1. Операції репо: сутність, зміст, техніка реалізації, огляд міжнародного досвіду. (№11)
2. Основні інструменти грошово-кредитного регулювання економіки: політика резервних вимог. (№24г)
Список літератури
1.Операції репо: сутність, зміст, техніка реалізації, огляд міжнародного досвіду.(№11)
У звязку з розбудовою фондового ринку державних цінних паперів виникла можливість застосовувати при рефінансуванні комерційних банків новий фінансовий інструмент -- операції репо.
З 1997р. рефінансування комерційних банків активно здійснювалося за допомогою операцій прямого репо, суть яких полягає в тому, що Національний банк купує у комерційного банку облігації внутрішньої державної позики на певний період за умови, що комерційний банк у визначений строк викупить у нього ці цінні папери. Різниця між ціною, за якою Національний банк купує цінні папери, а потім продає їх комерційному банку, є платою комерційного банку за користування коштами Національного банку.
Операції репо, крім функції рефінансування комерційних банків, виконують і функцію управління грошово-кредитним ринком. Це операції зворотного репо, коли Національний банк продає комерційним банкам зі свого портфеля державні цінні папери із зобовязанням викупити їх у комерційного банку через відповідний період.
Облік, переміщення та зберігання державних цінних паперів, які є предметом договору операції репо, здійснюються Депозитарієм державних цінних паперів Національного банку України. Інколи операції репо називають операціями відкритого ринку.
Операції репо найбільш ефективно можна використовувати за наявності розвинутого фондового ринку державних цінних паперів, а в період його занепаду -- це інструмент, який може бути використано в будь-який час при необхідності.
З метою впорядкування проведення Національним банком України з комерційними банками операцій з купівлі-продажу державних цінних паперів на умовах їх зворотного продажу-купівлі постановою Правління НБУ від 29.05.2001 р. № 204 затверджено Положення про порядок здійснення Національним банком України з банками операцій репо.
Відповідно до цього Положення датою купівлі цінних паперів є дата здійснення операції репо, зазначеної в договорі, за яким державні цінні папери, що є предметом цієї операції, передаються покупцеві (зараховуються на відповідні депо-рахунки покупця в депозитарії) під час їх купівлі. Дату зворотної купівлі визначено як дату закінчення строку операції репо, на яку цінні папери, що є предметом цієї операції, підлягають зворотному продажу за ціною зворотної купівлі, установленої на час початку операції репо.
Операцією репо називають операцію з цінними паперами, що складається з двох частин і для здійснення якої укладається договір між учасниками ринку -- Національним банком і комерційними банками -- про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобовязаннями зворотного їх продажу-купівлі у визначений строк за обумовлену договором ціну.
При цьому розрізняють: 1) "пряме" репо -- договір про купівлю Національним банком державних цінних паперів із портфеля комерційного банку з подальшим зобовязанням цього банку викупити ці державні папери за обумовленою ціною на обумовлену дату та 2) "зворотне" репо -- договір про продаж Національним банком із свого портфеля державних цінних паперів з одночасним зобовязанням зворотного їх викупу в комерційних банків за обумовленою ціною на обумовлену дату.
Операції репо є інструментом оперативного управління ліквідністю банківської системи та регулювання обсягів грошової маси в обігу при здійсненні Національним банком грошово-кредитної політики.
Учасниками операцій репо можуть бути банки, що мають ліцензію на здійснення банківських операцій та письмовий дозвіл Національного банку:
- на операції за дорученням клієнтів або від свого імені;
- на депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Національний банк у межах, визначених на відповідний період, основних монетарних показників для регулювання ліквідності банківської системи може проводити з банками операції "прямого" та "зворотного" репо на визначену суму та на відповідний строк.
Банки, які потребують підтримки своєї короткострокової ліквідності, можуть звертатися до Національного банку щодо здійснення операції "прямого" репо.
При рефінансуванні комерційних банків за операцією "прямого" репо ціною купівлі Національним банком державних цінних паперів із портфеля банків є ринкова або балансова (у разі відсутності активного фондового ринку) вартість державних цінних паперів.
Ціна зворотного продажу Національним банком державних цінних паперів залежить від суми отриманих банком коштів, строку дії операцій репо, ставки рефінансування Національного банку, яка діяла у відповідний період, відсоткових ставок за кредитами та депозитами на міжбанківському ринку.
Доходи, отримані Національним банком за операціями "прямого" репо, належать до складу процентних доходів, а витрати за операціями "зворотного" репо -- до складу процентних витрат. Процентним доходом за операціями репо є дохід, що отримує покупець державних цінних паперів у разі здійснення операції репо і який визначається як різниця між ціною зворотного продажу (викупу) цінних паперів та ціною їх купівлі. Процентні витрати -- це витрати продавця державних цінних паперів у разі здійснення операції репо, які визначаються як різниця між ціною зворотної купівлі цінних паперів і ціною їх продажу.
У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося монетарною програмою, Національний банк може продавати з власного портфеля державні цінні папери шляхом операцій "зворотного" репо на відповідний період за умови викупу цих самих державних цінних паперів надалі в установлений строк.
Ціною продажу Національним банком державних цінних паперів зі свого портфеля за операцією "зворотного" репо є ринкова або балансова їх вартість. Ціна зворотного викупу комерційними банками державних цінних паперів залежить від суми залучених Національним банком коштів, строку дії операції репо, відсоткових ставок за борговими зобовязаннями (депозитними сертифікатами) Національного банку.
Операції "прямого" репо, які здійснюються між Національним банком і комерційними банками, обліковуються як у Національному банку, так і в банках на балансових рахунках бухгалтерського обліку кредитних операцій відповідно до нормативно-правових актів Національного банку.
Операції "зворотного" репо, які здійснюються між Національним банком і банками, обліковуються як у Національному банку, так і в банках на балансових рахунках бухгалтерського обліку депозитних операцій відповідно до нормативно-правових актів Національного банку.
Національний банк України залежно від потреби оперативної підтримки ліквідності банків або нейтралізації надлишкової грошової маси в обігу може здійснювати операції на відкритому ринку з купівлі/продажу державних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з банками, так і шляхом проведення тендера заявок банків на участь в операціях репо.
У разі проведення тендера щодо участі банків в операціях репо Департамент монетарної політики Національного банку надсилає банківській системі відповідне повідомлення про проведення тендера із зазначенням умов його проведення та строку операції репо.
Банки подають до Департаменту монетарної політики за допомогою засобів програмного забезпечення "АРМ депо-тендер" заявки на участь у тендері, у яких пропонують свої умови щодо ціни купівлі/продажу державних цінних паперів.
Якщо Національний банк є покупцем державних цінних паперів, то заявки банків задовольняються залежно від потреби в підтримці їх ліквідності; якщо Національний банк є продавцем державних цінних паперів, то заявки банків задовольняються, виходячи з потреби вилучення відповідної надлишкової суми коштів із грошового обігу на певний період.
Національний банк, проводячи тендер, відбирає для задоволення ті заявки банків, які є найбільш привабливими для Національного банку за ціновими параметрами (отримання більшого доходу в запропонованих заявках або зменшення своїх витрат), або за потреби мати у своєму портфелі конкретні державні цінні папери.
Після розгляду заявок банків Департамент монетарної політики Національного банку надсилає банкам, які за результатами тендера мають право або отримати кошти за куплені Національним банком державні цінні папери, або перерахувати кошти за продані Національним банком державні цінні папери, повід ом лення-підтвердження про намір укласти договір про здійснення операцій "прямого" або "зворотного" репо.
Якщо Національний банк здійснює операції "прямого" репо шляхом безпосередньої домовленості з банками, то відповідальні працівники Департаменту монетарної політики Національного банку вибирають тих учасників ринку, що пропонують найвищий процентний дохід, мають у своєму портфелі відповідні цінні папери і погоджуються на участь в операції репо на відповідний строк. У разі, якщо Національний банк здійснює операції "зворотного" репо, відбір заявок здійснюється між тими учасниками, які пропонують найнижчу ціну зворотної купівлі.
Залежно від строку Національний банк може здійснювати такі види операцій "прямого" та "зворотного" репо:
- нічне репо (термін дії один день). Процентний дохід (витрати) є фіксованим на весь строк проведення операції;
- відкрите репо (строк операції в договорі не визначається, кожна зі сторін може вимагати виконання операції репо в будь-який час, але з обовязковим повідомленням про дату завершення дії цього договору). Процентний дохід (витрати) не є фіксованим і перераховується залежно від того, скільки днів триває операція репо;
- строкове репо (термін операції чітко визначений). Процентний дохід (витрати) обумовлений і є фіксованим на час її проведення.
У разі згоди на проведення операції репо між її учасниками укладається договір, який має містити такі необхідні умови:
- термін дії договору;
- суму купівлі/продажу державних цінних паперів;
- обумовлення ціни купівлі/продажу державних цінних паперів за операцією репо;
- обумовлення ціни зворотного продажу/купівлі державних цінних паперів за операцією репо;
- перелік та ознаки державних цінних паперів за операцією репо;
- зобовязання продати державні цінні папери зі зворотним викупом має кореспондуватись із зобовязанням викупити ці державні цінні папери зі зворотним продажем;
- розмір та порядок установлення процентного доходу (витрат);
- порядок передавання державних цінних паперів до кредитора, у тому числі в разі невиконання позичальником своїх зобовязань під час проведення операції репо;
- порядок здійснення Національним банком дострокового викупу державних цінних паперів.
У договорі про здійснення операції репо між Національним банком і комерційними банками має передбачатися блокування державних цінних паперів, що є предметом договору про здійснення операції репо, на відповідних рахунках депо-обліку в депозитарії відповідно до нормативно-правових актів Національного банку.
Після підписання договору про здійснення операції репо банк-продавець на дату продажу подає депо-розпорядження до депозитарію про блокування державних цінних паперів (від дати продажу до дати зворотної купівлі). Банк-по-купець відповідно до договору перераховує кошти банку-продавцю і одночасно направляє до депозитарію повідомлення відповідно до нормативно-правових актів Національного банку.
Після отримання від депозитарію довідки про блокування державних цінних паперів на відповідних рахунках депо-обліку Департамент монетарної політики Національного банку здійснює перерахування коштів банку-позичальнику. На підставі довідки депозитарію про блокування державних цінних паперів на відповідних рахунках депо-обліку банк-позичальник перераховує кошти Національному банку.
Після повернення банком коштів на підставі депо-розпорядження та депо-повідомлення депозитарій здійснює розблокування державних цінних паперів.
Кількісний облік та обіг державних цінних паперів за операціями репо здійснюються засобами програмного забезпечення АРМ депо-облік відповідно до чинних нормативно-правових актів Національного банку щодо порядку депозитарного обліку цінних паперів. При цьому під депозитарним обліком розуміють облік цінних паперів за рахунками власників (утримувачів) державних цінних паперів у зберігачів або облік за рахунками в цінних паперах, який здійснює депозитарій для зберігачів та емітентів.
Функції депозитарію Національного банку України виконують його структурні підрозділи, які проводять депозитарну діяльність і можуть здійснювати кліринг і розрахунки за договорами щодо операцій з цінними паперами.
Відповідальність учасників операції репо визначається договором про здійснення операції репо.
У разі несвоєчасного виконання зобовязання щодо перерахування коштів за договором про здійснення операції репо винна сторона сплачує на користь іншої сторони пеню в розмірі 0,5 % від суми зобовязання за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку, що діяла в період прострочення виконання зобовязання, та зобовязана відшкодувати збитки, завдані простроченням виконання зобовязання.
У разі несвоєчасного виконання зобовязання щодо поставки (блокування) державних цінних паперів за договором про здійснення операції репо винна сторона сплачує на користь іншої сторони штраф, розмір якого встановлюється сторонами в договорі, та зобовязана відшкодувати збитки, завдані простроченням виконання зобовязання.
У разі операції "прямого" репо в договорі має бути передбачено, що за умови несвоєчасного виконання банком зобовязання щодо зворотної купівлі державних цінних паперів Національний банк може застосувати переважне і безумовне право задовольнити свої вимоги шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунка зобовязаної сторони в повному обсязі відповідно до норм статті 73 Закону України "Про Національний банк України".
Якщо одна зі сторін договору не здійснює зворотної купівлі державних цінних паперів у визначений договором термін через відсутність коштів, то інша сторона має право залишити державні цінні папери у своїй власності, про що сторони укладають додаткову угоду.
2.Основні інструменти грошово-кредитного регулювання економіки: політика резервних вимог. (№24г)
З метою ефективного управління грошовим ринком, обсягами грошової маси в обігу, виконання функцій кредитора останньої інстанції Національний банк встановлює за своїми операціями такі відсоткові ставки:
- облікову ставку;
- ставку рефінансування;
- ставку "овернайт" (ломбардна ставка);
- відсоткову ставку за розміщені депозитні сертифікати.
Ці ставки є важелями впливу Центральних банків на економічні процеси і застосовуються у сфері реальної економіки, зовнішньоекономічного сектору, антиінфляційних заходів і бюджетних відносин.
Вплив обовязкових резервних вимог та відсоткової політики на ефективність регулювання грошового обігу залежить від загальної економічної ситуації в державі, наявності відповідних монетарних інструментів, які можуть впливати на регулювання процесів на грошово-кредитному ринку, та механізмів запровадження й реалізації їх.
У кожній державі резервні вимоги, з погляду закону, полягають у тому, що комерційні банки чи інші депозитні інститути зобовязані розміщувати в центральному банку мінімальну суму своїх резервів на окремий рахунок. Центральний банк, виконуючи свою функцію регулювання темпів зростання грошової маси в обігу, визначає відповідні межі збільшення агрегатів М1 та М2.
Норма обовязкових резервів у вигляді відсоткового відношення до суми залучених коштів встановлюється комерційним банком чи депозитним інститутом.
У всьому світі діє практика добровільного підтримання банками відповідного рівня резервів, їм ставиться умова, що ці кошти не можуть бути задіяні в кредитній та інвестиційній діяльності банків, а можуть використовуватися лише як резерв. Банки свідомо здійснюють цю операцію, незважаючи на зменшення їхньої прибутковості.
Механізм формування резервних вимог передбачає, що центральний банк пропонує модель мультиплікаторної пропозиції грошей за рахунок використання резервів. Обсяг обовязкових резервів завдяки дії грошового мультиплікатора не збільшує пропозиції грошей, і таким чином здійснюється контроль над приростом грошової маси в обігу. Для комерційних банків ступінь зміни обсягу резервів є одним із засобів впливу на масштаби кредитування.
У всіх європейських країнах резервні вимоги вводилися з метою управління ліквідністю банківської системи. У наш час ставиться більш конкретна мета -- використати обовязкові резерви для грошово-кредитного регулювання довгострокових проблем стабілізації грошового обігу та боротьби з інфляцією.
У країнах зі стабільною економікою, високим ступенем розвитку ринкових відносин, високорозвиненою банківською системою не виникає необхідності регулювати банківську діяльність за допомогою названого механізму, тому обовязкові резерви в управлінні грошово-кредитним ринком відіграють незначну роль. У періоди, коли в тій чи іншій країні формується ринкова економіка, виникає потреба використовувати резервні вимоги як гарантію стабільності банківської системи в цілому, що спостерігається і в Україні.
Дотримування резервних вимог зменшує обсяг ресурсів, що перебувають у розпорядженні банків, підвищує вартість залучених коштів, необхідних для надання передбачених обсягів кредитів.
Уперше обовязкове резервування коштів банківської системи було запроваджене в США у 1913 р. після створення Федеральної Резервної Системи. Проте дозвіл на зміну нормативів резервування ФРС одержала аж у 1935 р. У більшості країн світу інструмент резервних вимог почали застосовувати після Другої світової війни й активно використовували до 90-х років XX ст. Наприклад, у 80-х роках у США норма резервних зобовязань була диференційованою і коливалася в межах 7--16,25 %. У 90-х роках у США вона становила 3--12 %, у Японії -- 1,5--2 %. На сьогодні норма обовязкового резервування коштів банківської системи як інструмент управління грошово-кредитним ринком у західних країнах, США та Японії має значно менше значення, ніж інші інструменти, зокрема облікова ставка центрального банку.
В Україні, де не відбувається реальних ринкових перетворень, немає відповідних фінансових інструментів, наявні проблеми структурного та фіскального характеру, обовязкові резерви в останні роки посідали домінуюче місце серед інструментів монетарної політики, за допомогою яких можна оперативно здійснювати ефективне управління грошово-кредитним ринком.
Обєктом резервування є сума пасивів (зобовязань), а за окремими активно-пасивними рахунками -- пасивне сальдо за консолідованим балансом банку, частина яких у певній пропорції призначена для резервування. Періодом резервування є термін (кілька днів), протягом якого резервуються та зберігаються на кореспондентському рахунку банку або на окремому рахунку в НБУ зарезервовані банком кошти. При цьому норматив резервуваня визначається як відсоткове співвідношення між сумою обовязкових резервів і загальною сумою банківських пасивів, до яких застосовуються резервні вимоги.
Позитивним є те, що встановлюється єдиний обсяг обовязкових резервів для цих банків у відсотках від загальної суми залучених коштів у національній та іноземній валютах. Важливо й те, що для різних видів залучених коштів може бути встановлено диференційовані норми обовязкових резервів, що залежить від природи зобовязань (депозити, ощадні вклади, кошти в розрахунках, поточні рахунки клієнтів, рахунки бюджетних організацій тощо) та від строку зобовязань або пасивів.
Головна мета обовязкового резервування коштів полягає в обмеженні дії грошового мультиплікатора та підтриманні на певному рівні грошової маси в обігу. Для збільшення пропозиції грошей Національний банк України зменшує норматив обовязкового резервування, а для зменшення пропозиції -- підвищує норматив.
Зобовязання дотримуватися нормативів обовязкового резервування коштів у комерційних банків виникає з часу одержання ліцензії Національного банку України на здійснення банківських операцій із залучення коштів юридичних і фізичних осіб, що є необхідною умовою для здійснення цих операцій.
Недотримання нормативів обовязкового резервування коштів означає здійснення банком несанкціонованої кредитної емісії, за яку застосовуються заходи впливу відповідно до ст. 62 Закону України "Про Національний банк України".
Формування обовязкових резервів здійснюється у відсотковому відношенні до зобовязань у цілому за консолідованим балансом комерційного банку включно з філіями, а відповідна сума коштів обовязкових резервів у національній валюті має перебувати на кореспондентському рахунку комерційного банку або на окремому рахунку в Національному банку України за певний період регулювання.
Обовязковому резервуванню підлягають усі залучені та обліковані на балансі комерційного банку кошти юридичних та фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валюті, за винятком коштів, залучених від інших комерційних банків, та іноземних інвестицій, одержаних від міжнародних фінансових установ.
До залучених комерційними банками коштів належать кошти депозитних, ощадних поточних, бюджетних рахунків юридичних і фізичних осіб, що відображені на рахунках бухгалтерського обліку.
Нормативи обовязкового резервування від суми залучених коштів установлюються Правлінням Національного банку України з урахуванням стану виконання грошово-кредитної політики чи ситуації на грошово-кредитному ринку, а обовязкові резерви формуються в національній грошовій одиниці. Відсотки за залишками коштів обовязкових резервів на кореспондентських рахунках не нараховуються.
Формування обовязкових резервів із використанням кореспондентського рахунка та визначення обсягу обовязкових резервів як суми залишків залучених коштів за формулою середньоарифметичної дає можливість комерційним банкам більш ефективно управляти кредитними ресурсами.
Зміни щодо обовязкових резервів -- зменшення їхньої норми або встановлення диференційованих нормативів для різних видів депозитів (у тому числі й для залучених в іноземній валюті) -- можливі лише за умови стабілізації економіки та грошово-кредитного ринку, що має супроводжуватися комплексом структурних змін та жорсткою фіскальною політикою. Інакше це призведе до зростання нічим не забезпеченої грошової маси в обігу, розкручення інфляційної спіралі з усіма негативними наслідками для економіки України.
В умовах, коли немає нормально функціонуючого фондового ринку, ефективної фіскальної політики та можливостей застосовувати інші інструменти регулювання грошово-кредитного ринку, на обовязкові резерви лягає основний тягар управління грошово-кредитним ринком.
Список літератури
1. Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях [Текст] : навчальний посібник / Мін-во освіти і науки України, Тернопільська академія н/г ; ред. Б. Л. Луців. - Тернопіль : Карт-бланш, 2004. - 219 с.
2. Демківський, А.В. Гроші та кредит [Текст] : навчальний посібник / А. В. Демківський. - К. : Дакор, 2007. - 528 с.
3. Іванов, В.М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн [Текст] : курс лекцій / В. М. Іванов, І. Я. Софіщенко ; МАУП. - К. : МАУП, 2001. - 232 с.
4. Коваленко, В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика [Текст] : навчальний посібник / В. В. Коваленко ; УАБС НБУ. - К. : Знання України, 2006. - 332 с.
5. Лисенков, Ю.М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн [Текст] : навчальний посібник / Ю. М. Лисенков, Т. А. Коротка. - К. : Зовнішня торгівля, 2005. - 118 с.
6. Макаренко, М.І. Таргетування інфляції в грошово-кредитній політиці [Текст] / М. І. Макаренко // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 6. - C.38-42
7. Матвієнко, П.В. Розвиток грошово-кредитних відносин у трансформаційній економіці України [Текст] : монографія / П. В. Матвієнко. - К. : Наукова думка, 2004. - 256 с.
8. Михайловська, І.М. Гроші та кредит [Text] : практикум / І. М. Михайловська, К. Л. Ларіонова. - Львів : Новий Світ-2000, 2008. - 312 с.
9. Сухий, Р. Реалізація принципу незалежності центральних банків європейських держав. Керівні органи центральних банків [Текст] / Р. Сухий // Вісник Національного банку України. - 2006. - N 10. - C.18-22
10. Урюпина, А. А. Банковский сектор в условиях сдерживающей денежно-кредитной политики [Текст] / А. А. Урюпина // Банковские услуги. - 2008. - N 7. - C.2-5
11. Центральний банк та грошово-кредитна політика [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, КНЕУ ; ред. А. М. Мороз. - К. : КНЕУ, 2005. - 556 с.
12. Шамова, І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн для спеціальності "Банківська справа" [Текст] : навчально-методичний посібник для самост. вивч.дисц. / І. В. Шамова ; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - К. : КНЕУ, 2007. - 160 с.
13. Шаров, О. Центральний банк у ХХІ сторіччі: виклики та рішення [Текст] / О. Шаров // Вісник Національного банку України. - 2008. - N 7. - C.18-29
