|
політологія, у межах якої розвивається методологія порівняльного аналізу, опрацьовуються теорії політичних систем і політичної культури, розробляються концепції плюралістичного суспільства, тоталітаризму, розвитку і політичної модернізації. У працях учених цього напряму (Г. Алмонда, Д. Аптера, С. Верби, Д. Істона, Дж. Лапаломбари, Л. Пея, С. Ріггса) державно-політична система розглядається як механізм, який можна вдосконалювати, модифікувати відповідно до завдань, що стоять перед суспільством, а головна мета політичної науки вбачається у пошуках оптимальних методів регулювання цього механізму. У загально філософському плані вчені визначають політичну модернізацію як опанування людиною свого політичного середовища, а в конкретно-історичному - як розвиток політичних систем та інститутів у напрямі наближення їх до ліберально-демократичних систем. Загалом мова йде про процеси, які сприяють зростанню ефективності урядових і бюрократичних структур, про подолання відставання і суспільний прогрес.
Концепція політичного плюралізму стала одним із найпопулярніших теоретичних узагальнень сучасної західної політології. Вона уособлює ліберально-демократичний підхід до аналізу політики. В її розробленні брали участь такі вчені, як Ч. Ліндблом, Р. Дал, М. Кларк, Р. Нісбет та ін. Концепція ґрунтується на реальних процесах соціально-економічної і політичної диференціації сучасного суспільства, що знаходить свій вияв у розмаїтості, плюралізмі політичних інтересів, їх вільне самовираження і відстоювання веде до появи суперечностей і конфліктів між конкуруючими групами, з одного боку, але водночас вимагає від них пошуку компромісів і співробітництва, оскільки жодна з груп не може розраховувати на успіх без підтримки, хоча б часткової, з боку інших груп інтересів. Тому чим більша диференціація суспільства, чим розмаїтніші інтереси суспільних груп, тим більша їх взаємозалежність, тим більша стабільність суспільства. Наявність у плюралістичному суспільстві соціальних конфліктів, при ефективних механізмах їх розвязання, не тільки не загрожує існуванню політичної системи, а й сприяє її динамізму, подальшому розвитку.
Для розуміння процесів функціонування плюралістичного суспільства важливе значення мають дослідження у галузі теорії конфліктів, їх структури, тенденцій розвитку та способів подолання у різних сферах соціального і політичного життя, що мають на меті гармонізацію загальносуспільних цілей та індивідуальних і групових інтересів. Розглядаючи плюралістичне суспільство як суспільство демократичне, дослідники водночас далекі від його ідеалізації. Вони бачать і аналізують вади сучасної демократії.
Концепція тоталітаризму в її класичній формі складається у 50-ті роки. Вона виникла на основі аналізу й узагальнення політичної практики фашистської Італії та гітлерівської Німеччини, а також СРСР. Пізніше предметом додаткового дослідження став досвід Китаю, інших східноєвропейських країн і деяких держав „третього світу”. Усі прихильники концепції тоталітаризму (Г. Арендт, 3. Бжезинський, К. Фрідріх та ін.) визначають дві головні особливості тоталітарного суспільства: по-перше, тоталітарні політичні режими відрізняються прагненням контролювати не лише дії, а навіть емоції і думки населення, їм властиве тотальне проникнення в усі пори суспільного і навіть приватного життя людей; по-друге, тоталітарні режими спроможні створювати для себе атмосферу масової підтримки, мобілізуючи суспільство (або його значну частину) в імя єдиної, ідеологічно обґрунтованої мети, що має загальносуспільне значення.
Після краху комуністичних режимів у СРСР і країнах Центральної та Східної Європи актуальним стало розроблення теорій трансформації режимів та переходу до демократії, якими займаються такі вчені, як Л. Даймонд, Г. ОДоннел, Дж. Лінц, М. Плеттнер, А. Пшеворський, А. Степан, С. Хантінгтон, Ф. Шміттер та ін. Вони аналізують досвід латиноамериканських, східноєвропейських та інших країн, що здійснювали чи здійснюють перетворення у напрямі демократії, виводять певні закономірності, висловлюють свої думки щодо сприятливих і несприятливих інститутів і форм поведінки лідерів та еліт під час переходу тощо.
У кожній розвиненій країні сьогодні існує певна система політичних дисциплін теоретичного, практичного та емпіричного характеру; сформувалися національні школи і напрями в політології. США як найбільш динамічне суспільство XX століття відзначається інтелектуальним лідерством у розвитку багатьох передових і пріоритетних наукових дисциплін, зокрема й політології. Але не менш важливими є дослідження політичних систем і політичних процесів національними політологічними школами європейських країн.
Висновок:
політичні теорії змогли зявитись тільки з утворенням політичного життя суспільства і появою держави. Різна соціально-історична ситуація, різні наукові основи розвитку, різні політичні й національні традиції зумовлюють особливості національних шкіл і національних підходів у політичній науці. З початку ХХ століття в науці про політику утверджуються різні напрямки і шляхи, визначаються найважливіші теоретичні орієнтації і концепції.
Навчальна література:
1. Конституція України. - К., 1996.
2. Політологія: підручник для курсантів вищих навчальних закладів Збройних Сил України / За заг. ред. В.Ф. Смолянюка. - 1- е видання. - Вінниця: НОВА КНИГА. - 2002.
3. Політологія: посібник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. - К.: «Академія», 2000. (С. 16-45).
4. Демчук П.О. Політологія Підручник для слухачів і курсантів ВВНЗ МОУ. - К.: КВГІ, 1998. (С. 27-45).
5. Юрій М.Ф. Основи політології: Навч. Посібник. - К.: «Кондор», 2003. (С. 25-39).
6. Закон України „Про основи національної безпеки України” / Відомості Верховної Ради. - №39. - 2003. ...........
Страницы: 1 | [2] |
|
