Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра українознавства
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДО НАПИСАННЯ ДИКТАНТІВ З ДИСЦИПЛІНИ «УКРАЇНСЬКА МОВА»
для слухачів факультету довузівської підготовки денної та вечірньої форми навчання
Рівне - 2004
1. Специфіка диктантів та класифікація їх видів
Диктант (у латинській мові dicto означало «говорити для записування») - це письмова робота, вправа для перевірки грамотності і засвоєння правил правопису.
Якщо розглядати диктант з історичного погляду, то побачимо поступову диференціацію, урізноманітнення його видів. Проте цей процес не був рівномірним. Різним було ставлення до диктантів - від надто частого їх використання до цілковитого заперечення, змінювалась оцінка їх ролі у навчальному процесі.
Оцінюючи навчальну ефективність диктантів, потрібно мати на увазі конкретні їх форми та способи їх реалізації. Людині надзвичайно часто доводиться, окрім списування з готового тексту, формулювання власних думок, записувати сприйняте на слух, почуте від когось. Практичні потреби життя вимагають відповідних навичок передавати на письмі текстуальне, вибірково чи стисло усне мовлення, сприйняте на слух. Оскільки між усною мовою і писемною, між звуками в їх системі, в живому потоці мовлення і засобами їх передачі на письмі існують складні, неоднозначні відношення, необхідно створити звязок між слуховим сприйманням і графічним образом слова, між вимовою і його написанням. Цього можна досягти лише відповідними вправами.
Диктант, якщо вміло проводити і застосовувати різні їх види, є одним із засобів боротьби за культуру писемної мови, вони виконують організуючу і виховну роль, допомагають сформувати професійні навики регламентованої роботи, вміння дотримуватись встановленого порядку і ритму. У той же час сама передача на письмі вимагає напруження і зосередження уваги. Отже, це один із засобів виховання уваги, дисциплінованості, організованості, точності та акуратності в навчальній діяльності, вміння включатись в розумову роботу і виконувати завдання в даний момент. Це непростий і нелегкий вид навчальної роботи.
Хоча диктанти - один з «традиційних», давно застосовуваних видів вправ, проте в питанні їх тлумачення, оцінки, класифікації існують значні розбіжності. Панує також термінологічний різнобій, тобто один і той же вид диктанту в різних авторів називається по-різному, наприклад, словниковий диктант інколи називають орфографічним, різний зміст нерідко вкладається також в одні і ті ж терміни. Не завжди є час і можливість розібратись у цьому несистематизованому наборі видів письмових робіт під назвою «диктант». Перш за все диктанти - це один із видів письмових робіт. Однією з найхарактерніших ознак диктантів є запис тексту, сприйнятого на слух. Передавати текст можна усно або за допомогою технічних засобів навчання. Слухове сприймання тексту не виключає зорове. У звязку з цим диктанти бувають слуховими і слухо-зоровими або зоро-слуховими (коли зорове сприймання тексту використовується для попередження або виправлення помилок).
Залежно від знання, яке випливає з конкретної навчальної мети, текст можна записувати без змін (слово в слово) або зі змінами - вибирати лише окремі слова, словосполучення, змінювати їх, доповнювати текст, передавати його власними словами і т. п. Такі види диктантів близькі до переказів, творів, але не є ними. Де в чому близькі між собою детальні перекази та вільні диктанти. При вільному диктанті відтворюють прочитаний текст частинами, а під час переказу - передають зміст усього тексту своїми словами.
Диктанти бувають різних видів, кожен з яких має свої характерні особливості. Щоб визначити типи диктантів і створити певну їх систему, необхідно виділити такі ознаки, які б не належали однаково до всіх вправ, а виявляли б себе в окремих видах по-різному.
Ознаки для поділу загальної категорії диктантів на типи можуть бути такими:
1. Мета виконуваної роботи.
2. Особливості тексту, який диктуємо.
3. Характер відтворення продиктованого тексту - без змін чи зі змінами.
4. Спосіб (методика) проведення диктанту.
Залежно від мети виконуваної роботи диктанти бувають навчальними або контрольними. Оскільки навчальні диктанти допомагають виявити також рівень знань слухачів, а контрольні мають і навчальне значення, межа між ними до певної міри умовна. Текст, що диктується, може бути звязним або складатися з окремих речень, словосполучень або слів, так званий словниковий диктант. Залежно від того, як записують продиктований текст (без змін чи зі змінами і якими саме), диктанти поділяються на чотири групи:
1. Текстуальні (дослівні).
2. Вибіркові.
З. Вільні.
З огляду на спосіб (методику - проведення) навчальні диктанти розділяються на попереджувальні та пояснювальні. Якщо спочатку робиться усний аналіз тексту, щоб попередити неправильне виконання певного завдання, не допустити помилок, то такі диктанти називаються попереджувальними. Попередження помилок може бути тільки усним.
Пояснювальні диктанти виступають як протилежність попереджувальним - текст спочатку під диктовку записується, потім здійснюється його розбір, виправлення, коментування. Це найчастіше робиться усно, але іноді вдаються і до наочності (використовуються таблиці, друковані тексти, словники та ін.)
Отже, існують чотири основних типи диктантів:
1. Текстуальний.
2. Вибірковий.
3. Вільний.
4. Творчий.
Кожен з них залежно від мети проведення може бути навчальним або контрольним, а навчальний залежно від способу опрацювання тексту попереджувальним або пояснювальним (перед написанням чи після здійснюємо орфографічний чи стилістичний розбір, пояснення тексту). Попереджувальні диктанти бувають слуховими або зоро-слуховими, а пояснювальні - слуховими або слухо-зоровими.
Текстуальні диктанти
Текстуальний (дослівний) диктант - це точне, дослівне відтворення на письмі сприйнятого на слух тексту. Є декілька різних видів навчальних текстуальних диктантів. Залежно від методики їх проведення, опрацювання лексичного чи граматико-правописного матеріалу в продиктованому тексті вони можуть бути попереджувальними або пояснювальними.
Обсяг тексту (кількість слів, речень і т. п.) для навчальних диктантів визначається, виходячи з конкретної навчальної мети, місця і ролі даної форми письмової роботи в системі інших прийомів.
Це ж можна сказати й відносно насиченості тексту правописними чи граматико стилістичними моментами. Якщо текст для контрольного диктанту не повинен бути перенасиченим складними випадками, то для навчального диктанту можна добирати тексти будь-якої складності.
Безсумнівно, важливо правильно вибирати вид диктанту на певному етапі навчання, бо найкраща форма роботи може стати неефективною, якщо втрачається почуття міри.
Найпоширеніші попереджувальні текстуальні диктанти, тому що легше попередити помилки, з самого початку прищеплювати правильні орфографічні навики, аніж потім викорінювати їх. Застосовується він при опрацюванні й закріпленні нового матеріалу, який ще в достатній мірі не засвоєний.
Попередження може здійснюватись по-різному, тому можливі різні форми попереджувальних текстуальних диктантів:
1. Усний розбір, аналіз мовних фактів, пригадування правила перед написанням продиктованого тексту.
2. Пояснення тексту, що диктується, у процесі письма.
З. Аналіз тексту на дошці, таблиці чи надрукованого з подальшим його записом під диктовку. На основі цього виділяються два різновиди текстуального попереджувального диктанту: слуховий і зоро-слуховий
Слуховий попереджувальний диктант
Цей вид диктанту проводиться за схемою - спочатку усне пояснення, усний розбір тексту, потім його запис. Може мати такі варіанти:
1. Пригадуємо певні правила, з метою повторити які може проводитись диктант, потім читаємо речення, розяснюємо в ньому орфограми та пунктограми, далі це речення диктуємо для запису, який здійснюється і на дошці, і в зошитах. Наприклад, для закріплення теми «Не з дієприкметниками» викладач ставить питання: «У яких випадках частка не_ з дієприкметниками пишеться окремо? Коли не_ пишеться з дієприкметниками разом?». Далі читає речення і пропонує визначити у ньому дієприкметники з часткою не. Після цього речення записують на дошці і в зошити. Приблизно в такий же спосіб опрацьовується весь текст (але не всі речення є потреба детально коментувати й записувати на дошці). Над дрімучим лісом знявся нестихаючий шум. Нестримний вітер колише нескошені жита. Настала врешті - решт пора небувалих змін. Мною несходжені ждуть дороги. Велич подій сповнювала дівчину новою, не звіданою досі гордістю. Толока не орана, вівці не лічені, - пастух рогатий. Чисте, не заросле місце то звужувалось, то розходилось, ніби озерце.
2. Весь текст диктанту, після повторення певних правил, аналізується усно, а потім записується. Записавши, слухачі мовчки перечитують текст, тоді пояснюють правопис того чи іншого слова, вживання розділових знаків (такий коментар не обовязковий).
З.Більшого поширення набувають словникові попереджувальні диктанти. Матеріал, який беруть для опрацювання, складається з окремих слів. Добре те, що можна зосередити увагу слухачів на тому конкретному матеріалі, який з тих чи інших причин був засвоєний недостатньо.
4. Окремим видом слухового попереджувального диктанту є вправи, відомі також під назвою «коментоване письмо».
Коментований диктант - це «думання вголос» під час запису, сприйнятого на слух тексту. Правила проведення коментованого диктанту:
· Викладач диктує текст.
· Один зі слухачів записує продиктоване разом з іншими, голосно і чітко проказує слова, коротко пояснює їх написання, вживання розділових знаків.
· Усі стежать за вимовою і коментуванням; записують слова.
· Якщо слухач відчуває труднощі під час пояснення або замовкає, його негайно змінює інший. З цією метою заздалегідь призначається 34 коментатори.
· Якщо хтось зі слухачів не знає або не зрозумів, як написати слово, він може голосно його вимовити, не встаючи з місця і не питаючи дозволу викладача. Коментатор ще раз пояснює правопис цього слова.
Часто зустрічається в практиці так зване довільне коментування, коли коментатор пояснює лише необхідні, на його думку, орфограми, інші ж слова лише чітко проговорює без пояснення.
Зоро - слуховий попереджувальний диктант
Один з різновидів навчальних попереджувальних диктантів, попередження помилок; аналіз тексту перед його записом супроводиться використанням зорових вражень, зорового сприймання даного матеріалу сухачами.
Є кілька варіантів зоро-слухових попереджувальних диктантів:
· викладач пропонує мовчки і уважно прочитати надрукований або написаний на дошці текст, звернути увагу на орфограми, розділові знаки, щоб потім грамотно передати його на письмі. Після цього текст закривається, слухачі записують його під диктовку,
· перед початком виконання письмової вправи проводиться бесіда, в ході якої повторюються певні правила, потім читають призначений для диктанту текст, здійснюють пунктуаційний чи граматико-орфографічний розбір, нарешті текст закривається й записується під диктовку.
І в першому і в другому випадку після запису тексту можливі порівняння з оригіналами, обговорення допущених помилок.
Слухачам іноді дається завдання: обраний для диктанту текст проаналізувати вдома, самостійно, а потім на занятті він диктується після додаткового аналізу.
Слухові та слухо - зорові пояснювальні диктанти
Пояснювальні диктанти ніби протилежний попереджувальним диктантам вид роботи: спочатку запис продиктованого тексту, потім його розбір, пояснення орфограм, повторення відповідних правил. Пояснювальні диктанти (як і попереджувальні) можуть проводитись на матеріалі звязних текстів або окремих речень, слів; залежно від способу проведення поділяються на слухові і слухо-зорові. Порівняно з попереджувальними пояснювальні диктанти складніші для слухачів, проводити їх доцільно після того, як вони в достатній мірі засвоїли матеріал.
Пояснювальний диктант з використанням дошки найчастіше проводиться так: викладач диктує текст, слухач пише на дошці, інші в зошитах. Коли речення записане, обговорюються орфограми чи розділові знаки, виправляються допущені помилки, наводяться аналогічні приклади для ілюстрації певного правила.
Зустрічається й такий варіант проведення пояснювального диктанту: незвязний текст, достатньо насичений потрібними орфограмами, викладач диктує частинами: перше речення записують усі слухачі, потім один іде до дошки і зі свого зошита записує там це речення, а інші в цей час під диктовку викладача пишуть наступне речення. Далі записане на дошці коментується, робляться, в тому числі і в зошитах, мотивовані поправки. Після цього йде до дошки наступний слухач зі своїм зошитом, а всі пишуть третє речення. У такій послідовності опрацьовується весь текст.
Більш продуктивним щодо обсягу опрацьованого матеріалу протягом певного часу є пояснювальний диктант без використання дошки.
З метою кращої перевірки слухачами своїх робіт, усунення не тільки типових, але й індивідуальних, одиничних помилок деякими викладачами запроваджуються різні види пояснювальних диктантів, які умовно можна обєднати спільною назвою - слухо-зорові. Характерною рисою їх є те, що слухач, написавши текст з голосу викладача, потім має можливість зіставити його з правильним зразком.
Інколи застосовують й такий вид пояснювального диктанту: коли слухачі записали весь продиктований текст, викладач каже певне правило, всі відшукують у написаному тексті приклади-ілюстрації на дане правило, підкреслюють їх, якщо є помилки, роблять виправлення.
Одним із видів пояснювальних диктантів є так званий диктант з письмовим обґрунтуванням. Суть його полягає в тому, що слухачі записують продиктоване викладачем, наводять письмові пояснення. Для цього слова (якщо вправа складається з окремих слів) записують в колонку, наприклад: Пять - апостроф після букви п перед я; Розмалювати - префікс роз -; Списати - префікс с - перед п.
Якщо ж диктується речення або звязаний текст, то пояснення наводяться наприкінці. Наприклад, при вивченні правопису прислівників слухачам дається завдання у записаних під диктовку реченнях пояснити правопис прислівників і однозвучних з ними частин мови, пояснювальні слова підкреслити.
Усі діти так весело гралися, що аж сонце згори усміхнулося І батьки, наче діти, бродили по струмках, що збігали з гори до ставу. В день повноліття нашого товариша ми подарували йому книги. По-перше, виконуй завдання вчасно, по-друге, будь акуратним, і старанним, і ввічливим. Вдень не лише сонце - все небо, здавалось, дихало спекою. Студенти відпочиватимуть по перше вересня. Всі жити хочуть по-новому. По новому мосту проїхала трійка коней.
Згори - прислівник; з гори - іменник з прийменником; в день - іменник з прийменником; по-перше - прислівник; утворений за допомогою прийменника по і порядкового числівника і т. п.
Розглянуті вище форми, види попереджувальних і пояснювальних диктантів описані в типовому їх виявленні. Тут можливі різні сполучення елементів попередження і пояснення, різні способи використання наочності, зорових вражень слухачів, градація завдань щодо їх складності - від найлегших видів роботи до таких, що наближаються до контрольних, перевірених диктантів.
Вибіркові диктанти
Вибірковий диктант - це диктант, коли слухач згідно з завданням викладача записує лише окремі частини продиктованого тексту (слова, словосполучення, групи слів, частини речень або навіть окремі речення)
Є різні види вибіркових диктантів. Одним із них є вибірковий запис слів без зміни тієї форми, яку вони мають у контексті, або зі зміною її (наприклад, учні отримують завдання визначити в продиктованому тексті числівник, поставити його в початковій формі і записати). Вибірковий диктант зі зміною форми значно складніший звичайного.
У практиці спостерігаємо вибіркові диктанти у поєднанні з творчим завданням.
Наприклад, слухачі одержали завдання з продиктованих речень вибрати прислівники, що пишуться через дефіс, записати їх у рядок, потім з кожним із прислівників скласти речення. Продиктовано такий текст:
Ніч була тиха і по-осінньому прохолодна і непроглядна. У тиху погоду в лісі анішелесне: тихо-тихо, тільки коли-не-коли флейтою іволга заграє. Ось один з варіантів виконаного завдання:
По-осінньому, тихо-тихо, коли-не-коли. Ночі вже були no - осінньому холодні. По небу тихо-тихо пливли хмарки. Лише коли-не-коли щебетали птахи.
Навчальні вибіркові диктанти бувають попереджувальними (слуховими і зоровими) або пояснювальними (слуховими і слухо-зоровими), можуть поєднуватись з роботою творчою характеру.
Найлегшим видом вибіркового диктанту є зоро-слуховий попереджувальний. Слухачам після повторення правил пропонується розглянути текст, знайти в ньому орфограми, слова на дане правило, зробити їх граматико-орфографічний розбір. Після визначення й аналізу прикладів, які потрібно буде записати, викладач забирає текст і диктує його для вибіркового запису слухачами на слух.
Для вибіркових диктантів можуть використовуватись як звязні тексти, так і складені з речень або окремих слів, наприклад, викладач диктує текст, складений із дієслів різних дієвідмін, слухачі ж записують дієслова лише певної дієвідміни. Так можуть опрацьовуватись досить конкретні моменти, наприклад, слухачі помиляються у визначенні іменників 4 відміни. Звернувши їхню увагу на ознаки даної групи слів, диктуємо слова: ягня, суддя, курча, дівча, круча, імя, полумя, зайченя, листя, земля, теля, душа, лоша, гуща, площа, колосся, порося, коліща. Слухачі ж записують: дівча, ягня, курча, імя, зайченя, теля, лоша, коліща, порося. Таким чином навчаємо відрізняти одну категорію іменників від інших з дещо схожими зовні ознаками.
За допомогою вибіркового диктанту можна охопити великий за обсягом текст у порівняно короткий час. Адже в тексті не всі орфограми однаково цікавлять викладача.
Оскільки на вибірковий диктант відводиться небагато часу, практикується він найчастіше як вид тренувальної вправи для закріплення поданого матеріалу та з метою перевірки наскільки слухачі зрозуміли й засвоїли тему.
Ось приклад такої вправи орфографічного характеру: викладач під час закріплення правопису складних іменників продиктував текст.
На площі погасли електроліхтарі. Всюдихід мчав по пустині. Місто Новоград-Волинський в історії української літератури відоме як місце народження великої поетеси Лесі Українки. Йому довелось обїздити за день пів - Рівного. У нашому місті нещодавно відкрили новий кінотеатр» Україна». Учні в зошитах записували: електроліхтарі, всюдихід, Новоград-Волинський, пів - Рівного, кінотеатр.
Часто практикується групування виписаних частин тексту, вправа може ускладнюватись додатковими завданнями, а саме: граматична характеристика виписаних слів, формування питань і т. п.
Наприклад, закріплюючи тему «Прислівник», пропонується записати прислівники разом з тими словами, до яких вони відносяться, поставити до кожного із прислівників питання. Продиктовано речення.
Понад ставом увечері шепочеться осока. Ніч надворі була тиха. З самого початку бригада працювала по-новому. Рясно вбрані інеєм стоять на дорозі нерухомі верби. Сонце припікало по-літньому.
Учні в зошитах записали. 1 Шепочеться (коли?) увечері.2. Була тиха ніч (де?) надворі. З. Працювала (як?) по-новому. 4. Вбрані (як?) рясно. 5. Припікало (як?) п о - літньому.
Різні види вибіркових диктантів дають можливість враховувати вікові особливості та ступінь підготовки слухачів, обирати ефективні завдання, прийоми опрацювання мовою матеріалу, виходячи з конкретних умов. Цей вид роботи сприяє розвиткові уваги й аналітичного мислення.
Творчі диктанти
Творчий диктант - це диктант, під час написання якого слухачі вносять певні визначені викладачем зміни в продиктований текст. Цей диктант поєднує в собі вироблення навичок орфографії та пунктуації з розвитком мовлення, виконання стилістичних завдань. Ця форма роботи вимагає ще більшої уваги, ініціативи, творчого мислення, ніж під час написання текстуальних диктантів. Найпоширенішими різновидами творчого диктанту є:
1. Розширення, доповнення тексту.
2. 3міна в продиктованому тексті граматичних форм.
3. Заміна одних слів і словосполучень іншими.
Розширення, доповнення тексту
Особливість цього різновиду творчого диктанту в тому, що слухачі за завданням викладача вводять у продиктований текст самостійно підібрані слова, словосполучення. Потрібно брати до уваги попередні навики слухачів, а також матеріал, який вони вивчають.
Інколи варто розпочати цю роботу навіть з творчого переписування, замість крапок вставляючи потрібні за змістом слова (або слова, виписані окремо в кінці вправи).
Ось приклад творчого диктанту з самостійним доповненням тексту, який проводиться під час вивчення теми «Прикметник». Викладач читає текст, потім диктує його для запису, пропускаючи прикметники. Усі записують текст, додаючи прикметники, які б найточніше характеризували той чи інший предмет.
(Зимовий) ліс. (Ясне) сонечко почало підніматись десь далеко за лісом. Його (червоний) слід слався в лісі по снігу, а на (опушених) інеєм (високих) гілках стрибало його (ясне) проміння, висвічуючи то (жовто-зеленими), то (червоно-синіми) іскорками. Наче (зачарований) велетень, стояв ліс, (опушений) весь (білим) інеєм, прикритий і пронизаний наскрізь (сонячним) сяйвом. У ньому було тихо; (холодне) повітря від (лютого) морозу, здається, загусло, аніворухнеться - (чисте, прозоре) Панас Мирний.
Перше речення можна опрацювати колективно. Текст читається повільно, з такими паузами, які дають можливість подумати, дібрати й записати найбільш вдалий прикметник.
До творчих диктантів на розширення тексту, які проводяться під час вивчення синтаксису, можна ставити такі завдання: ввести в речення означення, додатки, поширити речення однорідними членами або додати узагальнюючі слова до однорідних членів речення тощо.
Зміна в продиктованому тексті слів, граматичних форм, будови речень. Записують продиктований текст з наперед визначеними змінами. Наприклад, у поданому тексті дієслова минулого часу ставлять у форму теперішнього, змінюють особу або число займенників, ступінь порівняння прикметників, синтаксичну структуру речення тощо.
Може бути й такий варіант творчого диктанту, коли диктуються окремі слова в початковій формі, а слухачі змінюють їх, як вимагається контекстом. Наприклад, викладач диктує: (Хлюпотіти, шелестіти, співати) джерельце. У білім цвіту (стояти) калина, (віяти) міцним терпким запахом. (Защебетати) соловейко в зеленому гаю, а слухачі пишуть: хлюпоче, шелестить, співає ріка. У білім цвіту стоїть калина, віє міцним терпким запахом. Защебетав соловейко в зеленому гаю.
Перед виконанням письмової роботи потрібно повторити відповідний граматичний матеріал, щоб запобігти можливих помилок.
Корисна ця форма роботи і тим, що дає можливість поєднати вивчення конкретного граматико-пунктуаційного матеріалу з розвитком мовлення, стилістичної вправності дітей.
Корисними є вправи із завданням перетворити два простих речення на складне певного типу, пряму мову на непряму, а під час вивчення звязку слів у реченні - змінити число іменників, від чого змінюються залежні слова, поставити в потрібній формі слова, подані в початковій формі тощо.
Добре опрацювати якесь конкретне правило, відмінкову форму дають змогу словниковий та вибірковий творчі диктанти.
Суть словникового творчого диктанту полягає в тому, що викладач диктує не речення, а окремі слова, слухачі ж записують їх у заданій формі. Вивчаємо, наприклад, відмінювання іменників 3 відміни (в О.в.одн.), і на закріплення відповідних правил проводимо диктант: викладач читає іменники в називному відмінку (ніч, сіль, любов, розкіш, подорож, міць, сучасність), усі записують їх згідно із завданням - у родовому, в орудному чи іншому відмінку.
Інколи слухачі говорять і пишуть: ходю, носю або хожу, сижу і под. З метою вироблення правильної вимови й написання аналогічних форм добираємо відповідні приклади й опрацьовуємо цей матеріал за допомогою творчого диктанту. Диктуємо: ходити, носити, робити, сидіти, просити, пекти, втекти тощо, слухачі ж записують: ходжу, ношу, роблю, сиджу, прошу, печу, втечу і т.д.
Під час вибіркового творчого диктанту з тексту, який читає викладач, слухачі виписують певні слова, відразу ставлячи їх у заданій формі. Вивчаємо, наприклад, закінчення іменників 2 відміни в родовому відмінку однини. Для вибіркового творчого диктанту добираємо текст, насичений іменниками цієї групи в різних відмінках. Слухачі записують їх лише в Р.в. однини. Наприклад, викладач диктує:
1. На правому березі Дніпра видніється чудовий бір.
2. Останні дні в листопаді були вже холодні.
3. Прокидалась край неба зірниця, мов над озером тихим лебідь сплеснув білим крилом. Учні пишуть: берега, Дніпра, бору, дня, листопада, неба, озера, лебедя, крила. На правому березі Дніпра видніється чудовий бір.
Під час опрацювання окремих тем, зокрема в плані розвитку мовлення слухачів, він має ряд переваг, особливо під час вивчення лексики.
Спосіб проведення його під час вивчення синонімів ілюструємо таким прикладом. На дошці викладач записує слова і словосполучення, якими можна замінити дієслово говорити: висловити, виступити, звернути увагу на, сказати. Слухачі ж у продиктованому тексті замінюють ними дієслово говорити, яке повторюється в кожному реченні. Після доповіді почалося обговорення. Говорило багато студентів. Гайовий Іван, Швець Борис говорили про потребу проведення екскурсій. Куратор говорив про організаційні труднощі, говорили всі, бо було багато бажаючих вирушити в туристичний похід.
Творчі диктанти доцільно проводити і на матеріалі письмових робіт слухачів. Викладач читає речення, яке слухачі усно аналізують, перебудовують і записують уже удосконалений його варіант. Приклади з письмових робіт потрібно групувати за типами помилок: неправильне слововживання, невміння користуватися займенниками, неправильна побудова речень, тавтологія та ін.
До різновидів творчих диктантів відносимо і графічний диктант. Слухачі записують продиктований текст графічними знаками. Наприклад, під час узагальнення й закріплення відомостей про значущі частини слова диктуються слова: хатка, посаджу, надхмарний, прибережний, а усі подумки аналізують ці слова й записують лише схеми.
Вільні диктанти
Вільний диктант стоїть на межі між власне диктантами і докладними переказами. Суть його полягає в тому, що слухачі при завданні якомога точніше відтворити продиктований текст, все ж передають його і своїми мовними засобами, бо диктується текст частинами, які практично неможливо дослівно запамятати й записати. Цей вид диктанту сприяє підготовці до виконання складніших форм письмових робіт, зокрема переказів, надає певну творчу самостійність при відтворенні тексту: ті частини, які вдалось запамятати, слухачі записують дослівно, решту викладають своїми словами, реченнями, зберігаючи зміст оригіналу. Проведення вільного диктанту спонукає мислити, запамятовувати думки, уявляти картини, образи.
Види вільних диктантів:
1. Попереджувальний (текст спочатку аналізують, потім записують)
2. Пояснювальний (коментується вже виконана робота).
Як попереджувальний, так і пояснювальний диктанти бувають лише усними. Друкований текст може бути використаний з метою самоперевірки виконаної роботи чи самостійного усунення допущених помилок.
Текст для вільного диктанту повинен бути звязним, доступним для слухачів за змістом, зрозумілим. Якщо у тексті є незрозумілі слова, то необхідно їх пояснити. Текст також повинен відповідати виховним і навчальним завданням, бути в достатній мірі насиченим потрібними орфограмами.
Готуючись до проведення диктанту, ділимо текст на смислові й відповідно цілісні частини по кілька речень, визначаємо слова, які потрібно буде записати на дошці й пояснити. Далі відмічають ті місця в тексті, які будуть опрацьовуватись. Викладач готується також до виразного читання тексту.
Перед тим як практикувати вільний диктант, потрібно ознайомити слухачів з його особливостями та способами виконання. Спочатку на основі невеликого тексту викладач розповідає, як потрібно виконувати дане завдання, організовує колективне опрацювання вправи. Викладач читає уривок (абзац), пропонує одному зі слухачів відтворити зміст своїми словами. Якщо відтворений слухачами текст викладач вважає правильним, то усі записують. У протилежному випадку вносяться корективи, уточнення. Так у формі попереджувального вільного диктанту опрацьовуються всі абзаци. Така форма роботи слухачів готує до самостійної роботи над текстом, подає зразок, як потрібно передавати на письмі продиктований текст.
Наступні вільні диктанти можна проводити в найбільш типовій його формі. Викладач виразно читає весь текст, потім за допомогою запитань зясовує, чи все зрозуміло, пояснює незрозумілі слова, ситуації, потім диктує текст для запису.
Кожна частина читається один раз, після чого слухачі записують так, як запамятали, сприйняли уривок. Так опрацьовується весь матеріал. Важливо обрати правильний темп читання, адже слухачі значно відрізняються один від одного швидкістю письма, самим способом виконання завдання; деякі довго обмірковують, потім записують, інші намагаються одразу записати продиктоване.
Потрібно систематично привчати слухачів не починати запису, допоки викладач не закінчив читати. Лише прослухавши увесь уривок, можна приступати до писання.
Після запису всього тексту відводиться декілька хвилин для самоперевірки. Інколи при вільному диктанті дається завдання не повторювати продиктований текст, а виразити почуту думку своїми словами, висловити її іншим способом, синонімічними реченнями, зберігаючи основний зміст продиктованого.
Цікавою формою зоро-слухових вільних диктантів є диктанти за картиною.
Щоб провести вільний диктант за картиною, викладачу необхідно або скласти самому, або дібрати текст, відповідний змістові обраної картини, а слухачі перед диктуванням аналізують картину, зясовують її зміст. Часто на основі картини складається словничок, яким користуватимуться під час написання диктанту.
Завершивши підготовчу роботу, викладач читає текст, слухачі передають зміст своїми словами, використовуючи словнички.
Проте, як правило, вільні диктанти за картиною проводяться простіше - пропускається попередня підготовча робота над опорними словами. Виходячи з припущення, що цей словник міститься у самому тексті, що диктується. Картина в цьому випадку - наочний супровід, засіб, який допомагає конкретніше уявити описані в диктованому тексті образи, події.
Вивісивши репродукцію картини, не повідомляємо її назви, а навідними запитаннями допомагаємо зрозуміти картину, «здогадатись» про її назву Орієнтовні питання: 1. Що ви бачите на цій картині? 2. Який куточок нашої України зображений на ній? Що є для нього характерним? З. Яка пора року описана в ній? (3 чого це видно?) 4. Що ви знаєте про природу цієї місцевості? Якою вона тут буває в різні пори року? Далі викладач коротко розповідає біографію художника й визначає основну тематику його робіт. Після цього читає текст для вільного диктанту.
Для прикладу візьмемо картину художника В. Навроцького «Натюрморт», на якій автор зобразив композицію з найцінніших для життя людини дарів природи. Осмислення картини за запитаннями:
1. До якого жанру образотворчого мистецтва належить картина? 2. Що в першу чергу привертає увагу на картині? Якими засобами досягає цього художник? З. Що змальовано на картині. На чому варто акцентувати найбільшу увагу? 4. Якою є колірна гама картини? 5. Що підкреслює невидиму присутність людини? 6. Яке загальне враження від картини? Після цього диктується текст частинами для запису.
Перед нами композиція з найцінніших для життя людини дарів природи. Хліб і мед - символ добробуту, працьовитих рук і світлого розуму. Квіти - символ краси і чистоти почуттів. Дивовижне і чудове, поєднання красивого і корисного, духовного і матеріального.
Милуючись натюрмортом, передусім звертаємо увагу на великі золотоголові соняхи, що, як два яскраві сонечка, примостилися серед важких дозрілих колосків пшениці. Сині волошки і голубуваті ромашки підсилюють враження присутності неба, яке де-не-де проглядає крізь сіточку з гілок і зеленого листя.
Далі погляд переводимо згори вниз на чудовий глечик, у якому стоїть цей прекрасний сонячний букет; на пишний духмяний хліб, від якого ніби щойно відрізали окраєць; на золотисті стиглі груші; на сота запашного меду, що чиясь щедра рука піднесла на розмальованій тарелі; на глибоку, тонкої роботи, миску зі свіжим, прозорим, як бурштин медом і деревяною різьбленою ложкою; й, нарешті, на соковите червонобоке яблуко і простий кухонний ніж. Все це багатство художник розмістив на чисто вимитому деревяному столі в саду, просто неба
Людини не видно, але відчувається, що вона є невідємною частиною цієї краси і багатства, бо все це - плоди її натхненної праці. Ложка і ніж підкреслюють, що людина тут, поруч, вона щойно смакувала окрайцем духмяного, запашного хліба з медом.
Вся картина дихає теплом і спокоєм, злагодою і любовю (О.І. Мельничайко, Н.В. Лесняк).
Вільний диктант - дуже корисна вправа з розвитку звязного мовлення слухачів. Ця форма роботи - засіб підготовки до переказів і творів, розвитку вмінь самостійного письмового викладу змісту тексту, сприйнятого на слух, привчає самостійно сформулювати почуту думку і правильно побудувати
власні висловлювання. У майбутньому це допоможе досконало оволодіти технікою запису як лекцій, так і публічних виступів і т. п.
Контрольні диктанти
Контрольні диктанти - це диктанти, за допомогою яких виявляється рівень правописних навичок, певних правил чи навчального матеріалу за певний період. Основна мета цього типу вправ - визначити рівень знань окремих слухачів чи всієї аудиторії.
Як навчальні, так і контрольні диктанти поділяються на такі види: текстуальні, вибіркові, вільні, творчі.
Текст для диктанту повинен включати випадки на вивчені правила орфографії і пунктуації, але підібрати такий текст складно. Тексти часто доводиться опрацьовувати, усувати з них деякі слова, речення, вносити зміни в побудову фраз, хоча робити це потрібно дуже обережно.
Зрештою, часто це неможливо робити без шкоди для художнього рівня та композиційної цілісності уривка.
Текст повинен бути насичений тими орфограмами, які вивчаються на даному етапі або викликали труднощі в попередніх роботах, важливо, щоб насиченість орфограмами була розподілена рівномірно по всьому тексту, а не зосереджувалась у якійсь його частині. Увага слухачів протягом заняття зазнає змін; до кінця заняття слухачі стомлюються, увага їх послаблюється, тому й спостерігається більша кількість помилок у кінці диктанту. У кінці текст повинен бути менш складним.
Для того щоб розвивалася мова слухачів, потрібно використовувати тексти різних стилів. Не рекомендується брати уривки з художніх творів, де з певною метою використовуються жаргонізми, діалектизми, історизми та інші рідковживані або незрозумілі слова. Якщо текст у цілому відповідає меті роботи, то незнайомі слова рекомендується пояснити й записати на дошці
Важливою умовою успішної роботи над виконанням контрольного диктанту є організація всіх слухачів. Необхідно як перед диктантом, так і під час проведення створити спокійну, ділову обстановку.
Після короткого організаційного моменту записують на дошці заголовок диктанту, далі читають виразно текст і в кінці запитують, чи все зрозуміло. Така вступна бесіда потрібна для посилення уваги та цікавості слухачів до змісту прочитаного, зясувати, як вони розуміють зміст уривка, а також окремі слова
Не потрібно викладачу ходити по аудиторії, робити зауваження чи пояснення, які відволікають, розсіюють увагу слухачів. Викладач читає ціле речення, потім диктує його для запису частинами (якщо речення коротке, то на частини не розбивається), нарешті, щоб слухач перевірив, чи не пропустив чогось, речення перечитується ще раз. Диктувати потрібно не окремими словами, а смисловими частинами речення.
Читати текст необхідно виразно, чітко, щоб усі добре чули зміст, не вгадували непочуті слова. Важливо обрати правильний темп диктування, орієнтуватись на середню швидкість письма слухачів конкретної аудиторії. Після того як весь текст продиктовано, викладач ще раз читає його виразно, роблячи дещо більші, ніж звичайно, паузи в кінці речень, щоб слухачі подумали про правопис окремих слів, встигли внести, якщо потрібно, виправлення.
Чи давати час на самоперевірку чи ні, викладач вирішує сам. Після того як слухачі напишуть диктант, викладач збирає зошити.
Одним з найважливіших завдань проведення диктантів є формування грамотності слухачів, підвищення їх рівня грамотності. Грамотність - певний ступінь знання законів і правил даної мови та володіння практичними навичками для вираження своїх думок усно й на письмі. Це один з основних показників культурного рівня людини, необхідна передумова освіти, забезпечення активної участі кожного в житті суспільства.
2. Архітектура
З давніх-давен архітектура, безперечно, посідає у художній культурі особливе місце як основа синтезу всіх інших видів мистецтва, зокрема живопису, і скульптури, і декоративно - прикладної творчості.
Архітектура - це передусім мистецтво створення будівель, споруд та їх комплексів. Це, звичайно ж, явище матеріальної культури і водночас один із провідних видів пластичного мистецтва, що ґрунтується на єдності як принципів краси, так і корисності. Як вид мистецтва, вона формує просторове середовище для життя і діяльності людини, виражає суспільні ідеї у художньо-естетичних образах.
Немає сумніву, суспільна цінність архітектури зумовлюється функціями споруди, її естетичною визначеністю. За призначенням архітектура поділяється на основні типи: житлову, суспільно-громадську (культові будівлі, культурно - освітні, видовищні, адміністративні), промислову (виробничі, транспортні і торгівельні споруди).
Складовою архітектури є садово-паркове мистецтво, а саме: оформлення парків, і скверів, і бульварів.
Сукупність функціональних, конструктивних і художніх рис архітектури становить архітектурний стиль. Історії архітектури відомі такі стилі, як романський, готика, ренесанс, бароко, класицизм, модерн, конструктивізм та інші.
Зазначимо, що розвиток архітектури в Україні відзначається поєднанням впливу різних стилів з формуванням національних традицій.
(3 книги «Українська культура»)
Що таке архітектура?
Архітектура - це мистецтво проектувати, будувати і прикрашати будівлі. Твори архітектури - і гігантські піраміди, і величні храми, і суворі фортеці, і витончені палаци, і скромні альтанки, і багато-багато інших споруд.
Архітектор прагне створити довершений художній образ, і неважливо, чи йде мова про палац, а чи про склад. Давні римляни, наприклад, зуміли перетворити в справжній шедевр архітектури навіть водопровід. Через абстраговані уявлення: незграбність і легкість, громіздкість і стрункість, суворість і декоративність - архітектура передає образи людини і світу, який її оточує.
Міцність, користь і краса, без сумніву, складові частини витворів архітектури, тому що навіть найрозкішніший палац створюється для того, щоб у ньому жили.
Памятник архітектури не може існувати в штучному музейному просторі як картина або скульптура. І справа не в тому, що розміри і маса споруди не дозволяють вивезти їй будь-якому колекціонеру. Наприклад, кріпосні брами міста Вавилона було переправлено в Берлін і вміщено під музейні склепіння.
Складність виявляється в іншому: архітектурний памятник тісно повязаний з навколишнім світом, і неможливо розірвати цю єдність. Це в повній мірі відчули європейські архітектори початку ХІХ ст. Захоплені мистецтвом майстрів Давньої Греції, спробували точно відтворити шедеври античності. Однак архітектори не врахували, що і яскраве південне сонце, яке освітлює теплий, золотисто-жовтого відтінку мармур, і сірокамяний пейзаж, і навіть запахи моря і степових духмяних трав були невідємною складовою краси грецьких памятників.
Архітектура сама здатна змінювати зовнішнє оточення. Давньоруські архітектори вміли, на диво, «вписувати» свої витвори в навколишню природу. Невелика церква могла додати звичайному середньоросійському пейзажу закінченість художнього твору.
Така архітектура, що повязує з організацією природного середовища і створенням садово-паркових ансамблів, отримала назву ландшафтної. Її ідеальним втіленням став Версаль, палац французьких королів, у архітектурі якого було враховано навіть рух сонця. Перші його промені освітлювали королівську спальню, а останні - Великий канал і головну алею парку.
Прагнення до гармонії тіла і духу також відбилося на вигляді архітектурних споруд.
Урочистість і ствердження могутності влади простежуються в римських тріумфальних арках. Містичний порив душі, що спрямовується до Бога, - в готичних соборах. Творці храмів епохи Відродження намагалися відповідно до уявлень свого часу передати мовою архітектури упорядкування Всесвіту.
(З книги «Світ мистецтва»)
Десятинна церква
З Подолу і берегів Дніпра було видно Десятинний храм. Він неначебто виростав з гущавини дерев, мовби вінчав місто Кия. Перед мандрівником, що наближався до Києва суходолом чи водою, він постав, як дивне видіння. «Дивен храм, у світі такого немає,» - говорили про нього.
Розкішний собор не поступався перед кращими європейськими зразками, і залишки будівельного матеріалу та орнаменту засвідчують, що Десятинний храм був оздоблений не гірше від Ярославової Софії. На диво, тут виявили грецький мармур, і кримську яшму, і карпатський шифер. Творці храму звели його з легкої цегли, стіни розмалювали червоною фарбою, навкруг вікон і дверей виліпили з білої глини пальмове гілля і виноградні грона, дах покрили хвилястою білосніжною черепицею. У голубизні неба світились позолочені хрести шоломоподібних бань.
Всередині над престолом був викладений зі смальти образ Богородиці. Вона стояла в синьому царському одязі й темно-червоних черевиках на зеленому постаменті, високо піднявши руки. Бліде обличчя Богоматері, смутні очі були дуже простими, звичайними, людськими.
Цікаве походження назви храму. За переказами, князь Володимир, оглянувши споруджену церкву, був зачарований її красою. Він сказав: «Я вражений тим, що побачив». Відтоді велів давати на храм десятину свого доходу. Так і став храм Богородиці називатися Десятинним.
(За М. Міщенком)
Чим відомий собор Святої Софії у Києві?
У кінці тридцятих на початку пятдесятих років XI століття за вказівкою великого князя Київського був зведений найвеличніший і найзнаменніший з усіх українських храмів - собор Святої Софії, що значить Премудрості Божої. Це - найграндіозніший з усіх відомих у наш час соборів візантійської традиції.
Для архітектури собору Святої Софії характерні тріумфальність і святковість, повязані із затвердженням авторитету князя і могутності молодої держави.
Собор мав незвичайний купол у центрі, перед вівтарем, де на мерехтливому золотому фоні сяють давні мозаїки. У одинадцятому столітті Софійський собор був тринадцятикупольним, але пізніше зазнав серйозної перебудови і кількість куполів, на жаль, зменшилася.
Кількість верхів церковної будівлі в давньоруській архітектурі мала глибоке символічне значення. Тринадцять куполів символізували Ісуса Христа і дванадцять апостолів. Чотири верхи, найближчі до центрального, нагадували про чотирьох євангелістів: Матвія, Марка, Луку та Іоанна. Христос Вседержитель розташований в куполі Неба. У вівтарі, на центральній стіні, зосереджена і сувора фігура Богоматері.
Якщо давні фрески ледь-ледь проступають на стінах собору, то мозаїки, виконані з кольорового непрозорого скла-смальти такі ж яскраві, як і багато століть тому.
(3 книги «Світ мистецтва»)
Словниковий диктант
Бароко, ...........
Страницы: [1] | 2 |
|
