Історія розвитку вокального мистецтва на Буковині у ХІХ – поч. ХХ ст. - дипломная работа

2

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

Кафедра музики

Требик Дмитро Юрійович

Історія розвитку вокального мистецтва на Буковині у ХІХ - поч.. ХХ ст.

(дипломна робота)

Науковий керівник

асист. Кобилянський В.А.

Чернівці, 2006

Зміст

Вступ…………………………………………………………………3

Розділ І. Розвиток вокального мистецтва на Буковині у ХІХ - поч. ХХ ст.

1.1. Загальна характеристика періоду ХІХ -

поч. ХХ ст. у музичному житті Буковини. ……………6

1.2. Сидір Воробкевич - визначний музичний

діяч на Буковині в ХІХ - поч. ХХ ст.

Вокальна творчість С. Воробкевича…………………34

1.3. Видатні митці-співаки Буковини ХІХ - поч. ХХ ст…..52

Розділ ІІ. Експериментальні дослідження ефективності використання музичного історично-краєзнавчого матеріалу у навчально-виховному процесі школярів.

2.1. Зміст та результати констатуючого експерименту…………….67

2.2. Методика формуючого експерименту………………………….73

2.3. Методика експериментального дослідження…………………..79

Висновки………………………………………………………………86

Список використаної літератури…………………………………….91

Додатки

ВСТУП

Коли вимовляють слово «Буковина», то в уяві кожного, хто хоч раз побував у цьому закутку вкраїнсь-кої землі, зринають образи мальовничої прикарпатської і власне карпатської природи (адже територія сучасної Чернівецької області ділиться на гірську, рівнинну і пе-рехідну між ними). Часто назва цього краю запамято-вується нам з епітетом, який давно придумав сам народ чи хтось із поетів,-- «зелена Буковина».

Українські радянські історики й літературознавці ма-ють певні досягнення у висвітленні загальноісторичного і літературного процесу на Буковині, в загальноукраїнсь-кому контексті. В сучасних умовах, однак, вони здобува-ють перспективи більш обєктивного висвітлення цих про-цесів, переоцінки деяких важливих явищ і постатей. Про досягнення істориків мистецтва на Буковині цього не ска-жеш. Тут і досі залишаються тільки перспективи. Що ж до музичного мисте-цтва, то за останні тридцять років зявилися двома окре-мими виданнями нариси про музичну творчість С. Воробкевича, написані львівським музикознавцем Марією Білинською, розділи про нього в узагальнюючих працях, колективних монографіях і підручниках для вузів. Але цим не можна обмежитись ні щодо музичної творчості С. Воробкевича, ні тим більше щодо характеристики за-гального

Видання книжок, присвячених розвиткові музичної культури в окремих регіонах республіки, уявляється кон-че необхідним. Без врахування специфіки суспільно-по-літичних умов, у яких перебували окремі частини укра-їнської етнічної території, порізненої в минулому політич-ними кордонами кількох держав, обєктивне висвітлення загальноукраїнського культурно-мистецького процесу не-мислиме. Пильну увагу вивченню культурно-мистецьких процесів окремих регіонів має бути приділено в процесі розробки і здійснення цілісної концепції розвитку україн-ської національної культури, яку розпочато в нашій рес-публіці на хвилі перебудови всіх сфер нашого життя.

У даній роботі ми дослідили розвиток вокального мистецтва на Буковині у ХІХ - поч. ХХ ст. Ця тема є дуже вагомою і рекомендується для вивчення учнями загальноосвітніх закладів Буковини.

Обєкт дослідження: вокальне мистецтво Буковини у всіх його проявах, значення даної теми у вивченні її на уроці музики в ЗНЗ.

Предмет дослідження: шляхи, методи і форми використання музично-краєзнавчого матеріалу, а саме вокальної тематики у класній та позакласній роботі.

Мета - дослідити роль та ефективність використання музично-краєзнавчого матеріалу вокального жанру на уроках музики та в позаурочний час.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

1. Ознайомитись з науковими джерелами по даній проблемі та проаналізувати історію вокальної музики Буковини в педагогічній науці.

2. Виявити педагогічні умови реалізації даного матеріалу у професійній краєзнавчій діяльності вчителя музики.

3. Експериментально дослідити роль та ефективність використання даного матеріалу на уроках музики та в позаурочний час (на основі власних розробок ).

4. Підсумувати результати досліджень та визначити ступінь досягнення мети

5. На основі проведеної науково-дослідницької роботи приготувати методичні рекомендації по використанню музично-краєзнавчого матеріалу вокального жанру в класній та позакласній роботі вчителя музики.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що формування у дітей національної свідомості, гідності, патріотичних почуттів буде ефективнішим, якщо в навчальне - виховному процесі загальноосвітньої школи вчителем музики буде використовуватись музично - краєзнавчий матеріал.

У процесі роботи над темою дипломної роботи нами використовувались такі методи наукового дослідження: ознайомлення та вивчення педагогічної літератури; емпіричні методи дослідження (анкетування, бесіди з вчителями та учнями шкіл, цілеспрямоване спостереження, усні опитування); педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий); методи статистичної обробки експериментальних даних.

Апробація експериментальної методики здійснювалась у загальноосвітньому навчальному закладі №15 м. Чернівці.

Новизна роботи полягає у тому, що в ній акцентується увага на музичному краєзнавстві як вагомій, невідємній структурній одиниці шкільного краєзнавства вокального жанру. Обґрунтовується його роль як ефективного засобу всебічного розвитку особистості, а саме: формуванню національної свідомості, гідності, вихованню патріотичних почуттів .

Практичне значення даної роботи полягає в розробці деяких методів та рекомендацій, для ефективного використання музично-краєзнавчого матеріалу на уроках та в позаурочний час у педагогічній діяльності вчителя музики.

Структура роботи.

Дипломна складається зі вступу 2 розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

1.1. Загальна характеристика періоду ХІХ - поч. ХХ ст. у музичному житті Буковини.

Ще на початку минулого століття Чернівці бу-ли глухим провінціальним містечком. Правителі австрій-ської «клаптикової імперії» Габсбургів менше за все дба-ли про розвиток культури поневоленого краю. Влада зовсім не цікавилась мистецтвом корінних національнос-тей, вона всіляко насаджувала німецьку культуру, нама-гаючись з її допомогою якомога швидше перетворити на-селення краю на своїх покірних слуг. Ні в Чернівцях, ні тим більше в інших буковинських містах не існувало тоді ні мистецьких колективів, ні відповідних приміщень, де могли б виступати заїжджі митці. Отож навіть маєтні меломани і ті змушені були задовольнятись так званим домашнім музикуванням.

З інструментів найбільш поширеною була гітара, під акомпанемент якої співали пісні або виконували несклад-ні музичні пєси. Що ж до фортепіано, то воно довгий час було великою рідкістю. Австрійські друковані джерела залишили таку чернівецьку «біографію» цього інструмента: в 1809 році вперше фортепіано придбала заможна родина Влаховичів, потім воно потрапило до Марії фон Бухенталь, яка пізніше подарувала його майору жандар-мерії Герольду. На селах цей інструмент згодом почав зявлятися в маєтках дідичів та ще в деяких попівських родинах. Перші фортепіано, звичайно, відрізнялись своєю конструкцією від сучасних, деякі з них мали по шість-сім педалей, які управлялись колінами.

Розвиток музичного мистецтва почався на Буковині тільки в 30-ті роки. У 1830 році в Чернівцях зявився перший учитель співу і гри на фортепіано. Це був віден-ський професор Грейнер, якого запросив на посаду домашнього вчителя барон Євдоксіус Гормузакі. До речі, в маєтку барона в цей період давала уроки музики і сес-тра видатного французького письменника Віктора Гюго -- мадам де Гює. Наймають домашніх учителів музи-ки й інші заможні родини. Барон Апостоло Петріно у 1836 році запрошує до себе у Вашківці Карла Кеніга з Австрії, щоб навчив його дітей музичної грамоти. Потім Кеніг потрапив у Садгору до барона Йогана Мустяци, де теж навчав домочадців барона гри на фортепіано. Через деякий час він став учителем музики у Чернівцях і за-служив загальне визнання за добру гру на багатьох інструментах, зокрема смичкових.

Поступово в Чернівцях зосереджується чимало про-фесіональних музикантів: серед них траплялись не лише виконавці, а й теоретики музики. До таких, наприклад, належав чех Франц Пауер. Він учився у Віденській кон-серваторії, замолоду грав в оркестрі, яким керував гені-альний Людвіг ван Бетховен. Перед приїздом у Чернівці Франц Пауер був кларнетистом у Віденському придвор-ному театрі. В той час у музичному світі Буковини добре зарекомендував себе і чернівчанин Йоган Кауфман, ві-домий і як художник -- пейзажист та портретист.

На 30-ті роки XIX століття в Чернівцях припадає ді-яльність таких музикантів, як Кнап, Конопасек, А. Борковський та Й. Ровінський. В їх репертуарі була вже кла-сична музика, зокрема уривки з опер Моцарта та інших видатних композиторів.

З точки зору участі в мистецькому житті Буковини досить цікавою є постать тодішнього (1837--1850) пре-зидента краю Карла Умлауфа. Він тривалий час і не без успіху займався перекладанням українських пісень на німецьку мову, в молоді роки дружив з видатним австрій-ським композитором Францом Шубертом, одним з пер-ших привіз на Буковину його твори і став їх активним популяризатором. У домі президента вечорами збиралися з усього міста музики, співаки, виконували твори Й. Гайдна на фортепіано; на цьому інструменті, а також на флейтах, гітарах та смичкових грали в багатьох родинах. Все частіше зву-чали твори Й. Гайдна, Л. Бетховена, В. Моцарта та ін-ших класиків. Хор 1-ої гімназії вже публічно виконував їх. Пісні і танці для приватних салонів писали також Апостоло Петріно, Марія фон Бухенталь та інші місцеві композитори-аматори. А. Петріно, наприклад, створив кадриль, яку було видруковано у Відні; Кароліна й Емі-лія Мікулічі видали альбом буковинських танців, де бу-ло використано також українські та румунські мелодії. З концертами по Буковині їздив квартет у складі Карла Кеніга, Лепші, Франца Звонічека та Иогана Кауфмана. У звязку з розгортанням концертної діяльності в Чер-нівцях створюються музичні організації. Першою з них стало «Gesangverein» («Співацьке товариство»), керува-ти яким узявся вчитель музики чех Франц Калоусек. Про-існувало це обєднання три роки (1859--1862), після чого йому на зміну виникло «Der Verein zur Fцrderung der Tonkunst in der Bukowina» («Товариство сприяння му-зичному мистецтву на Буковині»). В листопаді цього ж року в залі готелю «Молдавія» нове товариство організу-вало перший концерт, програма якого складалася з тво-рів Й. Гайдна, В. Моцарта, Л. Бетховена, Ф. Мендельсо-на. На концерті з привітальним словом-віршем виступив тодішній директор Радовецької гімназії Ернст Рудольф Нойбауер. Спочатку це товариство більше уваги приділя-ло музичному навчанню, ніж концертній діяльності. До речі, при ньому існувала і школа, яка відіграла значну роль у поширенні музичних знань та підготовці вчителів музики. Популярність цього обєднання помітно зростала. За короткий час збільшилось число його учасників, роз-ширився мистецький діапазон. Уже в 1886 році смичко-вий оркестр налічував понад ЗО чоловік, жіночий хор -- до 20 осіб, чоловічий -- близько 40. Склад їх протягом ряду років майже не змінювався, і це давало можливість працювати над великими творами -- симфоніями, орато-ріями тощо.

У 1872 році в Чернівцях було засновано ще й «Mдn-nergesangverein» («Чоловіче співацьке товариство»). То-ді ж виникла і румунська «Armenia» («Гармонія»), при якій організувався духовий оркестр і клуб цитри.

Подальша діяльність співацьких товариств, як і роз-виток усього мистецького життя, вимагали спорудження в Чернівцях приміщення, яке б відповідало всім вимогам концертного залу. З ініціативи любителів музики ще в 1868 році обирається комітет, котрому доручається роз-вязати всі питання, повязані з підготовкою та будівни-цтвом приміщення. Але тільки через пять років (1873) вдалося одержати необхідний дозвіл і земельну ділянку під майбутню споруду.

В 1875 році керівником «Музичного товариства» було запрошено з Праги чеха Адальберта (Войтеха) Гржімалі (1842--1908), вже відомого музичного діяча. Діяльність А. Гржімалі, безперечно, сприяла прискоренню наміче-ного будівництва: у квітні 1876 року розпочалися земляні роботи, а вже у травні в урочистій обстановці було за-кладено першу цеглину фундаменту .будинку. На честь цієї події поет Ернст Рудольф Нойбауер написав вірша, а Гржімалі поклав його на музику. Цей спільний твір під назвою «Хвала музиці» виконувався при закладанні фундаменту. В залі готелю «Чорний орел» відбувся ве-ликий концерт із творів Ф. Шуберта, Ф. Шопена, Й. Баха, Л. Бетховена, Ш. Гуно, виконувались також композиції К. Мікулі та А. Гржімалі. Серед присутніх були гості з Львівської консерваторії, а між ними і Карл Мікулі.

У грудні 1877 року знову відбулося музичне свято -- цього разу вже з нагоди закінчення будинку і передачі його в користування «Музичному товариству» (нині Об-ласна філармонія). Поет Е. Нойбауер присвятив цій події свій віршований пролог, до якого А. Гржімалі написав музику. Крім того, А. Гржімалі виконав на скрипці пєси ф. Шуберта, К. Вебера та інших класиків. Нове примі-щення «Музичного товариства» спочатку виглядало до-сить примітивно. Лише згодом віденський професор жи-вопису Карл Іобст розписав і оздобив стіни залу. Буди-нок «Музичного товариства» став центром мистецького життя Буковини.

На запрошення А. Гржімалі у 1879 році до Чернівців вперше завітав видатний російський піаніст, композитор і диригент Антон Григорович Рубінштейн. На концерті, влаштованому 18 січня в будинку «Музичного товарист-ва», він виконав увертюру «Егмонт» Л. Бетховена, «Рон-до» В. А. Моцарта, арії та варіації Г. Генделя, Ноктюрн та Варіації Ф. Шопена, композиції Р. Шумана і Ф. Ліста, власні твори (Баркаролу та етюди).

Правда, з творчістю А. Рубінштейна буковинські ша-нувальники музичного мистецтва познайомилися раніше. Уже в 1863 році в Чернівцях було виконано його «Асру», в 1875 -- сонату, ор. 19 для скрипки і фортепіано. У 1878 році тут прозвучав і «Вальс-каприс», який композитор присвятив героям російсько-турецької війни 1877-- 1878 pp. Та особиста зустріч з представником російського музичного мистецтва стала справжньою подією в куль-турному житті краю. Буковинці вперше познайомилися з російською виконавською школою. Це пожвавило інтерес громадськості до творів інших російських композиторів, сприяло дальшому розвитку творчих контактів. Ще на-прикінці XIX ст. чернівчани слухали твори великого Чайковського, зокрема його Тріо ля мінор, ор. 50 для форте-піано, скрипки та арфи («Радянська Буковина», 15 січня 1984 року).

У 1882 році широко й урочисто відзначався 20-річний ювілей «Музичного товариства». В цій події діяльну участь взяли українське студентське товариство «Союз», румунська «Armenia», представники Львівської консерва-торії (з ними і цього разу прибув Карл Мікулі). Двадцятирічна діяльність товариства мала велике значення для розвитку музичної культури на Буковині.

Відтоді настає тривале пожвавлення в усьому мис-тецькому житті краю, під знаком якого вшановувалися 25-річчя (1887) і 30-річчя (1892) товариства. Чернівча-нам були під силу досить складні завдання. У 1877 році в міському театрі поставлено оперу А. Гржімалі «Зача-рований принц», яка перед цим побачила світло рамп в чеському Національному театрі. А. Гржімалі вів велик, і плодотворну роботу по підготовці мистецьких сил у Чернівцях, популяризації класичного мистецтва. З його шко ли вийшло чимало співаків, скрипалів, піаністів. Він буї хорошим керівником і талановитим педагогом, плідно працював як композитор. У січні 1897 році на честь цього заслуженого діяча в чернівецькому міському театрі було поставлено іншу його оперу -- «Швандя-дудак» («Вальде, сільський музика»), котру роком раніше грали в Че-хії, в рідному місті композитора -- Пльзені. Вистава одер-жала схвальні відгуки публіки та критики.

Цікаво зазначити, що під час ювілею завдяки безпри-кладним зусиллям А. Гржімалі було виконано Девяту симфонію Бетховена та ряд інших творів. У рецензіях на концерт відзначалося, що виступити в Чернівцях з цією симфонією було великим риском. І те, що виконання ціл-ком вдалося, є безперечним доказом високого мистець-кого рівня, досягнутого товариством під орудою Адальберта Гржімалі.

Діяльність А. Гржімалі залишила глибокий слід у му-зичному житті не лише Чернівців, а й усього краю. Бу-ковинські українці з повагою і любовю ставились до сво-го «брата-словянина», котрий завжди виявляв щирі сим-патії до українського народу і його культури. На маючи змоги ввести до репертуару німецького товариства укра-їнські пісні (за тих часів це зовсім виключалося), Гржі-малі не раз брав участь у концертах українських това-риств, сприяючи цим розвиткові нашої переслідуваної культури. До приїзду в Чернівці він працював дириген-том симфонічних оркестрів.у Роттердамі (Голандія) і Гртенбурзі (Швеція), згодом повернувся на батьківщи-ну, де спочатку очолив симфонічний оркестр чеського На-ціонального театру, потім був другим диригентом німець-кого театру в Празі.

Перебуваючи в Чернівцях, А. Гржімалі вів у музич-ній школі класи скрипки, фортепіано, співу і гармонії, сам був добрим виконавцем-інструменталістом, дириген-том хору і оркестру. У «чернівецький» період з-під пера композитора вийшли чотири кантати, концерт для скрип-ки з оркестром, опера «Швандя-дудак» та інші твори. Деякі з них виконувались у Львові, Відні, Празі та інших містах. Зарекомендував себе Гржімалі в Чернівцях і як музичний критик, систематично виступаючи на сторінках німецької преси. Він є також автором книги «Тридцять років музики на Буковині» (1874--1904). Останні роки свого життя Гржімалі успішно викладав музику в Черні-вецькому університеті. Помер у Відні.

Певну роль у музичному житті Буковини відіграв і -видатний композитор, талановитий скрипаль, один з основоположників румунської класичної музики Чіпріян По-румбеску (народився 14 жовтня 1853 року в с. Шипіт на Південній Буковині, помер 6 червня 1883 р. в Румунії). Після закінчення навчання у Сучавській гімназії в 1873 році він приїздить до Чернівців, де продовжує освіту в семінарії. Важливе значення для творчої біографії цього митця мав Сидір Воробкевич. Будучи талановитим педагогом, він допоміг молодому Порумбеску розкрити свій хист, удосконалити майстерність.

За коротке життя Порумбеску написав понад 200 му-зичних творів, на які благотворно вплинув народний ру-мунський і молдавський мелос. У музичній спадщині ком-позитора, крім пісень, є оперети, а також інструментальні твори, що принесли йому світове визнання. Частину своїх патріотичних творів («Плевна», «Сержант», «Пенеш Кур-канул») Порумбеску присвятив бойовому побратимству російських і румунських солдатів у війні 1877--1878 pp. проти турецьких загарбників, у результаті якої Румунія вперше здобула свою національну незалежність. Деякі пісні композитора, а також оперета «Кандидат Лінте», написані в Чернівцях, гостро викривали чиновників і па-нівні класи Австро-Угорської монархії. Серед творів По-румбеску, які виконувались у Чернівцях, тодішня німець-ка і румунська преса згадує оперету «Новий місяць».

У другій половині XIX ст. на Буковині розгортається концертна діяльність, одне за одним виникають україн-ські музичні товариства, зявляються місцеві українські композитори. В 1869 році у Чернівцях створюється культурноосвітнє товариство «Руська бесіда». Воно часто влаштовувало музично-декламаційні вечори, на яких аматори виступали зі співами, читанням віршів і гумо-ресок. Звучала музика і на вечорах танців та ювілейних святах.

Широко практикувались і так звані звіти, на яких читалися лекції на наукові і культурні теми для україн-ської публіки. Вони, як правило, закінчувались музич-ними номерами і декламаціями. «Руська бесіда» однією з перших узялася за популяризацію української пісні, зокрема хорового співу. Коли в 1880 році відзначався десятирічний ювілей товариства, був улаштований ве-ликий концерт. Вокальна частина його складалася з творів Воробкевича. Керував хором сам композитор, дзвінкі мелодії якого не раз покривались гучними оплесками. Багато втіхи дістала публіка від гри на цитрі, гарне враження залишив і піаніст Ф. Калоусек. Постійна участь цього музики-чеха в українських концертах j здобула йому шану і щиру вдячність буковинців («Poдимьш листок», 1880, 2 лютого).

Поряд з «Руською бесідою» вечори з декламаціями, піснями і театральними виставами давали в той час і гімназичні товариства «Согласіє» (1870 р.) та «Братній Союз» (1871 p.). Особливо ж відзначався хор товариства українських студентів «Союз» (1875 p.). Окрім щоріч-них мандрівок по краю, «Союз» часто давав концерти в Чернівцях. Так, у 1885 році вокальна частина його кон-церту складалась аж з 34 творів, серед яких українських було 31 (половина з них належала С. Воробкевичу) («Буковина», 1885, 27 грудня). На вечорі, присвяченому 25-річчю творчої діяльності відомого буковинського письменника Ю. Федьковича (1885 p.), переважали пісні на слова ювіляра. Це були хори О. Нижанківського «Гуляли», «З окрушків»; М. Вербицького -- «Поклін».

Варто вказати на одну особливість у діяльності ук-раїнських товариств на Буковині: на противагу урядо-вій політиці онімечення вона була позначена словяно-фільськими настроями. Це знаходило свій вияв і в музиці, про що не раз писала тогочасна преса. Для під-твердження сказаного пошлемося хоча б на святковий концерт з нагоди 50-річчя революції 1848 року, програ-ма якого цілком складалася з творів словянських ком-позиторів. Серед них -- «Словянська увертюра» Тітля, «Словянські танці» А. Дворжака, вальс «Намови і вимівки» Я. Главача, фантазія за мотивами опери «Про-дана наречена» Б. Сметани, сербський танок «Коло» Гаверкоха. До програми цього концерту входили і деякі композиції М. Вербицького, С. Воробкевича, Ф. Тимольського («Коломийки») та попурі з українських народних пісень чеха В. Костелецького, який багато років (з 1882 р.) проживав у Чернівцях і деякий час керував оркестром 41-го піхотного полку. В. Костелецький плідно працював як композитор, написав кілька музичних творів, серед них -- попурі та кадриль «Ехо з-над Пру-та» (створену у співдружності з С. Воробкевичем). Як диригент оркестру В. Костелецький не раз брав участь у концертах українських музичних товариств, за що здо-був собі визначення й шану серед чернівецьких україн-ців («Буковина», 1898, ЗО листопада).

Певна -річ, концертна діяльність чернівецьких това-риств, як і розвиток усього українського музичного жит-тя на Буковині, нерозривно звязані з іменами Юрія Федьковича та його славного сучасника Сидора Вороб-кевича, чиї твори швидко поширювались тоді на всіх західноукраїнських землях.

Добрим прикладом для наслідування послужила тут творчість С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, П. Ніщинського та інших класиків української музики. Дослі-джуючи розвиток українського музичного мистецтва на Буковині, бачимо, як з кожним роком тут усе частіше звучали вокальні композиції М. Лисенка, інших над-дніпрянських композиторів, а вже у 90-х роках їхні тво-ри виконувались майже на всіх музичних вечорах та святах. Взяти хоча б концерт, що відбувся в 1895 році у звязку з 20-річчям товариства «Союз». В його програ-мі знаходимо: «Нащо мені чорні брови» -- солоспів М. Лисенка на слова Т. Шевченка; «Вечорниці» П. Ніщинського для мішаних, жіночих і чоловічих хорів; дует із «Запорожця за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського й інші («Буковина», 1895, 17 листопада).

У поширенні української музики серед широких кіл населення немалу роль відіграли хори, що виникали в 90-х роках у багатьох містечках і селах краю. Правда, співали вони і під час богослужіння та різних церковних свят -- адже очолювали їх нерідко представники духо-венства. Але не церковним співом, а талановитим вико-нанням українських народних пісень залишилися вони в памяті людській. До речі, 1891 року на вечорі співа-цького колективу чернівецької «Міщанської читальні» з великим успіхом уперше виступила буковинка Філомена Кравчуківна, відома згодом як оперна співачка Філомена Лопатинська, виконавши ряд українських народних пісень («Буковина», 1891, 29 січня).

Не можна не сказати тут і про дитячий хоровий ко-лектив із села Банилова, який під керуванням Олексан-дра Монастирського не раз співав не лише в сусідніх селах, а й у містах Буковини. В 1890 році юні співаки побували і в Чернівцях, де взяли участь у вокально-декламаційному вечорі, влаштованому на честь Т. Шев-ченка, М. Шашкевича і Ю. Федьковича («Буковина», 1890, 22 травня).

Чим ширшого розмаху набирав розвиток музичного мистецтва, тим більше пожвавлювався інтерес до зби-рання народних пісень. Першим серед тих, хто по-справжньому зацікавився народними перлинами, був Ю. Федькович, який не лише записував, а й сам складав | пісні на відомі народні мелодії. На жаль, далеко не всі його праці побачили світ. Вийшли тільки «Буковинські пісні з голосами» -- нариси про народну творчість з тек-стами пісень і нотами до них («Нива», 1864--1865), власні твори поета «Співаник для господарських діто-чок» (Відень, 1869) та ще деякі. Найцінніші пісенні за-писи Федьковича, головним чином із рукописної збірки «Найкращі співанки руського народу на Буковині», уві-йшли до збірки «Народні пісні Буковини в записах Юрія Федьковича», виданої «Музичною Україною» в серії «Українські народні пісні в записах письменників»5. За заслуги в галузі фольклористики і етнографії буковин-ського поета в 1873 році було обрано членом Російсько-го географічного товариства.

З великою любовю ставився до народних пісень і С. Воробкевич. В одному з листів від 1865 року до свого друга Д. Танячкевича він писав: «Я збирав і записував народні думи-пісні через близько 15 років, не знав я ні мук, ні трудів, лазив в низьку хату, під бідну соломяну стріху, частував сліпого лірвака і, що чув, в музику складав».

«БУКОВИНСЬКИЙ БОЯН»

У 1899 році чернівчани за прикладом галиць-ких сусідів створили на базі «Руського літературно-дра-матичного товариства» свій «Буковинський боян» (далі вживатиметься скорочена назва «Боян»). Він мав на меті «плекати руську пісню, музику і штуку драматич-ну» («Буковина», 1899, 16 квітня), повніше представля-ти музичне мистецтво на Буковині, обєднати всіх «співолюбивих русинок і русинів». Заснування товариства було цілком своєчасним: аматорські гуртки уже вихо-вали чимало обдарованих співаків та музикантів.

Поставленій меті відповідала організаційна структу-ра новоствореного товариства. До його керівного і ро-бочого органу, так званого виділу, входили управителі хору, оркестру, драматичного гуртка і товариських роз-ваг, які дбали про доручену справу.

Вже в перший рік у хорі «Бояна» було 24 українсь-ких співаки: 10 жінок і 14 чоловіків. Тоді ж таки вони вперше виїздили до Вижниці і Кіцманя, де виступали з великим концертом, програма якого включала такі во-кальні твори, як «Ой пущу я кониченька», «На беріжку» М. Лисенка, «Сині очі» і «Над Прутом» С. Воробкевича; «Чом так скрито» В. Матюка, «Вязанка народних пі-сень» І. Біликовського та інші.

Як засвідчує «Буковина» за 19 липня 1899 року, на домагання вижницької публіки співакам довелося пов-торювати майже всі хори, зокрема «На беріжку» М. Ли-сенка.

Наступний рік позначився дальшим поступом у ді-яльності «Бояна»: сформувались чоловічий і жіночий хори, їх диригентом став популярний у Чернівцях про-фесор музики Антон Коллер. Разом з іншими українсь-кими товариствами «Боян» взяв активну участь у двох великих концертах у Чернівцях та мав кілька гастрольних виїздів до інших міст краю. До програми його кон-цертів входили твори С. Воробкевича, М. Лисенка, М. Вербицького, А. Вахнянина, а також А. Гржімалі («Буковина», 1900, 12 жовтня).

Значний інтерес усіх присутніх викликав концерт, влаштований «Бояном» з нагоди 40-річчя з дня смерті Тараса Шевченка. Великим успіхом користувалась досі не відома на Буковині вязанка галицьких народних пі-сень Ф. Колесси «Вулиця». Глибокий слід у серцях слу-хачів полишили також мелодії віночків народних пісень М. Кумановського, що відтворювали сумну картину соці-ального і національного гноблення, якого зазнавав народ протягом століть («Буковина», 1901, 13 березня).

«Буковинський боян» підтримував тісні творчі звяз-ки з сусідніми товариствами, які ще раніше виникли у багатьох західноукраїнських містах. Року 1901 у Льво-ві було зроблено спробу скликати зїзд усіх «Боянів», котрий і відбувся 29 червня. На зїзді (були тут і деле-гати від Буковини) передбачалося створити «Союз боянів» для координації дій усіх товариств. Правда, ще до його скликання такі спільні функції, як видання му-зичної літератури, влаштування конкурсів та деяких концертів, фактично виконував «Львівський боян» («Буковина», 1901, 19 липня).

У 1902 році творча діяльність «Буковинського бояна» дещо підупала. Крім участі у традиційному шевчен-ківському концерті, він більш ніде не виступав. Правда, відбулося кілька репетицій Лисенкової опери «Коза- Дереза», але здійснити її постановку так і не вдалося. Численні зміни у керівництві мало сприяли поліпшенню роботи товариства.

У 1903 році «Боян» докладає багато зусиль та енер-гії, аби не тільки гарно вшанувати память Великого! Кобзаря, а й пожвавити всю діяльність товариства.] В червні з успіхом пройшов шевченківський концерт, у якому взяли участь і гості зі Львова. У звязку з наступним приїздом M. Лисенка до Чернівців «Боян» знову! закликав «співолюбивих русинів і русинок» поповнюва-І ти ряди товариства, гідно відзначити 35-річчя творчої діяльності славного українського композитора («Буковина», 1903, 27 вересня).

«Буковинський боян» був широко представлений у] спільному концерті, присвяченому памяті письменника і композитора Сидора Воробкевича, який помер 19 вересня того ж 1903 року. Концерт, до програми якого входили його вокальні твори, справив велике враження на всіх присутніх («Буковина», 1903, 18 листопада). Вшанувало память С. Воробкевича і румунське співацьке товариство «Armenia», до репертуару якого нерідко входили твори українського композитора.

Наприкінці 1903 року «Буковинський боян» очолив відомий чернівецький співак Модест Левицький, під керівництвом якого ще жвавіше розгорнулась підготовка до лисенківського концерту: добиралися співаки, музи ки, відбувались репетиції хорів, готувались подарунки вітальні адреси -- одне слово, все було підпорядковане майбутній зустрічі «батька української музики» -- Ми коли Віталійовича Лисенка.

До Чернівців М. Лисенко прибув 10 грудня. Перед цим його урочисто вшанувала львівська громадськість У зведеному хорі взяли участь і посланці «Буковинського бояна». Увечері того ж дня в чернівецькому «На родному домі» славному композиторові було вручено диплом почесного члена «Буковинського бояна», виготовлений художником Миколою Івасюком. Святковий концерт із творів ювіляра і галицьких та буковинськихкомпозиторів удостоївся визнання Миколи Віталійовича. Йому припала до серця гра популярного у краї циганського народного оркестру з села Глинниці, який виконував українські пісні, думки та коломийки («Буко вина», 1903, 13 грудня). За свідченням громадськості преси, хор «Бояна» дібрав досить обдарованих виконавців, Що дало йому змогу стати одним з найкращих се-ред українських співацьких колективів.

1904 рік товариство розпочало під знаком підготовки до нової зустрічі М. Лисенка, який погодився вдруге навідати Буковину. Уже з перших днів січня в усіх ук-раїнських газетах «Боян» оголошував про репетиції хо-рів, програми концертів та інші приготування, звязані з майбутнім приїздом композитора. Гість прибув до Чер-нівців 4 травня. Під його особистим керівництвом від-булися генеральні репетиції хору «Бояна», а 6 травня в залі «Музичного товариства» розпочалося свято, на якому співацьке товариство «Руський міщанський хор» (далі подається скорочена назва--«Міщанський хор») дало концерт. З великою програмою виступив сотенний хор «Буковинського бояна» з участю військового сим-фонічного оркестру. У їх виконанні прозвучали твори Лисенка -- інтродукція до пєси М. Старицького «Остан-ня ніч», кантати «Бють пороги», «На вічну память Котляревському», хори «Ясне сонце в небі сяє», «Гей, не дивуйте, добрії люди», антракт з опери «Тарас Буль-ба», солоспів з опери «Сафо» у виконанні співачки Н. Підляшецької. Виконанням кантати «Бють пороги» диригував сам шановний гість («Буковина», 1904, 11 травня).

Памятні відвідини видатним композитором Черні-вців мали значний вплив на українські товариства, на розвиток усього мистецького життя Буковини, зокрема музичного. Ця культурна подія значно піднесла автори-тет української пісні і музики в очах інших національ-ностей краю.

Невдовзі після цього «Боян» взяв участь у творчому ювілеї А. Гржімалі. М. Левицький тепло вітав ювіляра, відзначив його заслуги перед мистецтвом, говорив про його добрі справи і з великим почуттям проспівав кілька українських пісень, які публіці надзвичайно сподобались («Буковина», 1904, 23 листопада). Потім «Бонн» влаш-тував ще один концерт, котрий дістав схвальний відгук публіки. У ньому взяв участь соліст Бухарестської опери М. Уляновський, який, зокрема, виконав Лисенкових «Гетьманів» та «Ой чого ти почорніло». Крім вітчизняних, до програми входили і твори багатьох іноземних компо-зиторів («Буковина», 1904, 21 грудня).

Немало було зроблено «Бояном» для популяриза-ції рідної пісні та музики в наступному 1905 році. Від-бувся товариський вечір, за ним -- великий шевченківський концерт, згодом поїздки хору по містах краю. Виступав «Боян» і на урочистому відкритті в Чернівцях нового приміщення театру. А наприкінці року -- знову великий концерт, у котрому найширше представлено було музику М. Лисенка; виконувались також твори Н. Вахнянина, С. Воробкевича, Я. Лопатинського, С. Людкевича, М. Леонтовича. Зокрема, артистка Філомена Лопатинська проспівала арію Оксани з опери А. Вахнянина «Купало» та «Черемоше, брате мій» С. Людкевича («Буковина», 1905, 29 листопада).

Після відвідин М. Лисенком Чернівців інтерес до йо-го музики тут набагато зріс. Підтримував тісні контакти з хором і сам композитор. У січні 1906 року Микола Віталійович надіслав до Чернівців рукописи своїх най-новіших композицій -- гімну «Вічний революціонер» (на слова І. Франка), написаного для чоловічого хору в су-проводі оркестру або фортепіано, і присвяченої «Бу-ковинському боянові» пісні «Сон» (на слова О. Мако-вея) для мішаного хору в супроводі фортепіано та ще деякі твори («Буковина», 1906, 28 січня). Вже в березні на шевченківському святі хори «Бояна» з успіхом спі-вали подаровані Лисенком твори. З захопленням прий-няла публіка його «Веснянки» та «Не забудь юних днів», як і «Вечорниці» П. Ніщинського. Велике вра-ження залишили в слухачів Лисенкові «Садок вишне-вий» та «Якби мені, мамо, намисто» у виконанні співач-ки Ганни Крушельницької (сестри Соломії Крушельницької), запрошеної зі Львова («Буковина», 1906, 9 бе-резня).

Високу оцінку цьому виступу «Бояна» дала і черні-вецька німецька преса, котра не так уже й прихильно ставилась до українського товариства. Ще один крок впе-ред зробив «Боян» своєю лисенківською програмою на концерті, що відбувся на початку грудня 1906 року, його чоловічий хор тоді складався з 25 співаків, а мішаний -- з 40.

У наступні два роки «Боян» обмежувався лише шев-ченківськими концертами. На одному з них у 1908 році взяв участь соліст німецької опери в Чернівцях Чеслав Мушинський, виконавши пісню Лисенка «Моя милованка» («Буковина, 1908, 5 квітня).

У 1909 році відбулося шевченківське свято, де ви-ступали хори під керівництвом професора музики А. Шліттера. А, проте, діяльність «Бояна» далі не по-жвавилась, навпаки, його активність знизилась. 1913 ро-ку «Боян» фактично припинив своє існування. Щоправ-да, були спроби повернути його до життя, але в той передвоєнний рік цього вже так і не вдалося зробити («Нова Буковина», 1913, 12 листопада).

Поряд з Чернівецьким «Бояном» діяли й периферій-ні товариства, котрі виникли у 1904--1909 роках в Кіцмані, Вашківцях, Заставні, Садгорі та Вижниці («Буко-вина», 1904, 27 березня). Відрізнялись вони від свого старшого побратима лише масштабами діяльності. Се-ред них найбільше виділялися мистецькою активністю Кіцманський та Заставнівський «Бояни». При Кіцманському, окрім хорового співу, відбувались вистави драм-гуртка та вечори танців. Часто влаштовував концерти та вечори розваг і Заставнівський «Боян».

Творчий шлях товариств не стелився рівно. Причин чимало. Однією з них було хоч би те, що українська ін-телігенція, яка поповнювала ряди «Боянів», була не-численною, до того ж частина її, онімечившись, тяжіла до культури панівної нації. Та попри все діяльність то-вариства стала важливим етапом у розвиткові вітчизня-ного мистецтва на Буковині, відігравши велику роль у пропаганді серед українського населення народної пі-сні і досягнень професіональної музики, зокрема вокаль-них творів Лисенка. В репертуарі «Боянів» з кожним роком дедалі більше зявлялось таких нових пісень (скажімо, «Вічний революціонер» М. Лисенка), які про-буджували соціальну й національну свідомість народу, надихали його на боротьбу проти гнобителів за своє визволення. Особливо велике значення в цьому відно-шенні мали щорічні вшанування поета-революціонера Тараса Григоровича Шевченка, котрі нерідко виливались у всенародні маніфестації. Певний внесок зробили това-риства і в розвиток театрального життя своїми аматор-ськими виставами. Позитивним у їхній діяльності було й те, що вони згуртували навколо себе обдаровану ук-раїнську молодь, заохочували її до професіонального музикування.

«РУСЬКИЙ МІЩАНСЬКИЙ ХОР»

Початок нового століття був початком нового піднесення української пісні на Буковині. То в Ревні чи Стрілецькому Куті, то в Глинниці чи якомусь іншому селі сходились люди у святкові дні послухати вже не приїжджий, а свій же таки самодіяльний хор. Як пра-вило, репертуар аматорських виступів складався тоді з народних пісень і творів української професіональної музики. Рідні мелодії, в яких звучали найзаповітніші думи і сподівання народу, полонили серця простих лю-дей, будили і єднали їх.

У газеті «Буковина», наприклад, надибуємо на роз-повідь про один з таких типових концертів, що відбувся у Вижниці в серпні 1900 року. Того вечора, пише газета, чоловічий хор виконав пісню «Ой пущу я кониченька», а мішаний -- «Ой летіла горлиця» і «Туман яром ко-титься» М. Лисенка, «Ой ви, мої співаночки» і «Гей на горі» М. Вербицького на слова М. Шашкевича і Ю. Федьковича та інші українські пісні. У фортепіанному ви-конанні прозвучали деякі твори Шопена і Шуберта.

У тій же Вижниці наступного року відбувся концерт на честь Лесі Українки, яка тоді гостювала в Ольги Кобилянської. Цього разу місцеві любителі муз висту-пили з програмою, в котрій переважали твори західно-українських композиторів - І. Лаврівського, М. Копка, Ф. Колесси, С. Воробкевича («Буковина», 1901, 23 серпня).

У 1901 році, через два роки після організації «Буко-винського бояна», в Чернівцях виникає ще одне співаць-ке товариство -- «Руський міщанський хор» . Вони бу-ли схожі між собою і структурою, і репертуаром. Та коли «Боян» обєднував переважно інтелігенцію, то в «Міщанському хорі» брали участь українські робітники та ремісники, що гуртувались переважно навколо культ-освітних обєднань «Міщанська читальня» та «Зоря». Диригентом хору став Мирон Гундич, робітник залізнич-ної станції Чернівці, котрий знав ноти і добре грав на скрипці. На початку лютого 1901 року відбулися збори, які прийняли статут нового товариства, обрали керівний орган, котрий щорічно звітував перед зборами і часто оновлювався.

Через кілька днів після свого створення «Міщансь-кий хор» виступив з концертом, перед початком якого до присутніх звернувся голова товариства Гнат Власюк. Він говорив про велике значення рідної пісні й музики для виховання й піднесення свідомості буковинських українців, її роль і місце в культурі світу. Потім хор проспівав віночок пісень «Було б не рубати зеленого дуба» Д. Січинського, «Ой, вербо, вербо» М. Кумановського, серенаду Шторха «Глибоким сном», «Туман яром котиться» М. Лисенка та інші твори. За тодішньою традицією у програмі концерту було також художнє чи-тання поезій Ю. Федьковича та І. Франка. У газетних рецензіях зазначалось, що співи і декламації справили глибоке враження на присутніх, серед яких було багато робітників, ремісників та інтелігенції. Того ж року «Мі-щанський хор» влаштував кілька вечорниць із співами й танцями та взяв участь ще у двох великих концертах, один з яких присвячувався Ю. Федьковичу.

Вже на початку свого існування товариство запро-вадило вивчення теорії співу, придбало необхідну му-зичну літературу і ноти, а згодом збагатилося і власним оркестром.

Особливо пожвавилась діяльність «Міщанського хору» з другими відвідинами Чернівців (1904) Миколою Віталійовичем Лисенком. Ще напередодні приїзду ви-датного композитора товариство влаштувало великий концерт, програма якого складалася з творів ювіляра (35-річчя творчої діяльності). А 6 травня всі любитель-ські колективи Чернівців у присутності великого гостя зі Східної України брали участь у цьому визначному мистецькому святі. У виконанні «Міщанського хору» прозвучали Лисенкові «Коло млина, коло броду», «Ко-заченьку, куди йдеш», «Верховино, світку ти наш», «Молитва» та «Ой летіла зозуленька» Ф. Колесси. Мико-ла Віталійович схвально відізвався про концерт хору під керівництвом Мирона Гундича.

У 1905 році диригентом став І. Робачек, керівником оркестру -- чех Й. Салач, а трохи згодом -- К. Сторожук. Сучасники свідчили, що зміна керівництва не по-значилась негативно на професійному рівні колективу. Величезне враження справив на присутніх концерт, що відбувся у жовтні 1906 року за участю Гната Хоткевича, політичного емігранта зі Східної України, великого майстра гри на бандурі. Загальному успіхові виступу сприяли також піаністка Наталія Пігуляк та Модест Левицький, що керував хором.

Деякий час на чолі мистецького колективу товарис-тва стояв Дм. Камінський, а з 1909 року -- знову І. Ро-бачек, котрий значно зміцнив склад його учасників та поновив репертуар. Навесні 1910 року М. Гундич повер-нувся з Америки, куди виїхав пять років тому, і знову став за диригентський пульт. Тоді ж за його участю відбувся великий концерт і розпочалась підготовка до 50-річчя з дня смерті Т. Г. Шевченка. У день ювілею 9 березня 1911 року «Міщанський хор» виступив спіль-но з селянським хором з Глибокої. Ще один великий концерт влаштувало товариство того року на відзнаку сторіччя з дня народження першого українського пись-менника Галичини Маркіяна Шашкевича.

На той час товариство кількісно збільшилось, твор-чо зросло, уже порушувалося питання про створення при ньому постійної школи співу та музики. Та доброму намірові не судилося здійснитись. Причиною цього були незгоди, що виникли між членами виділу та диригента-ми, в результаті яких дехто й зовсім залишив товари-ство. До дальшого занепаду діяльності хору значною мірою спричинилась передвоєнна атмосфера, коли різні партії і їх преса нацьковували один народ на іншого, розпалювали національну ворожнечу, «змагались» у взаємних звинуваченнях. А проте і в 1914 році було від-значено концертом сторічний ювілей з дня народження Т. Г. Шевченка. Потім вибухнула світова війна, а з нею припинилась і будь-яка мистецька діяльність укра-їнських товариств.

Уже по війні в гнітючій атмосфері королівсько-ру-мунської окупації краю активісти «Міщанського хору» вживали немало заходів, аби відродити його. Зробити ж це було не так легко: багато членів товариства вибу-ло за межі Буковини, деякі померли, і серед них відомий диригент М. Гундич, талановита артистка Й. Кордасевич та деякі інші ентузіасти пісні, театрального мисте-цтва. І все-таки життя йшло вперед, до товариства вли-валась молодь. Поступово зусиллями І. Робачека вда-лося створити й підготувати до виступів хор, почалися концерти, вечори, вистави. Ще більше пожвавилась творча діяльність у наступному, 1921, році. Крім кількох концертів і вечорів з танцями, читалися лекції з питань літератури та на інші теми. Через рік товариство кіль-кісно виросло, поліпшились його фінансові справи. Хор узяв діяльну участь у відзначенні 35-річного ювілею письменницької праці Ольги Кобилянської.

Поряд з піснею і музикою «Міщанський хор» актив-но популяризував українське театральне мистецтво. Йо-го аматори часто ставили пєси з народного життя. Один з рецензентів «Буковини» писав з приводу гри у виста-ві «Свекруха» Л. Лопатинського: «Люди, що звичайно займаються найважчою працею, бо належать до муляр-ського стану, гарно справляються зі своїми завданнями» («Буковина», 1902, 28 березня). Повне ж визнання на театральній ниві «Міщанський хор» здобув у 1907 році, коли на його сцені було поставлено драму М. Стариць-кого «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Крім Чер-нівців, аматори виїжджали з концертами і виставами у Сторожинець, Кіцмань, Заставну та інші містечка Буко-вини.

Особливо виріс авторитет «Міщанського хору», ко-ли його театральну трупу в 1923 році очолив відомий чернівецький актор і режисер Іван Дудич. До театральної трупи товариства входили такі обдаровані самоді-яльні артисти, як І. Созанський, І. Робачек, С. Терлецький, І. Дутка, А. Лиснянська, В. Дячук, С. Дубиневич, X. Сологуб-Подзімик, пізніше сестри Павловські -- Ма-руся, Катерина і Стефа та інші. Критика не раз відзна-чала талановиту гру І. Дутки, С. Терлецького, І. Дудича, X. Сологуб-Подзімик, М. Павловської та інших митців, а також режисуру І. Дудича, І. Дутки й С. Терлецького.

Основу репертуару трупи становили переважно тво-ри української класики, серед них -- «Ой не ходи, Гри-цю, та й на вечорниці», «Ніч під Івана Купала» М. Старицького; «Дай серцю волю -- заведе в неволю», «По-шились у дурні», «Невольник» М. Кропивницького; «Безталанна», «Наймичка», «Хто винен» І. Карпенка-Карого; «Міщани» М. Горького, «Запорожець за Дуна-єм» С. Гулака-Артемовського. «Катерина» М. Аркаса, «Вій» М. Гоголя; «Вихованець» М. Янчука, «Украдене щастя», «Учитель» І. Франка, «Повернувся із Сибіру» Л. Яновської, «Хмара» О. Суходольського, «Про що тирса шелестіла» С. Черкасенка, «Сватання на Гонча-рівці» Г. Квітки-Основяненка, «Ясні зорі» Б. Грінченка та інші.

Майже два роки (1924--1926) основний зміст робо-ти «Міщанського хору» становило драматичне мистец-тво, хоч в умовах королівсько-румунської окупації не-легко було пробивати дорогу українській пєсі, бо, крім багатьох перешкод і утисків, власті взагалі надовго за-бороняли вистави. Але і в такі моменти діяльність «Міщанського хору» не припинялася. Широко знаний у Чернівцях співак і музика Денис Руснак, підібравши в хор здібну молодь, влаштовував хорові виступи і висо-кою виконавською майстерністю зумів розкрити красу і привабливість української пісні. Концерти збирали ба-гато слухачів.

Можна з певністю сказати, що «Міщанський хор» тривалий період був театром з паралельно існуючими в Чернівцях напівпрофесіональними трупами І. Захарка, С. Терлецького та І. Дудича, а інколи єдиним товариством, що представляло українське сценічне ми-стецтво на Буковині.

При «Міщанському хорі» певний час існували курси по вивченню української хореографії, виступала танцю-вальна група, здійснювалась інша освітня діяльність. У 1923 році з ініціативи уже згадуваного І. Дудича було організовано також курси української мови, на яких чимало людей навчалось читати й писати рідною мо-вою. Ясна річ, це мало неабияке значення з ...........