Курсова робота на тему:
«Іменники - назви рослин та їх використання в усній народній творчості»
Вступ
Темою даної роботи є іменники - назви рослин та їх вживання в усній народній творчості. У роботі було розглянуто словотвірну парадигму категорії іменників - назв рослин, а також роль представників цієї категорії у житті народу, їх використання у його творчості, символіку рослин.
Актуальність теми дослідження. Кінцевою метою основоцентричного аспекту вивчення словотвору є дослідження дериваційної поведінки усіх груп та класів твірних слів «аж до повного охоплення всієї твірної бази з тим, щоб виявити типологію словотвору, в якій типологізувальним чинником буде твірна основа». На сьогодні в україністиці на основі аналізу структури й семантики словотвірних парадигм досліджено дериваційний потенціал прикметників. Предметом дослідження стали словотвірні парадигми лексико-тематичних груп іменників - назв рослин, а також їх уживання в творчості народу. Вибрані для аналізу найменування рослин репрезентують великий пласт субстантивної лексики - найменування живої природи, що оточує людину.
Мета роботи - виявити структурно-семантичну типологію словотвірних парадигм українських назв рослин та їх використання у творах народу. Відповідно до поставленої мети визначаються конкретні завдання роботи:
· виявити специфіку назв рослин як твірної бази українського словотворення;
· встановити континуум словотвірних значень, реалізованих похідними від українських найменувань рослин;
· проаналізувати словотвірний потенціал різних підгруп відзначених субстантивів та його реалізацію у мові;
· вивчити способи та засоби реалізації словотвірних значень;
· виявити чинники, які визначають структуру словотвірних парадигм українських найменувань представників флори;
· простежити глибину семантичних позицій відіменникових словотвірних парадигм і вивчити семантико-функціональні взаємовідношення спільноосновних різноформантних однофункціональних десубстантивів;
· визначити символіку рослин і простежити їх використання в усній народній творчості.
Методи дослідження. Основним методом дослідження є описовий з використанням прийомів компонентного та статистичного аналізів.
Предмет дослідження - структура і семантика словотвірних парадигм українських назв рослин і їх використання в усній народній творчості.
Практичне значення одержаних результатів виявляється в тому, що вони можуть бути використані для характеристики словотвірної системи іменників у працях монографічного характеру.
Тематичні групи назв рослин. Критерії виділення та семантика
Назви рослин у сучасній українській літературній мові являють собою специфічну лексико-семантичну групу іменників, яка охоплює різноманітні дерев, кущів, чагарників, трав, культурних і диких рослин. Для більшості з них характерна неоднозначність семантики, що збільшує кількість словотвірних мотивацій та деривативів, утворюваних на їхній основі. Багатозначність іменників - назв рослин зафіксовано в тлумачному Словнику української мови, пор.: калина - 1) «кущова рослина, що має білі квіти й червоні гіркі ягоди»; 2) «ягоди цієї рослини»; картопля - 1) «однорічна травяниста рослина з їстівними бульбами, багатими на крохмаль»; 2) «їстівні бульби цієї рослини»; льон - 1) «однорічна або багаторічна травяниста технічна рослина, зі стебел якої виготовляють волокно, а з насіння - олію»; 2) «волокно, що виготовляється з цієї рослини».
Найменування рослин входять у лексичну систему мови як певний семіологічний клас. Специфіка цього класу полягає в тому, що в ньому обєднуються, з одного боку, загальновживані назви рослин, а з іншого боку, - терміни. Поділяючи думку, що “термін - це не особливий вид лексичної одиниці, а особлива функція, вид її вживання”, та враховуючи, що “термінологічний словотвір в цілому повторює словотвір, властивий словам загальної лексики”, є всі підстави розглядати єдині словотвірні парадигми українських назв тварин і рослин, мотивовані як термінами, так і нетермінами.
У ботаніці існує чітка номенклатура, де рослини ідентифікуються з точністю до класу. Однак, незважаючи на свою ґрунтовність, досконалість і всеохопність, наукова (біологічна) таксономія рослин не може бути повністю використана як лінґвістична. Ботанічна класифікація є спеціальною, призначеною для біологів; іншим носіям мови в такому обсязі вони, здебільшого, невідомі. До того ж наукова класифікація рослинного світу для мовознавчих студій є надміру докладною і обширною. У сучасному світі налічується понад 4,5 мільйона видів рослин. Натомість у лінґвістичних словниках, зокрема в одинадцятитомному Словнику української мови, зафіксовано менше 2 тисяч назв представників рослинного світу. У тих випадках, коли в науковій номенклатурі рослин рід налічує велику кількість видів, народні назви має один або кілька найвідоміших видів, а решта або взагалі не мають назв, або йменуються так, як найбільш схожі загальновідомі види цього роду.
Назви рослин як елементи лексичної системи мови характеризуються за різноманітними лінґвістичними ознаками. Їм властиві насамперед загальнокатегоріальні (частиномовні), лексичні та граматичні значення, різноманітні структурні особливості, вони перебувають у відношеннях синонімії з іншими лексемами тощо. Встановлення лінґвістичних характеристик найменувань рослин особливо важливе для того, щоб описати й пояснити специфіку їх дериваційної поведінки.
Усі назви представників рослинного світу поділяються на дві нерівні групи: більшість є однослівними найменуваннями - простими або складними іменниками (фіалка, буряк, картопля, падиволос, свербигуз), інші назви представників флори є дво- чи кількаслівними (вовчі ягоди, заяча капуста).
Важливою для дериваційних процесів є насамперед загальнокатегоріальна семантика вихідних лексичних одиниць. Іменник протиставляється іншим частинам мови: “семантична центральність іменника як єдиного класу слів на позначення предметів не викликає сумніву”. Основним способом формування нового значення відсубстантивного деривата є різноманітні види зіставлень якогось відомого значення зі значенням конкретного іменника. Це передбачає часто дуже узагальнений характер словотвірного значення (“предмет за предметом”, “ознака за предметом”, “дія, повязана з предметом”). Конкретні дериваційні відношення між іменниками і словами інших частин мови носять ідіоматичний характер. Ця ідіоматичність має до певної міри закономірний характер: “чим строгіше, повніше представляє лексична одиниця лексико-морфологічні характеристики іменника, тим більше підстав очікувати фразеологічність лексичної семантики у мотивованого нею слова”.
Незважаючи на визначальний характер лексичного та частиномовного значення твірного слова у словотворчих процесах, не менш важливою при утворенні нових слів є також роль граматичної та лексико-граматичної семантики твірної одиниці.
Відсутність категорії збірності в семантико-граматичній структурі іменників, що позначають представників флори, є передумовою виникнення мотивованих ними дериватів зі значенням збірності. Такі похідні характерні для словотвірних парадигм назв рослин, напр.: будяччя, бурячиння, вербя, деревяччя, лозиння. Лексико-граматична категорія одиничності загалом теж не властива вихідним іменникам на позначення представників флори: її відсутність служить передумовою творення модифікаційних дериватів-іменників зі значенням одиничності. Такі деривати характерні для словотвірних парадигм назв рослин (картоплина, капустина).
Важливою для словотвору виявляється також відсутність словозмінних форм множини речовинних іменників. Множинні форми таких слів, на переконання дослідників, є словотвірними, а не словозмінними, про що свідчить зсув у семантиці множинного іменника (пор.: пшениця - рослина; пшениці - сорти пшениці). Інші назви рослинного світу, що позначають здебільшого нижчі рослинні організми, також мають дефектну парадигму числа і не утворюють форми множини (азалія, какао, кмин, кріп, лаванда, нечуйвітер), причому простежуються певні закономірності: назви рослин, які важливі в житті й господарстві людини, які порівняно давно існують у мові, з одного боку, а також ті, стосовно яких логічно можна чітко виокремити одну особину з-поміж сукупності (зокрема, назви деревних рослин) утворюють граматичні форми множини, за винятком тих найменувань рослин, які є речовинними іменниками; інші ж найменування представників рослинного світу форм множини здебільшого не утворюють, або їх творення супроводжується значним зсувом семантики.
Окремі номени рослинного світу можуть вживатися тільки в множині (напр.: авдотки, грицики, зірки, китятки, невістульки, орлики, пачулі). У тематичних групах назв рослин зафіксовано також невідмінювані іменники (каланхое, кольрабі, люби-мене, фейхоа).
Клас рослин є надзвичайно великим і різноманітним. Саме тому виникає обєктивна потреба у внутрішньому структуруванні ботанічних назв. Оскільки відношення між цими назвами як членами лексико-тематичних груп ґрунтуються на логіко-поняттєвій основі, внутрішня класифікація ботанічної лексики також повинна в основному опиратися на екстралінґвальну поняттєву основу, тобто на природну класифікацію рослин, закріплену в біологічній таксономії. Суперечливість існуючих лінґвістичних класифікацій назв рослин (у працях А. Моргун, О. Васильєвої, Л. Войтик, Н. Авіної, Н. Юсупової, І. Лєбєдєвої, І. Сабадоша тощо) зумовлює необхідність вироблення чітких критеріїв та принципів їх розподілу на групи. Таке чітке групування необхідне з кількох причин. По-перше, воно спрощує й полегшує лінґвістичне опрацювання матеріалу, а по-друге, дозволяє встановити роль назв рослин різних підгруп у словотворчих процесах.
Незважаючи на те, що в біології, окрім рослин, виділяють окремо царство грибів та надцарство доядерних організмів (віруси, бактерії, окремі види водоростей), на побутовому рівні біологічна класифікація рослин модифікується (спрощується) й усе розмаїття живого світу зводиться до одного класу - рослин. Саме така класифікація притаманна звичайному мовцю, не обізнаному з тонкощами біологічної науки, і саме така класифікація повинна прийматися за вихідну у лінґвістичних дослідженнях дериваційного потенціалу назв рослин. Отже, до найменувань представників рослинного світу ми зараховуємо назви власне рослин, нижчих рослин (серед останніх всі види водоростей та бактерії), а також назви грибів.
Виходячи зі сказаного, у побутовій свідомості мовця обєднуються одні типи рослин (наприклад, в одну групу зараховуємо лишайники, папороті, мохи, хвощі, плауни), інші ж, навпаки, детальніше членуються. Така модифікована класифікація і лягає в основу лінґвістичної класифікації найменувань рослин.
Окрім того, релевантними для дериватологічних студій є також сфера проживання рослини (за цим параметром назви рослин поділяємо на назви сухопутних та рослин водойм), поширення рослини на території побутування мови (за цим параметром виділяємо назви поширених та непоширених вищих рослин), свійськість (виділяємо назви дикорослих та культивованих рослин). Для лінґвістичної класифікації назв рослин важливим виявляються будова та зовнішній вигляд рослини (поділ на дерева, кущі, трави; поділ трав на квіти та неквіти тощо). У результаті класифікації біологічних назв одержуємо 26 підгруп назв рослин.
Закономірності формування та реалізації семантики дериватів, мотивованих українськими назвами рослин
У цьому розділі встановлюються словотвірні значення десубстантивів, виявляються способи і засоби їх вираження.
Типову словотвірну парадигму українських назв рослин формують словотвірні значення чотирьох лексико-граматичних класів слів: іменників, прикметників, дієслів та прислівників.
Конкретні словотвірні парадигми іменників - назв рослин є багаточленними, пор.:
· береза - березка, березонька, березочка, березняк, березовий;
Ой хвалилася біла береза
Своїми вітками перед дубками.
Ой обізвався зелений дубок:
«Ой не хвалися, біла береза,
Своїми вітками перед дубками.
Не сама ж ти вітку кохала.
Кохали вітку буйнії вітри,
Білили кору дрібнії дощі». (Ой хвалилася біла береза)
· верба - вербиця, вербичка, вербонька, вербочка, вербник, вербняк, вербний, вербовий;
На городі верба рясна... (Двічі) Там стояла дівка красна.
Хорошая та вродлива, (Двічі) Її доля нещаслива.
Її доля нещаслива, - (Двічі) Нема того, що любила.
Нема його та й не буде, - (Двічі) Розраяли вражі люди.
Розраяли, розсудили, (Двічі) Щоб ми в парі не ходили.
А ми в парі ходить будем, (Двічі) Як любились, так і будем! (На городі верба рясна)
· виноград - виноградар, виноградик, виноградина, виноградник, винограддя, виноградний, виноградовий;
У цьому дворку як у вінку,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоровя!
Там господар як виноград,
Там господиня як калина
Його сини як соколи,
Її дочки як панночки. (У цьому дворку як у вінку)
· вишня - вишенька, вишняк, вишнина, вишневий;
Що усі галочки
По вишеньках сіли,
Зозуленька да закувала. (Ой летять галочки да у три рядочки)
· гречка - гречечка, гречище, греченька, гречаний;
Виорем нивочку
Довгеньку,
Посієм гречечку
Чорненьку. (Шум)
· груша - грушенька, грушка, грушина, грушівка (наливка), грушівка (сорт яблуні), грушанка (рослина), грушевий, грушоподібний;
Ой уже сонце над грушами,
Пусти нас, пане, хоч з душами. (Ой дощику-поливайчику)
· дуб - дубок, дубчик, дубець, дубище, дубина, дубник, дубняк, дубчак, дубівка (сорт дині), піддубник (гриб), піддубок (гриб), дубовий, дубуватий;
А старим бабам паляниці,
Щоб плодились бики і телиці,
Барани і ягниці.
Скільки качечок, стільки дочечок;
Скільки дубочків, стільки синочків. (Чи дома, дома пан господар?)
· жито - житник, житечко, житина, житнисько, житнище, житниця, житнівка, житняк, житовня, житній;
- Ой ори, синку, здрібненька нивку,
Будем сіяти жито й пшеницю,
Жито й пшеницю, всяку пашницю. (Ой в чистім полі там плужок оре)
· калина - калинка, калинонька, калинник (пиріг з калиною; кисіль), калинівка (горілка; наливка), калиновий;
Ходили дівочки коло Мариночки,
Зеленії два дубочки - парубочки,
Червоная калинонька - то дівочки. (Ходили дівочки коло Мариночки)
· картопля - картопляр, картопелька, картоплиння, картоплисько, картоплище, картопляник (котлета), картоплянка (юшка), картоплекопач, картоплетерка, картоплечистка, картоплесаджалка, картоплесховище, картопляний;
Кинув мандрівник грудки рослини у вогонь. Настав ранок. Вони взяли ці грудки і почали їсти. їм сподобалось, і пішли й ще вирвали грудки. Поїхали мандрівники в місто і роздали людям ці грудки, щоб посадили. Через деякий час люди догадались, що ця рослина називається картоплею. (Легенда про картоплю)
Пік біля кіп картоплю Прокіп.
· льон - льонар, льонок, льонець, льонище, льоновище, льонобралка, льонопрядка, льоносівалка, льон-довгунець, лляний, льонний, льоновий;
Звила гніздечко з червоного шовку та рано, рано,
Звила гніздечко з червоного шовку та ранесенько.
З червоного шовку, з білого льону та рано, рано,
З червоного шовку, з білого льону та ранесенько. (За горою камяною та рано, рано)
· полин - полинець, полинівка, полиневий, полиновий, полинний;
· очерет - очеретина, очерети ще, очеретиння, очеретуваний, очеретяний;
Очерет мені був за колиску, В болотах я родився і зріс. Я люблю свою хату поліську... Я люблю свій зажурений ліс. (Очерет мені був за колиску)
· слива - сливка, сливонька, сливочка, сливина, сливник, сливняк, сливовий, сливяний;
- Понад сад-виноград, А у саду - сливка, Вийди, вийди, вийди, вийди ти до мене, Моя чорнобривка! (Ти до мене, ти до мене не ходи)
· смерека - смереча, смеречка, смерічка, смеречина (ліс), смеречнюк (птах), смереччя, смерековий та ін.
Дрімає береза, Заснула смерека, Чути лиш флояру Вівчарську здалека. (Сонце ся сховало)
Типова словотвірна парадигма назв рослин, яку вибудовують на основі конкретних парадигм, вершинних іменників, являє собою двозонну структуру. Її деривати розташовані у двох частиномовних зонах - субстантивній та адєктивній.
У типових словотвірних парадигмах аналізованих лексем найчисельнішою є субстантивна зона, яку формують два типи словотвірних значень: мутаційні та модифікаційні, однак їх набір для дериватів, мотивованих найменуваннями представників флори, різний. Так, деривати, мотивовані найменуваннями рослин, наділені таким набором словотвірних значень: “демінутивність”, “ауґментативність”, “одиничність” та “збірність”. Від назв рослин регулярно утворюються демінутиви. У порівнянні з іншими похідними, деривати зі словотвірним значенням “демінутивність” є найчисельнішими у структурах словотвірних парадигм найменувань представників флори. Так, ботанічні назви продукують 168 похідних; 77 назв рослин є твірними для більш як одного демінутива, при цьому максимальна кількість дериватів, які формують один синонімічний ряд, може досягати шести.
Аналіз спільних семантичних позицій словотвірних парадигм українських назв рослин засвідчує окремі тенденції модифікаційного словотворення, зокрема: серед назв рослин найбільш продуктивними в модифікаційному словотворі оцінних та збірних назв є найменування неквітів та неплодових листяних дерев, а непродуктивними відповідно назви мохів, папоротей, водоростей, лишайників, грибів та найпростіших рослинних організмів. Важливим є також те, що серед словотворчо продуктивних лексем, словотвірні парадигми яких характеризуються глибокими семантичними позиціями демінутивності, ауґментативності та збірності, переважають назви поширених на території України рослин. Назви непоширених представників флори словотворчо малопродуктивні або ж непродуктивні взагалі.
Окрім спільних модифікаційних словотвірних значень, словотвірні парадигми аналізованих слів характеризуються відмінною модифікаційною словотвірною семантикою. Такими семантичними величинами типової словотвірної парадигми назв рослин є “одиничність”.
Окремої уваги заслуговують деривати, які, на мою думку, стоять на межі субстантивної та адєктивної зони. Йдеться про формальні адєктиви, які, однак, вживаються в мовленні тільки у формі множини і тільки як субстантивовані лексеми. Такі деривати позначають назви родин або інших таксономічних класів рослинного світу, напр.: азалієві, вербенові, гарбузові.
У семантичній структурі похідного прикметника можуть співіснувати кілька лексико-словотвірних значень, що формують різні лексико-семантичні варіанти лексеми. Так, чотири семантичних позиції може реалізувати прикметник айвовий: “індивідуальна приналежність” (айвова гілка), “зроблений, виготовлений з рослини як матеріалу” (айвова шкатулка), “приготовлений із рослини (про їжу, ліки)” (айвова наливка) та “засаджений, порослий рослинами (який містить рослини)” (айвовий сад). Така особливість структурування та реалізації семантики похідними від назв рослин (як і загалом відсубстантивними) прикметниками зумовлена їх семантичною “несамостійністю”, адже “прикметники самі собою, поза контекстом, позначають лише загальну ідею атрибутивно вираженого відношення до предмета”. Поряд із багатозначними адєктивами, які здатні реалізувати кілька семантичних позицій, у словотворі від назв рослин зафіксовано й однозначні прикметники, яким може бути властиве тільки одне лексико-словотвірне значення. Такий прикметник може означати або заперечення предметної ознаки, або подібність.
Типова словотвірна парадигма іменників - назв рослин
Субстантивна зона
Специфіку дериваційного наповнення субстантивної словотвірної парадигми іменників - назв рослин в українській мові становить те, що її домінанту сформували мутаційні деривати.
З-посеред дериватів, що належать до мутаційного словотвірного типу, виокремлюються насамперед де субстантиви з локативним значенням. Вони поділяються на дві семантичні підгрупи. Перша обєднує локативи, що означають ділянку землі, частину простору, територію, на якій росте, локалізується щось, переважно певний вид дерев, кущів та ягід. До основних словотворчих засобів вираження цього словотвірного значення належать суфікси -ник-, -няк-, -ин-, найпродуктивнішим з яких є -ник. Друге місце за продуктивністю посідає формант -няк, а словотворчий суфікс -ин- не виявляє високої продуктивності в сучасному словотворенні, пор.: береза - березник, березняк, березина, берест - берестина, бузина - бузинник, верба - вербник, вербняк, виноград - виноградник, вишня - вишник, вишняк, вишнина, граб - грабина, груша - грушняк, дуб - дубник, дубняк, дубина, капуста - капусник, кизил - кизильник, кропива - кропивник, липа - липняк, лоза - лозняк, лопух - лопушняк, люцерна - люцерник, малина - малинник, ожина - ожинник, осика - осичник, осичняк, осичина, полуниця - полуничник, слива - сливник, сливняк, смерека - смеречина, смородина - смородинник, сосна - сосняк, суниця - суничник, терен - терник, тополя - топольник, черешня - черешник, ялинка - ялинник, ялівець - ялівник, бук- буковина та ін.
- Звідки мої співаночки! - питаються люди. В полонинах, буковинах ростуть вони всюди. (Вязанка коломийок)
Ой у полю вогонь горить, Ой у полю вогонь горить, Коло вогню козак сидить, Шабелькою вогонь креше, Терниною розпаляє, Терниною розпаляє, Рани свої засипає. (Ой у полю вогонь горить)
Характерною особливістю семантичної структури цих іменників є те, що в ній локативне значення тісно повязане зі значенням збірності. Щоправда, збірність у досліджуваних дериватах представлена як лексико-словотвірне значення, паралельне значенню локативності, або як вторинне щодо нього: ці іменники мають значення місця, ділянки, на якій ростуть якісь дерева та кущі, а також означають сукупність самих цих дерев та кущів. Напр.:
Серед іменникових суфіксів функціонально взаємодіють суфікси -ник, -няк, -ин- як основні виразники вокативного значення «ділянка, простір, де локалізуються дерева та кущі», до якого долучається значення збірності. У межах цього значення вони виступають рівноправними формантами, бо сполучаються з багатьма спільними основами іменників на позначення рослин, переважно дерев і кущів, що спричиняє розгортання словотвірної парадигми в глибину. Пор.: береза - березник, березняк, березина; вишня - вишник, вишнина; вільха - вільшник, вільшняк, вільшина; дуб - дубник, дубняк, дубина; осика - осичник, осичняк, осичина; верба - вербник, вербняк; слива - сливник, сливняк та ін.
Люляй же мі, люляй, гарни очка стуляй, Як же їх стуляти, кой не хотят спати.
Люлю же мі люлю, де я тя притулю? Під терник зелений, пташку премилежний… (Люляй же мі, люляй, гарни очки стуляй)
Друга семантична підгрупа локативних дериватів субстантивної зони перелає словотвірне значення ділянка землі, частина простору, на якій росло те, що названо твірною іменниковою основою, здебільшого сільськогосподарські культури. Основними виразниками цього словотвірного значення є суфікси -ищ- та -иськ-, які функціонують у складі іменників бавовнище, бурячище, вівсище, житнище, житнисько, капустище, картоплисько, картоплище, коноплище, коноплисько, конюшинище, люцернище, просище, пшеничище, ячнище та ін.
У межах словотвірного значення ділянка землі, частина простору, на якій росло те, що назване твірною іменниковою основою функціонально взаємодіють суфікси -ищ- та -иськ-, напр.: картоплище і картоплисько, коноплище і коноплисько, конюшинище і конюшинисько, житнище і житнисько. Проте з двох спільнокореневих дериватів уживанішим у сучасній українській мові є локатив на -ищ-(е), другий вживається зрідка, що засвідчує їхня фіксація в тлумачному Словнику української мови, пор.: коноплище - «місце, ділянка, на якій росли коноплі; коноплисько»; коноплисько (рідко) - «те саме, що коноплище».
Іноді локативні іменники другої семантичної підгрупи утворюються за допомогою суфікса -овищ-, до складу якого входить інтерфікс -ов- - асемантична прокладка на між морфемному шві, що поєднує словотворчий суфікс із твірною основою іменника, напр..: льоновище, гороховище, терновище тощо.
До складу субстантивної зони типової словотвірної парадигми іменників на позначення рослин входять похідні, які називають особу за певним видом діяльності або професією, представлені суфіксально-обєктивним типом іменникових структур. Ці деривати посідають семантичну позицію «той, хто вирощує, доглядає те, що називає твірний іменник, напр.: бавовняр, виноградар, льонар, картопляр, конопляр, хмеляр, абрикосник, буряківник, кукурудзівник, рисівник та ін. Напр.: виноградар - людина, яка вирощує виноград; льонар - людина, яка вирощує льон; буряківник - людина, яка вирощує буряк; рисівник - людина, яка вирощує рис. Вони є результатом реалізації словотвірного потенціалу іменників, що називають здебільшого важливі для людини сільськогосподарські культури.
Суфіксально-обєктний тип від субстантивних іменників має відповідний набір дериваційних суфіксів на позначення особи за родом діяльності, найпродуктивнішим серед яких є форманти -ар/-яр, -ник/-івник. У цій групі похідних одиниць, що заповнюють субстантивну зону типової словотвірної парадигми назв рослин, кількісно переважають іменники із суфіксом -ар/-яр. Л.О. Родніна звернула увагу на продуктивність цього словотвірного типу, зазначивши, зокрема, що відіменникові деривати на -ар/-яр, у тому числі й ті, твірна основа яких указує на обєкт діяльності, є характерною рисою українського словотвору порівняно з іншими словянськими мовами (2). Висока активність цього словотворчого форманта, на думку П.І. Білоусенка, зумовлена тривалістю його функціонування в мові. За спостереженнями дослідника, група відіменникових дериватів на -ар уже в мові давніх східних словян ХІ-ХІІІ ст. була найчисленнішою серед усіх утворень із цим формантом, найбагатшою на лексико-словотвірні типи. Так, з-поміж відіменникових структур, указує П.І. Білоусенко, у давньосхіднословянській мові вирізнялися такі лексико-словотвірні групи функціонального типу, як, наприклад, назви осіб, які щось створюють, вирощують, назви людей, що доглядають за домашніми тваринами, назви діячів за місцем їхнього перебування та ін. Матеріал українських писемних памяток, обстежених П.І. Білоусенком, засвідчує, що давні тенденції набули подальшого розвитку, а саме: продуктивність словотворчого суфіксу -ар/-яр у творенні де субстантивів - назв осіб за професією, а також назв людей відповідно до предмета їхніх зацікавлень від століття до століття неухильно зростала (3). Потрібно зазначити, що в сучасній українській мові агентивні іменники на -ар/-яр беруть активну участь у дериваційних процесах, породжуючи похідні, які структурують їхні конкретні словотвірні парадигми (пор.: виноградар - виноградарка, виноградарство, виноградарів, виноградарський; льонар - льонарка, льонарство, льонарський та ін.)
Другим за продуктивністю у творенні іменників із словотвірним значенням особи, яка вирощує або доглядає те, що називає твірний іменник на позначення рослин, є суфікс
-ник, зокрема його варіант -івник. Фонематичний склад цього суфікса дає йому змогу приєднуватися до твірних основ будь-якої структури (односкладних, двоскладних, із різними приголосними у фіналі тощо), не викликаючи ніяких модифікацій чи морфологічних змін на межі твірною основою та словотворчим формантом, пор.: рис - рисівник; буряк - буряківник; кукурудза - кукурудзівник та ін.
Ще одне словотвірне значення «назви грибів за породами тих дерев, під якими вони ростуть» актуалізується в префіксально-суфіксальних дериватах субстантивної зони, твірною базою яких виступають сполучення іменника з прийменником. У складі цих іменників наявні здебільшого префікс-прийменник під- та іменниковий суфікс -ник, пор.: підберезник, піддубник (піддубок), підосичник, підсливник (підсливок) та ін.
Специфіка субстантивної зони словотвірної парадигми найменувань рослин виявляється в тому, що в її складу велику групу становлять деривати, які означають різноманітні напої (настоянки, наливки), страви тощо. До них належать іменники абрикосівка, айвівка, вишнівка, горобинівка, грушівка, деренівка, лимонівка, малинівка, полинівка, ялівцівка, гречаник (хлібний виріб), горохвяник (млинець), картопляник (дерун), калинник (пиріг), вівсяник (корж), капусняк (страва), житняк (хліб), ячник, яшник (хліб, корж, млинець), липець (липовий мед), черешнянка (страва) та ін. Характерно, що у творенні цих дериватів безпосередньо участь бере друге значення твірного іменника - «плоди рослини, названої мотивувальним іменником», пор.: вишнівка - наливка з вишень; малинівка - наливка з ягід малини; горобинівка - горілчаний настій на ягодах горобини; калинівка - горілка, настояна на ягодах калини; ячник - хліб, корж або млинець, спечений з ячмінного борошна; маківник - корж із маком; капусняк - страва, зварена з квашеної капусти та ін.
Специфічною особливістю цих іменників є те, що структурно вони тісніше повязані з прикметниковою основами, ніж з іменниковими, семантично - з основами іменників, пор.: вишня - вишневий - вишнівка, горобина - горобинний - горобинівка, терен - терновий - тернівка, полин - полиновий - полинівка, перець - перцевий - перцівка, слива - сливовий - сливянка, черешня - черешневий - черешнянка, гречка - гречаний - гречаник, горох - горохвяний - горохвяник, капуста - капустяний - капусняк, жито - житній - житняк, липа - липовий - липець, мак - маковий - манівець та ін.
Копав, копав криниченьку У вишневому саду... Чи не вийде дівчинонька Рано-вранці по воду? Чи не вийде дівчинонька Рано-вранці по воду? (Розпрягайте, хлопці, коні)
Розбіжність між структурною й семантичною похідністю дослідники вмотивовують тим, що в названих словотвірних ланцюжках відносні прикметники є синтаксичними дериватами - похідними одиницями, що відрізняються від своїх мотивувальних слів лише частиномовною належністю та синтаксичною функцією, а не лексичним змістом. Ці слова, зазначає О.П. Єрмакова, виступаючи твірними, не можуть бути семантично вмотивованими, тому що вони не мають самостійного, відмінного від своїх твірних, лексичного значення. Вони лише структурно повязані з похідними від них іменниками, але семантичним мотиватором виступає основа вихідного іменника, наслідком чого є очевидна розбіжність у формальній та семантичній похідності.
Проте дехто з мовознавців кваліфікують іменники, що називають настоянки, наливки, страви як деривати структурно й семантично співвідносні із суфіксальними прикметниками. В.В. Грещук, зокрема, з-поміж відприкметникових субстантивів із словотвірним значенням «носій ознаки» виділяє словотвірні типи іменників чоловічого роду із суфіксами -ик, -ак/-як та жіночого роду із суфіксами -івк-, -анк/-янк, що утворюються від прикметників, які виражають ознаки предметів за відношенням до того, із чого вони виготовлені (гречаний - гречаник, вівсяний - вівсяник, картопляний - картопляник, маковий - маківник, житній - житняк, вишневий - вишнівка, вівсяний - вівсянка, кукурудзяний - кукурудзянка). На переконання дослідники, похідні прикметники, у тому числі й десубстантиви, співвідносні з назвами рослин, характеризуються своїми самостійними лексичними значеннями, тому вони формально й семантично мотивують похідні від них деривати (4).
Назви злаків, ягід, овочів тощо, як відомо, являють собою окрему підгрупу найменувань, яку виокремлюють у межах лексико-граматичного розряду речовинних іменників. З огляду на це вважаємо, що саме вказана семантична особливість твірних зумовлює активне утворення від них похідних одиниць із розгляданим лексико-словотвірним значенням.
Компонентний склад субстантивної зони формують також де субстантиви, що є назвами птахів, комах, різновидів або певних сортів рослин. Утворення цих дериватів зумовлено особливостями лексичної семантики мотивувальних слів. Вони утворюються за зовнішньою або внутрішньою подібністю до рослини (чи її плодів), яку називає твірний іменник, зокрема за кольором або певним стосунком до неї, пор.: дуб - дубівка - сорт дині, що дає плоди з твердою шкірою; лимон - лимонка - старовинний сорт груші народної селекції, що за формою і кольором нагадує лимон; лепеха -лепешняк, лепешник - різновид лепехи; лимон - лимонник - рослина, що має запах лимона; лимонниця - метелик жовтого кольору; капусниця - метелик, гусінь якого живиться листям капусти; кропивниця - метелик, який живе на кропиві, та ін.
Іменники на позначення рослин відзначаються послідовною реалізацією свого дериваційного потенціалу в похідних одиницях із модифікаційними словотвірними значеннями. Цьому сприяє передусім їхня лексична та граматична семантика.
З-поміж модифікаційних похідних субстантивної зони виокремлюється велика група дериватів зі значенням одиничності, основним виразником якого є продуктивний в українській мові суфікс -ин-: берест - берестина, будяк - будячина, бузина - бузинина, верба - вербина, виноград - виноградина, вишня - вишнина, овес - вівсина, вільха - вільшина, горох - горохвина, горошина, груша - грушина, картопля - картоплина, капуста - капустина, кедр - кедрина, коноплі - коноплина, курай - кураїна, липа - липина, лоза - лозина, мак - мачина, морква - морквина, осика - осичина, осокор - осокорина, очерет - очеретина, пшениця - пшеничина, слива - сливина, смерека - смеречина, соняшник - соняшничина, сосна - соснина, терен - тернина, тополя - тополина, хміль - хмелина, черемха - черемшина, черешня - черешнина, ясен - ясенина та ін.
Наявність у субстантивній зоні дериватів зі значенням одиничності зумовлене насамперед лексико-граматичними особливостями мотивувальних іменників, які охоплюють лексеми, що вживаються для позначення певного виду рослин як низки однорідних предметів, із яких можливе виокремлення одного з них.
…Ой єдная деревина - Зеленая ясенина, гей, гей! А другая деревина - Та білая березина, гей, гей!.. (Ой у полі край дороги)
- Ой де ж тобі, моя мила, бучини узяти, Будеш же ти, моя мила, в сосновій лежати. (Ой за гаєм, гаєм зелененьким)
Складниками субстантивної зони є також похідні іменники з модифікаційним значенням збірності, які позначають нерозчленовану сукупність рослин. Основними засобами вираження цього словотвірного значення виступають суфікси -инн-/-овинн-, -j- та його фонетичні видозміни. До збірних іменників мотивованих назвами рослин, належать похідні будячиння, буряковиння, гарбузиння, гороховиння, квасолиння, кукурудзиння, лепешиння, лозиння, маковиння, соняшничиння, терниння, цибулиння, вербя, винограддя, будяччя, лопушшя, смереччя, смеріччя та ін.
Характерною особливістю цих іменників є те, що вони мають лише форму однини і не сполучаються з кількісними числівниками, бо повязані з кількісним компонентом, який указує на невизначену кількість, що сприймається як єдине ціле, лише змістовою структурою.
Іменники - назви рослин мають необмежені можливості у творенні дериватів із демінутивним та аугментативним словотвірними значеннями, оскільки самі рослини можуть бути меншими чи більшими за розміром. Найчастіше значення зменшеності виражають прості за походженням суфікси -к-, -ок-, -ець, -ик, -ен-, -ча. Збільшеного значення надають назвам рослин суфікси -ищ-, -иськ-, -ак-/-як-, пор.: барвіночок, берізка, будячок, бурячок, вівсюжок, вишенька, гарбузець, гарбузик, горішок, дубець, дубчик, дубок, калинонька, капустка, кропивка, ліщинка, лопушок, льонок, мача, топ оленя, осичка, пшеничка, смеречка, смереча, сосонка, теренець, теренок, яблунька, ялинка, ясенець, ясенок, ячмінець; будячище, бурячище, гарбузяка, дубище, конюшинище, конюшинисько, льонище, тернище, терняка та ін.
Крім того, більшість демінутивних та аугментативних утворень указує не тільки на обєктивну зменшеність чи збільшеність, а й виражає позитивну чи негативну оцінку мовцем того, що називає похідний іменник. Серед них є й ті, що виражають лише пестливе значення. Це іменники на -иц-(-я), -оньк-(-а)/-еньк-(-а), -очк(-а), -ечк(-а): вербиця, травиця, берізонька, березочка, вербонька, вербочка, калинонька, ліщинонька, калиночка, капуст очка, пшениченька, тополенька, житечко та ін.
Чи я в полі не травиця була, Чи я в полі не зелена росла? Взяли ж мене покосили І на сіно посушили. (Чи я в полі не калина була?)
Ой зацвіла калинонька у темному лузі, Тепер моя головонька і серденько в тузі. "Чи не жаль тобі, мій батеньку, як я піду в чужу стороночку Та погублю свою головочку? Жаль, жаль тобі буде! Чи не жаль тобі, моя матінко, як я піду в чужу стороночку Та погублю свою головочку? Жаль, жаль тобі буде!" (Ой зацвіла калинонька у темному лузі)
Ой на горі пшениченька, А в долині овес, Гей, а в долині овес. (Ой на горі пшениченька)
Маяло житечко, маяло, Поки на полі стояло, Як буде житечко в стодолі, Вже не буде маяти на полі. (Маяло житечко, маяло)
Болить головина, подобно ж я умру, Гей, зроби ж мені, милий, з бучиноньки труну. (Ой за гаєм, гаєм зелененьким)
Я посію пшениченьку, а вродиться льоночик, Коби таки до роботи, як до співаночок. А я годна льонок брати та годна стелити, А я годна заспівати та й годна робити. (Вязанка коломийок)
Ой пішов би козака та й пішов би польки, Коби миска кисилеці та миска фасольки. (Вязанка коломийок)
Бо у того жовнірчика ще й не одна буде, Він втре вуса, засмієси, а за ню забуде. Усі її товарочки будуть мати вінчик, А у неї коло хати висохне барвінчик.
Типова словотвірна парадигма іменників на позначення рослин вирізняється з-поміж інших двозонних словотвірних парадигм іменників тим, що до складу її субстантивної зони входять деривати однакової словотвірної структури, але з різним лексико-словотвірним значенням, пор.: дуб - дубина - «місце, де росте дубовий ліс, гай»; дубина - «будівельний матеріал з деревини дуба»; дубина - «окреме дерево дуба»; дубина - «товста важка дубова палиця»; смерека - смеречина - «місце, де ростуть смереки; ліс, зарості»; смеречина - «смерекове дерево»; смеречина - «смерекова палиця» та ін. Така широка деривація можлива тому, що утворення похідних одиниць за тим самим словотвірним типом здійснюється як на базі основного значення вихідного іменника парадигми так і на базі інших його значень. Одним із основних чинників, який зумовлює творення одноструктурних дериватів із різними лексико-словотвірними значеннями, мотивованих неосновним значенням твірного іменника - соціальна потреба в тих чи тих іменникових похідних і відсутність такої потреби в інших. Отже, компонентний склад субстантивної зони типової парадигми іменників - найменувань рослин представлений досить повно. Його формують похідні з мутаційними та модифікаційними значеннями, які є наслідком реалізації дериваційного потенціалу твірних іменників. Актуалізацію того чи того лексико-словотвірного значення в дериватах субстантивної зони зумовлюють передусім лексико-граматичні особливості мотивувальних іменників та інші мовні й позамовні чинники.
Адєктивна зона
Адєктивна зона типової словотвірної парадигми іменників - найменувань рослин вирізняється деякою специфікою свого дериваційного наповнення. Вона виявляється передусім в особливостях формально-семантичної структури дериватів, які цю зону формують.
Практично кожен іменник, що є назвою рослини, послідовно виявляє словотвірну спроможність щодо утворення відносного прикметника. А.П. Грищенко з цього приводу, зокрема, зазначив: «З погляду загальної семантики твірних основ окрему підгрупу відносних прикметників становлять похідні, утворювані від широкого кола іменників - назв рослин, причому рекатегоризаційне перетворення «іменник - назва рослини - відносний прикметник» є одним із характерних прикладів реалізації важливої загальнословянської типологічної ознаки - творення відіменникових відносних прикметників».
Основними виразниками відносного значення в прикметниках виступають адєктивні суфікси -ов-/-ев-, -н- і -ан-/-ян-, хоч у сучасній українській мові визначальною залишається тенденція до сполучуваності суфікса -ов-/-ев- з основами іменників - назв рослин, пор.: абрикос - абрикосовий, акація - акацієвий, барвінок - барвінковий, береза - березовий, берест - берестовий, бузина - бузинний, бузиновий, буряк - бурячний, буряковий, будяк - будяковий, горіх - горіховий, горобина - горобинний, дуб - дубовий, жасмин - жасминний, жасминовий, кедр - кедровий, клен - кленовий, конюшина - конюшинний, конюшиновий, ліщина - ліщиновий, липа - липовий, лопух - лопушаний, лопуховий, любисток - любистків, малина - малинний, малиновий, осика - осиковий, осичаний, смерека - смерековий, сосна - сосновий, спориш - споришевий, полин - полинний, полиновий, полиневий, фіалка - фіалковий, черешня - черешневий, яблуня - яблуневий, мигдаль - мигдальний, мигдалевий, журавлина - журавлинний, мята - мятний, кипарис - кипарис ний, кипарисовий, троянда - трояндний, трояндовий, пшениця - пшеничний, виноград - виноградний, шовковиця - шовковичний, бавовна - бавовняний, вільха - вільховий, вільшаний, гречка - гречаний, просо - просяний, капуста - капустяний, картопля - картопляний, квасоля - квасоляний, кропива - кропивяний, очерет - очеретяний та ін.
А на тій могилі хрест березовий, Ой там спочиває стрілець молодий. А на тій могилі хрест березовий, Ой там спочиває стрілець молодий. (Ой поїхав стрілець)
Ой летів черчик буйним вітром, Не чули дівки зозулі літом, А як почули, злякалися Та й под місточок сховалися. Вони ж думали, що місточок, Аж то пшеничний колосочок. (Ой летів черчик буйним вітром)
Він знадвору до комори, а з комори до стодоли, А з стодоли попід стріп, - впав на нього житній сніп. А ще сніпка не зняли, назад ручки звязали. Ведуть його через тік: "Тримай добре, щоб не втік!" (Ой зійшлися багачі, взяли гадку гадать)
Бо ми ту не пришли по хліб, по паленку, Але ми ту пришли Ваньови по жену.
Виход, млода, виход з той новой комори, Виношай, виношай вінок барвінковий. (Не будемо їсти, не будемо пити)
Вівсяний хліб, вербові дрова - біда готова. (Приказка)
Привикай, коровко, до житньої соломки. (Приказка)
Характерною семантичною особливістю прикметників, які утворюються від іменників - назв рослин, є те, що їм властивий різний характер ознак за стосунком до предмета. Ознака може формуватися за стосунком між специфічною частиною і цілим, за стосунком між однорідними частинами і цілим, за стосунком між предметом і матеріалом, із якого виготовлено предмет. Це означає, що ці прикметники можуть виражати словотвірні значення «такий, який має стосунок до того, що називає твірний іменник, властивий йому (сосновий стовбур, кленовий лист, дубова кора, яблуневий пень, пшеничний колос, огіркові пупянки, полиновий запах, фіалковий цвіт).ї
Ой вирву, я вирву кленовий листочок, Прикрию, прикрию милого слідочок.
Щоб по тих слідочках люди не ходили. Щоб мого милого інші не любили. (Сива зозуленько)
«Такий, що складається з рослин, які називає твірний іменник» (вишневий сад, сосновий бір, кленовий гай, яблуневий сад, малинова гущавина, полинові крутосхили, шипшинові кущі).
Ой піду ж я собі та й у ліс дубовий, Та й я собі знайду горішок лісковий. (Ой піду ж я собі та й у ліс дубовий)
«Зроблений, виготовлений із того, що називає твірний іменник» (соснові, кленові, дубові мости, дубове цебро, кленова лопата, вербові човни, ліщинове вудлище, лляна скатертина, липовий мед, очеретяне віниччя, житній хліб).
А на тій могилі терновий вінець, Ой там спочиває молодий стрілець. А на тій могилі терновий вінець, Ой там спочиває молодий стрілець.
Переважне вживання прикметників, мотивованих іменниками - назвами рослин, у значенні «зроблений, виготовлений із названого твірним іменником», а також у близьких до нього інших можливих значеннях послугувало підставою для зарахування їх до підгрупи матеріально-речовинних прикметників.
Серед суфіксів відносних прикметників функціонально взаємодіють суфікси -н- та -ов-/-ев-, зрідка -ов- та -ан-, пор.: бузина - бузинний, бузиновий; горобина - горобинний, горобиновий; жасмин - жасминний, жасминовий; кипарис - кипарисний, кипарисовий; кмин - кминний, кминовий; конюшина - конюшинний, конюшиновий; малина - малинний, малиновий; ожина - ожинний, ожиновий; полин - полинний, полиновий, полиневий; троянда - трояндний, трояндовий; лопух - лопуховий, лопушаний; осика - осиковий, осичаний; вільха - вільховий, вільшаний та ін. Ці спільнокореневі деривати формують глибину місця, або позиції, в межах синонімічних словотвірних значень «такий, який має стосунок до того, що називає твірний іменник, властивий йому», «зроблений, виготовлений із того, що називає твірний іменник».
Потрібно зауважити, що дослідники іноді розмежовують словотвірні значення, які передають прикметники із суфіксами -ов-/-ев- та -н-. За спостереженнями Г.Х. Щерба тюк, деривати на -ов-(-ий) частіше вживаються зі значенням «зроблений, виготовлений із того, що називає твірний іменник», а співвідносні з ними прикметники на -н-(-ий) мають значення «такий, який має стосунок до того, що називає твірний іменник, властивий йому». Проте, на її думку, не м ...........
Страницы: [1] | 2 | 3 |
|
