Главная   Добавить в избранное Дієслівна синонімія у творах Ольги Кобилянської | дипломная работа


Бесплатные Рефераты, дипломные работы, курсовые работы, доклады - скачать бесплатно Бесплатные Рефераты, дипломные работы, курсовые работы, доклады и т.п - скачать бесплатно.
 Поиск: 


Категории работ:
Рефераты
Дипломные работы
Курсовые работы
Контрольные работы
Доклады
Практические работы
Шпаргалки
Аттестационные работы
Отчеты по практике
Научные работы
Авторефераты
Учебные пособия
Статьи
Книги
Тесты
Лекции
Творческие работы
Презентации
Биографии
Монографии
Методички
Курсы лекций
Лабораторные работы
Задачи
Бизнес Планы
Диссертации
Разработки уроков
Конспекты уроков
Магистерские работы
Конспекты произведений
Анализы учебных пособий
Краткие изложения
Материалы конференций
Сочинения
Эссе
Анализы книг
Топики
Тезисы
Истории болезней


 





Дієслівна синонімія у творах Ольги Кобилянської - дипломная работа


Категория: Дипломные работы
Рубрика: Литература
Размер файла: 121 Kb
Количество загрузок:
53
Количество просмотров:
5924
Описание работы: дипломная работа на тему Дієслівна синонімія у творах Ольги Кобилянської
Подробнее о работе: Читать или Скачать
Смотреть
Скачать



85

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТІТУТ

ДОНЕЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ДІЄСЛІВНА СИНОНІМІЯ

У ТВОРАХ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ

Дипломна робота

Студентки V курсу

Спеціальності “Українська

Мова і література”

Сернової Олени Валеріївни

Науковий керівник -

Старший викладач

О.А.Мороз

Маріуполь - 2004

ЗМІСТ

Вступ.......................................................................................................................3

Розділ 1. Місце лексичних сінонімів у лексикології сучасної Української літературної мови.

1.1. Поняття про лексичні синоніми..........................................11

1.2. Систематизація синонімів....................................................12

1.3. Класифікація синонімів.......................................................19

1.3.1. Класифікація Станіслова Семчінського............................20

1.3.2 Традиційний розподіл синонімів за значенням і функціями.................................................................................21

1.3.3. Класифікація О.Д.Пономаріва...........................................23

1.4. Використання синонімів у різних стилях мови...............40

1.5. Лексикографічна обробка синонімів................................54

Розділ 2. Дієслівні синоніми у творах Ольги Кобилянської

2.1. Семантичні синоніми..........................................................63

2.2. Стилістичні синоніми.........................................................68

2.3. Семантико-стилістичні синоніми......................................72

2.4. Контекстуальні синоніми...................................................76

2.5. Стилістична роль дієслівних синонімів у творах Кобилянської.......................................................................78

Висновки ..........................................................................................................79

Список використаної літератури.........................................................82

Додатки..............................................................................................................88

ВСТУП

Останні десятиріччя характеризуються активізацією у галузі дослідження сучасної, історичної лексикології розширенням її проблематики і фактичної бази, уточненням принципів і методів роботи.

Особливо пожвавлюється вивчення лексичного складу художніх творів,

а саме, лінгвісти немало уваги приділяють вивченню лексичних синонімів, їх складу, функціям у творах українських письменників.

Мову художніх творі у різних аспектах вивчали Білодід З.К., Жовтобрюх М.А., Булаховській Л.А., Цимбалюк Т.В., Сологуб Н.М., Загнітко А.П., Леонова М.В., Берест Тетяна, Важеніна Олена, Лукаш Галина та ін.

Уміле й доречне використання синоніміки - один з найважливіших показників майстерності письменника, публіциста оратора. Уживання синонімів робить мовлення виразнішим і значеннєво багатшим, вони сприяють чіткішому окресленню висловлюваної думки.

Синонімія якнайкраще репрезентує лексичне багатство мови, є невичерпним джерелом стилістики.

Великий внесок у вивчення синонімії як лексичного явища в літературі зробили Булаховській Л.А., Бурячок А.А., Ващенко В.С., Паламарчук Л.С., Деркач П.М., Колесник Г.М., Лагутіна А.В., Нечитайло О.І., Полюга Л.М., Скрипник Л.Г., Тараненко О.О. та інші.

Синонімічні засоби української мови, як уже було зазначено, сприяють точному і водночас яскравому, образному відтворенню думки.

Добра обізнаність мовців із синонімічним матеріалом допомагає їм ясно і чітко висловлюватися, створювати різні комунікативні ефекти, забезпечує стильову відповідність. І, навпаки незнання синонімів або невміння користуватися ними стає причиною неточного слововживання, бідності словника, обезбарвлення мовлення.

Спостереження показують, що не лише діти, а й дорослі у своїй більшості, на жаль, мінімально використовують синонімічні можливості мови. Як правило, вони послуговуються одним, найбільш загальним за значенням і найбільш уживаним синонімом з досить широкого синонімічного ряду. Тому вчитель повинен приділяти велику увагу роботі з синонімами, від якої залежить поповнення лексичного запасу учнів. Він має не тільки закріпити у свідомості дітей певну кількість синонімів, а й навчити правильно користуватися ними в усній і письменній мові. І тут йому стануть у пригоді художні твори, оскільки в них широко використовуються загальномовні синонімічні одиниці й активно реалізуються приховані можливості лексем.

Предметом нашої уваги є синоніми, і їх теоретичним дослідженням займалося чимало мовознавців. Наприклад, Лагутіна А.В. і Кочерган М.П. звернули увагу на лексичну сполучуванність і синонімію; міжрівневою синонімією і теорією граматичного значення займалися Русанівський В.М., Колесников О.А., Їжакевич Г.П., Ткаченко О.О., Новикова О.О., синоніми в лексикографії досліджували Нечитайло О.І., Паламарчук Л.С., Ващенко В.С., Тараненко О.О., Прадід Ю.Ф., Кочерган М.П.; свій внесок у дослідження термінологічної синонімії зробили Худолєєва С.П., Боресюк Іван, Непийвода Наталія, Корепанова А.П., Циткіна Ф.А., Чучка Пв.Пв., Онуфрієнко Г.С., Панько Т.І; питання словотворчої синонімії вивчали Родніна Л.О., Іщенко Н.Г., Фридорак В.Б.; зокрема, про дієслівну синонімію писали Миронюк Н.П., Ярова Алла, Бублейник Л.В., Голубовська І.О., Білевич Т.Л., Соколова С.О.; методологічним дослідженням вивчення синонімії займалися Гуйванюк Н.В., Миронова Г.М., Груба Таміла, Левицький В.В., Коломієць М.П. тощо.

Найбільш поширене у сучасному мовознавстві визначення синонімів формулюється так: синоніми - це близькі або тотожні за своїм значенням слова, що позначають одне поняття, але відрізняються одне від одного:

відтінками в лексичному значенні;

своїм емоційним забарвленням;

належністю до певного стилю;

своєю вживаністю;

здатністю вступати в сполучення з іншими словами.

Муравицька М.П., аналізуючи лексичний склад мови як систему синонімічних рядів, зазначає, що “від вивчення цієї теоретичної проблеми залежить створення лінгвістичної основи для ефективного розвязання двох практичних завдань. Перше полягає в розширенні можливостей передачі думки шляхом активного засвоєння носіями мови синонімічних засобів, відображених у словниках. Друге завдання повязане з вибором найдоцільнішого варіанта у процесі автоматизової обробки текстової інформації, наприклад, при редагуванні текстів певних функціональних стилів і жанрів, насамперед наукових, а також публіцистичних” [43,31].

Муравицька М.П. розглядає семіотичний підхід до співвідношення значення слова і його формальних ознак. Такий підхід зумовлює з позицій діалектики категорій форми і змісту - розуміння синонімічного ряду як послідовності лексико-симантичних варіантів, тобто значень слів, а не самих слів. Таке розуміння виходить з відносної формальної самостійності і семантичної цілісності слова в лексичній системі мови.

Нечитайло О.І. дослідив особливості синонімії за частинами мови у словнику тлумачного типу і привертає увагу до того факту, що розподіл слів за частинами мови нерівномірний, тому “при витлумаченні значення слів не завжди вдається однаковою мірою використовувати синонімічні засоби” [46,84]. Далі він зазначає, що досить часто синоніми залучаються для розкриття значення дієслів (переважно багатозначних). Проте дуже рідко тлумачаться синонімами числівники та займенники (тільки діалектні форми літературними). При тлумаченні значень прикметників та дієслів значно частіше використовуються 2-3 синоніми (інколи 4-5). Щодо іменників, то вони, як правило, тлумачаться однослівним відповідником. В основному це слова на позначення абстрактних понять, властивостей, а також пояснення іменників, що належать до лексики розмовної, рідковживаної, діалектної та застарілої .

Працюючи над словниками різних типів О.І.Нечитайло, О.О.Тараненко, Л.С.Паламарчук, В.С.Ващенко роблять висновки, що найбільше і частіше синонімізуються в українській мові іменники, прикметники та дієслова.

Таким чином ці науковці зробили свій внесок у дослідження явища синонімії з морфологічної точки зору.

У лексикології існують різні класифікації синонімів, від узагальнених до більш детальних. Наприклад, існує дуже зручна для школярів класифікація синонімів Станіслава Семчинського, який поділяє їх на абсолютні та відносні.

Деякі мовознавці, серед яких М.Я.Плющ, В.Г.Петік, М.Т.Чемерисов, Є,І.Чернов, О.П.Блик, виділяють синоніми абсолютні та синоніми лексичні. Лексичні синоніми, у свою чергу, поділяються на семантичні, стилістичні і семантико-стилістичні. Також ці мовознавці виокремлюють синоніми контекстуальні.

Майже тотожнє розмежування подають М.А.Жовтобрюх та Б.Г.Кулик. За їхнєю класифікацією синоніми можна поділити на такі групи:

1) синоніми, що відрізняються між собою емоційним забарвленням;

2) синоніми які розрізняються за логічними ознаками, тобто відтінками у змісті того поняття, що є спільним для синонімічного гнізда; такі синоніми називаються симантичними або ідеографічними;

3) Стилістичні - такі, використування яких неоднакове у різних стилях літературної мови.

Ці дослівники також зауважують, що крім словникових синонімів українська літературна мова, знає ще й синоніми контекстуальні.

Невеликі розбіжності з попередніми класифікаціями ми бачимо у класифікації синонімів поданій у підручнику з сучасної української літературної мови за редакцією О.Т.Волоха, де йдеться про такий розподіл синонімів:

За значенням і функціями розрізняють синонімі ідеографічні і стилістичні.

Крім постійних, усталених у лексичній системі синонімів, існують також так звані контекстуальні, тобто слова, які лише в одному якомусь контексті тимчасово виступають як синоніми.

До окремих слів синонімами можуть виступати цілі словосполучення - фразеологічні одиниці [63].

Цікавий погляд на це питання у Грищенка А.П., який пише: “Із складної значеннєвої природи синонімії, існування багатьох типів семантичних зближень лексичних одиниць випливають різні лінгвістичні критерії визначення і класифікації синонімів” [45,86].

На основі протиставлення за повним і неповним збігом лексичних значень мовознавці виділяють два основних типи синонімів:

1) синоніми - тобто слова з тотожніми, ідентичними значеннями;

2) квазісиноніми - тобто слова з близькими, але не тотожніми лексичними значеннями.

Далі класифікація ґрунтується на внутрішній диференціації квазісинонімів, у складі яких виділяються синонімі семантичні, стилістичні і семантико-стилістичні.

О.Д.Панамарів розглядає синоніміку в більш широкому розумінні. Крім лексичних синонімів він розрізняє синоніми морфологічні, синтаксичні, словотвірні, фразеологічні, фонетичні, а також привертає увагу до перифраз та евфемізмів.

Його класифікація відбиває погляди на явище синонімії як мовознавців-лексикологістів, так і мовознавців - стилістів.

Отже, ми вже визначилися з тим, що для лексикології синонімія - це повний або частковий збіг значень двох або кількох слів як одиниць словника у відриві від контексту. Погляд стилістики на синонімію істотно відрізняється від погляду інших мовознавчих дисциплін. Для стилістики важлива не більша або менша близькість двох чи кількох слів, а те, якими словами можна виразити певне поняття в певному контексті.

Стилістиці властиве поширене розуміння синонімії. Тут мається на увазі синоніміка не тільки лексична, а й синтаксична, морфологічна, словотвірна, фразеологічна. І якщо в синоніміці найяскравіше виявляється багатство мови, то глибоке знання синонімічних можливостей і вправність у користуванні ними є одним із найважливіших показників майстерності письменника, журналіста, взагалі людини, чия творчість якимось чином повязана з мовою.

Використання синонімів у різних функціональних стилях неоднакове. В одних - широкий простір для синоніміки, в інших - цей простір набагато вужчий. Офіційно - діловий стиль, якому притаманне прагнення до граничної точності вислову (щоб уникнути неправильного тлумачення), використовує синоніми обмежено, бо вони майже завжди вносять у мовлення зміни відтінків значення.

Загалом синонімія як стилістичний засіб нехарактерна й для наукової мови, хоч тут вона представлена ширше, ніж в офіційно - діловому стилі. У наукових текстах синоніми використовуються як засіб контекстуального уточнення. Тут ми можемо говорити про термінологічну синонімію.

У публіцистичному стилі з огляду на його нахил до експресії висловлення (поряд з логізацією викладу), орієнтацією на уснорозмовну форму мовлення, синоніми використовуються досить широко, причому не лише загальномовні, а й контекстуальні.

В художньому стилі синоніми використовуються для врізноманітнення викладу, для уникнення монотонності, набридливих повторів. Їх функція тут, в першу чергу, естетично- зображальна. Таким чином, у художній мові найпоширеніші емоційно-експресивні синоніми. Їх вплив на суттєве сприйняття посилюється за рахунок авторських семантичних неологізмів, тропеїчних вживань, звукопису та інших літературних прийомів.

На нашу думку, важливо й цікаво вивчати синоніміку окремого художнього твору або окремого письменника, а також аналізувати окремі синонімічні ряди.

Наукова новизна цієї роботи полягає у тому, що зібрані матеріали аналізуються глибше із ширшим залучанням кількісного аспекту.

Теоретичне значення полягає у розробці актуальних проблем української лексикології, встановлені закономірностей і особливостей дієслівних синонімів на матеріалі творів Ольги Кобилянської.

Результати дослідження доповнюють і уточнюють уже існуючи знання у цій галузі.

Практичне значення вбачається у тому, що матеріали можуть бути використані на уроках української мови у школі, для укладання словничка синонімів, вживаних у творах Ольги Кобилянської.

Джерелом для дослідження послугували такі твори Ольги Кобилянської: повість “Земля”, оповідання “В неділю рано зілля копала...”, “Жебрачка”, “У св. Івана”, “Аристократка”, “Час”, “Банк русти кальний”, “Мужик”, “Битва”, “Рожі”, “Покора”, “Думи старика”, “Лист засудженого на смерть вояка до своєї жінки”, “Юда”; новели “Природа”, “Некультурна”; нариси “ Impromptu phantasie”, “На полях”, “Під голим небом”, нарис із сільського життя “За готар”, воєнний нарис “Сниться...”; фантазія “Поети”; фрагмент “Valse melancolique” і поезія в прозі “Там звізди пробивались”.

Творчість Ольги Кобилянської ще за її життя стала предметом досліджень і дискусій критиків та літературознавців, була живим ферментом літературного процесу. Новаторський характер прози письменниці тонко відчули Іван Франко, О.Маковей, Леся Українка, Г.Хоткевич, М.Коцюбинський та інші критики, які підтримували її на творчому шляху, сприяли розвитку таланту Ольги Кобилянської.

Художня проза письменниці сприяла розширенню світового резонансу українського художнього слова. ЇЇ новели, повісті неодноразово перекладалися російською, польською, чеською, словацькою, болгарською, словінською, французькою, румунською та іншими мовами. У своїй кращій частині літературна спадщина О.Кобилянської вливається у скарбницю загальнолюдської культури як неперехідна художня цінність, сприяючи духовному зближенню ї взаємо збагаченню народів.

РОЗДІЛ 1

МІСЦЕ ЛЕКСИЧНИХ СИНОНІМІВ У ЛЕКСИКОЛОГІЇ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ.

Використання синонімічних багатств умовній практиці має величезне значення. Синонімами користуються в усіх ділянках мовного життя, усного чи письменного, а особливо стилістично здиференційованого й загостреного.

Мовець весь час стає перед завданням добору потрібних йому слів з численних синонімічних запасів, а в звязку з цим і пере необхідністю творчого осмислення їх вжитку. Складність спілкування змушує нас приділяти пильну увагу найбільш витонченим засобам комунікації.

Синоніми - це творчо осмисленні складники мовної цілості. Вони виникли як результат до бору досконалих форм вираження думок і почуттів. Через те й користування ними не автоматизується. Синоніми задовольняють прагнення людини до влучності й краси мовлення. Саме в синонімах приховані найбільш “інтимні” особливості лексичної системи, її комунікативні та виразові можливості. Мудре й виразне слово знайшло свою опору синонімічній формі. Недооцінка чи занедбання синонімічних багатств мови ведуть до неї знебарвлення.

Лексична синонімія (від гр. Cunonumia, sunonumos-однойменність, однойменний) - специфічне явище, прямо протилежне омонімії. Якщо для омонімів характерними є різні значення виражені тотожніми формами, то синонімія означає семантичну тотожність чи близькість двох або кількох різних за звуковим складом слив. Вивчення основних питань в синонімії без посередньо повязане з науковим осмисленням семантичних категорій - лексичного значення слова, полісемії - та стилістичних явищ умови.

На й більш поширене у сучасному мовознавстві визначення синонімів формулюється так: синоніми - це близькі або тотожні за своїм значенням слова, що позначають одне поняття, але відрізняються одне від одного: 1) відтінками в лексичному значенні; 2) своїм емоційним забарвленням; 3) належністю до певного стилю; 4) своєю вживаністю; 5) здатністю вступати в сполучення з іншими словами.

Виходячи с того, що в мові основна частина лексики складається з багато значних слів, синонімами слід вважати не слова в загалі з їх повним обємом смислової структури, а слова лише в тих окремих значеннях, які є для них спільними. Наприклад, слово друг в українській мові не однозначне, і тому в доборі з ним слів потрібно враховувати якесь одне його значення: 1) Ти мені друг і товариш! 2) Співай, поете будь завжди хорошим другом правди. У першому реченні слова друг і товариш - синоніми, вони виражають одне поняття, називаючи особу звязану з автором (з іншою особою) близькими стосунками, відданістю, дружбою, довірям; у другому ж - слово друг ужито в іншому значенні, не синонімічному і значенням “товариш” синонімами до нього можуть бути слова поборник, захисник.

Оскільки лексичне значення слів може бути встановленим лише в певних контекстах, для правильного розуміння явищ синонімії важливо враховувати не тільки предметне значення слів - синонімів, а й особливості їх уживання та граматичні умови сполучуваності їх з іншими лексичними одиницями.

За спільністю лексичного значення і загальними граматичними ознаками слова-синоніми обєднуються в синонімічні ряди, причому члени синонімічного ряду належать до однієї частини мови. Наприклад: шлях дорога, путь, гостинець. Усі ці слова - іменники.

У синонімічному ряді виділяється стрижневе слово, або домінанта (від лат. Dominans-панівний). У цьому слові найчіткіше і найясніше виражається основне загальне значення, властиве всьому ряду, і воно є найуживанішим серед усіх слів. Стрижневим словом виступає в основному синонім без виразного стилістичного замовлення, тобто нейтральний синонім.

Якщо увесь синонімічний ряд складається з емоційно експресивних слів, то домінантою в ньому є слово найменш емоційно забарвлене, наприклад: ходити, блукати, бродити, вештатися, блудити, тинятися, сновигати, швендяти. Тут дієслово ходити - стрижневе, воно виражає основні значення: процес дії, який властивий всьому синонімічному ряду.

У синонімічному ряді синонімі розташуються за принципом градації, з урахуванням семантичної і стилістичної близькості синонімів ряду до стрижневого слова, а також сфери вживання слів.

Синонімічні ряди можуть поповнюватися новими словами і втрачати застарілі. Так, у 19 ст. Поряд і словом працювати, трудитися вживався синонім робити. У наш час ці синонімічні звязки майже втрачені. Слово звичайний раніше належало до синонімічного ряду чемний, вихований, ввічливий. На сьогодні це значення вже застаріло і основними значеннями цього слова є звичний , простий, повсякденний.

Одне і те саме слово може входити в кілька синонімічних рядів. Це звязано з багатозначністю слів української мови, наприклад: тихо (йде)-повільно, помалу, спокійно; тихо (говорить) - неголосно, нечутно, глухо.

Чим багатша і розвиненіша лексична синоніміка тим багатша, розвиненіша й досконаліша сама мова бо лексичні синоніми є одним із найважливіших засобів, що забезпечують вираження думки в усіх її найтонших відтінках. М.П.Муравицька зазначає, що “однією важливих проблем синхронного аналізу лексичного складу мови є дослідження його як системи синонімічних рядів. Від вивчення цієї теоретичної проблеми залежить створення лінгвістичної основи для ефективного розвязання двох практичних завдань. Перше полягає в розширенні можливостей передачі думки шляхом активного засвоєння носіями мови синонімічних засобів, відображених у словниках. Друге завдання повязане з вибором найдоцільнішого варіанта у процесі автоматизової обробки текстової інформації, наприклад, при редагуванні текстів певних функціональних стилів і жанрів, на сам перед, наукових, а також публіцистичних” [43,31]. Вивчення лексичного складу як системи синонімічних рядів передбачає аналіз їх структури, який вимагає попереднього визначення елементів синонімічного раду або зясування того, що являють собою синонімічні одиниці. Він потребує також формулювання правил віднесення одиниці до того чи іншого синонімічного ряду, встановлення кількості і порядку їх розташування стосовно домінантної одиниці ряду.

Семіотичний підхід до співвідношення значення слова і його формальних ознак зумовлює-з позицій діалектики форми і змісту - розуміння синонімічного ряду як послідовності лексико-семантичних варіантів, тобто значень слів, а не самих слів. Таке розуміння не тільки не заперечує відносної формальної самостійності і семантичної цілісності слова лексичній системі мови (як не заперечує їх розгляд слова як єдності його різних семантичних варіантів), а, навпаки, виходить з цієї самостійності і цілісності. Аналіз синонімічного ряду як послідовності значень слів, а не самих слів враховує семіотичні закономірності суспільного функціонування і розвідку історично сформовано полісемічного слова, а саме: використання мовцями значень слів у процесі спілкування. По замовна ситуація і мовленнєвий контекст сприяють, по-перше, реалізації того чи іншого значення слова і на цій основі синонімізації значень слів; по-друге, - виникненню у межах нових значень, здатних до синонімізації. Полісемія у процесах синхронної реалізації і в результаті діахронічного розвідку збагачує синонімічні можливості мовної системи. Кожний синонімічний ряд є рядом значень різних слів: полісемічне слово входить у різні синонімічні ряди саме завдяки своїй багатозначності, наявності у нього лексико-семантичних варіантів. Семантичні відмінності між цими варіантами повязані відмінностями у синтаксичних умовах їх мовленнєвої реалізації. Синтаксичні відмінності служать засобом відносного розчленування, відокремлення різних лексичних значень.

Полісемія і синонімія є різними проявами співвідношення дискретного (перервного) і континуального (неперервного) в лексичній системи мови.

Лексичні значення виникають у результаті розчленування носіями мови семантичного континуума за допомогою одиниць мови як дискретних формальних сутностей. При цьому межі, що пролягають між різними значеннями, нечіткі, розмиті, відносні. Цей забезпечує блізкість відмінних значень, їх єдність в одному слові - в одній дискретній одиниці - і можливість синонімізації (зближення) значень, що належать до різних слів - до різних дискретних одиниць. Полісемічне слово підкреслює гру відмінностей у значеннях саме на фоні семантичної - асоціативної - спільності значень, підсиленої втіленістю в одному звуковому комплексі - в одній дискретній одиниці. Синонімічне зближення значень різних слів полягає в комунікативній актуалізації спільних частин значень, що належать до різних дискретних одиниць. Ряд синонімічних значень слів на фоні відмінностей між значеннями, підсилених формальними відмінностями дискретних одиниць демонструє різного ступеня семантичну спільність значень. Синонімія підкреслює відсутність чітких меж між виділеними із семантичного континуума значеннями, навіть як що вони втілені у різні дискретні форми - різні слова. Слова, значення яких синонімізуються, не тільки мають відмінні звукові комплекси, а характеризуються насамперед відмінностями в історично сформованих семантичних структурах. Синонімічні значення зберігають в собі ці відмінності. Саме тому ряд синонімічних значень, як і полісемічне слово, являє собою єдність семантичного спільного з семантично відмінним. При цьому полісемічне слово виділяє семантично відмінне у семантично спільному; ряд синонімічних значень, навпаки, підкреслює семантичне спільне у семантично відмінному.

Отже, аналіз синтаксичних властивостей тексту в поєднанні з лінгвістичним експериментом і з результатами психолінгвістичного дослідження, які зробила М.П.Муравицька [43], дає можливість вивчити спільне і відмінне у різного ступеня синонімічних замінах: 1) до одного значення полісемічного слова, вжитого у різних контекстах у одній синтаксичній конструкції, а також у різних конструкціях, проте таких що є варіантами однієї інваріантної конструкції; 2) до різних значень одного слова у межах синтаксичної групи лексико-семантичних варіантів, що вживаються у конструкціях які є варіантами таких різних інваріантних конструкцій, які близькі за структурними, формальними ознаками; 3) до різних значень одного слова які належать до різних синтаксичних груп. Синтаксис служить надійною основою лексико семантичних класифікацій. Відносно сталі синтаксичні відмінності втілюють у собі, закріплюють більш рухливі, менш чітко окреслені семантичні відмінності. При цьому синтаксичні конструкції і їх групи перебувають не в однозначному відношені з лексико-семантичними варіантами і їх групами диференційованими стосовно спільного й відмінного у синонімічних рядах, встановлених психолінгвістичним методом. Тому для різних значень кожного слова потрібен конкретний аналіз, який пояснював би закономірності співвідношення синтаксичних і семантичних властивостей у структурі слова. Зам М.П.Муравицькою, психолінгвістичні методи при аналізі синонімічних властивостей значень поліси нічного слова, по-перше, уточнюють на основі колективної інтуїції носіїв мови формальні (синтаксичні) класифікації, по-друге розкривають відносність цих класифікацій, яка виявляється й у відсутності чітких значеннєвих меж лексико-семантичними варіантами багатозначного слова, що належать до однієї синтаксичної групи, а також до різних синтаксичних груп, і в наявності перехідних і складних значень.

Синонімічні ряди (встановлені у психолінгвістичному експерименті) до різних синтаксично диференційованих значень розкривають закономірності семантичної структури полісемічного слова, що служать теоретичною основою подальших лексикографічних розробок.

Тепер звузимо коло питань до галузі дієслівної синонімії. “Лексико семантичні співвідношення дієслівних синонімів на міжмовному рівні обумовлені специфікою лексичних значень цієї частини мови”, - пише П.В.Бублейник [4,35]. В.В.Виноградов відзначав “широту семантичного обсягу” дієслів: “Семантична структура дієслів більш обємна і гнучка, ніж усіх інших граматичних категорій. Це властивість дієслів залежить від особливостей граматичної будови дієслів. У дієсловах засоби обєднання і диференціації значень різноманітніші, ніж в іменах “. Цю особливість дієслівної семантики В.В.Виноградов слушно повязував також із характером морфемної структури дієслова, з “з багатозначністю його синтаксичних можливостей, його конструктивною організуючою силою” [4,36].

Особливості дієслівної семантики характеризують не лише семантичну структуру лексеми, а й окремі значення слова, відбиваючись на процесах синонімізації. Однією з помітних досить яскраво виражених диференційних рис у галузі дієслівної синоніміки східно слов”янських мов є розбіжності за ознакою абстрактності (конкретності значень корелятивних одиниць).

Визнається, що дієслова мають абстрактну семантику, передаючи ідею процесу, і відображають ознаки властивості динамічного характеру, абстраговані від реального об`акта й оформлені як дискретні одиниці мовної семантики.

“Разом з тим абстрактність і конкретність семантики співвідносних слів, - часто пов`язується з характеристиками поняттєвої основи значень, її широти а бо в вузькості, з наявністю різних типів семантичних ознак - абстрактних широких або, навпаки, конкретизуючи, які звужують семантичний обсяг” [4,40]. Дослідники дієслів відзначають у цій частині мови різні ступені вираження семантичної властивості - абстрактності значення.

Таким чином, у семантиці дієслів специфічно відображається діалектика абстрактного, загального і конкретного, індивідуального, окремого.

Багатозначність у розумінні семантичного варіювання, при якому лексико-семантичні варіанти лексеми виступають як варіанти, а лексема-інваріант, тісно пов`язаний з сінонімією-лексичним варіюванням (лексико-семантичний варіант сприймається як інваріант, а лексеми, що його вирожають, - як варіанти).

У семантичній структурі полісемантичних слів представлені не основні значення, що перетинаються і не перетенаються. Ділянка не основних (вторинних) значень багатозначного слова, що перетинаються, е в той же час особливим видом синонімії - вториної. Розглядаючи явища багатозначності та синонімії як взаємозв`зані і взаємозумовлені, універсальні для мови форми варіантних відношень, можно дійти висновків не тільки щодо закономірносткей організацієй парадигм багатозначних слів і синонімічних угруповань, а й щодо особливостей структурування всієї лексико-семантичної системи природної мови в цілому.

“Результати дослідження дозволяють припустити, що семантика лексичного рівня має щонайменьше п`ять типів підрівневої системної градації, причому у кожного з них визначається свій ступінь у загальнення”, - робить висновки І.О.Голубовська [7,63]. Далі, за її визначенням, ідуть такі ступіні узагальнення:

1) семантика окремої лексичної одиниці;

2) загальна семантика значеннєвого ряду, що об`єднує кілька лексичних одиниць;

3) об`єднана семантика двох або кількох значеннєвих рядів, яка характеризується зниттям їх загальних семантик;

4) об`єднана семантика групи значеннєвих рядів, що базується на об`єднаних семантиках двох або кількох значенннєвих рядів;

5) семантика поля що утворюється об`єднаною семантикою груп, які його складають.

При формалізованому підході до вивчення лексичної семантики багатозначного дієслова стає можливим виявлення і визначення так званого загального значення слова, яке характеризує семантику всьго лексико - синонімічного поля багатозначного дієслова. “Крім того, - вважає І.Голубовська, - матеріалізоване представленя синонімічних зв`язків у полі через відстань між словами свідчать про те, що вони отожнюються: при цьому найвищий ступін синонімічної спорідненості характеризує слова, які в полі розташовані поряд. Послаблення синонімічних зв`язків відбувається із зростанням відстані між словамі структурованого семантічного простору” [7,64].

Українська мова, як загалом і всі слов`янські мови, відзначається ряснотою синонімів. Ось як зветься в українській мові лінія зіткнення небо з землею: обрій, горизонт, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, гругозір, гругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.

Мовці користуються синонімами для того, щоб найточніше і найчіткіше виразити свою думку, уникнути словесних чи морфемних словотворень, бути цілком зрозумілими для співрозмовників.

У лексикології існують різні класифікації синонімів, від узагальнених до більш детальних. Станіслав Семчінський серед синонімів виокремлює абсолютні та відносні синоніми [58]. Останні відрізняються один від одного певними відтінками значеня або же своїм експресивно - емоційними відтінками значення або ж своїм експресивно-емоційним забарвленням, наприклад: сильний - міцний - могутній - потужний або говорити - ректи - балакати - патякати і т.ін.

Інколи синоніми відрізняються додатковим забарвленням, яке виражає належність лексичного елемента до словникового складу мови певної епохи, наприклад: артилерист - пушкар - гармаш. Але треба одразу привернути увагу до того факту, що дея кі мовознавці відмовляються визнавати синонімами слова, які належать до різних історичних епох: і роблять вони це небезпідставно. Бо, й справді, слова, наприклад, тракт і автострада мають щось спільне (це спільне - сема “шлях ополучення”, наявна в обох семантемах), однак вони не належать до одного й того самого синхронного зрізу.

Абсолютні синоніми - це такі слова, які мають однакове значення і не відрізняються навіть відтінками смислу, наприклад: процент і відсоток, майдан і площа, мовознавство і лінгвістика, гасло і лозунг. Проте кількість абсолютних синонімів у мові не дуже велика. Крім того, з часом деякі абсолютні синоніми перестають бути такими, вони диференцюються або стилістично, або семантично, або тільки своєю сполучуваністю. Безперечно, слова голова і глава були в минулому абсолютними синонімами, але нині глава є стилістично маркованим словам (на приклад, глава держави) порівняно з нейтральним голова (наприклад голова уряду чи зборів). У минулі часи слова гість і купець теж були абсолютними синонімами, але в процесі розвидку мови вони вони диференціювалися. Сучасна українська мова чітко розрізнює за сполучіваністю синоніми засмальцьований і замурзаний (наприклад, одяг і ніс) при ширшій сполучуваності їх синоніма брудкий; порівняйте так само сполучуваність синонімів старий і літній зі словами чоловік і собака, - можно сказати старий чоловік і літній чоловік, але не можна сказати літній собака, лише старий собака.

Дехто з мовознавців взагалі поставився дуже скептично до явища синонімії. Російський мовознавець Г.Винокур писав: “Так звана синонімічність засобів мови, якщо мати справу не з лінгвістичною абстракцією, а з живою реальною мовою, з тією мовою, яка фактично існує в історіїЄ є просто напросто фікцією. Снонім є синонімом, але до того часу, поки він знаходиться в словнику. Але в контексті живого мовлення не можна знайти жодного становища, в якому було б все одно, як сказати: кінь чи лошадь, малюк чи дитя і т.д. “ [57,68].

Отже, лексиколог - онамасіолог буде визнавати подібні слова синонімами, тоді як лексиколог - семасіолог намагатиметься підкреслити індівідуальне в значенні кожного окремого слова [53,4].

Класифікація Станіслава Семчінського, що поділяє синоніми на абсолютні і відносні, дуже зручна для шкільної програми, але у зв`язку з її узагальнюючим характером постає цілий ряд запитань що до природи відносних синонімів.

Де які мовознавці, серед яких М.Я.Плющ, В.Г.Петік, М.Т.Чемерисов, Є.І.Чернов, О.П.Блик, виділяють синоніми абсолютні (про них вже було сказано вище) та синоніми лексичні, тобто такі, які належать до однієї частини мови і мають відмінності у значенні, наприклад: розглядати і аналізувати. Переше слово загальніше за значенням; друге - відзначається насамперед належністю до наукової термінології (не просто розглядати щось, а з якоюсь науковою метою). Серед лексичних синонімів (за класифікацією М.Плюща та ін.) виділяються:

стилістичні, наприклад говорити і балакати (друге слово доречне в розмовному стілі);

семантичні, наприклад вивчати і штудіювати (у значенні другого слова є відтінок “ретельно вивчати”);

семантико - стилістичні, наприклад архітектор і зодчий (друге слово має відтінок урочистості).

Крім лексичних синонімів ці мовознавці виділяють синоніми контекстуальні, тобто такі, які лише в певному контексті мають близьке значення. Такі синоніми властиві художнім текстам.

Майже тотожнє розмежування синонімів подають М.Жовтобрюх та Б.Кулик [13,81]. Синоніми за їх основними ознаками можна поділити на такі групи:

синоніми, що відрізняються між собою емоційним забарвленям; широко використовуються в мові художньої літератури;

синоніми, які розрізняються за логічними ознаками, тобто відтінками у змісті того поняття, що є спільним для синонімічного гнізда; такі синоніми назхиваються семантичними: або ідеографічними;

стилістичні - такі використання яких неоднакове у різних стилях літературної мови. Такі синоніми з одними словами сполучаються, а з іншими - ні, в одному жанрі мови - поширені, а в інших - зовсім не вживаються.

Крім словникових синонімів українська літературна мова знає ще й синоніми контекстуальні, або текстуальні, про які вже раніше було розказано.

Такої ж точки зору, незважаючи на невеликі розбіжності, дотримується й колектив учених під керівництвом О.Т.Волоха. В їх сумісній праці [63] подається такий розподіл синонімів:

За значенням і функціями розрізняють синоніми ідеографічні і стилістичні.

Ідеографічні синоніми виступають як засіб уточнення, виділення, деталізації тієї чи іншої ознаки поняття.

Стилістичні синоніми розрізняються за сферою вживання, емоційним забарвленням, образністю тощо.

Крім постійних, усталених у лексичній системі синонімів, існують також так звані контекстуальні, тобто слова, які лише в одному якомусь контексті, лише тимчасово виступають як синоніми.

До окремих слів синонімами можуть виступати цілі словосполучення - фразеологічні одиниці, наприклад: обманювати - замилювати очі.

Цікавий погляд на це питання у Грищенка А.П., який пише: “Із складної значеннєвої природи синонімії, існування багатох типів семантичних зближень лексичних одиниць випливають різні лінгвістичні критерії визначення і класифікації синонімів” [45,86].

Повним синонімам властивий абсолютний збіг лексичних значень, у зв`язку з чим вони класифікуються також у абсолютні, семантично тотожні: родина - сім`я. Не повні синоніми характеризуються певними відмінностями, які виявляються у так званих відтінках лексичних значень.

На основі протиставлення за повним і не повним збігом лексичних значень мовознавці віділяють два основних типи синонімів:

1) синоніми - тобто слова з тотожніми, ідентичними значеннями;

2) квазісиноніми - тобто слова з близькими, але не тотожніми лексичними значеннями.

Далі ласифікація rрунтується на внутрішній діференціації квазісинонімів, у складі яких виділяються синоніми семантичні, стилістичні, семантико - стилістичні.

О.Д.Пономарів розглядає синоніміку в більш широкому розумінні. Крім лексичних синонімів він розрізняє синоніми морфологічні, синтаксичні, словотвірні, фразеологічні, фонетичні, а також привертає увагу до перифраз та евфемізмів. Його класифікація відбиває погляди на явище синонімії як мовознавців - лексикологів, так і мовознавців - стилістів [56].

Отже, морфологічні синоніми - це варіанти форм слів на позначення того самого поняття: гуляє - гуля, співає - співа, літає - літа, питає - пита, стрибає - стриба, лунає - луна. Перші компоненти цих синонімічних пар нейтральні з погляду літературної нормативності, другі теж літературні, але з обмеженим діапазоном уживання (поезія, розмовна мова). Або ще: ходить, носить, робить, бачить, любить і ходе, носе, робе, баче, любе, де в першому ряду стоять літературні варіанти, а в другому - діалектні. Форми прикметників на зразок синьому - синім, білому - білім, великому - великім [56,52].

Синттаксичні синоніми - різні синтаксичні конструкції, вживані для вираження тієї самої думки: для створення (нейтральний варіант з відтінком книжності), щоб створити (нейтральний варіант), з метою створення (книжно - офіційний варіант); замість того, щоб написати (зробити, вивчити) - замість написати (зробити, вивчити).

Наприклад: Замість того, щоб критикувати інших, візьми та й зроби сам. - замість критикувати інших, візьми та й зроби сам. Порівняно з нейтральним першим реченням друге має розмовне забарвлення. Одним із виявів синтаксичної синонімії є паралельне вживання сполучникових та безсполучникових речень: Я їду працювати в Одесу, бо дуже люблю це місто. - Я їду працювати в Одесу - дуже люблю це місто.

Словотвірна синонімія - наявність префіксально - суфіксальних утворень, наділених різними симантико - стилістичними відтінками: писав, написав, понаписував, попописав; темніти - темнішати, біліти - білішати; їсти, їстки, їстоньки; спати, спатки, спатуні, спатунічки.

“В українській мові, як і в російській, - зазначає також В.Г.Петік, -найчастіше виникають синоніми шляхом творення нових слів від здавна існуючих за допомогою різних словотворчих засобів. Так, наприклад, за допомогою префіксації: віяти - повівати, подихати, подувати; відрада, розрада, утіха; за допомогою суфіксації: нишком, тишком; славний, славетний; плескання, хлюпання, плескотіння; за допомогою суфіксально - префіксального твореня: безсумнівний, незаперечний; безталання, бездолля” [64,130].

Л.О.Родніна провела дослідження, яке стосувалось семантичних відповідників словотворчих синонімів. Вона погоджується з І.Коваликом, пояснюючи наявність у слов`янських мовах словотворчих синонімів і тривале співіснування таких утворень наявністю в їх семантиці поряд із спільним основним значеням додаткових самостійних значень чи то їх відтінків або можливістю вживання в різних контекстах (у вужчому або ширшому розумінні) [57,66-67].

Проте є певні лексичні групи, що становлять виняток з цього загального правила. Прикладом можуть бути назви осіб за зовнішньою або внутрішньою характерною ознакою. Переважна більшість іменників цієї групи має яскраво виражений ємоційно - оціночний характер. Більшість таких суфіксальних утворень - це іменники з непродуктивними або малопродуктивними суфіксами, це суфікси - ень (велетень, красень), - ань (головань, червань), - ун (балакун, чистун), - ій (крадій, плаксій) тощо. Сполучуваність перелічених суфіксів з твірними основами досить вільна. Якщо вибрати з кількох основних словників української мови назви осіб з ознаками краси, молодості, старості, сили та подібного, то вони становитимуть ряди утворень з більшістю перелічених вище суфіксів.

Одним з етапів дослідження Родніної Л.О. було зіставленя однокореневих утворень, оформлених, з одного боку, суфіксами, властивими лише даній групі назв, з другого - суфіксами - ник, - ець, що використовуються в інших лексико - семантичних групах іменників. Їх зіставлення показало, що утворення з суфіксами - ник, - ець дають характеристику особи порівняно нейтральну, значною мірою позбавлену емоційного забарвлення.

У такій ролі виступає, наприклад, назва гордівник (жін. Гордівниця). Навпаки інші утворення тієї ж основи з суфіксами - ій, - як, - ун мають виразний розмовний характер, відбивають несхвальне ставлення до цієї людини - гордія, гордуна.

Вільна сполучуваність твірної основи з досить численними і різноманітними суфіксами є спеціфічною для групи назв осіб за характерною ознакою. В основному вони властиві розмовному стилю мовлення, де багато важать індивідуальне слововживання, де прагнення до більшої виразності висловлюваної характеристики (здебільшого негативної) викликає відоме чи підсвідоме бажання вживати таку назву у формі хоч і дещо незвичній, але дуже виразний.

“Отже, у групі суфіксальних назв осіб за характерною ознакою, - робить висновки Л.Родніна, - можливості варіювання утворень від одного кореня досить великі. Ці можливості широко використовуються в літературній мові, у мові українських письменників, у розмовному мовленні. Збагачуючи виразні можливості мови, рівноправні лексичні одиниці з близькою семантикою являють собою важливий стилістичний засіб” [57,71].

Слідуючи класифікацією О.Пономаріва, розглянемо питання стосовно фразеологічної синонімії.

Фразеологічні синоніми - варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття. Так, на поняття “бути байдужим до чогось “ - тримаєм нейтралітет, моя хата скраю, про мене - хай вовк траву їсть; наше діло півняче: проспівали, а там хоч не розвідняйся. Про розумово неповноцінну людину кажуть: не сповна розуму, губляться ключі від розуму, вискакують клепки, не варить баняк, у голові літають джмелі, замість мозку росте капуста, нема лою під чуприною.

Досліджуючи проблему фразеологічної синонімії, А.В.Лагутіна зауважує, що “основне коло теоретичних проблем, що постають із взаємовідношення словосполучень і окремих слів, які перебувають в синонімічних стосунках, пов`язується з встановленням можливостей перебування словосполучення, насамперед фразеологізму, й окремого слова в синонімічних зв`язках” [34,34].

Слід відмітити, що особливо поширеними є синоніми - дієслова і співвідносні з ними фразеологізми. ТакЄ ще в українській літературній мові XVIII ст. Дослідники зафіксували типові для того часу бінарні співвідносні ряди: радити, дати пораду і т.ін.. Звичайно, в сучасній українській мові лексична номенклатура поновилася, але принцип того синонімізування залишився.

Аналізуючи дослідженя Лагутіної, ономасіологічно природу можливості синонімізування слова і словосполучення можна пояснити так: можливість уявляти, сприймати реалії позамовної дійсності різного ступеня складності призводить до того, що цілий ряд екстралінгвістичних явищ може подрібнюватися на менш складні або ж, навпаки, входити складовою частиною складніші, комплексні кявленя. Це є причиною того, що те саме явище дійсності може стати основою як однієї так і кількох семантем, як що під семантемою розуміти окреме слово - носія певної семантики. Звідси випливає можливість семантико - стилістичних стосунків між словами і словосполученнями, як фразеологічними (дурити і морочити голову, вкривь і вкось і плохо), так і фразеологічно не зв`язаними (півкуля і половина кулі). Однолексемними стосунками можуть бути пов`язані також слова із різнотипними словосполученнями (ледарювати, байдикувати, бити байдики, сидіти склавши руки, нічого не робити) [34,35-36].

Отже, у разі ...........



Страницы: [1] | 2 | 3 | 4 | 5 |








 
 
Показывать только:




Портфель:
Выбранных работ  


Рубрики по алфавиту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

 

Ключевые слова страницы: Дієслівна синонімія у творах Ольги Кобилянської | дипломная работа

СтудентБанк.ру © 2014 - Банк рефератов, база студенческих работ, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам, а также отчеты по практике и многое другое - бесплатно.