ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ: СУТНІСТЬ, ПРОБЛЕМИ, МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ
Взаємозвязок менеджменту і маркетингу, їх вплив на ринок
Вихід на світовий ринок
Міжнародна конкурентоспроможність країни: поняття, основні складові та джерела
Національне регулювання зовнішньої торгівлі як механізм забезпечення конкурентоспроможності
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ВНУТРІШНЬОГО ТА ЗОВНІШНЬОГО РИНКУ РЕСТОРАНУ „ТЕРНОПІЛЬ”
2.1 Характеристика обєкту дослідження
2.2 Характеристика організаційно-управлінської системи підприємства громадського харчування
2.3 Аналіз та оцінка організаційно-технічного і технологічного рівня торгово-виробничої системи ресторану „Тернопіль"
2.4 Характеристика асортименту продукції та послуг підприємства громадського харчування
2.5 Управління якістю продукції та послуг у ресторані „Тернопіль"
2.6 Аналіз структурно-технологічної схеми виробничого процесу та оцінка організаційно-технічного рівня виробництва
2.7 Аналіз процесу обслуговування в підприємстві громадського харчування
2.8 Оцінка ефективності використання ресурсів ресторану „Тернопіль" та його підрозділів
2.9 Аналіз структури товарообороту, продукції власного виробництва та послуг
2.2.1 Основні фонди ресторану „Тернопіль" та їх використання
2.2.2 Аналіз використання трудових ресурсів (персоналу) підприємства громадського харчування
2.2.3 Аналіз витрат на виробництво, реалізацію та організацію споживання в ресторані „Тернопіль"
2.2.4 Собівартість продукції та послуг підприємства громадського харчування
2.2.5 Оцінка результативності роботи ресторану „Тернопіль”
2.2.6 Дослідження регіонального ринку продукції та послуг громадського харчування
2.2.7 Виявляння платоспроможного попиту на продукцію та послуги ресторану „Тернопіль" та оцінки їх якості 66
2.2.8 Аналіз конкурентного середовища підприємства громадського харчування
2.2.9 Визначення місця ресторану „Тернопіль" на ринку товарів і послуг громадського харчування
2.3.1 Вплив макросередовища на діяльність ресторану „Тернопіль”
РОЗДІЛ 3 СТРАТЕГІЯ ПІДВИЩЕННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ГРОМАДСЬКОГО ХАРЧУВАННЯ
3.1 Стратегія підвищення конкурентоспроможності ресторану „Тернопіль"
3.2 Визначення асортименту продукції та послуг на основі вивчення потреб споживачів
3.3 Удосконалення способів технологічної обробки сировини
3.4 Створення комплексної системи управління якістю продукції, послугами і працею персоналу ресторану „Тернопіль"
3.5 Прогнозування конкурентоспроможності підприємства громадського харчування
3.7 Визначення витрат виробництва і обігу
ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
ДОДАТКИ
АНТОНАЦІЯ
ВСТУП
Дослідження ринку - це знаряддя. Як будь-яке інше знаряддя, воно допомагає краще виконувати роботу. В підприємницькій діяльності їх мета допомагати приймати найкращі рішення. Нерідко здійснення підприємницького задуму без маркетингових досліджень буває успішним. У таких випадках керуються інтуїцією, внутрішнім голосом чи просто розраховують на щасливий випадок. Це один з можливих способів підприємницької діяльності, але далеко не найкращий. Вас хвалитимуть за вдалі рішення, доки справи йдуть добре, але ситуація може змінитися.
Клайва Синклера вважали зразковим підприємцем, доки його компанія процвітала. Коли ж він зіткнувся з проблемами збуту електромобілів та компютерів, експерти звинуватили Його в тому, що не було здійснене дослідження ринку. І вони мали рацію, принаймні частково. Перед Клайвом Синклером стояло одне з найважчих завдань - прогнозувати поведінку людей у цілком незвичній для них ситуації. У прогнозі він поклався на власні припущення - і помилився. Після ретроспективного аналізу зясувалось, що його ідея електромобіля з відкритим верхом, максимальною швидкістю 24 км за годину та малим пробігом без до зарядки мала малі шанси на успіх. Додайте до цього вихід з цим автомобілем на ринок серед зими та труднощі із забезпеченням якості, і ви зрозумієте причину провалу.
Обєкт дослідження - ресторан „Тернопіль" ТОВ „Тернопіль -готель".
Предмет дослідження - аналіз та способи підвищення конкурентоспроможності товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках.
Мета досліджень ринку - знизити ризик у прийнятті ділових рішень. Самі вони не дають їх готовими, але забезпечують найкращі можливості, щоб обрати правильний спосіб дій. При професійному підході до прийняття рішень важливу роль відіграє інформація. Вона дозволяє визначити життєздатність ідеї та радить, як зробити вдалий вибір.
Як згадувалося, дослідження ринку відіграють важливу роль у професійному прийнятті рішень - сьогодні більше, ніж будь-коли в минулому. Зміни відбуваються блискавично. Продукція виходить на ринок швидше, ніж колись, і так само швидко виходить з моди. У 1950-х роках кількість та асортимент товарів і матеріалів були настільки обмеженими, що продавці займалися не стільки їх продажем, скільки розподілом між клієнтами. Конкуренція була рідкісним явищем, а якість часто незадовільною.
У 1970-х та 1980-х роках економічний ріст сповільнився. Перше підвищення цін на нафту у 1972 році (внаслідок арабо-ізраїльських війн) та наступні підвищення в кінці 70-х призвели до економічного спаду в усьому західному світі. Щоб вижити, компанії були змушені більше уваги спрямовувати на підвищення ефективності, якості продукції та задоволення запитів споживачці, у цих умовах особливої ваги набули маркетингові дослідження.
Існує три важливі напрямки застосування таких досліджень у будь-якому підприємстві - від одноособового крамаря до міжнародних корпорацій.
Визначення цілей. Дослідження ринку часто використовуються для орієнтування, 3 їх допомогою можна оцінити обсяг ринку і на цій основі встановити завдання щодо розширення підприємства, визначити потенційних покупців і сформувати план продажу.
Вирішення проблем. Дослідження ринку можна використовувати як метод аналізу, щоб показати, чому компанія не має прибутків, чому вона втрачає свою частку ринку і що можна зробити, щоб виправити таке становище.
Сприяння розвиткові підприємства. Дослідження ринку показують, чому споживачі вибирають той чи інший продукт і як здійснюється вибір. Тому їх можна використовувати для визначення стратегії збільшення продажу, досягнення вигіднішого рівня цін, подолання конкуренції.
РОЗДІЛ 1 КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ: СУТНІСТЬ, ПРОБЛЕМИ, МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ
1.1 Взаємозвязок менеджменту і маркетингу, їх вплив на ринок
Оскільки діяльність кожного підприємства в умовах ринку визначається ринком, то важливою функцією менеджменту є організація системи маркетингу.
Гостра необхідність використання в управлінні підприємством нового і незвичного для нас інструменту - маркетингу - одна з істотних рис формування ринкових відносин на рівні первинної ланки економіки. Забезпечення сталих позицій підприємства в умовах ринку передбачає, по-перше, вишукування нових ринкових можливостей, тобто виготовлення нових видів продукції та послуг, завоювання нових ринків, що досягається за допомогою маркетингу; по друге, ефективне функціонування підприємства, що звязано з особливим типом ринкового управління менеджментом. Таким чином, менеджмент і маркетинг тісно звязані між собою і тільки в тісній взаємодії можуть забезпечити конкурентоспроможність підприємства з умовах ринкової економіки.
Поняття „маркетинг" довгі десятиліття вважалося атрибутом капіталістичної економіки. Так було доти, доки підприємствам не доводилося особливо турбуватися про те, що виробляти, де продавати товари, за якою ціною, коли починати випуск нових виробів та ін. Усі перелічені питання розвязувалися в центральних планових і галузевих органах, а підприємству треба було лише найкраще виконати вказані завдання. І це було зручно: ні для кого ніякого ризику. Однак для того, щоб усі підприємства могли існувати, доводилося забирати частину доходу у підприємств, що добре працюють, і віддавати збитковим або малорентабельним. Певною мірою це зберігається і сьогодні там, де діє державне замовлення.
Зовсім інша справа в умовах ринку, Тут кожне підприємство самостійно вирішує всі питання своєї комерційної діяльності. Тепер прорахунки неприпустимі. По-перше, їх не можна списати на держплан і міністерство, на допомогу яких не можна розраховувати. По-друге, і це головне, якщо виробляти продукцію без глибокого знання потреб, вимог ринку, то вона може бути нереалізованою і за низькою, навіть збитковою ціною. У цьому випадку багатотисячний колектив може залишатися не тільки без премії, а й без заробітної плати.
Отже, в умовах ринку планова робота на підприємствах орієнтується не на доведені зверху цифри, а на глибоке вивчення ринку, чітке визначення кола споживачів, задоволення замовлень яких є найефективнішим способом забезпечення благополуччя «колективу. Зазначені зміни і становлять суть повороту від „виконавського планування" на підприємстві до маркетингу.
Усе це - свідчення того, що й на підприємствах нашої країни маркетингова діяльність існує не перший рік. А в умовах ринкової конкуренції без такої діяльності не зможе обходитися жодне підприємство.
Слід враховувати широкі можливості маркетингу в активному впливі на ринок, формуванні нових потреб, розширенні ринків збуту та ін. У цій якості маркетинг виявляється дуже тісно звязаним з мерчендайзингом, тобто стимулюванням діяльності у сфері торгівлі як способу просування товарів до споживача. При цьому можуть використовуватися два види маркетингових інструментів:
Усі види матеріалів реклами на місці продажу, що передаються виготовлювачем товару збутовій мережі з метою нагадати покупцю інформацію про товар рекламодавця у момент його вибору. Крім того, рекламодавець вживає різних заходів для спонукання роздрібного торговця виставити ці засоби реклами у торговельному приміщенні. Різноманітний досвід такої роботи мають телевізійні підприємства України, насамперед обєднання „Електрон" (м. Львів).
Прийоми спонукання зробити, покупку у вигляді премій, роздачі дрібних сувенірів (календарі, кулькові ручки та ін.) а фірмовими знаками, різних знижок, безплатної роздачі різних упаковок та інших предметів. По суті, це одна з форм зниження цін як для покупця, так і для торгівця з метою утримати споживача в сфері дії виробника.
Зрозуміло, до використання маркетингу підприємство спонукатиме насамперед ринкове середовище і правове забезпечення ринкових відносин. Закон України встановлює самостійність у плануванні своєї діяльності та визначенні перспектив розвитку, виходячи з попиту на продукцію, що виготовляється, роботи і послуги, що передбачає використання різних інструментів маркетингу. Звичайно, і склад елементів маркетингу може бути різним для різних підприємств. Однак узагальнення господарської практики дає змогу виділяти такі ланки процесу управління маркетингом:
аналіз ринкових можливостей: маркетингові дослідження, маркетингова інформація, маркетингове середовище, ринки;
відбір цільових ринків: заміри обсягів попиту, сегментувався ринку, вибір цільових сегментів, позиціювання товарів на ринку;
розробка комплексу маркетингу: розробка товару, встановлена цін на товари, методи поширення товарів, стимулювання збуту;
управління маркетингом: стратегічне планування, організація, контроль, аналіз результатів, регулювання.
Маркетингова діяльність органічно звязана з життєвим циклом товару, тобто сукупністю різних фаз створення і просування товару на ринку, що періодично послідовно повторюються: створення нового товару, впровадження (поява на ринку), зростання (збільшення обсягів продажів і прибутків), зрілість, насичення (досягнення піку і прибутку), спад і вихід з ринку.
Створення товару супроводжується виявленням потенційного попиту. На цьому етапі використовується так званий розвиваючий маркетинг, що дає можливість визначити, який саме товар може задовольнити потреби на якісно новому рівні або в нових галузях споживання.
На стадії впровадження торгівля звичайно збиткова. Обсяг продажів невеликий, а маркетингові витрати, особливо на рекламу, значні. У цьому випадку використовується стимулюючий маркетинг, який включає пропаганду переваг і якостей нового товару, зниження ціни, поліпшення сервісу.
Зростання обсягів продажів і прибутку є відображенням визнання товару покупцем. При цьому можливі різні співвідношення попиту і пропозиції. Якщо попит обганяє можливості виробництва, то виникає необхідність знизити його, не втрачаючи при цьому споживача. У цьому випадку використовується де маркетинг, звязаний з тимчасовим підвищенням цін, зменшенням інтенсивності реклами та ін.
Етап зрілості характеризується тим, що більшість покупців не тільки знає товар, а й придбала його. Тому темпи зростання продажу падають, хоча обсяг його зростає. Елементи маркетингової діяльності за ступенем впливу на обсяг продажу розташовуються в такому порядку: зниження ціни, інтенсифікація збуту, підвищення якості, вдосконалення сервісу.
Насичення означає, стабілізацію обсягів продажів, коли, незважаючи на
використання інструментів маркетингу, не вдається зміцнити позиції фірми на ринку. Прибуток у даний період нерідко зростає внаслідок витрат виробництва освоєної продукції. Якщо при цьому можливості пропозиції та попиту збалансовані, то використовується підтримуючий маркетинг, який спрямований на утримання позицій на ринку. Тут важливо не пропустити дії конкурентів, які можуть запропонувати споживачу аналогічні товари на вигідніших умовах. Служба маркетингу повинна проводити продуману політику цін, систематично перевіряти доцільність витрат на маркетингові операції.
На етапі насичення можлива ситуація, коли попит коливається, наприклад, при торгівлі сезонними товарами, або коли потреба в товарах змінюється відповідно до циклічних спадів виробництва. У цьому разі використовується синхромаркетинг, завданням якого є, по-перше, зведення до мінімуму коливань попиту, тобто зменшення максимуму попиту і збільшення його мінімуму за рахунок маркетингових засобів; по-друге, активний вплив на оперативне регулювання виробництва.
На етапі спаду відбувається різке зменшення обсягу продажів. Тут важливо визначити, з чим повязаний спад: чи справді завершується життєвий цикл товару або ж є невикористані можливості. У цьому випадку застосовується ремаркетинг, повязаний з пожвавленням попиту, яке часом навіть приводить до другого насичення. Можна надати товару властивостей ринкової новизни. Однак можливості ремаркетингу обмежені і треба шукати новий товар.
1.2 Вихід на світовий ринок
Залежно від характеру території ринків розрізняють „внутрішній" (на національному ринку) і міжнародний маркетинг. І хоча суть маркетингової діяльності залишається незмінною, особливості функціонування зарубіжних ринків і умови роботи на них надають міжнародному (експортному) маркетингу ряд особливостей, які слід враховувати вітчизняним підприємствам.
По-перше, для успішної діяльності на зовнішніх ринках необхідно докладати значніших і цілеспрямованих зусиль. Зарубіжні споживачі більш вимогливі до якості, асортименту товарів, їх сервісу, реклами та ін. У розвинутих країнах встановлено більш жорсткі стандарти, діють різноманітні нормативно правові акти, що зарегламентують показники експлуатації устаткування, використання товарів. Річ у тому, що в капіталістичних країнах здавна існує найгостріша конкуренція між фірмами, що виробляють однотипні товари. І для виходу на ці ринки доводиться виробляти ще більш якісні товари.
По-друге, дослідження зовнішніх ринків е складнішим, ніж внутрішніх. Адже наші підприємства не мають за рубежем надійних джерел маркетингової інформації, спеціалізованих фірм-консультантів та інших посередників. Це призводить до зниження якості одержуваної інформації, а в результаті й вироблювані товари далеко не завжди відповідають попиту зарубіжного споживача, прийнятим в інших країнах традиціям, національній специфіці та ін.
По-третє, міжнародний маркетинг, як правило, вимагає використання незвичних форм і методів управління, виключно гнучкого і творчого застосування різноманітних підходів до просування товарів на зарубіжних ринках. Ось лише деякі альтернативні підходи такого роду: підтримувати прямі звязки із зарубіжними покупцями або діяти через агентські фірми; вести експорт товарів чи ліцензій на право їх виробництва; використовувати лізинг (здачу товару в оренду) як засіб стимулювання експорту або обмежитися традиційним продажем товарів.
До цього слід додати складності транспортного забезпечення експортних поставок. Адже міжнародними договорами встановлено 14 способів розподілу обовязків між продавцем і покупцем: „франко-завод", „франко-перевізник", „вільно у вагоні", „вільно вздовж борту судна" та ін. У кожному з них існує свій особливий порядок розподілу ризиків відповідальності за транспортований вантаж і розрахунки.
Існують три основних методи виходу на світовий товарний ринок.
Прямий метод повязаний з укладанням угод безпосередньо зі споживачем або виробником товару. При цьому здійснення зовнішньоторговельних операцій вітчизняними підприємствами й організаціями йде через власні зовнішньоторговельні фірми. Такий метод дає можливість нашим підприємствам безпосередньо перебувати на ринку, вивчати його особливості, запити покупців, удосконалювати як сам товар, так і форму торгівлі, сервісне обслуговування споживачів. Істотним є і зниження витрат маркетингової діяльності на суму комісійної винагороди посереднику. Зменшується ризик і залежність комерційних результатів від сумлінності посередницької організації.
Однак прямий метод виходу на ринок дуже складний і під силу далеко не всім організаціям. Адже прямий продаж неможливий без високої комерційної кваліфікації та багатого торговельного досвіду організації, яка його здійснює. У противному випадку неякісна маркетингова робота може звести нанівець усі зусилля підприємства по створенню конкурентоспроможних виробів.
Непрямий метод здійснюється через таких посередників:
- спеціалізовані зовнішньоторговельні обєднання за договором постачання із зміною власника товару, за договором комісії без зміни власника до переходу товару до іноземного здійснюють багато великих компаній США, ряд добровільних фондів і федеральний уряд.
Цю обставину слід враховувати при виході наших підприємств на світові ринки, оскільки багато керівників зарубіжних фірм-конкурентів можуть спиратися на досвід американського менеджменту.
Стратегічний менеджмент - це, по суті, арсенал нових для нас управлінських інструментів, таких як сегментація ринку, виділення стратегічних зон господарювання, стратегічних господарських центрів та багато інших методів, які поки що зовсім невідомі нашим керівникам усіх рівнів, але які вкрай потрібні зараз - у період побудови соціально-орієнтованої ринкової економіки на Україні.
Насущне питання для всієї нашої економіки - негайний перехід від систем над централізованого адміністративно-директивного планування до використання методів стратегічного планування на базовому рівні, а потім до стратегічного управління. Ще раз підкреслюємо, що головна роль в успішному вирішенні цих питань належить людям, людському фактору. Тому особливо важливо розкрити так звану людську технологію розробки стратегічних рішень та втілення їх у життя, тобто систему управління через людей як головних рушіїв виробництва.
Перехід до ринкової економіки неминуче змусить підприємства зіткнутися з цими новими проблемами, розвязати які можливо, використовуючи довгострокову стратегію розвитку нижнього базового рівня, розробляючи власну модифікацію стратегічного планування з урахуванням досягнень та помилок зарубіжних фірм.
Незважаючи на те, що використання методів стратегічного менеджменту в українській економіці на підприємствах буде мати специфічний, своєрідний характер, можна сміливо стверджувати, що вихід з глибокої економічної кризи й успіх побудови ринкової економіки в основному залежить від повноти освоєння й ефективного застосування досягнень і положень світової теорії та практики менеджменту і, в першу чергу, стратегічного менеджменту.
Світова історія розвитку підприємництва нараховує кілька глобальних цілей і завдань, які періодично, поетапно змінювалися після свого розвязання. З ними змінювались і теоретичні концепції управління підприємництвом у цілому.
Так, на початкових етапах розвитку сучасних світових продуктивних сил в епоху становлення капіталізму вся енергія підприємців (незалежно від національних ознак) була спрямована на створення нової технології виробництва, за допомогою якої можна було збільшити випуск і обсяги відповідних масштабів збуту продукції та захопити на якийсь час відповідний сектор і сегмент ринку, а через нарощування масштабів виробництва отримувати все більшу масу прибутків для продовження накопичення капіталу.
На початку XX століття майже всюди основні цілі і завдання підприємців істотно змінилися. Пріоритетні завдання вже полягали в тому, щоб розробити та вдосконалити механізм масового виробництва, зменшити витрати, знизити собівартість продукції, домігшись при цьому збільшення питомого прибутку, рентабельності та конкурентноздатності. Успіх підприємству в нових умовах гарантувала низька ціна на продукцію та зростаюча кількість реалізованих товарів і все більша маса прибутку.
1.3 Міжнародна конкурентоспроможність країни: поняття, основні складові та джерела
Розвиток світової економіки в XX ст. супроводжувався посиленням міжнародної конкуренції. Великі конкуруючі фірми (транснаціональні компанії -ТНК), а через них - країни їх базування, здійснюють по-справжньому глобальну стратегію: реалізують свою продукцію в усьому світі, отримують матеріали та комплектуючі з усього світу, розміщують виробництво в багатьох країнах з метою економії. Водночас істотних змін зазнали форми і методи конкурентної боротьби - відбувся перехід від вільної до переважно монополістичної та олігополістичної конкуренції, „центр ваги" пересунувся від цінової до нецінової конкуренції. Разом із політикою інтенсивного впровадження у виробництво різноманітних нововведень та винаходів головними інструментами протистояння стали якість товару або послуги. Ці обставини призвели до загострення конкурентної боротьби на всіх рівнях економічної системи, вивели на перший план проблеми конкурентоспроможності як на макро, так і на мікроекономічному рівнях. У відповідь на вимоги часу уряди США, Японії, Німеччини, Великобританії та Франції - країн, що входять до технологічного ядра світової спільноти, - вживають дієвих заходів з метою утворення та утримання конкурентних переваг.
Це відбувається насамперед за рахунок складових економічної політики, завдяки яким вдається підтримувати конкурентоспроможність, по-перше, національної економіки в цілому, а по-друге -- в окремих секторах економіки шляхом прямої чи опосередкованої підтримки та стимулювання товаровиробників з метою збереження або відновлення їхніх конкурентних переваг. Особливою ознакою часу було й те, що уряди країн всупереч загальній ідеології вільної торгівлі досить часто приймали рішення про надання тієї чи іншої підтримки національним виробникам продукції та послуг. Тому на практиці ідеологія вільної торгівлі та досконалої конкуренції нерідко стає жертвою протекціонізму.
Особливий інтерес стосовно підтримки конкурентоспроможності привертають дії США, які за її рівнем тривалий час посідали перше місце у світі. У 1988 р. Конгрес США прийняв „Закон про торгівлю та конкурентоспрожність", із введенням якого розпочався сучасний етап технологічної політики США. Для виконання цього закону при президенті була створена постійно діюча Рада з конкурентоспроможності, при Міністерстві торгівлі - Адміністрація з технологій, Комерційна служба й різні управління. Для підвищення національної конкурентоспроможності адміністрація Б. Клінтона в 1993 р. прийняла програму „Технології для економічного зростання Америки: новий курс на створення економічної могутності", а в 1994 р -- „Стратегію національної безпеки США", в якій перший із семи розділів було присвячено підвищенню конкурентоспроможності.
З 1999 р. проблемам підвищення конкурентоспроможності на вищому рівні управління стали приділяти увагу і в Росії. У Щорічному посланні Президента Російської Федераті Б. Єльцина „Росія на рубежі епох" було відзначено, що головною ідеєю входження Росії у XXI ст. має стати підвищення конкурентоспроможності країни, а всі дії керівних установ, політиків і посадовців мають оцінюватися за єдиним критерієм - зміцнення конкурентоспроможності Росії. Ідея підвищення конкурентоспроможності держави була включена також у „Концепцію національної безпеки Російської Федерації" в редакції від 10 січня 2000р.
У Посланні Президента України Леоніда Кучми до Верховної Ради „Україна поступ у XXI століття. Стратегія економічної тa соціальної політики на 2000-2004 pp." IV розділ присвячено підвищенню конкурентоспроможності національної економіки. Зокрема наголошується, що для України існує лише один шлях довгострокового стабільного зростання - розширення внутрішнього ринку та зміцнення конкурентоспроможності національної економіки, її окремих виробництв та галузей. „Це завдання, - наголошував Президент України - має реалізуватися через нову стратегію промислово-інноваційної політики запровадження надійної системи енергозабезпечення та енергозбереження та перетворення АПК в лідируючий спектр економіки, утвердження економіки України як транзитної держави, розвиток інформативних систем".
Подальший розвиток і конкретизацію положення про зміцнена» конкурентоспроможності вітчизняної економіки отримали у Посланнях до Верховної Ради „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році" та „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році". Зокрема, у Посланні-2001 привертається увага до дотримання міжнародних стандартів якості для підвищення конкурентоспроможності української продукції, а у Посланні-2002 відзначається факт зростання цінової конкурентоспроможності України відносно 18 країн - основних зовнішньоекономічних партнерів нашої держави. В цьому ж документі наголошується на тому, що підготовка України до вступу у COT та діяльність її як члена цієї організації мають сприяти реалізації низки стратегічних завдань макроекономічного характеру, в тому числі забезпеченню реалізації факторних переваг України, її інфраструктурного, людського, інноваційного, матеріально-ресурсного потенціалу та підвищенню на цій основі конкурентоспроможності національної економіки.
Отже, в сучасному світі як в ринкове розвинутих країнах, так і в країнах з перехідною економікою приділяється неабияка увага використанню адекват них заходів з метою підтримки та розвитку конкурентних переваг. Все це мотивує розробку теоретичних засад конкурентоспроможності і складових економічної політики, які її забезпечують.
У зарубіжній літературі поняття конкурентоспроможності має різні інтерпретації, принаймні з чотирьох причин. Насамперед, як вважають Д. Репкін і Дж. Стренд, першою з причин є лінгвістична неоднозначність цього поняття. Так, найбільш відома й авторитетна сучасна праця з проблем міжнародної конкурентоспроможності „The Competitive Advantage of Nations" M. Портера, що видана в США у 1990 р», всього через три роки зявилася у Москві під назвою „Международная конкуренція". Проте, враховуючи, що competitive advantage перекладається з англійської і як „конкурентна перевага” і як „конкурентоспроможність”, назву вказаної праці можна було б перекласти і як „Конкурентні переваги країні як „Національні конкурентні переваги” і як „конкурентоспроможність націй”. Інакше кажучи, англійська мова фактично ототожнює або робить дуже близькими за змістом такі поняття, як „конкурентні переваги” і „конкурентоспроможність”. Аналогічно прикметник competitive перекладається з англійської і як „конкурентний” , і як конкурентноспроможний”.
Друга причина відмінностей теоретичних інтерпретацій полягає в тому, що поняття конкурентоспроможності аналізується залежно від економічного обєкта, до якого воно застосовується. „Конкурентоспроможність, - відзначає В. Андріанов, - багатопланова економічна категорія, яку можна розглядати на кількох рівнях. Це конкурентоспроможність товарів, товаровиробників, галузей, країни. Між всіма цими рівнями існує тісний взаємозвязок: адже конкурентоспроможність країни й галузі в кінцевому рахунку залежать від здатності конкретних виробників випускати конкурентоспроможні товари". Критерії, характеристики та фактори динаміки конкурентоспроможності на рівні підприємства, галузі чи національної економіки, безумовно, мають свою специфіку. Найбільш повно піддається осмисленню поняття конкурентоспроможності на рівні підприємства. Звичайно, конкурентоспроможним вважається підприємство, яке, здійснюючи свою діяльність в умовах відкритих ринків, здатне тривалий час залишатися прибутковим. Поняття конкурентоспроможності на макрорівні відбиває насамперед сприятливі позиції національної економіки в системі міжнародних відносин, головним чином у сфері міжнародної торгівлі, і водночас її здатність зміцнювати ці позиції. Це головний, але не єдиний аспект поняття національної конкурентоспроможності. Зарубіжні дослідники також додають, що країну можна кваліфікувати як конкурентоспроможну, якщо вона до того ж здатна нарощувати темпи економічного зростання, збільшувати зайнятість та реальні доходи громадян.
Третя причина різного тлумачення конкурентоспроможності полягає в тому, що, як вважає В.Попов, основні течії сучасної західної економічної думки істотно відрізняються в підходах до причин і джерел підвищення (зниження) конкурентоспроможності. Так монетаристський підхід, який користується найбільшою підтримкою в академічних колах, виходить з ланцюжка причинно-наслідкових звязків „дефіцит державного бюджету - підвищення відсоткових ставок приплив іноземного капіталу - підвищення курсу національної валюти - зниження конкурентоспроможності". На переконання монетаристів (М. Фрідмен, М. Фелдетайн, ДЖ, Тобін та ін.), такий за все показує ті фундаментальні залежності, які покладено в основу зрушень у зовнішньоекономічному становищі тієї чи іншої країни.
Інша точка зору є характерною для так званих структуралістів, які значною мірою спираються на кейнсіанську теорію. Не заперечуючи впливу бюджетного дефіциту, структуралісти (Л. Туроу, Р. Рейч, Ф. Рохатія) разом з тим вважають, що погіршення зовнішньоекономічних позицій країни відбиває більш глибокі, довгострокові зрушення в розвитку національної економіки. При цьому вони звертаються до мікроекономічних процесів і доводять, що низька та спадна конкурентоспроможність національних товаровиробників на світових ринках обумовлена низькими темпами зростання ефективності виробництва, підвищення технічного рівня та якості виробів.
Ще один підхід пропонується прихильниками економіки пропозиції. На противагу монетаристам і структуралістам, вони вбачають основні причини погіршення конкурентоспроможності не в самій національній економіці, а в зовнішніх факторах - у змінах, що відбуваються у світовому господарстві. На їхню думку, головна причина всіх негараздів з конкурентоспроможністю та всіх повязаних з нею проблем-- це торговельні барєри, в основному нетарифні. Іншими словами, з погляду прибічників економіки пропозиції при аналізі національної конкурентоспроможності ключовою є проблема доступу національних товарів на зовнішні ринки.
Цілком природно що маючи різні погляди на фактори, що визначають рівень конкурентоспроможності, монетаристи, структуралісти та прибічники теорії пропозиції різняться і в тому, які заходи слід вживати для виправлення становища, як змінити для цього урядову політику.
Певна частка істини є в кожній з наведених позицій. В сучасному світовому господарстві є й елементи недосконалої конкуренції, що негативно впливають на можливість проникнення національних товарів на іноземні ринки (теорія пропозиції), і залежність конкурентоспроможності від валютного курсу, який, у свою чергу, залежить від дефіциту державного бюджету (монетаристи). А визначально впливають на конкурентоспроможність такі базові фактори, як ефективність виробництва і державне регулювання ринкових механізмів розподілу ресурсів (структуралісти). Мабуть, монетаристи ближче за інших підходять до істини, якщо розглядати всю проблему в короткостроковому плані. Однак структуралісти швидше за все праві в довгостроковому плані - в тому сенсі, що суто ринкові механізми спрацьовують не найкращим чином, коли йдеться про визначення перспективних напрямків науково-технічного прогресу та структурних зрушень в економіці, підсумовує В. Попов.
Четверта причина відсутності загальноприйнятого визначення конкурентоспроможності полягає в тому, що це поняття є похідним від поняття „конкуренція". Проте конкуренція як економічна категорія не може бути зясована у відриві від аналізу прибутку. Те, що конкуренція є змаганням заради прибутку, відзначали ще класики політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо, коли розрізняли у своїх дослідженнях галузеву й міжгалузеву конкуренцію. Але провідним видом конкуренції вони вважали конкуренцію між капіталами.
Отже, конкурентоспроможність національної економіки - багатопланове поняття, яке з наведених вище причин досі не знайшло навіть загальновизнаного універсального формулювання в економічній думці. Сьогодні вимоги більшості спеціалістів з питань конкурентоспроможності країни найбільшою мірою задовольняє визначення, дане Комісією з промислової конкурентоспроможності при президентові США: „Міра можливості країни за умов вільного й справедливого ринку виробляти товари та послуги, що відповідають вимогам світових ринків, при одночасному збереженні або підвищенні реальних дохо-дів своїх громадян". Це визначення містить три ключових елементи, які, на наш погляд, потребують деякого уточнення.;
По-перше, відповідність вимогам світових ринків означає здатність спрощувати, виробити та розподілити товари і послуги за цінами, які були б конкурентоспроможними на світових ринках. Центральними чинниками тут є вартість виробництва та застосування новітніх технологій. Якщо вартість виробництва всередині країни є високою або зростає, застосування новітніх технологій, які збільшують продуктивність основних факторів виробництва, є вирішальним моментом для збереження або підвищення конкурентоспроможності. Якщо ж вартість виробництва всередині країни є низькою, застосування технологій, що збільшують продуктивність, тим паче підвищує конкурентоспроможність.
Слід відзначити, що у світовій економічній літературі існує чимало розробок, в яких показано що міжнародна конкуренція є ефективним засобом підвищення продуктивності не тільки в малих країнах з високим ступенем відкритості зовнішньому ринку (Бельгія, Люксембург тощо), але й у великих промислових країнах. Так, порівняльне дослідження продуктивності в СІЛА, Японії та Німеччині, здійснене М. Бейлі та X. Гербахом, показує, що міжна-родна конкуренція підвищує продуктивність більшою мірою, ніж конкуренція на регіональному або локальному рівнях, оскільки країни опиняються перед необхідністю використовувати найдосконаліші промислові технології. Відкритість економіки стимулює економічне зростання за рахунок імпорту засобів виробництва, вироблених на основі нових технологій, та потенційного розширення ринку, яке підвищує доходність інновацій. Результати цих емпіричних досліджень викладено у С. Едвардса, Д. Френкеля і Д. Ромера, А. Харрісон і Т. Хансона та Д. Сакса і А. Ворнера.
По-друге, йдеться про те, наскільки вільними й справедливими є умови ринку. „Дискримінація іноземних товарів здатна викривити оцінку конку-рентоспроможності", - зауважують Д. Рєпнін і Дж. Стренд. Якщо умови ринку несправедливі, то деякі країни можуть бути конкурентоспроможними завдяки цьому, оскільки їхні внутрішні ринки закриті або ж національні компанії отримують чималі субсидії від держави. Будь-яка країна може „симулювати" конкурентоспроможність, здійснюючи політику обмежень імпорту та протекціонізму. І навпаки, ті країни, що є насправді конкурентоспроможними, можуть виявитися неконкурентоспроможними, оскільки їхнім національним компаніям, що не отримують субсидій і не захищені політикою протекціонізму, доводиться конкурувати з компаніями, які субсидуються урядами своїх країн.
По-третє, це проблема реальних доходів населення. „Якщо в країні значно зростає експорт, а реальні доходи населення не зростають або навіть зни-жуються, то це може означати, що робітники та інші громадяни субсидують національну конкурентоспроможність", - вважає Дж. Харт. „Конкурентоспроможність, на думку С. Коєна і Д. Зісмена, - насамперед співвідноситься зі зростаючими реальними доходами населення та підвищенням зайнятості". Будь-яка країна може проводити політику скорочення реальної заробітної плати на внутрішньому ринку праці з метою покращення своїх позицій на світових ринках, проте подібна практика не має нічого спільного із справжньою конкурентоспроможністю. Така практика доволі часто застосовується країнами, які розвиваються, а також країнами з перехідною економікою, що спричиняє різні торговельні конфлікти у їхніх відносинах із ринкове розвиненими країнами та поміж собою. Отже, як справедливо відзначають російські дослідники конкурентоспроможності країни Ю. Куренков і В. Попов, ані позитивний баланс зовнішньої торгівлі, ані позитивний платіжний баланс, ані зростання золотовалютних резервів не можуть бути достатніми критеріями конкурентоспроможності, якщо немає інтерактивних звязків зростання в складній системі „Освітній рівень економічна інфраструктура - якість життя".
Враховуючи наведені уточнення, пропонується визначення конкурентоспроможності країни як сукупності притаманних конкретній національній економіці факторів, здатних забезпечити пропозицію товарів і послуг, виготовлених за умов застосування новітніх технологій, вільного і справедливого ринку та зростаючих доходів населення, що є прийнятним для міжнародної торгівлі за співвідношенням ціна - якість. Дія цієї сукупності чинників повинна мати своїм наслідком позитивну динаміку випуску продукції, зайнятості та факторних доходів, а, також зміцнення позицій національної економіки на світовому ринку.
Конкурентоспроможність країни проявляється як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, і вона формується низкою факторів.
До зовнішніх конкурентні переваг (факторів) країни належать: . вигідне географічне розташування; . сприятливий клімат;
* наявність значних, доступних і дешевих природних ресурсів; . висока освіченість населення країни, її трудових ресурсів;
* якісна система підготовки і перепідготовки менеджменту;
* якість стратегічного мислення на різних рівнях управління; . висока ефективність використання ресурсів;
· . динамічність внутрішнього ринку; . ексклюзивність вітчизняного товару; . розвиненість ринкової інфраструктури;
* виробництво ВВП на душу населення;
* наявність значної частки конкурентоспроможних фірм країни;
* наявність високого рівня конкуренції в усіх сферах економічної діяльності на основі знань і кваліфікації працівників;
· . високий рівень витрат на НДДКР із відповідною державною підтримкою науки та інноваційної діяльності;
* низька інфляція;
* низькі процентні ставки в країні;
· гнучкість фінансової системи країни;
* низькі ставки податків і мита;
* виважений валютний курс;
* відсутність наднормативної державної заборгованості;
* висока культура бізнесу в країні;
* активна підтримка малого і середнього бізнесу державою;
* висока якість інформаційного забезпечення управління;
* відкритість суспільства і ринків країни;
* високий рівень інтеграції всередині країни та міжнародної інтеграції і кооперування;
* прийнятність з точки зору економічної безпеки питомої ваги експорту у ВВП;
* стабільність політичної і правової системи країни;
* якісне правове регулювання функціонування економіки країни; . високий науковий рівень управління економікою країни;
* гармонізація національної системи стандартизації і сертифікації з міжнародною системою.
Внутрішніми конкурентними перевагами (факторами) країни можна вважати:
· високий попит на вітчизняні товари;
· оптимальний рівень концентрації спеціалізації та кооперування в національній економіці;
* оптимальний рівень уніфікації і стандартизації вітчизняної продукції;
* високу питому вагу конкурентоспроможного персоналу на національних підприємствах;
* якісну інформаційну і нормативне методичну базу управління в країні; .
· наявність конкурентоспроможних вітчизняних постачальників;
· наявність доступу вітчизняних товаровиробників до якісної (а в окремих країнах дешевої) сировини та до інших ресурсів;
* високий рівень радикальних нововведень (патентованих товарів, технологій, інформаційних систем тощо);
· наявність у країні конкурентоспроможних менеджерів;
· проведення сертифікації продукції та систем;
· високу частку високотехнологічних конкурентоспроможних товарів в експорті;
· високу питому вагу в національній економіці конкурентоспроможних підприємств.
Переважна більшість наведених конкурентних переваг країни має кількісні параметри, які можна обчислити і прогнозувати.
Досягнення стану конкурентоспроможності національної економіки передбачає створення конкурентоспроможного суспільства. Саме в такому розумінні останнім часом вживається поняття „конкурентоспроможність країни".
Якщо ж звернутися до Доповідей зі світової конкурентоспроможності, які щорічно складалися Лозаннським Міжнародним інститутом менеджменту і розвитку (МІМР) й представлялися на Всесвітньому економічному форумі в Дав осі в період з 1979 до 1995 рр., то в них поняття конкурентоспроможності визначалося загалом як реальна й потенційна можливість фірм в існуючих для них умовах проектувати, виготовляти та збувати товари, які за ціновими та недійовими характеристиками привабливіші для споживачів, ніж товари їхніх конкурентів. Очевидно, що тут для визначення конкурентоспроможності країн використано теоретичні основи мікроекономіки, яка вивчає індивідуальні рішення фірм та домогосподарств у процесі їхнього функціонування та взаємодії на ринку. Правда, при цьому наголошувалося, що конкурентоспроможність країн і конкурентоспроможність фірм є взаємозалежними поняттями.
Для визначення рейтингу конкурентоспроможності країн у лозаннських Доповідях зі світової конкурентоспроможності, до складання яких залучалися матеріали ще 23 національних та міжнародних економічних інститутів з 1979 р (для 46 країн) до 1995 р. (для 48 країн), використовувався 381 критерій. Доповіді інформували весь світ про те, які країни на даний момент були найбільш конкурентоспроможними. Це надавало урядам країн з низьким рейтингом конкурентоспроможності поштовх до зміни економічної політики, а урядам країн з високим рейтингом - стимул для подальшого розвитку в заданому напрямку.
Використання Лозаннським Міжнародним інститутом менеджменту і розвитку для визначення суті такого багаторівневого явища, як конкурентоспроможність, переважно мікроекономічних основ було помітним методологічним недоліком, що врешті-решт призвело до відмови Всесвітнього економічного форуму від його послуг. У 1996 р. внаслідок виступу професора Массачу-сетського технологічного інституту П. Кругмана в журналі „Fогеіgn Affairs" (1994 р.), де цей відомий англосаксонський економіст проголосив ідею конкуренції між країнами „небезпечною пристрастю", було переглянуто концепцію складання доповіді, а сама вона отримала нову назву - Доповідь про глобальну конкурентоспроможність. Модернізував концепцію конкурентоспроможності директор Гарвардського інституту міжнародного розвитку професор Дж. Сакс. За ним. конкурентоспроможність нації - це відповідність економічних структур та інститутів країни завданням економічного зростання в межах структури світової економіки в цілому. Економіка країни є конкурентоспроможною у світі, якщо економічні інститути й політика держави забезпечують стале й швидке економічне зростання. Нації конкурують в основному у виборі альтернативних інститутів або стратегій стимулювання якнайшвидшого економічного зростання та підвищення життєвого рівня. Деякі зусилля призводять до успіху, інші вичерпаються на „зламі історії". Конкурентоспроможними є ті нації, які обираюсь інститути й політику, що сприяють довгостроковому зростанню. З наведеного бачимо, що підхід Кругмана-Сакса до поняття конкурентоспроможності країни, й ключових елементів і джерел є макроекономічним, що, безумовно, повністю відповідає цьому рівню конкурентоспроможності.
Рейтинги Доповіді з глобальної конкурентоспроможності ґрунтуються на 155 кількісних показниках і показниках різних обстежень, що обєднані у вісім груп основних чинників конкурентоспроможності:
· відкритість економіки для міжнародної торгівлі та фінансів; контроль державного бюджету та регулювання;
· розвиток фінансових ринків;
· якість інфраструктури;
· якість технології;
· якість ділового менеджменту;
· позитивна динаміка ринку праці;
· якість юридичних і політичних інститутів.
Після 1996 р., коли Лозаннський Інститут менеджменту й розвитку перестав бути укладачем Доповіді зі світової конкурентоспроможності, він почав складати й публікувати власний незалежний Щорічник світової конкурентоспроможності, який аналізує та ранжиру є здатність національного політико-економічного середовища підтримувати сталий процес утворення доданої вартості й в ширшому розумінні конкурентоспроможність національних компаній. Вважається, що конкурентоспроможність багато в чому залежить від здатності держави формувати економіко-правове середовище, яке сприяє усталеному процесу створення доданої вартості. Термін „сталий процес" тут виявляється вирішальним. Він підкреслює стабільність конкурентоспроможності у довгостроковому плані. Це відбивається у важливості таких сфер, як освіта, система цінностей у суспільстві та мотивації окремих членів суспільства, які активно впливають на майбутній розквіт країни, навіть якщо їхню роль у поточних показниках економічного розвитку дуже важко визначити.
Щорічник світової конкурентоспроможності враховує різні сфери національного політико-економічного середовища. Він визначає вісім основних факторів, дуже схожих на показники, наведені у Доповіді з глобальної конкурентоспроможності. Ці фактори містять 250 різних критеріїв, які є результатом вивчення 40 000 статистичних показників за пятирічний період. Вони обєднують такі показники конкурентоспроможності, як ВВП, рівень інфляції, кількість патентів тощо, і такі аспекти як освіта, системи суспільних цінностей та інші, які аналізуються завдяки широкому опитуванню 2500 політичних і ділових лідерів різних країн світу.
Свою методику та дещо іншу систему показників визначення конкурентоспроможності країн розробив Світовий банк. Але його результати ранжируванн ...........
Страницы: [1] | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
|
