Главная   Добавить в избранное Формування мовленнєвого етикету молодших школярів | дипломная работа


Бесплатные Рефераты, дипломные работы, курсовые работы, доклады - скачать бесплатно Бесплатные Рефераты, дипломные работы, курсовые работы, доклады и т.п - скачать бесплатно.
 Поиск: 


Категории работ:
Рефераты
Дипломные работы
Курсовые работы
Контрольные работы
Доклады
Практические работы
Шпаргалки
Аттестационные работы
Отчеты по практике
Научные работы
Авторефераты
Учебные пособия
Статьи
Книги
Тесты
Лекции
Творческие работы
Презентации
Биографии
Монографии
Методички
Курсы лекций
Лабораторные работы
Задачи
Бизнес Планы
Диссертации
Разработки уроков
Конспекты уроков
Магистерские работы
Конспекты произведений
Анализы учебных пособий
Краткие изложения
Материалы конференций
Сочинения
Эссе
Анализы книг
Топики
Тезисы
Истории болезней


 





Формування мовленнєвого етикету молодших школярів - дипломная работа


Категория: Дипломные работы
Рубрика: Педагогика
Размер файла: 128 Kb
Количество загрузок:
93
Количество просмотров:
14719
Описание работы: дипломная работа на тему Формування мовленнєвого етикету молодших школярів
Подробнее о работе: Читать или Скачать
Смотреть
Скачать



2

Формування мовленнєвого етикету молодших школярів

Зміст

  • Вступ
    • Розділ І. Мовленнєвий етикет
    • 1.1 Історія виникнення етикету
    • 1.2 Особливості мовленнєвого етикету
    • Розділ ІІ. Методика роботи над формуванням мовленнєвого етикету у початкових класах
    • 2.1 Формування мовленнєвого етикету на уроках читання
    • 2.3 Експериментальне підтвердження запропонованої методики для вивчення мовленнєвого етикету
    • Висновки
    • Список використаних джерел
    • Додатки

Вступ

Мовленнєвий етикет справедливо вважають культурним обличчям нації. Він втілює найтиповіші риси мовної поведінки людини в найрізноманітніших життєвих ситуаціях. Увібравши давні традиції, звичаєві приписи, мовленнєвий етикет українців є унікальною, універсальною моделлю їх мовної діяльності, що виявляється в системі стійких мовних виразів. Знання цієї системи є своєрідним барометром духовної зрілості нації. І навпаки нехтування законів мовного етикету - ознака її глибоких корозійних процесів, які в останні десятиліття, на жаль, прогресують.

Одним із можливих кроків, що допоможе дитині в нелегкій життєвій дорозі, відкриє перед нею диво магії слова, зробить її багатою високістю духу, стануть знання про мовленнєвий етикет свого народу. Відомо ж бо: ввічливість - одне з найбільших людських надбань. Цю аксіому маємо засвоїти з дитинства. Зрозуміло, нікому не потрібна „Підфарбована ґречність та чемність в комірці паперових чеснот..." (Є. Маланюк). Словесна ввічливість має гармонійно поєднуватись із іншими людськими чеснотами і не перетворюватись у барву, зовнішній ефект. Інакше ніхто не повірить у слова легкі, шляхетнуваті, що „з губ фальшивих пролились" (Т. Крижанівська).

Програма для кожного класу орієнтовано визначила коло умінь і навичок та звичок, які стосуються мовленнєвої поведінки.

Саме в початкових класах закладаються основи ввічливості, прищеплюються добрі манери. Якщо елементарні норми етики мовлення не прищеплені дітям з ранніх років, то пізніше доводиться усувати це упущення з великими труднощами: перевиховувати учнів, у яких прижились негативні звички. Це і визначає актуальність обраної теми до нашого дослідження.

Обєктом дослідження у дипломній роботі є процес формування мовленнєвого етикету молодших школярів.

Предмет - дидактичні умови оптимізації мовленнєвого етикету. Формування мовленнєвого етикету молодших школярів на уроках рідної мови.

Мета дослідження полягає в створенні науково обґрунтованої методики удосконалення мовленнєвих умінь і навичок спілкування з школярами, вчителями, незнайомими людьми і т.д.

Гіпотеза грунтується на припущенні, якщо методично обгрунтовано використовувати на уроках рідної мови систему вправ і завдань, то можна сформувати у молодших школярів мовленнєвий етикет.

Згідно з метою і висунутою гіпотезою необхідно було розвязати такі завдання:

1. Вивчити шляхи удосконалення мовленнєвого етикету молодших школярів та теоретично їх обгрунтувати.

2. Вивчити зміст і особливості мовленнєвого етикету молодших школярів.

3. Дослідити стан засвоєння молодшими школярами правильного мовлення у практиці шкільного навчання.

4. Розробити зміст експериментальної методики розвитку мовленнєвого етикету в учнів, визначити його зміст в загальній системі навчання мови і мовлення.

5. Розробити систему вправ і завдань для формування мовленнєвого етикету молодших школярів.

6. Дати змістовну характеристику мовленнєвому етикету в цілому.

Ми визначили такі етапи дослідження:

1. Констатуючий етап.

Аналіз стану в педагогічній технології і практиці роботи шкіл.

Висунення гіпотези, завдань, формування структури роботи.

2. Формувальний етап.

Розробка і перевірка авторських підходів до активізації мовленнєвого етикету. Проведення зрізів.

3. Підсумковий етап.

Узагальнення і систематизація матеріалів.

Остаточна перевірка гіпотези дослідження.

У процесі роботи ми використовували такі методи дослідження:

теоретичні: вивчення і аналіз психолого-педагогічної, лінгвістичної та лінгво-дидактичної літератури в розділі досліджуваної проблеми; аналіз навчальних підручників з рідної мови і читання; розробка змісту і методики мовленнєвого етикету молодших школярів.

емпіричні: спостереження за навчально-виховним процесом, бесіди з вчителями і учнями з метою діагностування рівня сформованості мовленнєвого етикету.

Практичне значення дослідження.

Матеріали дипломної роботи можуть бути використані в початковій школі, у виступах вчителів початкових класів на методобєднаннях, а також в методичних посібниках для вчителів початкових класів, як розробка змісту і методики розвитку, вдосконалення мовленнєвого етикету молодших школярів.

Робота складається зі вступу, з розділів, висновків, списку використання джерел. Загальний обсяг роботи - 92 сторінки.

Розділ І. Мовленнєвий етикет

1.1 Історія виникнення етикету

Самобутність кожного народу поряд з традиціями, ціннісними орієнтаціями, культурою виявляється передусім у мовних стереотипах поведінки. В них концентруються риси національної вдачі, національного характеру, що сформувалися століттями.

Кожен мовець, як відомо, не створює щоразу нову формулу, а може скористатися однією із можливих для взаєморозуміння. Важливо добре засвоїти чинники, що впливають на вибір словесної формули в конкретній комунікативній ситуації: фактор адресата, комунікативні умови тощо. Важить тут і знання особливостей усього спектра супровідних засобів. А ще мелодика мови, тембр і тон голосу мовця, приязність і прихильність до співрозмовника. Але навіть поєднання всього вище сказаного разом виявиться недостатньо, якщо мовець не враховує національну специфіку мовного етикету. Бо попри безліч спільних рис етикет кожного народу своєрідний [2].

Етикет українців вироблявся витончувався впродовж тисячоліть. Окремі вислови етноетикету сягають ще до християнського періоду.

Юрій Липа казав: „Увічливість українця не має зовнішнього, формального характеру, вона випливає з його культури”.

Життя людини в суспільстві регламентоване системою різних писемних і не писемних правил, законів: звичаєво-традиційних, культурних, економічних, політичних, юридичних тощо. Вони визначають і формують її соціальну поведінку від моменту усвідомлення свого „я". Дотримання чи недотримання будь-яких із вироблених настанов полегшує або ускладнює життєвий шлях кожного індивідуума. Недаремно в перший десяток слів, які засвоює дитина, починаючи говорити, входять поруч із „мама", „тато”, вислови ввічливості: „дякую”, „добрий день”, „побачення” [2].

Система етикету має багаторівневу будову: вербальний рівень (вислови привітань, прощань, вибачень, побажань тощо), паралінгвістичний (темп мовлення, гучність, інтонація, сміх, плач тощо), кінетичний (жест, міміка, пози та ін.) і проксемічний (стандартні дистанції спілкування, почесне місце для гостя і т.д.) [3].

Кожен із етикетних знаків має своє функціональне навантаження, своє призначене місце, є обовязковим чи факультативним, головним чи супровідним, має свою культурологічну вартість, що особливо важливо, виступає носієм такої значущої для спілкування інформації, як: свій - чужий, вищий за соціальним становищем - нижчий, старший - молодший, далекий - близький, знайомий - незнайомий, бажаний - небажаний [4, 49].

Звичайно важко перелічити всі форми мовного та й будь-якого етикету в усіх життєвих ситуаціях і не так просто ними оволодіти. Проте, скориставшись ним, ми зможемо правильно поводитись в товаристві, зажити слави ґречної людини та самореалізуватися в спілкуванні з навколишніми. І хоч наше століття невпинно прямує в бік спрощення манер, проте й досі неабияке значення має оволодіння „кодексом ввічливості", - адже через свою чемність ми нічого не втрачаємо, а „засвоювати" можемо Людину [1.29].

Приписи зявилися в глибоку давнину. Як розумні форми спілкування людей. Та й досі істинним є твердження: якщо люди перестануть чинити за правилами, вони втратять людську подобу. Цих правил, вироблених багатьма поколіннями, надзвичайно багато. Роками їх зубрили тільки діти багатіїв, бо бідняки не могли гаяти час, щоб їх засвоїти.

Додержання норм етикету повязане із загальною культурою людини, її самоусвідомлення, самоповагою та мірою ґречного ставлення до інших. Тому діти завжди намагалися пізнати навколишній світ і себе в ньому. І хоч би що казали, а це не проста справа. Адже не кожний з нас здатний поглянути на себе збоку, обєктивно оцінити свої здібності й можливості, бажання й наміри, вчинки й ставлення до навколишніх та до свого „я". Вкотре доводиться переконуватися в слушності й мудрості зауваження Андре Моруа: „Розкриваючи співрозмовникові душу, ми раптом виявляємо, що зовсім нічого про себе не знаємо” [1, 30]. І ось тут раптом починаємо робити відкриття за відкриттям: зясовуємо свої погляди, уподобання, звички, потреби, зумовлені особливостями характеру й темпераменту, зрештою, свої почуття до них, хто поряд, - рідних, друзів, співробітників...

Безперечно, ми хочемо бачити себе бездоганними, вдатними, приємними, мати повагу й довіру людей. Проте сама по собі людина мало привертає увагу, якщо не володіє вмінням гідно поводитись в товаристві. Бо відомо, що коштовний камінь, - той же діамант - це лише камінь і не може служити прикрасою, доки не має відповідної оправи.

З поступом історії дослідники й просто кмітливі та спостережливі люди вибудували струнку систему заборон і дозволів під час спілкування, тобто приписи повсякденного ввічливого і шанобливого ставлення до всіх людей. Серед цих приписів особливе значення мають правила привітання і знайомства, введення бесіди, розмова по телефону, листування - одне слово мовний етикет.

Ще у виданій 1717 року за розпорядженням Петра І книзі „Юности честное зерцало или показание к житейському обхождению. Собранное от разных авторов", де давалися поради щодо поводження в товаристві задля успіху при дворі, рекомендувалось молодшому дворянинові бути ввічливим і чесним, як у словах, та і в ділах, при зустрічі зі знайомими „на три шагане дошедь, и шляпу приятнымь образомь снявь, а не мїмо прошедши назадь оглядаваясь поздравлять", і докладно пояснювалось, чому слід так чинити: „Ибо въжліву быть на словахь, а шляпу держать вь рукахь неубыточно, а похвали достоїно, и лутче когда про кого говорять: онь есть въжлівь смїренныи кавальрь, и молодець” [1, 47].

Слово „етикет" запозичене з французької мови, у якій воно має два значення: „церемоніал" і „етикетка". Формант-ка у другому з цих слів зявився порівняно недавно. Ще на початку минулого століття на Хрещатику продавали грамофонні записи Баттістіні - „пластинка і с желтымь етикетом 6 руб.25 коп. ” і Шаляпіна - „ пластинка с етикетом розовымь 6 руб. ”. Спочатку etiquette означало блок, до якого був прикріплений папірець із назвою товару, пізніше - сам папірець із написом, згодом, за короля Людовіка ХІV, - аркушик паперу з послідовністю церемоніальних дій та формами поводження при дворі і нарешті - церемоніал, тобто порядок дій, правила чемності й норми поведінки при дворах монархів, титулованих осіб, у дипломованих колах.

У сучасному вживанні слово етикет розширило значення: від „зведення норм поведінки, порядок дій і правила чемності при дворах монахів, титулованих осіб (придворний етикет), а так у дипломатичних колах „до" установлені норми поведінки і правила ввічливості в якому-небудь товаристві". Доцільно розрізняти три близькі, але не однакові за змістом і обсягом поняття: мовний етикет, мовленнєвий етикет і спілкувальний етикет.

Мовний етикет - „це сукупність словесних форм ввічливості, прийнятих у певному колі людей, у певному суспільстві, у певній країні” [12]. Це функціональна підсистема мови зі своїм набором знаків (стереотипних фраз) і граматикою (правилами засвоєння знаків). Кожен знак цієї підсистеми має свою значеннєву й етикетну вартість, яка випливає з його співвіднесеності з іншими знаками. Для кожної стандартної етикетної ситуації існує впорядкована сукупність знаків, своєрідний „репертуар”, який дає можливість мовцеві вибрати один із цих знаків, узявши до уваги його вартість, що визначається відмінністю цього блока від інших у цій мікросистемі. Так, наприклад, в українській мові для ситуації вітання є одиниці:

Добрий ранок! Доброго ранку!

Добрий день!

Добрий вечір!

Моє шанування!

Вітаю!

Привіт!

Здоровенькі були!

Здраствуй (те) !

Слава Ісусу Христу!

Христос народився!

Христос хрестився!

Христос воскрес! та інші.

Усі ці одиниці є вітальними, але відрізняються часом використання, віковими уподобаннями, релігійно-конфесійними тощо.

Кожна така мікросистема знаків „кодує” і зберігає відповідну стандартну ситуацію в різних її варіантах повязаних із стандартами поведінки, мовно засвідчуючи, що така ситуація є у свідомості людей і в реальних взаєминах між людьми, належної до мовної спільноти. „У такий спосіб реалізується одна з найважливіших функцій етикету - функція етнічної і соціальної ідентифікації”. Це означає, що за етикетом упізнають „своїх” - своїх етнічно-національно або соціально. А крім того мовний етикет діє на мовця, спрямовує його комунікативну діяльність, формує мовну особистість загалом. Саме тут найбільш наочно можна спостерігати вплив мови на мовця, на її, його поведінку. Хіба ми думали б, як перейти з кимось на „ти”, якби у нашій мові не існувало, крім ти, пошанного Ви у звертанні до однієї особи? А хіба не завдає нам іноді клопоту те, як звернутися до особи жіночої статі, розмовляючи, наприклад, французькою мовою: madam (до одруженої) чи mademoiselle (до неодруженої)? У японській, вєтнамській, корейській та інших мовах Південно-Східної Азії є не два, як у нас (ти-Ви), а більше (навіть пять) ступенів етикетності.

Лексика і фраземіка мови має свій центр і периферію. Центр охоплює порівняно невелику опорядковану сукупність мовних одиниць і залишається майже не змінним упродовж тривалого часу. Так, за 1000 років основний лексичний фонд (центральна ділянка лексики) змінюється за даними американського винного Моріса Сводеша, тільки на 20-30%. А периферія змінюється значно швидше: цілі пласти слів і стійких словосполучень виходять з ужитку, натомість формуються великі масиви нових одиниць, що можна зауважити навіть протягом життя одного покоління людей. Формули мовного етикету - це одиниці повсякденного використання, отже, належать до центру мовної системи. У ХІХ столітті кількість слів у розвинених мовах перейшла за 50 тисяч і сьогодні становить уже сотні тисяч. Але якщо взяти етикетні слова і вирази, то їх кількість не тільки не збільшилась, а навпаки, зменшилась [4, 12].

Мовленнєвий етикет - це застосування мовного етикету в конкретних актах спілкування. Якщо мовний етикет - набір засобів вираження, то мовленнєвий етикет - це вибір цих засобів, засоби в реалізації. Відмінність між мовним і мовленнєвим етикетом можна зрозуміти за допомогою порівняння, відомого ще з часів великого теоретика мови Ф. де Соссюра: одна річ ноти музичного твору, інша - його виконання. У другому випадкові важливим є і вибір самого твору, і манера його виконання, і майстерність виконавця, і т. ін. [4, 15].

Поняття мовленнєвий етикет ширше за поняття мовний етикет, тому, що мовлення може бути етикетним (або не етикетним) і тоді, коли воно стосується ситуації, які не потребують уживання формул мовного етикету. Скажімо, коли мовець, розповідаючи нефахівцеві про досягнення мікробіології, уживатиме без пояснень вузькоспеціальні слова, час від часу переходитиме на іноземні мови і не зясовуватиме, чи співрозмовник його розуміє, це буде порушення мовленнєвого етикету, хоч і не стосуватиметься мовного етикету.

Відомо, що якість мовлення визначається його розумінням. Незрозумілість мовлення не може кидати тіні на автора, особливо, коли ця незрозумілість ним спричинена і це очевидно для співрозмовника. Інформаційний розрив, суперечність між учасниками комунікативного акту не лише не знімається, а й ускладнюється, переходячи в емоційну оцінну сферу, впливаючи на ставлення адресата до адресанта мовлення, і навпаки. А це вже безпосередньо стосується етикету.

Між ідеальним мовним етикетом і реальним мовленнєвим етикетом конкретної людини не може бути мовного паралелізму. Реалізація мовного етикету в мовленні, комунікативна поведінка загалом завше несе інформацію про мовця з його знаннями, уміннями, уподобаннями, орієнтаціями тощо. Тому тут бувають усілякі - несвідомі і свідомі - відхилення, помилки, порушення, інокультурні впливи і т. ін. Мовець - це не „говорильний апарат”, який просто озвучує чи графічно фіксує закладені в його память формули мовного етикету.

Він має „простір для маневру", має можливість для вираження своєї індивідуальності навіть у межах цієї порівняно вузької мовної підсистеми.

В усному спілкуванні дуже важлива роль належить невербальним, тобто несловесним, немовним, засобам вираження: поглядові, виразові обличчя, позі, жестам, „неканонічним" фонетичним знакам (свисті, покашлювання) тощо. Невербальні засоби, які „обслуговують" певну спілкувальну ситуацію, теж перебувають у парадигматичних відношеннях і разом зі словесними засобами творять гіперпарадигму знаків цієї комунікативної ситуації. Етикетне використання мовних і позамовних засобів спілкування можна назвати Спілкувальним етикетом. Етикетне спілкування потребує високого рівня усвідомленості й творчої активності у використанні мовних та позамовних засобів вираження. Для цього належить досконало знати й уміти доречно застосовувати їх у відповідних комунікативних ситуаціях. Інакше навіть найкращі формули мовного етикету можуть справити на адресата (аудиторію) враження, протилежне бажаному, виставити адресанта в смішному світлі. Наприклад, фраза „Як поживаєш? ” є цілком етикетна, проте навіть вимовлена за всіма правилами ввічливого спілкування, без єхидства, зневаги, зверхності і т. ін. в інтонації, погляді, виразі обличчя, вона матиме анти-етикетний сенс, коли, скажімо, так запитати визначну особу або людину, що недавно пережила горе [5].

В етикетному спілкуванні є не лише індивідуальні, а й етнічні/національні особливості. Так, на запитання „Як справи? ” чехи переважно скаржаться, роблячи це, однак бадьорим тоном і ніби хвастаючи турботами, клопотом, росіяни дають „середню” відповідь: „Нічого!", а від болгар можна почути: „Добре!”. Українці в такому разі здебільшого теж тримаються середини: „Нормально; Може бути; Не біда; Аби не гірше; Дякувати Богу!”; багато хто відповідає: „Добре!” - навіть, якщо стан справ на таку оцінку не заслуговує.

Етикет українського народу, в тому числі і мовленнєвий, вироблявся, витончувався протягом тисячоліть. Окремі вислови етноетикету сягають ще дохристиянського періоду і повязані з язиченською обрядністю, звичаями, уявленнями словян. Наприклад, жінка, перепрошуючи за вимовлене в хаті недобре слово, говорила: „Шануючи сонечко святе, і піч, і стіл”, а чоловік, утримуючись від лайки, промовляв: „Сказав би та піч у хаті”. Це повязано із давніми словянськими культами сонця, печі, стола. Замінивши відкрите вогнище, якому в давнину поклонялися, як опікунові дому, очищаючій та живильній силі, піч стала уособленням сімейного добробуту й шанували піч, вона дасть силу, здоровя, достаток. Ось чому остерігалися „осквернити" піч непристойним словом, негідним учинком. Стіл, за свідченням етнографів, був символом єдності та згуртованості, тому і застілля було знаком довіря, доброзичливості. Безумовно, у звязку з різними причинами культурного, політичного, економічного характеру вироблення мовленнєвого етикету українського народу не могло не зазнати інокультурних впливів [5, 10].

Сьогодні ми повинні вирозуміло ставитися до перейнятого з чужих культурних традицій, визначити передусім, чи не суперечило воно нашій культурній традиції, чи відповідає нашим духовним засадам, народній моралі.

В основі спілкування українського народу лежать такі загальнолюдські морально-етичні цінності, як доброзичливість, любов, лагідність, привітність, шаноба, ґречність. Цими чеснотами віддавна славився український народ. На це звертали відразу ж увагу дипломати і мандрівники, котрі бували в нашім краю. Так, датський посол Юлій Юст, що в 1709 - 1712 рр. відвідував Росію, а в 1711 році їхав через Україну, писав у спогадах: „Місцеві мешканці, як і взагалі все населення Козацької України, відзначаються великою ввічливістю і охайністю, вдягаються чисто і чисто утримують доми", а Джозеф Маршаль про Україну 1769 - 1770 р.р. згадував: „Сучасне українське покоління - це моральний і добре вихований нарід". Жан Бенуа Шерер, французький аташе у Петербурзі, 1788р. писав: „Українці - це рослі, сильні люди, привітні і гостинні". „Вельми інтелігентними” називав наших предків знаменитий географ датчанин Мальт Брюн. Особливо відзначали чужоземці вишуканість українських жінок: „Найбільше ласкавості в словах і жестах знайдеш на Русі (та звалася тоді Україна - М. Б), спеціально у жінок, до чого спричиняється русинська мова, вимова котрої не така тверда, як польська", - писав у своєму щоденнику голландець У. Вердум, подорожуючи Польщею й Україною у 1670 - 1672 рр.

Вислови мовленнєвого етикету (привітання, прощання, звертання, побажання, запрошення, відмови, поздоровлення, вибачення, похвала тощо) покликані репрезентувати насамперед ввічливість співбесідників. Чому саме ввічливість? Звернемось до походження цього слова, його первісного значення. Повязується воно з формою у вічі: тобто ввічливий - „той, хто дивиться у вічі”. Як це розуміти? Первинною функцією багатьох етикетних знаків виступала демонстрація миролюбності, відсутності, ворожості, агресивності. Це повинен був засвідчити насамперед погляд людини, адже недаремно в народі кажуть, що очі - дзеркало душі. Отже, спілкуючись (вітаючись, прохаючи про що-небудь, дякуючи, запрошуючи тощо), співбесідники дивилися у вічі один одному. Поступово прикметник „увічливий” переосмислився і набув переносного значення: „... який дотримується правил пристойності, виявляє уважність, любязність".

Оскільки ввічливість, як і неввічливість, може мати різні відтінки, різну міру вияву, то українська мова послуговується спеціальними словами на означення цього осяйного поняття. Так, вищою мірою вияву ввічливості є ґречність і чемність. Ґречний - „шанобливо ввічливий у поводженні з людьми” [6]. Чемний - „шанобливо ввічливий до людей, в якому виявляється ввічливість, уважність, любязність”.

З побіжного огляду випливає, що дотримуючись мовленнєвого етикету, який виробив український народ, ми передусім засвідчуємо свою вихованість, шанобливість і уважність до співрозмовника, привітність, приязнь, прихильність, доброзичливість, делікатність, тобто риси, віддавна притаманні нашому народу.

На діалектичну зумовленість мовленнєвої поведінки загальною культурою народу, його освіченістю, етнопсихологічними рисами, народними традиціями, високою мораллю вперше звернув увагу Яків Головацький у статті „Слова вітання, благословенства, чемності і обичайності у русинів”. Він писав: „Нарід дикий, строгий, буйний не має ніяких або дуже мало приговірок обичайності, чемності, почесті, лишень він во всім, як в ділі, так і в слові дикий, простий, грубий; напротив, нарід образований, нарід обичайний, добрий, людський виробляє в своїй бесіді розличнії приговірки, в котрих явно оказується єго добре, зичливе серце, єго обичай, єго чемність, тим сильніший доказ провіщення народного, тим образованіший і обичайний тот нарід, кому приналежат” [6, 101].

І хоч ми сьогодні нарікаємо, що наша культура і мораль підупала, мовленнєвий етикет збіднився, однак мова наша, її скарби засвідчують: у минулому не так було. Яків Головацький проникливо це стверджує: „Бо хоч би сам нарід підупав, хоч би згрубів, спростакуватів, то все його звичай і обичай свідчить о високім ступені колишнього провіщення". У цій же статті містяться цінні міркування вченого про визначальні етнопсихологічні особливості етикетних висловів українського народу [7]. Це передусім доброта, сердечність, простота, щирість і ніжність: „Єго витання, прощання, просьби, перепроси, понуки, благословення дихають одним духом доброти, сердечності, обичайності - всі они прості, щирі, сердечні, ніжні, богобойні, а заодно честні та годні чоловіка". Автор наголошує на такій етнічній рисі мовленнєвої поведінки українця, як почуття власної гідності. Виявляючи пошану до співбесідника, українець ніколи не принизиться сам, отже, і не вдасться до приниження гідності іншої людини.

Етикет - це зовнішня, видимо складова етики, яка формувалася протягом століть і тисячоліть у людському суспільстві, невідємна частина духовного світу людини. Термін „етика” (лат. еthica - звичайний) у науковий обіг запровадив Аристотель (приблизно 384-322 до н. е).

Цей термін має два значення:

розділ філософії, обєктом якого є мораль (проблеми сенсу життя, призначення людини тощо);

норми, правила, які підтримуються суспільною думкою і визначають, як повинна діяти людина в умовах вибору між добром і злом, егоїзмом і альтруїзмом, в мотивації вчинків, у розумінні принципів і норм поведінки, зокрема мовленнєвої поведінки.

Мовленнєва етика передбачає дотримання умов успішного спілкування: доброзичливого ставлення до адресата, демонстрації зацікавленості в розмові, емпатії (тобто налаштованості на внутрішній світ співбесідника), щирості у формулюванні своїх думок, увазі тощо, сигналами чого є репліки різних типів, а також міміка, усмішка, погляд, жести, постави тіла та ін.

Мовленнєва етика - правила поведінки, що ґрунтуються на нормах моралі, національно-культурних традиціях, психології учасників спілкування [8,10].

Порушення норм мовленнєвої етики суттєво ускладнює процес кооперативного спілкування. Етичні мовленнєві норми втілюються в спеціальних етичних мовленнєвих формулах і виражаються сукупністю різнорівневих засобів - від окремих слів до висловлювань і навіть текстів. Йдеться про мовленнєвий етикет.

Мовленнєвий етикет - система усталених форм спілкування, прийнятих відповідно до соціальних ролей комунікантів і моральних норм поведінки людей у суспільстві.

Мовленнєвий етикет охоплює також паралінгвальні засоби - жести, міміку і особливо інтонацію.

Мовленнєві етикетні форми, як правило, не вносять у комунікативний акт нової логічної інформації, вони є засобами вираження контактно встановлювальної (фактичної) інформації. Вона може засвідчувати соціальний стан мовця (Добрий день, шановні колеги; Привіт, друже), ставлення до адресата (Вибачте, будь ласка), традиції певного етносу (Батько і мати просили, і я вас прошу прийти на наше весілля) тощо.

Етикет у поведінці людей і в мовленні історично змінний. Наприклад, деякі форми ввічливості, які були звичним не лише двісті років тому, а й двадцять років тому, тепер вийшли з ужитку (наприклад, офіційне звернення товариші). За етикетними формулами часто можна визначити вік мовця, його професію. Під мовленнєвим етикетом розуміють розроблені суспільством правила поведінки, систему стійких мовних формул спілкування.

Наше життя неможливе без знання мовного етикету. Людина послуговується ним щодня. Ми кілька разів упродовж дня можемо звертатись один до одного, вітатися, прощатися, комусь дякувати, давати пораду, прохати про щось у когось, перед кимось доводиться вибачатися, когось комусь рекомендувати... І при цьому ми послуговуємось усталеними виразами чи окремими словами, які для носіїв мови не потребують зусиль свідомості. Це і є наш мовний етикет у дії.

Слово „етикет", як відомо, прийшло до нас із французької мови через посередництво російської та польської - etiquette - ярлик, етикетка з написом, а у ХVІІІ ст. - церемоніал [9,21].

Є мовний етикет національно-культурний та протокольно-дидактичний. Якщо перший тип є обличчям нації, то другий є виявом правил міжнародного офіційного та напівофіційного спілкування.

Самобутність кожного народу поряд з традиціями, ціннісними орієнтаціями, культурою виявляється передусім у мовних стереотипах поведінки.

Кожен мовець, як відомо, не створює щоразу нову формулу, а може скористатися однією із можливих для взаєморозуміння. Важливо добре засвоїти вчинки, що впливають на вибір словесної форми в конкретній комунікативній ситуації: фактор адресата, комунікативні умови, характер взаємин між співрозмовниками тощо.

У чому національно-мовна специфіка етикету українців? Він втілений у системі мовних знаків, символів, словесних форм, жестів, міміки, увібрав найдавніші звичаї і традиції. Скажімо, на мовному рівні етнопсихологічні ознаки українців, зокрема доброзичливість, шанобливе ставлення до співробітників і почуття власної гідності, виявляються в тому, що в центрі багатьох висловів українського етикету є слова з коренем добр-, здоров-, ласк-; „пестливі форми звертань: характерну пошану множину (мама просили), кличну форму (сестро). Правила мовного етикету реалізується в основному в одиницях лексичного („Добридень!”, „Вибачте", „Дякую", „Прощавайте”, „Добраніч" тощо), фразеологічного („Ні пуху, ні пера”) і частково морфологічного рівнів (вживання займенникових та дієслівних форм пошанної множини, наприклад: Ви чарівні; бабуся зраділи; тато сказали).

Схематично код мовленнєвої ситуації можна зобразити так: „хто - кому - чому - про що - деколи” [9,40].

1.2 Особливості мовленнєвого етикету

Протягом століть і навіть протягом лише ХХ ст. реєстр слів-звертань офіційного вжитку мінявся.

На сьогодні повернуто в ділове мовлення звертання пане, добродію, поруч із поширеними товаришу, товаришко, товариші, і всі три звертання є придатними для ділової комунікації. Усе залежить від ситуацій та індивідуальних уподобань.

Більш офіційна ж величальна функція закріпилася за звертанням пане, пані, панове. У грецькій міфології Пан - „покровитель усьої природи", „народна етимологія повязує імя Пан з грецьким займенником pan - усе, pantes - усі". У свідомості наступних поколінь слово мало негативну конотацію. Нейтральне значення перейшло з польської мови, таким воно було й у звертаннях козаків, в епістолярії на початку ХХ ст. Отже, потрібен час для того, щоб це слово позбавилось соціальної маркованості, стало „паперовим".

Звертання добродію (добродійко, добродії) вважається старою почесною назвою осіб, що роблять добро для народу. Вживається це звертання і в поєднанні з засобами титулування (пане добродію, пані добродійко) і з означальними прикметниками (вельмишановний добродію, вельмишановна добродійко тощо).

Слід бути уважним, вибираючи звертання в промовах, на різноманітних зібраннях. Наприклад, залежно від виду зібрання, складу аудиторії можуть бути звертання: „Глибоко поважні пане і панове, дорогі гості!”, „Шановні колеги! Пані і панове!" тощо. Природно, що в неофіційній обстановці ми можемо послуговуватись значно більшим реєстром звертань на імя, на імя по батькові, скористатися словами друже, подруго, брате, голубчику, серденько тощо.

При звертанні важливо й витримувати ти - ви дистанцію. Первісно звертання на ти було виявом найбільшої прихильності. Підкреслюючи ґречність, у писемному тексті займенник Ти писали з великої літери.

Традиція звертання на Ви була запозичена українською мовою з кінця ХІV ст. Шанобливе Ви мають і зараз не всі народи. Зокрема, шведи і поляки вважають його не зовсім ввічливим. Англійці хоч і користуються у розмовній мові ви, однак ти - тільки в поетичній мові і у звертанні до Бога.

Ви - спілкування і ти - спілкування - це важливі ознаки комунікативної

компетенції людини, володіння нею мовленнєвим етикетом. Почнімо від супротивного: ви, певно помічали, що „ти" не кажуть старшим, поважним людям і малознайомим; на „ви" не звертаються до дітей приятелів та родичів [10].

Звідси випливає, що в Україні побутують обидві форми звертання - „ви” і „ти". І тепер існує давній звичай: звертаються до батька - матері, говорили їм „ви”, щоб підкреслити свою повагу й чуйність. В українській мові, щоб надати звертанню ввічливішої форми, до займенника „ви" додають прізвище, імя, по батькові чи титул. У книжці „Ви сказали" „Здраствуйте!" Н.І. Формановська систематизує правила звертання на „ти" і „ви”. Ввічливим вважається звертання на „ви”:

до малознайомої або незнайомої людини;

до свого друга чи приятеля, з яким ви „сто років на ти”:

офіційній обстановці спілкування (на зборах чи вченій раді, у присутності офіційних осіб тощо);

до рівного й старшого за віком чи становищем;

при підкреслено чемному, стриманому ставленні.

Звертання на „ти”, яке може свідчити про меншу ввічливість вважають:

стосовно добре знайомого;

у неофіційній обстановці спілкування;

при дружніх, інтимних стосунках;

до рівного й молодшого за віком.

Звертання на „ти" - вельми складна проблема. З одного боку це ознака особливого довіря, близькості, симпатії однодумців. З іншого - коли, скажімо, начальник говорить „ти" своїм підлеглим, - це принизливо для обох сторін, таке звертання особливо ображає старших за віком [10].

Розглянемо докладніше стосунки між керівником і підлеглими у звязку із звертанням на „ти" і „ви”. У певних колах поширена думка, що начальник, котрий звертається до всіх на „ти", є своєю людиною, простою і доступною. Та багатьом це не подобається, вони вважають звертання на „ти" виявом невихованості, низької культури.

Трапляється, що начальник звертається до одних підлеглих на „ти”, а до інших на „ви". Відразу складається враження, що він має особливо наближених. Буває і так: начальник з повагою звертається до одних на „ви”, до інших на „ти”. Знову маємо негативні наслідки. Та й не дивно: посіяв плевели - не чекай хліба. Певно, золотим правилом тут є звертання на „ви”, що забезпечує відповідну службову дистанцію й свідчить про культуру спілкування.

Зрозуміло, манера спілкування між колегами залежить від їхніх взаємин:

коли вони доброзичливі - звертання на „ти" доречне, якщо напружені - це ще один привід для загострення їх і навіть ворожості, тоді слід вдаватися до делікатного „ви".

У колі сімї члени здебільшого звертаються одне до одного на „ти”, хоча в деяких родинах діти говорять батькам „ви". До чужих дітей (до шістнадцяти років) прийнято звертатись на „ти", а вже щодо юнаків і дівчат ґречним є звертання на „ви”. Неввічливим вважається звертання на „ти" до молодшої, але дорослої людини, якщо вас не єднають дружні взаємини.

Проте в українському селі, де збереглися залишки традиції, парубок, хоча й сивий, - завжди „ти”, його підвищують до титулування „ви" лише по одруженні - „тільки родина ушляхетнює його мужеськість" [11].

Украй ображає нечемне „ти" в розмові з незнайомими чи малознайомими. Слід не забувати, що надмірне „тикання” рідним, друзям, колегам, особливо на людях, звучить фамільярно, безцеремонно й може роздратувати.

Дослідники так і не дійшли згоди й, зрозуміло, не виробили якихось жорстких правил щодо того, коли настає слушний момент для переходу на „ти”. Це залежить від багатьох причин і передусім від взаємин між людьми, їхніх характерів, умов спілкування.

Ось кілька хрестоматійних випадків переходу на „ти”:

коли ваші взаємини надзвичайно поліпшилися, то ініціативу в такому переході перебирає на себе старший віком чи той, хто займає вище становище у суспільстві;

коли після тривалої розлуки зустрічається давні друзі, то вони мають самі відчути слушність моменту для зміни звертання;

коли про це просять молодші старших, але самі далі самі звертаються до цих осіб на „ви", виявляючи цим свою повагу до них;

коли один із співробітників жінка, то їй належить право запропонувати звертання на „ти”, але вона може й відмовити в переході на „ти", не пояснюючи причин.

Зауважимо, що звертання жінки до чоловіка на „ти" без особливої на те причини може бути двозначним чи просто неестетичним, тому краще уникати такого переходу.

Паритетні стосунки в спілкуванні передбачають можливість вибору ти-

спілкування або ви-спілкування залежно від нюансів соціальних ролей і психологічної дистанції між партнерами.

Важливим елементом комунікації є привітання - слова або жести, звернені до кого-небудь під час зустрічі на знак прихильного ставлення, доброзичливості.

Спілкування людей розпочинається, власне, з вітання. В українців воно 25

становить досить складний ритуал, який включає і жести, і міміку, і фізичні контакти, і словесні формули.

Щодня, зустрічаючись із знайомими вперше, слід вітатися. І ніщо - чи гарний чи сумний настрій, ні добра чи погана погода - не можуть виправдати нехтування цієї основної форми ґречності. А оскільки форм вітання в світі багато, обмежимося загальновживаними у нас.

Здавна в Україні, зокрема в сільській місцевості, існує добра традиція:

вітатися з людьми незалежно від близькості знайомства. Тому не треба забувати про неї і слід додержувати її, скажімо, з першого дня спілкування з мешканцями вашого будинку. Вибір вітального від часу його вживання. Вранці обовязково: „Добрий ранок!" або „Доброго ранку!”. У день - це „Добрий день!" або „Доброго дня!", „Добридень!". У вечері знадобиться: „Добрий вечір!”, „Вечір добрий!".

Загальнопоширеним способом вітання традиційно були рукостискання та слова „Добрий день” („Добрий ранок", „Добрий вечір”) чи „День добрий”. Ця стандартизована форма варіювалася по окремих регіонах. На Поліссі серед чоловіків прийнятим був потиск рук, а добре знайомі жінки при зустрічі цілувалися і обіймалися, говорячи „Слава Богу” [11].

На Волині чоловіки обовязково знімали капелюха, а вітаючи жінку, цілували їй руку; звичною формою вітання тут було „Слава Ісусу" і відповідь „Слава навіки”. На Поділлі словесна формула була різною серед різних вікових категорій: молодь, вітаючись, казала: „Добрий день!" або „Слава Ісусу", старший - „Слава Богу". При цьому чоловіки обмінювалися рукостисканнями, жінки - поцілунками; руки тут було прийнято цілувати тільки близьким родичам та священникові. У Південних районах Поділля словесна формула вітання була іншою: „Добридень” або „Помагайбіг" [11]. У Галичині, як привітання широко використовувалися поцілунки: жінки цілувалися в губи, чоловіки цілували руку жінкам, молодші цілували руку 26

старшим, але, як правило, лише родичам або добре знайомим. У Північній Буковині, навпаки, більшого значення надавали словесним привітанням: чоловіки при зустрічі казали „Добрий день”, „Доброго здоровячка", жінки - „Добридень”. Рукостискання використовувалися тут між найближчими знайомими та у молодіжному середовищі; щодо цілунків, то було прийнято, щоб діти цілували руки старшим та хресним батькам, дорослі цілувалися тільки під час весілля. Зберігся тут і архаїчний звичай цілування ніг свекру та свекрусі молодою під час весільних обрядів.

Кожний компонент привітання містить у собі глибокий сенс і вплетений у канву давніх вірувань та світоглядних уявлень українців, співвідносячись з особливостями їхнього національного характеру.

За три кроки від знайомих чоловіки, вітаючись, спокійним жестом мають зняти (чи трохи підняти) свого капелюха. Його тримають над головою, не розмахуючи ним і не затуляючи привітного виразу обличчя. За капелюх беруться спереду-зверху, а кашкет знімають спереду за козирок. Вітаючись, чемні чоловіки виймають сигарету з рота, а руки - з кишень. Кожний чоловік має знати, що в закритому приміщенні він повинен знімати свій головний убір [11].

Як підказує здоровий глузд, першим вітається завжди той, хто ввічливіший і вихованіший!

За сучасним етикетом, перший вітається молодший зі старшим, чоловік із жінкою, підлеглий з керівником, учень з учителем, дитина з дорослим. Чоловік має вітатися з жінкою першим навіть тоді, коли перебуває в товаристві інших жінок. Першим він має вітатися й зі знайомими та його супутниками:

жінкою або літнім чоловіком. Жінка вітається першою зі старшою за себе жінкою та з жінкою, якщо вона сама має своїм супутником чоловіка.

За традицією, першим вітає начальника підлеглий, а ось руку для потиску має запропонувати керівник. Утім, існує виняток: жінку 27

зобовязаний вітати першим саме начальник, якщо навіть вона - його секретарка.

Трапляється, що керівник не відповідає на привітання підлеглим. Не варто обурюватися з цього приводу - хай нарікає на себе, бо така поведінка підриває його авторитет.

Своє привітання чоловік може супроводити легким поклоном, жінка - лавним нахилом голови, а молодь має трохи нижче вклонятися старшим.

Не буде і прикрою помилкою і те, що ви, звичайно прямуючи щодня тією самою дорогою і здибаючись майже завжди з тими самими зустрічними, у відповідь на привітання і слова, з котрими вони звертаються до вас, лише щось мугикнете, усміхнетесь, або просто кивнете головою - залежно від обставин.

Вітаючись, не слід вживати жаргонних і вульгарних слів: „Привіт, старий” чи „Вітаю, теличко" - навіть звертаючись до найближчих знайомих; не можна махати рукою чи капелюхом; надто галасливо виявляти свої почуття чи вітатися між іншим. Недарма кажуть: „Яке „помагайбіг", таке й „доброго здоровя" „. Спробуймо привітання „добридень” вимовити не поспіхом, не машинально, а повільно й приязно: „Добрий день!" - і погляньмо при цьому у вічі знайомому та щиро посміхнімося. Добрий настрій йому і нам забезпечений [12].

Швидкоплинна зустріч закінчується п р о щ а н н я м, і ми, залежно від часу добираємо відповіді фрази. Різними є й формули прощання, що завершують зустріч. Мовний етикет надає перевагу таким фразам, як „До побачення”, „До зустрічі", „Усього найкращого", „До скорого побачення”, „До побачення завтра!". Проте можна при прощанні з близькими чи добре знайомими людьми обмежитися і невербальною формою, тобто жестом - не заходячи в зайві розмови, усміхнутися і, піднісши праву руку на прощання, піти...

Прощальним висловом „До зустрічі!”, що може також конкретизуватися 28

часом і місцем майбутньої зустрічі: „До завтра!"

Іноді людям доводиться вийти кудись ненадовго (на роботі скажімо). У

таких випадках кажуть: „Я з Вами не прощаюсь!”, „Я не надовго!”, „Ми ще побачимось!”, „Я ще побачусь сьогодні з Вами!"

Прощаючись перед сном, традиційно кажуть: „Доброї ночі!”, „Добраніч!", „На добраніч!”, „Приємного сну!”, „Гарних снів!". Вживаються в сучасній українській мові й своєрідні прощання-побажання: „Всього доброго!”, „Всього Вам доброго!”, „Всього найкращого!", „На все добре!”, „Будьте (бувайте) здорові!".

Прощаючись, за звичаєм, подають руку, а близьких людей, рідних -

цілують.

Нехтуючи традиції, молодь і тут іде своїм шляхом. Послуговуючись для вітання лаконічними фразами: „Привіт!", „ Салют!" - молодь в ситуації „здраствуй - прощай” найчастіше використовують англійське „гуд бай" чи італійське „чао” дедалі більше приохочуючи до цього поважних людей.

Бо, як сказав О. Довженко, коли двоє дивляться вниз, один бачить калюжу, а інший зірки в ній. Що кому...

Утім, вітання - теж дрібниця, як і прощання, проте воно позначається на настрої людей. Бо в любому випадку, ми показуємо свою повагу і навпаки до наших рідних і знайомих. Для нас усіх не секрет, що важливою складовою мовленнєвого етикету є уміння вчасного, коректного і комунікативного вдалого завершення спілкування. У розвинутих мовах є віками відпрацьовані етикетні засоби завершення кооперативного спілкування, тобто відповідні формули мовленнєвого етикету. Використання цих виразів регламентується соціальними ролями учасників спілкування, мірою їх близькості. Діапазон прийнятих у певній культурно-мовній спільноті усталених етикетних форм прощання широкий і варіюється ситуацією спілкування: від нейтрального ввічливого до побачення до інтимного цілую, від офіційного прощавайте до дружнього па, від холоднуватого будьте здорові до жартівливого моє тобі з хвостиком.

Отже, з точки зору мовної комунікації найважливішими комунікативними якостями мовлення є змістовність, доречність, логічність, послідовність мовлення; з точки зору культури мовлення - правильність, чистота, різноманітність, виразність та образність [12].

Своє шанування, доброзичливість, ґречність людина може виявити у формулах прохання, яким є: будь ласка, будьте ласкаві, будьте любязні, прошу Вас, чи не могли б Ви, чи можу я прохати Вас, маю до Вас прохання, дозвольте Вас попросити, якщо Ваша ласка, ласкаво просимо, Ви мені допоможете, - які доречними будуть як в офіційному, так і в побутовому спілкуванні.

У скарбниці мовного етикету українців чимало формул для того, щоб попросити вибачення за кривду, образу, недобрий вчинок, скоєний мимохідь [12]. Щоправда такі вислови вживаються в напівофіційному спілкуванні. Найчастіше в тій чи іншій ситуації, коли мовець хоче викликати поблажливість, слугують слова: вибач [те], вибачай [те], пробач [те], даруйте, прошу вибачення, я дуже жалкую, мені дуже шкода, прийміть мої вибачення, винуватий, приношу свої вибачення, перепрошую, не гнівайтесь на мене: я не можу не вибачитись перед Вами; якщо можеш, вибач мені, не сердься на мене; вибач [те], будь ласка, дозвольте просити вибачення, я не можу не просити у Вас пробачення.

Якщо прикра ситуація виникла на рівні дипломатичного спілкування, то, як ви вже знаєте, конфлікт залагоджується у формі листа - ноти.

У житті кожної людини нерідко виникають ситуації, за яких є потреба познайомитись.

Процедура знайомства мінялась з плином часу, за винятком хіба що ділового спілкування. Однак деякі правила, незалежно від ситуації, залишилися незмінними дотепер. За етикетною нормою:

молодшого завжди відрекомендовують старшому;

чоловіка завжди представляють жінці, навіть якщо вона не досягла повноліття (ролі змінюються тільки тоді, коли чоловік - Президент);

підлеглого завжди відрекомендовують керівникові.

Час ішов, і процедура знайомства дедалі більше позбавляється формальних рис, стає невимушеною. Однак буває, що вам конче треба з кимось заприязнитися, а зручної нагоди для знайомства не випадає. Тоді ви маєте йти „ва-банк” - слід представитись самому чи вдатися до послуг третьої особи-посередника. А чи твердо ви памятаєте, яких правил знайомства і представлення за всіх обставин треба додержуватися?

Книжки з етикету радять: молодший завжди відрекомендовується старшому, підлеглий - керівникові, а ось жінка незалежно од віку, не повинна першою відрекомендовуватися чоловікові, хіба, що вона с ...........



Страницы: [1] | 2 | 3 | 4 |








 
 
Показывать только:


Портфель:
Выбранных работ  


Рубрики по алфавиту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

 

Ключевые слова страницы: Формування мовленнєвого етикету молодших школярів | дипломная работа

СтудентБанк.ру © 2014 - Банк рефератов, база студенческих работ, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам, а также отчеты по практике и многое другое - бесплатно.