|
ом додаткового дослідження став досвід Китаю, інших східноєвропейських країн і деяких держав “третього світ”. Усі прихильники концепції тоталітаризму (Г. Арендт, 3. Бжезинський, К. Фрідріх та ін.) визначають дві головні особливості тоталітарного суспільства: по-перше, тоталітарні політичні режими відрізняються прагненням контролювати не лише дії, а навіть емоції і думки населення, їм властиве тотальне проникнення в усі пори суспільного і навіть приватного життя людей; по-друге, тоталітарні режими спроможні створювати для себе атмосферу масової підтримки, мобілізуючи суспільство (або його значну частину) в імя єдиної, ідеологічно обґрунтованої мети, що має загальносуспільне значення.
Після краху комуністичних режимів у СРСР і країнах Центральної та Східної Європи актуальним стало розроблення теорій трансформації режимів та переходу до демократії, якими займаються такі вчені, як Л. Даймонд, Г. ОДоннел, Дж. Лінц, М. Плеттнер, А. Пшеворський, А. Степан, С. Хантінгтон, Ф. Шміттер та ін. Вони аналізують досвід латиноамериканських, східноєвропейських та інших країн, що здійснювали чи здійснюють перетворення у напрямі демократії, виводять певні закономірності, висловлюють свої думки щодо сприятливих і несприятливих інститутів і форм поведінки лідерів та еліт під час переходу тощо.
У кожній розвиненій країні сьогодні існує певна система політичних дисциплін теоретичного, практичного та емпіричного характеру; сформувалися національні школи і напрями в політології. США як найбільш динамічне суспільство XX століття відзначається інтелектуальним лідерством у розвитку багатьох передових і пріоритетних наукових дисциплін, зокрема й політології. Але не менш важливими є дослідження політичних систем і політичних процесів національними політологічними школами європейських країн.
v Політологи Великобританії успішно розробляють теоретико-методологічні основи політичної науки.
v У Франції найпоширенішими напрямами політології є вивчення поведінки виборців, діяльності партій, а також традиційні дослідження у галузі конституційного права і державних інститутів.
v У Німеччині розвивається нормативістська політологія, що ґрунтується на філософському аналізі моральних норм політичної діяльності, бігейвіористська емпірична соціологія та так звана “практико-критична наука” про соціально-політичну владу (франкфуртська школа).
Висновок: різна соціально-історична ситуація, різні наукові основи розвитку, різні політичні й національні традиції зумовлюють особливості національних шкіл і національних підходів у політичній науці.
...........
Страницы: 1 | [2] |
|
