Характеристика й оцінка функціонального стану системи зовнішнього дихання - реферат

2

Мiнiстерство освіти та науки України

Вищий навчальний заклад “Відкритий міжнародний університет

розвитку людини “Україна”

Горлiвський регіональний інститут

Кафедра фізичної реабілітації

РЕФЕРАТ

з дисципліни: Спортивна медицина

На тему:

Характеристика й оцінка функціонального стану системи зовнішнього дихання

студентки 1-го курсу денної форми навчання

напряму підготовки 0102 - фізичне виховання і спорт

спеціальності 6.010200 - фізична реабілітація

Бобіної Марини Андріївни

Викладач: Ярош А.М.

Горлівка 2009

План

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Дослідження легеневої вентиляції…………………………………………….5

2. Споживання кисню і кисневий борг…………………………………………13

3. Артеріалізація крові у легенях……………………………………..............14

4. Проби оцінки функціонального стану респіраторної системи…….............16

Список літератури……………………………………………………………….18

Вступ

Дослідження функції зовнішнього дихання у практиці спорту дозволяє поряд із серцево-судинною системою, оцінити функціональний стан спортсмена, його фізичну працездатність та резервні можливості організму. Обстеження проводять за загальнокліничною методикою, яка включає: збір анамнезу, огляд, перкусію та аускультацію, а також інструментальну діагностику (спірометрію, спірографію, газометрію).

Для оцінки функціонального стану дихальної системи потрібна інформаційна характеристика трьох етапів транспортування кисню із атмосферного повітря до тканин організму.

Перший етап: атмосферне повітря - легені.

Він характеризує газообмін між атмосферним повітрям та альвеолярним. Характеристику етапу можна отримати за допомогою таких показників: 1) частоти дихання (ЧД); 2) дихального обєму (ДО); 3) хвилинного обєму дихання (ХОД); 4) максимальної вентиляції легень (МВЛ); 5) життєвої ємності легень (ЖЕЛ); 6) максимально обємної швидкості вдиху (МОШвд) і видиху (МОШвид) та сили дихальних мязів (СДМ).

Другий етап: легені - кров. Цей етап характеризує обмін газів у легенях (між альвеолярним повітрям і кровю капілярів малого кола кровообігу). Він може бути охарактеризований величиною споживання кисню організмом, що визначають методом спірографії та газометрії. Перший та другий етапи характеризують систему зовнішнього дихання.

Третій етап: кров - тканини. Він зведений до обміну газів між артеріальною кровю капілярів і тканинами ( тканинне дихання). Дослідження вмісту кисню у тканинах потребує складних приладів ( полярографів тощо), а тому ще не набуло широкого застосування у практиці спортивної медицини.

Дослідження зовнішнього дихання базоване на визначенні показників, які характеризують легеневу вентиляцію ( метод спірографії), газообмін ( метод газометрії) та артеріалізацію крові у легенях ( метод оксигемометрії).

1. Дослідження легеневої вентиляції

Для дослідження легеневої вентиляції використовують різні прилади та обладнання: спірометри, спірограми, газолічильники (волюметри) тощо. Найбільш зручними у спортивній медицині є метод спірографії, за допомогою якого реєструють спірограму - криву дихання. За допомогою спірограми можна визначити такі показники легеневої вентиляції: ЧД, ДО, ХОД, МВЛ, ЖЄЛ, пробу Тіфно-Вотчала. Показники МОШ вдиху і МОШ видихувизначають пневмотахометром Б.Є. Вотчала; силу дихальних мязів - пневмотонометрами різних конструкцій.

Частота дихання (ЧД) - це кількість дихальних рухів ( вдиху і видиху) за 1хв. Дихальний цикл складається із фаз вдиху ( інспірації повітря ) і видиху ( експірації повітря ).

Доросла людина у стані спокою здійснює 12 -20 (16) дихальних рухів за 1 хв., під час фізичного навантаження - 50-60 рухів і більше. За добу дорослий здійснює 23 тис. дихальних рухів. Під час такої кількості рухів людина вентилює через легені більше як 7 тис. літрів повітря. Співвідношення ЧД і ЧСС - 1: 4-1 : 5. Останнє потрібно враховувати під час проведення штучної вентиляції і непрямого масажу серця потерпілих. У разі захворювань частота та глибина дихання змінюються.

У практиці спорту ЧД можна визначити пальпаторним (шляхом прикладання пясті руки до грудної клітини), методом спірографії або за допомогою лічильників частоти дихання різних конструкцій.

Хвилинний обєм дихання (ХОД) - це кількість повітря, що вентилюється у легенях за 1 хв. У стані спокою ХОД коливається від 4 до 10 л., за умови значного фізичного навантаження може сягнути 160-180 л., і більше. Збільшення ХОД знаходиться у пропорційній залежності від потужності виконуваної роботи, але до визначеної межі, після досягнення якої, незважаючи на подальше підвищення навантаження, підвищення ХОД не спостерігають. Що більше навантаження за величиною відповідає граничним значенням ХОД, то вище функціональний стан зовнішнього дихання.

Хвилинний обєм дихання визначають за формулою:

ХОД = ДО ? ЧД,

де ДО - дихальний обєм; ЧД - частота дихання.

За умови однакових значень ХОД ефективність вентиляції легенів буде вищою тоді, коли його визначають здебільшого завдяки збільшенню ДО, ніж ЧД.

Оцінювання легеневої вентиляції проводять за формулою О.Г. Дембо:

Належний ХОД = належне СК / 40,

де СК - споживання кисню (мл); 40 - коефіцієнт використання кисню (КВО2 - кількість кисню (у мл), поглинуте організмом із 1 л. повітря).

Належне споживання кисню визначають так:

Належне СК = належний ОО / 7,07

Де ОО - основний обмін (у ккал), який визначають із таблиць Гарріса-Бенедикта або за допомогою спірометаболічної лінійки.

Таблиця Гарріса-Бенедикта для визначення основного обміну людини

Фактор ваги («А»)

Фактор віку а зросту («Б»)

Чоловіки

Жінки