Главная   Добавить в избранное Підготовка дітей до шкільного навчання | дипломная работа


Бесплатные Рефераты, дипломные работы, курсовые работы, доклады - скачать бесплатно Бесплатные Рефераты, дипломные работы, курсовые работы, доклады и т.п - скачать бесплатно.
 Поиск: 


Категории работ:
Рефераты
Дипломные работы
Курсовые работы
Контрольные работы
Доклады
Практические работы
Шпаргалки
Аттестационные работы
Отчеты по практике
Научные работы
Авторефераты
Учебные пособия
Статьи
Книги
Тесты
Лекции
Творческие работы
Презентации
Биографии
Монографии
Методички
Курсы лекций
Лабораторные работы
Задачи
Бизнес Планы
Диссертации
Разработки уроков
Конспекты уроков
Магистерские работы
Конспекты произведений
Анализы учебных пособий
Краткие изложения
Материалы конференций
Сочинения
Эссе
Анализы книг
Топики
Тезисы
Истории болезней


 





Підготовка дітей до шкільного навчання - дипломная работа


Категория: Дипломные работы
Рубрика: Педагогика
Размер файла: 187 Kb
Количество загрузок:
109
Количество просмотров:
7894
Описание работы: дипломная работа на тему Підготовка дітей до шкільного навчання
Подробнее о работе: Читать или Скачать
Смотреть
Скачать


ість у них звички виконувати доступні вимоги й вказівки дорослих, брак досвіду участі у спільній з дорослими діяльності, що є провідною у виховному процесі початкової школи. Для нівеляції даних труднощів вчитель початкових класів А.Р. Свідок пропонує організовувати систему шкільних і позашкільних заходів, підготовку і проведення яких здійснювати спільно з батьками [43, 17].

Поряд із зазначеними причинами, що перешкоджають швидкій та безболісній адаптації дітей до умов навчання, педагог С.В. Іванченко відмічає невелику порівняно з дошкільним дитинством кількість самостійних ігрових дій. Довготривала змістовна гра відволікає дітей від негативних думок, сприяє більш швидкому звиканню до середовища.

Труднощі, яких зазнають діти в період адаптації до початкової школи, викликають цілу низку негативних змін у їхньому емоційному стані, поведінці, стані здоровя. У результаті дослідження, проведеного А.К. Марковою, А.Г. Лідерс та Є.Л. Яковлєвою [38], було виділено низку особливостей перебігу цього складного для дітей періоду. Передусім відмічається порушення емоційного стану (переважають сум, туга, страх, збентеженість або загальмованість, тривожність). Чим менше дитина підготовлена до змін у навколишньому середовищі, тим глибшими та довготривалішими будуть порушення її емоційного стану.

Поряд з емоційними розладами в період адаптації спостерігалося зниження мовної та ігрової активності дітей. Це зумовлено такими причинами. Дошкільний вік характеризувався прагненням до активних ігрових дій з ровесниками, і, незважаючи на необхідність зміни діяльності, ці процеси потребують від дитини певного напруження, але водночас у звичних умовах викликають переживання радості.

Як свідчить педагогічна практика, перебіг процесу адаптації у дітей різний. Установлено, що характер процесу звикання до нових умов значною мірою залежить від особливостей виховання дитини в сімї до моменту її вступу до дошкільного закладу (Л.С. Лучанська). Серед чинників, що негативно впливають на перебіг періоду адаптації, вона особливо підкреслює недостатню обізнаність батьків про цей процес, незнання методів виховної роботи з дітьми, що спрямовані на підготовку дитини до школи, використання в сімї педагогічно невиправданих прийомів.

Відповідно знання вікових особливостей та можливостей перед-дошкільників та їх урахування у виховному процесі як у сімї, так і в початковій школі є запорукою правильного розвитку дітей та їхньої підготовки до нових умов навчання.

Психолого-педагогічне вивчення стану сімейного виховання й підготовки дітей до навчання в школі дало В.Р. Ціяєву [56] змогу виявити три основних типи сімей залежно від особливостей виховних впливів.

Значна частина батьків надмірно стурбована найближчим майбутнім своєї дитини, що повязане з її вступом до школи (умовно позначимо їх першим типом). Ці батьки не мають уявлення про психологічні труднощі періоду адаптації, тому своє завдання вбачають лише у зміцненні здоровя дитини.

У цьому типі сімей батьки спілкуються надто емоційно, супроводжують звертання до дітей величезною кількістю пестощів, зменшувально-пестливих слів. Дитина постійно відчуває себе центром уваги та турботи сімї і не має навіть уявлення про заборони чи необхідність виконувати вимоги дорослих. У сімях першого типу дорослі не організують цілеспрямоване мовне спілкування з дитиною, не приділяють уваги формуванню її ігрових умінь, утім, ці навички мають велике адаптаційне значення в період звикання дитини до школи.

Батьки, що належать до сімей першого типу, навмисне обмежують контакти дитини зі сторонніми людьми у звязку з тим, що побоюються за здоровя дитини, бояться інфекцій. Своєрідною є і позиція батьків у ситуаціях, коли незнайомий дорослий ласкаво звертається до дитини: батьки швидко припиняють контакт, відвертають дитину од незнайомця. Якщо дитина зацікавиться сторонньою людиною, батьки ображаються, демонструють "готовність віддати" ("нехай дядя забере тебе, іди до нього").

Такий виховний підхід, як стверджує дослідник, сприяє виникненню тісної емоційної привязаності дітей до членів сімї, гострої потреби в постійній присутності близької людини, її увазі, пестощах. При вступі в школу і за відсутності перебування у дитячому садку вони глибоко переживають розлучення з батьками. Значні труднощі адаптації до умов суспільного виховання виникають унаслідок відсутності в цих дітей досвіду спілкування зі сторонніми людьми.

Незалежно від початкового рівня розвитку мовлення, у цих дітей у період адаптації різко знижується мовна активність, гальмується розвиток мовлення. У деяких дітей стресовий стан, переживання розлуки з батьками спричинює стан нервово-психічної загальмованості. Ці діти не кричать, не плачуть у незнайомому середовищі. Такі діти втрачають інтерес до довкілля: у гострий період адаптації не звертають увагу на людей, дітей, красиві іграшки.

Педагогічний досвід С.Л. Коробко [33] дає змогу стверджувати, що серед дітей, як потрапили в дитячий садок із сімей першого типу, трапляються дуже чутливі до звертань вчителя. Упродовж дня вони прагнуть постійно бути поруч із педагогом, заглядають йому у вічі, тримають за руку.

Діти, які вступають у дошкільний заклад із сімей, де характер виховання тотожний до наведеного (сімї першого типу), найтяжче й найдовше адаптуються до нових умов життя.

Авторка стверджує, що дуже важливо, щоб батьки та педагоги дотримувалися педагогічно доцільної тактики поведінки з перших хвилин перебування дитини в школі. Насамперед дорослі повинні докласти зусиль для того, щоб у дитини зникло побоювання школи, зявилася довіра до вчителя. Першим кроком до цього є встановлення позитивного контакту між батьками та вчителями.

Слід памятати, що від емоційного стану близького дорослого в момент розлуки з дитиною, а також форми і змісту спілкування батьків з педагогом залежить емоційне тло наступної поведінки першокласника впродовж дня перебування в школі, і саме це визначить характер перебігу всього періоду адаптації [57, 23].

Важливо, щоб близький дорослий викликав у дитини бажання виконати прохання педагога, спонукав до спільної з ним гри ("допоможи Марії Михайлівні нести іграшки", "Принеси книжку вчителю" і т. ін.

Практика роботи учителя початкових класів О.В. Автеляк свідчить, що в умовах школи дитина часто лякається не лише сторонніх дорослих, а й нової обстановки [22]. Саме тому в роботі з першокласниками доцільно застосовувати такий метод, як екскурсію-огляд школи в поєднанні з розповіддю вчителя про життя учнів у школі. Тому вона вводить в цей процес ігровий момент: проводить екскурсію, наприклад, за допомогою привабливої іграшки (великої красивої ляльки, ведмедика тощо).

У гострий період адаптації бажано, щоб вчитель утримувався від негативного оцінювання вчинків дитини. Особливого індивідуального підходу потребують діти з високою емоційною чутливістю. Такий підхід передбачає чутливе, стримане, чуйне ставлення вихователя. Ці умови у своїй педагогічній діяльності враховує учитель початкових класів П.Я. Чуба. Він найчастіше звертає більше уваги на негативні моменти в поведінці дитини, і стверджує, що дуже важливо, щоб повз увагу не пройшли і ті ситуації, де дитина заслуговує на похвалу [43, 16]. Учня вчитель хвалить навіть за незначні вияви самостійності, чутливості до інших дітей, досягнення у продуктивних видах діяльності. У разі гострої потреби зауваження висловлюються доброзичливим, спокійним тоном, при цьому виражається впевненість, що надалі дитина діятиме правильно.

Лише за допомогою ласки, терпіння, піклування вчитель зможе домогтися довіри, прихильності, любові дітей. Саме це і є запорукою швидкої й безболісної адаптації до школи. Найдієвішим педагогічним методом стосовно дітей із сімей першого типу - організація спільної з учителем предметно-ігрової діяльності. Під час спільної предметної діяльності в період адаптації до школи дитина не лише відволікається од думок про батьків, а й швидше переходить до "ділової форми спілкування" з педагогом.

Як свідчить педагогічний досвід, серед дітей, які щойно вступили до школи, спостерігаються й такі, у яких немає вищенаведених побоювань. Швидке встановлення позитивних контактів між вчителем і учнем стає можливим завдяки тому, що в сімї (другий тип сімей) вони набули певного досвіду спілкування з незнайомими дорослими. У сімях другого типу так само, як і в сімях першого типу, переважає емоційний характер спілкування з дітьми. Утім, на відміну від описаних вище, діти в сімях другого типу досить часто перебували в ситуаціях, де мали можливість спілкуватися з незнайомими людьми.


Батьки із сімей другого типу ставлять перед дітьми певні вимоги, заборони, але не завжди вимагають від них виконання цих вимог та правил поведінки в побуті. Утім, низка недоліків педагогічного підходу в цьому типі сімей ускладнює процес адаптації до школи.

Зміст виховання в сімях другого типу не сприяє активізації мовної та ігрової активності дитини. Батьки не тільки не приділяють спеціальної уваги розвитку мовлення дітей, утім, навіть рідко розмовляють із ними під час здійснення побутових процесів. Так само ставляться в цих сімях і до гри дітей. Батьки вважають, що сам факт наявності в дітей іграшок сприяє виникненню ігрових дій, тому в участі дорослого у процесі формування ігрових умінь немає необхідності. Сімї другого типу не мають адекватного уявлення про процес адаптації дітей до школи. Відсутність знань про складність адаптаційного процесу, про його можливі негативні наслідки стає причиною їхнього безтурботного ставлення до цього явища в житті дитини.

Для дітей, які вступили до школи з другого типу сімї, у період звикання характерним є нестабільний емоційний стан, що виявляється у швидкій зміні позитивних та негативних емоцій. Тісний емоційний звязок із батьками спричинює до негативних переживань при розлученні з ними.

Порушення емоційної рівноваги є причиною гальмування розвитку активного мовлення, фізичної рухливості. У дітей із такими особливостями поведінки спостерігається середня важкість періоду адаптації. Нестабільність емоційного стану зберігається 1-2 тижні. Повна адаптація, тобто нормалізація загального стану, здійснюється лише до кінця першого місяця відвідування школи (Т.В. Азарова).

Передусім слід памятати, що діти з другого типу сімей, як правило, охоче контактують з учителем доти, доки той задовольняє їхню потребу в увазі, пестощах, доброзичливості. За відповідної педагогічної тактики у дітей зявляється позитивний відгук на появу вчителя (усмішка, рухи назустріч, радісні вокалізації або вербалізації). Утім, навіть незначні зауваження, несхвалення можуть викликати образу, негативні емоції, що стає перешкодою для подальшого спілкування.

З урахуванням особливостей дітей цієї групи вчитель Н.Л. Васильєва будує весь навчально-виховний процес. У лагідній, доброзичливій формі вона знайомить дітей із назвами предметів, навчальним змістом, способами дій із ним [41, 48].

Після того, як діти навчаться діяти самостійно, вони можуть довгий час займатися навчальною діяльністю, що забезпечує нормальний емоційний стан, а разом із цим більш швидку й легку адаптацію до умов школи. У процесі довільних дій у дітей посилюється потреба у спілкуванні з вчителем на основі пізнавального інтересу. Так закладаються основи якісно нового етапу в розвитку спілкування - його мовно-ділової форми, що дає дитині можливість стати активним учасником навчального процесу.

Поряд із дітьми, для яких процес адаптації повязаний зі значними труднощами, у класі є кілька дітей, що легко адаптуються до нових умов життя. Ці діти вступають до школи з найменш численної групи сімей (сімї третього типу). Батьки в таких сімях виявляють значний інтерес до процесу адаптації. Вони читають відповідну літературу, консультуються з фахівцями (педагогами, психологами). Цим батькам відомі такі симптоми адаптаційного періоду, як різні порушення емоційного стану, розлади нервової системи, сну, апетиту, виникнення захворювання.

Основні причини труднощів адаптації сімї третього типу вбачають у надто сильній емоційній привязаності дітей до близьких дорослих та не сформованості загально-навчальних умінь, тому емоційне спілкування ці батьки поєднують з "діловим", тобто привчають дитину до розуміння прохань, домагаються виконань вимог дорослого.

Для цієї невеличкої за кількістю частини дітей характерний спокійний урівноважений емоційний стан упродовж усього адаптаційного періоду. Діти, спокійні під час уроків, усміхаються у відповідь на доброзичливі звертання вчителя, висловлюють задоволення власними діями, однолітків. Ця частина дітей охоче переключається із самостійних на навчальні дії. Діти в основному розуміють та з готовністю виконують нескладні вимоги та інструкції, що не супроводжуються показом. Після виконання завдань очікують оцінювання. Позитивне оцінювання самої дитини, її дій є стимулом для виконання подальших інструкцій.

Особливості поведінки дітей цієї групи свідчать про те, що для збереження їхнього спокійного врівноваженого стану впродовж усього періоду адаптації достатньо рівного доброзичливого ставлення вчителя. Організація спільної навчальної та ігрової діяльності, задоволення потреби в пізнанні довкілля сприятиме підвищенню активності дітей.

2.2 Технологія адаптації дітей до навчання в школі у взаємозвязку з батьками

Більшість дошкільників відвідує дитячі садки або підготовчі заняття при школах, ліцеях, гімназіях, і батьки часто розраховують на те, що діти будуть підготовлені до школи вихователями, вчителями. Проте, досвід переконує, що ніякий найкращий дитячий заклад - ні дитячий садок, ні початкова школа - не можуть повністю замінити сімю, сімейне виховання. Вихователі дитячих садків і вчителі добре знають, в яких сімях займаються з дітьми, а в яких ні. В дитячому садку та на підготовчих заняттях дітям прищеплюють багато корисних навичок, навчають малювання, усного рахунку, письма й читання. Але якщо заняттями дитини не цікавляться в сімї, не надають їм належного значення, не заохочують до старанності, дитина теж починає ставитися до них недбало, не прагне працювати краще, виправляти свої помилки, долати труднощі в роботі.

Деяких дітей така неуважність батьків глибоко ображає, вони замикаються, перестають бути щирими й відвертими, і, навпаки, інтерес батьків до справ дошкільника й першокласника надає особливе значення всім досягненням дитини. Допомога у подоланні труднощів, яка виникає під час виконання будь-яких завдань, приймається завжди з подякою і сприяє зближенню між батьками та дітьми.

Не всі діти однаково добре малюють, співають, ліплять, не всі швидко навчаються читання і письма, і праві ті батьки, котрі займаються із сином або донькою цими справами, які спочатку можуть видаватися складними й важкими [31, 156]. Як відомо, люди люблять робити те, що їм вдається. Для дітей це майже аксіома. Тому потрібно допомогти їм полюбити й навчитися вчитися.

Під час вступу до школи практично усі першокласники мають щире бажання вчитися. У подальшому в багатьох із них це бажання зникає, і досить швидко. Значною мірою це повязано з виховними недоліками й недоробками дорослих, Взаємодія з дитиною, контакт із нею, природно, виключає авторитарність, диктаторство, погрози: "Ось підеш до школи - тобі покажуть!", "Тільки спробуй мені приносити погані оцінки!" Потрібно прищеплювати дитині шанобливе ставлення до навчальної праці, підкреслювати її значущість для всіх членів сімї [17, 22]. Неодмінно має бути внесена оптимістична нотка, яка засвідчує впевненість батьків у тому, що навчання дитини буде успішним, якщо першокласник старанно й самостійно виконуватиме всі шкільні вимоги.

Вже у дошкільному віці, а особливо в початковій школі, потрібно виховувати відповідальне ставлення до праці, доручень, своїх обовязків. Формування цих якостей починається з уважного, серйозного ставлення батьків до справ дітей [53]. Усе має бути помічено батьками: досягнення принесуть усім радість, помилки будуть виправлені спільно. В останні роки ми дедалі частіше говоримо про труднощі навчання в початковій школі. Часто діти залишаються наодинці зі своїми труднощами, а батьки не знають, як їм допомогти.

Останнім часом нагромаджено чимало ефективних форм спільної роботи школи і дитячого садка з батьками. Найважливіші з них: факультети по підготовці дітей до школи при університетах педагогічних знань для батьків, спеціальні тематичні збори, індивідуальні й групові консультації, організація виставок, стендів, куточків для батьків, папки-пересувки, де батьки можуть ознайомитися з кращим досвідом сімейного виховання дошкільників, записати запитання і дістати на них відповіді.

При школах м. Києва створюються методичні секції вчителів і вихователів дитячих садків, завданням яких є підвищення ефективності навчально-виховного процесу, взаємне вивчення методів і прийомів навчання та виховання. Вчитель-методист М.І. Кічак проводить відкриті заняття у школах і дитячих садках, конференції, спільні засідання педагогічних рад, його колеги-учителі беруть участь у проведенні батьківських зборів у дитячих садках [41, 52]. Така система взаємодії дошкільних установ і школи сприяє контактам батьків з школою і дитячим садком, дає можливість поглибити педагогічні знання батьків, виробити в них певні практичні навички роботи з дітьми, ознайомити їх з кращим досвідом сімейного виховання.

На жаль, згадані форми взаємозвязку ще рідко застосовуються. Здебільшого батьки намагаються розвязати питання підготовки дитини до школи самі, не уявляючи їх вирішення у процесі взаємодії з педагогами. Проте вони не мають достатньої інформації про можливості дітей дошкільного віку. А тому не всі вчителі, батьки розуміють значення якісної підготовки дітей до школи, не знають змісту цієї готовності, не додержують єдиних вимог до дітей в дитячому садку і сімї, у школі і сімї; не в усіх сімях батьки є позитивним прикладом для дітей, не в кожній сімї забезпечується цілеспрямованість у роботі з дітьми, не всі батьки поєднують вимогливість з гуманністю; деякі батьки не знають методів і прийомів роботи з дошкільниками, не враховують індивідуальних особливостей своїх дітей при підготовці їх до школи; не збагачують свій досвід сімейного виховання кожної дитини досвідом інших; не цікавляться педагогічною літературою; не завжди вміло використовується у сімейному вихованні авторитет вихователя вчителя. Без врахування цих питань неможливо успішні розвязати проблему підготовки дитини до школи у взаємозвязку з сімєю.

З метою надання психолого-педагогічної допомоги батькам в організації цілеспрямованої підготовки дитини до нових умов життя Л.О. Кондратенко стверджує, що бажано створити на базі школи або дошкільних закладів консультативні пункти для батьків, що виховують дітей дошкільного віку [17, 21]. У роботі таких консультативних пунктів повинні взяти участь педагоги, вихователі, науковці, практичні психологи.

Результативність у роботі можлива лише за умови регулярного відвідування батьками циклу щомісячних занять, починаючи з того моменту, коли дитині виповниться 5 років. Під час консультацій-практикумів розкриваються завдання і зміст підготовки дітей до шкільного навчання. Кожна наступна педагогічна консультація має будуватися з урахуванням "зони найближчого розвитку".

Цикл консультацій передбачає інформування батьків про адаптаційний процес як про складне психофізіологічне явище в житті дитини, особливості емоційного стану та фізичного самопочуття дітей у цей період, про можливі негативні наслідки для здоровя та подальшого розвитку дітей. Така інформація підводить батьків до усвідомлення необхідності спеціальної підготовки дітей до вступу в початкову школу, практичної значущості такої підготовки для їхнього фізичного та психічного здоровя.

Л.А. Венгер стверджує, що з метою покращення рівня адаптованості першокласників необхідно довести до відома батьків, що система психолого-педагогічних впливів, яка спрямована на підготовку дітей до шкільного навчання, повинна містити:

Формування у дітей готовності до спілкування з дорослими на "діловому" та мовному рівнях (розвиток потреби та засобів спілкування, організація контактів "ділового" типу з близькими та незнайомими дорослими).

Організація позитивних контактів з однолітками, стимулювання ігрової діяльності дитини.

Виховання навичок поведінки в побуті та виконання вимог дорослих.

Формування позитивного ставлення до дитячого садка і школи [11, 53-54].

У роботі з батьками важливо наголосити на тому, що в першому класі на дитину очікує зустріч із великою групою однолітків. Саме тому в умовах сімї доцільно використовувати всі ситуації, де дитина має можливість вступити в контакт з ровесниками, для формування в неї засобів спілкування. Це значно допоможе дитині в майбутньому швидко адаптуватись у групі незнайомих однолітків [53, 167].

З огляду на те, що ігрові вміння зможуть виконати "адаптивну" функцію в період звикання до початкової школи лише за умови володіння певним набором елементарних ігрових дій, слід переконати батьків у необхідності здійснювати роботу із стимулювання ігрової діяльності дошкільників.

Дуже важливо при підготовці дитини до школи сформувати у неї відповідні навички поведінки в побуті. Цьому сприяє створення в сімї певного розпорядку дня, відповідно до режиму дитячого садка чи школи, виконувати вимоги дорослого щодо тривалості дій дитини, способів їх виконання.

Сприятливою умовою для полегшення процесу адаптації, як свідчить Ю.З. Гільбух, є попереднє ознайомлення дитини з школою, виховання позитивного ставлення до неї. З цією метою батькам рекомендується періодично організовувати спостереження за навчальною діяльністю дітей у школі [18, 26-27]. Доцільно супроводжувати таке спостереження розповіддю про життя дітей у початковій школі, про роботу вчителя з дітьми, поспілкуватися з ними у присутності дитини. В умовах сімї викликати в дитини позитивні спогади про початкову школу.

Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей дошкільного віку до школи допомагає попередити виникнення труднощів адаптації [57, 26]. Діти, які виховуються в сімях, де така робота не проводиться або ж використовуються антипедагогічні методи виховання, особливо важко й тривало адаптуються до шкільного навчання. У звязку з цим важливо посилити психолого-педагогічну допомогу сімям, що виховують дітей дошкільного віку.

Стосовно дітей, у яких виявились низькі рівні підготовки до школи, вчитель має бути особливо уважним. Орієнтуючись на аналіз усіх компонентів готовності чи шкільної зрілості, разом з батьками, лікарем і шкільним психологом необхідно визначити найсприятливіші для дитини умови, в яких вона досягне належного рівня [27]. Це може бути, наприклад, продовження на рік дошкільного дитинства, але не формальне, а з обовязковим виконанням оздоровчої і психолого-педагогічної коригувальної програми.

В умовах школи в індивідуальну, особистісно орієнтовану програму для такої дитини, насамперед, потрібно ввести завдання і способи виховання (формування) тих компонентів готовності до школи чи шкільної зрілості, які у неї на низькому рівні. Трапляються випадки нерівномірного стану розвитку одного чи двох компонентів. Однак частіше фіксують низький рівень усіх складових готовності до навчання чи зрілості, оскільки відставання однієї тягне за собою відставання інших [41, 59]. Тому в умовах школи і з допомогою батьків (без їхньої активної участі тут важко обійтись), а також шкільного психолога потрібно передбачити можливості і шляхи деформування належного рівня і мотиваційних компонентів готовності до школи, що забезпечують відповідне ставлення дитини до нових умов, обовязків та вимог. Отже, в програмі потрібно передбачити формування певної структури готовності.

В умовах диференційованого навчання непідготовлених дітей організовують у класи підвищеної індивідуальної уваги. Однак результати проведених досліджень свідчать, що цей підхід не завжди забезпечує позитивну перспективу [50]. До того ж складно буває створити для дітей у таких класах необхідні умови, без яких сама ідея підтримки недостатньо підготовленої дитини не може бути здійсненою. До таких умов, за даними фахівців, належить доручення класу індивідуальної уваги найсильнішому вчителеві, який майстерно володіє методикою освітньовиховного процесу, має високий рівень психологічної культури. Такий учитель чітко усвідомлює мету роботи з дітьми, вони не створювати програми, що відповідають його особливостям, спостерігати зміни, досягнення й невдачі і на їхній основі вносити поправки до програм, забезпечити в класі атмосферу довіри, взаємної поваги й підтримки - умови, за яких клас підвищеної індивідуальної уваги у школі працюватиме нормально. Якщо такого вчителя немає або ж він не погоджується працювати з окресленою категорією дітей, то, як переконливо доводить практика, подібний клас організовувати недоцільно.

В першому класі найвідповідальнішим є період адаптації до нових умов і вимог шкільного життя, яке заступає дошкільне дитинство. Період звикання є досить складним для всіх або для переважної більшості дітей. Тривалість його буває різною залежно від стану здоровя, психофізичного розвитку, рівня готовності до навчання та певних особистісних рис дитини (підвищена вразливість, висока відповідальність, невпевненість у собі, байдужість тощо). Звичайно період адаптації триває 3-4 тижні, однак у деяких дітей може продовжуватись і півроку, й рік [1, 25-26].

Тому учителю надзвичайно важливо зорієнтуватися в індивідуальних особливостях своїх учнів ще до початку навчального року. Це дасть змогу підготуватись, заздалегідь передбачити загальну стратегію та індивідуальні психолого-педагогічні тактики у побудові своїх стосунків з учнями.

Важливу роль у нормальній адаптації дитини до школи відіграє наступність методів роботи і спілкування батьків у сімї і вчителя, що прийняв першокласників [45, 168-169]. Щоб забезпечити відповідні умови для звикання кожної дитини до школи, потрібно орієнтуватись на рівень шкільної зрілості шестирічного школяра, так і на низку інших моментів, що характеризують загальні соціокультурні умови, в яких виховувалась дитина, на її особистісні якості.

Перед вступом дитини до школи бажано переглянути її додаткове навантаження і зясувати, чи вкладається воно у розпорядок дня першокласника. Але поява соціальної позиції дитини не означає відміну всіх її розваг і зміни звичок, хоча з деякими доведеться розпрощатися. Щоб більше встигнути, знадобиться чіткіший розклад дня, продуманий відпочинок дитини. Тут немає правила одного для всіх. Потрібно враховувати особливості дитини, а також можливості сімї.

І все ж нерідко дитина залишається перевантаженою, бо для батьків головне - зайняти дитину, щоб вона не байдикувала. Це призводить до того, що різко скорочується час на спілкування, ігри, спільні справи. В такій ситуації дитина зайнята формально, тобто вона як-небудь робить уроки, як-небудь виконує завдання музичної школи, і прагне під будь-яким приводом пропустити заняття й спортивній секції задля того, щоб спокійно погратися у дворі або вдома.

Дехто з батьків обмежується тим, що влаштовують своїх дітей у гурток чи секцію і вважають, що свою місію виконали. Вони не цікавляться успіхами й труднощами дитини, не виявляють зацікавленості до її занять і, як наслідок, помічають тільки холодне ставлення до них сина або дочки [17, 21]. Насправді біда не втому, що першокласник перестане відвідувати якісь заняття і забуде минулі уподобання, а в тому, що він звикне зневажливо ставитися до справ, намагатиметься не робити чогось, стане уникати труднощів. Те ж саме може статися і зі шкільними заняттями.

Готовність дитини до шкільного навчання активно формується через співпрацю сімї, дошкільних закладів і початкової школи. Завдання сімї полягає в тому, щоб, починаючи з раннього дитинства, розкривати майбутньому школяреві сутність навчання, його практичну значущість для дитини тепер і в майбутньому. Завдання ж школи - організувати раціональний, цілеспрямований, послідовний процес адаптації першокласників як на уроках, так і в позакласній роботі; залучення батьків до проведення заходів з підготовки дитини до школи; використання можливостей школи у вирішенні проблеми готовності дитини до навчання.

Форми взаємодії школи і сімї у підготовці дитини до навчальної діяльності можуть бути різними: організація педагогічної просвіти батьків, батьківські збори, робота з батьківським активом, залучення батьків до підготовки та проведення лекцій, бесід, вивчення виховного потенціалу сімї, використання засобів масової інформації для висвітлення стану роботи з цієї проблеми.

Важливим аспектом взаємодії школи і сімї є організація педагогічного всеобучу, методологічною основою якого є досягнення вітчизняної та зарубіжної педагогічної науки з питань підготовки дитини до школи. Найефективніші форми організації педагогічного всеобучу батьків - лекторії для батьків, педагогічні і методичні консультації, конференції з проблем підготовки дитини до школи та ін. Під час планування роботи з педагогічного всеобучу важливо передбачити диференціацію (врахування соціального стану, віку, освіти батьків, сімейного мікроклімату, життєвої позиції, ставлення до школи тощо) [50].

Таблиця. План роботи батьківського лекторію

Тема

Кількість годин

Сімя, родина і підготовки дитини до школи

2

Завдання підготовки дитини до школи

2

Роль батька і матері у формуванні готовності дитини до шкільного навчання

2

Засоби та методи підготовки дитини до школи

2

Запобігання помилкам у підготовці дитини до школи

2

Взаємодія школи і сімї у підготовці дитини до школи

2

Роль сімї в організації заходів з підготовки дитини до школи

2

Поширеною формою роботи з батьками є батьківські збори на тему: "Роль сімї у підготовці дитини до школи". Наведемо зміст і структуру проведення зборів.

I. Підготовчий етап. Запрошення батьків; виставка літератури з підготовки дитини до школи; попереднє ознайомлення із досвідом підготовки дитини до школи батьків класу.

II. Проведення батьківських зборів. Лекція вчителя: "Роль сімї у підготовці дитини до школи"; обмін досвідом підготовки дитини до школи, аналіз рекомендованої літератури з даної проблеми.

ПІ. Підбиття підсумків зборів. Пропозиції і побажання батьків щодо покрашення стану роботи з підготовки дитини до школи.

Консультаційні пункти, які можна створити при школі, дають змогу батькам отримати індивідуальні консультації щодо підготовки дитини до школи. Доцільно, щоб кожен консультаційний пункт мав списки рекомендованої літератури для батьків з даних питань.

Результативною формою педагогічного всеобучу батьків є диспут з питань підготовки дитини до школи [20, 29].

Наводимо приклад диспуту на тему: "Підготовка дитини до школи: що це?".

Основні питання диспуту: Підготовки дитини до школи: як це робиться? Які методи і засоби підготовки дитини до школи вам більше імпонують? Які з них втілюєте в практику?

Ефективною формою роботи з батьками щодо організації підготовки дитини до школи є сімейний портрет. До школи запрошуються сімї, спроможні поділитися досвідом підготовки дитини до шкільного навчання. Проведенню такої роботи з батьками передує підготовча робота.

Ефективній роботі з проблеми підготовки дитини до школи сприяє диференціація педагогічного всеобучу батьків, яка передбачає врахування основних його аспектів (соціального, демографічного, етнографічного, світоглядного). Встановлено, що особливу роль у підготовці дитини до школи відіграють матері.

Позитивною формою роботи з батьками є консультаційні пункти. Тут батьки мають змогу отримати індивідуальні консультації, поради, відповіді на запитання, які виникають у процесі підготовки дитини до школи. Консультації проводять педагоги, психологи, працівники позашкільних закладів освіти, запрошуються представники закладів та установ культури. Масова форма проведення роботи з батьками щодо підготовки дитини до школи - це конференції батьків.

Добре зарекомендували себе методичні поради для вчителів початкових класів щодо вивчення потенціалу сімї у формуванні підготовки дитини до школи:

склад сімї (повна, неповна), кількість дітей, співвідношення поколінь;

вік, освіта, професія, місце роботи батьків, їх захоплення;

ставлення батьків до навчання та виховання дітей;

виховний вплив батька і матері на дітей;

педагогічна активність батьків (участь у підготовці дитини до школи);

допомога вчителів у проведенні підготовки дитини до школи;

методи виховання, які використовують батьки (переконання, вмовляння, покарання, тиск, накази, вседозволеність, жорсткість контролю, приклад, задоволення всіх бажань дитини, обмеження задоволень);

стиль взаємин між батьками (демократичний, авторитарний, конфліктний, змішаний);

ставлення батьків до дітей та дітей до батьків;

стосунки між дітьми у сімї;

стан здоровя членів сімї;

психологічна атмосфера в сімї (сімя живе активним громадським життям, замкнено, бідно, заможно);

проведення вільного часу сімї;

педагогічні висновки учителя [4, 14-15].

Досвід роботи з батьківською громадськістю дає змогу класифі-кувати батьків за ознакою ставлення їх до підготовки дитини до школи:

батьки, які сприяють духовному розвиткові своїх дітей, цілеспрямовано проводять роботу з підготовки дитини до школи;

батьки, які не відзначаються активним впливом на виховання й підготовку дитини до школи;

батьки, які прагнуть підготувати дитину до школи, але не поповнюють свої знання з цієї проблеми і проводять роботу на власний розсуд;

батьки, які байдуже ставляться до підготовки дитини до школи.

Найоптимальнішими формами взаємодії школи і сімї у підготовці дитини до школи є: батьківські збори, лекції, диспути, вечори запитань і відповідей, прес-конференції, зустрічі за "круглим столом", усні журнали, конференції з обміну досвідом підготовки дитини до школи, читацькі конференції з питань обговорення проблеми; конкурси, зустрічі поколінь; дискусійні клуби та ін.

Отже, успішне вирішення проблеми підготовки дитини до школи можливе за умови взаємодії зусиль школи, сімї і громадськості.

2.3 Пошук шляхів удосконалення готовності дітей до шкільного навчання у системі "родина - школа"

Наше експериментальне дослідження особливостей підготовки дитини до школи у системі "родина-школа" мало теоретико-експериментальний характер і проводилося у два етапи.

На теоретичному етапі (2004/05 навчальний рік) визначена сфера і проблема дослідження; вивчалася психолого-педагогічна, методична література з даної теми; аналізувалася робота передових вчителів початкових класів у забезпечення готовності дитини до шкільного навчання у процесі взаємодії родини і школи; формулювалася гіпотеза та завдання дослідження.

Експериментальний етап (2005/06 навчальний рік) був повязаний із тим, що на основі напрацьованої теоретичної інформації проводилося експериментальне дослідження, повязане із забезпеченням підготовки дітей до навчання у процесі взаємодії сімї і школи із врахуванням наведених теоретичних положень, вивчалася його ефективність та практична значущість.

Формуючий експеримент ми проводили за такими етапами:

констатуючий - виявлявся попередній стан готовності дітей до шкільного навчання;

власне формуючий експеримент, в процесі якого здійснювалася адаптація першокласників до умов навчальної діяльності у процесі взаємодії батьків і вчителя на основі використання різноманітних методично обґрунтованих методів і прийомів роботи;

узагальнюючий - основна увага спрямовувалася на теоретичний аналіз і узагальнення результатів експерименту, оформлення роботи та зясування подальших перспектив даної системи роботи.

Експериментальне дослідження проводилося у першому класі ЗОШ №12 міста Тернополя. Ним було охоплено 22 першокласники. У контрольному класі навчалося 26 учнів.

Узагальнення масового педагогічного досвіду з проблеми дослідження, а також аналіз 21 відвіданого уроку дає змогу стверджувати, що неготовність дитини до шкільного навчання значною мірою зумовлює первинну дезадаптацію, непристосованість першокласників до навчання і разом з тим стоять в основі шкільної неуспішності і невстигання.

З метою вивчення актуального стану проблеми підготовки дітей до шкільного навчання у процесі взаємодії з батьками ми провели анкетування батьків та опитування самих першокласників. Результатом опитування батьків стали наступні результати. Серед 22 опитаних батьків, які відповіли на питання анкети, 54% вважають, що діти йдуть до школи неохоче або без особливого бажання.49% батьків вважає, що дитина ще неповністю пристосувалася до нового режиму. Стверджують, що першокласник переживає свої успіхи та невдачі, 76% батьків, не можуть відповісти 5%. Виявилося, що діти досить часто діляться враженнями з батьками - це визнало 63% батьків. Переважно це негативні і позитивні враження майже порівну - 45%. Батьки стверджують, що діти затрачають на домашні завдання близько 2 годин. Звертаються по допомогу до батьків при виникненні труднощів 59% дітей. Діти, за словами батьків, лише зрідка скаржаться на однокласників (27%) і не справляються з навчальними навантаженнями без перевтоми (64%).

Таким чином, можна стверджувати, що сучасні першокласники відчувають значні труднощі через неготовність до шкільного навчання і неспроможність батьків самостійно готувати дітей до школи.

Тому головною метою експериментального дослідження стало проведення спеціальних занять для батьків з метою розяснення їм особливостей здійснення підготовки дітей до шкільного навчання.

На констатуючому етапі дослідження ми виявили наступне. Лише близько 63% школярів (із 22) подобається відвідувати школу, 32% учнів ідуть до школи з хорошим настроєм, а 22% хочуть залишитися вдома. Добровільно залишилися б удома за умови відсутності покарання 59% першокласників. Багатьом (51%) подобається, коли немає якогось уроку і можна гратися.45% учнів не бажають виконувати домашніх завдань, а 22% хочуть, щоб у школі залишилися самі перерви. Про школу розповідають батькам 63% опитаних учнів. Багато дітей (59%) хочуть, щоб у них був менш суворий учитель. Наявність багатьох друзів у класі визнає 51% дітей, однокласники подобаються 70% опитаним першокласникам.

На формуючому етапі експерименту нами була розроблена і експериментально перевірялася система підготовки дітей до шкільного навчання у процесі взаємодії з батьками, яка сприяє підвищенню ефективності навчального процесу.

Практика показала, що батьки можуть бути близькими і надійними помічниками вчителя в тому разі, якщо вони, правильно допомагатимуть дітям у навчальній роботі. Як правило, ми проводили групові та індивідуальні консультації, щоб встановити єдині вимоги щодо контролю за навчанням учнів, ознайомити батьків з прийомами і методами перевірки домашніх завдань, аби вони могли надати допомогу дітям під час закріплення навчального матеріалу.

Ми враховували, що учителеві слід вивчити індивідуальні особливості своїх учнів, умови життя кожної дитини в сімї. тому ми знайомилися не тільки з учнями, а й з їхніми батьками: визначали їхній загальноосвітній рівень, обізнаність із педагогічною літературою, чи мають вони досвід виховання дітей молодшого шкільного віку.

Велика увага надавалася залученню батьків до організації розпорядку дня учня у сімї. Готуючись до проведення консультацій, ми ретельно аналізували свої спостереження за учнями, які не дотримувалися правильного розпорядку дня, продумували пропозиції і рекомендації. На конкретних прикладах показували батькам, як негативно впливає на успішність дітей відсутність розпорядку дня.

На консультаціях ми ознайомлювали батьків з розпорядком дня першокласника, який складався з урахуванням особливостей кожної сімї. Разом із батьками організовували контроль за виконанням домашніх завдань дітьми, матері яких працюють. Члени батьківського комітету взяли шефство над цими дітьми, перевіряли виконання ними домашніх завдань, допомагали організувати дозвілля.

У 1 класі закладаються основи грамотної усної і писемної мови, виразного читання, математичного мислення. Тому було важливо з перших днів навчання дитини в школі визначити єдині вимоги до вироблення в учнів навичок грамотного письма, читання, розвязування задач і правил усної лічби.

На групових консультаціях ми ознайомлювали батьків з навичками, якими оволодівають першокласники з читання, письма, математики, пояснювали, які розділи навчальної програми найскладніші для засвоєння, на що необхідно звертати увагу під час перевірки домашніх завдань. Нагадували, що домашні завдання діти мають виконувати в зазначений час за розпорядком дня, сидіти прямо, не нахиляти низько голову над зошитом, правильно тримати ручку. Якщо дитині не вдавалося чітко і правильно писати букви, ми рекомендували їй уважно розглянути зразки письма у зошиті, кілька разів обвести їх сухим пером, аж потім - написати. Під час читання вимагалося чітке і правильне вимовляння звуків, складів, слів. Діти мали розуміти зміст слів, речень, вміти коротко, ясно висловлювати думки при переказі.

Для напрацювання навичок читання по складах рекомендувалося батькам розучувати з учнями дитяті пісні, загадувати загадки, проводити бесіди за картинками.

Для закріплення матеріалу із усної лічби ми пропонували батькам зробити разом із дітьми наочний посібник з пересувними фігурками. Продемонструвавши такий посібник, пояснювали, як складати і розвязувати задачі в межах першого десятка.

Ознайомлення з вимогами, які ставив учитель до учнів при опануванні початкової грамоти, допомагало батькам правильно здійснювати контроль за виконанням дітьми домашніх завдань, що значно підвищувало ефективність роботи вчителя з учнями на уроці. Проте тільки одного контролю за успішністю учнів було недостатньо, необхідна була ще й систематична допомога в закріпленні навчального матеріалу. З цією метою ми проводили консультацію для батьків за конкретним розділом програми, який викликав труднощі в деяких учнів.

Ми помітили, що до 1 класу інколи приходять учні, які практично не мають ніякого уявлення про цифри й лічбу. На уроках математики вони відстають від своїх товаришів, особливо під час усної лічби, складання задач у межах першого десятка. Потрібно було розвивати у дітей зорову память, навчити на око визначати кількість предметів на картинці, в натурі, складати самостійно задачі.

На консультаціях ми демонстрували батькам особливості складання і розвязування задач з використанням дидактичного матеріалу.

Систематична робота вчителя і батьків з дітьми допомагала не тільки застерегти відставання, а й виховати самостійність під час розвязування задач і прикладів.

Батьки часто зверталися за порадами, як допомогти дітям оволодіти технікою читання. На черговій консультації ми демонстрували батькам зразок правильного читання учнів, які чітко і виразно вимовляли слова, грамотно робили наголоси при їх читанні, дотримувалися пауз між реченнями. Потім батьки слухали, як читають їхні діти. Ми також показували батькам прийоми, як набути навичок виразного читання, пояснювали, які види робіт необхідно виконати з дітьми вдома.

Інколи ми помічали, що учні завжди приходять до школи з правильно розвязаними прикладами, а на уроках під час усної лічби рідко піднімають руки, не можуть самостійно розвязати задачу на одну дію. Дізнавшись, як вони виконують уроки вдома, ми зрозуміли, що батьки розвязують задачі за дітей, підказують їм відповіді, не дають змоги самим подумати над змістом задачі. Тому на консультаціях ми звертали увагу батьків на шкідливість такої допомоги. Також ми пропонували батькам проводити з дітьми дидактичні ігри.

На консультаціях ми звертали увагу і на правильне трудове виховання дітей у сімї. Часто працювали з батьками індивідуально. Це допомагало глибше вивчити систему виховання дітей в окремих сімях, сприяло встановленню тіснішого звязку з батьками.

Не всі батьки одразу дослухалися до порад учителя, тому ми відвідували сімї цих учнів, перевіряли, наскільки правильно батьки допомагають своїй дитині, як контролюють виконання домашніх завдань.

Така співпраця з батьками викликала у них інтерес до педагогічної і методичної літератури. Вони прагнули відшукати ефективні засоби виховання і навчання своїх дітей.

Також ми виявили, що основними причинами помилкових відповідей дітей є недостатні знання, невміння диференціювати узагальнені поняття, встановлювати та усвідомлювати внутрішні істотні звязки між окремими предметами та їх спільними групами, недосконалість аналітико-синтетичної діяльності, умінь порівнювати і зіставляти. Тому з метою покращення адаптованості першокласників та враховуючи, що ігрова діяльність є тим перехідним видом діяльності, який сприяє пристосуванню до шкільних умов, ми використовували значну кількість дидактичних ігор.

Щоб зясувати роль дидактичних ігор у формуванні в дітей правильних уявлень і понять про природу, ми провели дослідження.

Методами дослідження було тривале спостереження за проведенням дидактичних ігор на заняттях, аналіз дидактичних ігор, спрямованих на ознайомлення дітей з поняттями про природу, педагогічний експеримент - констатуючий і формуючий.

Експериментальна робота проводилась у трьох підготовчих до школи групах. В експериментальному класі було 26 дітей, у контрольному - 24 учні.

Експериментальну роботу ми проводили поетапно.

Перший етап - виявлення знань дітей про природу до початку формуючого експерименту, підготовка педагогічного експерименту.

Другий етап - уточнення і збагачення уявлень дітей про обєкти і явища природи.

Третій етап - проведення дидактичних ігор на уроках у певній системі, спрямованій на озброєння дітей знаннями про природу.

Четвертий етап - перевірка знань дітей після педагогічного експерименту.

Основним етапом експерименту був третій, який полягав у використанні системи дидактичних ігор, що проводились послідовно. Характерною особливістю системи ігор була наявність у них кількох прийомів закріплення засвоєних понять у певній послідовності.

Перший прийом - перелік обєктів і явищ природи без конкретизації ознак для засвоєння правильних назв.

Другий прийом - перелік назв обєктів і явищ природи з конкретизацією окремих ознак. Важливо при цьому не тільки назвати обєкт чи явище, а й перелічити деякі його особливості, а також назвати реальні умови, в яких цей обєкт може перебувати.

У першому випадку використовувався обєкт, який був перед очима дітей, або зображений на малюнку. У другому - пригадувались ті обєкти, що їх діти бачили під час прогулянок, екскурсій або читали про них, чули розповіді на уроках. Тут відтворювалась уявна обстановка, в якій обєкт перебував. Цей прийом ми застосовували тоді, коли обєкти добре знайом ...........



Страницы: 1 | 2 | [3] | 4 |








 
 
Показывать только:




Портфель:
Выбранных работ  


Рубрики по алфавиту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

 

Ключевые слова страницы: Підготовка дітей до шкільного навчання | дипломная работа

СтудентБанк.ру © 2014 - Банк рефератов, база студенческих работ, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам, а также отчеты по практике и многое другое - бесплатно.