Проблематика й актуальність антонімії в английскій мові - дипломная работа

Ми поділяємо поширений у сучасному мовознавстві погляд, що логічну основу антонімії утворюють контрарні поняття і та частина контрадикторних, у яких протиставлення перейшло в протилежність. Визнання логічною основою антонімії контрарних і контрадикторних понять дає можливість відносити до антонімів як різнокореневі лексеми (смислове протиставлення в них не має формального вираження, воно передається семантикою слова), так і однокореневі (протиставлення у них має марковане вираження: заперечні частки, префікси із заперечним значенням) [17; с.142].

Крім різнокореневих і однокореневих антонімів, виділяється третій структурний тип - енантіосемія, під якою мається на увазі протилежність значень всередині однієї лексеми. Явище енантіосемії, на нашу думку, недоцільно розглядати в межах антонімії, оскільки для виникнення протиставних відношень необхідна наявність двох слів. У звязку з цим вважаємо, що енантіосемія правильно класифікується деякими вченими як частковий вияв омонімії [14; с.252]. При дослідженні було установлени широкі використовування його в різних областях науки. Так у філософії під терміном “ протилежність” розуміють категорію, що виражає одну зі ступенів розвитку протиріччя. Логіка трактує термін “протилежність” по-своєму. “Протилежність” - категорія, що виражає одну зі сторін діалектичного протиріччя, що містить у собі взаємодію між взаємовиключними, але при цьому взаємним і взаємо проникаючим один до одного протилежностями усередині єдиного обєкта і його стані або ж понятті, висловлень, теорій.

У мові ж “протилежність” знаходить висвітлення в антонімії і конверсивах. Антонімія - це тип семантичних відносин лексичних одиниць, що мають протилежне значення (антоніми). Будучи категорією лексико-семантичної системи мови, антонімія являє собою одну з реалій мовних: вона властива всім мовам, а її одиниці виявляють принципово загальну структуру протилежних значень і велика подібність у структурній і семантичній класифікації антонімів.

Сучасна лексикологія розглядає синонімію й антонімію як крайні, граничні випадки, з одного боку, взаємозамінності, з іншого боку - протиставлення слів по змісту. При цьому для синонімічних відносин характерно семантична подібність, для антонімічних - семантичне розходження.

Антонімія в мові представлена вужче, ніж синонімія: в антонімічні відносини вступають лише слова, співвідносні по якій-небудь ознаці - якісному, кількісному, тимчасовому, просторовий і приналежні до однієї і тієї же категорії обєктивної дійсності, як взаємовиключні поняття: красивий - некрасивий, багато - мало, ранок - вечір, віддаляти - наближати. Слова інших значень звичайно не мають антонімів: будинок, мислення, писати, двадцять, Київ, Кавказ. Більшість антонімів характеризують якості (гарний - поганий, розумний - дурний, рідний - чужий, густий - рідкий і под.); чимало і таких, які вказують на просторові і тимчасові відносини (великий - маленький, просторий - тісний, високий - низький, широкий - вузький; ранній - пізній, день - ніч); менше антонімічним пар з кількісним значенням (багато хто - деякі; єдиний - численний). Зустрічаються протилежні найменування дій, станів (плакати - сміятися, радіти - сумувати), але таких небагато.

Розвиток антонімічних відносин у лексиці відбиває наше сприйняття дійсності у всій її суперечливій складності і взаємозумовленості. Тому контрастні слова, як і поняття, що позначаються ними,, не тільки протиставляються один одному, але і тісно повязані між собою. Слово добрий, наприклад, викликає в нашій свідомості слово злий, далекий нагадує про близький, прискорити - про сповільнити.

Антоніми "знаходяться на крайніх крапках лексичної парадигми", але між ними в мові можуть бути слова, що відбивають зазначену ознаку в різній мірі, убування-зростання. Наприклад: багатий - заможний - незаможний - бідний - жебрак; шкідливий - нешкідливий - марний - корисний. Таке протиставлення припускає можливий ступінь посилення ознаки, якості, дії, чи градацію (лат. gradatio - поступове підвищення). Семантична градація (градуальність), таким чином, властива лише тим антонімам, значеннєва структура яких містить указівку на ступінь якості: молодий - старий, великий - маленький, дрібний - великий. Інші ж антонімічні пари позбавлені ознаки градуальності: верх - низ, день - ніч, життя - смерть, чоловік - жінка.

Антоніми, що володіють ознакою градуальності, у мові можуть взаїмозамещатися для додання висловленню увічливої форми; літній чи старий. Слова, уживані з метою усунути чи різкість брутальність фрази, називаються евфемізмами (гр. еu - добре + phemi - говорю). На цій підставі іноді говорять про антоніми-евфемізми, що виражають значення протилежності в змякшеній формі.

У лексичній системі мови можна виділити й антоними-конверсиви (лат. conversio - зміна). Це слова, що виражають відношення протилежності у вихідному (прямому) і зміненому (зворотному) висловленні: Олександр дав книгу Дмитрові - Дмитро взяв книгу в Олександра; Професор приймає залік у стажиста - Стажист здає залік професору.

Існує в мові антонімія, антонімія значень багатозначних слів, чи енантиосемія (гр. enantios - протилежний + sema - знак). Це явище спостерігається в багатозначних словах, що розвивають значення один одного. Наприклад, дієслово відходити може означати «приходити в звичайний стан, почувати себе краще», але він же може означати «умирати, прощатися з життям». Энантиосемія стає причиною двозначності таких, наприклад, висловлень: Редактор переглянув ці рядки; Я прослухав дивертисмент; Оратор обмовився…

За структурою антоніми поділяються на разнокореневі (день - ніч) і однокореневі (приходити - іти, революція - контрреволюція). Перші складають групу власне лексичних антонімів, другі - лексико-граматичних. В однокореневих антонімів протилежність значення викликана різними префіксами, що також ...........