Кінезіотерапія дітей с церебральним паралічем - курсовая работа

Схема етапної реабілітації для лікування в стаціонарі: стаціонар - санаторій - поліклініка; для тих, що лікувалися удома: стаціонар вдома - поліклініка. Інформація про характер і лікування захворювання, реабілітаційних заходах першого етапу відбивається у виписній довідці, виписнім епікризі.

Медикаментозне лікування на цьому етапі. На другий план відсовується медикаментозна терапія, основного значення набувають дієта, режим, фізіотерапія, лікувальна фізкультура і інші методи лікування.

Безлікове одужання на цьому етапі надає благотворнішу дію.

На цьому етапі враховується і проводиться лікування реакції на хворобу, яка виявляється розвитком астенічної реакції з підвищеною стомлюваністю, млявістю і пасивністю. При іншому депресивному типові реакції виникає відчуття тривоги, втрата бажання одужання, поява туги, розгубленості. Рідше зустрічається іпохондричний тип реакції з відходом в хворобу, а також з розвитком істеріоформних реакцій. В даному випадку хворим необхідна психологічна реабілітація. Зазвичай після санаторного етапу реабілітації функціональні показники ураженою патологічним процесом системи нормалізуються як у спокої, так і при дозованих навантаженнях. При цьому наголошується відсутність клінічних, рентгенологічних і інших ознак активності патологічного процесу.

Третій етап реабілітації носить назву адаптаційного, або професійно-трудового для тих, що працюють.

У цей період досягається повне одужання хворого з нормалізацією морфологічних і функціональних характеристик, що забезпечують повну стійку компенсацію втрачених під час хвороби функцій, і повна адаптація до умов існування, що забезпечує фізичну, психічну, соціальну повноцінність хворих, відновлення професійних навиків і звичайної працездатності. За свідченнями використовується професійна орієнтація, професійне навчання, раціональне працевлаштування. Завершенням третього етапу реабілітації є відновлення всіх параметрів здоровя, що представляють сукупність морфофункціональних ознак, що забезпечують нормальне функціонування всіх органів і систем. При хронічних захворюваннях, що наводять до інвалідизації хворих, завдання реабілітації полягають не лише в досягненні стану компенсації функції органу, але і в підтримці цієї компенсації. У цих хворих відповідно до індивідуального плану спостереження проводяться періодичні курси медикаментозної терапії і іншої терапії або призначається постійна терапія для забезпечення нормальної якості життя.

У цих хворих третій етап реабілітації затягується на невизначений термін, з періодичним поверненням до першого і другого етапів в період загострення хвороби.

Реабілітаційна програма представляє організаційно-методичну основу реабілітаційного процесу для досягнення найбільшого ефекту в максимально короткі терміни.

Для побудови програми необхідні дані про хворого в той період, коли хворому призначаються реабілітаційні заходи. Для цього збираються наступні дані:

· дані історії хвороби;

· дані обєктивного обстеження хворого;

· уточнюються діагнози основного і супутніх захворювань;

· відбиваються давність і фаза захворювання.

Ці дані дозволяють визначити можливість органічних відхилень в організмі хворого. Окрім цього, проводиться обстеження і аналіз функціонального стану сердцевосудинної, дихальної, травної, нервової і інших систем організму хворого. Найбільш детальному функціональному обстеженню піддаються системи, уражені патологічним процесом. Отримані лікарем дані аналізуються, і створюються чітко сформовані конкретні завдання, які необхідні для етапів розділів реабілітації. Наприклад, при гострій пневмонії нормалізація функції зовнішнього дихання вирішується наступним дорогою: компенсація дихальній недостатності, нормалізація окремих параметрів дихання, адаптації функції дихання до навантажень, що підвищуються, нормалізуючих функцій дихання відповідно до конкретних особливостей діяльності хворого в умовах домашнього режиму, специфіки роботи.

Поставлені завдання мають бути реальними, відповідно до їх міняється програма дій на кожному етапі реабілітації в процесі лікування. При цьому визначається реабілітаційний потенціал на рівні сучасних знань для відновлення здоровя пацієнта. Встановлюються можливість хворого організму і повнота можливого відновлення функції уражених органів і систем. На підставі функціональних проб з дозованим навантаженням встановлюється досяжний рівень функціонального відновлення органів і систем і працездатності пацієнта.

Реабілітаційна програма, її завдання з їх поетапним підрозділом дають можливість підійти до основного розділу реабілітаційної програми - підбору засобів реабілітації для досягнення поставленої мети. Для вирішення реабілітаційних завдань і відбору засобів реабілітації проводиться їх реальна оцінка по відповідності вибраних фізіологічним, індивідуальним і віковим особливостям пацієнтів, наявності абсолютних або тимчасових протипоказань для вживання окремих засобів.

Закінчується реабілітаційна програма призначенням лікувальних засобів з необхідними методичними вказівками.

Провідним документом реабілітаційної програми є карта реабілітації, яка містить паспортні дані, результати обстеження, спостереження, розгорнуту реабілітаційну програму, призначення кожного із засобів. У реабілітаційній карті фіксуються дані контрольних досліджень і терміни проходження етапів реабілітації. Під час переходу хворого з однієї установи в інше медичний документ передається на наступні етапи.

2. Кінезіотерапія

2.1 Поняття кінезіотерапії

Кінезіотерапія - лікування рухом хворої людини. Поняття кінезіотерапія або лікування рухом входить в загальне поняття «Фізичне виховання» в широкому сенсі. Це означає, що, фізичне виховання є процесом вирішення певних завдань, який характеризується всіма загальними ознаками педагогі ...........