Втрата близької людини
У сучасній літературі, присвяченої стресу, велике місце займають роботи, присвячені переживанням людини в ситуації горя. Найтрагічніші для людини події його життя повязані із втратами близьких людей, близької людини. Інша людина своєю присутністю в житті або відсутності в ній здатна викликати найдужчий біль, для переживання якої людині необхідні час, сили й життя серед інших людей.
Будь-яка втрата (так само як і придбання) жадає від людини перебудови його психічної реальності, говорячи язиком знаків, у ній зявляється новий знак, якому треба наповнити змістом і знайти йому місце в психологічному просторі й часі. Для цього необхідні особливі форми активності, спрямовані на створення відносини до нового знака.
Втрата людини - це втрата визначеності границь свого власного психологічного простору. При повідомленні про втрату людина не відразу може поставитися до неї як до реальності, сприймати факт втрати як теперішній час свого життя. Інерція існування психологічного простору й часу дає йому можливість зовнішнього збереження активності в її звичних, автоматизованих формах.
Себе людина теж не здатна сприймати реально, вона оцінює свій стан як сонний, автоматичний.
Близька людина виконує в житті кожного з нас особливу роль, що не усвідомлюється в присутності цієї людини, - вона визначає вектор активності, як би впорядковує життя в будь-яких проявах хаосу. Недарма близьких людей найчастіше називають опорою, надією, камяною стіною, жилеткою, у яку можна поплакати, ідеалом, центром світу й т.п.
Нереалістичність що відбувається - це головна характеристика стану, у якому перебуває людина на перших стадіях переживання горя. У нього ще немає індивідуальних форм переживання, він користується загальнокультурними - словами - поняттями, але вони не наповнені змістом. Це одне з можливих пояснень того, чому мир, у якому живе й діє людина, що горює, здається фантомним (він, по суті справи, такий і є). Значно пізніше (у кожної людини свій темп психологічного часу) виникає відношення до втрати - гостра туга й протест. Людина прагне знайти втрачену людину, знайти реально, біль здається нестерпним. У цей час спостерігаються дуже сильні приступи болю, плач, безсоння. І дорослі, і діти, що переживають горе, розуміють, що воно вже трапилося, що нічого не можна зробити, але емоційно не вірять цьому. Форма вже створена, вона повинна наповнитися змістом змісту, для цього потрібна перебудова всієї системи психічної реальності - всіх її функціональних органів і одиниць. Ця перебудова виражається в галюцинаціях (найчастіше слухових) - зявляється відчуття явної присутності близької людини поруч, відбувається помилкове дізнавання його серед інших людей. Багато хто постійно або час від часу почувають присутність поруч померлої людини.
Туга як відчуття екзистенціальної порожнечі, як неможливість відновити сенс життя є одним із багатьох переживань приступу горя. Ілюзія присутності робить переживання більше тривалим. Вона суперечить розумінням того, що відбулося. У свідомості людини виникають як би дві нові знакові форми, які забезпечують можливість внутрішнього діалогу нового типу, заснованого на виявленні характеристик реальності. Це виражається в уточненні - через невіря - властивостей і якостей ситуації або в пошуку таких засобів організації своєї свідомості, які виключають можливість події, що здійснилась (уникати думки об померлому, виборче забування). Важливо, що відновлюється динаміка психічного життя, у якій задіяні нові знаки реальності.
Туга може (і як уважають багато психологів, повинна) змінитися гнівом на померлого, на себе, на Бога, на інших людей, гнівом виклику почуттям, що загострилися, несправедливості, відсутністю змісту в стражданні. Як правило, зявляються підвищена активність, прагнення зайнятися роботою, зовні організувати себе. При цьому зберігаються постійні думки про померлому, відбувається постійний персоніфікований внутрішній діалог із цією людиною.
Іде реорганізація внутрішнього психологічного простору, іде пошук нових засобів і способів позначення його границь, що супроводжується появою нових почуттів - дезорганізації й розпачу. Відбувається все більше усвідомлення втрати, неможливості відновлення змістів, туга й почуття самітності стають усе більше сильними. Вони здобувають несподіваний характер гострих приступів туги й самітності. Границя свого психічного переживається людиною як завершена, вона не може активізувати своє життя власними зусиллями - стереотипи поводження порушуються: "Я не знаю, як жити далі". Люди починають дратувати, зявляється бажання піти від соціальних контактів, долають апатія й зневіра. Через багато років приступи гострої туги можуть вертатися через зустрічі із предметами, місцями, людьми й т.д.
Дезорганізація й розпач повязані з неможливістю здійснення процесу ідентифікації, тому що загублено найважливіша цього процесу - можливості діалогу з іншою людиною, що забезпечував переживання якостей Я й не-я як актуальну, визначальну динаміку психічної реальності.
Реорганізація й відновлення відбуваються через формування нових стереотипів поводження. Внутрішньо психологічний простір перебудовується й за рахунок реорганізації зовнішнього простору, життя людині доводиться займатися тими справами, установлювати ті відносини, які були невластиві йому, треба знаходити нову логіку життя. Починається пошук нової ідентичності, процес ідентифікації вимагає зміни Я-Концепції й концепції життя й смерті - основної тридцятимільйонної індивідуальної свідомості людини, які організують процес ідентифікації, сприяють побудові психологічного простору й можливості його розгортання в часі.
При реорганізації психологічного простору багато з людей відчувають присутність померлої людини: бачать його в сні й часто більше здоровим і молодим, але з якими-небудь симптомами неблагополуччя. Відчуття присутності здобуває різні форми - крім сновидінь це можуть бути уявлювані образи, галюцинації, постійне внутрішнє спілкування із цією людиною у вигляді діалогу й т.д.
Природно, що будь-який опис процесу людських почуттів не може дати точного подання про їхній індивідуальний зміст - варіанти тут нескінченно різноманітні й реакції людей на ситуацію горя можуть бути самими різними - від видимої відсутності реакції до реактивного стану або гіперактивності, але психолог повинен працювати, повинен діяти, не заподіюючи шкоди іншій людині, а виходить, повинен знати основні закономірності.
Сьогодні в практиці консультування до горя найчастіше ставляться як до процесу, у якому людині необхідно вирішувати наступні психологічні завдання:
прийняти реальність втрати;
проробити біль втрати;
пристосуватися до середовища, де немає близької людини;
організувати інші емоційні відносини.
Рішення кожної із цих завдань жадає від людини напруги, повязаного з виділенням якостей свого Я як підстави для зусиль по реорганізації психологічного простору.
У нашій культурі існує чимало засобів, що дозволяють людині використовувати їх для рішення своїх психологічних завдань: цей весь зміст концепції смерті, що транслюється в культурі у вигляді ритуалів, традицій, рефлексивних формул вираження відносини (найбільш прийнятними з них є ідеї безсмертя душі й можливості зустрічі в інший світі). Людина виявляється в більше складному становищі, якщо вона не знає ритуалів (елементарно не знає, як поводитися), не володіє когнітивною інформацією про свої можливі способи дії - не знає, що треба робити.
Актуалізація концепції смерті, усвідомлення її змісту повязані зі створенням Я-Відносини до цього феномена, з необхідністю переживати його як подія свого життя, з використанням якостей Я, які до цієї події не були виявленими в переживаннях.
Завдання пророблення болю втрати - це одне зі психологічних завдань, що вимагає перебудови багатьох структур психічної реальності. У нашій культурі відношення до цього завдання не завжди адекватно стану людини (існує заборона на прояв переживань болю); людині в рамках побутової психологічної допомоги звичайно радять тримати себе в руках, жалувати себе заради дітей, кріпитися й т.д. Заборону на переживання болю втрати часто приводить до психосоматизації болю, людина починає хворіти. Іншою формою відходу від переживання болю може бути зміна місця проживання або прийом ліків, але це найчастіше не допомагає, і біль вертається у вигляді переживань, пофарбованих у депресивні тони.
Біль втрати повязана з порушенням структури психічної реальності, щоб неї відновити, реконструювати, людині необхідні Я-Зусилля, орієнтовані на предмет переживання.
Цей предмет повинен бути представлений у новій системі знаків і в новій системі значень, для цього необхідно взаємодія з ними, вплив на цей предмет (втрата, втрата, горе). Треба говорити про нього з іншими людьми, у своєму внутрішньому діалозі, знаходячи сенс, позначаючи його для себе як можливість життя із втратою.
Потрібно пристосуватися до середовища, де немає близької людини. Треба навчитися розподіляти свої зусилля, організовувати життя по-іншому, усвідомити неї з нової позиції: відбувається перегляд концепції життя, перерозподіл системи цінностей, створення нового алгоритму життя, що приведе до успішного рішення життєвих завдань.
Адаптаційні процеси тут важливі, але вони становлять тільки частину роботи, що повинна проробити людина по реорганізації своєї концепції життя й можливості її конкретизації в щоденних життєвих завданнях.
Не менш складної представляється завдання створення емоційних відносин з іншими людьми. Звичайно, близька людина ніколи не зникне з памяті, їй завжди буде місце в житті тих, хто памятає про неї. Кожна культура пропонує свої варіанти відносини до можливості нових емоційних відносин. У нашій культурі це часто повязане з почуттям провини перед померлим або боргом перед дітьми ("Діти не зрозуміють"). Людина іноді сама забороняє собі любити кого-небудь іншого, знаходячи інші (крім людини) обєкти для своєї прихильності. Вона може поводитися стосовно інших людей так, щоб викликати тільки негативні почуття, намагаючись уникнути повторної втрати й робити так, щоб її не любили інші люди.
У психологічній літературі виділяють кілька типів горя, які відрізняються симптоматикою й характером плину: патологічне, конфліктне й хронічне.
Знання симптоматики цих типів дозволяє психологові в ситуації консультування адекватно реагувати на переживання людини.
Патологічне горе характеризується тим, що його симптоми залишаються невираженими й через багато років (хронологічних) зберігаються тривога, туга, депресія, гнів і інші прояви.
Патологічне горе може виникнути в ситуації шоку - несподіваного, непередбаченого горя, коли людина просто не в змозі вирішувати психологічні завдання, необхідні для переживання горя. Біль дуже сильний, і людина прагне будь-якими способами позбутися від нього.
Конфліктне горе виникає на тлі попередніх конфліктних відносин з померлою людиною. Конфліктні відносини й несподівана смерть людини викликають дуже сильне й складне почуття провини, що триває досить довго. Основна робота психолога буде спрямована на зміст почуття провини.
Ситуація хронічного горя створюється в тих випадках, коли гострота переживань не знижується після 6 місяців, що пройшли після втрати близької людини. Звичайно хронічне горе викликається симбіозом у відносинах, коли люди гранично залежні друг від друга не тільки інтелектуально, але й емоційно. Найчастіше це проявляється в подружжя, чиї відносини наповнені безпосередніми почуттями друг до друга. У спостерігача створюється враження, що людина "впивається" горем, хронічне горе може тривати роками й супроводжуватися почуттям повної безпорадності й відсутністю прагнення робити щось самостійно. Така людина має потребу в соціальній і психологічній допомозі.
Слід зазначити, що при будь-якому варіанті переживання горя необхідна перебудова структур психічної реальності, а це вимагає Я-Зусиль людини, виділення якостей свого Я як підстави для обґрунтування своєї активності. Це робота, що супроводжується активізацією внутрішнього діалогу й створює передумови для відкритості до впливу іншої людини, що може бути використане (і, до нещастя, використовується) для маніпулювання свідомістю людини.
Психолог, що консультує людину в ситуації горя, допомагає формулювати й вирішувати психологічні завдання, повязані з реконструкцією психічної реальності. Типова ситуація, коли приймається рішення про надання психологічної допомоги, виглядає приблизно так: людина випробовує гострі переживання, які супроводжуються безсонням, головними болями, у тексті, що породжує людина, є симптоми, які потрібно розуміти як симптоми складностей у переживанні горя.
Текст людини наповнений засобами й способами переживання горя - людина буквально захлинається в них, хоча пройшло вже досить часу для реорганізації психічної реальності. Але людина не може говорити про померлому без безпосереднього переживання горя, без прояву в гострій формі (сльози, хекання, почервоніння й т.п.) змісту переживання. Всі емоції людини, повязані з побутовими проблемами втрат і втрат, викликають реакції несподіваного горя. Ці невирішені психологічні завдання дають про себе знати, проявляючись у вигляді важких, неадекватних переживань як із приводу своїх втрат, так і втрат інших людей. Горе повинне бути сублімоване в адекватній для змісту переживання формі, такою формою стає реакція уподібнення, подоби пережитому.
Текст людини наповнений змістом переживання - це проявляється в тім, що йому дуже важко будувати тести на теми, відмінні від теми горя. Перехід на інші теми дуже сильно утруднений. Тема горя стає домінуючою.
Невирішені психологічні завдання дають про себе знати й у тім відношенні до речей померлого, котре можна спостерігати в людини, що переживає горі, - вони довгий час зберігаються в недоторканності. Це одна зі знакових систем, що має ілюзорно-стійку структуру й дозволяє за рахунок зовнішньої презентації направляти Я-Зусилля на відношення до неї, а не до змісту психічної реальності, що вимагає зусиль по її перебудові. Думаю, що речі померлого виконують роль знаків, структури, нехай на час, психологічний простір людини, що переживає горе у варіанті нового змісту, що змякшує біль. Цей тимчасовий, але новий зміст, що може бути знайдений у спілкуванні з речами, є однієї з можливостей впливу людини на свій психологічний простір.
Психолог, що консультує людину в ситуації горя, може зустрітися також із симптомами захворювання в цієї людини, які аналогічні симптомам хвороби, що викликала смерть близької людини. Це можуть бути ритуальні болі, які виникають у звязку з подіями, що поєднували в часі померлої людини й того, хто переживає втрату. Принцип подоби мало досліджений у психології, але в ньому є ті елементи змісту, які привели до необхідності створення дзеркала, фотографії, картин портретного жанру й т.д. Хотілося б їх назвати елементами симетрії або елементами рівноваги: будь-яка річ може існувати тільки тоді, коли вона орієнтована в просторі - у неї є право й ліво, верх і низ, лицьовий і зворотний боки й т.д. Психологічний простір - особлива річ, що теж вимагає орієнтації в ньому ж самому. При цьому відбувається виділення системи координат - Я и не-я психологічного простору, що повинне втримувати саме себе, тобто дізнаватися себе в інших речах, знаках, що створюють, що задають його унікальність. Можливість використання різних знаків для структурування психологічного простору і є в цьому принципі подоби - людина може бути подібною всьому й всім, тобто його психологічний простір потенційно має можливість бути нескінченно різноманітним, але Я вимагає конкретизації як можливості втримання в часі якості психологічного простору - це необхідно для здійснення спрямованої активності.
Так і зустрічаються в психічній реальності дві тенденції - нескінченність (через уподібнення) і дискретність (конкретність) через позначення якостей Я.
Звичайно, це тільки припущення й спроба пояснити необхідність для людини іншої людини, що створює своєю присутністю або відсутністю ті проблеми життя, які в науці намагаються зрозуміти, аналізуючи переживання людини в ситуації горя.
Можна також сказати, що близька людина своєю присутністю забезпечує цілісність психологічного простору, можливість його трансформації й збереження характеристик індивідуальності.
Психологові, що консультує людини в ситуації горя, доводиться спостерігати симптоми різких змін у його способі життя після перенесеної втрати або, навпроти, відсутність реакції. Змістовно це поведінкові прояви переживання втрати цілісності, почуття приналежності психічному простору Я. Напруга в Я після перенесеної втрати загострює завдання ідентифікації, і її процес стає гранично напруженим.
Це може бути повязане із симптомами депресії, які обтяжуються почуттям провин і дуже низькою самооцінкою (по моральних якостях), або демонстрацією ейфорії, коли людина відверто фальшивить при цьому.
Відсутність адекватних переживань для здійснення ідентифікації, а це насамперед переживання наявності свого індивідуалізованого Я, здатного на Я-Зусилля, приводить до того, що людина наповнює свої Я-Переживання відношенням до вже неіснуючої людини, заміняючи її образом і своєю реакцією на нього реальні, власні Я-Зусилля по створенню нового відношення до померлої людини.
Я-Зусилля людини в ситуації горя можуть бути спрямовані на відтворення дій померлого - людина буде прагнути імітувати дії померлі (робити, як завжди робив він) або ж Я-Зусилля можуть бути реалізовані в саморуйнівному поводженні в цілому. Все це прояву неадекватного процесу ідентифікації, з яким психологові потрібно працювати, вирішуючи разом із клієнтом психологічні завдання переживання горя.
Звичайно до ознак не пережитого горя відносять періодична поява в людини туги й суму, які виникають періодично в те саме пора року. Це форми, що відтворюють зміст горя, що перешкоджають створенню нових структур у психічній реальності.
Крім того, у людини можуть спостерігатися страх смерті або страх хвороби, від якої вмерла близька людина. Це форми захисного реагування на руйнуючий вплив горя, так само, як і уникання всіх ритуалів, звязаних зі смертю близької людини. Ці форми виконують свою функцію захисту, охороняючи Я людини, його відносну стійкість, але вони ж перешкоджають реорганізації Я-Зусиль для створення нових психологічних структур. Горі є екстремальною подією в житті людини, вона не може бути щоденним. Це гостро індивідуалізована ситуація й тільки по її зовнішніх ознаках важко судити про глибину переживань людини, про їхній невідтворений словами екзистенціальному змісті, коли руйнується й вимагає нового відтворення все психічне життя, що забезпечує сенс існування організму - тіла.
Екзистенціальний розвиток людини - глибина його духовного життя, наявність самої духовної практики - буде впливати на переживання горя, на сприйняття свого страждання й оцінку його місця й ролі у своєму житті.
Багато з людей у стані горя відкрито або побічно виражають думки про самогубство. Ризик самогубства, дійсно, дуже високий.
Психолог може й повинен відкрито обговорювати цю тему з людиною, досліджуючи всі її лиховісні симптоми (чи був намір реалізувати задумане, чи був план, чи почалася підготовка, чи почалося прощання з родичами, і т.д.).
Самогубство є однієї з форм реагування на ситуацію горя, що психологічно зясовно, якщо весь зміст концепції життя у свідомості людини займала інша людина й немає інших форм структурування психічної реальності.
У психологічній літературі мені зустрічалися принципи консультування горя - як і всі наші описи, вони схематичні й не відбивають драматизму ситуації, у якій перебуває клієнт і консультуючий. Вони зводяться до структурування ситуації консультування у вигляді психологічних завдань, які повинен вирішити клієнт, тому і їхній опис буде нагадувати повернення до переліку завдань, які людина повинна вирішити, переживаючи горі.
Я спробую описати, як психолог може сприяти постановці й рішенню психологічних завдань, адекватні ситуації горя. Насамперед треба визнати (прийняти, усвідомити) факт втрати. Для цього, як мінімум, треба говорити про факт втрати, про те, що і як було. Розповідати вголос для себе й для психолога всю послідовність подій, відновлювати їх у своїй свідомості за допомогою слів повсякденної мови, діалогу, що відрізняється від повсякденного тем, що психолог зацікавлений, щоб людина, що горює, як можна точніше відновила всю картину подій.
Він слухає й задає питання про цю подію, його питання про те, що і як було.
Проговорити ситуацію, зробити промовлене системою знаків у діалозі з іншою людиною, виходить, забезпечити актуальність цієї системи знаків у психічній реальності людини, що горює. Вони будуть актуальними засобами реалізації психічної реальності, тому що включені в текст, у якого є адресат - психолог. Це забезпечує тексту зміст, той зміст, що важко актуалізувати в ситуації внутрішнього діалогу із загубленою близькою людиною.
Не менш важливої представляється робота психолога по визначенню й вираженню почуттів до померлого. Треба допомогти виразити самі важкі емоції - гнів і тугу. Вони повязані із захисними механізмами раціоналізації, які не дозволяють людині віддатися потоку почуттів, бути природним у прояві гніву й туги. Захисні механізми раціоналізації, якщо їх використовувати в зовнішньому діалозі психолога й людини, що горює, можуть допомогти у визначенні й вираженні почуттів через позначення предмета почуттів. Як відомо, коли називають саме почуття, це актуалізує його зміст, а коли обговорюється предмет почуттів, то можна будувати відношення до цього предмета. Психолог може (можливо, повинен) задавати питання про події й предмети, які створюють зміст переживання: "Про що ви нудьгуєте? Про що жалуєте? Про що не жалуєте? і т.д." Треба прагнути в спілкуванні з людиною, яка пережила втрату до того, щоб вона побачила предмет своєї туги й гніву у всьому різноманітті його якостей - позитивних і негативних, щоб був баланс у цих оцінках стосовно загубленої людини. Це зовсім не виходить, що треба спеціально шукати негативні якості в людині й називати їх - побутова етика давно регулює цю й аналогічні ситуації правилом: "Про мертвих - добре або ніяк". Умовчання - це форма створення підтексту в будь-якому тексті; у консультуванні важливо, щоб людина почала будувати свій текст, у цьому випадку орієнтований на слухача-психолога.
Підтекст також існує у свідомості людини й, як і прямий текст, тільки вимагає більших Я-Зусиль для його втримання.
Почуття провини, що звичайно проявляють люди, що горюють, у ситуації консультування, буває різного ступеня виразності. Часто воно виявляється глибоким і супроводжується тривогою й безпорадністю, тоді людині потрібна психотерапія немедичного типу. Це тривала й цілеспрямована робота людини, що горює, і психотерапевта, спрямована на усвідомлення почуття і його наступну інтерпретацію в структурі індивідуального життя людини, у логіку його життя.
Тривога, безпорадність, смуток, сум - це ті почуття, які часто блокуються в побутовому житті: "Треба бути сильним, треба вміти виживати, треба дивитися правді в очі й т.п.". Це всі стереотипи, які утрудняють вираження почуттів людини, сприяють їхньому блокуванню, знецінюванню, в остаточному підсумку вони перешкоджають переживанню горя як природного психічного процесу, "омертвляючи його штучними утвореннями у вигляді знаків "правильного поводження".
Часто причиною тривоги буває неусвідомлювана тривога смерті, про смерть треба говорити з побутовим язиком переживає, що горе звичайним, факту, що викликало страждання (природно, для цього треба добре знать цей факт як дані анамнезу).
Психолог-Консультант часто виявляється тою людиною, з якою можна бути відвертою і виявити свої безпосередні почуття - треба поплакати (як часто доводилося чути: "Я дома не можу розслабитися - діти, я повинна бути сильної, а от перед вами плачу, але ж усім жити несолодко, вам, напевно, теж...").
Завдання реагування на безпосередні почуття людини, що горює, - це одне із самих важких завдань у роботі психолога-консультанта. Може бути, тому так часто й пишуть колеги про якісь форми професійного захисту від емоційного вигоряння, від можливої професійної деформації.
Психологові потрібно вміти самому виражати свої почуття й не знецінювати жодним чином почуття іншої людини. Способів вираження почуттів у нашій побутовій культурі досить, вони ще не всі загублені й знецінені, елементарне знання форм - як традиційних, так і сучасних - робить психолога не тільки працюючим, але й живучим рядом з людьми, що горюють. Сьогодні, коли горя стільки, що, здається, немає родини, яку б не захлиснув ураган швидко мінливого темпу життя, цінностей, пріоритетів, ідеалів, виявлені почуття, спрямовані на поділ горя з іншою людиною, уже самі по собі - більша цінність, якщо не сказати більше, рідкість.
Але це один з ліричних відступів, без яких, до речі, здається немислимим рух думки в ситуації трагедії. Лірика, як світло життя в тих сутінках, які створює тінь смерті.
Психолог, вирішуючи завдання людини, що горює, може (і повинен) надати професійну допомогу в навчанні способам організації життя, у якій уже немає близької людини. Це одна з форм активного соціально-психологічного навчання, що допомагає людині освоїти раніше невластиві йому ролі, наприклад роль людини, що приймає рішення. У цьому випадку йому треба навчитися бачити й оцінювати ситуацію як позитивну, так і негативну. Знамениті способи, пропоновані психологами, звичайно виглядають як лист паперу, на якому в правому стовпчику треба написати всі позитивні моменти ситуації, а в левом - негативні. Психологові іноді доводиться брати на себе роль людини, що втримує його клієнта від прийняття поспішних рішень (переїзд, усиновлення й т.п.), аргументуючи своє втручання якістю стани людини, що переживає горе, ступенем його готовності до ухвалення рішення.
Це одна зі сторін рішення найважливішого психологічного завдання - знаходження адекватної дистанції до померлого, адекватної психологічної, емоційно насиченої дистанції.
Рішення цього завдання повязане з використанням існуючі в культурі подання про зрадництво в почуттях.
Сучасна побутова культура дає чимало прикладів того, як люди часто міняють свої емоційні прихильності без видимого особистісного руйнування. Трансльовані в масовій культурі зразки зірок і можливих ідеалів досить вільно вирішують проблеми вибору партнерів для встановлення емоційних звязків. Хотілося б сказати із цього приводу тільки одне - як не кожна травичка здатна цвісти, так не кожна людина здатна переживати горе, глибоко почувати. Це факт життя з ним доводиться вважатися як з даністю, як з тим, що перебуває поза нашим втручанням і присутністю. Можна привести масу аргументів для доказу цього твердження (літературних і життєвих), посилаючись на класиків і сусідів по планеті, але тут для цього немає місця. Проблема типології особистостей така ж вічна тема в психології, як і питання про її науковість.
Література
1. Брей Р. Як жити в злагоді із собою й миром? - К., 1992.
2. Варга Д. Справи сімейні. - К., 2006.
3. Вацлавик П. Як стати нещасним без сторонньої допомоги. - К., 2000.
4. Орлов Ю. М. Восхождение к индивидуальности. - М., 1991.
5. Селье Г. Когда стресс не приносит горя. - М., 1992.
|
