Аналіз використання трудових ресурсів і фонду оплати праці - курс лекций

Тема: АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ (РОБІТ, ПОСЛУГ) ТА ВИТРАТ ДІЯЛЬНОСТІ

План

1. Загальна оцінка витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції.

2.Основні обєкти калькулювання й аналізу собівартості продукції.

3. Аналіз собівартості за елементами витрат та статтями калькуляції.

4. Аналіз витрат на одну гривню товарної продукції.

5. Аналіз собівартості окремих виробів.

Література:

1. Ф.Ф. Бутинець «Економічний аналіз» ст.518-550;

2. М.Г.Чумаченко «Економічний аналіз» ст.150-186;

3.Г.В.Савицька «Економічний аналіз діяльності підприємства» ст. 228-273;

4. В.І.Іващенко «Економічний аналіз господарської діяльності» ст. 102-111.

Питання для самоперевірки:

1.Значення, завдання і система інформаційного забезпечення аналізу собівартості продукції.

Загальна схема формування витрат підприємства та їх аналізу.

3.Як розуміти вирази «собівартість випущеної продукції» і «собівартість реалізованої продукції»?

4.Що таке стаття калькуляції? Охарактеризувати основні статті калькуляції згідно з ПБО 16 «Витрати».

Як групуються витрати за економічними елементами? Як оцінити динаміку та структуру продукції підприємства?

На основі яких джерел інформації розраховується показник «зат-рати на 1 гри. товарної продукції»? Методика його аналізу.

Які фактори впливають на зміну витрат на 1 грн. і як вони роз-раховуються ?

Що являє собою «кошторис виробництва» і яка мета його скла-дання?

Яке призначення аналізу собівартості одиниці продукції?

Які етапи аналізу собівартості одиниці продукції?

12.У розрізі яких техніко-економічних факторів обчислюється зниження собівартості продукції? Методика розрахунку впли-ву організаційно-технічних факторів на зниження собіварто-сті продукції.

13. Аналіз собівартості окремих видів продукції за статтями калькуляції.

Аналіз матеріальних витрат на окремі види продукції.

15.Які конкретні витрати відносяться до елемента «матеріальні витрати» і методика їх аналізу?

На які групи підрозділяються загальновиробничі витрати? Яка методика їх аналізу?

Які існують причини зміни трудомісткості продукції?

Якою мірою залежить від підприємства зміна впливу фактора «цін»?

1. Загальна оцінка витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції

Аналіз собівартості продукції, робіт та послуг має важливе значення, оскільки дозволяє пояснити тенденції зміни даного показника, виконання плану, розраховувати вплив на приріст собівартості, визначити резерви і дати оцінку роботи підприємства стосовно використання можливостей зниження собівартості продукції.

На сучасному етапі розвитку економіки України визначення собівартості реалізованої продукції значно змінилося у звязку з переходом підприємств на новий план рахунків бухгалтерського обліку і застосування в практиці роботи національних стандартів бухгалтерського обліку.

Згідно з П(С)БО-16 у собівартість реалізованої продукції включаються:

-- виробнича собівартість продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду;

-- нерозподілена частина постійних загальновиробничих витрат;

понаднормативні виробничі витрати;

адміністративні витрати;

витрати на збут;

інші операційні витрати.

Виробнича собівартість продукції складається з:

-- прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

інших прямих витрат;

загальновиробничих витрат.

Слід зазначити, що поняття «повна собівартість випущеної продукції» відсутнє. Відображаючи рівень витрат на виробництво собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а також рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), тим нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість - один з найважливіших показників ефективності виробництва.

Собівартість продукції має тісний звязок з її ціною. Це проявляється в тому, що собівартість є базою ціни товару і водночас «обмежувачем» для виробництва (ніхто не випускатиме продук-цію, ринкова ціна якої нижча за її собівартість).

Джерела інфор-мації для аналізу собівартості продукції - це:

калькуляція собівартості товарного випуску;

калькуляція собівартості одиниці продукції;

статистичний звіт ф.5 «Затрати виробництва»;

дані синтетичного та аналітичного обліку (рахунки 801-809, 811-816,91);

бухгалтерська звітність ф.2 «Звіт про фінансові результати»;

кошторис;

* план (середньостроковий, короткостроковий, оперативний).

Планування й облік собівартості продукції здійснюються за елементами витрат і статтями калькуляції, а тому й аналіз собівартості продукції також здійснюється передусім за цими напрямами. Але перш ніж перейти до аналізу собівартості продукції, необхідно ознайомитися з її сутністю, тобто перевірити, які ж витрати підприємство включило в собівартість продукції за звітний період, оскільки від цього залежить достовірність визначення суми собівартості.

Відомо, що витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел:

— собівартості;

— прибутку.

Через собівартість відшкодовуються ті витрати підприємства, які мають звязок з виробництвом, тобто забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів.

Необхідно зазначити, що на практиці відсутня повна відповідність між дійсними витратами на виробництво й собівартістю. Так, не включаються в собівартість продукції, а відшкодовуються за рахунок прибутку витрати на підготовку та освоєння нової продукції серійного і масового виробництва.

Водночас є й такі витрати, які включаються у собівартість продукції, але не мають прямого звязку з виробництвом (наприклад, оплата часу виконання державних обовязків працівниками підприємства тощо).

Непродуктивні витрати підприємства, повязані з виробничою діяльністю (втрати від браку, недостачі, простої), в межах установлених норм включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення умов договорів (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку. Для встановлення витрат, які конкретно необхідно включати в собівартість продукції, слід керуватись П(С)БО 16 «Витрати».

Важливим моментом у калькулюванні собівартості продукції є класифікація витрат, які включаються в собівартість продукції. Напрями цієї класифікації можуть бути різними (наприклад, на підставі звязку з обсягом виробництва витрати поділяють на по-стійні та змінні).

Постійні витрати є «функцією часу», а не обсягу продукції. Їх загальна сума майже не залежить від кількості виготовленої продукції. До цих витрат належать загальновиробничі витрати, які включаються в собівартість продукції. Але слід зазначити, що не всю суму цих витрат можна віднести до постійних витрат, оскільки деяка частина їх може змінюватися у звязку зі зміною обсягу виробництва. Тому згідно з П(С)БО 16 частина цих витрат відноситься до постійних, а частина -- до змінних.

Слід зауважити, що в складі цих витрат є такі, які змінюються у звязку зі зміною обсягу виробництва, але не істотно, тому їх називають умовно-змінними. Але існують і такі, що змінюються лише у звязку з істотною зміною обсягу виробництва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підприємства, стрибкоподібно змінюється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. Такі витрати будуть умовно-постійними.

Отже, аналізуючи загальновиробничі витрати, необхідно зазначити, що частина з них може бути постійною, ішла -- умовно-постійною, умовно-змінною, а частина в цілому -- змінною (витрати на отримання та експлуатацію обладнання), за винятком першої статті цих витрат. Така детальна класифікація витрат цілком необхідна, оскільки для аналізу їх у собівартості продукції застосовується різна методика.

На всі ці витрати на підприємстві складається кошторис, дані якого є й плановими.

Змінні витрати -- це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. В свою чергу, вони поділяються на пропорційні та непропорційні витрати.

Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Для цих витрат коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці. До них належать витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників.

Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та регресуючі. Прогресуючі витрати зростають швидше за обсяг виробництва. Тут коефіцієнт пропорційності більший за одиницю. Прогресуючі витрати виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати тощо. Регресуючі витрати зростають повільніше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, на ремонт, інструменти тощо. Тут коефіцієнт пропорційності менший за одиницю.

Змінні пропорційні витрати на одиницю продукції залишаються на одному рівні незалежно від обсягу виробництва. Постійні витрати на одиницю продукції зменшуються зі зростанням обсягу її виробництва.

Взагалі, в практичних обчисленнях загальну суму змінних витрат вважають пропорційною з метою полегшення аналізу і прогнозування витрат.

Наступним напрямом класифікації витрат є визначення за ступенем однорідності і поділ їх на елементні та комплексні. Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. Це -- матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні витрати тощо. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат. їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього економічного управління (наприклад, загальновиробничі витрати, втрати від браку тощо).

Є також класифікація витрат за способом обчислення на окремі різновиди продукції (одиницю продукції) -- прямі та непрямі.

Прямі витрати безпосередньо повязані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю. Якщо виготовляється один різновид продукції, то всі витрати є прямими.

Непрямі витрати не можна безпосередньо розрахувати для окремих різновидів продукції, бо вони повязані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо.

Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, методів нормування та обліку.

Зростання частки прямих витрат у загальній сумі витрат підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.

Наведена загальновідома класифікація витрат на виробництво продукції має велике значення не тільки в обчисленні собівартості продукції, а й у проведенні маржинального аналізу, який посідає провідне місце в обґрунтуванні управлінських рішень у бізнесі та базується на вивченні співвідношення і функціонального взаємозвязку між витратами, обсягом реалізації і прибутку.

2.Основні обєкти калькулювання й аналізу собівартості продукції

Калькулювання -- це обчислення собівартості продукції (окремих виробів), яке потрібне для обґрунтування цін на продукцію, розрахунку рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакової продукції на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів. Його обєктом може бути продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. Так, головний обєкт калькулювання -- це готова продукція, яка поставляється на ринок. Калькулювання іншої продукції, робіт (послуг) має допоміжне значення.

У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями управління.

Найчастіше використовується калькулювання за повними і неповними витратами. Метод калькулювання за повними витратами передбачає включення в калькуляцію всіх видів витрат, що стосуються виробництва продукції. Метод калькулювання за неповними витратами передбачає охоплення не всіх витрат на виробництво продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку.

Таким методом є «direct-cost», за якого на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі -- на період.

Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Коли підприємство випускає один вид продукції, собівартість одиниці продукції обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції.

На більшості підприємств переважає мультипродукційпе виробництво. За цих умов калькулювання є менш точним, оскільки виникає проблема розподілу непрямих витрат. Тому при калькулюванні необхідно дотримуватися таких вимог:

максимальну частку витрат, які включаються в собівартість, слід обчислювати прямо па окремі вироби;

статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами.

Таким чином, методи калькулювання, які застосовуються на підприємстві, прямо впливають на розрахунок собівартості продукції. Тому аналіз собівартості слід розпочинати з ознайомлення з цими методами та способами розподілу непрямих витрат між окремими виробами.

Обєктами аналізу собівартості будуть наступні показники:

виробнича собівартість товарної продукції за статтями калькуляції та за елементами витрат;

витрати на одну гривню товарної продукції;

собівартість окремих виробів;

прямі статті витрат;

непрямі статті витрат.

3. Аналіз собівартості за елементами витрат та статтями калькуляції

Основна мета аналізу собівартості продукції -- знаходження шляхів і джерел зниження собівартості продукції та збільшення прибутку. Для цього необхідно аналізувати всі витрати підприємства.

Відомо, що сукупні витрати підприємства залежно від їх призначення виражаються різними показниками. Згідно з чинними законодавством та інструктивними матеріалами визначаються такі показники:

валові витрати;

кошторис виробництва;

собівартість валової, товарної і реалізованої продукції.

Показник валових витрат введено в систему економічних обчислень та обліку на підприємствах для визначення оподаткованого прибутку відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», схваленого Верховною Радою України. Він є синтетичним показником і включає не лише ті витрати, що формують собівартість продукції, а й інші. Тому цей показник при аналізі собівартості продукції не розглядається.

Кошторис виробництва -- це витрати підприємства, повязані з основною діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Кошторис виробництва і собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються. Кошторис виробництва складають за економічними елементами, до яких належать:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші операційні витрати.

Перелічені статті витрат складають також елементи операційних витрат, які відображаються в другому розділі форми 2 «Звіт про фінансові результати» і враховуються при аналізі фінансових результатів підприємства. Елементи операційних витрат (II розділ) ф. 2 становлять:

· виробнича собівартість продукції;

· адміністративні витрати;

· витрати на збут;

· інші операційні витрати.

Кошторис виробництва, за яким аналізується собівартість валової продукції і собівартість товарної продукції, поданий у таблиці 1.

Таблиця 1

КОШТОРИС ВИРОБНИЦТВА HA 2000 рік

Кошторис виробництва, який складається на рік, а потім може протягом року коригуватися залежно від зміни виробничих ситуацій, є основним джерелом аналізу собівартості продукції за елементами витрат.

Аналіз собівартості за елементами витрат здійснюється з метою вивчення зміни рівня собівартості продукції під впливом використання ресурсів підприємства (трудових, засобів праці, предметів праці). Такий аналіз необхідний також для того, щоб вивчити матеріало-, енерго-, трудо- та фондомісткість й встановити вплив технічного прогресу на структуру витрат. Наприклад, якщо питома вага зарплати у витратах виробництва зменшується, то це свідчить про підвищення технічного рівня підприємства, про зростання продуктивності праці. .

Методика аналізу собівартості за елементами витрат має деякі особливості. Це, перш за все, можливість вивчати тільки структуру даних витрат, тобто визначати питому вагу кожного елемента витрат в загальній сумі виробничих витрат і потім порівнювати фактичну питому вагу з плановою (розрахунковою), робити висновки щодо зміни структури цих витрат, встановлювати причини цих змін і давати якісну оцінку впливу цих причин на витрати виробництва.

Порівнювати абсолютні фактичні величини витрат за елементами з плановими (чи за минулий звітний період) не можна. Ці величини не є порівнювальними, оскільки в плані наводяться витрати на всю продукцію. Аналіз же собівартості здійснюється лише для фактичного випуску, який ніколи не відповідає плановому обсягу, а перерахунок фактичного випуску на планові норми, ціни не здійснюється, оскільки, як відомо, не вся продукція має товарний вигляд, адже на підприємстві є залишки незавершеного виробництва. А класифікація витрат за елементами, як відомо, передбачає, передусім, витрати на виробництво всієї продукції.

Тому для порівняння даних витрат, як було вказано вище, і розраховується питома вага окремих статей цих витрат у загальній сумі виробничих витрат (табл.2).

Таблиця 2

Аналіз собівартості за елементами витрат

З проведеного аналізу собівартості продукції за елементами витрат видно, що витрати на підприємстві за звітний період зменшені на 200 тис. гри., що не відповідає дійсності. Такий висновок ми зробили, коли порівняли абсолютні суми цих витрат (раніше зазначалося, що дані показники порівнювати не можна).

Якщо ж порівнювати питому вагу вказаних показників, то ми приходимо до протилежного висновку: за звітний період була порушена структура цих витрат, що свідчить про перевитрати на підприємстві, які слалися за рахунок збільшення трудомісткості продукції (+0,21%), перевитрат паливно-енергетичних ресурсів (1,86+1,89 = 3,85%) і зростання фондомісткості продукції (підвищення питомої ваги амортизаційних відрахувань на 0,17%). В такому випадку необхідно дати оцінку ефективності проведення організаційно-технічних заходів щодо зниження витрат на виро-бництво.

Відомо, що планове зниження собівартості продукції розраховують у розрізі техніко-економічних факторів:

підвищення технічного рівня виробництва;

вдосконалення організації виробництва та праці;

зміни обсягу і структури виробництва продукції;

поліпшення використання природних умов;

галузевих та інших факторів.

Наприклад, загальний вплив підвищення технічного та організаційного рівнів виробництва проявляється в зменшенні прямих витрат (Вп), яке визначається спеціальним розрахунком для кожного організаційно-технічного заходу:

В_п=

де: З_Пі -- прямі витрати па одиницю продукції після проведення заходів, грн.; З_Ді -- прямі витрати на одиницю продукції до проведення заходів, гри.; П_Ні -- обсяг продукції від початку впровадження заходу до кінця року, од.

У разі зміни обсягу виробництва продукції зміна її собівартості відбувається за рахунок досягнення економії (перевитрат) постійних витрат.

На основі результатів аналізу собівартості продукції за елементами витрат складається довідка і надається керівникам заінтересованих та відповідальних служб підприємства з метою прийняття управлінських рішень, спрямованих на усунення негативних аспектів у формуванні собівартості продукції.

Для того щоб зробити висновки про можливості (резерви) зниження собівартості продукції, необхідно ці витрати вивчити з точки зору їх функціональної ролі у виробничому процесі. З цією метою проводиться групування затрат за призначенням, тобто за статтями калькуляції. Таке групування показує, куди, для яких цілей та в яких розмірах використані ресурси. Кількість і найменування калькуляційних статей залежить від галузей промисловості і визначається методичними вказівками з планування, обліку, калькулювання собівартості продукції. Витрати за статтями собівартості відрізняються від витрат за елементами тим, що вони відображають витрати, повязані з виробництвом і реалізацією продукції за звітний період. Групування витрат за статтями калькуляції дозволяє характеризувати звязок витрат з результатами, їх роль у технологічному процесі, управлінні й обслуговуванні, відокремити прямі й накладні витрати, змінні й постійні і таким чином детальніше виявити можливості їх економії.

Як уже підкреслювалося, згідно з П(С)БО 16 собівартість реалізованої продукції (робіт і послуг) складається з:

· виробничої собівартості продукції (робіт і послуг), реалізованої протягом звітного періоду;

· нерозподілених постійних загальновиробничих витрат; ^наднормативних виробничих витрат;

· адміністративних витрат;

· витрат на збут;

· інших операційних витрат.

У виробничу собівартість продукції (робіт і послуг) включаються:

* прямі матеріальні витрати;

* прямі витрати на оплату праці;

* інші прямі витрати;

* загальновиробничі витрати (непрямі).

Конкретний перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт та послуг) визначаються самим підприємством.

З метою порівняння статей калькуляції собівартість фактично випущеної продукції перераховується на планові дані (планові норми і ціни). Потім фактичні витрати за статтями калькуляції порівнюються з перерахованими плановими витратами і визначається економія чи перевитрати за період, що аналізується. При цьому слід відзначити деякі особливості перерахунку непрямих витрат (загальновиробничих). На них складається кошторис для кожного цеху (виробництва) на квартал, рік. Коли аналізуються ці витрати, то кошторис перераховується на фактичний обсяг випущеної продукції і таким чином визначаються скориговані непрямі витрати, які є основою для визначення відносного відхилення за витратами, що характеризуватиме вплив на собівартість (економія чи перевитрати). Тобто до калькуляції вони потрапляють вже скоригованими і відображаються у графі «за планом», тому що дані кошторису також називаються плановими (табл. 3).

Аналіз змінних загально виробничих витрат

План щодо випуску товарної продукції виконаний на 102%. Ці витрати включаються до складу статті «Загальновиробничі вироби», які діляться, як відомо, на постійні та змінні. Тому в калькуляції продукції буде відображена сума перерахованих змінних витрат (гр. 2 і 3) та не перераховані постійні витрати. Як бачимо, висновки відносно цих витрат будуть не зовсім точними, адже за цими витратами буде абсолютне відхилення (+ 500 тис. грн.), тому у процесі аналізу необхідно вивчати всі групи витрат, які входять до статті калькуляції «Загальновиробничі витрати».

Аналіз собівартості продукції за статтями калькуляції передбачає наступні етапи:

аналіз виробничої собівартості продукції в цілому, у тому числі окремих статей калькуляції;

детальний аналіз окремих статей калькуляції, тобто аналіз прямих і непрямих витрат на виробництво продукції.

Аналіз собівартості продукції закінчується виявленням можливостей подальшого зниження собівартості продукції, нарахуванням загальних резервів цього зниження.

4. Аналіз витрат на одну гривню товарної продукції

Як відомо, одним з головних напрямів формування дохідності підприємства повинно бути зниження собівартості продукції. Зростання обсягу виробництва і реалізації цін на продукцію приносить, як правило, тимчасовий успіх підприємству. Великі резерви знаходяться в галузі зниження рівня витрат. Найбільш узагальнюючим показником собівартості продукції, який відображає прямий звязок з прибутком, є рівень витрат на одну гривню продукції. Він розраховується шляхом відношення собівартості товарної продукції до її вартості (С/ТП).

Для того щоб визначити і проаналізувати рівень витрат на одну гривню продукції, необхідно здійснити ряд додаткових розрахунків. Це стосується передусім необхідності перерахунку фактичного обсягу виготовленої продукції на планову собівартість, планові ціни, а також урахування зміни цін на сировину, матеріали і товарну продукцію у звітному періоді.

На зміну витрат на одну гривню товарної продукції впливають такі фактори:

зміна структури й асортименту продукції;

зміна рівня витрат (собівартості окремих виробів);

зміна цін на сировину, матеріали і паливо;

зміна цін на готову продукцію.

Для такого аналізу необхідно згрупувати інформацію таким чином, щоб була можливість проаналізувати дію цих факторів (табл. 4).

Таблиця 4

Аналіз собівартості товарної продукції і витрат на 1 грн. товарної продукції

На зміну рівня витрат на 1 грн (90,96 -- 93) = - 2,04 вплинули такі фактори:

-- зміна структури й асортименту продукції: 91,25-93 =-1,75;

зміна рівня витрат: 91,15 -- 91,25 = -- 0,10;

(на цьому факторі зосереджується вся увага підприємства і зусилля щодо зниження норм витрат, заготівельної вартості матеріалів і напівфабрикатів, фактичних витрат заробітної плати, комплексних та інших витрат);

зміна цін на сировину, матеріали, паливо: 91,18 -- 91,15 = 0,03;

зміна цін на готову продукцію: 0,96-91,18 = - 0,22

Разом - 2,04

Таким чином, даючи якісну характеристику впливу цих факторів на зміну витрат на 1 гри., слід памятати, що від діяльності підприємства залежать лише перші два фактори, тому вони і будуть резервами подальшого зниження витрат на 1 грн. ціни, а решта факторів не залежать від підприємства, і тому вони не належать до резервів, окрім частини ціни -- транспортно-заготівельних витрат. Аналіз витрат на 1 грн. важливий також і для того, щоб установити вплив зміни фактичних витрат проти планових на прибуток і дохід підприємства. До цих факторів належать:

зміна обсягу товарної продукції;

зміна структури випуску товарної продукції;

зміна цін на матеріали;

зміна цін на продукцію.

У нашому прикладі прибуток від виробництва за планом становить 473 тис. грн. (6760-6287), а фактично -- 620 тис. грн. (6857-6237). Таким чином, понадплановий прибуток досяг 147 тис. грн. (620-473). Він був одержаний за рахунок:

1. Змін обсягу товарної продукції

Даний фактор розраховується так: різниця між фактичним обсягом продукції в цінах, прийнятих у плані (6840), і плановим обсягом товарної продукції (6760) помножується на плановий прибуток на 1 грн. товарної продукції. У свою чергу, плановий прибуток на 1 грн. товарної продукції обчислюється як різниця між 100 і плановим рівнем витрат на 1 грн. В нашому випадку плановий прибуток па 1 гри. товарної продукції буде 7 коп. (100--93), понадплановий випуск товарної продукції у цінах, прийнятих у плані, - 80 тис. грн. (6840--6760), збільшення прибутку за рахунок зростання обсягу товарної продукції -- 5,6 тис. грн. ((80 * 7) : 100).

2.Зміни структури її асортименту виробленої продукції порівняно з планом

Цей фактор розраховується так: собівартість за планом, перерахована на фактичний обсяг і асортимент (6241), порівнюється з плановою собівартістю, скоригованою на приріст обсягу продукції (628 + (80 * 93) = 6361,4 тис. гри. У результаті одержуємо зниження витрат у розмірі 120,4 тис. гри. (6361,4 - 6241), а прибуток на цю суму збільшується.

3.Зміни собівартості товарної продукції

Вплив даного фактора обчислюється шляхом визначення різниці між фактичною собівартістю у цінах, прийнятих у планових розрахунках (6235 тис. гри.), і плановою собівартістю, перерахованою на фактичний випуск та асортимент продукції (6241). Таким чином, фактична собівартість нижча за планову на 6 тис. гри. (6241 --6235), що призвело до збільшення прибутку на суму 6 тис. грн.

4.Зміни цін на матеріальні ресурси

6237 - 6235 = 2, а прибуток менший на цю суму за рахунок збільшення витрат на матеріали.

5.Зміни цін па продукцію

6857 - 6840 = 17 тис. грн., прибуток збільшиться на цю ж суму. Таким чином, фактичні витрати на 1 грн. товарної продукції порівняно з планом зменшилися на 2, 04 коп., що забезпечило підприємству понадплановий прибуток на суму 147 тис. грн., який виник за рахунок:

збільшення обсягів товарної продукції (+ 5,6 тис. грн.);

зміни структури товарної продукції (+ 120,4 тис. грн.);

зниження собівартості товарної продукції (+ 6,0 тис. грн.);

збільшення цін на матеріальні ресурси (- 2 тис. грн.);

зростання цін на товарну продукцію (+ 17 тис. грн.).

Разом: 147 тис. грн.

За повної реалізації всієї продукції, виготовленої підприємством, понадплановий прибуток від реалізації продукції також повинен становити 147 тис. грн. і за рахунок тих самих факторів. Однак на підприємстві завжди виникають нереалізовані залишки у вигляді готової продукції, відвантажених товарів, тому завжди буває незбігання абсолютного впливу факторів формування прибутку у виробництві і реалізації продукції.

5. Аналіз собівартості окремих виробів

Виявлення шляхів подальшого зменшення собівартості продукції досягається за допомогою вивчення собівартості одиниці продукції.

На підприємстві важливе місце займає калькулювання собівартості окремих виробів, яке потрібне для вирішення ряду важливих завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат при виробництві однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів.

На підприємствах складають, як правило, планові, проектно-кошторисні та фактичні калькуляції. Планові розробляються за плановими нормами, проектно-кошторисні -- на разові замовлення (наприклад, нові вироби на стадії їх замовлення), фактичні -- за фактичними даними.

Калькуляції собівартості одиниці продукції складаються з таких розділів:

1.Собівартість продукції за статтями калькуляції.

2.Розшифрування матеріальних витрат на одиницю продукції (перелік видів матеріалів, використаних на її виробництво).

3.Покупні вироби і напівфабрикати.

4.Трудові виграти на одиницю продукції.

Аналіз собівартості одиниці продукції передбачає загальну оцінку виконання планових (розрахункових) щодо зниження собівартості одиниці продукції. Цей етап включає:

а)підрахунок загальної суми постійних витрат на одиницю продукції;

б)підрахунок собівартості одиниці продукції;

в)розрахунок собівартості одиниці продукції;

г)трудові виграти на одиницю продукції.

Аналіз собівартості одиниці продукції здійснюється в такі етапи:

І. Загальна оцінка виконання планових (розрахункових) завдань по зниженню собівартості одиниці продукції. Цей етап включає:

- підрахунок загальної суми постійних витрат на виготовлення всієї продукції;

- підрахунок змінних витрат на одиницю продукції;

- розрахунок собівартості одиниці продукції;

- порівняння фактичної собівартості з плановою, виявлення відхилення і впливу факторів на це відхилення.

Факторами, які впливають на зміну собівартості одиниці продукції, є:

--зміна обсягу виробництва продукції;

--зміна суми постійних витрат;

--зміна суми змінних витрат.

Вихідні дані для факторного аналізу собівартості виробу «А» подано у таблиці 5.

Таблиця 5

Розрахуємо вплив факторів на зміну собівартості продукції методом ланцюгових підстановок.

Алгоритм розрахунку собівартості одиниці продукції:

(Вп/П) + Зв,

де: Вп -- постійні витрати; П -- обсяг виробництва; Зв -- змінні витрати.

Розрахунок вихідних даних:

1)собівартість одиниці продукції:

(8 132 000 / 6880) + 4020 = 5202;

2)умовна собівартість:

а) (8 132 000 / 6220) + 4020 = 5319;

б) (8 276 000 / 6220) + 4020 = 5342;

3)собівартість одиниці продукції фактично:

(8 276 000 / 6260) + 4320 = 5642.

Загальна зміна собівартості одиниці продукції:

5642 - 5202 = 440 тис. грн.,

в тому числі за рахунок зміни:

1) обсягу виробництва продукції

5319-5202= 117 тис.грн.;

2) суми постійних витрат:

5342-5319 = 23 тис. грн.;

3) зміни витрат

5642 --5342 = 300 тис. грн.

Разом це становить 440 тис. грн.

Такі розрахунки й аналіз здійснюються за всіма видами про-дукції, які випускаються на підприємстві. Для цього можна скла-сти таку аналітичну таблицю (табл. 6):

Таблиця 6

Аналіз собівартості окремих видів продукції (продукція «А»)

Отже, в результаті аналізу собівартості одиниці продукції виробу «А» встановлено перевитрату витрат, які включаються в собівартість продукції (змінних і постійних витрат). У процесі подальшого аналізу необхідно ...........