Главная   Добавить в избранное Політичні погляди Н. Макіавеллі та макіавеллізм | реферат


Бесплатные Рефераты, дипломные работы, курсовые работы, доклады - скачать бесплатно Бесплатные Рефераты, дипломные работы, курсовые работы, доклады и т.п - скачать бесплатно.
 Поиск: 


Категории работ:
Рефераты
Дипломные работы
Курсовые работы
Контрольные работы
Доклады
Практические работы
Шпаргалки
Аттестационные работы
Отчеты по практике
Научные работы
Авторефераты
Учебные пособия
Статьи
Книги
Тесты
Лекции
Творческие работы
Презентации
Биографии
Монографии
Методички
Курсы лекций
Лабораторные работы
Задачи
Бизнес Планы
Диссертации
Разработки уроков
Конспекты уроков
Магистерские работы
Конспекты произведений
Анализы учебных пособий
Краткие изложения
Материалы конференций
Сочинения
Эссе
Анализы книг
Топики
Тезисы
Истории болезней


 





Політичні погляди Н. Макіавеллі та макіавеллізм - реферат


Категория: Рефераты
Рубрика: Политология
Размер файла: 23 Kb
Количество загрузок:
109
Количество просмотров:
3103
Описание работы: реферат на тему Політичні погляди Н. Макіавеллі та макіавеллізм
Подробнее о работе: Читать или Скачать
Смотреть
Скачать



11

Міністерство освіти і науки України

Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького

Кафедра політичних наук та культурології

Брагінець Аліна Володимирівна

Політичні погляди Н. Макіавеллі та макіавеллізм

Тематичне повідомлення

студентки IV - З курсу, денної форми навчання

факультету романо-германської філології

спеціальності: німецька і англійська мови

та зарубіжна література

03. 04. 2008

Науковий керівник:

кандидат політичних наук,

доцент Іщенко О. М.

Черкас

2008

План

Вступ ………………………………………………………………………. 3

1. Передумови виникнення нових політичних поглядів в Італії…...…...4

2. Новий політичний метод Нікколо Макіавеллі……………………….. 7

Висновки …………………………………………….……………………10

Список використаної літератури……………………………………….. 11

Вступ

Культура Відродження складалася в умовах гострої і складної політичної боротьби: виникнення вільних міських комун в Італії, зміна республіканських форм правління тираніями, інтервенція Франції, Іспанії і Німеччини, численні селянські повстання, релігійні війни, перша буржуазна революція в Нідерландах. Все це давало практичний матеріал для теоретичних узагальнень, для розвитку політичної думки. Перу дипломата, історика, філософа і поета Нікколо Макіавеллі належить трактат “Государ”. Макіавеллі справедливо вважається засновником політичної науки Нового часу. Він закликав розглядати явища політики поза їх звязком з релігією та етикою. Саме він ввів у науковий обіг поняття “держава” як таке (до нього мова велася тільки про конкретні держави). Макіавеллі був переконаним республіканцем, за що зазнав арешту, тортур, але зберіг свою відданість флорентійській комуні. Він був гарячим патріотом Італії, прихильником національної єдності. У той же час, спираючись на практику сучасної йому політики, Макіавеллі вважав, що заради досягнення могутності і благополуччя держави придатні будь-які засоби - підкуп, лицемірство (формула “мета виправдовує засоби”). Звідси виникло поняття “макіавеллізм” як позначення вседозволеності в політиці.

1. Передумови виникнення нових політичних поглядів в Італії

Епоха Відродження - період в історії культури Західної Європи, який почався в Італії в кінці XIII ст., зайняв в більшості європейських країн XIV-XVI ст., а в Іспанії та Англії тривав до початку XVII ст. Термін “Відродження” першим почав вживати Джорджо Вазарі - італійський художник XVI ст., учень Мікеланджело і перший дослідник сучасного йому мистецтва, автор книги “Життєписи найбільш знаменитих живописців, ваятелів і зодчих”. Він хотів підкреслити цією назвою особливий інтерес свого часу до античності, відновлення її традицій. Серед вчених тривають дискусії про основні риси, сфери поширення, періодизацію культури Відродження. Серед інших обговорюється, зокрема, і питання про те, чи є Відродження суто європейським явищем (можна зустріти міркування про китайське, японське Відродження тощо).

За своїм характером епоха Відродження (або Ренесанс) є перехідною. З нею повязаний важливий перелом в культурному розвитку: кінець панування середньовічної культури і початок формування культури Нового часу. Відомий вчений Б.Р.Віппер так визначив суть Відродження як однієї з найбільш цікавих і повноцінних епох в історії людства, синонімом особистої свободи, досконалості в мистецтві, краси в житті, гармонії фізичних і духовних якостей людини. Ренесанс був не стійкою і спокійною, а бурхливою і суперечливою епохою. Ренесанс - це період становлення буржуазного суспільства, період, коли спадають окови середньовічного укладу, але обмежуючі умови капіталістичного суспільства ще не встигли оформитися.

Чому саме Італія стала батьківщиною цієї культури? Які ж передумови її виникнення?

В Італії раніше, ніж в інших європейських країнах, почався процес розкладання феодальних і зародження нових, буржуазних відносин. Для Італії характерний ранній і дуже швидкий розвиток міст. Тут зіграло свою роль вигідне географічне положення, що зробило її головною торговою посередницею між Сходом і Європою (виникає безліч італійських торгових факторій, в тому числі і в Криму: Кафа - Феодосія, Солдайя - Судак (Балаклава). Концентрація капіталу дозволила перейти від торговельних операцій до кредитних. Італія - батьківщина банківської справи (слово “банк” походить від італійського “банко” - лава, - малася на увазі лава міняйл). Разом з тим починається корінний поворот у промисловості - зявляються мануфактурні виробництва. Наприклад, у Флоренції на початку XIV ст. сукнодільчі мануфактури виробляли продукцію, вартість якої в 3 рази перевищувала весь міський бюджет, на деяких підприємствах працювало до 100 чоловік.

Складалася нова соціальна структура суспільства, ламався середньовічний соціальний розподіл. Важливу роль відіграло звільнення селян від кріпосної залежності в XIII ст. Селяни, отримуючи особисту свободу, втрачали земельний наділ. Швидко йшло розкладання цехового ладу. Ремісники, які розорилися, і селяни поповнювали нову верству - найманих робітників, що зазнавали жорстокої експлуатації (робочий день тривав 12-14 годин, за невідпрацьований аванс господар мав право покарати на увязнення).

Уже протягом 500 років громадянин Флоренції Нікколо Макіавеллі (1469-1527) має дуже погану репутацію - йому закидають цинізм, аморальність, неповагу до людей, особливо до політиків. Жахатися цього письменника стало гарним тоном, ознакою доброчесності.

Поганою славою Макіавеллі завдячує написаним у вигнанні книгам «Державець» і «Міркування», де автор викладає свої погляди на потаємні пружини управління державою, на те, якими мають бути правителі, щоб досягати успіхів. Макіавеллі відверто пише, що успіх для політика - то не що інше, як досягнення поставленої перед собою мети, не важливо, гарна вона чи погана. Автора згаданих книг традиційно звинувачують у безпідставних обурливих наклепах не тільки на державців, а й на політику як таку. Мабуть, тому що Макіавеллі наважився описати дійсну поведінку людей при владі, а не те, як вони повинні поводитися. І вже зовсім не те, як самі політики інтерпретують свої наміри та дії.

Дуже можливо, що Макіавеллі був не циніком чи сатириком, а тільки обєктивним проникливим науковцем--спостерігачем сучасного йому суспільного життя. З мікроскопом (тоді лінзами) та скальпелем у руках. Нечисленні захисники Макіавеллі вважають, що більшість патетичних звинувачень на його адресу - то обурення лицемірів, які чинять зло, прикриваючи його шляхетними словами. Людей, які найбільшим гріхом вважають щирість, відвертість.

Бертран Рассел, видатний учений сучасності, слушно вважав, що методи, про які пише Макіавеллі, наче взяті з політичного життя ХХ століття. Дуже ймовірно, що з політичного життя України. Вочевидь деякі наші сучасні політики були обєктами дослідження флорентійського політолога й таким чином стали «співавторами» його цинічних постулатів.

2. Новий політичний метод Ніколо Макіавеллі

Макіавеллі претендував на створення нового методу, що його він визначав як видобування максим, або правил успішної політичної діяльності з історії і практичного досвіду в намаганнях написати щось «корисне для дослідника». Цей метод проілюстровано в «Державці.», де «загальне правило» (regola generale), згідно з яким «той, хто робить іншого могутнім, нищить себе», взяте з практичного досвіду Макіавеллі, набутого ним упродовж кампанії Людовика ХІІ в Італії, після якої папи Александр VI та Юлій ІІ зміцнили свою владу за його ж кошти.

Метод Макіавеллі було названо індуктивним, або науковим тому, що він виводив свої висновки з практичного, або ж історичного досвіду існування людської природи, що залишається незмінною за всіх політичних устроїв, які переживають природний цикл розквіту і занепаду. Хоча даний метод у викладі Макіавеллі містить необґрунтовані положення, його самобутність полягає в зверненні уваги на стиль поведінки людини (що характерно для Відродження) на противагу наголосу на керівній ролі моральних настанов християнства як основи політики... Його метод заснований на прагматичному й утилітарному підході до політики, на намаганні бути корисним (utile) у виявленні істинної сутності проблеми (verit`a effettuale) на противагу розгляду чисто уявних ситуацій. Це передбачало реалістичне оцінювання політики з точки зору сили і контролю, а оцінювання людської природи - з огляду на її пристрасті і тваринну натуру, тож щоб контролювати її, державець мусить уподібнюватися до кентавра - напівлюдини, напівзвіра, поєднуючи хитрість лисиці з левячою силою, невблаганною чи виваженою залежно від того, чого вимагає «необхідність».

На відміну від свого сучасника Гвіччіардіні (1483-1540) Макіавеллі не вживав вислову ragione de stato (сутність держави) і не стверджував, що мета виправдовує засоби; скоріше він твердив, що успіх правителя підтверджується вердиктом народу, і йому пробачать вжиття певних заходів, якщо це спричиниться до успіху, оскільки в політиці, де не існує морального суду, судять за результатами.

Макіавеллі не ставив моральні стандарти в залежність від політичних, визнаючи, що державцю годиться дотримувати свого слова, жити чесно, а не обманом, і що не лише за християнськими канонами, а й за будь-якими людськими канонами неправильно поводитися з людьми так негуманно, як це робив Філіп Македонський, переселяючи людей з провінції в провінцію.

Макіавеллі також не заперечував важливої ролі релігії в державі як чинника, що робить людей добрими й покірними. Однак, ставлячи політиків перед вибором між публічним успіхом та особистим благополуччям, Макіавеллі створює загрозу традиційній моралі. Оскільки чесність хоч і гідна схвалення, людська природа є такою, що «мудрий державець… не може і не повинен дотриматися свого слова, якщо йому це невигідно».

В Європі часів Реформації «Державець» був затаврований як книга, «написана рукою диявола» (бл. 1539), «Коран французьких придворних і довідник для французьких політиків» (1576). Хоча Берлін стверджує, що для Макіавеллі немає ніякої суперечності між двома ціннісними системами, що їх він обстоював, - християнською і язичницькою, - питання про те, чи можна виправдовувати аморальну поведінку політичним успіхом, залишається таким же суперечливим, як і в часи Макіавеллі. Віра Макіавеллі в те, що доля контролює половину нашого життя, теж має важливий моральний і політичний підтекст. Правителю необхідно бути готовим повернути туди, куди віють вітри Долі і як того вимагає від нього мінлива ситуація, і саме це зобовязує його часто діяти наперекір обіцянкам, наперекір гідності, наперекір людяності та наперекір релігійним настановам. Це також зачіпає питання політичних чеснот і питання про те, хто має правити. Змінити свій стиль поведінки для того, щоб пристосуватися до поворотів долі, людині не просто, але ще невідомо, чи забезпечить успіх правильна поведінка: жорстокий Ганнібал і благочестивий Сципіон добивались однакових успіхів за допомогою різних засобів. Отже, для Макіавеллі політичні чесноти (virtuґ) не мають нічого спільного з традиційною обережною поведінкою, натомість до них входять відвага, сміливість і гнучкість.

Макіавеллі рано усвідомив могутність народу, або мас (moltitudine), не в останню чергу тому, що вони є остаточними суддями будь-якої політичної діяльності.

Ідеалом державного правління для Макіавеллі була змішана республіканська форма Стародавнього Риму. Проте їй повинна передувати одноособова диктатура для приборкання свавілля аристократів і наведення твердого порядку.

Основні принципи політики, обґрунтовані Н. Макіавеллі, можна узагальнити таким чином:

· для того, щоб управляти, треба знати істинні причини вчинків людей, їх бажання й інтереси;

· в політиці треба завжди сподіватись гіршого, а не ідеально кращого;

· влада не повинна зазіхати на майно підданих, оскільки це породжує ненависть;

· правитель повинен поєднувати в собі якості лева, щоб силою зламати ворогів, і лисиці, щоб уникнути хитро розставлених противниками пасток;

· правитель повинен уміти тримати народ у страху, щоб забезпечити лад у державі;

· народ, обираючи посадових осіб, здатний зробити кращий, ніж правитель, вибір;

· тиранія правителя значно страшніша, ніж тиранія народу. [ 1; 31]

Висновки

1. За своїм характером епоха Відродження є перехідною. З нею повязаний важливий перелом в культурному розвитку: кінець панування середньовічної культури і початок формування культури Нового часу.

2. Складалася нова соціальна структура суспільства, ламався середньовічний соціальний розподіл. Важливу роль відіграло звільнення селян від кріпосної залежності. Швидко йшло розкладання цехового ладу.

3. Бертран Рассел, видатний учений сучасності, слушно вважав, що методи, про які пише Макіавеллі, наче взяті з політичного життя ХХ століття. Дуже ймовірно, що з політичного життя України.

4. Макіавеллі не ставив моральні стандарти в залежність від політичних, визнаючи, що державцю годиться дотримувати свого слова, жити чесно, а не обманом.

5. Макіавеллі вважав, що заради досягнення могутності і благополуччя держави придатні будь-які засоби - підкуп, лицемірство (формула “мета виправдовує засоби”). Звідси виникло поняття “макіавеллізм” як позначення вседозволеності в політиці.

6. Ідеалом державного правління для Макіавеллі була змішана республіканська форма Стародавнього Риму. Проте їй повинна передувати одноособова диктатура для приборкання свавілля аристократів і наведення твердого порядку.

Список використаної літератури

1. Гелей С., Рутар С. Основи політології: 3-є вид., перероб. І доп. - К.: Товариство «Знання», КОО, 1999. - 427 с.

2. Ґудзик К. Заповіти Макіавеллі сучасним політикам. / День. - №95. - 1999. - С. 5.

3. Іщенко М. П. Політологія: Навчально-методичний посібник. - Черкаси: Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, 2006. - 320 с.

4. Макіавеллі. Н. Державець. / Філософія політики: Хрестоматія: У 4-т. - К., 2003. - Т. 1.









 
 
Показывать только:


Портфель:
Выбранных работ  


Рубрики по алфавиту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

 

Ключевые слова страницы: Політичні погляди Н. Макіавеллі та макіавеллізм | реферат

СтудентБанк.ру © 2014 - Банк рефератов, база студенческих работ, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам, а также отчеты по практике и многое другое - бесплатно.