Кінезіотерапія дітей с церебральним паралічем - курсовая работа

Реабілітація як окрема медична дисципліна стала розвиватися після Другої світової війни у звязку з проблемою працевлаштування величезної кількості інвалідів, що залишилися в різних країнах в результаті військових дій.

У 1958 р. відбулося перше засідання Комітету експертів ВІЗ по реабілітації, на якому була зроблена спроба створити точну термінологію і прийнято рішення вивчати проблему. У 1966 р. XIX Асамблея ВІЗ прийняло резолюцію про реабілітацію. У ній вказувалося на значення реабілітації в зменшенні фізичних, психічних і соціальних наслідків захворювань; зверталася увага на необхідність розвитку реабілітаційних служб.

Єство реабілітації визначалося наступним формулюванням: «Реабілітація є відновленням здоровя осіб з обмеженими фізичними і психічними здібностями для досягнення максимальної фізичної, психічної, соціальної і професійної повноцінності».

Організація Обєднаних Націй розробила спеціальну програму реабілітації, яка проводиться ВІЗ, Міжнародною організацією праці, ЮНЕСКО і Дитячим фондом ООН - ЮНІСЕФ.

У Україні реабілітація визначається як система державних, соціально-економічних, медичних, професійних, педагогічних, психологічних і інших заходів, направлених на попередження розвитку патологічних процесів, що наводять до тимчасової або стійкої втрати працездатності, на ефективне і раннє повернення хворих і інвалідів в суспільство і до суспільно-корисної праці.

Для сучасної медицини в Україні реабілітація представляє закономірний процес розвитку профілактичного напряму. Вона завершує працю багатьох ланок відновлення здоровя хворого до початкового до моменту захворювання рівня морфологічної і функціональної норми. Створення груп або служб реабілітації в різних областях медицини дає можливість чітко організувати весь процес лікувальних і відновних заходів з максимальним ефектом.

Спектр реабілітаційних заходів, використовуваних у відновному лікуванні, вимагає створення адекватних умов для їх проведення. Це можливо лише при правовій, методичній і фінансовій підтримці. Прогресивною формою розвитку охорони здоровя є реабілітаційні відділення і центри. Реабілітаційні заходи мають бути загальнодоступні і якісні.

Правові і всегромадські підходи до проведення реабілітаційних заходів ґрунтуються на виданих національними і міжнародними органами документах по організації проведення реабілітаційних заходів, таких, як:

1) стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів (Накази Генеральної асамблеї Організації Обєднаних Націй від 20 грудня 1993 р. Резолюція №48/43);

2) Хартія третього тисячоліття (прийнята Генеральною асамблеєю міжнародної реабілітації. Лондон, 9 вересня 1999 р.).

У цих документах визначені основні положення нормативно-правової бази реабілітаційних заходів в Україні.

ВІЗ визначає реабілітацію як сукупність заходів, покликаних забезпечити особам з порушенням функцій в результаті хвороб, травм і природжених дефектів пристосування до нових умов життя в суспільстві, в якому вони живуть. Реабілітація - це відновлення здоровя, функціонального стану і працездатності, порушених хворобами, травмами або фізичними, хімічними і соціальними чинниками. ВІЗ визначає здоровя як стан фізичного, психічного і соціального благополуччя.

На кожному рівні надання медичній допомозі лікар має в своєму розпорядженні певні методи діагностики, лікування і реабілітації. Цей набір збільшується у міру рівня надання медичній допомозі. Завдання лікаря - чітко розмежувати можливість лікування і реабілітації на підставі тих діагностичних методів, які йому доступні, виділити патологічний процес і порушені фізіологічні функції і на підставі цього побудувати свою терапію і реабілітацію індивідуально для кожного хворого.

Реабілітацію хворого можна розділити на три етапи.

Перший етап - клінічний. На цьому етапі необхідно провести кордони між лікуванням і власне реабілітацією. З одного боку, лікувальні і реабілітаційні заходи проводяться одночасно, а інші цілі цих заходів відрізняються один від одного. Лікування направлене на ліквідацію або мінімальний прояв хвороби. Реабілітація направлена на досягнення фізичної, трудової, соціальної адаптації людини. Реабілітація доповнює лікування.

Провідні завдання клінічного етапу складаються з усунення етіологічного, ушкоджувального чинника, у тому числі ліквідації бактерійного, вірусного джерела захворювання, зменшення і ліквідації провідних морфологічних змін в уражених органах і системах, компенсації, а потім і ліквідації виникаючої недостатності функцій.

У гострий період захворювання, відповідний першому етапу захворювання, реабілітаційні заходи залежать від характеру захворювання, тягаря стану, віку хворого. Вони можуть проводитися як в стаціонарі, так і у випадку лікування вдома.

Для вирішення завдань реабілітації на першому, клінічному етапі можуть використовуватися будь-які засоби. Залежно від характеру захворювання це фізіотерапевтичні процедури, лікувальна фізкультура, дієтичне живлення, лікувальний охоронний режим, а також режим рухової активності. На першому етапі реабілітації заходу направлені на подолання страху, повязаного з лікуванням і характером захворювання, больовими процедурами.

Перший етап реабілітації закінчується при відновленні функції ураженого органу або достатньої компенсації втрачених функцій. Показниками нормалізації функцій, втрачених при хворобі, є відсутність ознак хвороби при клінічних і лабораторних обстеженнях, а функціональні показники наближаються до вікової норми.

Другий етап реабілітації - санаторний. На цьому етапі реабілітаційні заходи направлені на нормалізацію функцій уражених органів і систем, а також відновлення і нормалізацію функцій інших органів і систем, а також ліквідацію відхилень, що залишилися в період залишкових явищ. При цьому приділяється увага відновленню і розширенню фізичної активності хворого.

Санаторний етап проводиться в спеціалізованих санаторіях або реабілітаційних відділеннях лікарень або реабілітаційних центрів. У цих установах створюються оптимальні умови для к ...........