Семантико-інтонаційні особливості вираження концепту "страх" у сучасній англійській мові на матеріалі відеофільмів - дипломная работа

· тварини (похідний від раптового наближення);

· незнайомі предмети і люди (похідний від незнайомості та новизни).

Це ті стимули, страх перед якими несвідомий, але ми його інколи прагнемо пояснити та усунути за допомогою компенсації і самореалізації.

Культурні стимули, які при ближчому розгляді виявляються повязаними і з природними детермінантами, замаскованими різними формами неправильного тлумачення, раціоналізацією, проекцією, наприклад:

· боязнь злодіїв або привидів (раціоналізація страху темноти);

· страх перед попаданням блискавки (раціоналізація страху грому) [38:11].

Другий клас детермінант страху в Ізарда - це потяги і потреби. Їх роль полягає в збереженні гомеостазу. При прояві болю страх може або підсилювати його, або спонукати субєкта до дій, повязаних з позбавленням від нього.

Третій клас детермінант страху в Ізарда - емоції. Вони є активаторами страху; окрім того, страх завжди емоційно забарвлений. Переживання страху зазвичай веде до конфлікту між бажанням дослідити і бажанням врятуватися. Цей факт Булл вважає доказом двоїстої природи страху. Теорія диференціальних емоцій Ізарда інтерпретує конфліктну поведінку як результат вагання між страхом, що спонукає до уникнення, та інтересом, котрий спонукає до дослідницької поведінки.

Четвертий клас детермінант страху в Ізарда - когнітивні процеси субєкта. Сюди відноситься уявне відтворення в памяті загрозливої ситуації, предмету або людини, тобто антиципація. Людина антиципує все те, з чим вона може зустрітися в зовнішньому середовищі. З одного боку, страх робить неточним пізнавальний процес. З іншого боку, Кемпінськи вважав, що «кожна загрозлива ситуація, як правило, до деякої міри виходить за рамки дійсності, а що може настати в результаті цього, переживається в уяві, і саме ця уява спонукає страх, а не картина актуальної дійсності» [18:132].

1.3 Психоаналітичний погляд на проблему

Традиційна психоаналітична точка зору - страх переживається лише за наявності реальної загрози.

По З. Фрейду, будь-яка ситуація небезпеки включає втрату кохання або обєкту кохання. Народження є прототипом відчуття небезпеки. Інші найбільш важливі ситуації небезпеки:

1. втрата матері або іншого джерела кохання;

2. загроза кастрації;

3. втрата обєктів емоційної прихильності;

4. втрата любові суперего [30].

К.Е. Ізард дотримується думки, що «страх може викликатися стражданням, яке повязане з тим, що в дитинстві сформувалися звязки між цими відчуттями: через широку розповсюдженість страждання, звязок його зі страхом викликає неврози тривожності» [17:315].

Психологічний напрям вивчення феномену страху включає в себе ряд підходів: чуттєвий, когнітивний, психоаналітичний і синтезуючий.

Представниками чуттєвого підходу є В. Джемс, Е. Клапаред, Д. Ланге, І.Б.Тітченер. Дані дослідники вважають, що оцінка ситуації страху формується на основі відчуттів. Так само - як додатковий підсилювач деякого вихідного відношення субєкта - розглядав вісцелярні зрушення при страху С.Л. Рубінштейн: «Якщо вимкнути всі периферичні органічні зміни, які зазвичай мають місце при страху, то залишиться швидше думка про небезпеку, аніж відчуття страху: у цьому Джемс правий».

Представники когнітивного підходу М. Симон, Р.С. Лазарус, Р.У.Ліпер, М.С.Зінгер, стверджують, що уявлення про страх як про наявність загрози і неможливість її уникнути виробляється на основі інтелектуальних (когнітивних) процесів. Згідно Р.С. Лазарусу, оцінка емоційної ситуації відбувається завдяки інтелектуальним здібностям, а також якщо індивід оцінює ситуацію як небезпечну і загрозливу - у нього виникає емоція страху [31:13-14].

Проте слід зауважити, що в теоретичних дослідженнях на основі когнітивного підходу феномену страху присутнє певне обмеження, страх розглядається з позицій усвідомленості.

З. Фрейд вказував на обмеженість процесу усвідомлення емоції страху індивідуумом. Висновком до такого твердження послужили клінічні та експериментальні дослідження, результати яких показали, що емоційні процеси при страху усвідомлюються (у вторинному значенні) не повністю і не завжди. Окрім цього, після 30 років копітких досліджень і клінічних спостережень, він зробив дивний висновок, який і по сей день не приймають ні психологи, ні лікарі - висновок, який полягає в тому, що у страху взагалі немає жодного обєкту. «Страху властиві невизначеність і безобєктність» - говорив він. Проте ні в кого не виникає сумнівів, в тому, що страх дійсно існує, як говорить сам же Фрейд, «страх - це завжди щось відчутне і недвозначне, відчуття страху нас ніколи не обманює» [30].

Представниками психоаналітичного підходу до вивчення феномену страху є М.С. Неймарк, Д. Рапапорт, З. Фрейд, Є.Г. Шехтел, С.Р. Р ...........