Главная   Добавить в избранное Поняття і види господарських об’єднань | контрольная работа


Бесплатные Рефераты, дипломные работы, курсовые работы, доклады - скачать бесплатно Бесплатные Рефераты, дипломные работы, курсовые работы, доклады и т.п - скачать бесплатно.
 Поиск: 


Категории работ:
Рефераты
Дипломные работы
Курсовые работы
Контрольные работы
Доклады
Практические работы
Шпаргалки
Аттестационные работы
Отчеты по практике
Научные работы
Авторефераты
Учебные пособия
Статьи
Книги
Тесты
Лекции
Творческие работы
Презентации
Биографии
Монографии
Методички
Курсы лекций
Лабораторные работы
Задачи
Бизнес Планы
Диссертации
Разработки уроков
Конспекты уроков
Магистерские работы
Конспекты произведений
Анализы учебных пособий
Краткие изложения
Материалы конференций
Сочинения
Эссе
Анализы книг
Топики
Тезисы
Истории болезней


 





Поняття і види господарських об’єднань - контрольная работа


Категория: Контрольные работы
Рубрика: Государство и право
Размер файла: 26 Kb
Количество загрузок:
21
Количество просмотров:
1017
Описание работы: контрольная работа на тему Поняття і види господарських об’єднань
Подробнее о работе: Читать или Скачать
Смотреть
Скачать



1

Контрольна робота

з дисципліни

"Цивільне та сімейне право"

Поняття і види господарських обєднань

Зміст

1.Поняття і види господарських обєднань

2.Право приватної власності

3.Зміна сторін в зобовязанні

Список літератури

1. Поняття і види господарських обєднань

Для того, щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції, підприємства прагнуть обєднуватись у промислові, промислово-фінансові та інші групи. Господарський кодекс надає підприємствам право обєднуватись у групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншим принципом, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Підприємства, незалежно від форм власності, мають право обєднувати свою господарську діяльність, створюючи для цього обєднання підприємств. Вони утворюються у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Обєднання підприємств утворюються на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до законодавства мають таке право. До їх складу можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в обєднання підприємств, утворені на території інших держав. Вони утворюються на визначений строк або як тимчасові обєднання.

Обєднання підприємств наділяються правами юридичної особи, а підприємства, що входять до складу обєднання, зберігають цей статус.

Залежно від порядку заснування обєднання підприємств функціонують як господарські обєднання, що утворюються на добровільних засадах за ініціативою самих підприємств, незалежно від їх виду, або як державні чи комунальні господарські обєднання. Перші діють на основі установчого договору та (або) статуту, який затверджується їх засновниками, а другі -- на основі рішення про їх утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про їх утворення. [10]

Державне чи комунальне господарське обєднання утворюється за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законодавством випадках, рішенням міністерств чи інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють обєднання, або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Підприємства, що входять до складу обєднань, вправі добровільно вийти з обєднання за умов, зазначених в законі і договорі про створення обєднання чи в його статуті, делегувати частину своїх повноважень та повертати ці повноваження в порядку, визначеному установчими документами обєднання; одержувати частину прибутку від спільної діяльності; мати інші права, обумовлені установчими документами обєднання.

Підприємства можуть обєднуватися в галузеві, міжгалузеві, регіональні та міжрегіональні господарські асоціації, концерни, корпорації, консорціуми та інші обєднання.

Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності субєктів господарювання різних форм власності. Господарським Кодексом, а саме главою 12 „Обєднання підприємств”, визначаються основні поняття і види господарських обєднань.

Обєднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Обєднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до цього Кодексу та інших законів мають право утворювати обєднання підприємств. В обєднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в обєднання підприємств, утворені на території інших держав.

Обєднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові обєднання. Обєднання підприємств є юридичною особою. Державна реєстрація обєднання підприємств здійснюється відповідно до статті 58 Господарського Кодексу.[1]

Статтею 119 Господарського Кодексу визначено види обєднань підприємств:

1. Залежно від порядку заснування обєднання підприємств можуть утворюватися як господарські обєднання або як державні чи комунальні господарські обєднання.

2. Господарське обєднання -- обєднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах обєднали свою господарську діяльність.

3. Господарські обєднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.

4. Державне (комунальне) господарське обєднання -- обєднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють обєднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

5. Державне (комунальне) господарське обєднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення обєднання.[1]

Господарські обєднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші обєднання підприємств, передбачені законом.

Асоціація -- договірне обєднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що обєдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі обєднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств -- учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорацією визнається договірне обєднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що обєдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум -- тимчасове статутне обєднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерном визнається статутне обєднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників обєднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Державні і комунальні господарські обєднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування обєднання (комбінат, трест тощо).

Підприємства -- учасники обєднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми обєднання, і на них поширюються положення Господарського Кодексу та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств.

Підприємство -- учасник господарського обєднання має право:

добровільно вийти з обєднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського обєднання;

бути членом інших обєднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського обєднання не встановлено інше;

одержувати від господарського обєднання в установленому порядку інформацію, повязану з інтересами підприємства;

одержувати частину прибутку від діяльності господарського обєднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського обєднання відповідно до законодавства.

Підприємство, яке входить до складу державного або комунального господарського обєднання, не має права без згоди обєднання виходити з його складу, а також обєднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими субєктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

Рішення про утворення обєднання підприємств (установчий договір) та статут обєднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством.

Господарські обєднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та утворюють виконавчі органи, передбачені статутом господарського обєднання.

Вищий орган господарського обєднання:

затверджує статут господарського обєднання та вносить зміни до нього;

вирішує питання про прийняття в господарське обєднання нових учасників та виключення учасників з його складу;

утворює виконавчий орган господарського обєднання відповідно до його статуту чи договору;

вирішує фінансові та інші питання відповідно до установчих документів господарського обєднання.[8]

Виконавчий орган господарського обєднання (колегіальний чи одноособовий) вирішує питання поточної діяльності, які відповідно до статуту або договору віднесені до його компетенції.

Управління державним (комунальним) господарським обєднанням здійснюють правління обєднання і генеральний директор обєднання, який призначається на посаду та звільняється з посади органом, що прийняв рішення про утворення обєднання. Склад правління визначається статутом обєднання. Порядок управління державним (комунальним) господарським обєднанням визначається статутом обєднання відповідно до закону.

Здійснення управління поточною діяльністю обєднання підприємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства обєднання) на умовах, передбачених установчими документами відповідного обєднання.

Спори, що виникають між учасниками обєднання, вирішуються в порядку, передбаченому статутом обєднання, або в судовому порядку відповідно до закону.

Підприємство може бути учасником промислово-фінансової групи (або транснаціональної промислово-фінансової групи, якщо до складу групи входять українські та іноземні юридичні особи).

Промислово-фінансова група є обєднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції.[1]

До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші підприємства, наукові і проектні установи, інші установи і організації усіх форм власності. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин.

Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як субєкт господарювання.

Порядок утворення та інші питання діяльності промислово-фінансових груп визначаються законом про промислово-фінансові групи, іншими нормативно-правовими актами.

Асоційовані підприємства (господарські організації) -- це група субєктів господарювання -- юридичних осіб, повязаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.

Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано в органах преси відповідно до статті 58 Господарського Кодексу.

Субєкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств), визнається холдинговою компанією. Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування відповідно до вимог Господарського Кодексу та інших законів.

2. Право приватної власності

Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.[2]

Основним нормативним актом, який визначає право власності є Закон України „Про власність” від 07.02.1991р. №697-ХІІ зі змінами та доповненнями.

Власність в Україні існує в різних формах. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту. Всі форми власності є рівноправними. Власність в Україні виступає в таких формах:

— приватна,

— колективна,

— державна.

Субєктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава.

Субєктами права власності в Україні відповідно до цього Закону можуть бути також інші радянські республіки, Союз РСР, інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.

Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам.

Допускається обєднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав.

Громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно, розташоване на території інших держав.

Розділ ІІІ Закону України „Про власність” визначає право приватної власності (ст.11-19)

Субєктами права приватної власності в Україні є громадяни України, громадяни інших радянських республік, іноземні громадяни та особи без громадянства. Громадяни інших радянських республік, іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обовязки щодо належного їм на території України майна нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються.

Підстави виникнення права приватної власності:

- Праця громадян є основою створення i примноження їх власності.

- Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Обєктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Обєктами права власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці.

Склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.

Законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян.[8]

Право приватної власності громадян на землю

Громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для:

— ведення фермерського господарства;

— ведення особистого підсобного господарства;

— будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка);

— садівництва;

— дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі:

— одержання їх у спадщину;

— одержання частки землі у спільному майні подружжя;

— купівлі-продажу, дарування та обміну.

Член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сімї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України.

Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сімю України.

Право спільної власності громадян

1. Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сімї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

2. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що обєдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

У власності осіб, що ведуть фермерське господарство, може бути майно, зазначене в статті 13 Закону „Про власність”. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними.

Здійснення права приватної власності

1. Громадяни мають право використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої не забороненої законом діяльності.

2. Громадяни мають право передавати належне їм майно у тимчасове користування іншим громадянам, юридичним особам та державі.

3. Громадяни мають право відчужувати належне їм майно. Умови і порядок відчуження національних, культурних та історичних цінностей встановлюються спеціальним законодавством України.

4. Право приватної власності може бути передано у спадщину громадянам, юридичним особам, державі.[2]

3. Зміна сторін в зобов`язанні

Зобов`язальні відносини виникають і діють між конкретними особами. Ними, як правило, виконується зобов`язання. Під час виконання зобов`язання іноді виникає потреба замінити кредитора чи боржника іншими особами. Оскільки попередні учасники зобов`язання вибувають, то їхні права і обов`язки переходять до суб`єктів, які заступили їх. Заміна в зобов`язанні кредитора чи боржника у встановленому законом порядку називається переміною осіб у зобов`язанні. Вона відбувається в порядку сингулярного (часткового) правонаступництва, яке виявляється в заміні кредитора чи боржника. Заміна осіб в зобов`язанні буває двох видів: уступка вимоги і переведення боргу.

Заміна кредитора відбувається на основі договору, за яким кредитором стає інша особа. До особи, яка зайняла місце кредитора, що вибув, переходять належні первісному кредиторові права. Так, позикодавець, одержавши лише частину боргу від позичальника, передає розписку на решту боргу своєму синові. Останній стає кредитором у зобов`язанні, що виникло на основі договору позики. Передача кредитором своїх прав за зобов`язанням іншій особі називається уступкою вимоги, або цесією. Кредитор, який поступився своїми правами, називається цедентом, а особа, на користь якої право поступається, -- цесіонарієм.

Для виникнення цесії необхідна згода між первісним кредитором і новим, що стосується згоди боржника, то вона не потрібна, оскільки становище боржника не міняється. Разом з тим, необхідно повідомити боржника про цесію, щоб боржник знав, кому виконати зобов`язання. Якщо боржник не був повідомлений про цесію, то в силу статті 199 ЦК України виконання зобов`язання первісному кредиторові визнається в порядку цесії виконанням належному кредиторові. До цесіонарія переходять також права, що забезпечують виконання зобов`язання (частина третя ст. 197 ЦК України). Цедент відповідає лише за недійсність вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником (частина друга ст.198 ЦК України).[4]

Оформлення цесії підпорядковується загальним правилам про форму угоди і оформлення виконання зобов`язання. За загальним правилом цесія може застосовуватись у будь-яких зобов`язаннях. Відповідно до частини першої статті 197 ЦК України уступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов`язана з особою кредитора. Так, не допускається уступка вимог про відшкодування майнової шкоди, викликаної ушкодженням здоров`я або заподіянням смерті (частина друга ст.197 ЦК України). Житлове законодавство забороняє уступку права на державну жилу площу, крім його обміну. Транспортні статути і кодекси забороняють, за винятком окремих випадків, передачу іншим організаціям або громадянам права на пред`явлення претензій і позовів до органів транспорту.[8]

У відносинах між організаціями уступка вимоги допускається, і в умовах ринкових відносин сфера її значно розширюватиметься. Разом з тим, уступка вимоги не повинна порушувати правил фінансування, суперечити державному замовленню, яким встановлено договірні відносини між визначеними особами (підприємствами).

Вибуття із зобов`язання первісного боржника і вступ у нього нового боржника називається заміною боржника, або переведенням боргу (ст.201 ЦК України). Переведення боргу, на відміну від цесії, можливе лише за згодою кредитора (частина перша ст.201 ЦК України). Якщо для боржника не має значення особа кредитора, якому він повинен провести виконання, то кредиторові не байдуже, хто буде боржником, оскільки від ділових здібностей останнього, від його професійного рівня і матеріальних можливостей залежить виконання зобов`язання. З цих самих причин порука і встановлена третьою особою застава припиняються з переведенням боргу (частина третя ст.201 ЦК України). Вони зберігають силу лише за умови, якщо поручитель або заставодавець виявлять згоду відповідати за нового боржника.

Переведення боргу -- це договір між первісним і новим боржником. Воно повинно бути оформлене за правилами, які передбачені для форми угод. Письмова форма необхідна, якщо в цій самій формі виражено зобов`язання, за яким учиняється переведення боргу.

При переведенні боргу обов`язки первісного боржника передаються новому боржникові в повному обсязі. Тому новий боржник вправі висувати проти вимоги кредитора усі заперечення, основані на відносинах між кредитором і первісним боржником (частина друга ст.201 ЦК України).[4]

Переведення боргу допускається у відносинах між громадянами, за винятком тих, які пов`язані з особою боржника. Між організаціями також можливе переведення боргу, його межі аналогічні межам, встановленим щодо цесії.

У двосторонніх зобов`язаннях заміна осіб означає одночасно уступку вимоги і переведення боргу. За приклад може правити обмін жилими приміщеннями.[8]

Список використаних джерел

1. Господарський кодекс України від 16 січня 2003р.

2. Закон України „Про власність” від 07.02.1991р. №697-ХІІ

3. Конституція України від 28 червня 1996 р.

4. Цивільній кодекс України від 16 січня 2003р.

5. Ершова Т.В., Иванова Т.М. Предпринимательское право. - М.:
Юриспруденция, 2000.

6. Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М., Господарське право: Навчальний посібник Київ, 2003

7. Хозяйственное право: Учебник / под ред. Мамутова В.К. - К.: Юринком Интер, 2002.

8. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. Ч.І. - К.: Вентурі., 1997. - 544 с.

9. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. Ч.ІІ. - К.: Вентурі., 1997. - 480 с.

10. Щербина В. С. Господарське право України: Навч. посібник. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 384 с.

11. http://enbv.narod.ru/text/pravo/gp/

12. http://lawbook.by.ru.

13. http://pravo.biz.ua.

14. http://www.pravoznavec.com.ua/books/312/14/#chlist

15. http://zakon.rada.gov.ua









 
 
Показывать только:




Портфель:
Выбранных работ  


Рубрики по алфавиту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

 

Ключевые слова страницы: Поняття і види господарських об’єднань | контрольная работа

СтудентБанк.ру © 2014 - Банк рефератов, база студенческих работ, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам, а также отчеты по практике и многое другое - бесплатно.