості та, як наслідок, конкурентоспроможності продукції не тільки на виробництво та ефективність господарювання, а й на імідж і конкурентоспроможність підприємства в цілому.

На рівень якості й конкурентоспроможності продукції впливає багато різнопланових чинників. Досягти необхідного рівня якості та конкурентоспроможності реалізованих на відповідних ринках товарів можна різними способами, скоординованими в часі й просторі. За змістом і спрямуванням способи підвищення якості і конкурентоспроможності продукції можна обєднати в чотири взаємозвязані групи: технічні, організаційні, економічні та соціальні.

З-поміж технічних способів підвищення якості продукції визначальне місце належить постійному вдосконаленню проектування, техніко-технологічної бази підприємства. Це зумовлюється тим, що належні підвалини технічного рівня та якості виробів формуються в процесі їхнього проектування. Саме в цьому циклі здійснюється комплекс лабораторно-дослідних і конструкторських робіт, спрямованих на забезпечення необхідних техніко-економічних параметрів зразків продукції. Про вирішальне значення стадії проектування для досягнення рівня якості свідчить хоча б той фaкт, що 50% [4] відмовлень технічних пристроїв спричиняють дефекти, допущені за проектування виробів. Досягнення запроектованого рівня якості будь-якої продукції можливе лише за умови високої технічної оснащеності виробництва, застосування найновішої технології, суворого дотримання технологічної дисципліни.

До важливих і ефективних способів цілеспрямованого підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на світовому й національному ринках цілком підставно відносять поліпшення стандартизації як головного інструменту фіксації та забезпечення заданого рівня якості. Адже саме стандарти й технічні умови відображають сучасні вимоги споживачів до технічного рівня та інших якісних характеристик виробів, відбивають тенденції розвитку науки і техніки.

Ринкові умови господарювання передбачають активне й широке використання організаційних чинників підвищення якості продукції на всіх підприємствах. До пріоритетних належать: запровадження сучасних форм і методів організації виробництва та управління ним, які уможливлюють ефективне застосування високоточної техніки і прогресивної технології; удосконалення методів технічного контролю та розвиток масового самоконтролю на всіх стадіях виготовлення продукції.

Нагальною потребою є розробка й використання різноманітних форм і методів дійового соціально-економічного впливу на всю низку процесів формування й забезпечення виробництва високоякісної та конкурентоспроможної продукції. Формами та методами економічного впливу на ці процеси є узгоджена система прогнозування й планування якості продукції, установлення прийнятних для продуцентів і споживачів цін на окремі види товарів, достатньо потужна мотивація праці всіх категорій працівників підприємства, а формами впливу соціального - всебічна активізація людського чинника, проведення активної кадрової політики, створення належних умов праці та життєдіяльності.

До найважливіших методів забезпечення належної якості та конкурентоспроможності продукції належать державний нагляд за якістю і внутрішньовиробничий технічний контроль.

В Україні створено державну систему стандартизації та сертифікації. Національним органом, що проводить і координує роботу із забезпечення її функціонування, є Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України) [4]. У межах державної системи стандартизації та сертифікації в Україні функціонує державний нагляд за якістю, який здійснюють відповідні органи. Він передбачає конкретно визначену відповідальність субєктів підприємницької діяльності за порушення стандартів, норм і правил. Державний нагляд проводиться за планами його органів у формі періодичної перевірки додержання вимог нормативних документів чи проведення вибіркового контролю стабільності якості сертифікованої продукції, правил випробування виробів. Обєктами державного нагляду є: 1) продукція виробничо-технічного призначення, товари народного споживання та продукти харчування - щодо відповідності стандартам, нормам і правилам; 2) експортна продукція - щодо стандартів або окремих вимог, обумовлених договором; 3) імпортна продукція - щодо чинних в Україні стандартів щодо безпеки для життя, здоровя, майна людей і навколишнього середовища; 4) атестовані виробництва - щодо відповідності встановленим вимогам до сертифікації продукції.

Субєкти господарювання за порушення вимог стандартів несуть матеріальну відповідальність - штраф. Сплата штрафів у відповідних розмірах не звільняє підприємців від обовязку відшкодування збитків споживачам продукції, котрі виникли внаслідок порушення стандартів або внаслідок невиконання умов договору на поставку продукції.

З-поміж існуючих і широковживаних методів забезпечення виробництва продукції високої якості чільне місце належить внутрішньовиробничому технічному контролю. Головне завдання технічного контролю - постійно забезпечувати необхідний рівень якості, зафіксований у нормативних документах, через безпосередню перевірку кожного виробу й цілеспрямований вплив на умови й чинники, що забезпечують таку якість. Успішно розвязати це завдання можна за правильного вибору обєктів і методів контролю. Обєктами контролю мають бути всі компоненти виробничої системи та взаємозвязаних з нею елементів.

Якість продукції визначальною мірою формується протягом власне виробничого процесу. Це спричиняє необхідність ретельного контролювання перебігу технології її виготовлення. Обєктами контролю тут стає ретельне дотримування виробничо-трудової дисципліни, технологічних режимів обробки та складання виробів. Рівень витрат на контролювання якості істотно залежить від добре обґрунтованого вибору тих або тих методів контролю. З них найбільш ефективними вважають: за впливом на перебіг технологічного процесу - активний; за засобами, що використовуються, - автоматизований; за організаційними формами - статистичний.

Активним є контроль якості безпосередньо в ході технологічного процесу виготовлення виробу та режимів його обробки за допомогою спеціальних контрольних технічних пристроїв, вмонтованих у технологічне устаткування. Застосування активного контролю дає змогу запобігти появі та виходу з технологічного процесу напівфабрикатів і готових видів продукції незадовільної якості.

За автоматизованого контролю перевірка якості здійснюється через застосування автоматичних пристроїв без участі людини як під час технологічного процесу, так і після завершення обробки чи складання виробу. Такий контроль є одним з головних способів зменшення витрат на контрольні операції та підвищення їхньої ефективності особливо в безперервних та масових типах виробництва, де часто трудомісткість контролю якості перевищує витрати на виготовлення продукції в автоматичному режимі.

Статистичний - це особливий вид вибіркового контролю, що ґрунтується на застосування теорії ймовірностей та математичної статистики. Він уможливлює не тільки фіксацію фактичного рівня якості масової продукції, а й активний вплив на перебіг технологічного процесу. Основна його ідея полягає в тім, що в будь-якому сталому процесі, коли відсутні непередбачені збурення, фактичні показники якості окремих видів продукції завжди матимуть лише незначні відхилення від середніх величин. Перевагою статистичного контролю є можливість керувати рівнем якості продукції за принципом саморегулювання кібернетичної системи зі зворотним звязком. Проте йому властиві й недоліки, яких не можна ігнорувати: по-перше, він має відносно вузьку сферу застосування; по-друге, потребує порівняно великих коштів на збирання та обробку інформації. Здешевити ці процеси можна автоматизацією збирання, обробки й аналізу необхідної для контролю інформації, створенням гнучких автоматизованих виробництв.

Отже питання конкурентоспроможності і якості є актуальними і взаємоповязаними. Якість розглядається не тільки як необхідна умова продажу товару в умовах конкуренції. Якість стала показником національного багатства і, що особливо важливо, фактором виходу із соціальної та економічної кризи. В свою чергу підвищення конкурентоспроможності є не лише умовою підвищення продажу, а й умовою підвищення загального рівня життя населення [4].

2. Розробка комерційної ідеї та оцінка її на предмет можливості реалізації

Одним із важливих завдань при започаткуванні підприємства є вибір виду діяльності та розробка комерційної ідеї, з якою майбутній підприємець планує вийти на ринок. Комерційна ідея - це конкретне цілісне знання про доцільність, можливість та ефективність розробки і впровадження певного технічного або іншого рішення. Це те, що може бути реально зроблено та поставлено на ринок.

Життєздатні комерційні ідеї потрібні не лише для того, щоб розпочати власну справу, але для успішного функціонування бізнесу на всіх його етапах.

Нові комерційні ідеї потрібні для:

- розробки нових видів продукції, послуг;

- захоплення нових ринків та залучення нових клієнтів;

- зменшення рівня витрат виробництва;

- підвищення прибутковості бізнесу тощо;

При розробці комерційної ідеї потрібно памятати про три обставини:

1. Нові ідеї генерувати важко.

2. Існують традиційні висловлювання, які можуть “знищити” розроблену ідею

“на пні”. До таких висловлювань належать: “Це не буде працювати”, “Це вже використовували чи випробували”, “Хто за це буде платити”, “Це дурниця” тощо.

3. Є такі основні підходи до розробки комерційної ідеї:

- запозичити чужу ідею.

- використати якійсь унікальний фактор.

- запропонувати абсолютно нову ідею, якої до цього ще не було.

Наука і практика розробили чимало методів творчого пошуку комерційної ідеї [2].

В даній курсовій роботі комерційна ідея розробляється методом, який базується на використанні так званої карти ідей. Даний метод полягає в передбачає виконання низки дій, які можна обєднати в певні етапи розробки.

Ключове слово: дитяче взуття.

1. Заповнюємо карту ідей та вибираємо пріоритетну позицію.

Виробництво: Спортивне взуття; ортопедичне взуття; деталі для ремонту; літне, осіннє, зимове взуття; домашнє взуття.

Послуги: Пошив взуття на замовлення, ремонт, чистка взуття, пофарбування взуття, прикрашання взуття до свят.

Торгівля: Спортивне взуття, взуття на всі сезони, деталі для ремонту.

Обрано таку позицію як зимове взуття.

2. Формуємо потенційну комерційну ідею з врахуванням того, які саме проблеми можуть бути вирішені у випадку реалізації даної комерційної ідеї.

Проаналізувавши потенційну комерційну ідею заповнюємо таблицю 2.1

Таблиця 2.1 - Проблеми, що вирішує потенційна комерційна ідея

Вибрано таку потенційну комерційну ідею: виготовлення якісного зимового взуття.

3. Уточнення потенційної комерційної ідеї з врахуванням можливих змін в потребах, смаках та уподобаннях споживачів.

Для уточнення комерційної ідеї відповідно до змін в потребах, смаках, уподобаннях заповнюємо таблицю 2.2

Таблиця 2.2 - уточнення комерційної ідеї

Уточнена комерційна ідея: Виготовлення дитячих зимових черевиків, з “шкільним” каблуком менше 4 см, прикрашених хутром зверху халяв та декоративними елементами.

4. Удосконалення потенційної комерційної ідеї з метою надання їй більш привабливих рис.

Ідея: Пофарбування черевиків за бажанням покупця в відповідний колір та тюбик крему в подарунок.

5. Удосконалення комерційної ідеї за рахунок внесення в цю ідею спеціальних знань та навичок самого розробника.

Допрацьована ідея: Виготовлення черевиків, перефарбування за бажанням покупця, тюбик крему в подарунок та хутро, що відщібається перетворюючи черевики в осінні.

6. Оцінювання комерційної ідеї на предмет можливості її реалізації.

Для оцінювання ідеї на предмет можливості її реалізації потрібно відповісти на запитання, заповнивши таблицю 2.3

Таблиця 2.3

Оцінювання комерційної ідеї на предмет можливості її реалізації

Отже, ідея виготовлення даних черевиків, а ще більше надання відповідних послуг цікава, в деякій мірі нова, а отже приваблива для споживачів. Ідея стане ще більш приваблива, якщо якість взуття буде достатньо високою, а ціна якості - низькою. Ідею доцільно реалізувати [1].

3. Розробка установчих документів

Основними установчими документами для утворення субєкту підприємницької діяльності - юридичної особи є засновницький договір та статут. Процес розробки установчих документів передбачає ряд попередніх заходів в ході яких визначаються: цілі, завдання, методи організації майбутнього субєкта підприємництва, переговори з засновниками, створення робочої групи для розробки статуту та засновницького договору і таке інше.

Засновницький договір - це угода між засновниками субєкта підприємницької діяльності, в якій регламентується питання створення юридичної особи, формування статутного фонду, даються відомості про засновників, обумовлюються майнові, фінансові, організаційні умови взаємодії між засновниками, порядок розподілу прибутків та покриття збитків.

Засновницький договір може мати такі розділи:

- преамбула;

- предмет, загальні положення договору;

- юридичний статус підприємства, що створюється;

- види діяльності підприємства;

- статутний фонд і внески засновників (учасників);

- права та обовязки засновників (учасників);

- управління підприємством;

- розподіл прибутків та відшкодування збитків;

- відповідальність засновників (учасників) за порушення засновницького договору;

- умови розірвання договору;

- умови та строки набуття договором чинності;

- інші розділи;

При складанні засновницького договору особливу увагу слід звернути на визначення конкретних розмірів, строків і порядку участі засновників (учасників) формуванні статутного фонду; умов участі засновників (учасників) у розподілі прибутків та покритті збитків; прав та обовязків засновників (учасників) тощо.

Основним документом, що регламентує діяльність юридичної особи є статут. Завдання статуту - дати повне уявлення про правовий статус і види діяльності субєкта підприємницької діяльності як самостійного субєкта господарювання. У цьому розумінні статут - це нормативний документ, який доповнює і конкретизує більшість положень засновницького договору.

Статут пишеться в довільній формі та повинен містити такі обовязкові відомості:

- засновники субєкта підприємницької діяльності;

- повне найменування та назва юридичної особи;

- місцезнаходження субєкта підприємницької діяльності

(повна адреса) ;

- мета та предмет діяльності;

- порядок утворення майна;

- органи управління, порядок їх створення та компетенція;

- повноваження трудового колективу та його виборчих органів;

- умови реорганізації та ліквідації;

Чинне законодавство не містить спеціальних вимог до змісту та розмежування окремих положень статуту. Статут може складатись з таких розділів:

- Загальні положення;

- Предмет, основні цілі та напрямки діяльності;

- Фонди (або майно) підприємства; Виробничо-господарська діяльність;

- Управління підприємством та його трудовий колектив;

- Організація та оплата праці;

- Розподіл прибутків та відшкодування збитків;

- Облік, звітність та контроль;

- Зовнішньоекономічна діяльність;

- Припинення діяльності підприємства (реорганізація та ліквідація);

Згідно з варіантом розроблено установчі документи закритого акціонерного товариства. Установчими документами акціонерного товариства є засновницький договір та статут.

В даній курсовій роботі розроблено статут закритого акціонерного

підприємства, що займається торгівлею цінними паперами. Величина статутного фонду цього підприємства складає 20000 тис. грн., засновників - юридичних осіб - 6 чоловік, засновників - фізичних осіб - 5 чоловік.

Акціонерні товариства - це такі підприємства, в яких весь капітал (статутний фонд) розділений на певне число рівних частин - акцій, які знаходяться у власності окремих юридичних осіб. Статутний фонд акціонерного підприємства складають внески засновників та учасників.

В закритому акціонерному підприємстві весь пакет акцій розподіляється тільки серед засновників. Акції акціонерних товариств можуть бути звичайні та привілейовані.

Акціонерні товариства мають складну, чотирирівневу схему управління: загальні збори засновників > спостережна рада > генеральна дирекція (правління) > ревізійна комісія.

Використовуючи ці відомості про акціонерне та дані, що вказані в завданні розроблено статут підприємства, який наведено в додатку А.

Після написання установчих документів будь-який субєкт підприємницької діяльності повинен пройти державну реєстрацію і тільки після цього він отримує статус юридичної особи та право законно займатись підприємницькою діяльністю. Державна реєстрація - це засвідчення факту створення юридичної особи.

Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) подають державному реєстратору такі документи:

- реєстраційну картку встановленого зразка;

- копію рішення засновника (засновників) про створення юридичної особи;

- два примірника установчих документів;

- документ про сплату реєстраційного збору;

- в окремому випадку подаються додаткові документи.

Реєстраційна картка - документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи (осіб) щодо створення та державної реєстрації субєкта підприємницької діяльності - юридичної особи. Реєстраційні картки бувають різних форм в залежності від того, яким чином створюється нова юридична особа. Реєстраційні картки складаються із декількох сторінок (до 10-ти і більше), кожна з яких підписується засновником.

У випадку, коли створюється нова юридична особа, використовується реєстраційна картка за формою 1. Реєстраційна картка заповнюється машинодруком або від руки друкованими літерами. Реєстраційна картка заповнена для закритого акціонерного підприємства відповідно до варіанту приведена в додатку Б.

За відсутності підстав для відмови в державній реєстрації реєстратор повинен оформити та видати заявнику (не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації) свідоцтво про державну реєстрацію.

Свідоцтво про державну реєстрацію - це документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи.

Розроблене свідоцтво про державну реєстрацію закритого акціонерного підприємства наведене в додатку В.

Отже, підготовчим етапом підприємництва є створення установчих документів та проведення державної реєстрації. Лише після зареєстрування підприємства в Єдиному державному реєстрі можна законно починати діяльність. Свідченням того, що субєкт підприємництва зареєстрований є свідоцтво. В установчих документах вказані основні положення про діяльність та майно підприємства, його засновників та правовий статус [2].

4. Розрахунок статутного фонду та кількості акцій для акціонерного товариства

Вихідні дані для розрахунку мінімального статутного фонду подано у таблиці.

Таблиця 4.1

Вихідні дані для розрахунку мінімального статутного фонду.

Визначимо розрахункову ставку дивідендів , яка б гарантувала залучення грошових коштів населення та інвесторів.

, % (4.1)

де - розрахункова ставка дивідендів, %;

- рівень інфляції в країні, %;

- величина, що характеризує ризик вкладання грошей в акції підприємства, =5..30 % .

За умовою , тоді

% (4.2)

Визначимо прибуток , який може отримати акціонерне товариство при виконанні поставлених завдань з виготовлення та збуту запланованої продукції.