Здоров’язберігаючий компонент у змісті і структурі підручників для початкової школи - магистерская работа

Валеологічна свідомість як система переконань особистості визначає погляди учня на здоровий спосіб життя і втілюється в його уявленнях, орієнтаціях, почуттях, ставленнях до власного здоровя. Валеологічна свідомість виступає як надбудова, що реалізує застосування знань про здоровий спосіб життя і прийомів валеологічної поведінки як якості особистого способу життя, орієнтації на збереження і зміцнення власного здоровя.

Валеологічне виховання зумовлює формування у кожного члена суспільства ставлення до здоровя як до головної людської цінності, установки на здоровий спосіб життя з дитинства, свідомого ставлення школярів до свого здоровя - найважливішої цінності, яка дана людині природою.

Валеологічна поведінка включає в себе активні дії людини, що потребують великої затрати енергії, волі, знань, умінь і навичок, спрямованих на бережливе ставлення до свого здоровя. Вона спонукає до діяльності, що допомагає оздоровленню організму та веденню правильного способу життя [53, 108].

Досвід свідчить, що для успішного формування в учнів умінь і навичок здорового способу життя слід дотримуватися таких педагогічних умов:

- озброєння учнів знаннями про здоровя людини та способи його збереження;

- виховання позитивного ставлення до здоровя, прагнення докласти зусиль для його збереження і зміцнення;

- формування в учнів умінь і навичок здорового способу життя шляхом залучення їх до позанавчальної діяльності;

- профілактика та подолання негативних звичок;

- створення умов для підтримки та зміцнення здоровя дітей;

- постійний моніторинг стану їх здоровя;

- підтримка гуманної, доброзичливої атмосфери в шкільних та класних колективах відповідно до саногенної педагогіки;

- використання в оздоровчо-пропагандистській роботі можливостей соціального оточення;

- залучення до співпраці батьків, передача їм певних знань [75, 4-5].

Отже, зміцнення здоровя та формування вмінь і навичок здорового способу життя у молодших школярів є необхідною умовою реалізації здоровязберігаючої функції початкової школи. Умовами, що утруднюють формування в молодших школярів здорового способу життя, є також недостатність у дітей, батьків та вчителів належних знань про здоровя та здоровий спосіб життя, а також недостатня діяльність щодо формування в них екологічної, естетичної та фізичної культури.

Особливого значення в процесі формування здорового способу життя молодших школярів набувають систематичність, безперервність та послідовність їх навчання і виховання, які дають можливість поступово ускладнювати та проводити оздоровчу роботу з ними [14, 20-21].

Зберегти та зміцнити здоровя учнів учителеві допомагає вміння використовувати здоровязберігаючі технології. Деякі науковці розглядають це поняття, виходячи з розуміння технології як певного прийому, методу, методики, інші розуміють його як значення змістової техніки, за допомогою якої реалізується освітнє чи інше педагогічне завдання. Розуміють технологію і як опис процесу досягнення запланованих результатів, сукупність даних, що відображають певні зміни в здоровї.

Вітчизняні та зарубіжні науковці (насамперед російські вчені, які працюють під керівництвом М.Безруких) вважають, що під здоровя-зберігаючими освітніми технологіями в широкому розумінні цього слова необхідно розуміти всі педагогічні технології, які не шкодять здоровю учнів. Дослідник цієї проблеми Н.Смирнов зауважує: «Якщо здоровязберігаючі технології повязати з вирішенням вужчого здоровяохоронного завдання, то до здоровязберігаючих будуть належати педагогічні проблеми, методи та технології, які не шкодять прямо чи побічно здоровю учнів та вчителів, забезпечують їм безперечні умови перебування, навчання та роботи в загальноосвітньому закладі» [14, 19].

Усі педагогічні технології, якими користується вчитель на уроці, можуть бути визначені (кількісно чи якісно) за ступенем впливу їх на здоровя учнів. Науковці стверджують, що коли розглядати використання здоровязберігаючих технологій вчителем на уроці та під час проведення організаційно-педагогічних заходів як виконання завдання-мінімуму, тобто захист учнів від нанесення потенційної шкоди, то більшість програм школи залишаться за рамками здоровязбереження. При цьому очевидно, що «завдання школи, повязані з підготовкою учнів до самостійного життя, мають на увазі формування в них культури здоровя, потреби вести здоровий спосіб життя і, відповідно, забезпечення певними знаннями, закріплення певних умінь» [58, 249].

Деякі вчені пропонують виокремлювати поняття «здоровяформуючі виховні технології», розуміючи під ним ті психолого-педагогічні технології, програми, методи, які спрямовані на виховання в учнів культури здоровя, особистісних якостей, що сприяють його збереженню та зміцненню, формуванню уявлень про здоровя як цінність, а також мотивацію на здоровий спосіб життя [12, 14].

Діяльність загальноосвітнього закладу щодо збереження та зміцнення здоровя учнів лише тоді може вважатися повноцінною та ефективною, якщо повною мірою, професійно та ефективно в єдиній системі реалізуються здоровязберігаючі та здоровяформуючі технології (див. таблицю 1.1).

Інші науковці під здоровязберігаючими технологіями пропонують розуміти:

- сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);

- оптимальну організацію навчального процесу відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних вимог);

- необхідний достатній та раціонально організований руховий режим [75, 126].

Комплексна програма здоровя, що запроваджується в дитячому колективі, у їхньому розумінні, має складатися з таких компонентів:

· освіта у сфері здоровя;

· фізичне виховання;