2
Сучасна українська літературна мова
ЧАСТИНИ МОВИ
В сучасній українській мові 10 частин мови:
|
|
назва
|
приклади
|
|
|
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ МОВИ
|
|
|
іменник
|
слово, вуз, завдання, Микола, Україна
|
|
|
прикметник
|
золотий, залізобетонний, легенька, пахуче
|
|
|
числівник
|
одинадцять, перший, тринадцятеро, одна шоста
|
|
|
займенник
|
я, ви, що, щось, хтось, абихто, будь-який
|
|
|
дієслово
|
відкласти, чекай, засліпило, прийшов
|
|
|
прислівник
|
спокійно, угорі, по-літньому, згарячу, двічі
|
|
|
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ
|
|
|
прийменник
|
до, близько, вглиб, крізь, поза, на, проміж
|
|
|
сполучник
|
а, але, та, через те що, не лише, одначе
|
|
|
частка
|
так, аякже, це, тільки, ось, ледве чи, мов
|
|
|
ОКРЕМА ЧАСТИНА МОВИ
|
|
|
вигук
|
ой, ай, ох, о, овва, тьху, ех
|
|
|
Частини мови поділяються на самостійні (повнозначні) і службові (неповнозначні); окрему групу складають вигуки і звуконаслідування.
Самостійні частини мови (їх шість: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник) називають предмети, їх ознаки, дії та кількість. Самостійні частини мови є членами речення і мають як лексичне, так і граматичне значення.
Службові частини мови (їх три: прийменник, сполучник, частка) предметного лексичного значення не мають і служать лише для звязку слів у реченні (прийменник, сполучник) або для надання окремим словам і реченням додаткових смислових чи емоційно-експресивних відтінків, а також для творення морфологічних форм і нових слів (частка).
Вигуки і звуконаслідування виражають лише волевиявлення, емоції, етикет, імітують звукові сигнали птахів, тварин, явищ природи.
ОЗНАКИ ЧАСТИН МОВИ
Будь-яку частину мови характерізують такі ознаки:
|
|
ознака
|
показує
|
|
|
лексичне значення
|
що означає частина мови (напр., прикметник виражає ознаку предметів)
|
|
|
синтаксична
роль
|
які ролі частина мови виконує у реченні (підмет, присудок)
|
|
|
розряди за значенням
|
на які групи слів підрозділяється
|
|
|
морфологічні
ознаки
|
за якими параметрами (час, рід, вид та ін.) змінюється частина мови
|
|
|
ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ЧАСТИН МОВИ
Лексичні значення різних частин мови такі:
|
|
частина мови
|
що означає
|
|
|
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ
|
|
|
іменник
|
означає предмети і явища
|
|
|
прикметник
|
виражає ознаку предметів
|
|
|
числівник
|
позначає число, кількість предметів, порядок їх при лічбі
|
|
|
займенник
|
вказує на особу, предмет
|
|
|
дієслово
|
виражає дію або стан предметів
|
|
|
прислівник
|
позначає ознаку дії, ознаку іншої ознаки чи предмета
|
|
|
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ
|
|
|
прийменник
|
служить засобом вираження відношень іменника до інших слів у реченні
|
|
|
сполучник
|
звязує між собою однорідні члени речення і частини складного речення
|
|
|
частка
|
виражає модальні відтінки у реченні
|
|
|
ОКРЕМА ЧАСТИНА
|
|
|
вигук
|
виражає почуття і виявлення емоційно- вольових реакцій людини
|
|
|
СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ЧАСТИН МОВИ
Самостійні частини мови виступають членами речення і можуть виконувати як властиву їм основну роль, так і неосновну, призначену для іншої частини мови.
Напр., основні ролі іменника такі:
· підмет (у називному відмінку);
· додаток (у непрямих відмінках).
Але іменник може бути також:
· означенням замість прикметника (зошит з паперу- який?- паперовий зошит);
· обставиною, хоч ця роль є основною для прислівника (прийшов ранньою порою- коли?- повернувся вранці);
· присудком (хоч ця роль властива дієслову) у сполученні з дієслівною звязкою (Олег став учнем).
Службові частини мови членами речення не виступають і виконують тільки граматичну роль у поєднанні з самостійними частинами мови.
Синтаксичні ролі частин мови у реченні:
|
|
частина мови
|
синтаксичні ролі
|
|
|
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ
|
|
|
іменник
|
Основна:
· підмет (називний відмінок або родовий, коли поєднується з кількісним числівником або іншим словом з кількісним значенням- у складеному підметі;
· додаток (у непрямих відмінках);
Неосновна:
· обставина (частіше іменник з прийменником, особливо в місцевому відмінку);
· неузгоджене означення;
· прикладка;
· іменна частина неузгодженого присудка
|
|
|
прикметник
|
Основна:
· узгоджене означення;
Неосновна:
- іменна частина складеного присудка
|
|
|
числівник
|
Основна:
· означення (порядкові і кількісні- у непрямих відмінках);
· підмет (у називному відмінку- самостійно або разом з іменником у родовому відмінку);
· додаток (кількісні- у знахідному відмінку разом з залежним іменником, іменна частина складеного присудка)
|
|
|
займенник
|
Основна:
для тих, що вказують на предмети:
· підмет (у називному відмінку);
· додаток (у непрямих відмінках);
для тих, що вказують на ознаки і на порядок при лічбі:
· означення
|
|
|
дієслово
|
Основна:
· присудок (особові форми всіх трьох способів);
Неосновна:
для неозначеної форми:
· підмет;
· присудок,
· означення;
· додаток;
· обставина;
для дієприкметника:
· іменна форма складеного присудка;
· означення;
для дієприслівника:
- обставина
|
|
|
прислівник
|
Основна:
· обставина
Неосновна:
- неузгоджене означення
|
|
|
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ
|
|
|
прийменник
|
оформляє відмінкове значення іменника як члена речення (з називним відмінком не вживається)
|
|
|
сполучник
|
- сурядний:
виступає засобом звязку однорідніх членів або частин складносурядного речення чи супідрядних однорідних речень;
· підрядний:
приєднує підрядне речення до головного в складнопідрядному реченні
|
|
|
частка
|
· підсилює або виділяє якесь слово;
· служить засобом вираження питання, ствердження, заперечення і т.д.
|
|
|
ОКРЕМА ЧАСТИНА
|
|
|
вигук
|
· служить засобом вираження оклику, спонукання та ін.;
· відділяється від інших членів речення комою або знаком оклику;
· може заміняти речення із значенням здивування, захоплення, захвату і т.д.;
· вживаючись замість самостійного слова, може виступати будь-яким членом речення
|
|
|
РОЗРЯДИ ЧАСТИН МОВИ ЗА ЗНАЧЕННЯМ
Розряди частин мови за значенням (лексико- граматичні розряди)- це обєднання слів у групи (у межах однієї частини мови) за якимись параметрами.
Напр., у межах іменника виділяються такі групи слів:
· власні і загальні;
· конкретні і абстрактні;
· назви істот і неістот;
· збірні;
· речовинні.
Розряди слів за значенням виділяються в усіх частинах мови:
|
|
частина мови
|
групи слів, на які поділяється
частина мови
|
|
|
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ
|
|
|
іменник
|
· власні і загальні;
· конкретні і абстрактні;
· назви істот і неістот;
як окремі групи серез загальних іменників:
· збірні
· речовинні
|
|
|
прикметник
|
· якісні, відносні і присвійні;
якісні, крім того, мають форми вищого і найвищого ступенів порівняння;
|
|
|
числівник
|
· порядкові та
кількісні (власне кількісні, збірні, дробові, неозначено- кількісні);
· прості, складні і складені
|
|
|
займенник
|
· особові, зворотний, питальні, відносні, присвійні, вказівні, означальні, неозначені, заперечні
|
|
|
дієслово
|
· перехідні та неперехідні;
серед неперехідних виділяється також розряд зворотних дієслів
|
|
|
прислівник
|
- означальні і обставинні:
означальні поділяються на якісно- означальні, кількісно- означальні, способу дії;
обставинні- на обставинні часу, місця, мети і причини;
· первінні та вторинні
|
|
|
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ
|
|
|
прийменник
|
· просторові, часові, причини, мети, умови і допустові, способу дії, кількісні, означальні, обєктні;
· первинні (непохідні) і вторинні; (похідні)
· прості, складні і складені
|
|
|
сполучник
|
- первинні і похідні
|
|
|
частка
|
- частки, що надають смислових відтінків: вказівні, означальні, обмежувально- видільні, підсилювальні;
- частки, що вказують на модальні слова: стверджувальні, заперечні, питальні, спонукальні, власне модальні, емоційно- експресівні;
· формотворчі;
- словотворчі
|
|
|
ОКРЕМА ЧАСТИНА МОВИ
|
|
|
вигук
|
· емоційні, волевиявлення, мовного етикету;
· звуконаслідувальні слова;
- первісні і вторинні (похідні від дієслів, іменників, сполучень слів)
|
|
|
МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ЧАСТИН МОВИ
Морфологічна ознака- це характеристика певної групи слів, яка визначає зміну граматичних форм цих слів або слів, що від них залежить.
До морфологічних ознак належать:
|
|
ознака
|
у чому виражається
|
|
|
особливості словозміни
|
· відмінюється частина мови чи не відмінюється; за якими ознаками
|
|
|
особливості словотворення
|
· як створена частина мови
|
|
|
особливості морфологічної будови
|
- з яких частин складається (чи є у складі суфікси, префікси та закінчення)
|
|
|
Пояснити це можна на прикладі будь-яких споріднених слів, напр., прикметника добре (добре слово) та прислівника добре (як тут добре), які чітко відрізняються одне від одного:
|
|
прикметник
|
прислівник
|
|
|
- відмінюється;
- первинне слово;
- складається з кореня добр- і закінчення (е)
|
- незмінний;
- похідне, утворене суфіксом -е від прикметникової основи;
- складається з кореня добр- і суфікса -е
|
|
|
За морфологічними ознаками слова усіх частин мови поділяються на змінювані і незмінювані.
До змінюваних належать іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово.
До незмінюваних належать прислівник, прийменник, сполучник, частка і вигук.
Морфологічні ознаки всіх частин мови:
|
|
частини мови
|
морфологічні ознаки
|
|
|
ЗМІНЮВАНІ ЧАСТИНИ
|
|
|
іменник
|
- відмінюване слово; змінюється за відмінками і числами;
має рід;
початкова форма- називний відмінок однини (для тих, що вживаються тільки в множині- називний множини);
|
|
|
прикметник
|
- відмінюване слово; змінюється за родами, числами і відмінками;
початкова форма- називний відмінок однини чоловічого роду;
може мати форму ступеня порівняння (в якісних прикметниках);
|
|
|
числівник
|
- відмінюване слово; змінюється за відмінками; числівники один, два змінюються також за родами; числівник один- за числами;
початкова форма- називний відмінок;
|
|
|
займенник
|
- відмінюване слово;
початкова форма- називний відмінок однини;
- той, що вказує на предмети, змінюється за відмінками, може мати рід і число;
- той, що вказує на ознаки, змінюється за відмінками, родами і числами;
- той, що вказує на кількість- за відмінками;
- той, що вказує на порядок при лічбі- за родами, числами і відмінками
|
|
|
дієслово
|
дієслово утворює також форми дієприкметника і дієприслівника:
- дієприкметник змінюється за родами, відмінками і числами; має стан, вид і час;
- дієприслівник- незмінювана форма, має вид і час
|
|
|
НЕЗМІНЮВАНІ ЧАСТИНИ
|
|
|
прислівник
|
незмінюване слово
|
|
|
прийменник
|
незмінюване слово
|
|
|
сполучник
|
незмінюване слово
|
|
|
частка
|
незмінюване слово
|
|
|
вигук
|
незмінюване слово
|
|
|
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ МОВИ
Іменник - це частина мови, яка означає предмет і відповідає на питання хто? що? (черговий, патріот, птеродактіль).
Предметом у граматиці вважається все, про що можна спитати хто це? що це?, напр.: хто це?- вчений; що це?- картопля.
СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ІМЕННИКА
Основна синтаксична роль іменників - підмет (Ми погомоніли трохи та й розійшлися) та додаток (Василь знайшов Степана).
Іменники можуть бути також:
· неузгодженим означенням (Рука Сашка легла на моє плече);
· іменною частиною складеного присудка (Він завжди був чудовим хлопцем);
· обставиною (Наталка з Ларисою вийшли з будинку).
РОЗРЯДИ ІМЕННИКА ЗА ЗНАЧЕННЯМ
Серед іменників виділяються такі групи слів:
|
|
1.
|
загальні назви - власні назви
|
|
|
2.
|
назви істот - назви неістот
|
|
|
3.
|
конкретні - абстрактні
|
|
|
4.
|
збірні
|
|
|
5.
|
речовинні
|
|
|
НАЗВИ ЗАГАЛЬНІ І ВЛАСНІ
|
|
іменники
|
приклади
|
|
|
загальні
|
ручка, перо, галіфе, панама, країна, папір, сонце, щастя, подружжя, телебачення
|
|
|
власні
|
Дніпро, Рябоштан, Марс, Марійка, Василь, Франція, Стецюк, Карпати, газета "ТВпарк",
|
|
|
Загальні іменники позначають предмети в цілому.
Власні іменники індивідуально позначають окремі предмети або особи.
НАЗВИ ІСТОТ І НАЗВИ НЕІСТОТ
|
|
іменники
|
приклади
|
|
|
назви істот
|
хто?- гитарист, люди, окунь, зозуля
|
|
|
назви неістот
|
що?- поле, вітер, посуд, клавіатура
|
|
|
Іменники, що називають істоти, відповідають на питання хто?
У цю групу входять назви людей, імена, прізвища (балерина, професор, Сергій, Деміург, Макаров), назви птахів і тварин (соловей, кобила, свиня), назви міфологічних істот і літературних героїв (лісовик, Буратіно, русалка, Геракл), назви померлих (мрець, небіжчик), назви карт і шахових фігур (королева, валет).
Іменники, що називають неістоти, відповідають на питання що?
До цієї групи відносять всі інші іменники, тобто ті, що називають явища природи, неживі предмети, опредмечені дії та явища, абстрактні поняття (острів, група, будинок, питання), а також іменники, що позначають сукупності людей і тварин (юрба, армія, зграя, натовп).
КОНКРЕТНІ І АБСТРАКТНІ ІМЕННИКИ
|
|
іменники
|
приклади
|
|
|
конкретні
|
корабель, шлях, Китай, Маргаріта, осел
|
|
|
абстрактні
|
прикрість, сум, убозтво, капіталізм, знання
|
|
|
Іменники, що називають предмети, явища навколишньої дійсності, які можна пізнати органами чуття людини, називають конкретними.
Абстрактні іменники не мають конкретного лексичного значення, а називають поняття, явища чи властивості, які не сприймаються органами чуття.
Характерною ознакою абстрактних іменників є суфікси -ість, -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -анн(я), -изм, -ізм, -їзм.
Абстрактні іменники переважно вживаються у формі однини.
ЗБІРНІ ІМЕННИКИ
|
|
іменники
|
приклади
|
|
|
збірні
|
козацтво, студенство, зілля, братство
|
|
|
Збірні іменники- це назви сукупності однакових чи подібних предметів, які здатні сприйматися як одне ціле.
РЕЧОВИННІ ІМЕННИКИ
|
|
іменники
|
приклади
|
|
|
речовинні
|
алебастр, молоко, камінь, кисень
|
|
|
Іменники зі значенням речовинності називають однорідну речовину. Речовинні іменники можуть мати тільки форму однини (горох, золото, срібло, залізо) або тільки форму множини (гроші, дріжджі).
МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ІМЕННИКА
Іменник має такі морфологічні ознаки:
|
|
рід:
|
|
|
чоловічий жіночий
середній
|
блокнот, край
пожежа, матуся
небо, дитинство
|
|
|
число:
|
|
|
однина
множина
|
громадянин, музей
громадяни, музеї
|
|
|
відмінок:
|
|
|
називний
родовий
давальний
знахідний
орудний
місцевий
|
вікно
вікном
вікну
вікно
вікном
(на) вікні
|
|
|
РІД ІМЕННИКІВ
Рід притаманний кожному іменнику в однині. Іменники відносяться до чоловічого роду (учень, бізнес, пейджер), жіночому (дисципліна, корова, машина), або середньому роду (покоління, гніздо, озеро).
Іменники чоловічого роду співвідносяться з займенником він, жіночого- вона, середнього- воно. Іменники за родами не змінюються.
Серед назв істот належність іменників до певного роду визначається:
· за різними основами (чоловік - жінка, кобила - кінь);
· за закінченнями (дядьк(о), сестр(а), брат);
· за звязками з іншими словами (наша Маруся, прийшов Соловейко, воно заспівало);
· за суфіксами (співак- співачк(а), дослідник- дослідниц(я).
У назвах птахів і тварин рід іменників найчастіше визначається за морфологічною будовою (чоловічого роду - вовк, півень, пес, заєць; жіночого роду - кішка, муха, миша, суниця),
У назвах неістот рід іменників визначається за закінченням.
Так, іменники чоловічого роду найчастіше зовсім не мають закінчення (дуб, хутір, стіл); жіночого роду закінчуються на а(я), або також не мають у своєму складі закінчення (земля, зима, радість); середні закінчуються на о, е або я: вікн(о), сонц(е), лист(я).
Є іменники, які вживаються у формах як чоловічого, так і жіночого роду (зал - зала, жираф - жирафа).
Деякі іменники, що позначають назви професій, хоча і називають осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду (Я - режисер, а дружина моя - бібліотекар).
В українській мові зустрічаються також іменники спільного роду, у яких рід визначається за допомогою допоміжних слів (бідолаха Василь - бідолаха Марія).
ЧИСЛО ІМЕННИКІВ
Число - морфологічна ознака, яка виявляється у протиставленні однини і множини.
У множині іменники роду не мають (хлібосоли, бики, переможці) і співвідносяться із займенником вони.
Більшість іменників, змінюючись за числами, мають форми однини і множини (дерево - дерева, думка - думки). Але є іменники, які вживаються тільки у однині або тільки у множині.
За цією ознакою іменники діляться на три групи.
Першу групу складають іменники, що вживаються як в однині, так і в множині.
Другу групу складають іменники, що вживаються тільки в однині.
Третю- що вживаються тільки в множині.
|
|
Іменники, що вживаються тільки в однині
|
Іменники, що вживаються тільки в множині
|
|
|
- власні назви: Україна, Марія, Дніпро, Хотенко
- збірні: студентство, листя, козацтво
- назви абстрактних понять: геройство, добро, мир, завзяття
- речовини: пісок, молоко, цукор
|
- власні назви: Альпи, Карпати, Гроші
- назви часових понять чи ігор: іменини, проводи, шахи, вибори
- назви сукупності людей, предметів, істот: діти, фінанси, люди, солодощі
- речовини: вершки, дріжджі, духи
- назви предметів парної чи симетричної будови: штани, кросовки, куранти
|
|
|
ВІДМІНКИ ІМЕННИКІВ
В українській мові сім відмінків, які визначаються за питаннями:
|
|
Відмінок
|
Питання
|
|
|
Називний
Родовий
Давальний
Знахідний
Орудний
Місцевий
Кличний
|
хто? що?
кого? чого?
кому? чому?
кого? що?
ким? чим?
на (в) кому? на (в) (у) кому? чому?
|
|
|
Називний відмінок виступає формою вираження підмета, що відповідає на питання:
Інші відмінки виступають формою вираження додатка і відповідають на питання:
|
|
кого? чого?
|
корови, міста
|
|
|
кому? чому?
|
корові, місту
|
|
|
кого? що?
|
корові, міста
|
|
|
ким? чим?
|
коровою, містом
|
|
|
на кому? в (у) чому?
|
(на) корові, у місті
|
|
|
Кличний відмінок виконує в реченні роль звертання до істоти (уособленого предмета), він не повязується з іншими словами за допомогою запитання. При звертанні не запитується хто? що? кого? чого?, а вказується на особу формою займенника ти (ви) у будь-якому випадку (напр., Сергію, тобі пора вже іти до школи; Марино, а уроки ти зробила?).
Відмінювання іменників- це їх зміна за відмінниками. Змінювання іменника за відмінками дає йому можливість звязуватися з іншими словами у реченні.
Називний відмінок- початкова форма іменника. Він називається прямим.
Інші відмінники називаються непрямими.
Іменники за характером основ і відмінкових закінчень поділяються на чотири відміни:
|
|
відміна
|
приклади
|
|
|
перша
|
земля, сирота, суддя, тиша, парта
|
|
|
друга
|
дуб, море, кінь, зілля, кущ, плече, село
|
|
|
третя
|
сіль, ніч, шерсть, любов, подорож, мати
|
|
|
четверта
|
вимя, тімя, курча, зозуленя, дівча
|
|
|
Перша відміна включає у себе іменники чоловічого, жіночого і подвійного (чоловічого і жіночого) роду з закінченням -а (-я): земля, хмара, Ольга, Микола, сирота.
Друга відміна включає у себе іменники чоловічого роду, що мають закінчення на твердий або мякий приголосний основи (корабель, коваль, дуб), або із закінченням -о (Дніпро, Василько) та іменники середнього роду із закінченням -е, -о (поле, небо, стебло) і -я, крім тих, у яких при відмінюванні зявляється суфікс -ен-, ат (-ят): змагання, снаряддя.
Третя відміна включає у себе іменники жіночого роду, що закінчуються на твердий чи мякий приголосний основи (сіль, Січ, біль) та іменник мати.
Четверта відміна включає у себе іменники середнього роду з закінченням -а (-я), в яких при відмінюванні зявляється суфікс -ат (-ят), -ен (ягня- ягняти, імя- імені).
ПЕРША ВІДМІНА
Іменники першої відміни поділяються на тверду, мяку і мішану групи:
|
|
група
|
приклади
|
|
|
тверда
|
вереда, кривда, плакса
|
|
|
мяка
|
вишня, скриня, богиня
|
|
|
мішана
|
огорожа, святоша, межа
|
|
|
До твердої групи належать іменники з твердим приголосним основи (крім шиплячого) перед закінченням -а.
До мякої групи належать іменники з мяким приголосним основи перед закінченням -я.
До мішаної групи належать іменники з шиплячим приголосним основи перед закінченням -а.
Зразок відмінювання іменників першої відміни
ОДНИНА
|
|
тверда група
|
|
|
Н.
Р.
Д.
Зн.
Ор.
М.
Кл.
|
кобза
кобзи
кобзі
кобзу
кобзою
(на) кобзі
кобзо
|
Микита
Микити
Микиті
Микиту
Микитою
(на) Микиті
Микито
|
|
|
Мяка група
|
|
мяка група
|
|
|
Н.
Р.
Д.
Зн.
Ор.
М.
Кл.
|
зброя
зброї
зброї
зброю
зброєю
(на) зброї
зброє
|
Вікторія
Вікторії
Вікторії
Вікторію
Вікторією
(на) Вікторії
Вікторіє
|
|
|
Мішана група
|
|
Н.
Р.
Д.
Зн.
Ор.
М.
Кл.
|
свіча
свічі
свічі
свічу
свічею
(на) свічі
свіче
|
теща
тещі
тещі
тещу
тещею
(на) тещі
теще
|
|
|
МНОЖИНА
Тверда група
|
|
Н.
Р.
Д.
Зн.
Ор.
М.
Кл.
|
країни
країн
країнам
країн
країнами
(на) країнах
країни
|
плакси
плакс
плаксам
плакс
плаксами
(на) плаксах
плакси
|
|
|
Мяка група
|
|
Н.
Р.
Д.
Зн.
Ор.
М.
Кл.
|
пісні
пісень
пісням
пісень
піснями
(на) піснях
пісні
|
Софії
Софій
Софіям
Софі
Софіями
(на) Софіях
Софії
|
|
|
Мішана група
|
|
Н.
Р.
Д.
Зн.
Ор.
М.
Кл.
|
листоноші
листонош
листоношам
листоноші
листоношами
(на)листоношах
листоноші
|
миші
мишей
мишам
мишей
мишами
(на) мишах
миші
|
|
|
ДРУГА ВІДМІНА
Іменники другої відміни також поділяються на тверду, мяку і мішану групи:
|
|
група
|
приклади
|
|
|
тверда
|
майстер, твір, муляр
|
|
|
мяка
|
життя, учитель, обрій
|
|
|
мішана
|
каменяр, сторож, дощ
|
|
|
До твердої групи належить більшість іменників з основою на р, у тому числі іменники іншомовного походження з суфіксами -ар (-яр), -ир, -ур, у яких наголос припадає на останній склад основи (абажур, командир, гектар), іменники чоловічого роду з кінцевим твердим приголосним основи (граб, час), а також іменники середнього роду з закінченням о- (вікно, Петро, батько).
До мякої групи належать іменники середнього роду з закінченнями -е, -я, але не після шиплячого (сонце, здоровя, життя), а також іменники чоловічого роду з кінцевим мяким приголосним основи (Івась, учитель, обрій).
До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з шиплячим приголосним в кінці основи (товариш, дощ, сторож), середнього роду з закінченням -е (явище, плече, прізвище), а також частина іменників на -р: назви осіб за фахом чи родом діяльності з наголошеним суфіксом -яр та сталим наголосом на закінченні (каменяр, скляр, газетяр).
Зразок відмінювання іменників другої відміни
ОДНИНА
Тверда група
|
|
Н.
Р.
Д.
Зн.
Ор.
М.
Кл.
|
батьк-о
батьк-а
батьк-ові
батьк-а
батьк-ом
(на) батьк-ові
батьк-у
|
співак
співак-а
співак-ові
співак-а
співак-ом
(на) співако-ові
співак-у
|
|
|
Мяка група
|
|
Н.
Р.
Д.
Зн.
Ор.
М.
Кл.
|
Ігор
Ігор-я
Ігор-еві
Ігор-я
Ігор-ем
(на) Ігор-еві
Ігор-е
|
лікар
лікар-я
лікар-еві
лікар-я
лікар-ем
(на) лікар-еві
лікар-ю
|
|
|
Мішана група
|
|
Н.
Р.
Д.
Зн.
Ор.
М.
Кл.
|
каменяр-і
каменяр-а
каменяр-еві
каменяр-а
каменяр-ем
(на) каменяр-ах
каменяр-і
|
мяч
мяч-а
мяч-у
мяч
мяч-ем
(на) мяч-і
мяч
|
|
|
МНОЖИНА
Тверда група
|
|
Н.
Р.
Д.
Зн.
Ор.
М.
Кл.
|
дядьк-и</ ...........
|
Страницы: [1] | 2 | 3 |
|
