Аналіз фінансової стійкості підприємства в умовах обмеженості зовнішніх джерел фінансування - дипломная работа

ЗМІСТ

Вступ 4

1. Теоретико-методологічне обґрунтування фінансової стійкості, її місце в загальній системі економічних параметрів

2. Організаційно-економічна характеристика СХПК ім. Карбишева

3. Аналіз фінансової стійкості підприємства в умовах обмеженості зовнішніх джерел фінансування

3.1. Аналіз майнового положення і структури сільськогосподарського капіталу

3.2. Аналіз ліквідності і платоспроможності підприємства

3.3. Аналіз фінансової стійкості

3.4. Аналіз ділової активності підприємства

3.5. Діагностика і визначення ризику банкрутства підприємства

3.6. Механізм фінансової стабілізації

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Фінансові ресурси є основним видом ресурсів в умовах ринкової економіки.

Під фінансовим станом розуміють здатність підприємства фінансувати свою діяльність. Воно характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, доцільністю їх розміщення та ефективністю використання.

Фінансовий стан може бути стійким, хитливим і кризовим. Здатність підприємства вчасно робити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про його гарний фінансовий стан.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності.

Щоб вижити в умовах ринкової економіки і не допустити банкрутства підприємства, необхідно добре знати, як керувати фінансами, яка повинна бути структура капіталу по складу і джерелам, яку частку повинні займати власні засоби, а яку - позикові.

Головна мета написання дипломної роботи - вчасно виявляти й усувати недоліки у фінансовій діяльності і виявити резерви поліпшення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

При цьому необхідно вирішити наступні задачі:

- на основі вивчення причинно-наслідкового взаємозвязку між різними показниками виробничої, комерційної і фінансової діяльності дати оцінку надходженню фінансових ресурсів і їх використанню з позиції поліпшення фінансового стану;

- спрогнозувати можливі фінансові результати, економічну рентабельність, виходячи з реальних умов господарської діяльності і наявності власних і позикових ресурсів, розробка моделей фінансового стану при різноманітних варіантах використання ресурсів;

- розробити конкретні заходи, спрямовані на більш ефективне використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансового стану підприємства ґрунтується головним чином на відносних показниках, тому що абсолютні показники балансу в умовах інфляції практично неможливо привести в порівнянний вид.

Основними джерелами інформації для аналізу фінансового стану підприємства є форма №1 "Баланс" (див. додаток А), форма №2 "Звіт про фінансові результати" (див. додаток Б), "Звіт про рух коштів" (форма №3), "Звіт про власний капітал" (форма № 4), дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку, що розшифровують і деталізують окремі статті балансу, річні звіти за 1998-2000 роки.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ, ЇЇ МІСЦЕ В ЗАГАЛЬНІЙ СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ПАРАМЕТРІВ

Ринкова економіка і нові форми господарювання ставлять проблеми, які раніше не виникали, однією з яких на сьогодні є економічна стабільність підприємств.

Щоб забезпечити "виживання" підприємства в умовах ринку, управлінському персоналу потрібно оцінювати можливі і доцільні темпи його розвитку з позиції фінансового забезпечення, виявляти доступні джерела засобів, забезпечуючи тим самим стійке положення підприємству. Визначення стійкості на етапі розвитку комерційних і виробничих відносин необхідно не тільки для самих підприємств, але і для партнерів, що приймають особисту участь у їх фінансовій і господарській діяльності. Це розуміється бажанням мати інформацію про стабільність, фінансове благополуччя і надійність свого замовника чи клієнта. Тому усе більша кількість контрагентів починає утягувати до аспекту вивчення та оцінки стійкості конкретного підприємства.

Однак сама проблема стійкості вітчизняних підприємств у сучасних ринкових умовах недостатньо вивчена. Звідси, відсутність конкретності в трактуванні понять різних видів стійкості, розмитість їх граней, що на практиці ускладнює і спотворює оцінку.

У сучасній економічній літературі виділяють різні грані стійкості. Так, стосовно до підприємства, вона може бути загальною, фінансовою, ціновою, а в залежності від факторів, що впливають на неї внутрішньою і зовнішньою. [1].

Під внутрішньою стійкістю підприємства розуміють такий стан матеріально-речовинної і вартісної структури виробництва і реалізації продукції, таку її динаміку, при якій забезпечується стабільно високий результат функціонування підприємства. Вважається, що основі досягнення внутрішньої стійкості лежить принцип активного реагування на зміни внутрішніх і зовнішніх факторів.

Зовнішня стосовно підприємства стійкість визначається стабільністю економічного середовища, у рамках якої здійснюється діяльність підприємства. Вона досягається відповідною системою управління економікою в масштабах усієї країни, а також конкретної галузі.

Наші вітчизняні підприємства АПК, що відробили тривалий час умовах, "штучно" створюваних державою, звикли до зовнішньої стійкості, тобто стійкості, що досягається управлінням ззовні. Для ринкової економіки характерна внутрішня стійкість підприємства, в основі якої лежить управління за принципом зворотного звязку, тобто активне реагування управління на зміну зовнішніх і внутрішніх факторів.

Виділяють ще, так названу, "успадковану стійкість", що визначається наявністю відомого запасу міцності, сформованого протягом ряду років, що захищає підприємство від несприятливих дестабілізуючих факторів і "стійкість-опір", що характеризує стан рівноваги підприємства, що зберігається, незважаючи на вплив зовнішніх і внутрішніх факторів, що вводять підприємство з рівноваги. На наш погляд, саме "стійкість опір" є вищою формою стійкості.[2]

Стійкість підприємства, що поєднує всі аспекти його життєдіяльності, прийнято називати - "загальна стійкість підприємства". В умовах ринку дана стійкість вимагає, насамперед, стабільного одержання виторгу, причому достатньої по своїх розмірах, щоб розплатитися з державою, постачальниками, кредиторами, працівниками й ін. Одночасно для розвитку підприємства необхідно, щоб після завершення всіх розрахунків і виконання всіх зобовязань у нього залишався прибуток, що дозволяє розвивати виробництво. Виходячи з цього, на наш погляд, у рамках загальної стійкості варто розрізняти статичну і динамічну стійкість. Перша ототожнюється із спокоєм, пасивністю, друга - із стабільним розвитком підприємства. Таким чином, поняття загальної стійкості підприємства припускає, насамперед, такий рух грошових потоків, що забезпечує постійне перевищення засобів над їхніми витратами.

У сьогоднішніх умовах головними компонентами загальної стійкості підприємств АПК, на наш погляд, є: економічна, фінансова, ринкова і цінова.

Проведені дослідження в даній області, дозволили розробити і запропонувати схему, що характеризує можливі грані стійкості підприємства агропромислового комплексу (рис. 1.1).

Стійкість підприємства тут представлена у виді трьох блоків, кожний з який поступово, зверху вниз, розукрупняться. Нижній блок схеми представлений вже окремими гранями загальної стійкості підприємства і дозволяє конкретно зупинятися на компоненті, що цікавить субєкта в даний момент.

Фінансова стійкість є головним компонентом загальної стійкості підприємства, тому що є характерним індикатором на підприємстві перевищення доходів над витратами. Вона відбиває такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи коштами здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперебійний процес виробництва і реалізації продукції, а також витрати по його розширенню і відновленню.

Подальше дослідження присвячене вивченню фінансової стійкості підприємства в сучасних умовах.

Будь-яка наука базується на загальноприйнятих, обґрунтованих теоретичних поняттях. Трактування в професійному фінансовому лексиконі терміну "фінансова стійкість" як і раніше залишається дуже розмитим і неоднозначним. Якщо звернутися до закордонної економічної літератури і світової практики, то тут розходження трактування поняття "фінансова стійкість" зуміється наявністю двох підходів до аналізу балансу: традиційного аналізу ліквідності балансу і сучасного функціонального аналізу балансу. З урахуванням наявності цих двох різних підходів аналитики по-різному трактують поняття фінансової стійкості.

Рис. 1. Основні види стійкості підприємства АПК

Так у роботах авторів [1], що займаються аналізом ліквідності, фінансова стійкість підприємства визначається правилами, спрямованими одночасно на підтримку рівноваги фінансових структур і на запобігання ризиків для інвесторів і кредиторів. Мова йде про традиційні правила фінансового стандарту, що включають:

а) правило мінімальної фінансової рівноваги;

б) правило максимальної заборгованості;

в) правило максимального фінансування.

Найбільш відоме правило - правило мінімальної фінансової рівноваги. Ресурси, використовувані для фінансування активів повинні залишатися в розпорядженні підприємства протягом терміну, що відповідає періоду, як мінімум, рівному терміну їхнього заморожування. Справді, у силу ризику виникнення невідповідності в обсягах, часі, швидкості оборотності короткострокових елементів активу і пасиву балансу, варто передбачати запас міцності, що виступає в сумі перевищення величини поточних активів над короткостроковими пасивами, тобто треба мати позитивну ліквідність.[3]

Правило максимальної заборгованості стосується довго - і середньострокової заборгованості. Для традиційного фінансового стандарту короткострокові борги відіграють допоміжну роль, розвязують питання короткочасних перехідних нестатків, звязаних з чи сезонністю конюнктурою. Тому цей стандарт установлює межа в розмірі заборгованості підприємства власним джерелам засобів. Це може бути виражено правилом, називаним "50/50" (довго- і середньострокові борги не повинні перевершувати 50% постійних капіталів, що включають крім власних джерел засобів, прирівнювані до них джерела - позикові засоби, використовувані на термін більш одного року).

Таким чином, можна записати:

або

Правило максимального фінансування неможливо використовувати без здійснення попереднього. Для кожної операції інвестування, початої підприємством, звертання до позикових джерел не повинне перевершувати деякого відсотка сум усіх передбачених вкладень. Цей відсоток коливається в залежності від різних умов кредитування.

У роботах авторів, що займаються функціональним аналізом балансу, фінансова стійкість підприємства визначається при дотриманні наступних вимог:

1) підтримування фінансової рівноваги (як короткострокового, так і довгострокового);

2) оцінка загальної заборгованості.[4]

З першого погляду можна подумати, що мова йде про традиційні правила фінансового стандарту. Однак фінансова рівновага (довгострокове) тут має інший зміст, тому що автори, що займаються цим аналізом, включають до складу стабільних розміщень засобів, що покриваються за рахунок постійного капіталу крім вкладення в основні засоби і нематеріальні активи також потреби в оборотних фондах, під якими розуміється частина постійного капіталу, використовуваного для формування оборотних активів. Таким чином, стабільні ресурси (постійні капітали, що представляються собою), повинні цілком покривати стабільні розміщення засобів. Співвідношення менше 100% свідчить про те, що частина стабільних розміщень засобів була фінансована не стабільними ресурсами, що виступають у формі короткострокових кредитів і короткострокової заборгованості. Але це положення виявляє фінансову уразливість підприємства, фінансова рівновага якого залежить від відновлення джерел фінансування за рахунок залучення короткострокових кредитів. Ці кредити повинні бути обмежені сезонними змінами потреб в оборотних коштах.

Що стосується короткострокового фінансування, тут виходять з того, що сума потреби в оборотних фондах (у розмірі джерел власних оборотних коштів) міняється протягом звітного періоду і ці зміни можуть привести:

а) або до змін потреби в оборотних фондах (тобто зайвому забезпеченню підприємства оборотними коштами), у результаті чого тимчасово зявляються вільні джерела власних оборотних коштів;

б) або до недоліку потреби в оборотних фондах (тобто недоліку джерел власних оборотних коштів для формування оборотних активів, унаслідок чого приходиться використовувати позикові засоби, у тому числі короткострокові банківські кредити).

Для оцінки загальної заборгованості підприємства (тобто його фінансової стійкості) автори, що займаються функціональним аналізом балансу, діють однаковим образом, як і автори, що займаються традиційним аналізом ліквідності балансу. Але тут додається визначення рівня загальної заборгованості підприємства, установленої шляхом співвідношення величини всіх позикових засобів, з величиною власних джерел засобів. Дотримання вище зазначених вимог дозволяє забезпечити, так називане, основна рівність коштів.[5]

У сучасній вітчизняній економічній літературі трактування сутності фінансова стійкість також неоднозначна.

На початку 90-х років запас фінансової стійкості підприємства характеризували запасом джерел власних засобів, при тім умові, що його власні засоби перевищують позикові. Фінансова стійкість оцінювалася співвідношенням власних і позикових засобів в активах підприємства, темпами нагромадження власних засобів, співвідношенням довгострокових і короткострокових зобовязань підприємства, достатнім забезпеченням матеріальних оборотних коштів власними джерелами.[6]

А.Д.Шеремет і Р.С.Сайфулин відзначають, що фінансова стійкість - це визначений стан рахунків підприємства, що гарантує його постійну платоспроможність [3]. Дійсно, у результаті здійснення якої-небудь господарської операції фінансовий стан підприємства може залишатися незмінним, або чи покращитися погіршитися. Потік господарських операцій, чинених щодня, є як би "возмутителем" визначеного стану фінансової стійкості, причиною переходу з одного типу стійкості в іншій. Знання граничних границь зміни джерел засобів, для покриття вкладень капіталу в основні чи фонди виробничі витрати, дозволяє генерувати такі потоки господарських операцій, що ведуть до поліпшення фінансового стану підприємства, до підвищення його стійкості.[7]

У даному викладі, при вивченні фінансової стійкості, виділяється відособлене поняття - "платоспроможність", ототожнюється не з попереднім. Платоспроможність тут є невідємним компонентом фінансової стійкості.[8] Найбільше чітко це підкреслюється в іншій роботі А.Д.Шеремета, де він пише: "Співвідношення вартості матеріальних оборотних коштів і величини власних і позикових джерел їхнього формування визначають стійкість фінансового стану підприємства. Забезпеченість запасів і витрат джерелами формування є сутністю фінансової стійкості, тоді як платоспроможність виступає її зовнішнім проявом".[9]

Наступна група авторів трактує фінансову стійкість як своєрідне дзеркало, що характеризує стабільно утвориться на підприємстві перевищення доходів над витратами. На їхню думку, вона відбиває такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи коштами, здатне шляхом ефективного їхнього використання забезпечити безперебійний процес виробництва і реалізації продукції, а також витрати по його розширенню і відновленню Фінансова стійкість повинна характеризуватися таким станом фінансових ресурсів, що відповідає вимогам ринку і відповідає потребам підприємства. [10]

Інші підкреслюють, що фінансова стійкість підприємства .визначається правилами, спрямованими одночасно на підтримку рівноваги фінансових структур і на запобігання ризиків для інвесторів і .кредиторів На їхню думку, фінансову стійкість підприємства доцільно вимірювати показниками, що характеризують різні види відносини між власними і позиковими джерелами засобів використовуваних для формування майна, відбитого в активі балансу. [ 11]

Фінансова стійкість - це фінансова незалежність підприємства здатність маневрувати власними засобами достатня фінансова забезпеченість безперебійного процесу діяльності продовжує наступна група авторів. [12]

Таким чином, учені-економісти сходяться на тім, що фінансова стійкість характеризується співвідношенням власних і позикових засобів. Однак, цей показник відбиває лише загальні риси фінансової стійкості і вимагає додаткових показників. Подальше розкриття фінансової стійкості, вимагає використання додаткових показників.

Однак, сьогодні ніхто не сумнівається в тім, що оцінка фінансової стійкості підприємства є складовою частиною аналізу його фінансового стану. Одні економісти про це говорять так: "оцінка фінансового стану організації буде неповної без аналізу фінансової стійкості" [13], інші: "аналіз показників фінансової стійкості складає вихідний пункт, з якого повинний логічно розвивати заключний блок аналізу фінансового стану".[14]

Звідси, у вітчизняній економічній літературі в останнє брешемо всі частіше стало зустрічатися поняття "стійкість фінансового стану", що деякими економістами необґрунтовано ідентифікується із самим поняттям "фінансова стійкість".

Наприклад, розкриваючи поняття фінансової стійкості, група авторів відзначає, що оцінка фінансового стану виробляється на базі встановлення ступеня його стійкості. Продовжуючи відразу характеризувати саму фінансову стійкість як набір визначених параметрів найважливішими з який варто визнати показники фінансової незалежності і платоспроможності підприємства. [15]

В іншім джерелі відзначається, що фінансова стійкість організації визначається на основі розрахунку різних економічних показників, у тому числі показників, що характеризують:

а) фінансову автономність підприємства;

б) ефективність використання засобів.

Відразу продовжується - стійкість фінансового стану організації відображають, насамперед, коефіцієнти автономії. Таким чином, тотожність очевидна. [16]

На наш погляд, поняття "стійкість фінансового стану" конкретного підприємства значно ширше, ніж поняття "фінансова стійкість" підприємства. Наявність у першій групі понятійного словосполучення -"стан" підсилює його значеннєве навантаження, розширюючи тим самим охоплення дії. Стійкий фінансовий стан формується в процесі усієї виробничої діяльності підприємства. Однак партнерів і акціонерів цікавить не процес, а весь лише результат, тобто саме показники фінансової стійкості, які можна визначити на базі дані звітності. Вони зацікавлені в безпеці своїх інвестицій і дивідендах, у поточній і перспективній платоспроможності підприємства. А для самого підприємства важливий як результат, так і сам процес, що приводить до стійкого фінансового стану.

Звичайно, велика кількість зацікавлених сторін ускладнює задачу оцінки. Кожен користувач аналізує фінансову діяльність і, звязану з нею стійкість, у необхідному для себе ракурсі. Тому зовнішніх контрагентів цікавить фінансова стійкість (як результат), а внутрішніх користувачів -більше стійкий фінансовий стан що включає як результат, так і процес.

Виходячи з вище викладеного, вважаємо, що в сформованих умовах необхідно класифікувати стійкість, застосовуючи тривимірну систему критеріїв (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Критерії класифікації видів стійкості

РОЗДІЛ 2

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СХПК ЇМ. КАРБИШЕВА

Землекористування СХПК ім. Карбишева розташоване в юго-західної частини Каховського району Херсонської області. Центральна садиба господарства знаходиться в селі Волинське, розташованому, на відстані 40 км. від районного центра Каховка й у 100 км від обласного центра -- міста Херсона.

У кліматичному відношенні територія господарства розташована в дефляційно-небезпечній зоні, що характеризується малою кількістю опадів, високою річною температурою повітря, значним випаром з поверхні ґрунтів, хитливим сніжним покривом, сильними і тривалими вітрами, що викликають вітрову ерозію і при суховіях -- захід зерна. Меліоративний стан зрошуваних земель незадовільне в звязку з безстічною територією і скрутним відтоком підземної води, що як наслідок привів до значного засолення і підтоплення земель.

У 1997 році відбулося реформування КСП ім. генерала Карбишева в СХПК ім. Карбишева з подальшим розділом землі і майна. В даний час воно здійснює свою господарську діяльність на підставі колективного договору, розробленого правлінням СХПК і прийнятого на звітно-виборне зборах пайовиків. Управлінський персонал СХПК ім. Карбишева складається з 8 чоловік: керівника підприємства (голови СХПК) і головних фахівців: головного агронома, головного бухгалтера, головного зоотехніка, головного ветлікаря, головного інженера-гідротехніка, головного економіста, головного інженера.

Тепер перейдемо до характеристики земельних ресурсів господарства. Уся земельна площа СХПК розподілена між трьома механізованими загонами. На території СХПК знаходяться: ремонтно-механічна майстерня, авто гараж, магазин, будівельна бригада, складу 2 дрібязково-товарна ферми, свиноферма, вівцеферма, будинок культури.

Дані про склад і структуру земельних угідь приведені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Склад і структура земельних угідь у СХПК ім. Карбишева

Загальна земельна площа СХПК ім. Карбишева складає 9059,9 га, у тому числі 7188,6 га сільськогосподарських угідь (що складає 79,3% загальної земельної площі), з них 3001 га ріллі(33,1% загальної земельної площі). Особливістю СХПК ім. Карбишева є наявність великого кількість, пасовищ - 3490,3 га, що складає 38,5% загальної земельної площі і є передумовою для розвитку в господарстві всіх галузей тваринництва, особливо вівчарства. Слід зазначити, що в складі земельних угідь немає багаторічних насаджень.

Таблиця 2.2

Структура товарної продукції і рівень спеціалізації

Аналізуючи даної таблиці 2.1, слід зазначити, що ніяких істотних змін у складі і структурі земельних угідь не відбулося за винятком того, що в 1999 році 354 га ріллі трансформувалися в пасовища.

Виробничий напрямок розвитку господарства показує його спеціалізація. Для характеристики спеціалізації господарства визначають коефіцієнт спеціалізації по формулі 2.1.

Дані для розрахунку коефіцієнта спеціалізації приведені в таблиці 2.2. З її даних видно, що СХПК ім. Карбишева - багатогалузеве сільськогосподарське підприємство зерн-скотарського напрямку. Коефіцієнт спеціалізації дорівнює 0,42, тобто господарство середньо спеціалізоване.

, (2.1)

де: p_i - питома вага і-й галузі в сумі виторгу від реалізації продукції;

і - порядковий номер галузі в ранжированном ряду.

Досліджуване господарство має зерно - молочний напрямок з розвитим виробництвом овочів і баштанних. Питома вага рослинництва в структурі товарної продукції складає 75,4%, у тому числі виробництво зерна - 62,8, овощебахчевых - 7,2%, соняшника - 3,8%. Тваринництво в структурі товарної продукції займає 24,6%, у тому числі скотарство - 22,2%.

Розглянемо основні економічні показники, приведені в табл. 2.З.

Таблиця 2.3

Основні економічні показники діяльності підприємства

Вищенаведені основні економічні показники діяльності підприємства говорять про те, що загальна земельна площа господарства за досліджуваний період істотно не змінилася і склала 9059,9 га. Площа ріллі в 1999 році зменшилася на 10,6 %. Надалі зміни цих показників не спостерігається. Зрошувані площі господарства зменшилися в 1999 році і склали 3001 га. Чисельність працівників господарства має тенденцію до зменшення. Так, вона зменшилася за останні три роки на 11,9 %. Це зниження відбулося за рахунок зниження чисельності працівників усіх категорій. Так, чисельність працівників сільського господарства знизилася за останні 3 роки на 6,9 %, у там числі в рослинництві -- на 4,9 %, а у тваринництві -- на 8,5 %.

Поголівя тварин у господарстві постійно зменшується. Воно склало на кінець 2000 року 670,9 умовних голів, зменшивши за досліджуваний період на 27,2 %,. Вартість валової продукції як у цілому по господарству (зменшення на 60,9 %), так і в розрізі галузей катастрофічно падає (у рослинництві - на 69,5 %, у тваринництві - на 16,5 %). Як наслідок знижується продуктивність праці: за останні роки вона знизилася на 58 % і склала 2705 грн валової продукції на 1 працівника сільського господарства. У рослинництві цей показник знизився на 67,9 % і склав 38 97 грн, а у тваринництві -- 1709 грн (відповідно зниження на 8,7 %).

Наслідком низького рівня відновлення і значного зносу є те, що вартість основних виробничих фондів за досліджуваний період знизилася на 0,7%.

Вартість оборотних коштів має стійку тенденцію до росту (6,4 %). Це викликано підвищенням рівня цін на ГСМ, мінеральні добрива й інші оборотні кошти.

Ріст цін на сільськогосподарську продукцію не привів, до підвищення виторгу від реалізації продукції в досліджуваному господарстві. Навпаки, за період 1998-2000 р.м. виторг стрімко знизився на 40,6 %. Це звязано з тим, що продукція рослинництва в основному реалізується влітку і в рахунок бартерних постачань ГСМ, добрив, і відповідно ціни на продукцію в цей період дуже низки. Наявність енергетичних потужностей у господарстві істотно не змінилося і склало в 1999 році 7852 л. с, унаслідок чого не змінилася і энергооснащенність (вона зменшилася також, як і наявність энергомощностей -- на 5,2 %). Енергооснащеність за цей період зросла на 8,7 %, але лише за рахунок зменшення чисельності працівників. Фондооснащеність у нашому господарстві зменшилася на 2,1 %, що звязано з невеликим зниженням вартості ОПФ, а фондоозброєність збільшилася на 5,1 %, що звязано зі зниженням чисельності трудових ресурсів. Однак обоє ці показники залишаються низькими.

Зміна фондовіддачі і фондоємкості звязано в основному зі зниженням вартості валової продукції. Фондовіддача зменшилася в господарстві на 62,5 %, а фондоємкість збільшилася на 160,1 %.

Рівень прибутку за аналізований період поступово знижується. Господарство збиткове, тому рівень прибутку в 2000 році склав -4,14 %, що нижче рівня 1998 року на 38%.

Валовий доход у господарстві в 2000 році негативний і склав -146,3 тис. грн., що нижче рівня 1998 року на 140%. Збиток за досліджуваний період зріс на 30,8 % і склав 611,3 тис. грн.

Рівень рентабельності за останні три роки знизився з -28,8 % до -50,8%, причому рослинництві він упав на 693,3 %, те у тваринництві -- на 9,9%.

Розмір фонду оплати праці в господарстві склав у 2000 році 415,2 тис. грн, що більше чим у 1998 році на 8,4%, і менше на 0,6 %>, чим у 1999 році.

РОЗДІЛ 3

АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ ОБМЕЖЕНОСТІ ЗОВНІШНІХ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ

В умовах ринкової економіки підприємство здійснює свою виробничо-фінансову діяльність самостійно, але все-таки на його діяльність у більшому чи меншому ступені впливає конкуренція, що "вимагає" від підприємств робити продукцію, з огляду на інтереси і запити покупців, за умови її конкурентноздатності. Підприємства, що програли в цій боротьбі, стають банкрутами, а отже не можуть оплатити ресурсів, робіт і послуг, розрахуватися з бюджетом і позабюджетними фондами, якщо зобовязання по платежах перевищують вартість їхнього майна.

Одним з інструментів зясування конкурентноздатності є аналіз фінансового стану підприємства. Аналіз фінансового стану будь-якого підприємства є загальною необхідністю, адже не можна вести господарювання без міри ваги і рахунка, не домагаючись перевищення доходів над витратами. Це завжди було важливе, тим більше - зараз. Щоб це забезпечити, необхідно на підприємстві проводити обґрунтовані наукою дослідження фінансових відносин і руху фінансових ресурсів у процесі фінансово-виробничої діяльності.

Метою аналізу фінансового стану підприємства є обєктивна оцінка господарсько-фінансової діяльності підприємства й оцінка перспектив зміни його фінансового положення.

3.1. Аналіз майнового положення і структури сільськогосподарського капіталу

Аналіз фінансового капіталу СХПК ім. Карбишева ми почнемо з побудови порівняльного аналітичних (агрегированного) балансу. Такий баланс виходить з вихідного балансу шляхом додавання його показниками:

1)структури;

2)динаміки.

Обовязковими показниками порівняльного аналітичного балансу є:

1)абсолютні величини по статтях вихідного звітного балансу на початок і коней періоду;

2)питомі ваги статей балансу у валюті балансу на початок і кінець періоду;

3)зміна в абсолютних величинах;

4)зміна в питомих вагах;

5)зміна у відсотках до величин на початок і кінець періоду.

Порівняльний аналітичний баланс зручний тим, що він зводить воєдино і систематизує ті розрахунки і прикидки, що звичайно здійснює будь-як аналітик при первісному ознайомленні з балансом. Схемою порівняльного балансу охоплена безліч важливих показників, що характеризують статику і динаміку фінансового стану. Порівняльний баланс фактично включає показники горизонтального і вертикального аналізу.

У ході горизонтального аналізу визначаються абсолютні і відносні зміни величини різних статей балансу за визначений період. Безумовно, в умовах інфляції цінність результатів горизонтального аналізу істотно знижується.

Вертикальний аналіз використовується для оцінки структури засобів підприємства і їхніх джерел. Питомі показники вертикального аналізу деякою мірою згладжують негативні впливи інфляційних процесів, що можуть істотно спотворювати абсолютні показники фінансової звітності.

Побудова аналітичного балансу також припускає виключення регулюючих статей балансу.

Необхідно виключити із суми виробничих запасів вартість товарів відвантажених. На цю же суму необхідно збільшити розміри дебіторської заборгованості.

Дебіторську заборгованість, що ...........