Главная   Добавить в избранное Здоров’язберігаючий компонент у змісті і структурі підручників для початкової школи | магистерская работа


Бесплатные Рефераты, дипломные работы, курсовые работы, доклады - скачать бесплатно Бесплатные Рефераты, дипломные работы, курсовые работы, доклады и т.п - скачать бесплатно.
 Поиск: 


Категории работ:
Рефераты
Дипломные работы
Курсовые работы
Контрольные работы
Доклады
Практические работы
Шпаргалки
Аттестационные работы
Отчеты по практике
Научные работы
Авторефераты
Учебные пособия
Статьи
Книги
Тесты
Лекции
Творческие работы
Презентации
Биографии
Монографии
Методички
Курсы лекций
Лабораторные работы
Задачи
Бизнес Планы
Диссертации
Разработки уроков
Конспекты уроков
Магистерские работы
Конспекты произведений
Анализы учебных пособий
Краткие изложения
Материалы конференций
Сочинения
Эссе
Анализы книг
Топики
Тезисы
Истории болезней


 





Здоров’язберігаючий компонент у змісті і структурі підручників для початкової школи - магистерская работа


Категория: Магистерские работы
Рубрика: Педагогика
Размер файла: 126 Kb
Количество загрузок:
179
Количество просмотров:
23432
Описание работы: магистерская работа на тему Здоров’язберігаючий компонент у змісті і структурі підручників для початкової школи
Подробнее о работе: Читать или Скачать
Смотреть
Скачать



89

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Підручник для початкової школи як обєкт дослідження

1.1 Здоровязберігаюча функція початкової освіти як науковий пріоритет

1.2 Характеристика освітньої галузі «Здоровя і фізична культура» у контексті вимог Державного стандарту початкової загальної освіти

Розділ ІІ. Дослідження здоровязберігаючої спрямованості сучасних підручників для початкової школи

2.1 Змістове забезпечення здоровязберігаючої функції початкової освіти у чинних підручниках

2.2 Процесуальне забезпечення здоровязберігаючої функції початкової освіти у чинних підручниках

2.3 Рекомендації щодо удосконалення здоровязберігаючого компонента підручників для початкової школи

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

У третьому тисячолітті особливо гостро постає проблема людини та її здоровя. Дійсно, стан здоровя є показником духовного, соціально-економічного й людино-біологічного добробуту населення, рівня цивілізованості країни. Гуманізація освіти вимагає якісно нового підходу до потреб людини, формування стійких мотивацій до здорового способу життя, позитивної соціальної поведінки.

Державні національні програми «Діти України» та «Освіта» (Україна ХХІ століття) [1], «Національна доктрина розвитку освіти» одним із головних завдань закладів освіти визначають збереження і зміцнення фізичного, психічного, соціального та морального здоровя школярів, формування в них умінь і навичок здорового способу життя.

Важливим засобом формування у молодших школярів здоровя-зберігаючої компетентності є підручник. Його значущість посилюється з огляду на призначення цього виду навчальної літератури - як носія змісту освіти та засобу навчання. Прикметно, що одним із компонентів предметного змісту, який має бути повноцінно представлений у книзі, - є здоровя-зберігаючий компонент.

Проблема навчальної книги має тривалу історіографію. Дослідження теоретичних основ побудови шкільного підручника було започатковане Я.Коменським у 2-й половині ХVII століття. Свій подальший розвиток ця галузь знайшла у працях К.Ушинського (2-га половина ХІХ століття) [39].

Становлення підручникознавства розпочалося у 50-х рр. ХХ століття, коли шкільний підручник вперше став обєктом наукового дослідження (Н.Менчинська). Суттєво збагатили зазначену проблему праці Д.Зуєва [33-34], В.Бейлінсона [6], В.Безпалька [7] (80-ті роки), предметом вивчення яких були структура навчальної книги, функції, методи аналізу та оцінювання.

Сучасні дослідники трактують підручник як «вид навчальної літератури, який репрезентує знання і види діяльності з конкретного навчального предмета відповідно до державних стандартів освіти та вимог навчальної програми з урахуванням особливостей учнів і будується на засадах домінуючої концепції навчання» [41, 16].

В умовах варіативності навчальної літератури актуалізується проблема її аналізу й оцінювання. Наявний науковий фонд свідчить про фрагментарність її вивчення. Так, наприклад, теоретичні основи побудови шкільного підручника відображені у дослідженнях В.Безпалька [7], В.Бейлінсона [6]; особливості побудови підручника для початкової школи аналізували Н.Бібік, Л.Занков [30], Я.Кодлюк [41], О.Савченко [72-73] та ін; окремі підходи до аналізу й оцінювання навчальної книги окреслені у працях Н.Буринської [11] та французьких учених Ф.Жерара, К.Роежєра. З іншого боку, проблемами здоровязберігаючої компетентності займалися відомі вітчизняні дослідники О.Ващенко [14], І.Мельник [53], С.Свириденко [13].

Таким чином, відсутність спеціальних досліджень, присвячених здоровязберігаючій функції підручника для школи першого ступеня, з одного боку, та потреба посилити здоровязберігаючий вплив чинних підручників на особистість молодшого школяра в умовах особистісно орієнтованого навчання - з іншого, зумовили вибір теми магістерської роботи: «Здоровязберігаючий компонент у змісті і структурі підручників для початкової школи».

Обєктом дослідження є теорія і практика підручника для початкової школи.

Предмет дослідження: способи відображення у змісті і структурі підручників для початкової школи здоровязберігаючого компонента.

Метою роботи є дослідити здоровязберігаючий компонент сучасних підручників для початкової школи та запропонувати рекомендації щодо вдосконалення чинних навчальних книг в умовах особистісно орієнтованого навчання.

Відповідно до мети ми поставили такі завдання:

- проаналізувати стан досліджуваної проблеми у психолого-педагогічній літературі;

- визначити основні підходи до методики аналізу здоровязберігаючого компонента сучасних підручників для початкової школи;

- здійснити аналіз чинних навчальних книг у контексті реалізації в них здоровязберігаючої функції;

- запропонувати шляхи вдосконалення здоровязберігаючої спрямова-ності сучасних підручників для початкової школи.

Методи дослідження. Вибір методів дослідження зумовлювався специфікою обєкта дослідження та його завданнями. У процесі роботи над проблемою були використані такі методи: аналіз літератури з проблеми дослідження, порівняльний аналіз змісту підручників з різних навчальних предметів, методи якісного і кількісного аналізу та обробки отриманих даних, а також загальнонаукові методи - систематизація, класифікація, узагальнення.

Теоретичне значення дослідження полягає в поглибленні методики аналізу підручника для початкової школи, зокрема у розробці підходів до вивчення його здоровязберігаючої спрямованості.

Практичне значення дослідження: запропоновані рекомендації можуть бути використані авторами підручників у розробці особистісно зорієнтованих навчальних книг, а також учителями початкових класів з метою посилення здоровязберігаючої спрямованості уроків засобами навчального матеріалу підручника.

Апробація результатів дослідження: результати дослідження відображені у статті, поданій до збірника «Магістр».

Структура роботи: магістерська робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 106 сторінок, обсяг основного тексту - 100 сторінок.

Розділ І. Підручник для початкової школи як обєкт дослідження

1.1 Здоровязберігаюча функція початкової освіти як науковий пріоритет

Значення здоровя важко переоцінити. Здоровя - найперша необхідна умова успішного розвитку кожної людини, її навчання, праці, добробуту, створення сімї і виховання дітей.

Здоровя людини - один із найважливіших показників економічного, соціального і морального благополуччя суспільства. Водночас сучасні соціально-економічні та екологічні кризи в країні зумовили значне погіршення здоровя населення, особливо дітей [13, 2].

У Статуті Всеукраїнської організації охорони здоровя записано: «Здоровя - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише хвороб або фізичних вад» [53, 105].

Здоровя - одне із основних джерел щастя, радості та повноцінного життя. Пропаганда здорового способу життя мала місце в усній народній творчості, мудрих заповідях народу: «Без здоровя немає багатства», «У здоровому тілі - здоровий дух», «Як немає сили, то й світ немилий», «Здоровому все здорово!», «Бережи одяг, доки новий, а здоровя, доки молодий» [75, 125].

Питання здоровя набирає особливої актуальності у наш час, коли практично здорових дітей немає. За даними матеріалів спільної сесії АМН і АПН України (червень 2001р.), лише 35% дітей, які прийшли до школи, є здоровими, закінчують школу здоровими близько 11% [53, 106].

Державні національні програми «Діти України» та «Освіта» (Україна ХХІ століття) [1], «Національна доктрина розвитку освіти» одним із головних завдань закладів освіти визначають збереження і зміцнення фізичного, психічного, соціального та морального здоровя школярів, формування в них умінь і навичок здорового способу життя.

Проблема збереження, зміцнення і відтворення здоровя особистості розглядається з різних наукових позицій у працях філософів, медиків, психологів, соціологів (М.Амосов, Г.Апанасенко, Г.Борисов, М.Віленський, О.Газман, М.Гончаренко, Г.Зайцев, Д.Ізуткін, В.Казначеєв, Ю.Лисицин, С.Попов, В.Петленко, А. Степанов, Т. Сущенко, Г.Царегородцев, А.Щедріна та ін.). Концептуальні основи здоровязберігаючого виховання закладені в працях К.Бондаревської, І.Брехмана, Є.Бойченко, О.Дубогай, З.Малькової, Л.Новікової, В.Оржеховської, Н.Полєтаєвої, М.Таланчука, Л.Татарнікової.

Ранній досвід формування здорового способу життя у дітей і підлітків висвітлений А.Алчевською, С.Боткіною, Г.Ващенкою, Д.Локком, І.Мечніковим, М.Пироговим, С.Русовою, К.Ушинським. Значний внесок у розробку та впровадження в практику діяльності освітнього закладу системи оздоровчого виховання дітей і молоді здійснили видатні українські педагоги А.Макаренко та В.Сухомлинський.

Основним завданням сучасної школи стає виховання компетентної особистості, яка не тільки володіє знаннями, а й уміє застосовувати їх у житті, діяти адекватно у відповідних ситуаціях, адаптуватися до складних соціальних умов, долати життєві труднощі, підтримувати своє здоровя на належному рівні, надавати опір негативним впливам [5, 50].

Від ставлення людини до свого здоровя багато в чому залежить його збереження і зміцнення. Навчити дітей берегти і зміцнювати своє здоровя - одна з найважливіших проблем сучасної школи.

Пріоритетність здоровязберігаючої функції школи постійно утверджував В.Сухомлинський. Адже в педагогічній діяльності Василя Олександровича завжди порушувалася проблема фізичного розвитку і здоровя дітей. Він зазначав: «…Турбота про здоровя - це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили. Якщо виміряти всі мої турботи і тривоги про дітей протягом перших чотирьох років навчання, то більша половина їх - про здоровя. Турбота про здоровя неможлива без постійного звязку із сімєю. Переважна більшість бесід з батьками, особливо в перші два роки навчання дітей у школі, - це бесіди про здоровя малюків» [14, 19].

Відомо, що стан здоровя особистості значною мірою залежить від розвитку інтелекту і закладених в дитинстві сценаріїв поведінки в плані зміцнення і збереження здоровя. У звязку з цим нагальною потребою є навчання кожного з дитинства таких способів і форм життєдіяльності, які б забезпечили здоровя людини сьогодні і в майбутньому, її творчу активність і довголіття.

Стародавній лікар і філософ Авіценна стверджував: «Головним скарбом життя є здоровя, і щоб його зберегти, потрібно багато знати». За роки навчання в школі учні мають здобути глибокі, різнобічні знання про здоровя людини з різних галузей науки, які слугують підґрунтям для формування умінь і навичок, що допомагають людині підтримувати власне здоровя [53, 105].

Стан здоровя школярів у сучасній Україні викликає занепокоєння як у лікарів, так і у педагогів. Про це свідчать матеріали засобів масової інформації, а також статистичні дані, які стверджують, що за час навчання в школі кількість здорових дітей зменшується в 4-5 разів. Така ситуація зумовлена важким соціально-економічним станом українців, зростанням кількості соціально-незабезпечених сімей, кризою духовних цінностей, зниження рівня моральних цінностей населення. Статистичні дані свідчать, що на сьогодні лише 6-8% учнів, що закінчують загальноосвітні заклади, визнані здоровими, кожен другий має морфофункціональну патологію, 42% - хронічні захворювання [14, 19].

До загальної кількості факторів, що негативно впливають на здоровя школярів, науковці Е.Вайнер, О.Дубогай, К.Іванова, А.Куликов, Є.Ямбуг та інші відносять перевантаження дітей навчальними заняттями, авторитарний стиль взаємовідносин педагогів та учнів, недостатнє врахування їх вікових та індивідуальних особливостей під час навчання і виховання.

Особливої уваги потребує стан здоровя молодших школярів. Серед умов, що впливають на погіршення здоровя дітей, Л.Коротаєва визнає гіподинамію (недостатня рухова активність); велике навчальне навантаження в школі та вдома; нераціональне харчування; невиконання режиму сну, навчання, відпочинку [35, 45]. Негативно впливає на здоровя школярів недотримання школою гігієнічних вимог (недостатня провітрюваність приміщення, невідповідність шкільних меблів фізичним особливостям дітей, незадовільне освітлення класних кімнат, невиконання вимог щодо рухового режиму молодших школярів).

Аналіз причин, що призводять до погіршення здоровя молодших школярів, дав можливість виявити ряд негативних факторів. Більшість учителів стурбована інтенсифікацією та інформаційним наповненням навчальних занять. Напружене розумове навантаження в школі та перевантаження домашніми завданнями не дають змогу дитині в повному обсязі реалізувати свої потреби в руховій активності.

Психотравмуючі ситуації, що виникають у процесі навчання в поєднанні з гіпокінезією, спричиняють у молодших школярів невротичні стани та психосоматичні захворювання. Функціонально незручне робоче місце та брак спеціальних фізкультхвилинок призводять до викривлення хребта. Невиконання гігієнічних вимог та нормативів щодо збереження зору призводять до швидкого розвитку міотопії.

Дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців доводять, що здоровя людини знаходиться в прямій залежності від її способу життя. Найбільш повно взаємозвязок між способом життя та здоровям знайшов своє відображення в понятті «здоровий спосіб життя» [72, 10].

Формування поняття «здоровий спосіб життя» має глибоке наукове підґрунтя. Перші концепції здорового способу життя («турбуйся про самого себе»), традиції оздоровчої поведінки зявилися ще в античному світі (Гіппократ, Цицерон, Гален, Платон, Піфагор). Специфіка означеного періоду полягає в тому, що пріоритетним стає фізичний компонент здорового способу життя, духовний і соціальний ще лише починають прокладати собі дорогу до життя. Уявлення про них поки що наївні, мають міфологічний характер і пояснюються недосконалістю суспільної та наукової свідомості.

У Середньовіччі завдання виховання зливалися із проблемами оздоровлення душі, однак у працях філософів-богословів зустрічалися рідкісні для того часу поради гігієнічного характеру щодо зміцнення здоровя дітей (А.Августин, К.Боецій, І.Златоуст та ін.). В епоху Відродження в працях педагогічного характеру питання гармонійного розумового і фізичного розвитку ставилися поряд з організацією доцільного способу життя дитини відповідно до її вікових та індивідуальних особливостей (Ф.Рабле). Видатні педагоги минулого включали норми здорового способу життя до правил моральної поведінки і розглядали їх як важливу характеристику індивідуального стилю життя, який підтримує здоровя (Я.Коменський, Д.Локк, І.Песталоцці).

У давньоукраїнських джерелах здоровя розглядалося як ідеал життя, а дотримання гігієнічних норм - як фактор оздоровлення. Питанню культивування здорового способу життя надавало великого значення запорізьке козацтво. Видатний український просвітник Г.Сковорода наполягав на вивченні основ здоровя на засадах народної мудрості, а серед умінь і навичок, що зберігають здоровя, називав уміння володіти собою, поміркованість, працьовитість, бадьорість духу [53, 106].

Предкам українського народу також був властивий культ здоровя, основи якого ґрунтувалися на знанні та обожненні сил природи, вмінні застосовувати трави і природні чинники (воду, росу, сонце, повітря). В Україні з давніх-давен люди під час зустрічі віталися: «Здоров будь!», а прощалися словами: «Бувай здоровим».

Київська князівна Євпраксія (1108-1172), онука Володимира Мономаха на ймення «Добродія», вивчала народну медицину, лікувала. Вона написала трактат з гігієнічними порадами, розповідями про користь повітря, фізичних рухів, раціонального харчування [78, 24].

Потрібно зауважити, що у різні історичні періоди в українців був сформований відповідний до соціальних, економічних, політичних умов національний ідеал тілесної та духовної досконалості людини як найважливіший елемент народної педагогічної системи. Він змінювався, адаптуючись до навколишнього середовища, але завжди, в усі часи відповідав основам традиційного життєвого укладу українців, їх вдачі, менталітету, звичаям і традиціям. Всі народні свята в Україні були оздоровчими, оскільки сприяли радості, бадьорості духу, оптимізму, очищенню, прагненню любити природу та спілкуватися з нею. Народна наука про здоровя через традиції етносу вчила кожного цінувати, зберігати та відновлювати своє здоровя.

Для словянських народів численні підтвердження важливості здорового способу життя зустрічалися у бувальщинах і думах, які розповідають про фізичне та моральне здоровя богатирів.

У цей період продовжує поглиблюватися медико-гігієнічний зміст поняття «здорового способу життя» людини, виникають тенденції його соціального усвідомлення, ускладнюється структура натурфілософських побудов [74, 12].

Значну увагу питанням здорового способу життя приділяв М.Пирогов у своїх педагогічних працях «Питання життя», «Бути і здаватися», «Про статут нової гімназії». Відомий педагог пропагував ідею загальнолюдського виховання, формування «істинної людини» [16].

Проблеми збереження і зміцнення здоровя учнів ставилися в різні роки існування радянської школи. Аналіз галузі освіти того часу свідчить про те, що особлива увага приділялася фізичному вихованню, популяризації фізичної культури та спорту. Зокрема, Г.Ващенко у праці «Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру», аналізуючи систему фізичного виховання у різних країнах та в різні епохи і поглиблюючи теоретичні положення фізичного виховання, акцентує увагу на парадигмі української системи фізичного виховання. У вихованні здорового способу життя, за правильної його організації, він вбачав такий виховний засіб, який забезпечить гармонійний розвиток фізично здорової, національно-свідомої молоді [75, 127]. Належної уваги взаємозвязку фізичного і духовно-морального розвитку людини надавав М.Ломоносов. Він стверджував: «лише здоровий народ, який не викорінює, а, навпаки, всмоктує всі моральні ідеали, шанує мораль і дотримується етичних норм, а також бачить корисне у праці та знаннях, лише той народ може називатися народом майбутнього - а отже, великим народом!» [там же, 128].

Значна увага феномену «здорового способу життя», як важливому чиннику розвитку особистості в Україні, приділялася в 20-30-х роках ХХ ст. У цей період створено Всеукраїнський інститут соціалістичної охорони здоровя, який став науковою базою для вивчення проблеми формування здорового способу життя. Друкувалася низка спеціальних журналів: «Шлях до здоровя» (1925-1941), «Здоровя і освіта» (1921-1922), «Здорова зміна» (1931-1933) тощо [53, 105]. Набули популярності театралізовані санітарно-просвітницькі вистави для населення.

В останнє десятиріччя минулого століття в західній літературі зустрічаються концепції здорового способу життя, повязані з активізацією діяльності неоконсервативних ідеологів (Д.Белл, П.Бергер, Н.Гейзер, А.Гелен, І.Ріхтер та ін.). Зокрема Д.Белл вважає, що ідеалом «здорового суспільства» є соціальна структура «патерналістичного типу» [38, 71].

Значний поштовх до вироблення наукової концепції здорового способу життя людини одержано завдяки працям таких відомих дослідників як А.Ізуткін, А.Степанов, Г.Царегородцев. Вони вважають, що «здоровя є загальнолюдською цінністю і поступово перетворюється на значущий показник і одночасно на необхідну передумову прогресу соціальної системи в цілому і особистості зокрема» [61, 15].

Проблемі здорового способу життя як важливого чинника особистості, сучасному досвіду і методиці впровадження оздоровчої освіти та виховання дітей і молоді присвятили свої дослідження науковці О.Дубогай, С.Жупанич, В.Туташиновський та ін.

Найважливішими напрямами оздоровчої діяльності були санітарно-гігієнічне виховання та організація спортивно-масової роботи. Найпотуж-нішою традицією культивування фізичного здоровя людини є виникнення Олімпійських ігор у Давній Греції в 776 р. до н.е., які й нині користуються популярністю.

Здоровий спосіб життя - це спосіб життєдіяльності людини, метою якого є формування, збереження і зміцнення здоровя на довгі роки життя.

Результатом сформованості здорового способу життя є культура здоровя як інтегративна якість особистості і показник вихованості, що забезпечує певний рівень знань, умінь і навичок, формування, відтворення та зміцнення здоровя і характеризується високим рівнем культури поведінки стосовно власного здоровя та здоровя оточуючих [74, 13].

Особливістю останніх десятиліть є зростання соціально зумовлених хвороб серед підлітків і молоді. З огляду на це посилено увагу до питань збереження психічного здоровя, корекції психофізичних відхилень, профілактики шкідливих звичок, формування духовного здоровя школярів.

Сучасні уявлення про здоровий спосіб життя тісно повязані з наявністю умінь і навичок, які допомагають людині бути здоровою. Процес формування здорового способу життя потребує обовязкового поєднання інформаційного та мотиваційного компонентів з практичною оздоровчою діяльністю учнів [1, 7-8].

Зміни в соціально-культурному, економічному, політичному житті України сприяли трансформації цілей і завдань освіти. Основними завданнями сучасної школи стає виховання компетентної особистості, яка не тільки володіє знаннями, а й уміє застосовувати їх у житті, діяти адекватно у відповідних ситуаціях, адаптуватися до складних соціальних умов, долати життєві труднощі, підтримувати своє здоровя на належному рівні, чинити опір негативним впливам. В останнє десятиріччя ХХ століття широкого розповсюдження в усьому світі набув підхід, в основу якого покладено навчання учнів життєвих навичок. Цей підхід розглядають як альтернативу до інформаційно-просвітницького напряму.

У європейській педагогіці набуває популярності концепція компетентності особистості. В її основі - ідея виховання компетентної людини, яка не лише володіє необхідними знаннями, відзначається професіоналізмом, але вміє застосовувати ці знання на практиці відповідно до ситуації [72, 11-12].

Компетентність - це сукупний внутрішній досвід у поєднанні із здібностями людини, її професіоналізм, що дають змогу успішно вирішувати життєві та професійні завдання; це здатність орієнтуватися і діяти самостійно, активно, ефективно, правильно. Існує декілька поглядів щодо структури компетентності. Але всі науковці включають у цю структуру вміння і навички, що ґрунтуються на знаннях, що були здобуті в процесі навчання. Глибокі, гнучкі, дієві та міцні знання становлять фундамент навичок і вмінь. Вони забезпечують їх надійність, стійкість і міцність.

Здоровя, безпека і міжособистісна взаємодія безпосередньо повязані з поведінкою. Саме ця особливість зумовлює необхідність цілеспрямованого формування в учнів соціально-психологічних компетентностей, що допоможе їм подолати проблеми, повязані з вимогами повсякденного життя. Серед них виокремлюють такі:

· емоційно-вольові;

· інтелектуальні;

· соціальні [53, 107-108].

Ці компетентності називають також життєвими навичками.

Життєві навички (за визначенням ВООЗ) - це здатність людини до адаптації і позитивної поведінки, уміння діяти відповідно до вимог та проблем повсякденного життя. Життєві навички допомагають людині вести здоровий і повсякденний спосіб життя: адекватно сприймати себе і оточуючих, будувати позитивні міжособистісні стосунки, критично і творчо мислити, приймати відповідні рішення, розвязувати проблеми і керувати своїми емоціями.

Розвиток життєвих навичок визнано найефективнішим методом формування здорової і просоціально орієнтованої особистості.

Як вважають науковці Н.Бібік та Н.Коваль, основними життєвими навичками (компетентностями), що сприяють здоровому способу життя в молодших школярів, є:

· життєві навички, що сприяють фізичному здоровю;

· життєві навички, що сприяють соціальному здоровю;

· життєві навички, що сприяють духовному і психічному здоровю [8].

У процесі здобуття життєвих навичок основний акцент робиться не на абстрактні знання, а на головні детермінанти поведінки: установки, мотивації, опорні знання, уміння і практичні навички.

Між уміннями і навичками існує тісний взаємозвязок. Уміння - це готовність до свідомих і точних дій, а навички - автоматизована ланка цієї діяльності. Елементи умінь часто переходять у навички. Навички - невідємна складова всіх видів навчальної діяльності.

Уміння та навички - різні сторони однієї діяльності. Вони тісно повязані між собою, взаємодоповнюють та забезпечують її результат. Для вміння характерні такі ознаки як повільне виконання дій, можливість помилкових дій, необхідність у довільній увазі людини, свідомий самоконтроль. Успіх у формування умінь залежить від знання результату виконання кожного виду навчальних вправ, від розуміння учнем суті своєї помилки [35, 47].

Навички є необхідним компонентом уміння - здатності людини щось робити, яка, у свою чергу, ґрунтується на знаннях, досвіді та навичках. Специфічним методом формування навичок є вправи.

Теоретичний аналіз змісту понять «уміння» і «навички» дає підставу визначити уміння здорового способу життя як засвоєні людиною на особистому досвіді способи або здатність виконання оздоровчих дій, а навички здорового способу життя - це дії, що сформовані шляхом повторення в процесі оздоровчої діяльності та становлять автоматизовані компоненти свідомої валеологічної поведінки. «Уміння і навички здорового способу життя, - відзначає С.Свириденко, - дають змогу людині упродовж життя підтримувати своє здоровя на належному рівні, протистояти негативними впливам, небезпечним для здоровя, приймати правильні рішення щодо власного способу життя» [74, 15].

Визначають декілька підходів до групування ключових умінь і навичок, спрямованих на збереження здоровя особистості. Більшість з них взаємозумовлені та становлять основу здорового розвитку дитини, допомагають запобігти ризику та успішно вирішувати повсякденні проблеми, повязані із збереженням фізичного, психічного, соціального та духовного здоровя [75, 126-127].

Навчання і закріплення життєвих навичок сприяє здоровю, соціальній адаптації та позитивній поведінці учнів.

За змістом уміння можна поділити на інтелектуальні (здатність висловлювати свої думки, аналізувати ситуації й приймати правильне рішення щодо їх вирішення); технічні (уміння виконувати фізичні вправи, вести «Щоденник здоровя» тощо); практичні (надавати першу медичну само- і взаємодопомогу, визначати індивідуальний рівень здоровя та ін.).

За ступенем складності можна виокремити вміння просте і складне. Складні уміння формуються на основі знань, простих умінь і навичок і надають можливість учневі творчо застосовувати знання і навички у певному виді діяльності відповідно до обставин [14, 20].

Оволодіння уміннями і навичками відбувається у процесі різно-манітної діяльності вихованців. Систематичне і цілеспрямоване тренування учнів забезпечує перетворення знань на навички. Практичне застосування знань та навичок у навчально-виховному процесі забезпечує їх перетворення на складні уміння.

Фізичному здоровю сприяють такі вміння і навички, як:

- фізкультурно-оздоровчі (рухова активність, формування правильної постави, виконання вправ для попередження захворювань, використання народних засобів оздоровлення, самодіагностика стану здоровя);

- санітарно-гігієнічні (догляд за тілом та особистими речами, виконання режиму навчання і відпочинку, загартування, дотримання чистоти в приміщенні тощо);

- культури харчування (дотримання режиму харчування, уміння складати раціон, враховуючи реальні можливості та корисність їжі для здоровя, уміння визначати якість продуктів, правильно їх зберігати та споживати тощо) [5, 52-53].

Уміння і навички здорового способу життя формуються в молодших школярів як у навчальний, так і в позанавчальний час.

Зазвичай, у навчальний час цей процес реалізується через зміст шкільних навчальних дисциплін, насамперед з фізичного виховання, основ здоровя, природознавства, а також читання, математики, інших предметів. На уроках з цих дисциплін учні отримують знання про здоровя, здоровий спосіб життя, шляхи та засоби гармонійної взаємодії з навколишнім світом, іншими людьми.

У позаурочний час набути корисних умінь і навичок, а також зміцнити здоровя допомагають дотримання режиму дня, виконання загартовуючих процедур, рухливі ігри, заняття в спортивних секціях. Особливо важливо, щоб і навчальна діяльність була насичена різноманітними елементами рухової активності [14, 21].

У процесі формування умінь і навичок здорового способу життя особистості необхідно «враховувати три основних валеологічних взаємо-повязаних елементи: валеологічну освіченість, валеологічну свідомість, валеологічну поведінку» [5, 53].

Слід зазначати, що інформація про здоровя і способи його збереження впливає на розвиток свідомості, визначає їх ставлення та поведінку. Валеологічна освіта молодших школярів має на меті створення інформаційного середовища, що забезпечило б їм можливість пізнання себе та своїх фізичних, фізіологічних, інтелектуальних особливостей, створило б умови для пошуку шляхів збереження і зміцнення здоровя.

Природно, що піклування про здоровя неможливе без знання того, для чого і як це необхідно робити. Тому рівень здоровя безпосередньо повязаний з рівнем освіти. Поняття валеологічної освіти ми розуміємо комплексно: і як надання знань про здоровя та способи його збереження, і як навчання методів, прийомів, навичок здорового способу життя, і як виховання розуміння безумовного пріоритету цінності власного здоровя і оточуючих. При цьому важливі не тільки знання учнів про значимість фізичних вправ, основи гігієни, раціонального харчування, а й те, як вони систематично та якісно використовують ці знання у повсякденному житті.

Валеологічна освіченість є передумовою для розуміння сутності здоровя і здорового способу життя, необхідності набуття здоровя-зберігаючих умінь та навичок Оскільки результатом засвоєної інформації є особистісне ставлення до неї, яке знаходить свій вияв у формі уявлень про здоровий спосіб життя, орієнтації на нього, то важливим елементом педагогічного впливу на молодших школярів у процесі навчання має стати цілеспрямований розвиток валеологічної свідомості [76, 74].

Валеологічна свідомість як система переконань особистості визначає погляди учня на здоровий спосіб життя і втілюється в його уявленнях, орієнтаціях, почуттях, ставленнях до власного здоровя. Валеологічна свідомість виступає як надбудова, що реалізує застосування знань про здоровий спосіб життя і прийомів валеологічної поведінки як якості особистого способу життя, орієнтації на збереження і зміцнення власного здоровя.

Валеологічне виховання зумовлює формування у кожного члена суспільства ставлення до здоровя як до головної людської цінності, установки на здоровий спосіб життя з дитинства, свідомого ставлення школярів до свого здоровя - найважливішої цінності, яка дана людині природою.

Валеологічна поведінка включає в себе активні дії людини, що потребують великої затрати енергії, волі, знань, умінь і навичок, спрямованих на бережливе ставлення до свого здоровя. Вона спонукає до діяльності, що допомагає оздоровленню організму та веденню правильного способу життя [53, 108].

Досвід свідчить, що для успішного формування в учнів умінь і навичок здорового способу життя слід дотримуватися таких педагогічних умов:

- озброєння учнів знаннями про здоровя людини та способи його збереження;

- виховання позитивного ставлення до здоровя, прагнення докласти зусиль для його збереження і зміцнення;

- формування в учнів умінь і навичок здорового способу життя шляхом залучення їх до позанавчальної діяльності;

- профілактика та подолання негативних звичок;

- створення умов для підтримки та зміцнення здоровя дітей;

- постійний моніторинг стану їх здоровя;

- підтримка гуманної, доброзичливої атмосфери в шкільних та класних колективах відповідно до саногенної педагогіки;

- використання в оздоровчо-пропагандистській роботі можливостей соціального оточення;

- залучення до співпраці батьків, передача їм певних знань [75, 4-5].

Отже, зміцнення здоровя та формування вмінь і навичок здорового способу життя у молодших школярів є необхідною умовою реалізації здоровязберігаючої функції початкової школи. Умовами, що утруднюють формування в молодших школярів здорового способу життя, є також недостатність у дітей, батьків та вчителів належних знань про здоровя та здоровий спосіб життя, а також недостатня діяльність щодо формування в них екологічної, естетичної та фізичної культури.

Особливого значення в процесі формування здорового способу життя молодших школярів набувають систематичність, безперервність та послідовність їх навчання і виховання, які дають можливість поступово ускладнювати та проводити оздоровчу роботу з ними [14, 20-21].

Зберегти та зміцнити здоровя учнів учителеві допомагає вміння використовувати здоровязберігаючі технології. Деякі науковці розглядають це поняття, виходячи з розуміння технології як певного прийому, методу, методики, інші розуміють його як значення змістової техніки, за допомогою якої реалізується освітнє чи інше педагогічне завдання. Розуміють технологію і як опис процесу досягнення запланованих результатів, сукупність даних, що відображають певні зміни в здоровї.

Вітчизняні та зарубіжні науковці (насамперед російські вчені, які працюють під керівництвом М.Безруких) вважають, що під здоровя-зберігаючими освітніми технологіями в широкому розумінні цього слова необхідно розуміти всі педагогічні технології, які не шкодять здоровю учнів. Дослідник цієї проблеми Н.Смирнов зауважує: «Якщо здоровязберігаючі технології повязати з вирішенням вужчого здоровяохоронного завдання, то до здоровязберігаючих будуть належати педагогічні проблеми, методи та технології, які не шкодять прямо чи побічно здоровю учнів та вчителів, забезпечують їм безперечні умови перебування, навчання та роботи в загальноосвітньому закладі» [14, 19].

Усі педагогічні технології, якими користується вчитель на уроці, можуть бути визначені (кількісно чи якісно) за ступенем впливу їх на здоровя учнів. Науковці стверджують, що коли розглядати використання здоровязберігаючих технологій вчителем на уроці та під час проведення організаційно-педагогічних заходів як виконання завдання-мінімуму, тобто захист учнів від нанесення потенційної шкоди, то більшість програм школи залишаться за рамками здоровязбереження. При цьому очевидно, що «завдання школи, повязані з підготовкою учнів до самостійного життя, мають на увазі формування в них культури здоровя, потреби вести здоровий спосіб життя і, відповідно, забезпечення певними знаннями, закріплення певних умінь» [58, 249].

Деякі вчені пропонують виокремлювати поняття «здоровяформуючі виховні технології», розуміючи під ним ті психолого-педагогічні технології, програми, методи, які спрямовані на виховання в учнів культури здоровя, особистісних якостей, що сприяють його збереженню та зміцненню, формуванню уявлень про здоровя як цінність, а також мотивацію на здоровий спосіб життя [12, 14].

Діяльність загальноосвітнього закладу щодо збереження та зміцнення здоровя учнів лише тоді може вважатися повноцінною та ефективною, якщо повною мірою, професійно та ефективно в єдиній системі реалізуються здоровязберігаючі та здоровяформуючі технології (див. таблицю 1.1).

Інші науковці під здоровязберігаючими технологіями пропонують розуміти:

- сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);

- оптимальну організацію навчального процесу відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних вимог);

- необхідний достатній та раціонально організований руховий режим [75, 126].

Комплексна програма здоровя, що запроваджується в дитячому колективі, у їхньому розумінні, має складатися з таких компонентів:

· освіта у сфері здоровя;

· фізичне виховання;

· шкільна медична служба;

· служба харчування;

· служба здоровя персоналу школи;

· шкільна психологічна служба;

· соціальні служби;

· участь батьків та громадськості [75, 126].

Таблиця 1.1 Узагальнена характеристика здоровязберігаючої технології

Структура здоровязберігаючої технології

Критерії технологічності

Умови реалізації

Концептуальна основа; теорія та методологія, підходи, принципи

Концептуальність

Педагогічне розуміння ідеї

Змістові основи: загальні та конкретні цілі; конкретні складники здоровязберігаючої освіти

Системність

Організаційно-методичне забезпечення

Технологічні основи: психолого-педагогічні умови організації здоровязберігаючого навчально-виховного процесу

Адекватність та адаптивність

Наявність настанови на ідею цінності навчально-виховного результату

Методи та форми роботи

Скерованість та відтворюваність

Педагогічна компетентність і майстерність фахівців, що реалізують концепцію

Діагностика результатів діяльності за підсумками реалізації здоровязберігаючої технології «Школа здоровя»

Результативність та ефективність. Можливість вимірювання результативності технології

Учителі-практики України, що працюють над цією проблемою, доповнюють здоровязберігаючі технології поняттям «здоровязберігаючі заходи» і реалізують їх через:

- диспансеризацію учнів;

- дні здоровя та туристичні походи;

- бесіди про здоровя з учнями;

- бесіди про здоровя з батьками;

- програму «Здоровя» (шкільний компонент);

- ведення листків здоровя та стіннівок на оздоровчу тематику [51, 78].

Аналіз усіх існуючих здоровязберігаючих технологій дає можливість виокремити такі типи технологій у сфері збереження та зміцнення здоровя.

Здоровязберігаючі - створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в школі; ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей і гігієнічних вимог), відповідності навчального та фізичного навантаження можливостям дитини.

До конкретних методів належать:

§ диспансеризація учнів;

§ профілактичні щеплення;

§ забезпечення рухової активності;

§ організація здорового харчування [5, 53].

Оздоровчі - технології, спрямовані на вирішення завдань зміцнення фізичного здоровя учнів, підвищення потенціалу здоровя: фізична підготовка, фізіотерапія, загартування, гімнастика, музична терапія.

Деякі методи залежно від характеру можуть використовуватися як у межах здоровязберігаючих технологій, так і оздоровчих.

Технології навчання здоровя - гігієнічне навчання, вироблення життєвих навичок, статеве виховання. Ці технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загальнонавчального циклу, введенню до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти.

Виховання культури здоровя - виховання в учнів особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоровя, формування уявлень про здоровя як цінність; посилення мотивації на ведення здорового способу життя; підвищення відповідальності за особисте здоровя, здоровя родини, фізичне виховання.

Ці технології реалізуються через факультативні курси з розвитку особистості учня, позакласні та позашкільні заходи, фестивалі, конкурси, захист дитячих та молодіжних проектів, волонтерський рух.

Визначені технології можуть бути представлені за ієрархією з ураху-ванням того, яким чином кожен учень залучений до навчального процесу:

· позасубєктні: технології раціональної організації навчального процесу, формування здоровязберігаючого виховного середовища, форми організації здорового харчування;

· здійснюються за активної позиції учнів: різні види гімнастики, технології навчання здорового способу життя, виховання культури здоровя [74, 13].

З погляду позитивного впливу на здоровя учнів найоптимальнішими є технології, що:

· мають за основу комплексний характер збереження здоровя;

· беруть до уваги більшість факторів, що впливають на здоровя;

· враховують вікові та індивідуальні особливості учнів;

· забезпечують запровадження цілей освітнього закладу щодо зміцнення здоровя учнів та формування здорового способу життя;

· контролюють виконання настанов, зміст яких має здоровязберіга-ючий та профілактичний характер;

· постійно покращують санітарно-гігієнічні умови школи, матеріально-технічну та навчальну базу, соціально-психологічний клімат у колективі відповідно до сучасних вимог;

· заохочують учнів до участі в плануванні оздоровчої діяльності школи та до аналізу виконаної роботи;

· обґрунтовують умови послідовності в реалізації технології;

· здійснюють періодичну оцінку ефективності технології;

· залучають батьків до діяльності щодо збереження та зміцнення здоровя [14, 21].

Дослідженнями доведено, що ефективність формування здорового способу життя прямо повязана з активним залученням учнів до здоровя-зберігаючого навчального процесу, формуванням у них активної позиції щодо зміцнення і збереження власного здоровя.

Аналіз здоровязберігаючої діяльності загальноосвітніх закладів України дає можливість дійти висновку щодо складників моделі цієї діяльності. Вона має поєднувати такі форми і види роботи:

· корекцію порушень соматичного здоровя використання комплексу оздоровчих та медичних заходів без відриву від навчального процесу;

· різноманітні форми організації навчально-виховного процесу з урахуванням його психологічного і фізіологічного впливу на організм учнів;

· розробку та реалізацію навчальних програм формування в учнів нави-чок ведення здорового способу життя та профілактики шкідливих звичок;

· організацію та контроль за збереженням збалансованого харчування всіх учнів школи;

· заходи, що сприяють збереженню та зміцненню здоровя вчителів та учнів, створення умов для їх гармонійного розвитку [5, 51].

Отже, здоровя - це найперша необхідна умова успішного розвитку кожної людини, її навчання, праці, добробуту. Важливою функцією школи є здоровязберігаюча. Вона передбачає формування вмінь і навичок здорового способу життя, зміцнення здоровя. Основним засобом формування у молодших школярів здоровязберігаючої компетентності є підручник. Його значущість посилюється з огляду на призначення цього виду навчальної літератури - як носія змісту освіти та засобу навчання.

1.2 Характеристика освітньої галузі «Здоровя і фізична культура» у контексті вимог Державного стандарту початкової загальної освіти

Згідно із Законом України про «Про загальну середню освіту» [3], Державний стандарт початкової загальної освіти [2] є органічною складовою Державного стандарту загальної середньої освіти.

Державний стандарт загальної середньої освіти як комплексний нормативний документ включає:

- базовий навчальний план середньої школи, який дає цілісне уявлення про перелік і співвідношення основних галузей знань за роками навчання в середній школі та його структуру (державний компонент як інваріантна частина базового плану і регіональний та шкільний компоненти як варіативна його частина; додаткові години на освітні галузі, індивідуальні та групові заняття; курси за вибором і факультативні заняття тощо);

- освітні стандарти галузей знань (навчальних предметів) як змістова конкретизація цілей загальноосвітньої підготовки учня середньої школи в навчальних програмах з предметів, що входять до інваріантної частини базового навчального плану й вивчаються на певних ступенях навчання, а також система вимог, що визначають рівень засвоєння змісту освітньої галузі, обовязковий для кожного учня;

- державні вимоги до мінімального рівня засвоєння змісту загальної середньої освіти за ступенями навчання (початкова, основна і старша школа), що засвідчує досягнення учнем мети загальноосвітньої підготовки на певному віковому етапі свого розвитку; вони містять критерії, відтворенні у вигляді типових завдань, і форм оцінки відповідності рівня освіченості конкретної особи державному стандарту загальної середньої освіти [4, 5].

Державний стандарт початкової загальної освіти розроблений відповідно до пізнавальних можливостей дітей молодшого шкільного віку і передбачає всебічний розвиток та виховання особистості через формування в учнів бажання і вміння вчитися, повноцінних мовленнєвих, читацьких, обчислювальних умінь і навичок та умінь і навичок здорового способу життя. Поряд із функціональною підготовкою, за роки початкової освіти діти мають набути достатній особистий досвід культури спілкування і співпраці у різних видах діяльності, самовираження у творчих видах завдань.

Базовий навчальний план складається з таких освітніх галузей:

· мови і література;

· математика;

· здоровя і фізична культура;

· технології;

· мистецтво;

· людина і світ [2, 29-30].

Акцентуючи увагу на освітній галузі «Здоровя і фізична культура», ми звернули увагу на те, що у контексті вимог Державного стандарту початкової загальної освіти дана освітня галузь забезпечує свідоме ставлення до свого здоровя як найвищої соціальної цінності, сприяє фізичному розвитку дитини, формує основи здорового способу життя.

Головною метою освітньої галузі «Здоровя і фізична культура» є розвиток фізичних, соціальних, психічних, духовних якостей особистості; формування життєзберігаючої та фізичної культури; підготовка учнів до повноцінного життя у постійно змінюваному навколишньому середовищі.



Страницы: [1] | 2 | 3 | 4 |








 
 
Показывать только:




Портфель:
Выбранных работ  


Рубрики по алфавиту:
АБВГДЕЖЗ
ИЙКЛМНОП
РСТУФХЦЧ
ШЩЪЫЬЭЮЯ

 

 

Ключевые слова страницы: Здоров’язберігаючий компонент у змісті і структурі підручників для початкової школи | магистерская работа

СтудентБанк.ру © 2014 - Банк рефератов, база студенческих работ, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам, а также отчеты по практике и многое другое - бесплатно.